Мистецтво іконопису та церковна архітектура на Україні
Київська Русь-Україна запозичила як техніку, так і стиль, та й навіть самих іконографів-мозаїцистів з Царгороду або з підлеглих йому шкіл іконографії. Зберігаючи традицію візантійської іконографії, Русь-Україна все ж таки незабаром виробила свій стиль, свою версію загальнодомінуючої візантійської традиції.

Тут переважає дещо лагідніша інтерпретація лиць, світліший, легкий колорит та майстерне накладання золота на тло ікон, ареоли та прикраси риз, особливо Ісуса Христа та Богородиці. Ця техніка називається асист, коли делікатні прошари золота накладаються на ризи.

Велику увагу тут звертали "на поступове накладання прозорих шарів кольорів та їх делікатне злиття - техніка "плаву". При цьому не відкидалися рішучі лінії традиційних композицій. Найславніший іконограф доби Київської Русі-України - Алімпій, монах Києво-Печерської Лаври, який творив наприкінці XI - на початку XII ст. Літописець Нестор подає, що він вчився у греків, а відтак став самостійним та оригінальним іконографом. Йому приписують авторство розпису найбільшої частини Собору Успення Богородиці в Печерській лаврі. Київська школа виховала ще багато інших, анонімних, іконографів, які створили численні шедеври в самому Києві та інших осередках Київської Русі. Іконописці з усієї Київської держави навчалися й "стажувалися" у столиці, а також запрошували майстрів до себе.

Деякі характерні для Київської школи іконографічні техніки, як, наприклад, сплав та асист, Теофан Грек та Андрій Рубльов підняли до вершинного рівня. Вони зуміли витворити нову гармонію кольорів та передати з її допомогою почуття миру й радості. Інші відомі центри розвинулися згодом і ввели дещо нове в традиційну іконографію. Тут можна згадати такі школи: Московську, Ярославську, Псковську, Тверську та інші.

Вертаючись до іконографії Русі-України, треба сказати, що від XIII до середини XVII ст. ініціативу перебрали Галичина й Волинь. Це сталося внаслідок історичного лихоліття: татаро-монгольських нападів на східну й центральну Україну. Церковне життя потерпіло від многих ударів орд, отже, й іконографія на великій Україні або перестала існувати, або була дуже обмежена.

Західна Україна прийняла традиції від Київської школи й розвинула їх. Згодом у галицькій іконі з'явилися своєрідні особливості. Завдяки великому числу екземплярів, які збереглися до наших часів, та їх високій якості, галицька ікона займає ключове місце в українській іконографії.

Іконографія Закарпаття, Словаччини та Лемківщини - дуже цікаве церковно-історичне явище, яке розвинулося головно в XV-XVII ст. У той час меценати спонсорували ренесансову течію і давали гроші на оздоблення великих церков. Натомість менші церкви, які не могли спромогтися на дорогих майстрів, наймали галицьких мандрівних іконописців. Головним центром у той час був Перемишль.

Ця течія витворила свій наївний, оригінальний стиль - щирий, безпосередній, свіжий. Ця іконографія була дуже поширена, і сьогодні вважається високим проявом оригінальної інтерпретації східно-візантійської традиції. У центральній Україні в ХVІІ-ХVІII ст. в українську іконографію ввійшло впливове по всій Європі бароко. Найсильніший поштовх для розвитку це "козацьке бароко" отримало за Івана Мазепи. Реалістичний стиль цієї течії увійшов так сильно, що візантійська іконографія була до великої міри замінена натуралізмом західного стилю. Подібні тенденції з'явилися, зрештою, у всій Східній Європі. В різних країнах східного обряду були не тільки прояви західного релігійного натуралізму - прийшло його повне панування. Греція, Україна, Румунія, Болгарія, Росія й інші сприйняли цей культурний вплив і піддалися йому.

За цим періодом слідували й інші мистецькі хвилі, які впливали на іконографію. Деякі з них можуть нам сьогодні здаватися дивними, але слід пам'ятати, що духовне й культурне життя того часу диктувало ці зміни. Як би не було, історію ми не можемо змінити. Мусимо визнавати те, що було, подобається нам воно, чи ні.

Іконографія в Україні, як і в інших східноєвропейських країнах, сьогодні відновлюється. Ведуться історичні дослідження в цій галузі. Існує сильна тенденція до відновлення корінних традиції Київської Русі-України, і це відноситься не тільки до іконографії, але й до християнської духовності взагалі. Слід ще коротко застановитися над різницею між східним і західним мистецтвом. Десь до ХІ-ХІІ ст. східне і західне мистецтво мали багато спільного. Однак згодом на Заході витворилася цілком відмінна концепція завдання релігійного мистецтва. Цей процес був започаткований ще в IX ст., за часів Карла Великого. Західна думка зосередилася на двох аспектах церковного мистецтва. Згідно з західним богослов'ям, воно має, по-перше, служити повчанням для вірних, особливо неграмотних, а по-друге, показати природну людину, яка прагне Бога.

Східна думка повністю поділяє першу засаду, хоч не наголошує на цьому так сильно, як Захід. Щодо другої, то східне богослов'я дотримується цілком іншої засади. На Сході святих зображають не як природну людину, а, наскільки це можливо земними засобами, - людину перетворену, таку, якою вона є в Божій присутності. Для об'єктивного порівняння найкраще, мабуть, звернутись до думки відомого західного дослідника іконографії та церковного мистецтва Еґона Сендлера: "Західне релігійне мистецтво, безперечно, посідає догматичний зміст і є вкоріненим у Святому Письмі та Переданні. Однак у своїх формах і техніках воно великою мірою залежить від мистецтва тої чи іншої доби. Натомість східне мистецтво вимагає, щоб митець у своїй інтерпретації якоїсь теми стисло придержувався богословського змісту Передання. Це Передання є і точне, й багате. З цієї причини форми, які створило візантійське мистецтво, завжди мотивовані візією віри - більшою мірою, ніж ті, що створені західною традицією".

Отже, західне релігійне мистецтво часто йде в ногу з течією даної доби. До деякої міри це робить його цікавим та сучасним. Однак, коли часи міняються, тоді модерне стає вже немодерне, і треба знову його переробляти. Східна іконографія має завдання свідчити незмінній правді Христовій. Як Святе Письмо є незмінне, але завжди свіже й актуальне, так само й іконографія. Є різні переклади Святого Письма, але суть - та сама. Подібно з іконографією: створюються різні версії та стилі, але суть одна й та сама. Бо ж іконографія - це віра в кольорах.

Одна художниця на Заході запитала автора цих рядків: "Чому ваші східні ікони завжди подібні між собою, чому повторюються ті ж самі-композиції?" - "Чи ви міняєте "Вірую" щороку, чи визнаєте весь час те саме "Вірую"?" - запитав я у відповідь. "Хто би міняв "Вірую"" - "Так само й ми: весь час придержуємося одної традиції іконографії. Адже іконографія - це наше "Вірую" в кольорах".

Сакральна архітектура України (візантійського обряду)

Величний мурований собор чи ошатна дерев'яна церковця – протягом століть без них не можна було уявити населеного пункту в Україні, а найчастіше власне вони виступали основною домінантою у його краєвиді.

Прагнення звести свій храм якомога кращим і багатшим завжди було властивим українцям. У цьому люди часто вбачали шлях вираження своєї віри та любові до Господа. Недаремно кажуть: "Перше, що роблять українці, коли потрапляють на чужину, – будують церкву".

У наш час, коли чимало міст і сіл Центральної, Східної та Південної України після десятиліть панування атеїстичного режиму залишились без своїх святинь, правдива жага до їх спорудження знову охопила громадськість. Та й на заході України, де враз постало багатоманіття конфесій, кількість існуючих храмів не вдовольняє місцевих мешканців. Зрештою, спорудження храму сприймається громадянами як реальний вияв своєї свободи.

Конструкція будівлі візантійського храму зумовлюється християнським богослов'ям. Згідно з правилами вона повинна бути орієнтована своєю найсвятішою частиною на схід (оскільки одним з символів Христа є Сонце), тобто головним входом на захід.

У загальному плані храм може мати наступні форми, кожна з яких має певне символічне значення:

Хрест (найбільш поширено) – відповідає загально-християнському символу розп'яття Христа і спасіння людства;
Коло – Церква є вічною;
Продовгувата форма (означає корабель) – Церква, немов Ноїв ковчег, веде вірних по морю життя до тихої пристані Божого Царства;
Восьмикутник (означає зірку) – Церква є дороговказною зорею;
Християнський храм є уособленням Царства Божого, єдиного у трьох сферах: божественній, земній і небесній.
Христянський храм, перейнявши конструктивну форму від давньої єрусалимської святині, він поділяється на три виразні відокремлені частини з відмінним призначенням, чого вимагає характер східного Богослужіння:

Притвор або бабинець (давня назва – пронаос, портікус, нартекс, трапеза) – найближча до входу частина; символізує сферу земного буття; давніше був призначений для оглашенних, тобто ще не охрещених учнів християнської віри, і тимчасово відлучених від Церкви грішників;
Неф або нава (з латинської "корабель"), храм вірних – середня частина, символізує сферу ангелів; призначений для перебування мирян;
Святилище, вівтар або пресвітерій – найголовніша престольна частина; символізує сферу буття Господа; місце відправляння літургії священиком, тут знаходяться престол і кивот з Пресвятою Євхаристією.
У теперішніх часах притвор втратив своє давнє призначення, окрім того, у малих храмах він буває відсутнім. Такі храми називаються дводольними на відміну від звичних – тридольних. В останніх до вівтаря можуть бути прибудовані допоміжні приміщення: захристія, ризниця, дияконник, паламарня. У наві (яких може бути не одна, а три – з двома бічними) можуть бути влаштовані клироси (крилоси) для співців. Для них же над притвором звичайно бувають розташовані хори.

Храм вірних і святилище повинні бути розділені іконостасом – високою перегородкою з розташованими на ній іконами та з трьома дверми (вратами): головними – царськими, і двома бічними – дияконськими. Зліва перед святилищем може бути влаштована казальниця (проповідниця) – підвищення над храмом вірних, звідки священик виголошує проповідь. Посередині перед іконостасом знаходиться тетрапод ("чотириногий стіл") – місце відправи окремих Таїнств і служб.

Зовнішній вигляд храму може бути дуже відмінним (за словами відомого мистецтвознавця Григорія Логвина, йому не довелось зустріти в Україні двох однакових споруд) але, як правило, він вкритий дахом з високими банями (куполами) чи верхами, увінчаними хрестами.

Використана література

1. Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.

2. Релігієзнавство. Підручник. – К., 2001.
Случайные рефераты:
Реферати - Іван Франко. Курсова робота
Реферати - Життя та творчість Григорія Сковороди
Реферати - Життя та творчість Івана Котляревського
Реферати - Життя і творчість Бориса Грінченка
Реферати - Життєвий і творчий шлях Ігоря Римарука
Реферати - Життя і творчий шлях Андрія Малишка
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 26
    Гостей: 26
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта