Міфи – як педагогіка людського життя
Що таке міф? У повсякденному розумінні - це насамперед античні, біблійні й інші стародавні "казки" про створення світу і людини, розповіді про діяння древніх богів і героїв - Зевсі, Аполоні, Діонісі, Гераклі, аргонавтах, що шукали "золоте руно", Троянській війні і халепах Одіссея.

Саме слово "міф" має давньогрецьке походження й означає саме "переказ", "сказання". Європейським народам аж до XVI-XVII ст. були відомі лише знамениті і понині грецькі і римські міфи, пізніше їм стало відомо про арабські, індійські, німецькі, слов'янські, індійські сказання і їхніх героїв. Згодом спочатку вченим, а потім і більш широкій публіці виявилися доступні міфи народів Австралії, Океанії, Африки. З'ясувалося, що в основі священних книг християн, мусульман, буддистів також лежать різні, що зазнали переробки міфологічні перекази.

Що дивно: виявилося, що на визначеній стадії історичного розвитку більш-менш розвита міфологія існувала практично у всіх відомих науці народів, що деякі сюжети і розповіді тією чи іншою мірою повторюються в міфологічних циклах різних народів.

Так повстало питання про походження міфу. Сьогодні більшість учених схиляються до тієї думки, що секрет походження міфу варто шукати у тім, що міфологічна свідомість з'явилася найдавнішою формою розуміння і осмислення світу, розуміння природи, суспільства і людину. Міф виник з потреби древніх людей в усвідомленні навколишньої його природної і соціальної стихії, сутності людини.

В історії первісних вірувань якнайрізніших племен і народів, можна виділити три історичні типи уявлень про надприродне – "чуттєво-надчуттєвий”, демоністичний і теїстичний. Перший з цих типів репрезентує найдавніші вірування, що складалися ще в епоху ранньородового суспільства й відомі у формах фетишизму, тотемізму, анімізму, первісної магії.

Для них характерними були уявлення про зрощеність надприродного з тілесним, його індивідуальність, зооморфність, обмеженість сфери впливу на довкілля та притаманність йому орудної функції (здатності не творити, а лише орудувати готовим).

Продуктом подальшого релігієтворення став другий тип вірувань в надприродне – демоністичний, які полягали у вірі в духів (від грецьк. daimon – "дух”). Ці вірування, сформовані в умовах розвинутого родоплем'яного суспільства, були уявленнями про існування безплотних надприродних істот – духів, які вже мають досить широку сферу впливу на довкілля, можуть переселятися з речі в річ або в людину і виявляють деякі ознаки творильності щодо природного. Демоністичні вірування були найважливішою і найпоширенішою формою релігійного освоєння древнього світу.

В умовах суспільства, що ставало на шлях соціально диференційованого розвитку, поступово зароджується історично третій тип уявлення про надприродне – теїстичний, пов'язаний з вірою в богів. Для цього типу, що існує спершу у вигляді політеїзму, а потім набирає й монотеїстичного змісту, характерними є уявлення про надприродне як могутню, всевладну істоту – Бога з іманентною йому деміургічною функцією щодо природних і суспільних явищ, щодо світу в цілому.

Цікаво, що найдавніші вірування, зароджуючись ще за часів ранньородового суспільства, пізніше не тільки не зникають безслідно, а й чіпко тримаються в масовій свідомості, протистоять вірі в духів і богів, синкретизуються з нею. За свідченням Геродота, наприклад, деякі первісні племена вважали, що кожен з них щороку на кілька днів перетворюється на вовка, а потім знову набирає людського образу.

В епоху неоліту повністю встановилося землеробство і скотарство, виникають прядіння в ткацтво, розвивається далі виробництво керамічного посуду. В цей період ймовірна наявність великих родів, інтенсивно йде формування племен, збагачення і зміцнення суспільних відносин. Усе це й приводить, зрештою, до якісних змін у релігійному потоці духовності, які знайшли найбільш переконливий вияв у вірі в духів, що зароджується в мезоліті, еволюціонує в наступні епохи й передається в спадок українському та іншим народам.

Педагогічний вплив міфології на суспільство полягає, в першу чергу, в тому, що встановлюються певні правила взаємозв'язків між тими чи іншими явищами як природного, так і соціального характеру, вибудовується своєрідна ієрархія почуттів, людських та загальносуспільних рис, які засуджувалися чи підтримувалися уявними небесними силами тощо.

Також міфологія відкриває широкі можливості в області фантазії, уяви. Міфологія також виступає головним фундаментом зародження людської думки, яка намагалася пояснити незрозумілі речі, стимулювала виникнення філософії.

Для доказу вищесказаного давайте розглянемо основні тематичні цикли міфів і їхній зміст. Міфологічні мотиви, як правило, сполучаються в одному міфі: докладний опис первісного стану завершується докладною розповіддю про обставини утвору Всесвіт.

Антропогоністичні міфи є складовою частиною міфів космогонічних. Відповідно до багатьох міфів, людина створюється з найрізноманітніших матеріалів: горіхів, дерева, пороху, глини. Найчастіше, творець створює спочатку чоловіка, потім жінку. Перша людина звичайно наділена даром безсмертя, але він утрачає його і стає в джерел смертного людства (такий біблійний Адам, що вкусив плодів із древа пізнання добра і зла). У деяких народів існувало твердження про походження людини від предка-тварини (мавпи, ведмедя, ворона, лебедя).

Міфи про культурних героїв оповідаю про те, як людство опановувало секретами ремесла, землеробства, осілого життя, користування вогнем – інакше говорячи, як у його життя впроваджувалися ті чи інші культурні блага. Самий знаменитий міф подібного роду - давньогрецьке сказання про Прометея, двоюрідного брата Зевса. Прометей (у дослівному перекладі - "мислячий колись", "передбачуючий") наділив розумом жалюгідних людей, навчив їх будувати будинки, кораблі, займатися ремеслами, носити одягу, вважати, писати і читати, розрізняти часи року, приносити жертви богам, ворожити, упровадив державні початки і правила спільного життя. Прометей дав людині вогонь, за що і був покараний Зевсом:прикутий до гір Кавказу, він терпить страшні мучення - орел вкльовує йому печінка, що щодня виростає знову.

Есхатологічні міфи оповідають про долю людства, про пришестя "кінця світу" і настанні "кінця часів". Найбільше значення в культурно-історичному процесі зіграли есхатологічні представлення, сформульовані в знаменитому біблійному "Апокаліпсисі": гряде друге пришестя Христа - Він прийде не як жертва, а як Страшний Судія, що піддає Суду живих і мертвих. Наступить "кінець часів", і праведники будуть визначені до життя вічної, грішники ж до вічних мучень.

При розгляді Грецької Міфології в розвитку в межах кожного окремого міфу просліджуються різночасні рудименти (тобто залишки колишніх епох), що існують з ферментами нового виникаючі в сюжеті міфу. До прикладу в міфі про народження Афіни Паллади в повному спорядженні з голови Зевса, що проковтнула завагітнівшу Метиду, можна розрізнити залишки фетишистських представлень і канібализму попередні розвитому патріархату, примат чоловічого індивідуалізму над жіночим і символіку мудрості верховного божества – свідчення патріарха.

Грецька Міфологія в її розвитому виді, класичному, являє собою міфологію героїчну, а не стихійно – фетешистську. Грецька міфологія зв'язана з періодом патріархату, однак у ній просліджуються найголовніші типи хтонічних рудиментів. Це насамперед гінетичні рудименти, що вказують на походження: Ахілл – син морської богині. Субстанціальні рудименти засновані на ототожненні різного роду чи предметів істот : сонце – бик, Інах – ріка і цар Агроса.

Величезна кількість рудиментів має метаморфозний характер : Зевс одружується з Данаєю у вигляді золотого дощу.

З іконографічних рудиментів, тобто Стосовних до зовнішнього вигляду визначеного міфологічного персонажа, до прикладу совині очі в Афіни, коров'ячі в Гери.

Міфологічному образу супроводжують функціональні рудименти : перун Зевса, цибуля і стріли Аполлона.

Якщо рудимент міфу відбиває його минуле, то фермент указує на майбутні розвиток міфу : до приклада в Гесіода єхидна – напівзмія, вона прекрасна, але злоблива, ненависна людям, Цей мотив відкидання єхидни, елемент у міфі об'єднуючий прагнення людини приборкати стихійні сили природи. Існують у Грецькій міфології міфологічні комплекси:

1. Комплекс – літерполяции. Наприклад Аполлон, Артеміда і Літо первісне минулого демонами зовсім різного походження, ніяк між собою не зв'язані. Їхнє об'єднання – Аполлон і Артеміда як діти Літо від Зевса.

2. Комплекс компіляцій. До приклада олімпійська родина богів, що утворилася в результаті об'єднання європейських і малоазіатських божеств.

Існує ще і полярний комплекс. Наприклад, самий «світлий» бог Зевс одружується із самою «темною» богинею Персефоною.

У Грецькій Міфології необхідно враховувати її географічне положення. Наприклад міфи про Тесее не можна відірвати від Афін, про Менелає й Олену – відносяться до Спарти.

Процес життя сприймається первісним суспільством у безладно – нагромадженому виді, що матеріалізується, одушевляється, населяється якимись незрозумілими сліпими силами Землі, що складають її, предмети представляються первісній свідомості живими, одухотвореними, все з себе виробляючі і всі собою живильні, включаючи небо, що вона теж народжує із себе. Як жінка є главою роду, матір'ю, годувальницею і вихователькою в період матріархату, так і земля розуміється, як джерело усього світу, богів, демонів, людей. На ранньому етапі тобто на стадії збирацько–мисливського господарства, свідомість обмежена чуттєвим сприйняттям – це є фетиш, а міфологія – це фетишизм. Древня людина розуміла фетиш, як осередок магічної, демонічної, живої сили. Через те, що увесь предметний світ представлявся одухотворинними, то магічною силою наділявся увесь світ і демонічна істота не як не відокремлювалося від предмета, у якому воно жило. В міру розвитку виробляючого господарства людина цікавиться питаннями походження речей, їхнім складом, їхнім змістом і принципами їхньої будівлі. Тоді – те людина навчилася відокремлювати «ідею» речі від самої речі, а тому що речами були фетиші, тобто відокремлювати магічну силу демона від самої речі – так учинився перехід до анімізму.

Спочатку анімізм зв'язаний із представленням про демонізм, як про деяку силу, злу чи благодійну, визначальну долю людини. Це є миттєво виникаюча і миттєво іде страшна і фатальна сила, про яку людина не має ніякого представлення, яку не можна назвати по імені і з який не можна вступати ні в яке спілкування, тому що цей демон ще не має ніякої фігури і ніякого обличчя, ніякого взагалі обрису. Демон – це спочатку та діюча сила, про яку людині чогось не відомо, його закінченого образа ще не існує, але він уже не є фетишем (Сфінкс, кентаври, сирени).

У міфології олімпійського періоду (чи рання класика), зв'язаного з переходом до патріархату, з'являються герої, що розправляються з чудовиськами і страховиськами, що ніколи лякали уяву людини задавленого незрозумілої йому і всемогутній природі. Наприклад Аполлон убиває піфійського дракона і засновує на цьому місці своє святилище. Замість дрібних богів і демонів з'являється один головний, верховний бог Зевс, якому поклоняються всі інші боги і демони. Патріархальна громада оселяється тепер на чи небі на горі Олімп. Зевс сам веде боротьбу з чудовиськами, перемагає циклопів і заклинає їх під землю, у тартар. З'являються боги нового типу. Жіночі божества, що оформилися з багатогранного древнього образа богині – матері, одержали нові функції в епоху героїзму. Гера, стала покровителькою шлюбів і омоногамної родини, Афіна Паллада стала покровителькою чесної, відкритої й організованої війни, а Афродіта стала богинею любові і краси. Богами патріархального укладу життя стали Афіна Паллада й Аполлон, що славляться мудрістю, красою і художньо – конструктивною діяльністю. Гермес перетворився в заступника всякого людського підприємства, включаючи скотарство, мистецтво і торгівлю. Не тільки боги і герої, але і все життя одержало в міфах зовсім нове оформлення. Насамперед перетворюється природа, що раніш була наповнена незрозумілими і страшними для людини силами. Влада людини над природою значно зросла, він уже вміє знаходити в ній красу, використовувати природу для своїх потреб. Але всім правил Зевс, і всі стихійні сили виявилися в його руках. Колись він був і жахливим громом, і сліпучою блискавкою, не було ніякого божества, до кого можна було б звернеться по допомогу проти нього. Тепер же грім і блискавка стали більше як атрибутами Зевса. Греки стали представляти, що від розумної волі Зевса, залежить, коли і для яких цілей він користається своїм перуном. До олімпійського періоду міографи відносять і подвиги Геракла, загадка Сфінкса, що розгадав Едіп, Одіссей, що не піддався заворожливому співу сирен і непошкоджене проплив повз них, що сприяло загибелі сирен і ін.

Пізній героїзм - це процес розкладання родових відносин, формування ранньокласових держав у Греції, який зазнав відображення в Грецькій міфології, зокрема в період героїзму в гомеровському епосі. У ньому відбилася перехідна ступінь між старим, суворим героїзмом і новим, сточеним. Герої в цій міфології помітно смілішають, їхнє вільне звертання з богами росте, вони насмілюються навіть вступати в змагання з богами. Ліричний Цар Тантал, що був сином Зевса і користався всіляким благоволінням богів, загордився своєю владою, величезними багатствами і дружбою з богами, викрав з неба амброзію і нектар і став роздавати цю божественну їжу звичайним людям (Сізіф підглянув любовні зустрічі Зевса й Егіди і розголосив цю таємницю серед людей). Для тієї героїчної епохи характерні міфи про родовий проклін яке приводить до загибелі декількох поколінь підряд. Тіванський цар Гавкіт украв дитини і був за це проклято батьком цієї дитини. Проклін лежав на всьому роді Гавкаючи: сам він загинув від руки власного сина Едіпа. Покінчила із собою Іокаста дружина спочатку Гавкоту і т.д. І цей проклін лежало на цій родині доти поки вона вся не була винищена.

Уся міфологія пронизана припиненням і натхненною красою, що володіла чаклунською силою. Представлення про красу пройшло в міфології довгий шлях розвитку від глибинних функцій до благодійних, від сполучення з потворним до втілення її в найчистішому виді, від фетишистської магії до малих і мудрих олімпійських муз. Міфологія в історичному розвитку – невичерпне джерело для освоєння в плані естетичному і розкриття її.

Також важливий педагогічний вплив міфів на суспільство ховається у формуванні особливої міфологічної свідомості.

Міфи виникли з настійної потреби людей пояснити походження природа, людей, пристрій світу, пророчити долю людства. Сам спосіб пояснення має специфічний характер і корінним чином відрізняється від наукової форми пояснення й аналізу світу. Які ж особливості виділяють міфологічну свідомість?

* У міфі людина і суспільство не виділяють себе з навколишньої природної

стихії: природа, суспільство і людина злиті в єдине ціле, єдине,

* У міфі немає абстрактних понять, у ньому усі - дуже конкретно, персоніфіковано, одушевлено,

* Міфологічна свідомість мислить символами: кожен образ, герой, діюча особа позначає явище, що стоїть за ним,

* Міф живе у своєму , особливому часі - часу "першооснову", "першотворенння", до якого незастосовні людські представлення про плин часу,

* Міф мислить образами, живе емоціями, йому далекі доводи розуму, він пояснює світ, виходячи не зі знання, а з віри.

Яку ж роль грали міфи і міфотворчість в історії людського суспільства і людської культури?

* Вони по своєму пояснювали світ, природу, суспільство, людину,

* Вони у своєрідної, дуже конкретній формі встановлювали зв'язок між минулим, сьогоденням і майбутньому людства,

* Вони були каналом, по яких одне покоління передавало іншому

накопичений досвід, знання, цінності, культурні блага, знання.

Отже, з вищесказаного випливає, що міфи несуть в собі важливі засади педагогічного виховання. В першу чергу такі як – об'єднання людини з силами природи, визначення особливого місця будь-якої людини у суспільстві, важливість її вчинків перед собою і перед небесними силами, важливість взаємодопомоги і взаємозгуртування перед спільними загрозами тощо. Міфологію дійсно можна назвати античною педагогікою людського життя.

Література

1. Кун М.А. Міфи Давньої Греції. – К., 1993.

2. Сиромятіна М.Г. та ін. Міфологія очима сьогодення. – К., 1997.

3. Дохристиянські вірування. Прийняття християнства / за ред. Б. Лобовика. – 384с.

4. Дивосвіт прадавніх : Науково-попул. нарис. К.: Рад. письменник, 1991.—171с.

5. Котляр М. Дохристиянські вірування с// Людина і світ, вид. "Радянська Україна” – 1989/№8, с.38-43.
Случайные рефераты:
Реферати - Вплив казок на дітей
Реферати - Поема Івана Франка "Мойсей"
Реферати - Життя і творчість Володимира Сосюри
Реферати - Михайло Михайлович Коцюбинський
Реферати - Багряний і "Тигролови"
Реферати - Борис Грінченко. Оповідання для дітей і про стражденну долю дітей-сиріт
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 49
    Гостей: 48
    Пользователей: 1

    Партнеры сайта