НБУ і комерційні банки: кредитні відносини
Економічна сутність і значення кредитів, що надаються центральними банками комерційним банкам.

Центральний банк є банком банків, кредитором в останній інстанції, тобто тільки цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки та інші кредитні установи використали всі можливості для збільшення або поповнення своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондовому ринку або на ринку міжбанківських кредитів, вони звертаються до центрального банку.

У нашій країні кредитором в останній інстанції є Національний банк України. Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати комерційні банки через: закриті кредитні аукціони; операції РЕПО (купівля — продаж державних цінних паперів) і рефінансування інвестиційних операцій (вкладення коштів у векселі та акції суб'єктів підприємницької діяльності).

Економічна сутність кредитів Національного банку на макрорівні полягає в тому, що через кредитування комерційних банків та інших кредитних установ здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови для експансії кредитної діяльності банків.

На мікро-рівні кредити Національного банку сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні, зміні структури їхніх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитної допомоги своїм клієнтам.

Кредити НБУ, які спрямовуються на цілі рефінансування, за чотири роки (1993—1996) набули значного розвитку. їх обсяг збільшився зі 112 млн. грн. у 1993 р. до 474 млн. грн. у 1996 р., тобто більш як у 4 рази. Особливо значним було зростання у 1995 р. Проти попереднього 1994 р. обсяг кредитів рефінансування НБУ зріс більш як у 3 рази і досяг 349 млн. грн. проти 105 млн. грн. Але у загальному обсязі кредитної емісії НБУ кредити комерційним банкам (рефінансування) становлять невелику частку. У 1995 р. — 7%, 1996 — 6, 1997 — 8, 1998 р. — 5%.

Національний банк також використовує свої кредити для розв'язання певних економічних завдань, зокрема для фінансового підтримання окремих галузей, здійснення санаційних заходів щодо деяких підприємств, реструктурування виробництва на користь продукції широкого вжитку тощо.

Еволюція кредитних відносин НБУ з комерційними банками. З початку створення Національного банку України (1991 р.) кредитні відносини між ним і комерційними банками мали не ринковий, а суто адміністративний характер.

НБУ здійснював кредитні емісії і спрямовував кошти на завершення розрахунків шляхом заліку взаємної заборгованості між підприємствами, на покриття дефіциту державного бюджету, надання кредитної допомоги підприємствам окремих галузей державного сектора економіки. Це відбувалося або безпосереднім кредитуванням НБУ окремих суб'єктів (кредити уряду, іншим органам державного управління), або через продаж ресурсів комерційним банкам (кредити на завершення розрахунків шляхом заліку).

Між комерційними банками ресурси розподілялися з урахуванням розміру статутного фонду, мережі банківських установ тощо.

Кредитні емісії здійснювалися відповідно до постанов Верховної Ради України, указів Президента України та рішень Кабінету Міністрів України. Наприклад, у 1992 р. кредитна емісія становила 1 трлн крб. і була спрямована на забезпечення заліків взаємної заборгованості підприємств, поповнення їхніх обігових коштів, фінансування сільськогосподарських підприємств тощо. У 1993 р. обсяги кредитної емісії збільшилися в 30 разів і становили близько 30 трлн. крб., 70% яких через різні канали було спрямовано на фінансування агропромислового комплексу.

Емісійні кредити надавалися в той час за пільговими процентними ставками, які були значно нижчими, ніж темпи інфляції, що прискорювало процес обезцінення грошей.

Після 1993 р. згідно з рішенням найвищих державних органів обсяги кредитних емісій почали зменшуватися. Це дало змогу НБУ розпочати запровадження економічно обґрунтованої системи регулювання грошового ринку з відповідними інструментами і завдяки цьому стабілізувати грошово-кредитний ринок, інфляцію, а відтак — і вартість національних грошей. Поступово почали запроваджуватись операції, спрямовані на підтримання ліквідності комерційних банків через кредитні аукціони, ломбардне кредитування та операції РЕПО.

Кредити комерційним банкам для підтримання їхньої ліквідності до 1994 р. надавалися переважно опосередковано. Тобто відповідно до рішень законодавчих та виконавчих органів централізовані цільові кредити одержували безпосередньо клієнти (підприємства та організації). Такі кредити нерідко потрапляли неплатоспроможним клієнтам, які підтримувалися державою, і досить часто не поверталися. Це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і вимагало нових емісійних кредитів.

Практика надання емісійних кредитів неплатоспроможним клієнтам була припинена із запровадженням у 1994 р. кредитних аукціонів, через які ресурси надходили в комерційні банки, далі — в економіку. У 1995 р. НБУ відмовився від кредитування суб'єктів господарювання, що також сприяло зміцненню економічних відносин з комерційними банками. НБУ припинив також виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто під пільгову процентну ставку.

З 1995 р. почала запроваджуватися практика проведення цільових кредитних аукціонів з продажу кредитів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують державної фінансової допомоги.

У 1996 р. НБУ в механізмі кредитування комерційних банків застосував ломбардне кредитування під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО. Це стало можливим лише в умовах створення і розвитку ринку державних цінних паперів, який перші кроки зробив у 1995 р.

Отже, НБУ, по суті, припинив пряме кредитування дефіциту державного бюджету і перейшов до ринкового механізму регулювання грошово-кредитних відносин, у якому чільне місце належить кредитним відносинам з комерційними банками та іншими кредитними установами.

Рефінансування комерційних банків з допомогою проведення кредитних аукціонів. Комерційні банки можуть позичити кошти, тобто одержати кредити у Національному банку України через закриті кредитні аукціони. Загальне керівництво і відповідальність за проведення кредитних аукціонів покладено на Аукціонний комітет, персональний склад якого визначається і затверджується правлінням НБУ. Єдиним продавцем кредитів на кредитному аукціоні є НБУ.

Кредитні аукціони проводяться періодично. Дату аукціону, обсяг кредитів, строк та цілі, на які вони продаються, а також початкову процентну ставку визначає правління НБУ.

До участі в кредитних аукціонах допускаються комерційні банки, що виконують установлені НБУ економічні нормативи, своєчасно подають йому необхідну звітність і повертають раніше отримані кредити. Філії комерційних банків до участі в кредитних аукціонах не допускаються. Це обмеження поширюється і на комерційні банки, котрі діяли менше одного року від дати їхньої реєстрації.

Для участі в кредитному аукціоні комерційні банки подають в Аукціонний комітет заявку встановленої форми. Умовою, що дає право комерційному банку брати участь у кредитному аукціоні, є дотримання ним такої вимоги: сума заборгованості за кредитами НБУ з урахуванням поданої заявки на купівлю кредитів на даному кредитному аукціоні не може перевищувати п'ятикратного розміру власного капіталу банку, розрахованого на основі останнього балансу.

Зауважимо, що один банк не може одержати більш як 50% запропонованого обсягу кредитів на кредитному аукціоні.

Повідомлення про проведення кредитного аукціону надсилаються комерційним банкам не пізніш як за 10 робочих днів до дня його проведення. У повідомленні вказуються день, умови проведення кредитного аукціону, цільовий напрям кредитів або його відсутність, термін і початкова процентна ставка, а також мінімальна сума кредиту для одного банку.

На кредитному аукціоні заявки задовольняються в міру зниження запропонованої на них процентної ставки, починаючи з найвищої. Якщо два або кілька учасників кредитного аукціону пропонують однакову процентну ставку, а обсяг кредитів, що залишилися на продаж, недостатній для задоволення усіх заявок з однаковою процентною ставкою, рішення про задоволення тієї або іншої заявки приймає Аукціонний комітет.

Комерційним банкам, чиї заявки задоволені, на підставі затверджених Головою правління НБУ результатів кредитного аукціону видається офіційне свідоцтво про купівлю кредитів.

Приклад. Варіант 1. Початкова процентна ставка НБУ за кредитами — 30% річних. Обсяг ресурсів, що пропонується для продажу, становить 4 млрд. грош. од. Надійшло 15 заявок на 3,5 млрд. грош. од., у яких указані процентні ставки від 40% до 20%, причому найнижчу процентну ставку запропонував тільки один банк із заявкою на 0,5 млрд. грош. од. У цьому разі Аукціонний комітет задовольнить заявки всіх банків.

Варіант 2. Умови ті ж самі, що і в першому варіанті, однак заявок надійшло на 4,5 млрд. грош. од. У цьому разі Аукціонний комітет задовольнить заявки 14 банків.

Офіційне свідоцтво про купівлю й усі необхідні для оформлення кредитної угоди документи комерційний банк подає регіональному управлінню НБУ. Після оформлення такої угоди регіональне управління НБУ переказує гроші на кореспондентський рахунок банку, що отримав кредит НБУ.

Таблиця 4.1





Продаж НБУ кредитів на закритих кредитних аукціонах
Роки
Зміни ( wacko
1994
1997
1. Усього продано ресурсів на міжбанківському ринку України, млн. грн. — у тому числі централізованих кредитних ресурсів, тис. грн. 2. Частка централізованих кредитних ресурсів НБУ в загальних проданих ресурсах
2018 105
5,2
4432 824 18,6
219,6 784,8
+ 13,4 пункта


Як видно з таблиці, обсяг кредитів НБУ і їх частка в загальному обсязі проданих ресурсів зростає.

Банки — позичальники мусять своєчасно повертати кредити, куплені на закритих кредитних аукціонах. Для контролю за цим між позичальником і кредитором укладається угода про забезпечення повернення отриманих кредитів.

Придбані на аукціоні кредити не повинні призводити до порушення встановлених для комерційних банків економічних нормативів. Вони не підлягають пролонгації.

Рефінансування комерційних банків під заставу державних цінних паперів. Національний банк здійснює регулювання міжбанківського ринку кредитних ресурсів. З упровадженням в Україні ринку державних цінних паперів (ОВДП) значна частина операцій з купівлі — продажу міжбанківських ресурсів відбувається під забезпечення ОВДП (поширена назва — ломбардний кредит) і операції РЕПО.

Всі аукціони НБУ з продажу ресурсів, що проводяться останнім часом, здійснюються тільки за умови укладання РЕПО — угод. Згідно з цими угодами комерційні банки на строк користування кредитами НБУ передають йому свої державні облігації.

Як забезпечення ломбардного кредиту використовуються державні цінні папери, випущені Мінфіном України. їх список затверджується (а в разі потреби може змінюватися) правлінням НБУ і доводиться до відома комерційних банків. Як виняток, за рішенням Правління Національного банку України під забезпечення ломбардного кредиту можуть використовуватися інші цінні папери.

Ломбардний кредит надається на строк до 30 днів у межах лімітів, установлених на квартал НБУ для своїх регіональних управлінь.

Право на отримання ломбардного кредиту мають комерційні банки, котрі:

отримали ліцензію на здійснення банківської діяльності, включені до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, що працюють не менше одного року;
дотримуються встановлених НБУ економічних нормативів, правил ведення бухгалтерського обліку, своєчасно і в повному обсязі звітують регіональному управлінню НБУ;
не мають простроченої заборгованості за кредитами НБУ та за процентами за ними.
Як забезпечення ломбардного кредиту використовуються державні цінні папери, що відповідають таким вимогам:

вони занесені НБУ до ломбардного списку як такі, що перебувають на балансі комерційного банку і що до них немає претензій;
строк їх погашення не припадає на термін користування ломбардним кредитом (строк погашення настає не раніш як через35 днів з моменту переказування їх відповідної кількості на рахунок ДЕПО в НБУ).
У загальний комплект документів, які необхідно подати комерційному банку до регіонального управління НБУ для одержання ломбардного кредиту, входять: кредитна угода, заявка на кредит, доручення на право реалізації НБУ цінних паперів, прийнятих як забезпечення ломбардного кредиту.

Після того, як регіональне управління НБУ ухвалило рішення про надання ломбардного кредиту, комерційний банк переказує портфель цінних паперів, які є забезпеченням кредиту, зі свого ДЕПО-рахунку на ДЕПО-рахунок у депозитарії НБУ. Одночасно регіональне управління НБУ зараховує кошти ломбардного кредиту на кореспондентський рахунок банку-позичальнику.

Заборгованість комерційного банку за ломбардним кредитом не може перевищувати 75% вартості портфеля цінних паперів, наданих як забезпечення ломбардного кредиту. Після закінчення терміну погашення ломбардного кредиту регіональне управління НБУ списує його суму з кореспондентського рахунку комерційного банку. Одночасно погашаються проценти за користування цим кредитом.

Після погашення ломбардного кредиту і процентів відбувається розблокування рахунків ДЕПО комерційного банку, і цінні папери знову переходять у власність комерційного банку.

У разі відсутності або недостатності коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку залишок заборгованості за ломбардним кредитом і процентами по ньому погашаються за рахунок коштів від реалізації НБУ цінних паперів, наданих банку як забезпечення кредиту.

Операції РЕПО — це операції із цінними паперами, які складаються з двох частин. Для їх здійснення укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ і комерційними банками) про продаж — купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов'язанням зворотного продажу — купівлі у визначений термін або на вимогу однієї зі сторін за заздалегідь обумовленою ціною.

Використання НБУ державних цінних паперів для операції РЕПО здійснюється через «пряме РЕПО» — купівлю у комерційного банку державних цінних паперів та «зворотне РЕПО» — обов'язковий продаж державних цінних паперів.

У ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів існує потреба підвищення ліквідності комерційних банків, НБУ здійснює операції "прямого РЕПО» і на підставі генеральної угоди купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період з обов'язковою умовою зворотного їх викупу цим комерційним банком у встановлений строк.

У разі накопичення надлишкової ліквідності банківської системи, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося, НБУ може продати комерційним банкам через механізм «зворотного РЕПО» державні цінні папери, які є в його портфелі, на певний період, за умови викупу їх у комерційного банку в установлений строк.

Національний банк може здійснювати операції РЕПО купівлі-продажу державних цінних паперів як через безпосередню домовленість із комерційними банками, так і проведенням тендера заявок комерційних банків на участь в операціях РЕПО. У разі проведення тендера на участь в операціях РЕПО Національний банк через свої регіональні управління не пізніш як за тиждень надсилає повідомлення про проведення такого тендера із зазначенням терміну операцій РЕПО та умов його проведення.

Комерційні банки як учасники тендера у своїх заявках на участь у ньому пропонують свої умови щодо ціни купівлі-продажу та зворотної ціни продажу — купівлі державних цінних паперів. Після закінчення тендера операцій РЕПО Національний банк наступного робочого дня надсилає комерційному банку, який виграв тендер, повідомлення-підтвердження про намір укласти угоди на здійснення операцій РЕПО.

Залежно від терміну дії операції РЕПО на позабіржовому ринку використовуються такі види операцій:

нічне РЕПО (термін дії один день, процентна ставка фіксується на весь термін проведення операції);
відкрите РЕПО (термін операції в угоді не визначається, кожна зі сторін угоди може вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, але з обов'язковим повідомленням про завершення цієї угоди, Процентна ставка не є фіксованою і визначається кожного разу);
строкове РЕПО (термін операції чітко визначений, процентна ставка є постійною протягом усієї операції РЕПО).
Між учасниками операції РЕПО укладається угода, в якій передбачаються:

термін, сума, ціна державних цінних паперів «прямого РЕПО» та «зворотного РЕПО»;
перелік цінних паперів, які беруть участь в операції РЕПО;
зобов'язання продати державні цінні папери зі зворотним викупом, яке має кореспондуватися із зобов'язанням викупити ці державні цінні папери зі зворотним продажем;
порядок установлення маржі або процентного доходу.
Обов'язковою умовою укладення угоди РЕПО з метою мінімізації кредитного ризику є те, що державні цінні папери, куплені з використанням операцій РЕПО, мають переказуватися через депозитарій на рахунок покупця зі зміною права власності.

Після підписання угоди на здійснення операції РЕПО банк — продавець надає на дату купівлі та на дату зворотної купівлі ДЕПО повідомлення до депозитарію НБУ про зміну права власності на державні цінні папери.

Для забезпечення зобов'язань про зворотний викуп державних цінних паперів НБУ — у першій частині операції РЕПО покупець — отримує гарантійний внесок, на підставі ринкової оцінки державних цінних паперів, які є об'єктом операції РЕПО. Цей внесок є захистом від потенційних збитків у разі різких коливань цін на державні цінні папери. Сума гарантійного внеску залежить від терміну укладеної угоди за операцією РЕПО, типу державних цінних паперів, що є предметом угоди, та суми очікуваного доходу за цими цінними паперами.

До 1997 р. НБУ проводилися цільові кредитні аукціони. До участі в аукціоні допускалися комерційні банки, які обслуговували підприємства, що здійснювали структурну перебудову та санацію виробництва. Перелік цих підприємств визначався Кабінетом Міністрів України за домовленістю з НБУ. Комерційні банки отримували від таких підприємств бізнес-плани, плани структурної перебудови, а також інші документи, що давали можливість оцінити ефективність використання кредиту.

За допомогою статистичних звітів підприємств за рік комерційні банки здійснювали аналіз їхньої діяльності, готували експертні оцінки доцільності кредитування та визначали реальність повернення кредиту. Якщо після проведення такої роботи комерційний банк приймав рішення про кредитування підприємства, він надсилав заявку на свою участь в Аукціонний комітет НБУ.

Цільові кредитні аукціони проводилися у такому самому порядку, що й закриті кредитні аукціони.

Нині НБУ не проводить аукціонів із продажу кредитів комерційним банкам для подальшого кредитування ними підприємств згідно з прийнятими урядом програмами. Він здійснює лише рефінансування комерційних банків з метою підтримання їхньої ліквідності та для регулювання кредитно-грошового ринку України. У разі необхідності зменшити обсяг грошової маси в економіці Національний

банк України застосовує всілякі заходи. Наприклад, він може підвищити рівень обов'язкових резервів комерційних банків, а може й обмежити обсяг ресурсів, що продаються ним через кредитні аукціони. Останнім часом на кредитних аукціонах НБУ здійснює продаж ресурсів на таких умовах: тільки під забезпечення ОВДП та під фіксовану процентну ставку. Ломбардна ставка за кредит установлюється в розмірі облікової ставки плюс 10%.

Комерційні банки для забезпечення своєї ліквідності можуть рефінансуватися в установах Національного банку або в комерційних банках у формі переобліку і перезастави векселів.

Установи НБУ здійснюють ці операції за дотримання таких умов:

усі подані векселі за строком оплати не повинні перевищувати 90 днів і мають бути такими, щоб їх можна було вчасно одержати у місцях їх оплати;
подані векселі повинні мати не менше двох підписів, не враховуючи підпису того комерційного банку, який подав ці векселі, а переказні векселі — ще й акцепт платника;
оплата векселів має відбуватися у місцях, де є установи комерційного банку, нотаріус або суд;
має бути ліміт кредитування.
Зауважимо, що установи НБУ рідко використовують таку форму рефінансування комерційних банків, як переоблік і перезастава векселів, тому що вексельний обіг в Україні робить перші кроки у своєму розвитку.

Досвід центральних банків зарубіжних країн з кредитування комерційних банків.

Як уже зазначалося, центральні банки країн із ринковою економікою виконують роль кредиторів в останній інстанції для комерційних банків та інших кредитних установ. Вони надають короткострокові кредити для поповнення тимчасової нестачі ліквідних коштів, стягуючи з позичальників облікову ставку. Як правило, ці кредити мають бути забезпечені торговими векселями, державними цінними паперами або власними борговими зобов'язаннями банків.

Центральні банки Європейських країн (Німеччини, Франції, Бельгії та ін.) кредитують комерційні банки переважно через переоблік векселів. У Франції і Німеччині центральний банк установлює квоти на переоблік векселів. У разі перевищення встановленої квоти комерційний банк сплачує підвищений процент за кредит у центральному банку.

У США переоблікові операції центрального банку (Федеральної резервної системи) не є основною формою рефінансування комерційних банків. Найбільш притаманним тут є кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів (облігацій, казначейських векселів).

Банк Англії кредитує комерційні банки під певні їхні зобов'язання за рахунок банківських депозитів, які зберігаються на відповідних рахунках у центральному банку.

Найширший розвиток мають кредитні відносини центрального банку з комерційними в Німеччині. Крім переоблікових кредитів, Німецький федеральний банк надає комерційним банкам ломбардні кредити на строк не більший від 3-х місяців під забезпечення надійними цінними паперами: векселями (включаючи казначейські векселі) й облігаціями федерального уряду і земель. Ліміти кредитування (квоти) встановлюються за кожною категорією забезпечення. Окремо також установлюється квота на кредит на переоблік векселів залежно від розміру власного капіталу комерційного банку.

З переоблікових операцій і ломбардних кредитів комерційні банки сплачують проценти: облікова ставка в першому випадку і ломбардна — в другому. Ставка з ломбардних кредитів є найважливішим орієнтиром грошового ринку, вона аналогічна ставці за федеральними фондами США.

Важливе значення в операціях Німецького федерального банку мають купівля і продаж державних цінних паперів у формі угод про зворотний викуп. Угодам про продаж державних цінних паперів зі зворотним викупом віддається перевага перед іншими оперативними інструментами кредитної політики Німецького федерального банку.
Случайные рефераты:
Реферати - Нелюди і люди в романі Л.Костенко "Маруся Чурай"
Реферати - Михайло Старицький
Реферати - Життя і творчість Василя Стефаника
Реферати - Життя та творчість Василя Еллана-Блакитного
Реферати - Могутній і рідкісний талант Остапа Вишні
Реферати - Життя і творчість Т. Г. Шевченко
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 26
    Гостей: 26
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта