Мистецтво: основні функції - 11 Декабря 2016 - Блог - Готові домашні завдання Онлайн 5,6,7,8,9,10,11 класи

Мистецтво: основні функції

Суспільно-перетворююча та компенсаторна функція (мистецтво як діяльність та "втіха") має свій прояв як ідейно-естетичний вплив на людей. Завдяки цій здатності мистецтво залучає людей до цілеспрямованої діяльності, що трансформує суспільство.

Художня творчість являє собою процес перетворення (в уявленні) фактів дійсності, матеріалу та самої людини. Ідеали гармонійної людини пробуджують активність кожного створювати самого себе в цьому напрямку, тобто стверджують у дійсності те, що бажане, реальне, насправді компенсуючи те, що є недостатнім для повноцінного життя людини.

Пізнавально-евристична функція (мистецтво як знання та просвіта) визнавалася в історії естетики не всіма мислителями. Багато з них сумнівалися у пізнавальних можливостях мистецтва. Так, Платон бачив у ньому тінь тіней, а Гегель - нижчу форму пізнання істини. Без сумніву, пізнавальна можливість мистецтва незрівнянна з можливостями науки щодо встановлення та з’ясування об’єктивних властивостей дійсності. Але мистецтво пізнає дійсність співвідносно з людиною, в усьому багатстві форм, що сприймаються людською чуттєвістю. Це дає можливість мистецтву відкривати нове у відомому або нові процеси у тому, що вже визнано (наприклад, відкриття Л. Толстим "діалектики" людської душі або Ф. Достоєвським "двоїстості").

Мистецтво виступає засобом просвіти, передачі досвіду, фактів життя, а також засобом навчання, передачі навичок мислення, узагальнення системи поглядів. Тому його справедливо називають "підручником життя".

Художньо-концептуальна функція (мистецтво як аналіз стану світу) дозволяє побачити у художньому творі уявлення митця про світ у цілому. Цілісна концепція подана у формах, які чуттєво сприймаються, в них емоційно втілені уявлення про світ, людину та місце людини у світі (наприклад, концепція світу у "Божественній комедії" Данте Аліг’єрі або у "Фаусті" Йоганна Вольфганга Гете).

Функція передбачення ("кассандрівське начало", або мистецтво як віщування) має свій прояв у тому, що, подібно до античної Кассандри, яка пророкувала загибель Трої у часи її розквіту, мистецтво здатне прогнозувати майбутнє. У цьому мистецтво співвідноситься з людською інтуїцією, яка здійснює стрибок через розриви інформації. Тому у фантастичній літературі часто передбачається поява тих чи інших технічних досягнень (наприклад прообраз субмарини у романах Ж. Верна або лазера у О. Толстого). Однак набагато важливішими є соціальні передбачення, прогнози щодо майбутнього людини та суспільства. Спеціально цьому присвячений окремий жанр - утопії та анти-утопії (наприклад, роман Є. Замятіна "Ми" або, фільми А. Тарковського), але передбачливим потенціалом володіє мистецтво в цілому.

Інформативна та комунікативна функція (мистецтво як повідомлення та спілкування) полягає в тому, що твір мистецтва - це певна знакова система. Як і будь-яка знакова система, мистецтво має свій код, "ключ" до якого втілений в особливостях даної культури, її змісті.

Художнє спілкування являє собою обмін культурними змістами, що зумовлює залучення до певної культури, отже - не тільки знання своєї культури, але й знайомство з культурою інших народів, інших епох. Мистецтво об’єднує людей. Так, єдиним фактором, що об’єднав розрізнених неаполітанців, римлян, ломбардців, було мистецтво Італії XVIII-XIX ст. Виховна функція (мистецтво як катарсис формування цілісної особистості) дає змогу художньому твору впливати на склад думок та почуттів людини в цілому. Ще піфагорійці помітили, що мистецтво очищає особистість, а Аристотель увів поняття "катарсису", що означає процес очищення за допомогою виникнення схожих почуттів.

Мистецтво дозволяє пережити багато людських доль, тим самим розширюючи історично обмежений досвід життя особистості, дозволяє їй відчути все різноманіття досвіду людства.

Сугестивна функція (вплив на несвідоме) полягає у тому, що мистецтво здатне навіювати певний склад думок та почуттів. Емоційний вплив мистецтва якраз і характерний тим, що діє безпосередньо, прямо на почуття того, хто сприймає, минаючи на цьому рівні раціональні заборони. Ця якість має найбільшу силу, яка спроможна впливати на особистість, вдосконалюючи чи руйнуючи її.

Естетична функція (мистецтво як формування творчого духу та ціннісних орієнтирів) сприяє формуванню естетичного смаку, здібностей та потреб людини. Мистецтво ціннісне орієнтує людину в світі, розвиває у неї творчий дух. Вислів А. Ейнштейна: "Мені особисто відчуття найвищого щастя дають твори мистецтва... Якщо ви спитаєте, хто викликає зараз у мене найбільший інтерес, я відповім: Достоєвський. Достоєвський дає мені більше, ніж будь-який науковий мислитель, більше, ніж Гаус", - є свідченням того, що мистецтво пробуджує в людині творця.

Гедоністична функція (мистецтво як насолода) має прояв у тому, що мистецтво - сфера свободи й майстерності, які несуть насолоду. Усі явища мистецтва співвідносні з естетичними цінностями. Джерелом естетичної насолоди є художня форма, яка знаходиться у гармонійній єдності зі змістом. Радість несе в собі й залучення до творчості, й ігровий аспект, присутній при сприйнятті художнього твору.

Мистецтво - невід’ємна частина життя людини та суспільства, воно відображає життя в його цілісності та загальнолюдській значущості, у тому, що цікаво кожній людині. Мистецтво - це завжди розповідь про людину, для людини та в ім’я людини. Це форма культури, невід’ємна частина життя людини та суспільства. Мистецтво становить стрижень духовної культури, є колективною пам’яттю людства, яка здійснює зв’язок поколінь, різних народів, різних культур.

Мистецтво народжується "багаторазово" у процесі свого соціального функціонування: при індивідуальному сприйнятті; у кожен новий період історії, корелюючи з актуальними для цього часу ідеями, ідеалами, інтересами, потребами, під час виникнення нових видів мистецтва, втілюючи загально-художні закономірності у нову виражальну форму; з кожним етапом вдосконалення специфічної мови всередині виду мистецтва.

Література

Алешина Л. О. О вежливости, о такте, о деликатности. — М., 1986.
Аронов В. Р. Дизайн и искусство. Сер. "Эстетика". — М., 1984. — № 2.
Асмус В. Ф. Вопросы теории и истории эстетики. — М., 1968.
Бицилли П. М. Место Ренессанса в истории культуры. — СПб., 1996.
Безруких М. М. Я и другие. Я или правила поведения для всех. — М., 1991.
Белый А. Символизм как миропонимание. — М., 1994.
Борев Ю. Б. Критика современных буржуазных эстетических концепций. — М., 1977.
Борев Ю. Б. Эстетика: В 2-х т. — Смоленск, 1997.
Брунов Н. И. Барокко в России. — М., 1926.
Быстрицкий Е. К. и др. Бытие человека в культуре (опыт онтологического подхода). — К., 1992.
Бычков В. В. Малая история византийской эстетики. — К., 1991. Ванслов В. В. Эстетика романтизма. — М., 1966.
Введенская Л. А., Павлова Л. Г. Деловая риторика: Учебное пособие для вузов. — Ростов-на-Дону, 2000.