Наростання внутрішньої нестабільності у країнах Східної Європи
У 50-ті роки у країнах Східної Європи почала наростати внутрішня нестабільність, зумовлена кількома причинами.

По-перше, смерть Сталіна 1953 р. і початок "відлиги" в СРСР привели до деякої лібералізації політичного курсу курівництва країн регіону.
По-друге, індустріалізація за радянським взірцем, що здійснювалась у країнах Східної Європи, призвела значного погіршення матеріального становища насамперед селянства, оскільки основні капіталовкладення спрямовувались у промисловість. Хоча становище робітників і службовців, як засвідчили події у Польщі та НДР, було не набагато кращим.
По-третє, економічні реформи у 50-ті роки практично зводились нанівець догматичним втручанням вищого партійного керівництва, що призводило до авантюристичної політики у сфері економіки.
По-четверте, на вияв внутрішньої нестабільності вплинули успіхи країн Західної Європи у відновленні економіки в повоєнний період.
Про зміни, що вибувались у ФРН, Італії, Франції, добре знали у Східній Європі, і ця обставина значно посилювала незадоволення комуністичними режимами.

У НДР в червні 1953 р. сталися масові заворушення робітників Берліна, пов'язані із серйозними перебоями у постачанні населення продуктами й товарами широкого вжитку.

Однак це було пов'язано не лише з погіршенням рівня життя: страйкарі вимагали відставки соціалістичного уряду О. Гротеволя і лідера СЄПН В. Ульбріхта, проведення вільних виборів. До них приєдналися робітники Дрездена, Лейпцига, Магдебурга та інших міст. 17 червня понад 300 тис. робітників вийшли на вулиці столиці.

Керівництво НДР звернулося по допомогу до радянського командування. Комендант Берліна віддав наказ застосувати проти демонстрантів танки й бронетранспортери, внаслідок чого загинули десятки людей, сотні поранено. Організаторів демонстрацій було заарештовано й жорстоко покарано. Після цих подій кожного року з НДР нелегально емігрували тисячі громадян, виявляючи незадоволення режимом. Щоб зупинити цей потік, 1961 р. було споруджено "Берлінську стіну".

Драматично розвивалися події 1956 р. у Польщі та Угорщині. В Угорщині справа дійшла до анти тоталітарної революції, що була придушена за допомогою військової сили.

Після подій у Польщі та Угорщині 1956 р. курівництво країн Східної Європи мусило змінити політику, щоб усунути найголовніші причини незадоволення. Було припинено масові репресії й проведено часткову реабілітацію їхніх жертв.

До конституцій вносились зміни, спрямовані на посилення ролі парламентів, політичних партій (у країнах, де зберігалася багатопартійність). Частково скасовувалися обмеження для дрібного бізнесу, готувались реформи з послаблення адміністративного диктату над "економікою. Відбувалася лібералізація в сфері культури, ідеології, освіти; поширювалися контакти із західними країнами.

Однак вимушені зміни кінця 50-х років не зачіпали основ політичної й економічної системи, що їх продовжували ревно охороняти комуністичні режими під невсипною опікою Кремля.

На початку 60-х років у більшості країн регіону було зроблено спроби провести економічні реформи. Не відмовляючись від наріжних принципів економічної системи соціалізму (пріоритет держави в економіці, планово-адміністративна система управління і розподілу матеріальних благ тощо), передбачалося надати підприємствам відносну економічну самостійність. Проте, зберігаючи державну власність, партійно-бюрократична номенклатура забезпечувала можливість повного підкорення всіх сфер життя своїм інтересам.

Найбільш послідовно й цілеспрямовано реформи здійснювалися в Угорщині та Югославії, але й вони провадились у рамках "системи" і тому не позбавили ці країни глибоких кризових потрясінь. Спроби запровадження ринкових відносин розбивалися тут об політичні підвалини "соціалістичного суспільства".

З другої половини 60-х років (а інколи й дещо раніше) резерви, що забезпечували можливості екстенсивного розвитку країн Східної Європи, виявилися значною мірою вичерпаними, що відбилось у падінні прибутку та уповільненні темпів розвитку економіки.

У політичній сфері теж відбувалися процеси, не бажанні для радянського керівництва. На початку 60-х років дедалі настійливіше заявила про свою самостійну внутрішню й зовнішню політику Румунія. Розірвала зв’язки із СРСР Албанія, де вкрай негативно сприйняли рішення XX з’їзду КПРС і Відкриття культу особи.

Криза у Чехословаччині (1968 – 1969 рр.) або "Празька весна", стала одним з найважливіших і доленосних періодів для народів Східної Європи у повоєнні часи.

Загальна криза тоталітарного режиму виявила себе також у Польщі в подіях 1968 і 1970 рр.

В Югославії на тлі загострення економічних проблем на початку 70-х років посилились диспропорції у розвитку Словенії І Хорватії, з одного беку, та інших югославських республік, з іншого. Загострилися національні протиріччя. Учасники заворушень у Хорватії в листопаді 1971 р. виступали з вимогами відокремлення республіки від СФРЮ.

Після поразки" Празької весни", подій у Польщі, Югославії почалося посилення тоталітарних режимів у Східній Європі. Економічні реформи практично зупинилися, ринкові стосунки, що зароджувались, або ліквідовувались, або вкрай обмежувались. Активізувався дисидентський рух.

Монополію компартій на владу було законодавчо закріплено у конституціях, у яких йшлося про керівну, роль цих партій, однак у реальному житті наростав протест проти гегемони комуністів. Тоталітарні режими Східної Європи виявляли неспроможність вирішувати назрілі проблеми. Особливо це позначилося у роки паливно-енергетичної кризи середини 70-х років, коли різко зросла зовнішня заборгованість. Надмірні, матеріаломісткість та енергетичні витрати робили товари зі Східної Європи неконкурентоспроможними.

Падіння врожайності зернових культур, обмежені можливості імпорту. створювали великі проблеми у забезпеченні населення продовольством. Відставання від розвинутих країн Заходу зростало. Для придушення, невдоволення правлячі компартії зміцнювали армії, органи внутрішніх справ, держбезпеки.

Одначе спроби врятувати ситуацію у 80-ті роки ні до чого не призвели. Загальна криза системи наростала.

Література

"Політична історія ХХ століття": Навчальний посібник / за ред. В. Ф. Санабай, Л. О. Панчук, Я. А. Титаренко та інші. – К., КНЕІ – 2001 р.
"Всесвітня історія 1939 – 1998 навчальний посібник. 11 клас" / за ред. Бердичевського Я. М. – К., А. С. К – 2000 р.
Случайные рефераты:
Реферати - Микола Зеров
Реферати - Життя і творчість П. П. Гулака-Артемовського
Реферати - Життя і творчість Михайла Коцюбинського
Реферати - Життя і творчість Дмитра Білоуса
Реферати - Василь Стус (пошукова робота)
Реферати - Життя та творчість Василя Еллана-Блакитного
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 21
    Гостей: 21
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта