Міжнародний кримінальний суд: історичні передумови створення
Міжнародна кримінальна юстиція формувалась поступово, впродовж більшої половини ХХ століття. Проте, за весь цей період вона існувала лише ad hoc – тобто, для певного випадку. Відсутність постійно діючого кримінального суду та недосконалість юстиції ad hoc не могли вплинути на численні військові конфлікти. Людство стикалося з фактом `міжнародних злочинів лише тоді, коли такі злочини вже було скоєно. Міжнародна кримінальна юстиція вступала в дію лише за певних обставин, а не існувала незалежно від них. Такими обставинами, як правило, були війни, які призводили до серйозних порушень міжнародного права і несли в собі велику суспільну небезпеку.
Науковці по різному ставляться до часу виникнення міжнародного кримінального правосуддя. Так, Крістофер Кейтл Холл – юридичний радник Емнесті Інтернешнл у Міжнародногму секретаріаті цієї організації в Лондоні відзначає, що в історії до ХХ століття майже всі судові процеси щодо порушення законів війни проводились спеціально створюваними одною із сторін (державою-переможницею, як правило) для таких випадків трибуналами, а не звичайними судами чи міжнародним кримінальним судом. Першим спеціально створеним міжнародним кримінальним судом, на його думку, можна вважати збори суддів із міст Ельзаса, Австрії, Німеччини та Швейцарії, засновані 1474 року для судового процесу над де Хагенбахом за злочини проти “законів Господа і людини”, вчинені ним під час окупації міста Брайзаха. До речі, вже тоді – як і під час Нюрнберського Трибуналу, так і після нього – покарання обвинувачених пов’язувалось із вирішенням питання виконання наказів командирів. Проте, як відзначає Д. Шварценбегер, відтоді людству знадобилось понад чотири століття, щоб серйозно замислитись над ідеєю формування міжнародної кримінальної юстиції.
На противагу вказаним науковцям радянські вчені М.Ю. Рагінський та С.Я. Розенбліт вважали, що до Першої світової війни не було жодної спроби створення міжнародного кримінального суду над винуватцями агресивних війн. Як доказ, вони наводили той факт, що Наполеон І, звинувачуваний у розв’язанні агресивних війн початку ХІХ століття, не був засуджений міжнародним судом, але покараний міжнародним політичним актом держав-переможниць. Відповідно до договору між Росією, Прусією, Великою Британією та Австрією його було оголошено злочинцем та заслано на острів св. Єлени. Можна погодитись і з Ш.Бассіоні, який відзначає, що традиційна система попередження порушень права війни була внутрішньодержавною, а не міжнародною. Порушення, що вчинялись під час війни, залишались безкарними, оскільки не було визнано того факту, що держави несуть відповідальність за військові злочини чи інші порушення міжнародного права, так само як й індивіди в окремих випадках відповідають за міжнародним правом. Єдине, що стримувало воюючі держави від порушення правил і звичаїв війни, була їх добра воля.
Масштаби Першої світової війни та велика кількість жертв мирного населення вимагали від міжнародного співтовариства адекватної реакції. Тому автори Версальського мирного договору і помістили в ньому спеціальний розділ “Санкції”, який прямо передбачав відповідальність військових злочинців. До Версальського мирного договору всі міжнародні договори, якщо і згадували про правопорушення, пов’язані з війною, то лише в так званій “Кляузулі про амністію, що амністувала всі порушення прав, пов’язаних з війною”.
Саме у згаданому розділі Вільгельму ІІ – колишньому німецькому імператору – державами-переможницями офіційно висувалося звинувачення у “порушенні священної сили договорів” та передбачалася можливість створення спеціального суду для здійснення правосуддя над екс-кайзером, а також участь у ньому держав-переможниць – США, Великої Британії, Франції, Італії та Японії. Йшлося про створення міжнародного суду, який би мав юрисдикцію щодо фізичної особи за скоєні нею військові злочини. Фактично договірні держави вперше передбачали створення міжнародного кримінального суду, який переслідував спеціальну мету – здійснення правосуддя над німецьким імператором. Разом з цим комісія запропонувала віддати до суду керівників Туреччини, що виступала в союзі з Німеччиною під час війни, за злочини проти людяності – геноцид вірмен у 1915 році. Ці рекомендації не були виконані: союзники не хотіли ще більше принижувати Німеччину і побоювалися політичної нестабільності у Туреччині. В результаті пропозиція про створення Міжнародного кримінального суду не була підтримана. У 1923 р. з підписанням Лозанського договору Перша світова війна між Туреччиною та її супротивниками формально завершилася. В ході цього процесу винуватці геноциду вірмен були амністовані.
В розділі “Санкції” також містились і положення щодо покарання інших військових злочинців (такий термін вживався вперше) Першої світової війни національними судами держав-учасниць Договору. Розмежування на “головних” і “інших” військових злочинців означало визначення меж юрисдикції міжнародного кримінального правосуддя за колом осіб та стало своєрідним прецедентом для майбутніх військових трибуналів, юрисдикція яких поширювалася лише на головних військових злочинців – осіб, неправомірні дії яких безпосередньо призвели до розв’язання агресивної війни.
І хоча через недосконалість норм, які передбачали створення такого суду, а також за відсутності відповідної нормативної бази, яка б регулювала порядок його утворення та діяльності, процедура ведення судового процесу міжнародного кримінального суду так і не була утворена, все ж Версальський мирний договір можна вважати своєрідним прецедентом для міжнародного кримінального правосуддя. Кримінальна юрисдикція держави поширюється в межах всієї її території. Під неї підпадають усі громадяни цієї держави, а також і громадяни інших держав, що скоїли злочин на її території. Правовий зв’язок держави з її громадянином передбачає наявність у них певного взаємопов’язаного комплексу прав і обов’язків. Тому вчинення громадянином протиправних діянь, які держава визнає злочинними, автоматично дає їй право розпочати судове переслідування такої особи. Правовими підставами для такого переслідування є наявність саме кримінального законодавства, що прямо передбачає, які протиправні діяння є злочинними і яка відповідальність передбачена за їх скоєння.
Німеччина була безсилою, щоб покарати свого колишнього Кайзера за розв’язання Першої світової війни та за її численні жертви саме через відсутність правових підстав для цього. Внутрішньодержавне кримінальне законодавство не могло передбачати відповідальності за розв’язання агресивної війни та пов’язані з цим злочинні діяння, так як злочином може визнаватись лише таке діяння, що посягає на суспільно-політичний лад держави, її економічну систему, права та свободи її громадян. Іншими словами, держава здійснює кримінально-правову охорону лише в межах своєї території.
Поширення дії кримінального закону в просторі за межі суверенної території однієї держави фактично означало б порушення суверенітету іншої держави. Більш того, діяння екс-Кайзера не могли бути передбачені як злочинні внаслідок специфічного об’єкту їх посягання, який не охоплювався внутрішньодержавним кримінальним законом. Звідси закономірно випливає висновок про необхідність наддержавного регулювання цієї проблеми і про правомірність застосування кримінального правосуддя щодо суб’єктів міжнародних злочинів – фізичних осіб, винних у їх вчиненні.
Спеціальною нормою Версальський мирний договір вперше в історії міжнародного права фактично передбачив можливість вилучення фізичної особи – громадянина – з-під юрисдикції певної держави незалежно від її волі. Як відомо, принцип державного суверенітету передбачає, що держава самостійно здійснює будь-які суспільно-політичні, правові та економічні функції на своїй території. Ніхто не має права втручатись ззовні у внутрішньодержавні справи. Порушення такого принципу міжнародного права фактично призводить до посягання на державний суверенітет. Держава, як суверен, виступає гарантом безпеки своїх громадян та забезпечує їх захист.
Цей перший етап становлення міжнародної кримінальної юстиції став втіленням ідеї невідворотності кримінального покарання за злочини проти міжнародного права. Було визнано, що вищі посадові особи держави є відповідальними за агресивні війни та інші злочинні порушення міжнародного права і підлягають кримінальній відповідальності. Також міжнародне співтовариство активно шукало шляхи до створення і міжнародного судового органу, який би здійснював кримінальне правосуддя над винними особами.
Проте, ще задовго до 1918 року один із засновників Міжнародного Комітету Червоного Хреста – Густав Муаньє виступив на зборах цієї організації із проектом затвердження на міжнародній основі Міжнародного кримінального суду. У 1870 році він відзначав, що “єдиною розумною гарантією від агресивних війн буде створення міжнародного судового органу”.
Важко прослідкувати безпосередній вплив цього проекту на подальший хід історичних подій. Ідея створення Міжнародного кримінального трибуналу для боротьби з порушеннями законів війни обговорювалася на зустрічі членів Інституту міжнародного права у Кембріджі у 1895 році, проте проект не отримав подальшого розвитку. Загалом, як відзначає Крістофер Кейтл Холл, проект Муаньє був забутий і деякі відомі пропогандисти ідеї створення міжнародного кримінального суду, які з’явились після Г. Муаньє, навіть про нього не згадували. Хоча, на думку того ж Холла, якби проект Муаньє був прийнятий, держави однозначно б домовились на Гаагзьких мирних конференціях 1899 та 1907 років про включення до юрисдикції цього суду порушення Гаагзьких Конвенцій.
У 1919 році на Паризькій конференції було прийнято рішення про організацію Постійної палати міжнародного правосуддя (арбітражний суд). За задумом авторів, до складу такого суду повинен був обиратись один представник від кожної держави, яка входила до складу арбітражного суду. Передбачалось, що “Вищий суд” розробить власну судову процедуру і буде розглядати справи про злочини проти “публічного міжнародного порядку і світового міжнародного права”.
Така пропозиція була прийнята Радою Ліги Націй для обговорення, проте до будь-яких практичних результатів не призвела. Задум кілька років обговорювався на міжнародних юридичних конференціях, було розроблено чимало проектів, та міжнародний кримінальний суд не було створено.
У вересні 1928 року Міжнародна Асоціація кримінального права подала до Ліги Націй проект власного статуту міжнародного кримінального суду. Згідно з цим статутом до компетенції такого суду входило “обговорення скарг по обвинуваченню держав у “несправедливій агресії” або інших порушень міжнародного права, а також розгляд справ про злочини окремих осіб, що обвинувачувались в агресії чи в інших злочинах які б трактувались, як міжнародні, оскільки вони містять загрозу мирному співіснуванню держав”. Цей проект також не був прийнятий Лігою Націй.
Радянські науковці виділяли ще один період становлення міжнародного кримінального правосуддя у міжвоєнний період. Так, вбивство югославського короля Олександра та французького міністра закордонних справ Барту у 1934 році змусило Лігу Націй повернутись до питання міжнародного кримінального суду. Радою цієї організації був створений комітет, що складався з представників одинадцяти держав, для розробки міжнародної конвенції про боротьбу з тероризмом. Комітет, окрім запропонованої конвенції, розробив і конвенцію про міжнародний кримінальний суд. Обидва проекти довгий час розглядались в багатьох комітетах, поки, нарешті, в листопаді 1937 року на конференції дипломатичних представників у Женеві не приступили до їх підписання. І якщо першу конвенцію “Про попередження тероризму ” підписало 24 держави (в тому числі й СРСР), то конвенцію “Про Міжнародний кримінальний суд” – всього 13. Радянський Союз цю конвенцію не підписував.
Принциповими були і положення Третьої Женевської конвенції 1929 року, які свідчать, що закони і звичаї війни відносяться не тільки до громадян країн, які її ратифікували, але й до всіх людей, незалежно від їх громадянства.
Навіть, якщо держава не вважає для себе обов’язковим дотримання конвенції, її громадяни не звільняються від відповідальності за військові злочини.
Таким чином, до моменту початку Другої світової війни міжнародне право мало у своєму розпорядженні кодекс поведінки у збройних конфліктах, але загальної процедури притягнення до відповідальності не існувало, хоча і робилися певні зусилля на міжнародному рівні: від включення окремих статей у міжнародний договір до укладення спеціальних угод. До того ж питання створення Міжнародного кримінального суду детально обговорювалося в Лізі Націй в 1920 і 1935-1937 роках. Поняття «злочин проти людяності», як було зазначено вище, було до цього використано лише один раз у Декларації урядів Великобританії, Росії та Франції, які засудили геноцид вірмен у Туреччині у 1915 р., але найбільші зміни, що стосуються цього поняття, відбулися після Другої світової війни.
Отже, не зважаючи на всі спроби міжнародного співтовариства, жодного міжнародного судового органу, як практичного інструменту міжнародної кримінальної юстиції, до початку Другої світової війни утворено не було.
Случайные рефераты:
Реферати - Коцюбинський Михайло Михайлович
Реферати - Життя та творчість Василя Короліва-Старого
Реферати - Леонід Глібов
Реферати - Ідейно–художній аналіз роману І. Багряного "Тигролови"
Реферати - Володимир Дрозд
Реферати - Життя і творчість Михайла Семенко
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 7
    Гостей: 7
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта