Мистецтво Сандро Ботічеллі
План

1. Вступ

2. Біографія

3. Творчий геній

4. Особливості лінії в творчості майстра

5. Характери творів

6. "Весна” і "Народження Венери” як відображення епохи Відродження

7. Нове розуміння людини

8. Дисонанс в пізній творчості

9. Висновок

Вступ

Дивно подумати, що років п'ятдесят тому Бoтічeллі вважався одним з темних художників перехідного часу, які пройшли в світі лише потім, щоб приготувати шлях Рафаелю. Люди нашого покоління зростають з іншим уявленням про долі мистецтва. Флорентійське кватроченто здається нам не перехідним, але кращим моментом відродження, і геній Бoтічeллі означає для нас вищу його точку, нам просто важко повірити, що письменники XVIII і початку XIX ст.ст., абат Ланци, наприклад, або Стендаль, згадують ім'я Ботічеллі тільки заради бажання бути грунтовними.

Я вибрала тему про Сандро Ботічеллі, тому що це найбільш цікава для мене особистість, його значення в мистецтві величезно і в своєму рефераті я розкажу вам про велике генії Бoтічeллі і його внеску у всесвітнє мистецтво

Біографія

Сандро Боттічеллі народився в 1444 (або в 1445) році в сім'ї кожевника, флорентійського громадянина Маріано Філіппепі. Сандро був самим молодшим, четвертим сином Філіппепі. У 1458 році батько, даючи для податкових записів відомості про своїх дітей, повідомляє, що його син Сандро, тринадцяти років, вчиться читати і що він слабий здоров'ям. На жаль, майже нічого не відомо про те, де і коли Сандро пройшов художню виучку і чи дійсно, як повідомляють старі джерела, він спочатку навчався ювелірному ремеслу, а потім вже став займатися живописом. Мабуть, він був учнем відомого живописця Пилипові Ліппі, в майстерні якого він міг працювати між 1465 1467 роками. Не виключена також можливість, що Боттічеллі деякий час, в 1468 і 1469 роках, працював у іншого відомого флорентійського живописця і скульптора Андреа Верроккио. У 1470 році він вже мав власну майстерню і самостійно виконував отримані замовлення.

Зараз ім'я Сандро Боттічеллі відоме всьому світу як і ім'я одного з самих чудових художників італійського Відродження.

Чарівливість мистецтва Боттічеллі завжди залишається трохи загадковим. Його твори викликають почуття, яке не викликають твори інших майстрів. Це почуття неможливо спутати з Іншим, але його дуже важко пояснити. Частково ще і тому, що мистецтво Боттічеллі за останні сто років після його "відкриття" виявилося дуже переобтяженим всілякими літературними, філософськими і релігійними асоціаціями і коментарями, якими його наділили художні критики і історики мистецтва. Кожне нове покоління дослідників і шанувальників намагалося знайти в картинах Боттічеллі виправдання своїх власних переконань на життя і мистецтво. Одним Боттічеллі представлявся життєрадісним епікурейцем, іншим екзальтованим містиком, то його мистецтво розглядалося як наївний примітив, то в ньому бачили буквальну ілюстрацію самих витончених філософських ідей, одні знаходили неймовірно головоломні тлумачення сюжетів його творів, інші цікавилися тільки особливостями їх формального ладу. Всі знаходили образам Боттічеллі різне пояснення, але нікого вони не залишали байдужим.

Творчий геній майстра

Ботічеллі поступався багатьом художникам XV віку, одним - в мужній енергії, іншим в правдивій достовірності деталей. Його образи (за дуже рідким винятком) позбавлені монументальності і драматизму, їх перебільшено крихкі форми завжди трохи умовні. Але як ніякий інший живописець XV віку Боттічеллі був наділений здібністю до найтоншого поетичного осмислення життя. Він уперше зумів передати ледве вловимий нюанс людських переживань. Радісне збудження зміняється в його картинах меланхолійною мрійність, пориви веселощів щемлячою тугою, спокійна споглядальність нестримною пристрасністю.

Надзвичайно гостро для свого часу відчув Боттічеллі непримиренні протиріччя життя протиріччя соціальні і протиріччя своєї власної творчої особистості, і це наклало яскравий відбиток на його твори.) Неспокійне, емоційно витончене і суб'єктивне, але разом з тим нескінченне людське, мистецтво Боттічеллі було одним з самих своєрідних виявів ренесансного гуманізму. Раціоналістичний духовний світ людей Відродження Боттічеллі оновив і збагатив своїми поетичними образами.

Його композиції переобтяжені фігурами, а їх просторова побудова умовно і часто позбавлене ясної єдності; його колорит іноді страждає типовою для флорентійців жорсткістю, а в малюнку і пластичній моделювання форм він явно нехтує реалістичним завоюванням своєї школи. З всіх коштів художньої виразності від віддає рішучу перевагу тільки одному лінії.

Особливості ліній в творчості Ботічеллі

Ботічеллі найбільший майстер лінії. Цим найпростішим елементом образотворчої мови він володіє віртуозно. Його картини буквально пронизані лінійним початком. Лінія служить головним засобом побудови фігур і головним засобом їх емоційної виразності, лінійний ритм зв'язує окремі частини в єдину композицію. Лінія і лінійний ритм в якійсь мірі підпорядковують собі і об'ємно-просторові і колірні елементи картини, придбаваючи разом з тим нові художні якості.

У творах Боттічеллі лінія вже не той простий контур, що змальовує кордони об'ємів, який любили наївно підкреслювати багато які художники того часу і якого, навпаки, старалися уникати більш пізні майстри, що осягли таємниці живописної світлотіні. Ботічеллі зумів передати в лінії і чисто каліграфічну красу, і напружену душевну експресію, і вигострену музичність ритму. У його руках лінія стає бездоганним художнім інструментом для передачі самих тонких життєвих почуттів і переживанні В пізній творчості Боттічеллі ця особливість його мистецтва досягає свого критичного апогею і тоді мова майстра придбаває дисгармоніюючу гостроту: незграбні і як би невагомі фігури ковзають вздовж площини картини, згинаючись і вібруючи від внутрішнього напруження, підкоряючись в своїх рухах капризному ритму ліній, то стрімко що злітають пружними хвилями, то що розсипаються дрібними складками.

Два моменти зіграли вирішальну роль в ідейному формуванні художника його тісна близькість з гуманістичним гуртком Лоренцо Медічи "Прекрасного", фактичного правителя Флоренції. і його захоплення релігійними проповідями домініканського ченця Савонароли, після Медічі, що вигнав що став на деякий час духовним і політичним керівником Флорентійської республіки. Рафінована насолода життям і мистецтвом при дворі Медічі і суворий аскетизм Савонароли ось два полюси, між якими пролягав творчий шлях Боттічеллі.

Ботічеллі протягом багатьох років підтримував дружні відносини з сім'єю Медічі; він неодноразово працював по замовленнях Лощено "Прекрасного" Особливо близький він був з двоюрідним братом флорентійського правителя Лоренцо ди Пьерфранчесько Медічи, для якого написав свої прославлені картини "Весна" і "Народження Венери", а також зробив ілюстрації до "Божественної комедії".

У міфологічних композиціях Боттічеллі ясно вимальовується їх залежність від античних і сучасних йому літературних джерел. Але як би точно ні простежувати цю залежність, з ще більшою очевидністю кидається в очі неповторна оригінальність Боттічеллі в тлумаченні античних сюжетів і образів. Його розуміння античності (як і його розуміння релігії) дуже індивідуальне. Воно будується не на археологічному інтересі до класичних зразків і не на сліпому проходженні представленням неоплатоновської символіки, а на основі того суцільного, глибоко поетичного світовідчування, яке пронизує всю творчість майстра.

У ранніх творах Боттічеллі переважають образи, що пройняті м'яким ліризмом, прозорі і майже безтурботні. Зворушливо обхоплює немовля своїми ручками шию матері ("Мадонна з немовлям і Іоанном Крестітелем"). Згинаючись точно легка билинка, ковзає нечутною ходою Юдіфь не мужня біблійна героїня, а боязка дівчина, майже дитина, перелякана і засмучена своїм подвигом ("Юдіфь"). Ніщо не порушує спокою юного мученика Себастьяна, чиє голе тіло прекрасне в своїх витончених пропорціях ("Св. Себастьян"). З відкритим і незалежним виглядом поглядає з портрета невідома молода людина, що гордовито притискує до грудей медаль з профілем Козімо Медічі ("Портрет невідомого з медаллю").

Цікаво, що в цьому портреті даний новий тип композиції. Раніше італійські живописці передавали портретуючу людину по грудно, суворо в профіль, на нейтральному фоні, що сильно обмежувало можливості емоційного і психологічного розкриття образу. За прикладом нідерландських живописців, Боттічеллі зображає свою модель не в профіль, а майже в фас, з поглядом спрямованим прямо на глядача, з широким повітряним пейзажем на задньому плані; він тонко використовує жест рук для збагачення портретної характеристики. Пізніше його портрети бували гостріше і глибше, але ніколи в них не було такої кристальної ясності і цілісності образу як в цьому ранньому портреті, трохи затягнутому серпанком задумливої мрійність.

Судячи по медалі, невідомий, зображений на портреті, стосувався якусь сім'ї Медічі, з членами якої в ці роки у Боттічеллі зав'язуються дружні відносини. І їх портрети, а заодно і свій автопортрет, художник, за звичаєм того часи, представив в картині "Поклоніння волхвів".

Ботічеллі любив цей сюжет і звертався до нього неодноразово. Євангельська легенда про підношення дарів новонародженому Христу трьома волхвами не тільки використовувалася їм як мотив для того, щоб показати святкове видовище багато розодягненого натовпу; в цій традиційній темі Боттічеллі відкрив нову сторону можливість розказати про мир людських переживань. Його картина будується так, що в угрупуваннях, рухах і жестах фігур, що з'юрбилися навколо Марії з немовлям, зримо передаються самі різні відтінки живого почуття від спокійної, майже холодної цікавості до бурхливого хвилювання гарячої любові.

"Весна” і "Народження Венери” як відображення епохи Відродження

До кінця 70-х років образи Боттічеллі, зберігаючи ще міцну реалістичну основу, приймають витончену натхненність і схвильовану поетичність, які рішуче виділяють його серед всіх флорентійських живописців. І вже тоді його поетичний ідеал, так повно виражений в "Весні", отримує свою трагічну подвійність.

"Весна" Боттічеллі один з перших в європейському живописі творів чисто світського змісту, картина, в якій гуманістична культура Відродження з її захопленням античністю уперше знайшла таке безпосереднє, хоч і дуже своєрідне відображення.

Подібно площинному декоративному узору на килимі, розташовуються фігури на картині Боттічеллі. Тонкими світлими силуетами виразно малюються вони на темному фоні густого листя і зеленого лужка, що рябіє кольорами. У центрі її Венера; вона одягнута і більше схожа на флорентійську городянку, чим на античну богиню. По одну сторону від неї Весна, вся заквітчана, вона немов не помічає німфи Флори, яка притискається до неї, врятовуючись від обіймання холодного Зефіру; по іншу сторону три грації, застиглі в хороводі танця; повернувшись до них спиною стоїть напівоголений Меркурій; вгорі літає Амур, із зав'язаними очима, але готовий пустити стрілу в одну з грацій.

Що означають всі ці, не помічаючі один одного фігури, що зв'язує їх між собою?

Існує багато різних пояснень сюжету "Весни". Однак самі скрупульозні розшифровки смислового значення окремих фігур і деталей (навіть якщо визнати їх цілком правильними) ще не дають нам істинного розуміння ідейного задуму картини і дуже мало дають для розуміння її художньої цінності. "Весна" не просто ілюстрація одного або декількох класичних текстів, прокоментованих в дусі флорентійського неоплатонізму. Цей твір, де літературна програма і особисті асоціації, що виникли в зв'язку з нею і переживання художника вилилися в зоровий образ, в якому окремі частини об'єднані в цілісну композицію не стільки єдиним сюжетом, скільки єдиним поетичним почуттям, єдиним ритмічним рушенням. У примхливому сплетенні і грі ліній, в їх плавній течії і у виразних контрастах народжується, подібно музичній мелодії, головна тема свято весни і любові. Але в цій беззвучній музиці ліній ясно чуються меланхолійні інтонації, а в цьому святі є щось примарне.

Ботічеллі звертається до вікових мотивів народної казки, до образів, створених народною фантазією і тому загальнозначущий. Хіба може викликати сумнів образне значення високої жіночої фігури в білому платті, затканим кольорами, з вінком на золотому волоссі, з гірляндою кольорів на шиї, з кольорами в руках і з обличчям юної дівчини, майже підлітка, трохи збентеженим, боязко всміхненим? У всіх народів, на всіх мовах цей образ завжди служив образом весни; в народних святах на Русі, присвячених зустрічі весни, коли молоді дівчата виходили в поле "завивати вінки", він так же доречний, як і в картині Боттічеллі.

І скільки б не сперечалися вчені про того, кого зображає напівбог олена жіноча фігура в прозорому одягу, з довгим волоссям і гілкою зелені в зубах - Флору, Весну і Зефіру, - образне значення її абсолютно ясне: у древніх греків вона називалася дріадою або німфою, в народних казках Європи - лісовою феєю, в російських казках - русалкою. І звичайно, з якимись темними злими силами природи асоціюється фігура, що летить праворуч, від помаху крил якої стогнуть і хиляться дерева. А ці високі, стрункі дерева, вічно зелені і вічно квітучі, обвішані золотими плодами, - вони в однаковій мірі можуть зображати і античний сад гесперид, і чарівну країну казок, де вічно панує літо.

Ботічеллі звертається не тільки до традиційних персонажів народних легенд і казок; в його картинах "Весна" і "Народження Венери" окремі предмети набувають характеру узагальнених поетичних символів. На відміну від Леонард о, пристрасного дослідника, з фантастичною точністю, що прагнув відтворювати всі особливості будови рослин, Боттічеллі зображає "дерева взагалі", пісенний образ дерева, наділяючи його як в казці, самими прекрасними якостями - воно струнке, з гладким стовбуром, з пишним листям, обсипане одночасно і кольорами і фрукти. А який ботанік взявся б визначити сорт кольорів, розсипаних на лугу під ногами Весни, або тих, які вона тримає в складках свого плаття: вони пишні, свіжі і ароматні, вони схожі і на троянди, і на гвоздики, і на піжони; це - "квітка взагалі", самий чудовий з кольорів. Так і в самому пейзажі Боттічеллі не прагне відтворити той або інший ландшафт; він тільки означає природу, називаючи її основні, і елементи, що вічно повторюються: дерева, небо, земля в "Весні"; небо, море, дерева, земля в "Народженні Венери". Це "природа взагалі", прекрасна і незмінна.

Зображаючи цей земний рай, цей "золотий вік", Боттічеллі вимикає з своїх картин категорії простору і часу. За стрункими стовбурами дерев видніється небо, але немає ніякої далечіні, ніяких перспективних ліній, що відводить в глибину, за межі зображеного. Навіть луг, по якому ступають фігури, не створює враження глибини; він схожий на килим, повішений на стіну, йти по ньому неможливо. Ймовірно, саме тому всі рухи фігур мають якийсь особливий характер: люди у Боттічеллі швидше зображають рушення, чим рухаються. Весна стрімко йде уперед, її нога майже торкається переднього краю картини, але вона ніколи не переступить його, ніколи не зробить наступного кроку; їй нікуди ступити, в картині немає горизонтальної площини, немає і сценічного майданчика, на якої фігури могли б вільно рухатися. Так само нерухома фігура йдучої Венери: дуже суворо вписана вона в арку схилених дерев і оточена ореолом зелені. Пози, рухи фігур набувають якогось дивно завороженого характеру, вони позбавлені конкретного значення, позбавлені певній цілеспрямованості: Зефір протягає руки, але не торкається Флори; Весна тільки торкає, але не бере квіти; Права рука Венери простягнута уперед, неначе вона хоче торкнутися чогось, але так і застигає в повітрі; жести сплетених рук Грацій - це жести танця; в них немає ніякої мімічної виразності, вони не відображають навіть стан їх душі. Є якийсь розрив між внутрішнім життям людей і зовнішнім малюнком їх поз і жестів. І хоч в картині зображена певна сцена, персонажі її не спілкуються один з одним, вони навантажені в себе, мовчазні, задумливі, внутрішньо самотні. Вони навіть не помічають один одного. Єдино, що їх об'єднує, - це загальний ритм, пронизливий картину, як - би порив вітру, що увірвався ззовні. І всі фігури підкоряються цьому ритму; безвільні і легкі, вони схожі на сухе листя, яке гонить вітер. Самим яскравим вираженням цього може служити фігура Венери, що пливе по морю. Вона стоїть на краю легкої раковини, ледве торкаючись її ногами, і вітер несе її до землі.

Нове розуміння людинни

У картинах епохи Відродження людина завжди складає центр композиції; весь світ будується навколо нього і для нього, і саме він є головним героєм драматичного оповідання, активним виразником змісту, укладеного в картині. Однак в картинах Боттічеллі людина втрачає цю активну роль вона стає швидше страждальним елементом, вона схильний до сил, діючих ззовні, вона віддається пориву почуття або пориву ритму. Це відчуття в неособистісних сил, що підпорядковують людину, що перестала володіти собою, прозвучало в картинах Боттічеллі як передчуття нової епохи, коли на зміну антропоцентризму Ренесансу, приходить свідомість особистої безпорадності, уявлення про те, що в світі існують сили, незалежні від людини, непідвладні його волі. Першими симптомами цих змін, що наступили в суспільстві, першими гуркотами грози, яка декілька десятиріч опісля уразила Італію і поклала кінець епосі Відродження, були занепад Флоренції в кінці 15 століття і релігійний фанатизм, що охопив місто під впливом проповідей Савана ролі, фанатизм, якому до деякої міри піддався і сам Боттічеллі, і який примушував флорентійційців, всупереч здоровому глузду і віками повазі, що виховувалася до прекрасного, кидати в багаття твори мистецтва.

З особливою силою виражене все це в ілюстраціях Боттічеллі в "Божественно комедії" Данте. Тут навіть самий характер малюнка - однією тонкою лінією, без тіней і без натиску - створюють відчуття повної невагомості фігур; крихких і неначе прозорих. Фігури Данте і його супутника, по декілька разів повторювані на кожному листі, з'являються то в одній, то в іншій частині малюнка; не рахуючись ні з фізичним законом тягаря, ні з прийомами побудови зображення, прийнятими в його епоху, художник вміщує їх то знизу, то зверху, іноді боком, і навіть вниз головою. Часом створюється відчуття, що сам художник вирився з сфери земного тяжіння, втратив відчуття верху і низу. Особливо сильне враження проводить ілюстрація до "Раю". Важко назвати іншого художника, який з такою переконливістю і такими простими коштами зумів би передати відчуття безмежного простору і безмежного світла. У цих малюнках без кінця повторюються фігури Данте і Беатріче. Вражає майже маніакальна наполегливість, з якої Боттічеллі на 20 листах повертається все до однієї і тієї ж композиції - Беатріче і Данте, взяті в коло; варіюються злегка тільки їх пози і жести. Виникає відчуття ліричної теми, неначе переслідуючої художника, від якої ніяк не може і не хоче звільнитися.

І ще одна особливість з'являється в останніх малюнках серії: Беатріче, це втілення краси, негарна і майже на дві голови вище за Данте! Немає сумніву в тому, що цією масштабною відмінністю Боттічеллі прагнув передати велику значущість образу Беатріче і, можливо, то відчуття її переваги і власної нікчемності, яку випробовував в її присутності Данте. Проблема співвідношення краси фізичної і духовної постійно вставала перед Боттічеллі, і він намагався вирішити її, давши по-язичницькому прекрасному тілу своєї Венери обличчя задумливої Мадонни. Обличчя Беатріче не красиве, але у неї разюче красиві, великі і трепетно натхненні руки і якась особлива поривчаста грація рухів. Хто знає, можливо, до цієї переоцінки категорій фізичної і духовної краси зіграли роль проповіді Савонаролі, ненавидівшого всяку тілесну красу як втілення язичницького, гріховного.

Дисонанс в пізній творчості

Новий напрям мистецтва Боттічеллі отримує своє крайнє вираження в останній період його діяльності, в творах 1490-х початку 1500-х років. Тут прийоми перебільшення і дисонансу стають майже нестерпними (наприклад, "Чудо св. Зіновія"). Художник те занурюється в пучину безвихідної скорботи ("П'єза"). те віддається просвітленій екзальтації ("Причащання св. Ієроніма"). Його живописна манера спрощується майже до іконописної умовності, відрізняючись якоюсь наївною косноязичністю. Площинному лінійному ритму повністю підкоряється і малюнок, доведений в своїй простоті до межі, і колір з його різкими контрастами локальних фарб. Образи як би втрачають свою реальну, земну оболонку, виступаючи як містичні символи. І все ж в цьому, наскрізь релігійному мистецтві з величезною силою пробиває собі дорогу людський початок. Ніколи ще художник не вкладав в свої твори стільки особистого почуття, ніколи ще його образи не мали такого високого етичного значення.

"У Різдві", написаному в 1500 році, традиційний сюжет, що звичайно представляється художниками XV віку як жанрова сцена, перетворений Боттічеллі в релігійну містерію, увінчану хороводом безтілесних ангелів, ширяючих напередодні золотих кіл небесного раю. Картина, як прямо вказує грецький напис, зроблений на ній художником, гаряче благання про порятунок Флоренції

від "диявола" кривавого Чезаре Борджіа, який повинен бути і буде переможений. Звідси головна ідея твору апофеоз добра над злом, який розкривається не тільки в своїй містичній символіці, але і в своєму чисто людському змісті. Скільки зворушливої простоти і людяності вклав художник в образи ангелів, що спустилися на землю і що обнімаються з людьми! Майстер хотів розказати глядачеві про християнську любов, але, сам того не бажаючи, він показав її як любов земну і людську, торжествуючу над горем і стражданням.

Та ж тема незмінно проходить через ілюстрації до "Божественної комедії", над якими Боттічеллі працював між 1492 1497 роками. У них особливо ясно розкривається гуманистическая і поетична суть пізнього мистецтва майстра.

Останні п'ять років свого життя Боттічеллі зовсім не працював. У творах 1500 1505 років його мистецтво досягло критичного рубежу. Занепад реалістичної майстерності і разом з ним огрублення стилю невблаганно свідчили про те, що художник зайшов в тупик, з якого для нього вже не було виходу. У розладі з самим собою він вичерпав свої творчі можливості. Всіма забутий, він прожив в бідності ще декілька років, ймовірно, з гірким здивуванням спостерігаючи навколо себе нове життя, нове мистецтво.

Зі смертю Боттічеллі завершується історія флорентійського живопису Раннього Відродження цієї справжньої весни італійської художньої культури. Сучасник Леонардо, Мікельанджело і молодий Рафаеля, Боттічеллі залишився чужий їх класичних ідеалів. Як художник він повністю належав XV сторіччю і не мав прямих наступників в живописі Високого Відродження. Однак його мистецтво не померло разом з ним. Те була перша спроба розкрити душевний мир людини, спроба боязка що і закінчилася трагічно, але що отримала через покоління і сторіччя своє нескінченно багатогранне відображення в творчості інших майстрів.

Мистецтво Боттічеллі поетична сповідь великого художника, яка хвилює і завжди буде хвилювати серця людей.

Висновок.

Ботічеллі був безпосереднім свідком перших симптомів наступаючої феодальної реакції. Він жив у Флоренції, в місті, яке протягом декількох сторіччі стояв у розділі економічного, політичного і культурного життя Італії, в місті з віковими республіканськими традиціями, яке по праву вважають кузнею італійської культури Відродження. Ймовірно, саме тому, криза Відродження і виявився передусім тут і саме тут прийняв такий бурхливий і такий трагічний характер. Останні 25 років 15 віку для Флоренції - це роки поступової агонії і загибелі республіки і героїчних і безуспішних спроб врятувати її. У цій боротьбі за демократичну Флоренцію, проти влади Медічі позиції самих пристрасних її захисників, що зростала дивним образом співпадали з позиціями прихильників Савонароли, що намагалися повернути Італію до часів середньовіччя, примусити її відмовитися від всіх досягнень ренесансного гуманізму, ренесансного мистецтва. З іншого боку, саме Медічи, що займали реакційні позиції в політиці, виступали захисниками гуманізму і всіляко протегували письменникам, вченим, художникам. У такій ситуації положення художника було особливо важким. Не випадково тому Леонардо так Вінчи, якому були в однаковій мірі чужі як політичні, так і релігійні захоплення, покидає Флоренцію і, прагнучи знайти свободу творчості, переїжджає в Мілан.

Боттичелли був людиною іншого складу. Нерозривно зв'язавши свою долю з долею Флоренції, він болісно кидався між гуманізмом гуртка Медічи і релігійно-моральним пафосом Савонароли. І коли в останні роки 15 віку Боттічеллі вирішує цю суперечку на користь релігії, він замовкає як художник. Цілком зрозуміло тому, що від останнього десятиріччя його життя до нас не дошло майже не одного його твору.

Список літератури

1. І. Данілова "Сандро Боттічеллі", "МИСТЕЦТВО"

вид. "Освіта", 1969 р.

2. Е. Ротенберг "Мистецтво Італії 15 століття"

вид. "Мистецтво" Москва, 1967 р.

3. П. П. Муратов "Образи Італії" М.,”Республика"

1994 р.

4. В. Гращенков "Сандро Боттічеллі" М., Державне

Видавництво образотворчого мистецтва, 1960 р.
Случайные рефераты:
Реферати - Павло Грабовський
Реферати - Коцюбинський Михайло Михайлович
Реферати - Життя і творчість Валерій Шевчук
Реферати - М.С. Грушевський і розвиток школи й педагогічної думки в Галичині та Україні
Реферати - Поема Івана Франка "Мойсей"
Реферати - Біографія Григорія Сковороди
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 12
    Гостей: 12
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта