М.Булгаков “Майстер і Маргарита”. Широта філософсько-етичної проблематики, питання про співвідношення добра і зла.
Протягом 1928-1940 pp. M. Булгаков працював над романом "Майстер і Маргарита", у якому розповів про те, що не можна було висловити вголос, — про свободу, християнські заповіді, незалежність творчості, силу людського духу.

Булгаков, як будь-яка освiчена людина, бачив вади i помилки устрою, що iснував. Як письменник, вiн майстерно описав у своєму романi цi проблеми.

Сатира - це висмiювання чогось негативного. Читаючи уважно роман "Майстер i Маргарита", ми помiчаємо, що висмiював автор.

Роман починається з того, що Берлiоз та його друг, поет Iван Бездомний, вiдпочивають у парку, а коли до них пiдходить Воланд, вони ставляться до нього насторожено. Чому? Друзi вважають, що вiн шпигун, ворог для радянських людей, адже вiн iноземець. I хоча Берлiозу, як освiченiй людинi, цiкаво поспiлкуватись з Воландом, вiн повинен грати пiд "дудку" радянської моралi.

Слiдкуючи далi за розмовою цих особистостей, ми бачимо ще один сатиричний момент. Берлiоз та Бездомний намагаються переконати "iноземця", що Iсуса Христа не iснувало, а iсторiї про нього звичайна вигадка. Читаючи цi рядки, ми розумiємо своєю духовною сутнiстю, що люди забули про Бога, про вiчнi цiнностi, а це неминуче веде до трагедiй.

Письменник також висмiює бажання людей до легкої наживи. Це добре видно в епiзодi, де описується виступ Воланда з його свитою у вар'єте. Люди ловлять червiнцi, вважаючи їх справжнiми. Жiнки обмiнюють свої сукнi та черевики на новiшi, красивiшi. А в кiнцi сеансу це все виявляється оманою, i люди залишаються нi з чим.

Питання цензури Булгаков також висвiтлив у своєму творi. Коли Майстер написав свiй роман про Понтiя Пiлата, на нього так почали тиснути, що вiн змушений був кудись зникнути. Бо одного пiзнього вечора вiн мiг почути стукiт у дверi чи у вiкно. Багато людей знало, що означає цей стукiт, але в тi часи про це не говорилось. Тiльки Маргарита, яка вже не зважала на рiзнi соцiальнi та полiтичнi умовностi, вiдверто сказала пiзньому гостю, що попереднього пожильця заарештували.

Письменнику сумно, що такi талановитi особистостi, як Майстер, не можуть реалiзувати свої творчi здiбностi, їхнi твори не сприймають ся належно. Та, навпаки, цiнуються такi "митцi", як Iван Бездомний та його друзi, такi ж "митцi" з "МАССОЛIТу", якi понад усе хочуть заволодiти жаданим членським квитком, який дає багато привiлеїв. Булгаков вважає, що мистецтво i культура не можуть бути на належному рiвнi за таких обставин. Вiн сподiвається, що ситуацiя змiниться. Письменник вважає, що людина здатна зробити правильний вибiр i зайняти вiдповiдну позицiю. Це видно на прикладi Iвана Бездомного. Вiн розумiє, що поет вiн аж нiякий i знаходить своє призначення у вивченнi стародавньої iсторiї.

Булгаков загострює увагу на особистостi Понтiя Пiлата, людини, надiленої владою, силою, розумом. За маскою жорстокостi, байдужостi, вiдчуження ховається людина, здатна страждати й спiвчувати. Вiн розумiє, що засуджений до страти Iсус нi в чому не винний, та в нього не вистачає сили i мужностi скасувати волю Синедрiону та чисельного натовпу неосвiчених жорстоких людей. Булгаков вважає, що людина нiколи не повинна зраджувати своїм принципам i робити неправильнi вчинки за бажанням iнших людей. Зрадивши своїм принципам, Понтiй Пiлат все життя жалкував про скоєне, нiс тягар у душi.

Письменник порушує також проблеми хабарництва, пияцтва, нечесностi, неосвiченостi, боягузтва, фальшi почуттiв та багато iнших. Булгаков показав недолiки тогочасного суспiльства i кожної людини, якi є i зараз, i, напевне, будуть у майбутньому суспiльствi.

Відомо шість редакцій роману. Спершу М. Булгаков хотів написати "роман про диявола" — сатиричну фантасмагорію в вставною новелою про Христа і Пілата. Варіанти назв роману були такі: "Чорний маг", "Копито інженера", "Жонглер з копитом", "Син В(...)", "Гастроль (Воланда)", "Інженер з копитом" тощо. У 1931—1932 pp. у роман увійшли образи майстра і Маргарити, а в 1937—1938 pp. з'явилася остаточна назва — "Майстер і Маргарита".

У творі порушуються найважливіші моральні й філософські проблеми: свобода і насильство, художник і влада, сенс буття людини, духовна сутність світу, кохання, призначення особистості та вибір її позиції. Показано духовну градацію суспільства у культурно-історичному контексті, людини й всього світу. Цій головній темі підпорядковані інші: історія загибелі Ієшуа Га-Ноцрі, трагічна доля майстра і його роману, життя Івана Бездомного, пригоди Воланда з його почетом та ін. М. Булгаков болісно переживає, що світ утратив свою духовну сутність, люди забули про Бога, про вічні цінності, а це неминуче веде до трагедії. На його дум­ку, протиставити будь-якому насильству можна лише одне — силу духу людини, її творчість, внутрішню свободу. Тому в романі утверджується ідея високих людських цінностей — добра, справедливості, кохання, волі. Ієшуа, майстер і Мар­гарита втілюють ідею непереможності особистості, яка усві­домила силу своєї творчості та внутрішньої свободи. Душі улюблених героїв М. Булгакова непідвладні ні дияволу, ні земній владі. І це має стати запорукою майбутнього духовного відродження світу.

"Майстер і Маргарита" — це "роман у романі". Глави про життя Москви 30-х років межують з розповідями на біблійні теми (роман, який пише майстер, інтерпретує відому історію зіткнення Ісуса і Понтія Пілата, а також історію жертовної загибелі Христа). Це дає змогу письменникові розглядати сучасність з позиції вічності та через призму християнських цінностей.

Композиція роману побудована за принципом контрапункту, тобто поєднання різних, відносно незалежних сюжетних ліній, які розвиваються з різною швидкістю. Це зумовлює певну поліфонію твору, його узагальнюючий характер. У побудові роману вбачається вплив Григорія Сковороди, у трактаті якого "Потоп зміїний" викладено концепцію про існування трьох світів: земного, космічного і біблійного; кожен з них має дві сторони — зовнішню (ту, що всі бачать) і внутрішню (неви­диму). У М. Булгакова земний світ уособлюють персонажі з московського життя 30-х років (Берліоз, Римський, Варенуха, Ласточкін та ін.). До космічного належать Воланд і його почёт (Азазелло, Коров'єв-Фагот, кіт Бегемот, Абадонна, Гелла). Біблійний світ постає в історіях про Ієшуа Га-Ноцрі,. Понтія Пілата, Левія Матвія, Іуди, Нізу та ін. Така художня структура твору — не просто витвір фантазії митця. Змальовуючи різні світи, М. Булгаков наголошував на розриві між ними. Люди живуть на Землі і не думають про Бога, про всесвіт. Злободенні проблеми відсунули на другий план вічні цінності. А це означає, що світ утратив свою духовну ціль і летить у прірву. Роман "Майстер і Маргарита" є попередженням людству про наслідки від порушення законів буття.

Окрім того, кожен із світів твору — земний, біблійний і космічний — має, згідно з концепцією Г. Сковороди, дві сторони-На перший погляд, у Москві все благополучно, люди їдять, п'ють, розважаються, але насправді це суспільство давно хворе. Тому на Землю і приходить диявол в образі звичайного обивателя. Використання мотивів Г. Сковороди допомагає М. Булгакову усвідомити прихований, нерозкритий зміст життя і показати його справжню сутність.

Характерною рисою композиції є також те, що епічна оповідь поєднується з ліричними відступами, у яких вияв­ляється авторська позиція.

Одна з найбільших таємниць роману — біблійний сюжет, який розгортається в уяві майстра. Що це? Євангеліє від Бул­гакова? Чи Євангеліє від майстра? Або Євангеліє від Воланда, як пишуть у деяких дослідженнях? І хто ж є насправді Ієшуа Га-Ноцрі — Христос чи ні? Чим різняться він та єршалаїмські мешканці з біблійними героями? І в чому ж, нарешті, сенс такої літературної гри письменника із своїми персонажами та читачами? Для чого всі ці загадки, перекручування імен і звернення до відомих подій? М. Булгаков не претендував на те, щоб стати євангелістом нового часу. Він лише своєрідно інтерпретував євангельські мотиви і образи.

Як відомо, у Біблії є чотири Євангелія, що різняться автор­ською позицією, трактуванням образу Христа і художніми особливостями. На підставі сюжету роману "Майстер і Марга­рита" можна зробити висновок, що М. Булгаков розвивав головні ідеї Євангелія від Луки, у якому Христос змальовується як Син Людський. Але Ієшуа в романі вже не Христос і навіть не його літературна інтерпретація, як вважають деякі дослід­ники. Ієшуа — це людина, як усі, і водночас незвичайна.

Автор знімає будь-який релігійний аспект у зображенні подій в Єршалаїмі. У романі немає мотивів богосинівства, жер­тви в ім'я спокутування людського гріха. Використовуючи біб­лійну легенду, письменник водночас відступає від неї. Ієшуа зображується без усякого натяку на месіанство. Як і звичайна людина, він боїться болю, смерті, лякається, коли дізнається, Що його хочуть убити. У романі немає апостолів, матері Марії, немає освяченого релігією слова "хрест", "розп'яття", не кажучи вже про те, що Ієшуа не робить ніяких чудес і не воскре­сає.

Письменник максимально приземлює біблійний сюжет. Ієшуа зіткнувся в ідейному діалозі з Понтієм Пілатом, який змальовується не як могутній прокуратор[1], а теж як звичайна людина, знесилена головним болем. У Біблії Понтій Пілат не мучиться сумнівами і докорами совісті, а булгаковський герой постійно балансує між добром і злом і, наказавши вбити Ієшуа, потім буде страждати, аж поки майстер не простить йому. Іуда, зрадивши Ієшуа, — також уже не біблійний Іуда, підлий зрадник, а закоханий чоловік, готовий на все заради жінки.

Ієшуа Га-Ноцрі не проголошує в романі полум'яних промов про спасіння людства і Царство Боже. Його істина проста: усі люди добрі й треба все зробити, щоб допомогти людині виявити свою добру природу, бо тільки добро може змінити світ. Усі, хто спілкуються з Ієшуа, внутрішньо перетворюються. Жорсто­кий збирач податків, наслухавшись добрих слів Ієшуа, кинув гроші на дорогу і пішов за ним. Співчуття Ієшуа лікує головний біль Понтія Пілата.

Але воля Ієшуа Га-Ноцрі, його прагнення до правди і добра виявляються злочинними з погляду єршалаїмських законів, тому що там неможливо вірити у будь-що інше, крім кесаря. Будь-яка віра, навіть віра в добро, підриває державний устрій, заснований на владі і насильстві. У цьому плані єршалаїмський світ роману "Майстер і Маргарита" — це своєрідна модель тоталітарної держави, яка знищує людину і людські істини. М. Булгаков змальовує насильство у широкому історико-філософському контексті, він доводить, що зло є злом, яких би форм воно не набувало, і доля людини завжди буде трагічною, доки людство не усвідомить цінності окремої особис­тості і не повернеться до духовних ідеалів.

Хто ж несе відповідальність за насильство? М.Булгаков відмовляється від ідеї колективної провини. Якщо у Біблії Христа розіп'яли за рішенням синедріона"[2] і на вимогу юрби, що кричала Пілатові: "Розіпни його!" (Понтій Пілат лише затвердив це рішення), то у М. Булгакова вся відповідальність за страту Ієшуа покладається на прокуратора. Саме він винен у загибелі Ієшуа.

Е. Ренан у книзі "Життя Ісуса", яку було використано для написання "Майстра і Маргарита", зазначав: "Не Тиверій і не Пілат засудили Ісуса на смерть. Його засудили стара іудейська рада, Мойсеїв закон... Нації несуть таку ж відпові­дальність, як і окремі особи, і якщо коли-небудь нація і зробила злочин, то смерть Ісуса може вважатися саме таким злочином". Проте М. Булгаков, за допомогою образу Понтія Пілата стверджує, що не може бути спільної вини, як не може бути й спіль­ного каяття, тому що світ складається із конкретних людей, які здійснюють ті чи інші вчинки, і саме вони особисто несуть відповідальність за те, що вдіяли.

Але, незважаючи на прагнення автора подолати біблійний сюжет, необхідно зважити на постійну апеляцію до Євангелія. Слово "Євангеліє" у перекладі з грецької означає "добра вість", бо Ісус Христос приніс на землю звістку про любов, милосердя ("Полюбіть один одного, як я полюбив вас") і про Царство Боже, яке є християнським ідеалом суспільного устрою і повинно розпочатися з душі кожного. Ідею добра і морального вдосконалення людини утверджує також Ієшуа Га-Ноцрі. За ці Істини він, як Христос, іде на смерть. До речі, його ім'я — Ієшуа — є давньоєврейським варіантом імені Ісуса (як і Єршалаїм — давньоєврейська назва Єрусалима). Слово "Єшуа" означає "хай помагає Бог". Отже, М. Булгаков у романі стверджує, що кожна людина може іти шляхом Христа, нести у світ моральні істини, жити заради добра.

У Біблії Ісус творив чудеса для людей, але він не зробив для них найважливішого дива — Царства Божого, бо показав їм, як можна створити його самим. "Люди, ви — боги", — говорив Христос, маючи на увазі здатність людини змінити духовний і природний світ. "Люди — боги" є одним із головних лейтмотивів булгаковського роману. Майстер і Маргарита залишаються людьми, пройшовши всі випробуваня, вони зберегли у собі силу любові й добра, і навіть диявол змушений їх відпустити. Проте майстер не може думати тільки про себе, про свою волю і щастя. Філософу необхідно усвідомити життя всього людства. Своєрідним зверненням до всіх людей, що живуть на Землі, став відомий ліричний відступ у фіналі роману. Тут зливаються голоси автора, майстра та Ієшуа. Це погляд зверху на грішну землю і на страждання людей. У цих словах звучить пронизливий біль за все людство, яке ще не усвідомило своїх таємничих божественних сил, що можуть Усе змінити на краще. Попри глибокий трагізм оповіді, у романі Утверджується світла ідея духовної величі людини, її мораль­них можливостей у боротьбі зі злом.

Оригінальною є художня структура роману, в якому поєднуються реальність і фантастика, комічне і трагічне, істо­рія і сучасність. Автор вдається до фантастики, зображуючи прихід диявола на землю (традиції "Фауста" Й.В. Гете), аби показати, що вона перетворилася на пекло, що там, де люди забувають про Христа, настає царство сатани. Але Воланд у Романі виступає як добра сила. Сатані вже не треба навіть зваблювати людей, земне пекло жахливіше і чорніше за біблійне, тому навіть диявол тут добрий. Він зневажає земні пристрасті та земних мешканців, показуючи їхнє справжнє обличчя. Але спасіння землі та людства, на думку пись­менника, має прийти не від диявола і не від будь-якої іншої потойбічної сили. Спасіння повинна здійснити сама людина. Маргарита рятує майстра. Понтій Пілат також намагався врятувати свою душу, наказавши вбити Іуду. Але спасіння душі не може здійснитися через убивство, і Понтій Пілат страждає, доки майстер не звільнив його від докорів совісті. Майстер рятує також Івана Бездомного, Ієшуа — Левія Матвія. А якщо людина врятує людину, стверджує М. Булгаков, ще не втрачено надію врятувати весь світ.

Допомогти спасінню людства можуть також вічні духовні цінності — добро, любов, милосердя, що втілюються в образі Христа. Цю ідею подано вже на початку роману в розмові Берліоза з Бездомним про існування Ісуса, коли несподівано з'являється Воланд, промовляючи: "Майте на увазі, що Ісус усе ж таки існував...". Здавалося б, виникає певний парадокс — Воланд, диявол, утверджує існування Христа. Але насправді тут немає нічого парадоксального. Значення цього вислову багатозначне: по-перше, кажучи про Христа, Воланд утверджує своє існування як диявола, тобто існування реального зла у суспільстві; по-друге, ім'я Христа є нагадуванням людям про Бога, якого вони забули, і тому стало "все дозволено" у цьому світі (відомий мотив Ф. Достоєвського, що розгортається у романі).

М. Булгаков широко використовує засоби комічного — гумор, іронію, гротеск, сарказм, які допомагають розкрити загальний стан суспільства XX ст., показати його ганебний вплив на людину. За зовнішнім комізмом у автора завжди приховані гіркий біль і тривога за людство, прагнення знайти шляхи виходу із трагедії.

"Рукописи не горять" — ця фраза стає лейтмотивом усього твору і символізує безсмертя людського духу, творчості, добра, любові, волі, християнських ідеалів. Спалений роман майстра про Єршалаїм знову відновлено. Отримують нове життя душі майстра і Маргарити. Але куди вони летять у фіналі роману? Куди потрапляють — у рай чи пекло? Тут ми постаємо перед важливою проблемою світла і спокою, яка викликає різні думки у дослідників і читачів.

Так, одні дослідники вважають, що майстер не заслужив світла, а тільки спокій, тому що скористався послугами дия­вола, він "сліпо іде за Воландом". Але ж ніякої угоди з дияво­лом не було?! І Воланд змушений відпустити вільні душі май­стра і Маргарити, бо вони не підкоряються його "відомству".

Інші відзначають схожість булгаковської концепції спокою з ідеями Г. Сковороди. Справді, М. Булгаков орієнтувався на філософію Г. Сковороди, проте для майстра не досить лише спочинку і творчого натхнення. У нього все це було (і тихий будиночок, і Маргарита, яка щовечора приходила, і гроші, що майстер виграв у лотерею), але він прагнув чогось іншого. Деякі дослідники доходять висновку, що майстер зрікається того суспільства, якому він був не потрібен, у фіналі він робить спробу звільнитися від світу назавжди. Але чому ж тоді й на космічній висоті майстер не може відірвати зір від грішної землі, не може не уболівати за неї.

Останні рядки роману "Майстер і Маргарита" пройняті світлою надією — передчуттям спокою. Чому майстер хви­люється? Не за себе ж. Він хвилюється за людей, які живуть порожнім життям, не думаючи про Бога, не боячись пекла. Глибока образа виникає у серці майстра не тільки від того, що люди скривдили його, а ще й тому, що у світі немає місця добру, любові, правді. Усвідомивши це, він відчуває байдужість до всього, розчарування, відчай. Але він мріяв про майбутнє і зберіг віру в людей, у їх кращу долю. Звідси і виникає передчуття спокою в його душі.

Спокій для майстра — винагорода не тільки за страждання, а передусім за пошуки сенсу буття. Спокій для героя означає не лише можливість незалежно жити й творити, це спокій не для себе. Це мрія про гармонію людини та світу, про можливе земне Царство Боже, Царство істини й добра. А гармонія світу має народжуватися з гармонії людської душі. Спокій майстра у вічному, духовному просторі, гармонія душ його та Маргарити стають запорукою майбутнього перетворення світу у гло­бальному масштабі.

Щоб зрозуміти роман "Майстер і Маргарита", необхідно знати джерела, які використовував автор.

Боротьба добра i зла - це центральна тема у романi Михайла Булгакова "Майстер i Маргарита". Ця боротьба пронизує не лише головну тему роману, але й тему "роману в романi". Взагалi в цьому романi днi далекого минулого дуже тiсно пов'язанi з днями тогочасної Москви. Появи сил зла у романi дуже схожi. Воланд з'являється в "дорогом сером костюме, в заграничних, в цвет костюма, туфлях". Навiть обличчя у нього було дуже дивне: "Правый глаз черный, левый зеленый. Брови черные, но одна выше другой".

Понтiй Пiлат з'являється перед нами: "в белом плаще с кровавым подбоем, с шаркающей кавалерийской походкой". В образi Понтiя Пiлата ми бачимо внутрiшню боротьбу особи. В ньому зiштовхуються сила волi i влада обставин. Але вiн не може переступити через останнє. Вiн хоче вiдпустити Iєшуа, але не може цього зробити, бо вiн - прокуратор Iудеї. I здається - усе; зло перемогло добро, але автор не хоче так закiнчити роман, бо переконаний , що так не повинно бути. I тодi Пiлат наказує таємно вбити зрадника Iєшуа - Iуду. I, таким чином, хоч i боягузливо, але вiн чинить правосуддя. I цим вiн показує, що щось добре є i у ньому.

В головному романi такий герой - Воланд. Воланд - це диявол. Його важко охарактеризувати. Вiн сатана, а це означає зло, але й добра у ньому багато. Вiн втiлює у собi тему добра i зла, головну тему роману. Найкраще розкриває суть образу Воланда епiграф, який Булгаков узяв iз "Фауста" Гете: "...Так кто ж ты наконец? - Я - часть той силы, что вечно хочет зла и вечно совершает благо". Воланд нiколи не знущався над людьми, якi не зробили нiчого поганого. Нiканор Iванович Босой "председатель жилищного товарищества дома 302-бис", був хабарником. Варенуха, Лiходєєв, урядовцi й обивателi зазнали ударiв вiд Воланда. Це дуже гарно вiдбито в образi Маргарити. Коли Воланд зробив її вiдьмою, i вона на мiтлi полетiла над Москвою, вона побачили будинок "Драмлiту". Вона увiйшла туди i на табличцi прочитала прiзвище Латунського. Цей критик колись не дозволив друкувати роман Майстра. Маргарита вирiшила помститися за це. Вона влетiла до нього у квартиру i усе там розгромила. Вона почала бити вiкна у будинку i зупинилася лише тодi, коли побачила у вiкнi хлопчика, який злякано прислухався до шуму. Вона не стала бити шибки у цiй квартирi, навiть залетiла туди та заспокоїла хлопчика.

У ту нiч Маргарита була вiдьмою, але i тодi вона не зачепила невинну дитину.

На бал до сатани приходили лише люди, якi вже померли, якi колись когось вбили, отруїли або скоїли iншi злочин. Воланд не дозволив Абадоннi зняти окуляри перед Маргаритою, бо якби вiн їх зняв, Маргарита б загинула. Вiн навiть винагородив її за те, що вона була королевою на його балу. Вiн повернув їй Майстра, а Майстру повернув рукописи, якi той колись спалив. Вiн каже фразу, яка потiм стане крилатою: "Рукописи не горять!" Так Воланд робить для них добро.

Образ Iєшуа, Iсуса Христа, головний у темi роману. Майстер так само, як i Iєшуа, був несправедливо покараний. Але не смертною карою, а ув'язненням у психiатричнiй лiкарнi.

Наприкiнцi роману "обидва" романи переплiтаються. До Воланда приходить "сборщик податей" Левiй Матвiй. Вiн каже, що "вiн" прочитав роман Майстра i просить, щоб Воланд забрав до себе Майстра i нагородив його спокоєм, а разом з ним i ту, що кохала й страждала заради нього - Маргариту. Вiн не каже, хто це "вiн", але я впевнена, що це - Iєшуа, тобто Христос. А це означає, що сили добра i зла пов'язанi мiж собою.

Добро i зло i досi сперечаються, i невiдомо, хто з них нарештi здобуде перемогу.

[1] Прокуратор (лат procurator, від procure — піклуюсь, керую) — в Стародавньому Римі управитель будинку в багатих римлян, урядовець, уповноважений імператора в провінції, що головним чином відав збиранням податків, намісник імператора.

[2] Синедріон — рада іудейських старійшин, яка вирішувала важливі народні справи. Після підкорення Іудеї Риму синедріон тільки формально приймав рішення про смертну кару, яке мав ухвалити прокуратор. Як судова форма синедріон існував досить довго.
Случайные рефераты:
Реферати - Микола Вороний
Реферати - Життя і творчий шлях Романа Івановича Іваничука
Реферати - Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах "Маруся Чурай" (курсова робота)
Реферати - Життя та творчість Євгена Маланюка
Реферати - Іван Карпенко-Карий
Реферати - Катря Гриневичева
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 9
    Гостей: 9
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта