Культурне надбання праслов'ян
Джерелами української музичної культури є стародавня культура східнослов'янських племен, культурний вплив сусідніх народів. На думку вчених, найдавніші прояви музичного мистецтва у наших пращурів спостерігалися вже приблизно сорок тисяч років тому. Серед знайдених предметів ужитку і художніх творів тих часів трапляються первісні музичні інструменти або їх зображення на посуді чи коштовностях.

У Маріупольському могильнику 1931 р. знайдено сім дудочок з пташиної кістки періоду неоліту, а львівська археологічна експедиція 1953 р. знайшла на стоянці Молодове Чернівецької області флейту з рогу північного оленя. Вчені вважають, що це найдосконаліший з усіх відомих палеолітичних музичних інструментів. Він має один поздовжній штучний отвір і чотири поперечних у найтоншій, спеціально обробленій мундштучній частині, а в нижній частині — ще два невеликих отвори. Збагачують наші уявлення про давній музичний інструментарій і археологічні розкопи 1952—1961 pp. на Мезинській палеолітичній стоянці поблизу Чернігова. Тут ученим пощастило натрапити на цілий інструментальний комплекс з ударних інструментів — різні кістки мамонта, набірний браслет, що "шумить". Вони оздоблені геометричними візерунками, нанесеними червоною охрою.

У ході розвитку первісного суспільства підвищуються мистецькі запити людей, удосконалення знарядь праці супроводжується поліпшенням якості та урізноманітненням музичних інструментів, збільшенням їх кількості.

На північному узбережжі Чорного моря існувало високорозвинене мистецтво античних цивілізацій. Приморські степи заселяли скіфи, cap-мати та інші племена. Історичні пам'ятки свідчать про тісні мистецькі взаємозв'язки античних міст Причорномор'я та племен, що заселяли тогочасні українські землі. Серед археологічних знахідок скіфського часу велику цінність мають ювелірні вироби. Зокрема, золоту діадему із зображенням скіфа, який грає на інструменті давньогрецького походження — арфі, знайдено на початку XX ст. у кургані поблизу села Сахнівки на Київщині. На золотому персні з Неаполя Скіфського (Крим) зображено музиканта, який грає на подвійній флейті — також давньогрецькому інструменті.

Музичні інструменти місцевого походження скіфського періоду часто знаходять під час археологічних розкопів східнослов'янських курганів. Це переважно бубонці різних форм і розмірів, виготовлені із заліза та срібла. Багато їх знайдено в 50-ті роки XIX ст. в Олександропольському кургані Дніпропетровської області. Серед них численні дзвіночки, бронзові бляхи, брязкальця та ін. Знайдено тризубці, у кінці кожного зубця яких підвішені дзвіночки. Аналогічні знахідки було вилучено з Чортомлицької могили під Нікополем, їх використовували при освяченні жертв, очищенні житла від "злих духів", у похоронних обрядах, шаманських дійствах тощо.

Дзвіночки такого типу зображені на римському барельєфі; вони підвішені на священному дереві біля жертовника. Мистецтво скіфо-сарматського періоду відіграло велику роль у розвитку української культури. Серед багатьох племен, що передували появі першої української держави — Київської Русі, вирізнялися анти — жителі середнього басейну Дніпра та Дністра, лісостепової смуги та чорноморських степів. Численні пам'ятки давньої матеріальної культури, свідчення іноземних мандрівників та перших руських літописців, усна народна традиція містять відомості про народних музикантів-професіоналів, різні види розвиненого інструментарію, який включав струнні, щипкові, смичкові, ударні й духові інструменти. Про це свідчить, зокрема, візантійський історик Феофілакт Сімокат.

У своїй хроніці він вказує на те, що у 583 р. греки захопили в полон трьох слов'ян, які не мали зброї, але тримали в руках музичні інструменти — гуслі.

В уяві тогочасних людей слово, музика мали магічну силу — силу заклинання численних і грізних явищ природи, від яких залежало саме існування людини. Тому релігійні обряди язичників включали різні заговори, заклички. Ритмічні вигуки, трудові поспівки супроводжували колективну землеробську працю, полегшували і координували її. Так зародився один з найдавніших видів музично-поетичної творчості — пісня. Поступово трудові пісні об'єднують у цикли землеробських календарних, або сезонних, що включали хороводні, величальні, обрядові та інші пісні, які виконувалися в різні пори року.

Здавна наші предки складали і родинно-побутові пісні: на народження дитини, наречения її іменем, колискові, весільні, похоронні голосіння та плачі. Плачі під час похорон вождя виконувалися гуртом (чоловіки й жінки або тільки чоловіки) і мали характер епічної розповіді про життя і заслуги небіжчика, над близьким родичем — поодинці.

Художній досвід часів родоплемінної спільності на терені музичного мистецтва успадкувала могутня держава середньовіччя — Київська Русь.

Особливості трипільської культури

На початку 90-х років XIX ст. В. Хвойка висунув припущення, що слов'яни і неолітична людність середнього Подніпров'я — це один етнос. Сміливу гіпотезу він підкріпив археологічними розкопами поблизу с. Трипілля (нині Кагарлицький район Київської області), звідки, за місцем знахідок перших пам'яток, пішла назва "трипільська культура". За топологічними ознаками ця культура споріднена з культурами дунайського басейну, Балканського півострова, острівного східного Середземномор'я і Малої Азії. Це дає можливість підвести наукову базу для орієнтації і визначення ареалу її впливу на розвиток культур зазначених регіонів.

Трипільська культура датується IV—III тисячоліттями до н. е. Характерними її особливостями є такі: поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд; житло споруджувалося по колу, одне біля одного, середина залишалася порожньою; хати будувалися каркасні; проміжки між стовпами запліталися лозою та обмазувались іззовні та зсередини товстим шаром глини; розміри будівель були великими — 100—140 кв. м; стіни розписувались яскравими фарбами, різнокольоровим орнаментом. Житло ділилося на кімнати, в яких, напевно, жили окремі члени родини. Помешкання опалювалося піччю, складеною з глиняних вальків. За підрахунками, у такому будинку мешкало 20 осіб, отже, поселення налічувало близько 500—600 чоловік. На чолі такої родини стояла жінка, оскільки, як свідчать пам'ятки, це був час матріархату. Більшість статуеток, знайдених в ареалі цього періоду, присвячено жінці. Центр селища використовувався як загін для громадської худоби. Це були скотарське-хліборобські громади з колективною власністю на худобу.

Поряд із високою культурою землеробства спостерігаємо великий потяг до мистецьких студій, про що свідчать численні статуетки, виконані в реалістичній манері. Художній рівень їх досить високий, по них певною мірою можна простежити етнічний тип.

Великого поширення дістало виготовлення керамічних виробів побутового призначення: мисок, горщиків, макітр, глечиків, декоративної кераміки та модельок жител. Характерна їх ознака — яскравий декоративний розпис, що вигідно вирізняв ці вироби серед інших у сусідніх народів.

Наступний період підтверджує тезу безперервності історичних і культурних процесів. Це доба городсько-усатівської культури (кінець III — початок II тисячоліття до н. е.). Пам'ятки цього періоду займають широку географічну смугу Волині: Колодяжин, Райки, Білилівка, Ягнатин, Бучач, Кошилівці, Балики, Бортничі, Гнідин та ін. У тлумаченні Г. Пассека вони дістали назву "пізнє Трипілля", а О. Брюсов виводить цей період як добу городсько-усатівської культури. Аналізуючи його, спостерігаємо більше відмінного, ніж спільного з Трипіллям. Так, якщо у поселеннях трипільського періоду були відсутні оборонні споруди, то топографія селищ цієї доби істотно змінюється. Поселення виносяться на високі стрімкі берегові миси, оточені ярами; селище набуває ознак городища. Зміни відбуваються і в системі господарства: у Трипіллі майже не знали коня, а тут різко збільшується їх поголів'я. Активна господарська роль коня свідчить про можливість швидкого пересування та мілітаризацію суспільства. Перетворення в соціальному устрої зумовили вибір місця для поселення і структуру забудови селищ; з'явилася потреба в обороні.

Розвивається мисливство; господарство потребує великої кількості знарядь праці, а його охорона — зброї. Використовуються стріли, що не характерно для попереднього періоду. Лук стає головною зброєю чоловіків. Змінюється характер житла: зводяться не великі, а малі будинки, подекуди напівземлянки, замість печі — відкриті вогнища. Деградує керамічне виробництво, втрачається його технічна досконалість, орнаментація спрощується, розписна кераміка зникає, панівним стає шнуровий орнамент.

Рубіж III—II тисячоліть до н. е. збігається з масовим переміщенням племен — "шнуровиків". За однією з гіпотез ці племена прийшли з півночі — країн Прибалтики і Центральної Європи.

Стислу і досить вичерпну концепцію про витіснення трипільців "шнуровиками" висунув Г. Чайльд у праці "Біля джерел європейської цивілізації", а Г. Коссіна стверджував, що "шнуровики" керувалися гаслом "Drang nach Osten" і своїми бойовими сокирами проклали шлях до Трипілля. Мірез і В. Борковський зазначають, що трипільська культура збагатила Європу.

У період городсько-усатівської культури хлібороба змінив вершник, мирного жителя — воїн, барвисто мальовану кераміку — шнурова, вола — кінь. В аборигенне населення з II тисячоліття до н. е. вливається нова людність, що прийшла в Україну з периферійних північно-західних регіонів. Змішалися два етноси. Це сталось у передскіфську епоху.

Особливості культурного процесу скіфського періоду

Історія традиційно називає скіфів вершниками. У скіфський період (VIII—II ст. до н. е.) відбувається соціальна диференціація, виникає верства власників, які володіють великою кількістю худоби і протистоять залежним від них хліборобам. У могилі, що розкопана поблизу Майкопа, знайдено предмети, виготовлені із золота, срібла, міді, оздоблені зображеннями звірів і навіть ландшафтом Кавказьких гір, що свідчить про істотне соціальне і майнове розшарування суспільства.

Українська мова зберегла сліди тієї архаїчної спільності: подвійне значення слова "товар" — худоба і крам.

Коли товару багато, постає потреба охороняти його, а також потреба в окремій соціальній верстві — воїнах. Цю роль виконували як члени роду, так і найманці-воїни. Коли в суспільстві створюється така інституція, вона вимагає у свого господаря права на військові походи до сусідів з метою або пограбування, або розширення території. Особливо популярним було друге, оскільки збільшення поголів'я худоби потребувало великих пасовиськ. Отже, ареал впливу скіфів набагато розширюється. Це була могутня "варварська" імперія вершників із центром в Україні і з безмежною територією, про що свідчать скарби Чортомлика, золото Куль-Оби та ін. Могили скіфів знайдено на Обі, Полтавщині, Київщині, Поділлі, Херсонщині та в інших місцях.

Скіфи-вершники були справними воїнами, їхні стосунки з сусідами не завжди були дружніми. Могутність скіфської держави підірвали перси. Похід Дарія знесилив скіфство; було знищено Шарпино, Вільське та інші поселення і зимівники. А довершили розгром імперії цар Антей і македонський цар Шіліпп, батько славнозвісного Александра Македонського.

Для культури скіфського періоду характерна міфотворчість, хоча її ми спостерігаємо і в раніші часи. Так, найвідомішим завдяки Геродоту є такий міф про походження слов'ян: "На березі Бористена від скіфських богів Папая і Апи — доньки Бористена — народився перший скіф Таргітай (або Таргітаон). Таргітай мав трьох синів: Іпоксая, Ар-поксая і Колаксая. Папай подарував їм (злетіли з неба) золоті: плуг, ярмо, топірець і чашу. Підійшов до золота старший — воно загорілося, середульший — так само, лише молодший зумів узяти ті речі і тому став за головного царя над скіфами".

Ця та інші міфологічні конструкції скіфської доби формулюють триєдність (верх, середина, низ), або тріаду: верхній світ, світ людей, нижній світ (потойбічний), або небо, гора, вода, або царі (воїни), жерці, землероби (дивись найвизначнішу пам'ятку скіфської доби — золоту пектораль). Самобутній прояв скіфської культури — звіриний стиль в образотворчому мистецтві. Як стверджують деякі вчені, скіфське мистецтво є сукупністю текстів, закодованих у зображенні. Спроби їх дешифрування Д. Мачинським, С. Безсоновою, Б. Мозолевським та іншими дають підстави на правомірність такого гіпотетичного припущення. Дехто стверджує, що це релігійне мистецтво, хоча така версія викликає сумнів. Напевно можна говорити лише про міфологічний зміст творів скіфської культури.

Існують версії, що мистецькі твори як у звіриному, так і у фігуративному стилі виконувались іноземними майстрами, зокрема грецькими. За стильовими ознаками вони схожі, але за змістом і сюжетом це суто скіфське явище. Напевно, крім естетичних функцій ці вироби були водночас тотемами, оберегами для їхніх власників.

Окремі сюжети дають підставу стверджувати про взаємозв'язки скіфів із Середземномор'ям та Іраном. Так, зображення старосхідного божества на бронзовій обоймі, знайденій поблизу хутора "Красное знамя" на Ставропіллі, нагадує Іштар, а також Кентавра, який несе на плечі дерево з прив'язаною тушею оленя. Для Греції таке трактування не характерне. Вірогідно, майстер виконував місцеве замовлення.

Мистецтво скіфського періоду пропонує свій спосіб осмислення світу і є досить універсальним для культури, яка базується на міфологічному мисленні. Це явище можна охарактеризувати так: його викликала соціальна еволюція, що потребувала своєї системи знаків для вираження міфологічної картини світу. Не маючи раніше зображального еквівалента, вона позичила його в сусідів, але трансформувала по-своєму. Цей симбіоз дав своєрідне явище в культурному надбанні європейських народів — скіфський звіриний стиль.

Черняхівська культура та її місце у культурному надбанні слов'ян

Пам'ятки черняхівської культури датуються II—IV ст. н. е. Розташовані вони купно: у басейні ріки Росі, на Дністрі, середньому Бузі та Дніпрі, біля порогів на правому березі, а також між Дунаєм та Тірою. Найзначніший осередок — трикутник Рось—Дніпро—Київ. Археологічні пам'ятки дають можливість простежити взаємозв'язок культур: пізньоскіфська тісно пов'язана з ранньо-зарубинецькою, черняхівська за певних умов виростає із зарубинецької. Бурхливі події великого розселення слов'ян створили головний культурний центр землі руської, пам'ять про її межі дожила до XII ст.

Характерно, що культура черняхівського типу не є винятковою для однієї місцевості України — це типове явище для всього ареалу пам'яток. У цей час різко збільшується заселеність території. Поселення розташовані на відстані 3~5 км. І таке явище спостерігається по всій тогочасній Україні, тобто у цю добу повністю формується етнічна територія українського народу.

Поселення цього періоду мають характерні особливості. Порівняно з передскіфською і скіфською добою, коли городища були укріплені, майже неприступні, громади настільки відчували себе у безпеці, що укріплення, у тому числі воєнізовані, зникають повністю: селища відкриті з усіх боків. Жоден могильник чоловічого поховання не містить меча чи іншої зброї. Це свідчить про те, що мирне життя не диктувало потреби мати зброю у потойбічному світі. Натомість його забезпечували їжею, посудом, вівцею і поруч з нею залишали ножа, аби можна було врізати собі шмат м'яса та добре поїсти. Ми не знаходимо мечів і в музейних збірках, що розповідають про цей період, відсутні згадки про зброю і в літературних пам'ятках. Напевно, у той час воїни як соціальна група не відігравали домінуючої ролі в суспільстві.

Усе це характерно для північної частини України: Київщини, Полісся, середнього Дніпра, лісової та лісостепової смуги. У степовій зоні частіше зустрічаються городища-бугри, оточені міцними стінами, глибокими ровами, а на півдні — поселення міського типу з високими кам'яними вежами, складеними з місцевого вапняку (Бизюкове городище, містечко Миколаївка та ін.).

Загальна чисельність населення тут становила близько 20 млн чоловік, або майже 110 осіб на 1 кв. км. Водночас в Європі за середньої чисельності окремих народів 100 тисяч чоловік загальна чисельність населення всієї Великої Німеччини мала сягати 5 млн; для варварської групи народів — цифра велика. Для наших умов 10 осіб на 1 кв. км, або 550 на квадратну географічну милю, — величина надзвичайно мала.

Розрізнені угруповання створювали майже єдину топографічну нерозчленовану цілість і культурно-топологічну єдність. Це зумовлюється істотним збільшенням чисельності населення, щільністю розселення і технічним прогресом: гончарний круг, всебічний розвиток металургії, диференціація ремесел, орне хліборобство, формування товарного господарства, а також великих виробничих центрів. Наприклад, Іголом'я, злиття розчленованих племінних територій в одну спільну територію — ознаки часу. У таких самих формах ці процеси відбувались і в Центральній Європі.

Певний час у науці існувала теза, що черняхівська культура — це периферійне явище культури Середземномор'я, а точніше — Риму. Але це не так. Черняхівська культура була поза впливом римських провінційних культур, вона ніколи не була римською провінцією, а пам ятки, що досліджені на всій території, охопленій черняхівською культурою, дають підстави стверджувати про її самобутність. Так, багато громад мали свої гончарні промисли й гончарні печі. Це, зокрема, Завадівка, Пересічне, Коровинці, Глинжани, Томешті, Будешті та ін. У суміжних пунктах, розташованих досить близько один від одного, налічується майже 20 печей. Враховуючи, що річний цикл становив 10— 12 випалювань при завантаженні близько 80 одиниць, неважко уявити продуктивність центру. Не меншими були обсяги виробництва фібул, гребінців, скла, намиста та інших речей місцевого виробництва, знайдених у Корчуватому та інших місцях.

Зазначимо ще один істотний фактор: коли в усій Європі панувала римська експансія і було ліквідовано всі народні мови (бо мусили поступитися місцем зіпсованій латині), черняхівці зберегли свою мову, міфологію, систему вірувань, тобто зберегли свою культуру.

Це питання довго і гаряче дебатувалось і сьогодні ще не дістало остаточного вирішення. Версії і гіпотези висувалися найрізноманітніші — від віднесення її існування до незапам'ятних часів до повного заперечення у праслов'ян писемності до Кирила і Мефодія.

Питання про вторинність походження слов'ян та їхньої мови активно "розробляють" учені Заходу; вітчизняна ж наука "визначила" точну дату народження слов'ян — V ст. до н. е. Цікаво, хто ж завірив таку довідку?!

Історичні реалії, численні пам'ятки, що перебувають у науковому обігу, а також дешифровані пам'ятки писемності дають можливість, бодай на рівні наукової гіпотези, відсунути виникнення слов'янського письма приблизно до XVII—X ст. до н. е. Дешифрування тексту Фестського диска, яке виконав Г. Гриневич, пропонує таку версію: "Будемо знову жити. Буде служіння Богу. Буде все в минулому — забудемо, хто ми є. Де ви побудете, чада будуть, ниви будуть, прекрасне життя — забудемо, хто ми є. Чада є — узи є — забудемо, хто є. Що вважати, господи! Рисіюнія чарує очі. Нікуди від неї не дінешся, не вилікуєшся. Не один раз буде, почуємо ми: ви чиї будете, рисичі, що для вас почесті; в кучерях шоломи, розмови про вас.

Не є ще, будемо ми її, в цьому світі Божому".

Цілком вірогідно, що Рисіюнія — одна з праназв України, а рисичі — наші предки. Подібні пам'ятки писемності непоодинокі, вони знайдені й на нашій території, зокрема на пряслицях, глечиках, інших керамічних виробах періоду черняхівської культури. Так, на одному з глечиків існує напис "Леві лої" — лев'ячий лій, на іншому — "ліки".

Важлива пам'ятка слов'янської писемності — "Влесова книга". Навколо неї гарячі дебати точилися тривалий час, сьогодні її текст, визнаний як оригінальний, достеменно відсунув дату зародження слов'янської писемності майже на двісті років назад. Книгу написано алфавітом, що близький до кирилиці. Але ж і до цього часу були рєзи, глаголиця, проте, на лихо, майже всі писемні пам'ятки дослов'янського і слов'янського періодів виконані на нетривкому матеріалі, здебільшого на дерев'яних дощечках та бересті.

Про поширення писемності серед населення свідчить той факт, що написи зустрічаються на побутових речах: горщиках, глечиках, пряслицях, мечах. Отже, той, хто користувався цими речами, і той, хто їх робив, були письменними.

Ця гіпотеза підтверджується реальним історичним свідченням — берестяними грамотами. Тексти їх зайвий раз підтверджують істотне поширення писемності серед багатьох верств населення.

А розповідь Кирила і Мефодія про те, що вони в Корсуні зустріли мужа руського, який говорив мовою руською і показав книгу, написану руськими письменами, свідчить, що розроблена ними абетка народилася не на порожньому місці, а мала міцне підґрунтя. Можливо, просто було вдосконалено слов'янську систему писемності на базі існуючої раніше.

Список літератури

1. Антонович В. Б. Раскопки в стране древлян. — М., 1893. — Т. 2.

2. Антонович О. М. Запорізька Січ у боротьбі проти турецько-татарської аг-ресії. 50-70 pp. XVII ст. — К., 1961.

3. Аркас М. Історія України-Руси. — К., 1992.

4. Артамонов М. И. История хазар. — Л., 1962.

5. Афанасьев В. А. Українське радянське мистецтво 1960—1980 років. — К., 1984.

6. Багалій Д. І. Історія Слобідської України. — Харків, 1918.

7. Баран В. Д. Черняхівська культура. — К., 1981.

8. Безсонов С. Архитектура Западной Украины. — М., 1946.

9. Білецький П. Український портретний живопис XVII—XVIII століття. — К., 1969.

10. Білецький П. О. Українське мистецтво другої половини XVII—XVIII століть. — К., 1981.

11. Білецький П. У контексті світового авангарду // Всесвіт. — 1990. — № 7.

12. Бокань В. А. Українська графіка. 1960-1970 pp. — К., 1997.

13. Бокань В., Польовий Л. Історія культури України. — К., 1998.

14. Брайчевський М. Ю. Походження Русі. — К., 1963.
Случайные рефераты:
Реферати - Літературний портрет Степана Пушика
Реферати - Василь Стус (пошукова робота)
Реферати - Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах "Маруся Чурай" (курсова робота)
Реферати - Борис Дмитрович Грінченко
Реферати - Володимир Дрозд
Реферати - В своїй хаті своя правда і сила, і воля! (Тарас Шевченко)
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 3
    Гостей: 3
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта