Народносценічна хореографія: засоби, знаки, образи
Уособлення (персоніфікація) - один з різновидів метафоричної побудови. Цей художній засіб широко використовується в усній народнопоетичній творчості, у веснянках, народних іграх, розвагах. Як ми наголошували, у давнину уособлення було виявом анімістичних поглядів людей на природу. Наші далекі предки вважали, що вся природа сповнена таємничості, і тому в явищах природи виявляється дія живих осіб. З розвитком свідомості персоніфікація почала використовуватись людьми як засіб художньої виразності.

Відгуки пантеїзму знаходимо у поетичних образах, в яких відчувається шана до лісів, гаїв, дерев, гір, річок, озер (обожнювання тополі, клена, липи, трав). Люди піснями, танцями випрошували у природи доброзичливого ставлення до них.

У деяких місцевостях України на зелені свята заквітчували дівчину - "кущ". Вінок, який плели з липових, березових, кленових гілок, зберігали протягом трьох днів після свят. Крім вінка, дівчину прикрашали квітами, травами, стрічками, гіллям, і вона перетворювалась на живий "кущ", який водили по селу, співаючи та водячи навколо нього хороводи. Про аграрномагічну суть цього звичаю красномовно свідчить той факт, що деякі пісні цього циклу нагадують колядки та щедрівки:

Зацвіла в городі рожа,
В нашім дворі наша пані хороша,
Проше, пані, наший Куст надарити,
А свій дом звеселити.
Цей текст співають у дворі господаря.

Про персоніфікований образ Весни та її доньки годі й створити. Це, на нашу думку, одна з вершин народного поетичного генія.

В Україні, мабуть, немає жодного професіонального ансамблю, народного хору, в репертуарі якого не було б весняночки. Недарма В.Верховинець назвав свої збірки ігор з Ненями "Весняночка". Надзвичайно поетична персоніфікація весни в образі зеленого шуму:

Ой нумо, нумо, заплетемо шума,
Шума заплетемо, гуляти підемо.
Ой шум ходить, по воді бродить,
А шумиха рибу ловить.

Гімн сонцю, життю - свято Купайла. Гадання на вінках, які сплетені з різноманітних польових та городніх квітів, очищення вогнем і, нарешті, потоплення персоніфікованого обрядового опудала Купайли, Кострубонька чи Марени. У час, коли сонце сягнуло найвищої сили (середина літа) і повертає на зиму, українці віншують найпоетичніше своє свято - свято Сонця (Даждьбога). Старовинного Даждьбога слов'яни називали Іваном, Івашеньком, Івашечком.

Персоніфікація через рядження, як художній засіб, широко застосовувалась у колядках, щедрівках ("Кінь", "Коза", “Меланка", "Ведмідь"). У цих новорічних видовищах уже закладено підвалини драми та театру, а в далекому минулому ці персоніфіковані образи мали зичити багато врожаю, Добробуту, щастя (варто згадати урожайні заклинання на плуг або чепігу, які носили селом і під пісні та танці "виорювали" поле).

У сучасному народносценічному танці використовують персоніфікацію у двох напрямках: при створенні окремого хореографічного образу (Коза, Меланка, Урожай, Снігурка, Дід Мороз, Весна Краса і т.д.) і при створенні узагальненого поетичного персоніфікованого образу-танцю ("Вербиченька". "Завійниця", "Вітерець", "Марена" тощо).

Цікаві образи створені у постановках В.Пегрика ("Колядки" -ведмідь-міхоноша, Коза), "Новорічній метелиці" П.Вірського, у хореографічній композиції "Ходить гарбуз по городу" К.Василенка, де виведено сучасний персоніфікований образ урожаю в образі Гарбуза, який збирає до себе на свято і пшеницю, і кукурудзу, і буряки, і горох тощо.

Танцювальне ігрище "Щедрик" К.Василенка побудоване на ґрунті ж народних звичаїв, обрядів, ігор, побутуючих у центральних областях України. Наближається Новий рік. Надворі хурделиця. За старовинним українським звичаєм молодь збирається щедрувати.

Ходить, ходить місяць по небу,
Кличе, покличе зорю до себе: -
Ходімо, зоре, з нами гуляти,
З нами гуляти ще й щедрувати.

Заготовлено щедрівки і батькові, і матері, і родичам, і наставникам - учителям та, безумовно, коханим.

Ой, рясна, красна в лузі калина,
А ще найкраща у батька дочка –
Ґречна панночка, панна Ганнуся
По двору ходить, як місяць сходить.

...Здалеку лунає мелодія щедрівки, чути звуки бубнів, сміх, галас. На кін виїздить перший щедрувальний "поїзд". Не вщух іще галас, як увесь заквітчаний стрічками виїздить і другий, дівочий "поїзд". Попереду - виконавець із великою щедрувальною зорею, яка світиться у вечірніх сутінках. Щедрувальники (хлопці ліворуч, дівчата праворуч, хлопець із зіркою в центрі) починають посипати землю "житом" та "пшеницею", всякою пашницею, примовляючи:

Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
В новорічний щедрий вечір –
Всім вам щастя!

Якщо в уособленні олюднюються, як правило, явища, предмети, поняття, то алегорія - вид поетичної метафоричної побудови, в якому відтворюються людські характери, почуття, взаємини в переносному значенні, тобто в образах тварин, явищ природи, предметів і т.ін. Так, у хореографічній композиції К.Василенка "Каменярі" під каменярами ми розуміємо революціонерів, скеля - самодержавство, її руйнування - революційна боротьба і т.д.

Алегорія виділяє основне, істотне, охоплює, як правило, весь твір. Вона повинна чітко опосередковуватись у своїх зв'язках з дійсністю, бо інакше порушиться драматургія танцю.

"Червону калину" П.Вірський поставив як алегоричний |танець-ігрище на тему возз'єднання східних і західних земель України. Одна група танцюристів - уособлення Східної, друга -[Західної України. Поміж ними група алегоричних "чортів" (парубків, які одяглись у вивернуті кожухи). Саме ця група намагається не допустити возз'єднання, перехопити символ свободи - червону калину, яку передають сестри і брати зі Сходу. Тут балетмейстер влучно використав народну поетичну алегорію в сучасній актуальній, хвилюючій тематиці.

Алегоричним образам притаманна емоційність, тому вони .мають значний вплив на глядача. Варто згадати цілий ряд ..постановок, які виникли завдяки популярним героям, створеним , талановитими мультиплікаторами, - злому вовку та зайцю, або хореографічних картинок "Мисливці", "Лисиця та Бобер" та інші. Символіка - інакомовне образне позначення. Поетичні символи, які виникли в народній творчості, характерні і для народної хореографії: дівчина - горлиця, козак - орел, мати -чайка, діти - чаєнята тощо.

Українська хореографія має і символічні рухи, постави голови, тулуба, рук (танці "Голуб-голубочок", "Журавель", "Бичок"), що походять від персоніфікації голубки, журавля, бичка тощо. Крім цього, існують надзвичайно образні символічні рухи: "яструб", "щупак", "вихилясник", "тинок".

В українських веснянках, гаївках, побутових та сюжетних танцях, весільній обрядовості широко розвинена народна символіка: плетіння вінків, дарування рушників, хусток, обручок, "Марена", "очищення” вогнем, привертання коханого зіллям, засівання під час щедрування, колядування, новорічні гадання і т.ін. Цілий ряд хороводів таких, як: "Просо", "Льон", "Мак", "Весна іде", "Воротарчнк", "Вербовая дощечка", "Король" та інші ' включають у себе образи-символи.

Українські хореографи досить влучно користуються образами символами, причому в найрізноманітніших за тематикою постановках.

Розглянемо окремі з них.

Чітка за драматургією хореографічна композиція Г.Клокова "Орлятко". Уже в експозиції відчуваємо, що це глибоко патріотичний твір з яскраво вираженою революційною символікою. Сніп прожектора вихоплює з темряви постать хлопчини-підлітка, який сурмить сигнал "У похід". Так, це саме він, легендарний Орлятко, ім'я якого стало символом боротьби кіннотників у роки громадянської війни.

Після пролога знайомимося з його бойовими побратимами-будьоннівцями, які не тільки досконало володіють зброєю, а й уміють бути вірними друзями. Глядач відчуває щиру любов старших товаришів до воїна-підлітка, їхнє батьківське піклування про нього.

Розвідники виявили ворога. Орлятко дає сигнал "До бою!", і ескадрон летить на ворога. Попереду бойові тачанки. Запеклий бій, кулеметні черги, свист шабель - і ось уже ворог відступає. А може, це лиш військовий тактичний прийом, щоб заманити сміливців у пастку і там, вводячи в бій нові сили, розправитися з червоними кіннотниками? Як це перевірити? Орлятко, не чекаючи команди, швидко вискакує на "гірку", щоб прослідкувати за ворогом. Лише встигає доповісти командирові про становище, як ворожа куля наздоганяє сміливця. Бійці підхоплюють смертельно пораненого хлопця. Зібравшись із силами, Орлятко підносить до губів горн і ледве чутно подає сигнал "В атаку!" Це його останній сигнал.

Символіку покладено в основу постановок В.Уманова "Танець металургів"; "Дзержинці" (ансамбль "Дніпро"), "Героїчна епопея" Ю.Большакова, "Карпатська смерека" Г.Левіної, "Коша" Н.Уварової, "Бокораші" М.Сусликова, "Калиновий гай" М.Вантуха і т.д.

Гіпербола - надмірне художнє поетичне перебільшення, що зберігаючи правдоподібність відтворення предмета, явища, стану, разом з тим, служить засобом типізації відображених явищ, предметів, відбираючи найістотніше, найзначиміше, характерне саме для них і показуючи взаємозв'язок їх з іншими предметами, явищами.

Літота - вид метонімії: надмірне применшення предмета, явища, стану, почуття. Безперечно, поняття надмірного перебільшення та надмірного применшення у хореографії умовні і вживаються в переносному значенні.

Гіпербола і літота - це не тільки засоби поетичної хореографічної лексики (перебільшення жесту, руху або його применшення), а й засіб для створення окремих хореографічних образів.

Гіпербола - один із найдавніших художніх прийомів. Так, у щедрівках, колядках: господар - золото віє, гроші міряє, має нові тереми; парубок - має дорогу шаблю; у господині - золоті чобітки, перстень золотий і т.п., або в піснях, думах – Байда одним пострілом убиває царицю і її доньку:

Ой як стрілив - царя вцілив,
А царицю в потилицю,
Його доньку в головоньку.

П.Вірський надзвичайно влучно використав узагальнену гіперболу у першій частині "Запорожців". Варто згадати, як козаки під орудою осавула виконують військово-спортивні вправи зі списами, створюють неприступну фортецю, якої не здолати ворогам. Фронтальні побудови у фіналі - нестримна сила, яка змітає зі свого шляху непрошених гостей. У картинах військових ігор, бою велику роль відіграє чіткий ритм тулумбасів. Балетмейстер гіперболізував рухи, кроки, які разом створили єдиний символічний образ численного війська гетьмана Богдана Хмельницького.

Прийом літоти використали у хореографічній мініатюрі "Сваха" К.Василенко (образ писарчука), гіперболи - "Святі урожаю" Ю.Большаков (символ урожаю - початок кукурудзи). Таким чином, гіпербола, літота збільшують амплітуду дії лексики, народжується нова якість, яка допомагає конкретизувати той чи інший образ.

Прихована насмішка - іронія - художній прийом, який дуже часто використовують у жартівливих танцях, хореографічних картинках, сценках.

У "Пастушковнх коломийках" Я.Чуперчука розповідається про вівчаря невдаху-залицяльника, який сватався до свинарки, доярки, ланкової, куховарки, лікарки, вчительки тощо і в жодної не мав успіху. Наприкінці танцю він каже:

- Краще піду вівці пасти.
Що маю робити?
Вже не буду більш ніколи
Ледарем ходити.
Гоп, ту-ду-ру-ду-да, ту-ду-ру-ду-дайна,
Гей, ріді-чіді-дай, ріді-чіді-дайна.

Цікаві іронічні триндички маємо в "Запорожцях" П.Вірського, "Буковинських примовках" К.Василенка, "Ковалях” Ю.Кузьменка та ін.

Блискучий приклад використання гумору маємо в "Чумацьких радощах" П.Вірського. Четверо різних за характером та вдачею чумаків вирішили купити пару чобіт. Під звуки сопілочки кожен із них мріє взутися в чоботи, пройтися селом, хизуючись межи дівчат. Хутко вимірялися (на тій же сопілці), кому взуватися першому.

Перший чумак, якому чоботи завеликі, швиденько вскочив у них і почав викаблучувати вихиляси та дрібушечки, приплескуючи по халявах. Чоботи увесь час спадають з нього. Та дарма! Він, підсмикуючи халяви, витанцьовує далі. І танцював би так, мабуть, не одну годину, але треба і совість мати...

Сховавши за пазуху постоли, з великими зусиллями натягує чоботи кремезний парубок. Тільки-но ступив крок, як відчув нестерпний біль, - чоботи на нього замалі. Однак він починає танцювати, спершу не поспішаючи, потім швидше, ще швидше. Як уже розійшовся, мовляв, "як на мене шиті", - відчув страшний біль і упар на землю. Роззувшись дмухає на ноги, розтирає їх. Нарешті, взувши свої, перевірені роками і довгими чумацькими шляхами, постоли заспокоюється - хай їм грець, тим чоботам!

Ледве діждався черги третій, маленький-маленький чумак. Взув чоботи і нумо шпарить "чумака". Та чоботи такі здоровенні для нього, що в один можна, встромити веселого чумаченька. Незважаючи на це, він навіть повзунця витинає. Нетерплячі хлопці наступили ногами на чоботи і "висмикнули" з них бідолагу. Нарешті, дочекався чобіт четвертий чумак. Усі із захопленням спостерігають за ним. Чумак, підняв ногу і тупнув нею об землю... Але що це? Чумак вдруге піднімає ногу, і всі бачать - одірвалася підошва. Зібравши свої чумарочки, сопілку і чоботи, друзі залишають сцену.

У цій постановці іронія несе велике експресивно-смислове навантаження. Вона по своїй суті дружня, не зла.

Зла іронія розкриває негативні явища неначебто у позитивній формі, але саме явище трактується так, що не викликає схвальної оцінки.

У тому ж плані картинка "Сваха", створена К.Василенком.

Кохаються сіромаха Микола та бідна дівчина Оксана. Щоб зібрати грошей на весілля, хлопець вирушає в далеку Таврію на заробітки. Прощається Оксана з Миколою, обіцяє чекати на нього, а на згадку дарує коханому вишитий кисет. Засмучена красуня - важко зоставатися сиротині самій, можуть скривдити лихі люди.

Так воно й сталося. Не встиг хлопець вийти за село, як з'являється сваха, щоб висватати дівчину за будь-якого жениха - аби гроші. Про людське око потуживши разом з Оксаною, вона неначебто ненароком помічає першого дуку на селі - старосту. Той іде поважно, не поспішаючи. Та побачивши Оксану, старий удівець закозирився. Давно він мріяв здихатись Миколи та посвататись до вродливої дівчини. І слушний момент настав. Однак, як не умовляла сваха, як не улещав сам, дівчина й слухати не хоче про одруження з старостою. "Хоч у курені, аби до серця мені", - відповідає Оксана розлюченому дуці. Нагоджугться писарчук, який "мудрствує" над якимось "прошенієм". Він подає для підпису старості "бумагу". Уважно оглянувши її з усіх боків, староста поважно дістає з глибокої кишені печатку і ставить свій знак.

Писар розглядає "бумагу" і помічає, що не там поставлено печатку, хоче знову звернутися до начальства, та не наважується, бо сьогодні староста чомусь дуже сердитий. Тим часом про щось змовившись із старостою, сваха пошепки повідомляє писарю, що дівчина зосталася сама. Писар зразу ж до Оксани - чим не жених.

Потанцював, позалицявся, а діла немає-відмовила і йому красуня. Збентежений писар відступає. На сцені з'являється дурник - син старости.

Виконуючи наказ старости (бо ж надумав старий висватати Оксану за сина), сваха вмовляє дівчину вийти заміж за дурника. А той продовжує своє: ловить мух та слухає, як вони дзижчать Раптом надумав дурник подарувати дівчині намисто... з перцю, огірків та іншої городини. Розгнівана дівчина зриває з шиї намисто і жбурляє його межи очі дурникові. Той із переляку аж упав. Не вдалося свасі висватати Оксану і за дурника.

От з'являється місцевий панич, гоноровитий, задиркуватий чванькуватий. Вирішив на старість скрасити своє життя молодою дружиною. Гарна дівчина. Недарма сваха багатенько взяла за те, що просватає за неї.

Панич хоче вразити Оксану світськими манерами і запрошує її до танцю. Та дівчина не звикла до полонезу, і в неї нічого не виходить. Потім красуня теж вирішила потішитись над паничем, примусивши його танцювати веселий, завзятий козачок. Розпалився панок, тільки-но хотів обійняти дівчину, а вона - лусь його моноклем по потилиці. Так відмовила Оксана ще одному женихові.

На сцені з'являється сільський дяк - любитель заглянути у чарку і поволочитися за молодицями. Проте і йому не вдалося спокусити дівчину. Невдоволені женихи вчиняють розправу над свахою: відбирають неї гаманець із грішми, подарунки. Шарпають сваху то один, то інший, геть як у тій приказці: "Свасі перша чарка і перша палка".

Тепер женихи вирішили діяти кожен самостійно і пропонують дівчині руку, гаманець і серце. Оксана відштовхує залицяльників і намагається втекти, але дорогу їй перепиняє дурник. Перелякана дівчина знову опинилась у колі женихів. Раптом дурник стає на захист дівчини. Заклавши камінця в рогатку, він, починаючи із свого батька, б'є обідників. Здалеку чути веселу українську пісню - це повертається Микола. Радісна Оксана кидається до нього.

Щасливі закохані і не помічають женихів, та дурник пильно охороняє молодих, і тільки-но який з невдах-залицяльників наважиться підвестися з підлоги, як перед його обличчям виникає рогатка.

Так закінчується хореографічна картинка "Сваха". У такому ж ключі поставлені "Ой під вишнею" П.Вірського "Три кума, три куми” Я.Білоцерківського, "Хівря і дячок" М.Медведева.
Случайные рефераты:
Реферати - Життя та творчість Олександра Довженко
Реферати - Поема Івана Франка "Мойсей"
Реферати - Михайло Грушевський
Реферати - Микола Бажан
Реферати - Ідея безсмертя народу в романі Михайла Стельмаха "Правда і кривда"
Реферати - Життєвий і творчий шлях Олеся Гончара
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 9
    Гостей: 9
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта