Нова Січі: внутрішній лад
Там спорудили вони укріплене місто, де перебував Кіш, де були розташовані курені - військові об'єднання, завжди готові до виступу на війну. Куренів було в XVIII ст. 38; кожний курінь мав своє, спільне для всіх членів куреня, помешкання - великий одноповерховий будинок. Там мешкали козаки там діставали вони їжу за рахунок Війська.

Управління Нової Січі, згідно з традицією, належало Військовій Раді, яку скликалося в Січі в міру потреби, але обов'язково на Різдво. Тоді обирала Рада на рік всю старшину: кошового отамана, суддю, писаря, осавула, довбиша.

Кошовий отаман мав дуже велику владу, але, втрачаючи її з часом в користь російського командування, він зберігав необмежену владу супроти козацтва. Він був найвищий воєначальник, суддя, адміністратор; він репрезентував Запоріжжя в стосунках з російським урядом і в дипломатичних справах з Кримом, Польщею. Під час походів влада його була диктаторська, і вів мав право карати смертю. Протягом 1734-1775 років існування Нової Січі була тенденція обирати тих самих осіб на другий, третій рік. Так, Петро Калнишевський, з невеликою перервою, був кошовим отаманом десять років - з 1765 по 1775 рік.

Друге місце в Новій Січі займав писар, який провадив усе листування, відав архівом, скріплював своїм підписом документи. Суддя відав судом і у відсутності отамана був його заступником. Осавул був ад'ютантом отамана, виконував судові вироки, був начальником команд, що пильнували порядку. Довбиш відав військовими клейнодами, виконував розпорядження військової канцелярії та суду; пушкар завідував артилерією - "гарматою" та в'язницею; товмач був перекладачем; "кантаржей" відав збором мита, військовими мірами та вагою.

Старшина, яка відслужила свою каденцію і не була обрана знову, не зливалася з загальною козацькою масою - вона мала вплив на справи, входячи до неофіційної "Старшинської Ради", яка була постійною Радою при отамані та іншій старшині. Ця "абшитована" старшина мала назву "отаманія" або - "старики". З бігом часу Старшинська Рада набувала чимраз більшого значення, впливаючи й на діючу старшину та на Військову Раду.

Згідно з традицією та правом у Військовій Раді та у виборах старшини брали участь всі козаки без винятку - і заможні, і "сірома". Вибори були прямі; участь брали лише присутні козаки, які криком висловлювали свою волю.

По куренях на сходинах обирали курінну старшину. Курінний отаман мав таку ж силу в курені, як кошовий у війську. Біля курінного отамана стояла теж обрана старшина.

Уся територія Війська була поділена на паланки: в центрі кожної паланки було невелике укріплення. Спочатку було 5 паланок: Кодацька, Бугогардовська, Інгульська, Протовчанська та Самарська. Але згодом, в залежності від збільшення населення, зорганізовано нові паланки: Орельську, Личаківську, Прогноїнську, Барвіностінювську, Макарівську, Калміюську. На чолі паланки стояв паланковий полковник із старшиною. Паланкового полковника призначав кошовий отаман, можливо тому, що годі було переводити вибори в паланках.

Населення паланок у значній мірі складалося з козаків, які мали свої "зимовники"; багато з них вели значне господарство, мали худобу, коней, млини, пасіки тощо. Серед них були одружені, що не дозволялося в Січі. Всі ці козаки, а також ті, що відбували різного роду служби: на кордонах, переправах, митницях тощо - фактично були позбавлені можливості брати участь у виборах, і на практиці демократична засада - право всіх козаків обирати старшину - обмежувалася тими козаками, що перебували в Січі, в куренях.

Кошова старшина розпоряджалася військовими фінансами. До скарбу надходили податки від запорозького населення, збори з торгівлі, шинків, крамниць, перевозів, прибутки з військових "зимівників".

Прибутки від митниць розподіляли так: дві третини брала кошова старшина, а одну - паланкова. У цій "відомості" вражає лев'яча доля грошей, що її брала старшина. Очевидно, платні не вистачало на всіх і тоді позбавляли пайки тих, хто одержував мало. За таким же принципом розподіляли хлібне "жалування", що його давав російський уряд.

Звичайно, також лев'яча доля військової здобичі припадала старшині. Вона одержувала значну частку з конфіскованого за різні злочини майна, наприклад - після повстань тощо.

Але не ці джерела творили головне багатство старшини: дійсним його джерелом у XVIII ст. було власне господарство та участь у торгівлі.

Головною формою землеволодіння на Запоріжжі був "зимівник" - так називали хутори. Зимівник засновували козаки на військовій землі, з дозволу коша, але згодом ця земля ставала власністю тих козаків. Зимівники були різного типу. Первісною формою була маленька хатка - халупа, часто - землянка, в якій. перебував козак узимку. Там була й повітка на худобу. Згодом зимівники розширю їсться: в них плекають великі стада худоби, табуни коней, отар овець. На допомогу власникові хутора з'являються наймити, здебільшого - по одному, але бували хутори з кількома наймитами і "господарем-управителем. Так було в зимівниках Калнишевського ті інших.

Наприкінці існування Січі зимівників було декілька тисяч, ї Самарській паланці було їх, наприклад, 725. На 597 зимівників було 1043 робітники. Звичайно, кожний козак діставав право на заснування лише одного зимівника, але Калнишевський мав 7, Глоба - 3.

Змінювався і вигляд багатого зимівника; в зимівнику Калнишевського стояли будинки на кілька покоїв, з стінами, вкритими шпалерами; в них були гарні меблі, шафи, портрети, килими, дорогий посуд, канделябри тощо. Наймитам призначались окремі хати. Були стайні, кошари, млини.

Про розмір скотарства свідчать цифри пограбованого татарами майна та деякі факти з продажу худоби, а особливо - реєстри сконфіскованого майна старшин та козаків під час руйнування Січі в 1775 році. Калнишевський мав 15.880 голів худоби і в тому числі 639 коней. Коні Калнишевського славилися своєю породою, і до нього часто зверталися покупці. Року 1769, наприклад, він продав орловським купцям 250 коней. Якщо вони коштували по 15 карбованців, то це становило б суму в 3.750 карбованців, але добрий кінь коштував 25 карбованців і більше. А того ж року татари забрали у нього 600 коней. Року 1775 продав Калнишевський татарам 14.000 штук овець по 2 карбованці за штуку, себто на суму 28.000 карбованців.

Писар Глоба мав 13.774 голови худоби, старшина Гараджа - 2.910 голів, Нагай - 2.551. Величезні скотарські господарства належали й іншій старшині: у полковника Ковпака татари забрали 1.627 коней та різної худоби; у одного козака (ім'я невідоме) забрали 250 коней та 5.000 овець.

Таким чином, великі скотарські господарства мала не тільки старшина, але й рядові козаки. Коні, воли, вівці були предметом експорту на ринки Гетьманщини, Слобожанщини, Правобережної України, Шльонську, Данцигу. Прусська кіннота ремонтувалася запорізькими кіньми.

У XVIII ст. в господарстві Запоріжжя помічається нове явище: тоді як у XVII ст. Запоріжжя жило імпортним хлібом - про що завжди казали запорожці - то після повороту в 1734 році починають вони займатися хліборобством. У їхніх господарствах були плуги різних систем, борони, коси. На токах стояли скирти хліба. Сіяли хліб не тільки для власного вжитку, але й на продаж, головним чином до Криму. У зимівниках Каплуна, Шморгуна, Ковпака, Глоби, Калнишевського збирали 3.000-5.000 пудів хліба.

Велике значення для економіки Запоріжжя мало рибальство. Кіш розподіляв по льосах місця рибної ловлі - на Дніпрі, Возі, Кальміусові, на Озівському морі. Власники рибальського знаряддя мали у своїх ватагах найманих робітників, серед них козаків і сторонніх людей; на кожному промислі було 12-15 наймитів.

Такий же характер мало здобування соли та доставка її. При розмірі цієї торгівлі свідчить такий приклад: 1746 року на Лівобережну Україну возили сіль п'ятьма тисячами паро-волових возів. Чумацькі валки з Запоріжжя доходили до Росії, Польщі, Молдавії, Криму. Возили вони також збіжжя, сіль, тютюн, рибу. Серед чумаків були хазяїни, що їздили самі одною-двома "мажами" - великими возами, але були й такі, що володіли кількома десятками "маж" та висилали з ними наймитів-молодиків. Наприклад, козак Голуб мав 24 вози, Натикач та Рябий - II, Гаркуша - 44 кінні вози. У самій Січі, на її форштадті, був великий базар з рядами крамниць, які належали Кошеві або куреням. В цих крамницях торгували козаки та чужинці. Січовий базар був осередком транзитної торгівлі. До Підпільної доходили судна, навантажені різноманітним крамом, з Туреччини, Греції - з винами, кавою, оливою, солодощами, тканинами. Були базари і в інших містах.

Ще більше значення мала торгівля продуктами власного господарства: хлібом, шкірою, маслом, салом тощо. Цілком зрозуміло, що, наслідком участі старшини в торгівлі, в її руках зосереджувались значні грошові суми. Під час конфіскації майна запорізької старшини у Калнишевського знайдено золота та срібла на 42.520 рублів 95 копійок, у писаря Глоби - на 27.648 рублів. Крім того у Калнишевського знайдено обліків на 8.988 рублів. Всі ці гроші були в різних валютах. Глоба мав боргових розписок на 5.618 Рублів. Багато готівки мав дехто з козаків: Потапенко - 4.000 рублів,

Так у Запоріжжі творилася могутня з кожного погляду верхівка старшини, яка зосередила в своїх руках значні матеріальні багатства, займала провідні пости. До старшини приєднувалися заможні козаки. Поруч з цією аристократією стояла маса козаків - "сіроми", "голоти", яка не мала нічого, крім сорочки на тілі. Частина "голоти" мешкала в самій Січі, Уревях, на утриманні Коша, а більша частина мешкала поза Січчю, працювала як наймити у зимівниках, на промислах, в чумацьких валках. Платню наймити одержували почасти грішми, але головним чином натурою.

Наймити, яких називали "молодиками", в той же час рахувалися в куренях і в разі війни виступали в похід, як козаки. Війни у XVIII ст. бували рідко і не приносили такого збагачення, як у XVII ст., коли після кожного наскоку козаки "вкривали шляхи оксамитом". Залишалася злиденна допомога Коша (сучасники розуміють що курінні кухарі варили саму тільки саламаху). Головним Джерелом існування козаків-сіроми була праця. Цілком зрозуміло, що у сіроми заможне життя старшини, "отаманії", та деяких заможних козаків викликало заздрість, яку посилювала свідомість про рівноправність усіх козаків. Не можна нехтувати психологією козаків. Це були люди, що вже раз у житті, а дехто й кілька разів, від якогось пана - лівобережного чи правобережного тікали на Запоріжжя, щоб не робити на панів, бо чули, що там, на Запоріжжі, життя без панів, що там - "воля". І ось для того, щоб жити "по-людському", треба знову ставати до праці - чи то на військо, чи на старшину, того ж таки пана, який одягається пишно, має золоту зброю, господарство, табуни коней.

Загрозливим симптомом того, що в соціальному відношенні на Запоріжжі у 50-их і 60-их роках XVIII ст. не все було гаразд, була Чротня, зустрічна хвиля втікачів, які з Запоріжжя йшли до Новоросійської губернії на новозасновувані "слободи". На це вказує я про заселення", який встановлював запорожцям премію - по її рублів. На це вказують офіційні акти про значний відсоток козаків, що перейшли з Запоріжжя. Багато тікало також на землі донських козаків.

Цих умов недооцінювали старші історики Запоріжжя, як А. Скальковський та Д. Яворницький-Еварницький. Бо ці умовини свідчать, що не могло бути на Запоріжжі ні єдності, ні братерства, не могло бути й "монолітності". А якщо цього не було, то не виключені були і всякого роду внутрішні заворушення та боротьба, яка підточувала ввесь організм Нової Січі.

Козаками не обмежувалося населення "вольностей". З давніх часів частина його не була покозачена; це були селяни посполиті, що мешкали в слободах. Деякі слобода були виключно посполиті, а значна частина слобід мала мішане населення: були в них і козаки - переважно родинні, одружені - були й посполиті. Обидві частини мали своє осібне управління, своїх отаманів, які безпосередньо підлягали паланковому начальству. Посполиті виконували різні натуральні повинності, служили наймитами в зимівниках, у війську, косили сіно, давали підводи, платили певні податки. Всі ці обов'язки були менші, ніж в інших частинах України, і до Запоріжжя тікали посполиті з усіх країн.

Кіш, за Нової Січі, в своїй новій економічній політиці, прагнучи мати незалежне від Росії становище, сприяв збільшенню слобід. Особливо за останні два десятиліття, коли точилося змагання з російським урядом за землі: обидва сусіди старалися якомога скоріше й рясніше залюднити прикордонні землі.

П. Калнишевський дуже добре розумів вагу заселення Запорозьких "вольностей" та заведення власного хліборобства. Переселенців між Тором та Ізюмом було так багато, що засновано нову, Барвіностінківську паланку. Того ж року Калнишевський наказав заселити землі понад Дніпром біля порогів, бо йшли чутки, що там буде оселений Самарський гусарський полк.

1772 року Калнишевський наказав селити вихідців з Правобережної України слободами біля гирла Вересніговатої, над річкою Інгульцем, "щоб сторонні не мали можливості влазити до тих місць".
Случайные рефераты:
Реферати - Легенди рідного краю
Реферати - Життя і творчість Михайла Семенко
Реферати - Василь Стус (пошукова робота)
Реферати - Володимир Малик
Реферати - Казка як жанр
Реферати - Життя і творчий шлях Євгена Маланюка
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 14
    Гостей: 14
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта