Монголо-татарська навала та її наслідки
Монголо-татарська навала та її наслідки

Наприкінці XII ст. у степах Центральної Азії утворилася могутня монголо-татарська держава. Боротьба за владу між племінними ватажками принесла перемогу Темучину, який під іменем Чінгісхана в 1206 р. був проголошений всемонгольським ханом.

У результаті багаторічних воєн та походів Чінгісхана в Китай, Середню Азію, на Кавказ була створена величезна імперія, завойовницька політика якої принесла незліченні страждання багатьом народам та країнам.

У 1222 р. монголо-татарські орди через Кавказ вдерлися в причорноморські степи і завдали поразки половцям в битві на Дону. Половецький хан Котян звернувся за допомогою до руських князів. Мстислав Галицький і Данило (що в цей час княжив на Волині), князі київський, чернігівський і смоленський разом з половцями виступили проти ординців. 31 травня 1223 р. на р. Калка відбулася грандіозна битва, в якій руські та половецькі загони були розгромлені. Монголо-татари також зазнали значних втрат і тому не наважилися продовжити похід на Русь.

Після смерті Чінгісхана похід на руські землі очолив його онук Батий, улус якого знаходився у західній частині монгольских володінь. Протягом 1237—1238 рр., незважаючи на героїзм руських воїнів та населення, були розгромлені війська рязанського і володимиро-суздальських князів. Північно-Східна Русь була спустошена.

У 1239 р. монголо-татарські орди на чолі з Менгу-ханом почали завоювання Південно-Західної Русі. Навесні 1239 р. був захоплений, зруйнований та спалений Переяслав. Така ж доля спіткала Чернігів. Проте Менгу-хан не наважився штурмувати Київ.

Але восени 1240 р. монголо-татари "многом множеством сили своєй" знову підійшли до Києва і взяли місто в облогу. Понад 10 тижнів тривав штурм. Зрештою впала твердиня киян — "град Володимирів". Останні захисники трималися в Десятинній церкві. Монголо-татари таранили стіни храму, і він завалився. Всі, хто там був, загинули. 6 грудня 1240 р. орда захопила Київ і повністю його зруйнувала, а людей, за словами суздальського літописця, "от мала до велика все убиеша мечем".

Здобувши Київ, монголо-татари рушили на Галицько-Волинську землю. На початку 1241 р. вони здобули Колодяжин, Кам'янець, Данилів, Галич, Володимир, Луцьк. В цьому ж році ординці вийшли на західні рубежі Русі та вдерлися на територію Чехії, Польщі, Угорщини. В 1242 р., довідавшись про смерть великого хана Угедея, вони повернули назад. У пониззі Волги монголо-татари заснували державу під назваю "Золота Орда", під владу якої потрапили народи Русі, Хорезму, Північного Кавказу, Поволжя.

Монголо-татарська навала завдала величезної шкоди Південно-Західній Русі. Внаслідок ординського панування уповільнився процес розвитку державності України-Русі. Посилився економічний та політичний занепад Києва та всього Придніпров'я. Втрачає значення політичного центру землі Чернігів, припинило існування як окрема земля Переяславське князівство.

Російські історики XIX ст. (С.М. Соловйов та ін.) твердили, що Придніпров'я з Києвом після монголо-татарської навали опинилось в стані повного запустіння. Насправді ж навіть на Переяславщині життя не припинилося, а ряд міст, зокрема Київ, і надалі зберегли своє значення економічних і культурних центрів.

Незважаючи на гніт Золотої Орди, у другій половині XIII — на початку ХІV ст. державне життя у Придніпров'ї, на Поділлі, в Галицько-Волинській землі майже повністю відроджується. Знову великими торговельними центрами стають Київ, Львів, Луцьк, Володимир-Волинський, Перемишль, Кам'янець. Завдяки державному розуму Данила Галицько-Волинське князівство стає політичним центром українських земель. Золота Орда, звісно, вважала небезпечним для себе дальше його зміцнення. В 1245 р. до Данила прибули посли від хана, і в 1246 р. він був змушений виїхати до Орди.

Данило дістав від татар підтвердження прав на все князівство, але мусив визнати себе васалом хана. Незважаючи на моральне приниження, авторитет Данила в ставці хана значно зріс. Він повернувся з ярликом як його васал і таким чином міг сподіватись на захист з боку ординців у разі будь-яких конфліктів з сусідами.

Данило та його оточення розглядали залежність від Орди як вимушений крок. Князь галицький почав послідовну й обачливу політику, спрямовану на визволення України-Русі від іга ординців. Перш за все він взявся за економічне відродження Галицько-Волинської землі. Були засновані нові міста: Данилів, Львів, Холм.

Відзначивши розмах розбудови держави, літописець писав, що за Данила у Галичині та на Волині засновано 70 міст, в яких процвітали промисли, ремесла, будувалися нові храми та інші будівлі. Галицько-Волинське князівство добре знали в Європі, де його ототожнювали з Руссю.

Боротьба за зверхність над всіма руськими землями між Південно-За-хідною та Північно-Східною Руссю була досить напруженою. Важливо зазначити, що ця боротьба тривала в умовах, коли всі руські князі були васалами ханів Золотої Орди і всемонгольського Великого хана.

Цей факт дає можливість під іншим кутом глянути на роль та значення монголо-татарського поневолення Русі. До теперішнього часу пануючою була точка зору про виключно негативну роль саме ординців для розвитку східнослов'янських народів. Безперечно, поневолення одного народу іншим завжди є злом. 1 ті горе, сльози, кров, розруха, яку ординці принесли на Русь, назавжди залишаться на їх совісті. Але, з іншого боку, більше народної крові пролили в цей час удільні князі в їхніх чварах між собою.

Весь період ординського панування позначений кривавими княжими усобицями, і більше народу загинуло від князівських чвар, ніж від ординських мечів.

Удільні князі приводили загони татар на своїх сусідів, підлістю та інтригами при ханському дворі отримували ярлики на велике княжіння та грабували землі непокірних сусідів. Особливою підступністю відзначалися московські князі.

Дуже важливі на цьому тлі відносини Галицько-Волинськогота Володимиро-Суздальського князівств. Сучасниками Данила були великий князь Ярослав та його сини: Андрій та Олександр (Невський). Ще в 1243 р. Ярослава, першого з руських князів, хан Батий викликав до Золотої Орди. Іпідки повернувся він з ярликом "великого князя Русі". Це була нагорода Ярославу за те, що він не брав участі в битві 1238 р., коли об'єднані сили руських князів намагались зупинити переможну ходу ординців.

Після смерті Ярослава, отруєного в один з його візитів до ставки хана, його сини отримали: Андрій — Володимирське князівство, Олександр — Київ та "всю землю Руську". Крім того, Олександр володів Новгородом.

Між братами почалася жорстока боротьба за владу. Андрій не бажав служити татарам, Олександр, навпаки, виражав їм повну покору. Андрія підтримували Ярослав Тверський та Данило Галицький, за Олександром стояла Золота Орда. В 1252 р. він привів на брата татарське військо, Андрій був вимушений втекти до Швеції. Таким же підступним способом Олександр намагається звільнитись від Данила Галицького, але останній зумів відбитись від татар.
Отже, як бачимо, руські князі використовували ординців у власних цілях, і перш за все у боротьбі один проти одного за владу. Ще раз підкреслимо, що така поведінка була характерна для князів Північно-Східної Русі, які намагалися Встановити власне панування в рамках усієї Київської держави. Але в інших країнах спадкові великокнязівські права визнавалися не за князями Північно-Східної Русі, а за князями Південно-Західної Русі.

Цікавими є зв'язки Данила Галицького з римським папою Інокентієм IV. Папа намагався організувати оборону християнства від татарської небезпеки і звертався з листами не лише до Данила, але й до Олександра Нев-ського, якого закликав до об'єднання.

Римська курія переслідувала інші цілі — намагалася поширити католицизм на Галицько-Волинську землю. Коли Данило переконався, що представники папи приїхали "для викорінення грецьких звичаїв та обрядів", у 1248 р. він припиняє зв'язки з Римом.

Цікаво, що папська делегація привезла вдар Данилові королівську корону, від якої він відмовився, щоб не ускладнювати відносини з татарами.

З цим фактом зв'язаний такий момент: у листуванні папи з Данилом і Васильком папа називав їх обох "гех", а державу з 1246 р. — королівством.

Питання це набуває ще більшого значення, якщо порівняти звернення папи до братів Романовичів з титулуванням Олександра Невського. В листі до магістра Тевтонського ордену папа згадує, що надіслав листи до "Данила, достойного короля Русі, та до Олександра, князя Суздальського".

Питання про титул України як королівства має довгу історію. Ще коли син Ізяслава І — Ярополк у 1074 р. звернувся до папи Григорія VII, то папа іменував його, позбавленого держави, "королем русичів", а Болеслава — короля Польського — тільки князем.

У 1252 р. переговори Данила з папою відновилися. До цього його спричинило виникнення нової загрози на східних кордонах: татари готували похідна Галицько-Волинське князівство. Розраховуючи на допомогу папи римського, Данило дав згоду на унію і прийняв від папи королівську корону, якою й був коронований у Дорогичині в 1253 р. Тоді ж Інокентій IV оголосив хрестовий похід проти татар. Проте організувати його не вдалося, Данило не отримав обіцяної допомоги і розірвав угоду про унію.

Як згадано вище, Данило намагався встановити міцні зв'язки з сусідами. Але це не завжди вдавалося. Напружені відносини склалися з литовським князем Міндовгом. Періоди союзницьких зв'язків змінювалися на ворожі відносини. У 1254 р. Данило здійснив похід на Литву, в результаті якого його син одержав землі в Білій Русі, а інший син — Шварно одружився на дочці Міндовга. Тоді ж був укладений військовий союз з Литвою проти монголо-татар. Протягом 1254—1255 рр. об'єднані сили союзників завдали ряд успішних ударів по ординцях.

Князь Данило мав намір рушити на визволення Київської землі, але в цей час Міндовг розірвав військовий союз і виступив проти галицького князя. Головна причина була втому, що Литва також намагалась заволодіти Києвом. В 1255—1257 рр. точились сутички з литовськими військами. В них у 1256 р. загинув Роман Данилович, а волості в Білій Русі були втрачені.

В 1258 р. на Подніпров'ї з значними силами з'явився монгольський воєвода Бурундай. Спочатку він, не оголошуючи війни Галицько-Волин-ському князівству, закликав Романовичів до походу на Литву. Це остаточно порвало їх відносини з Міндовгом. Наступного року Бурундай з'явився ще з більшими силами і примусив Романовичів знищити власні укріплення Луцька, Даниліва, Львова, Володимира та ін. Після цього татари пішли на Польщу і зруйнували Люблин, Сандомир і Краків.

Галицько-Волинське князівство знову визнало над собою владу ординських ханів.

В 1264 р. князь Данило Романович помер у Холмі. З історичної сцени зійшов один із найвидатніших державних діячів України. Він зібрав усі землі, що ними володів його батько, створив із них разом з братом Васильком могутню державу, з якою рахувались всі європейські держави та католицький Рим. Своїм коронуванням папа римський затвердив її становище як королівства, гідної спадкоємиці традицій Київської Русі. Незважаючи на тісні зв'язки з Західною Європою, культура, право, релігія Галицько-Волинського князівства залишилися українськими.

Видатний український історик Наталія Полонська-Василенко підкреслює, що доба Данила важлива ще й тим, що в цей час яскраво намітилася різниця між орієнтацією української держави та Володимиро-Суздальської землі: тоді як Данило для зміцнення своєїдержави та звільнення її від татарського панування шукав зв'язків з Європою, Олександр Невський, орієнтуючись на схід, визнав безоглядно владу ординців.

Після смерті Данила Галицько-Волинське князівство перейшло до рук Василька. В Галичині княжили сини Данила: Лев — у Галичі й Перемишлі, Мстислав — у Теребовлі, Шварно — у Белзі та Холмі.

В кінці XIII ст. знову посилився натиск ординців на українські землі. Хани вимагали участі князів у татаро-монгольських походах та сплати данини. Лев Данилович та Василько були не в змозі дати відсіч Орді. До того ж між синами Данила почалися чвари за білоруські землі, що ще більше ослабило Галицько-Волинське князівство. У 1270 р. Василько помер, передавши перед смертю Волинь своєму синові Володимирові, який залишив по собі пам'ять як покровитель освіти та культури.

У 1301 р. Галицька та Волинська землі знову були об'єднані, на цей раз в руках Юрія Львовича, який титулувався "королем Русі".

Після смерті Юрія Галицько-Волинське князівство перейшло до його синів Андрія і Лева. В одному з військових походів проти ординців 1323 р. брати загинули. Династія Даниловичів припинилася.

Після недовгого правління боярської верхівки середнє та дрібне боярство на галицько-волинський стіл запросило в 1325 р. мазовецького князя Болеслава, який прийняв православ'я та ім'я Юрія і почав титулуватися "князем землі Руської, Галицької і Володимирської",Юрій-Болеславнестав маріонеткою в руках бояр і проводив самостійну внутрішню та зовнішню політику. Звичайно, це не влаштовувало боярство, і 7 квітня 1340 р. князь був отруєний.

Смерть Юрія- Болеслава поховала останню надію українців на державне відродження і відкрила шлях до прямих втручань у внутрішні справи українських земель з боку оновлених сусідніх держав — Польщі та Угорщини.

Після смерті Юрія-Болеслава боярство покликало на князівський стіл Любарта — сина литовського князя Гедиміна. Але спроба Любарта утвердитися в Галичині ви-кликала невдоволення Казимира Великого — короля Польщі. Почалася боротьба за галицько-волинські землі між їхніми сусідами. При допомозі татар боярам на деякий час вдалося зберегти державність. Правити став боярин Дмитро Дедько, як "староста та управитель Руської землі". Але після його смерті в 1349 р. Казимир Великий дістав від татар ярлик на Галичину.

У боротьбі за державність, яка набула характеру народної війни, перемогли поляки. Казимир намагався тісно зв'язати Галичину з Польщею. Він залишив за нею назву "королівство Русі", українську мову як урядову, не переслідував православних.

У 1351 — 1352 рр. галицько-волинські землі стали причиною війни між Польщею та Литвою. За перемир'ям 1352 р. Галичина залишилася під владою Польщі, Волиньі Берестейська земля — під владою Литовської держави.

Після смерті Казимира в 1370 р. Галичина відійшла до Угорщини. В 1372 р. Людвик — король Угорщини — передав Галичину намісникові, своєму родичу князю Владиславу Опольському. Останній протегував німецькій колонізації, рішуче підтримував католиків, нехтуючи при цьому інтересами українців. У 1378 р. Людвик усунув Владислава і призначив управителем одного з урядовців.

Закінчилася фікція державності Галичини. В 1387 р., за короля Ягайла, Галичина остаточно була приєднана до Польщі.
Случайные рефераты:
Реферати - Життя та творчість Марка Вовчок
Реферати - Життя та творчість Ліни Костенко
Реферати - Настроєний життям, як скрипка (за творчістю Б. Лепкого)
Реферати - Життя та творчість Пантелеймона Куліша
Реферати - Ідейно–художній аналіз роману І. Багряного "Тигролови"
Реферати - Життя Панаса Мирного
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 6
    Гостей: 6
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта