Образ скупого в українській та світовій літературі
"З усього... треба користь виймать, хоч би зубами прийшлось тягнуть - тягни!" – слова Пузиря з української п’єси Карпенка Карого можна почути не від одного сучасника. Їх десятки, сотні, тисячі. Література намагалася відобразити образ скупого по-різному. Такі персонажі є як в українській, так і зарубіжній літературах.

П'єса "Хазяїн" - соцiально-сатирична комедiя містить багато негативних персонажів, у який скупість і бажання наживи – головні риси. Образи створюються не з комбiнацiї певної iдеї з життєвими спостереженнями, а на принципi зображення особистостi з її власною психологiєю та iншими особливостями. Кожен персонаж має свою конкретну цiннiсть (а не лише окрему мету), прагнення до якої зумовлює його поведiнку - пiзнiше в теорiї драматургiї це назвуть "надзавданням". Так, головною цiннiстю Пузиря є грошi, надзавданням - гонитва за наживою, у той час як цiлi в окремих епiзодах рiзнi, хоч i схожi: здiйснити одну авантюру, потiм другу, третю... Наявнiсть надзавдання чiтко окреслює цiлiснiсть образу. Одноплановiсть розкриття характеру того ж Пузиря зумовлена жанром, але його особливостi драматург пiдкреслює рiзноманiтними деталями: цей мiльйонер з дрiбновласницькою психологiєю носить подертий одяг, вiдмовляється дати грошi на спорудження пам'ятника, бо "Котляревський менi без надобностi", взагалi має характерну мовну характеристику тощо. Але попри гротескнiсть, тип такого мiльйонера був вiдтворений настiльки правильно, що в образi Пузиря впiзнавали українських сiльських капiталiстiв Харитоненка i Терещенка. Терещенко навiть пропонував письменниковi великi грошi, аби той зняв п'єсу зi сцени: таке-от своєрiдне визнання.

Центральна постать комедiї - Пузир, що, наживаючись на чужiй бiдi, без усякого жалю i спiвчуття переслiдує одну мету: "З усього... треба користь виймать, хоч би зубами прийшлось тягнуть - тягни!" Скупiсть, доведена до абсурду, неосвiченiсть, безкультурнiсть i нiкчемне честолюбство Пузиря (епiзод з медаллю) роблять його огидним i смiшним. Уважно придивившись до нього, я зрозумiв, що вiн, либонь, зовсiм не усвiдомлює, для чого саме потрiбнi йому тi "прибутки", жадоба до яких губить його людську сутнiсть. Так, у деякому розумiннi, поява таких "хазяїнiв" в Українi часiв переходу до капiталiзму була виправдана: терещенки та харитоненки були певною мiрою прообразами Пузиря. Та нiчим, я думаю, не можна виправдати те "хазяйське колесо", яке давить тисячi (i це - лише на землi Пузиря), бо воно "так крутиться: одних даве, а другi проскакують!"

Серед пiдручних хазяїна - його права рука Феноген, таке собi поєднання лакейства з грабiжництвом, плазування з презирством, лицемiрства з блюзнiрством. Iнший тип хижака - Лiхтаренко, який керується принципами: "не ти вiзьмеш - у тебе вiзьмуть", "крадь умiючи", "кради сам i не заважай другому".

Iншим новаторством Карпенка-Карого був прийом пiдсилення розкриття характеристики одного образу за допомогою зображення iнших: так, оточення Пузиря характеризує його не гiрше, нiж його власнi дiї та реплiки. Поряд з ним управителi Феноген i Лiхтаренко. Перший, пiдступний i хитрий, живе пiд гаслом: "Плазуй i наживайся", другий - вiдвертiший, брутальнiший, вважає крадiжку нормою життя i пiдводить пiд це теоретичну базу: "не вiзьмеш ти, то вiзьмуть у тебе". Їхнi образи розробленi менше. Але вчотирьох (разом з Пузирем та Зеленським) вони створюють об'ємний узагальнений портрет цiлого явища: аморального користолюбства, що було мiшенню осуду автора. Знову використано небачений ранiше прийом: кiлька персонажiв як єдине цiле.

Ця група образiв утворює один табiр дiй та думок, але i персонажi з протилежними цiлями виведенi автором, щоб контрастом пiдсилити розкриття головного образу п'єси. Це iнтелiгенти Соня i Калинович з одного боку, селяни - з другого, робiтники - з третього. Вони посiдають самi по собi у п'єсi другорядне мiсце, навiть найдiєвiшi (Соня, Калинович) зображенi дещо схематично. Робiтники взагалi з'являються реально лише один раз, коли вимагають кращої їжi, вдруге ми лише чуємо що вони збунтувалися, проломили Лiхтаренковi голову i погрожували спалити тiк та економiю. Але, змальовуючи цей конфлiкт, драматург зображує нову тенденцiю у взаєминах мiж рiзними соцiальними групами. Так ми дiзнаємось про один з найголовнiших конфлiктiв того часу.

I знову все це поєднується у цiлiсну картину. Навiть з найпростi ших елементiв можна зробити надзвичайно складну конструкцiю. Це свiдчить про велику драматургiчну майстернiсть Карпенка-Карого - до нього в українськiй драматургiї не траплялося такого цiлеспрямовано ускладненого компонування образiв персонажiв.

Взагалi драматургiя виявляється надто складним засобом для передачi авторської iдеї, бо сам драматург, на вiдмiну вiд прозаїка або поета, не має змоги висловлюватися своїм текстом: авторська iдея виражається через дiю та слова героїв. Карпенко-Карий у цьому був неперевершеним майстром. У п'єсi немає нiчого випадкового, все в нiй покликано висвiтлювати думки драматурга: показати явище через головного героя п'єси, а його образ розкрити за допомогою усiх iнших засобiв, включно iз зображенням iнших персонажiв, але при цьому нi на крок не вiдходити вiд реальностi.

Вiн володiє тисячами десятин землi, його господарство складається з кiлькох економiй. На його степах випасаються тисячнi отари овець. Управляти хазяйством йому допомагає штат приказчикiв та економiв. У нього служить навiть iноземний фахiвець з вiвчарства. "Княжество! Цiле княжество", - каже про його володiння Маюфес, бо три днi їхав вiн Пузиревою землею. Крiм того, Пузир придбав вагу в суспiльствi, бо його обрали в земську управу, i вiн став членом правлiння банку. Але всi цi здобутки не можуть зупинити Пузиреве прагнення до ще бiльшого збагачення. Вiн ненажерливий. I ця жадоба збагачення не дає йому спокою. Йому властивi тi ж самi риси, що й дрiбним власникам: жадiбнiсть, хвороблива скнарiсть, дрiб'язковiсть. На всьому вiн прагне заощадити, всiх одурити. Маючи неосяжнi володiння, вiн торгується за кожну копiйку. Пузир - це хижак у людському втiленнi. Вiн нещадно i жорстоко експлуатує людей, що найнялися до нього на роботу. За допомогою своїх управителiв робить людей бiдними, одбираючи у них землю, i тим самим перетворюючи їх у дешеву робочу силу. А згодом створює їм такi умови працi, що люди не витримують та тiкають, залишаючи свiй заробок у хазяйськiй кишенi. Звiсно, що для останнього - це добрий комерцiйний гендель. А ставиться до робочого люду вiн гiрше, нiж до скотини. Годує людей таким хлiбом, що i в горло не лiзе, бо "поки свiжий, то такий глевкий, що тiльки коники лiпить", а коли зачерствiє, "тодi такий твердий, як цегла - i собака не вкусить". Бiльше того, цей мiльйонер обурюється на економа за те, що вiн платить робiтникам по 35 копiйок за день, а не по 25. Це ж який збиток хазяйству! Задля прибутку вiн вдається i на шахрайськi махiнацiї.

Скнарiсть проявляє Пузир i в ставленнi до самого себе. Згадаймо, наприклад, його знаменитий "халат мiльйонера" та кожух, який "аж торохтить". "Нового купувать не хоче, а вiд цього халата i вiд кожуха, повiрте, смердить". I хоча Пузир вважав, що його i в рогожi впiзнають, а все ж у цьому кожусi Терентiя Гавриловича не пускали у земський банк. Щоб придбати йому новий халат, дружинi треба було його обдурити, бо вiд себе подарувати не могла через те, що Пузир гнiвався: "...такий розход зробила, та ще грошi брала крадькома". Треба було зробити так, "щоб вiн зразу побачив, що вєщ дорога, а продається дешево!"

Не змiг побороти свою жадiбнiсть навiть тодi, коли треба було платити свiдкам за брехливi свiдчення, хоча тi свiдчення - єдине, що змогло врятувати його вiд острогу.

Коли його спiткала тяжка хвороба, i Пузир довiдався, що збираються послати за лiкарем, вiн почав благати: "Не треба. Фельдшера краще... Ой, фельдшера. Лiкаря не треба. Адже лiкаревi доведеться заплатити бiльше".

Пузир - людина неосвiчена, з дуже обмеженим свiтоглядом. Газети у нього в домi читає тiльки дочка Соня, вiн же не читає нiчого, крiм листiв. Коли мiж ним i Золотницьким зайшла мова про те, щоб пожертвувать грошi на встановлення пам'ятника першому українському поетовi, Пузир вiдповiв: "А Котляревський менi без надобностi".

У мозку Пузиря панують думки про хазяйство i прибуток. Як пiдмiтив лiкар: "Хазяйство або смерть - такий девiз!" I таки хазяйство та жадiбнiсть згубили цього мiльйонера. "У чоловiка двадцять двi тисячi кiп однiєї пшеницi - ну i треба ж йому гнатись за гусьми, що скубли одну копу!" Погнавшись, вiн упав i вiдбив нирки. Лiкуватись не захотiв, вважав, що все обiйдеться, але не обiйшлося. Пузир реалiзував своє символiчне прiзвище - його життя лопнуло, як пузир.

На образi Пузиря I. Карпенко-Карий показав, що не можна дрiб'язковiстю обмежувати коло своїх iнтересiв, зводити їх до хворобливостi, замикаючи свої iдеали лише на власному добробутi, пригнiчуючи при цьому iнших, бо це призведе до безславного кiнця.

У світовій літературі перше місце серед скупердяїв посідає такий літературний персонаж як Гобсек.

Одним з найiстотнiших моментiв усiєї творчостi видатного французького реалiста Оноре де Бальзака було прагнення вiдтворити цiлiсну картину епохи. Майже всi його твори, за задумом письменника, були частинами великої епопеї "Людська комедiя", що мала охопити всi можливi явища тогочасного життя. За планом цей епiчний цикл мав складатися з трьох роздiлiв: "Етюди про звичаї", твори з якого змальовували життя, побут i звичаї рiзних прошаркiв французького суспiльства, "Фiлософськi етюди", що мав узагальнювати художнi вiдкриття Бальзака та його уявлення про закономiрностi життя, i, нарештi, "Аналiтичнi етюди", у яких письменник намагався сформулювати закони, якi керують дiйснiстю.

У першому роздiлi ("Етюди про звичаї") Бальзак створив галерею найтиповiших образiв його сучасникiв що мали рiзний соцiальний статус та рiзнi професiї. Повiсть "Гобсек" входить до його складу.

Навiть людинi, якiй вiн нiби спiвчуває, Гобсек позичає грошi лише на трохи поблажливiших умовах, нiж iншим, та ще й пiдводить свого роду "iдеологiчне пiдгрунтя" цьому вчинку, мовляв, так буде кориснiше для його характеру. Взагалi, до лихварiв люди звертаються лише в найскрутнiшi моменти життя, у розпачi, коли немає iншого джерела, щоб отримати грошi. Наприклад, коли наближається банкрутство, й банки вiдмовляють у кредитi. У самому лихварствi як явищi, первiсно закладено дещо жорстоке, та Гобсек перевершує у цьому навiть своїх "колег": спостереження за людьми, що потрапили у безвихiдь для нього стає розвагою. Про спiвчуття, зазвичай, взагалi не йдеться.

Гобсек при всiй обмеженостi в цiлях, як не дивно, не примiтивний. Вiн здатен робити узагальнення щодо природи суспiльства, аналiзува ти його рушiйнi сили. Знає вiн i психологiю людей. Щоб зробити висновок про всевладнiсть золота i створити власну фiлософiю щодо цього, теж треба вмiти мислити. Отже, вiн розумна людина, але його пристрасть виявляється сильнiшою за розум. Влада золота, про яку вiн стiльки торочив, робить своєю жертвою самого Гобсека, вiн сам собi створює пастку.

Що може бути абсурднiшим за смерть вiд голоду посеред незлiчено го багатства? Але попри абсурднiсть, вона є логiчною: Гобсека вбиває власна ж iдея про всевладнiсть золота та його неперевершену самоцiннiсть. Вiн настiльки боявся втратити свої надбання, що непомiтно для себе знищив їх у фiзичному розумiннi: дорогi тканини, посуд, картини - все зiпсувалося, все виявилось втраченим для свiту. Якщо зважити на наявнiсть авторського задуму, цей зумисний зовнiшнiй абсурд - природне завершення подiбного ставлення до життя.

"Чи є у цiєї людини Бог?" - риторично запитує iнший герой твору, Дервiль. Так, є: це Мамона, iнакше кажучи грошi. Служiнню цьому iдоловi подаровано життя Гобсека.

Iм'я центрального персонажу цього твору - лихваря Гобсека - стало прозивним. Проте саме в його образi О. Бальзак не лише змалював типового лихваря, а яскраво вiдтворив особливий психологiчний тип людини, що живе лише однiєю пристрастю - користолюбством у чистому виглядi. Грошi - ось єдина мета, єдина любов i покликання Гобсека. Суворо та безжально засуджує Бальзак жагу накопичення i власне процес збагачення людини. Анi Гобсеку, анi iншим не приносить золото щастя. I хай образ Гобсека - гранiчний випадок, вiн свiдчить, до чого призводить шлях користолюбства, а художня майстернiсть письменни ка робить це застереження ще переконливiшим.
Случайные рефераты:
Реферати - Підручник з літератури в східній діаспорі
Реферати - Життя і творчий шлях Євгена Маланюка
Реферати - Життя та творчість Лесі Українки
Реферати - Журналіст і митець Анатолій Марущак
Реферати - Євген Маланюк
Реферати - Могутній і рідкісний талант Остапа Вишні
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 15
    Гостей: 15
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта