Кредитний ризик: методи управління
Основні причини виникнення кредитного ризику на рівні окремої позики:

нездатність позичальника створити адекватний грошовий потік;
ризик ліквідності застави;
моральні та етичні характеристики позичальника.
До чинників, які збільшують ризик кредитного портфеля банку, належать такі:

надмірна концентрація — зосередження кредитів в одному із секторів економіки;
надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців, які знають особливості багатьох галузей економіки;
валютний ризик кредитного портфеля;
структура портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;
рівень кваліфікації персоналу банку.
Методи управління кредитним ризиком поділяються на дві групи:

методи управління кредитним ризиком на рівні окремої позики;
методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку.
До першої групи методів належать:

аналіз кредитоспроможності позичальника;
аналіз та оцінка кредиту;
структурування позики;
документування кредитних операцій;
контроль за наданим кредитом і станом застави.
Особливістю перелічених методів є необхідність їх послідовного застосування, оскільки водночас вони являють собою етапи процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником поставлено завдання мінімізувати кредитний ризик, то правомірно розглядати етапи кредитування як методи управління ризиком окремої позики.

Методи управління ризиком кредитного портфеля банку:

диверсифікація;
лімітування;
створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків.
Аналіз кредитоспроможності позичальника

Під кредитоспроможністю позичальника розуміють здатність юридичної чи фізичної особи повністю і в зазначені терміни виконати всі умови кредитної угоди. У світовій банківській практиці кредитоспроможність клієнта завжди була і лишається одним із основних критеріїв при визначенні доцільності встановлення кредитних відносин.

Кредитоспроможність тлумачиться не лише як можливість повернути основну суму боргу і відсотки за ним, а й як бажання клієнта виконати свої зобов'язання. Тому здатність повернути кредит залежить від моральних якостей клієнта, його репутації, майстерності та сфери діяльності, ступеня вкладання капіталу в нерухоме майно, можливості генерувати грошові потоки у процесі виробництва та обігу.

Процес аналізу та оцінювання кредитоспроможності клієнта складається з двох етапів: оцінювання моральних та етичних якостей позичальника, його репутації та намірів щодо повернення позики і прогнозування платоспроможності позичальника на перспективу. Оцінюючи кредитоспроможність клієнта, банківська установа фактично визначає рівень кредитного ризику, який вона візьме на себе, встановлюючи кредитні відносини з цим клієнтом.

Кожний комерційний банк має сформулювати власну документально оформлену та затверджену правлінням банку методику оцінювання кредитоспроможності позичальника. Банки мають визначити ґрунтовні та технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності клієнтів-позичальників і методи проведення аналізу.

Банки у процесі аналізу можуть розробляти й застосовувати власні системи показників і методи, вибір яких залежить насамперед від:

специфіки того сегмента ринку, який обслуговує банк (галузеві особливості, категорія позичальників),
рівня спеціалізації банку (іпотечний, інвестиційний, торговельний),
виду кредитів (коротко- й довгострокові),
стратегії та політики банку (надійність, ризиковість, агресивність), рівня кваліфікації кредитних працівників,
рівня організації та технічного забезпечення аналітичної роботи в банку.
Наприклад, критерії та методи оцінювання кредитоспроможності позичальника істотно різнитимуться в Ощадбанку, де основною категорією позичальників є фізичні особи, у комерційному банку, клієнти якого — великі промислові підприємства, і в банку "Україна", в якому позичальниками були здебільшого сільськогосподарські підприємства зі специфічною особливістю обороту капіталу та тривалістю ділового циклу.

У процесі аналізу банк може використати різноманітні джерела інформації, які складаються з трьох груп:

інформація, отримана безпосередньо від клієнта;
внутрішньобанківська інформація;
зовнішні джерела інформації.
До першої групи належать:

фінансова та бухгалтерська звітність;
документація, що підтверджує правовий і юридичний статус клієнта: статут, договір засновників, свідоцтво про реєстрацію, дані про юридичну адресу тощо;
документація, пов'язана з кредитним заходом: техніко-економічне обґрунтування, розрахунки очікуваних надходжень від реалізації проекту, для середньо- і довгострокових кредитів — бізнес-план, копії контрактів, договорів та інших документів, які стосуються реалізації заходу, зобов'язання із забезпечення своєчасного повернення кредиту (договір застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво тощо);
інформація, одержана у ході попередньої розмови з майбутнім позичальником, під час якої кредитний працівник має оцінити моральні, етичні та професійні якості працівників підприємства (директора, заступників директора, головного бухгалтера), визначити перспективи розвитку, виявити специфічні особливості та деталі, пов'язані з цим кредитом, сформувати думку про клієнта. Усі дані, одержані під час зустрічі з клієнтом, мають бути занотовані й зберігатися у кредитній справі. У багатьох банках розроблено спеціальні формуляри та анкети, що складаються зі стандартизованих питань, на які має відповісти клієнт;
додаткова інформація, яка подається за вимогою банку: довідки про наявність рахунків в інших банках, виписки з рахунків інших банків, довідки з податкової інспекції, довідки про юридичні права на заставу, технічна документація, пов'язана з деякими видами застави, тощо.
Внутрішньобанківські джерела інформації складаються з відомостей про попередні контакти з клієнтом у сфері як кредитних, так і некредитних відносин. Велике значення мають архіви банку, такі як картотека кредитної інформації (ККІ), де зберігаються дані про кредити, які раніше були видані клієнтові, про затримки та порушення при погашенні позики.

Створення та ведення ККІ має стати для банків одним з невідкладних завдань. У деяких розвинених країнах ця проблема розв'язується на рівні держави, і банки зобов'язані вести такі картотеки, які стають складовими загальнодержавної системи контролю за кредитами.

Майже тридцять років діє така державна інформаційна система в Канаді, і будь-який банк може одержати інформацію про кредитні відносини з будь-яким клієнтом, який протягом цього часу звертався по кредит до різних установ, а це майже всі фірми та населення країни. Крім інформаційної, така загальна система виконує і контрольну функцію, оскільки кожний клієнт знає, що інформація про порушення ним умов кредитної угоди зберігатиметься і, можливо, стане перепоною при одержанні нового кредиту.

В Україні завдання створення картотеки кредитної інформації на загальнодержавному рівні є глобальним і невідкладним, про що й наголошують банківські працівники. Але через складність цього завдання (як організаційну, так і технічну), не можна сподіватися на швидке його вирішення.

До третьої групи джерел інформації належать відомості, отримані за межами банку, що надійшли:

від департаменту банківського нагляду;
інших банків, які обслуговували цього клієнта;
ділових партнерів, які мали контакти з позичальником;
засобів масової інформації (реклами, рейтинги, дані про участь у виставках, оголошення тощо);
статистичних агенцій та статистичних інформаційних збірників, звідки можна взяти дані про загальний стан виробництва в галузі та перспективи розвитку, а також про місце підприємства та його продукції на ринку;
відвідування підприємства, у процесі якого важливо виявити рівень компетенції працівників, які очолюють бухгалтерську, фінансову та маркетингові служби, адміністративний апарат, скласти уявлення про склад і стан майна підприємства, оцінити якість і конкурентоспроможність продукції та послуг підприємства, можливості експорту, залежність від джерел сировини тощо.
Кожне інформаційне джерело висвітлює конкретний бік діяльності клієнта, коли аналізується його кредитоспроможність, але найважливішою є інформація, отримана з ринкових джерел поза межами банку.

По-перше, завдяки тому, що є чимало різноманітних ринкових джерел одержання інформації, забезпечується об'єктивність і різнобічність аналізу.

По-друге, ця інформація є найоперативнішою, оскільки саме ринок найперше реагує на зміни у стані підприємства ще до того, як ці зміни буде відображено у фінансовій звітності. Завдання кредитного працівника полягає насамперед у перевірці сигналів, що надходять з ринкових джерел інформації, і у виявленні причин їх виникнення.

Усебічний та ґрунтовний аналіз усієї інформації дає змогу оцінити кредитний ризик клієнта, який фокусується на п'яти основних аспектах:

фінансовому — визначає здатність позичальника генерувати грошовий потік, достатній для погашення кредиту;
галузевому — відображає процеси розвитку галузі конкурентні позиції клієнта і є складовою загального кредитного ризику позичальника;
управлінському — оцінює якість менеджменту та ефективність керівництва;
якості забезпечення кредиту — визначає рівень контролю за заставою з боку банку та можливості й умови реалізації;
морально-етичному — відображає готовність позичальника повернути кредит.
Оцінка фінансового стану позичальника — юридичної особи здійснюється за такими напрямками аналізу його виробничої діяльності:

обсяг реалізації;
прибутки та збитки;
рентабельність;
ліквідність;
грошові потоки (рух коштів на рахунках позичальника);
склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості;
собівартість продукції.
Мають бути враховані також фактори суб'єктивного характеру:

ефективність управління;
ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі;
наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника тощо;
погашення кредитної заборгованості позичальника в минулому.
У процесі аналізу кредитоспроможності клієнта використовуються такі методи аналізу:

метод коефіцієнтів,
метод групувань,
метод порівнянь,
рейтингові системи оцінки тощо.
Вибір методу залежить від низки чинників:

типу економічної системи,
ступеня розвиненості ринкових відносин,
особливостей побудови балансу інших форм звітності клієнта,
галузевих особливостей,
виду діяльності,
характеру позичальника (підприємство, фізична особа),
форми власності.
Методи аналізу можуть використовуватись паралельно, а також частково, доповнюючи один одного. Так, кількісні методи аналізу не враховують такої характеристики клієнта, як репутація, тоді як рейтингові системи оцінки орієнтовані на врахування факторів суб'єктивного характеру.

У вітчизняній і зарубіжній практиці широко застосовується метод коефіцієнтів, який дає змогу діставати важливі показники діяльності клієнта.

Метод коефіцієнтів зводиться до розрахунку співвідношень між окремими показниками чи групами показників (статей балансу), які характеризують фінансовий стан підприємства, і порівняння результатів з нормативними чи середніми даними.

Наприклад, НБУ рекомендує комерційним банкам у процесі аналізу кредитоспроможності позичальника — юридичної особи використовувати такі коефіцієнти (теоретичні значення коефіцієнтів орієнтовні). Серед них:

коефіцієнт загальної ліквідності;
коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності;
коефіцієнт автономності;
коефіцієнт маневреності власних коштів.
1. Коефіцієнт загальної ліквідності K1 характеризує, наскільки обсяг поточних зобов'язань за кредитами можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів:

2. Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності К2 показує, наскільки короткострокові зобов'язання можуть бути негайно погашені за рахунок коштів і ліквідних цінних паперів:

К2=К + КФВ/ЗК.

Теоретичне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності не менше від 0,2-0,25. Це означає ситуацію, за якої потенційний позичальник повинен на кожну гривню короткострокових зобов'язань мати 20-25 коп. абсолютно ліквідних активів.

3. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів К3 (коефіцієнт автономності) характеризує розмір залучених коштів на 1 грн. власних коштів:

к3 = з/вк,

де 3 — усі зобов'язання; ВК — власні кошти.

Теоретичне значення К3 не перевищує одиниці, тобто зобов'язання потенційного позичальника не повинні перевищувати його власних коштів.

4. Коефіцієнт маневреності власних коштів К4 показує ступінь мобільності використання власних коштів.

К4 = ВК-ОА/ВК,

де ОА — основні активи.

Теоретичне значення К4 не може бути меншим від 0,5, тобто величина оборотних активів (ВК - ОА) позичальника не може бути меншою від половини всіх власних коштів.

Крім наведених коефіцієнтів ліквідності, можуть застосовуватися й інші, які можна об'єднати в певні групи показників:

погашення боргу;
ділової активності;
рентабельності;
використання основного капіталу.
Теоретичні значення показників розглядаються як середні для будь-яких підприємств, незалежно від розмірів, галузі та специфіки діяльності, і це зменшує ефективність застосування методу коефіцієнтів. Зрозуміло, коефіцієнт абсолютної ліквідності не може бути однаковим для підприємств торгівлі й сільського господарства.

Щоб скласти об'єктивну картину, необхідно використати галузеві значення коефіцієнтів, які б ураховували особливості технологічних процесів і тривалість ділового циклу підприємств. Розрахунок середньогалузевих коефіцієнтів, потребуючи обробки значної кількості статистичних даних, для кожного окремого банку становить значні труднощі.

У розвинених країнах такі розрахунки здійснюються централізовано на рівні держави або великих спеціалізованих статистичних агенцій. В Україні системи середньогалузевих коефіцієнтів немає, тому можна рекомендувати банкам порівнювати два чи більше підприємств, які працюють в одній і тій самій галузі. Навіть порівняльний аналіз двох клієнтів дасть змогу вибрати надійнішого позичальника.

Банкам було б доцільно створити власну базу фінансових коефіцієнтів не лише реальних, а й потенційних клієнтів, які подали кредитну заяву. І навіть якщо вона була відхилена, такі особи можуть отримати позику в майбутньому. Щоб створити відповідні масиви інформації за галузями та групами клієнтів, у банків є об'єктивні передумови. Адже здебільшого банки займають визначені сегменти ринку і працюють з кількома клієнтами однієї галузі.

Наприклад, "Укрнафтогазбанк" — газова та нафтова промисловість, "Промінвестбанк" — будівництво та ін. Отже, обслуговуючи клієнтів однієї або кількох галузей, банк має змогу зібрати достатню кількість інформації для проведення порівняльного аналізу, що полегшить процес оцінювання кредитоспроможності конкретного позичальника і дасть змогу дістати об'єктивну характеристику.

Метод коефіцієнтів і порівняльний аналіз широко застосовуються для оцінювання фінансового стану позичальника — комерційного банку і здійснюються за такими напрямками:

перевірка додержання обов'язкових економічних нормативів і показників діяльності комерційного банку, передбачених нормативними актами Національного банку України;
аналіз прибутків і збитків;
аналіз якості активів і пасивів;
створення резервів;
виконання зобов'язань комерційним банком у минулому;
оцінювання банківського менеджменту.
Перевагою методу фінансових коефіцієнтів є простота, але в разі його застосування необхідно пам'ятати про ряд обмежень і недоліків, унаслідок недооцінювання яких можна отримати неадекватну картину і зробити хибні висновки.

1. Під впливом інфляції ціна активів, відображена в балансі, може значно відрізнятися від справжньої їх вартості, тому під час аналізу коефіцієнтів одного підприємства за тривалий період треба враховувати інфляційні зміни і здійснювати аналіз зважено та обережно.

2. Багато великих підприємств та фірм мають філії та дочірні компанії в різних галузях економіки, тому середні значення фінансових коефіцієнтів для них розробити важко. Цей метод коефіцієнтів зручніше та ефективніше використовувати для аналізу невеликих, вузькоспрямованих підприємств, а не багатогалузевих фірм.

3. Складно зробити правильні висновки щодо задовільності значення коефіцієнта, оскільки одні й ті самі значення можуть бути наслідками різних причин. Наприклад, високий коефіцієнт ліквідності може означати сильну позицію підприємства або надлишкову готівку, яка не дає прибутку.

4. Визначення справжнього фінансового стану методом коефіцієнтів ускладнюється через те, що під час аналізу використовуються численні показники. Деякі з них характеризують діяльність підприємства з позитивного боку, інші — з негативного. Різнобічність і різнорідність цих показників ускладнює виявлення загальних тенденцій у фінансовому стані підприємства. У такому разі необхідно використовувати статистичні прийоми аналізу, враховуючи динаміку коефіцієнтів.

5. Фінансові коефіцієнти розраховуються на основі даних звітності, наданої банку клієнтом.

Але така інформація має недоліки:

По-перше, фінансова звітність складається на визначену дату, а отже, не відображає повністю процесів, які відбуваються за період між датами складання звітності.
По-друге, у процесі підготовки звітності може застосовуватися "техніка декорації вітрин", тобто можуть виконуватися фінансові операції, які на короткий термін штучно поліпшують стан підприємства для того, щоб це було відображено у звітах.
По-третє, щоб отримати об'єктивні результати, треба проаналізувати безліч фінансових звітів за ряд періодів, тобто проаналізувати динаміку змін показників, яка виявляє тенденцію розвитку підприємства. Такий аналіз не завжди можна здійснити через відсутність даних, неможливість порівняння результатів, а також нестабільність економічних умов, коли результати аналізу не коректно екстраполювати на майбутнє.
По-четверте, у фінансовій звітності констатуються факти, які вже здійснилися, тобто погіршення фінансового стану підприємства буде відображено в балансі вже після того, як це відбулося, однак така ситуація для банків неприйнятна.
Крім того, до певних груп позичальників метод коефіцієнтів узагалі не може бути застосований, наприклад до новостворених підприємств або позичальника — фізичної особи.

У ході аналізу кредитоспроможності позичальника-фізичної особи мають бути враховані:

соціальна стабільність клієнта (наявність власної нерухомості, цінних паперів тощо, постійної роботи, сімейний стан);
наявність реальної застави;
вік і стан здоров'я клієнта;
загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;
інтенсивність користування банківськими позиками в минулому та своєчасність їх погашення, а також користування іншими банківськими послугами;
зв'язки клієнта в діловому світі тощо.
Одним із підходів до аналізу кредитоспроможності позичальника — фізичної особи є системи кредитного скорингу, які базуються на бальній оцінці факторів кредитного ризику. Кредитний скоринг є різновидом загальнішого методу — рейтингових систем оцінювання кредитоспроможності позичальника, які досить популярні в міжнародній банківській практиці й ураховують і кількісні, і якісні характеристики клієнта. Такі системи дають змогу визначити кредитоспроможність клієнта за допомогою синтезованого показника рейтингу, вираженого в балах, встановити межі інтервалу його коливань і залежно від кількості балів зарахувати позичальника до певного класу клієнтів за рівнем ризику.

Рейтингові системи оцінки передбачають насамперед вибір обґрунтування системи показників та їх класифікацію за групами. Ці групи ранжуються залежно від їх значущості в оцінці кредитоспроможності клієнта з позицій банку. Іншими словами, одні й ті самі показники можуть мати різну вагомість в оцінці кредитного ризику з погляду різних банків, а також залежно від виду кредиту. Наприклад, у разі надання короткострокового кредиту найважливіше значення мають показники ліквідності та фінансової стійкості, при довгостроковому кредитуванні — показники ефективності виробництва, прибутковості та рентабельності.

Рейтингову систему оцінювання кредитоспроможності позичальника кожний банк має розробляти індивідуально залежно від своєї кредитної політики, стратегічних планів, маркетингових досліджень і загальних вимог до якості кредитів, що пропонуються центральним банком. Отже, рейтингові системи відбивають підхід конкретного банку до оцінювання якості кредитів і можуть значно різнитися. Так, клієнт, кредитоспроможність якого надто низька для одного банку, може стати бажаним клієнтом в іншому банку.

Фактично рівень ризику клієнта визначає ризикованість самого банку, оскільки ризики, на які наражається позичальник, стають банківськими ризиками при встановленні кредитних відносин. У міжнародній банківській практиці зазвичай кожний великий банк розробляє власну рейтингову систему оцінки кредитоспроможності позичальника.

Це дає змогу не лише прийняти обґрунтоване рішення щодо надання позики, а й визначити такі умови кредитування, які обмежать кредитний ризик банку і стануть підставою для укладання угоди. У світовій практиці кредитний рейтинг визначають спеціалізовані компанії -- рейтингові агенції, такі як Standard & Poor, Moody's, Fitch, Duff and Phelps.

Загалом процес визначення кредитоспроможності позичальника значною мірою є творчим, а не механічним, і потребує від кредитних менеджерів глибокого знання економіки, специфіки галузей і підприємств, потребує навичок збирання, систематизації та всебічного осмислення фактичного матеріалу. У процесі кредитування постає потреба нагромаджувати різнобічну і різнопрофільну інформацію про позичальника.

Це завдання не з простих, адже часто в реальних господарських умовах не так багато часу відведено для прийняття рішень про можливість та умови кредитування.

Аналіз процесу прийняття рішень про надання позик, проведений у кредитних відділах комерційних банків України, засвідчив, що у своїх висновках про кредитоспроможність банківські працівники покладаються здебільшого на суб'єктивні оцінки, свою інтуїцію та особисті зв'язки з клієнтурою.

Кредитний менеджер мусить завжди пам'ятати, що основною метою процесу аналізу кредитоспроможності позичальника є оцінювання кредитного ризику й виявлення джерел повернення основної суми боргу та відсотків за нею, а не аналіз фінансового стану клієнта.

Література

Банки и банковские операции: Учебник для вузов / Под ред. проф. Е. Ф. Жукова. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. — 471 с.
Банківська енциклопедія / Під ред. А. М. Мороза. — К.: Ельтон, 1993. —328 с.
Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. I. Савлук, М. Ф. Пуховкін та ін. / За ред. А. М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2000. — 384 с.
Банковское дело: Справочное пособие / Под ред. Ю. А. Бабичевой. — М.: Экономика, 1994. — 397 с.
Банковское дело: Учебник / Под ред. В. И. Колесникова, Л. П. Кроливецкой. — М.: Финансы и статистика, 1995. — 480 с.
Збірник виробничих ситуацій з навчальної дисципліни "Банківські операції" / Керівник авт. колективу А. М. Мороз. — К.: КНЕУ, 1998. —448 с.
Калина А. В., Кочетков А. А. Работа современного коммерческого банка; Учеб. -метод, пособие. — К.; МАУП, 1997. — 224 с.
Коммерческие банки / Э. Рид, Р. Коттер, Э. Гилл, Р. Смит. — М.: СП "Космополис", 1991. —480 с.
Кочетков В. Н. Анализ кредитоспособности клиентов. Кредитные риски; Учеб. -метод, пособие. — К.; УФИМБ, 1995. — 16 с.
Случайные рефераты:
Реферати - Підручник з літератури в східній діаспорі
Реферати - Життя та творчість Івана Нечуя-Левицького
Реферати - Життя та творчість Григоря Квітки-Основ'яненка
Реферати - Життя і творчість Микола Сингаївський
Реферати - Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах "Маруся Чурай" (курсова робота)
Реферати - Життя і творчість прозаїка Бориса Лавреньова
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 68
    Гостей: 68
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта