Кредитні послуги банків
Кредитні послуги передбачають організацію економічних відносин, у процесі яких банки надають позичальникам грошові засоби з умовою їх повернення та сплати процента за користування. Такі операції, як правило, забезпечують банкам основну частину їхніх доходів та займають провідне місце серед статей активу балансу.

Так, 2002 р. у загальній сумі доходів комерційних банків США на проценти, отримані на видані кредити, припадало 64,4% сукупних доходів, а на доходи від інвестиційних операцій - лише 13,9% Загалом на початку 90-х років частка кредитування становила у комерційних банках США близько 60% усього обсягу активних операцій, у банках ФРН - до 35%, Франції - до 66%, Англії - до 64%.

Комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам усіх форм власності різних галузей господарства, населенню, центральним і місцевим органам державної влади, кредитно-фінансовим установам. З усіх типів кредитів найбільша питома вага (за категоріями позичальників) припадає на позики торгово-промисловим підприємствам.

В 2000 р. частка кредитів, наданих суб'єктам господарської діяльності склала 95%, а фізичним особам - лише 5%, хоч загалом спостерігається зростання обсягів кредитів, наданих фізичним особам. Водночас у розвинутих країнах в останні десятиліття спостерігається тенденція до збільшення споживчих позичок фізичним особам. У США, наприклад, нині 2/3 продажу здійснюється в кредит.

Призначенням кредитних послуг банку є задоволення різноманітних потреб його клієнтів у грошових ресурсах. Такими потребами можуть бути: формування і збільшення основного й оборотного капіталу; фінансування операцій спекулятивного характеру (наприклад біржових угод); витрати на споживчі потреби (придбання товарів тривалого користування або житла). Іноді кредит видається для загального фінансування діяльності позичальника без зазначення конкретних цілей. У цьому разі банк приймає рішення про надання позики, виходячи із наявних у нього даних про клієнта та рівня довіри до нього.


Схема 1.

Як свідчать дані схеми 1, за січень 2003 року комерційними банками України найбільше було видано кредитів в поточну діяльність -53%, кредити за експортно-імпортними операціями - 26,6%, за внутрішніми торговельними операціями -11,9%.

Важливою умовою надання банком кредиту є наявність певного забезпечення, що гарантує повернення позики. Традиційно банківські кредити поділяються на бланкові та забезпечені. Бланкові кредити видаються банком без конкретного забезпечення і ґрунтуються на його впевненості у здатності позичальника своєчасно виконати всі взяті на себе платіжні зобов'язання.

Забезпеченні позики видаються під заставу майна - найчастіше того самого, на придбання якого надається кредит (нерухомість, обладнання, товарно-матеріальні цінності). Крім того, у забезпечення можуть прийматися: цінні папери (акції, облігації, векселі, товарозпорядні документи); документи, що засвідчують передвідступлення на користь банку вимог позичальника до третіх осіб; гарантії й поручництва інших осіб повернути кредит у разі неплатоспроможності позичальника. Забезпеченням кредиту може також бути страхування відповідальності позичальника за непогашення позики у страховій компанії.

Нарівні з оцінкою якісних параметрів активів, що пропонуються у забезпечення кредиту, необхідною умовою видачі позики є аналіз банком кредитоспроможності клієнта. Кредитоспроможність означає здатність позичальника своєчасно і в повному обсязі погасити заборгованість за виданими кредитами і нарахованими на них процентами.

Оцінюючи кредитоспроможність фірм і компаній, банки беруть до уваги такі фактори, як розмір власних коштів та їх співвідношення з позиченими, ліквідність активів, характер обороту коштів (циклічність), співвідношення коротко- і довгострокових джерел позичених коштів, ступінь покриття джерел позичених коштів ліквідними активами, прибутковість діяльності та інші показники. Кредитоспроможність приватних осіб визначається на підставі як загальної вартості майна позичальника, так і розміру його постійних доходів (з урахуванням зобов'язань, узятих на себе іншими платоспроможними особами).

У разі позитивного вирішення питання про кредитування клієнта між ним і банком укладається кредитний договір, в якому фіксуються основні умови надання позики (цілі, строки, суми, процентні ставки, права й обов'язки сторін).

Визначення умов кредитування безпосередньо між банком і позичальником дозволяє піднести організацію кредитних відносин на якісно новий рівень, що означає добровільне прийняття на себе суб'єктами кредитування взаємних зобов'язань, від виконання яких залежить ефективність їх діяльності, утворення прибутку і задоволення економічних інтересів партнерів кредитного процесу.

В результаті цього адміністративне регулювання кредитних відносин на основі методичних вказівок державних органів поступово замінюється дією економічних важелів і стимулів, які визначають оптимальні умови банківського кредитування. Дані умови можуть бути сформульовані таким чином:

1. Всі кредитні взаємовідносини між банком і позичальником здійснюються на основі чіткого дотримання основних принципів кредитування: строковісті, забезпеченості, платності, цільового характеру кредиту.

Строковість кредитування передбачає обов'язкове встановлення періоду користування позиченими грошовими коштами та строку їх повернення банку. Необхідність встановлення такого строку пов'язана, по-перше, з тим, що кредит виражає відносини, основою яких є надання грошових коштів у тимчасове користування, а, по-друге, кредит видається на задоволення тимчасових потреб, що визначаються особливостями діяльності конкретного позичальника.

За адміністративного регулювання економіки основою для визначення строків користування позиками служила планова оборотність цінностей підприємств і зниження їх запасів. Строк повернення кредиту встановлювався відповідно з передбаченим планом моментом завершення окремих стадій або всього кругообороту оборотних виробничих фондів і фондів обігу, тобто моментом появи у господарств джерел отримання коштів для погашення позик.

Однак, така система не виключала можливості порушення строків користування кредитами підприємствами, в результаті чого строкова заборгованість за позиками перетворювалась на прострочену, яка, в свою чергу, неодноразово погашалась за рахунок коштів державного бюджету, що в кінцевому підсумку призводило до нівелювання суті кредиту як економічної категорії.

В сучасних умовах принцип строковості повинен забезпечуватися перш за все найбільш доцільним і ефективним спрямуванням коштів, отриманих в кредит, встановленням економічно обґрунтованого строку користування позикою з урахуванням умов розподілу доходів від операцій, у яких використовувались позичені кошти.

Як видно із наведених у додатку 3 даних, у структурі наданих комерційними банками кредитів переважають короткострокові кредити. Частка довгострокових кредитів на 1.02. 2003 р. складала лише 18,3%. Разом з тим попри зниження обсягів кредитів, наданих у 2002 році господарюючим суб'єктам в національній валюті, кредитні вкладення в іноземній валюті стрімко зросли - особливо у 2001 – 2002 рр., коли офіційний курс гривні щодо долара США знизився із 189,9 до 342,7 грн. за 100 доларів, тобто на 80,5% у 2001 р. та до 521,6 грн. у 2002 р.., тобто на 52,2%.

Крім того, невпевненість комерційних банків як кредиторів у стабільності національної валюти і значні девальваційні очікування господарюючих суб'єктів призводять до того, що частка довгосторокових кредитів в іноземній валюті перевищує їхню частку в національній валюті.

В структурі заборгованості за кредитами, наданими суб'єктам господарювання переважають строкові кредити -79%, хоч частка прострочених та сумнівних порівняно велика - відповідно 11% і 3%.

Донедавна принцип забезпеченості кредиту трактувався таким чином, що видані банком позики повинні мати реальне матеріальне забезпечення. Сума виданого кредиту повинна була відповідати розмірам створюваних запасів товарно-матеріальних цінностей або здійснюваних виробничих затрат. При цьому, якщо знижувались залишки матеріальних цінностей, під які надавались кредити, або знижувався розмір прокредитованих затрат, то отримані позики вважались незабезпеченими і підлягали погашенню. Таким чином, товарно-матеріальні цінності, що виступали забезпеченням кредиту, вважались реальною гарантією його погашення.

Наслідком такого підходу до принципу забезпеченості стало те, що банками здійснювався скрупульозний контроль за кожною виданою позикою, тоді як ефективність використання кредитів в цілому підприємствами і організаціями відходила на другий план. Це призводило, з одного боку, до дріб'язкової опіки банком позичальників, обмеження їх прав, а з другого - до наявності великої кількості неплатоспроможних організацій, оскільки досить часто у забезпечення кредиту приймалися неякісні товарно-матеріальні цінності, реалізація яких була пов'язана із значними труднощами.

При переході до ринкових відносин принцип забезпеченості кредиту слід трактувати у більш широкому розумінні. Як засвідчує практика, наявність безпосереднього матеріального забезпечення ще не дає банку впевненості у своєчасному поверненні позики. Тому в сучасних умовах при оцінці забезпеченості кредиту враховується загальна можливість позичальників повернути кредит в установлений строк шляхом мобілізації і реалізації товарів, матеріальних цінностей, розміщених грошових коштів, включаючи майно, цінні папери та інші активи позичальника.

Принцип платності кредиту полягає в тому, що позики банк видає підприємствам, організаціям та іншим позичальникам за певну плату, визначену у формі процентів. Розмір плати диференційований залежно від характеру спрямування позик, строку користування ними, категорії позичальника та його фінансового стану.

Протягом тривалого часу в банківській практиці нашої країни при формуванні процентних ставок на кредити існував суб'єктивний підхід. Держава, визначаючи через банківську систему певні пріоритети у кредитній політиці, в адміністративному порядку знижувала процентні ставки для тих чи інших галузей господарства. У результаті низькі процентні ставки знецінювали кредит, суми стягуваних процентів практично не виявляли впливу на результати господарсько-фінансової діяльності позичальників, що створювало ілюзію широкої доступності й невичерпності банківського кредиту як джерела покриття виробничих затрат.

Формування ринкового механізму господарювання висуває на перший план принципово нові підходи при встановленні процентних ставок на кредит: строки і ефективність кредитування, ступінь ризику вкладених коштів, форма участі банку у розвитку тих чи інших господарств. При цьому процентна ставка встановлюється з урахуванням рівня плати за пасивними операціями, затрат на залучення коштів, розміру обов'язкових резервів, а також витрат на розміщення залучених ресурсів і потреб банків у коштах на власний розвиток.

Такий механізм формування ставок дозволяє забезпечити реалізацію основних принципів комерційного розрахунку, на яких ґрунтується вся діяльність сучасного банку. Правильному визначенню процентних ставок також сприяє поступове становлення в країні цивілізованого грошового ринку, завдяки чому ставки визначаються банками під впливом реально існуючих на ринку попиту і пропозиції на кредитні ресурси.

Таблиця 1. Процентні ставки комерційних банків за кредитами, наданими в лютому 2003 року (за видами) (середньозважена річна, wacko

Показники
Усього
У тому числі
у національній
валюті
в іноземній
валюті
1
2
3
4




1. Кредити, надані суб'єктам



госодарської діяльності
30,8
35,7
15,7




За формами власності



- державним
37,3
39,2
17,5
- недержавним
30,1
35,2
15,6




За галузями



- промисловості
30,9
36,4
16,3
- сільському господарству
33,4
35,5
15,0
- будівництву
36,6
41,7
15,9
- торгівлі та гром. харчуванню
31,8
36,8
15,6
- мат. - техн. забезпеченню та збуту
33,0
37,8
16,5
- іншим галузям
22,8
26,0
13,3
За цільовими вкладеннями



- на поточну діяльність
30,8
35,7
15,7
- на інвестиційну діяльність
28,9
34,3
16,2
2. Кредити, надані фізичним особам
24,7
30,1
15,8
- на поточну діяльність
25,2
31,4
15,8
- на інвестиційну діяльність
16,6
16,6
-


Як видно з даних таблиці 1, у лютому 2003 року комерційні банки України надавали кредити на поточну діяльність в національній валюті в середньому під 35,7%, на інвестиційну діяльність - 34,3% в іноземній валюті - відповідно під 15,7% та 16,2%. Кредити фізичним особам надавались під 16,6% на інвестиційну діяльність. Не дивлячись на зниження загального рівня процентних ставок за кредитами протягом останнього часу, вони все ж залишаються досить високими.

Важливе значення для ефективної організації позичкових операцій банку має дотримання цільового характеру кредиту. Загальною ціллю кредитування є задоволення потреб позичальника у додаткових грошових коштах. Однак, якщо раніше цільове призначення кредиту пов'язувалось головним чином з матеріалізованим поняттям цілі (кредитування цінностей, затрат виробництва у їх пооб'єктній характеристиці), то в сучасних умовах більш важливим є спрямування позик на досягнення високих кінцевих результатів діяльності господарств.

Головними критеріями при цьому виступають доцільність, ефективність, дохідність тих операцій позичальника, на здійснення яких видається позика. В сучасних умовах банки, надаючи перевагу тим чи іншим напрямам вкладення кредитних ресурсів, повинні виходити з порядку розподілу доходів від прокредитованих заходів, визначаючи найбільш оптимальні форми своєї участі у цьому розподілі.

Таблиця 2. Кредити, надані комерційними банками в економіку України (за цільовими вкладеннями) (заборгованість на кінець періоду, млн. грн.)

Період
Усього
У тому числі на діяльність
поточну
інвестиційну
усього
за видами валют
усього
за видами валют
націон.

іноземна
національна
іноземна









1. Усього













2000
8855
7968
4720
3248
887
382
505
2001
11783
10739
5228
5511
1044
487
557
2002
19121
18048
9660
8389
1073
563
510
2003







січень
19028
17965
9642
8323
1063
551
511
лютий
19798
18739
10213
8525
1059
553
506









2. Корткострокові кредити












2000
7221
7026
4336
2690
196
87
109
2001
9138
8889
4568
4321
249
145
104
2002
15700
15492
8486
7006
208
131
77
2003







січень
15388
15183
8351
6832
205
124
81
лютий
16157
15946
8943
7003
211
127
84









2. Довгострокові кредити












2000
1633
942
384
558
691
295
396
2001
2645
1850
660
1190
795
341
453
2002
3421
2556
1173
1383
865
432
433
2003







січень
3640
2782
1291
1491
857
427
430
лютий
3641
2793
1270
1523
848
426
422


















В Україні розподіл кредитних вкладень комерційних банків за цільовими напрямами відображає об'єктивні труднощі, спрямування коштів на інвестиційні цілі, позаяк значно нижчі темпи оборотності основного капіталу, а відтак: більші строки окупності розміщених коштів зумовлюють більший ризик для банку та в умовах нестабільної економічної ситуації в перехідний період виступає антистимулом до кредитування інвестиційних потреб підприємств, у результаті чого їхня частка в об'єктній структурі кредитного портфеля банків залишається протягом останнього періоду часу практично на незмінному рівні, не перевищуючи 10% (таблиця 2).

Всі основні принципи кредитування взаємно обумовлені і взаємно пов'язані між собою. Без їх дотримання кредит втрачає свою суть і призначення, в результаті чого до недавнього часу банківські позики перетворювались на безповоротні дотації держави різним суб'єктам господарювання. Перехід до ринкових відносин сприяє наповненню принципів кредитування новим економічним змістом, що найбільшою мірою відповідає сучасній побудові відносин між банками та їх клієнтами.

2. Іншою важливою умовою кредитування є видача позик банком в межах наявних у нього кредитних ресурсів. Ця умова пов'язана насамперед з економічною суттю комерційного банку, що виражається однією з найважливіших його функцій - посередництвом в кредиті.

У нашій країні донедавна ця фундаментальна умова кредитування часто ігнорувалась, формування і розподіл кредитних ресурсів здійснювались не кожним конкретним банком зокрема, а проводились в рамках єдиного позичкового фонду всієї країни центральним банком. Акумулюючи через низові банківські установи вільні кошти господарства, він здійснював їх плановий розподіл шляхом встановлення розмірів заборгованості за короткостроковими і довгостроковими позиками на кінець року з поквартальною розбивкою.

Зрозуміло, що в умовах ринку така система формування і розподілу ресурсів виявилась цілком неспроможною. Становлення і розвиток незалежних комерційних банків зумовили появу нових підходів до ресурсного забезпечення активних операцій. На сьогодні обсяг кредитних вкладень банку повністю залежить від розмірів сформованих ним ресурсів, які включають власні і залучені кошти. Крім того. формування повноцінного грошового ринку в країні надає банкам додаткові можливості маневрування кредитними ресурсами шляхом купівлі їх один в одного. Однак таке маневрування здійснюється вже на суто комерційній основі під впливом реальних попиту і пропозиції на ресурси, що виключає можливість адміністративного тиску на банки з боку регулюючих органів.

3. Однією з найважливіших умов сучасної організації кредитних відносин є визначення всіх питань, пов'язаних з кредитуванням, безпосередньо між банком і позичальником на договірній основі.

Необхідність застосування кредитного договору зумовлена власне практикою кредитних відносин, які донедавна були орієнтовані в основному на підтримання за допомогою кредиту платоспроможності позичальників незалежно від результатів їх господарсько - фінансової діяльності. Така кредитна політика призводила до зниження зацікавленості учасників кредитного процесу в ефективному використанні наданих в позику коштів, що не відповідало основним принципам комерційного розрахунку, на якому почала ґрунтуватися вся діяльність господарських організацій в умовах переходу до ринкової економіки. Ця ситуація створила реальні передумови для переведення всіх взаємовідносин банків з клієнтами на договірні засади.

Значення кредитного договору як основного документу, що регламентує взаємовідносини між банком і позичальниками, ставить до його змісту ряд суттєвих вимог. По-перше, укладення кредитного договору передбачає поряд з проведенням єдиної кредитної політики банку й індивідуальний підхід до кожного позичальника, що повинно відображати конкретні особливості його господарсько-фінансової діяльності.

Дана вимога може бути реалізована через встановлення загальних і особливих умов кредитування для кожного клієнта. Однак, як свідчить практика, банками приділяється недостатня увага індивідуальним особливостям позичальників, з якими укладаються договори. Деякими банківськими установами ще застосовується шаблонна система укладення договорів (включаючи лише зміну дати і суми угоди).

По-друге, при укладенні договорів повинні дотримуватись рівноправні партнерські відносини клієнта з банком. Це означає, що конкретний зміст кредитного договору, формулювання умов кредитування визначається безпосередньо сторонами, що домовляються. На практиці ж у ряді випадків банки самостійно визначають всі основні положення, пов'язані з умовами і порядком кредитування, не враховуючи при цьому конкретних побажань і пропозицій клієнтів, що суперечить принципу партнерства, на якому повинні ґрунтуватись взаємовідносини банку з позичальниками.

По-третє, при визначенні основних умов кредитного договору повинні повною мірою враховуватись можливі зміни ринкової кон'юнктури, що можуть мати безпосередній вплив на спроможність виконання сторонами своїх договірних зобов'язаний. На сьогодні у переважній більшості банків дана вимога враховується в основному лише при визначенні порядку сплати процентів за користування кредитом та їх зміни в залежності від зміни процентних ставок на придбані кредитні ресурси.

У той же час при визначенні умов на окремі види кредитування, наприклад при відкритті кредитних ліній, було б доцільно визначати питання про співвідношення зобов'язань банку у наданні кредитів з наявним обсягом кредитних ресурсів. Слід було б також визначити диференційовані умови кредитування (ліберальні або більш жорсткі) в залежності від загальної економічної ситуації в країні і фази економічного циклу (підйом або спад), закріпивши вказану диференціацію у договорах, що укладаються з клієнтами на тривалі періоди часу.

4. Важливою умовою організації кредитування є здійснення банками кредитних послуг лише за умови суворого дотримання позичальниками кредитної дисципліни, тобто всіх правил кредитування і зобов'язань, що визначаються положеннями кредитного договору: ефективне використання позичених коштів, забезпечення своєчасного погашення отриманих кредитів, систематичне надання банку належної інформації, що дозволяє контролювати використання виданих позик. Надання нових кредитів позичальникам здійснюється за умови відсутності них простроченої заборгованості за раніше отриманими позиками.

Не допускається кредитування підприємств, що мають неліквідний баланс, використовують позики банку для покриття тривалих фінансових проривів, безгосподарності і збитків. Оцінка дотримання підприємствами кредитної дисципліни загалом відображає загальні результати їх діяльності, включаючи дотримання основних принципів комерційного розрахунку. У зв'язку з цим банки повинні здійснювати оперативний аналіз комплексу факторів, що можуть спричинити порушення господарствами строків погашення кредитів.

У перспективі комерційні банки могли б застосовувати специфічні методи контролю за дотриманням кредитної дисципліни, зокрема, створенням на зразок розвинутих країн єдиної інформаційної мережі і банків даних, куди б заносилась інформація про порушників кредитної дисципліни. Формування таких "чорних списків", доступ до яких відкритий для всіх установ банків, дозволило б їм завчасно виявляти ненадійних клієнтів, уникаючи таким чином можливого ризику фінансових втрат.

5. Важливою умовою кредитування є наявність певних пріоритетів у кредитній політиці банків, якими вони керуються, здійснюючи позичкові операції. Незважаючи на існуючі тенденції універсалізації банківської справи, практично кожен комерційний банк обирає для себе головні стратегічні напрями, відповідно з якими спрямовує свої кредитні вкладення. Ці напрями, як правило, визначаються ще в установчих документах комерційного банку при його заснуванні з наступним закріпленням їх у статуті. Пріоритети у кредитній політиці банку можуть носити як об'єктний, так і суб'єктний характер.

Об'єктні пріоритети визначаються цільовими орієнтирами, на які спрямовує свої кредитні операції даний комерційний банк. Наприклад, ним може бути визначено, що у пріоритетному порядку повинні надаватись кредити на заходи, пов'язані з підвищенням ефективності функціонування паливно-енергетичного, агропромислового комплексу, машинобудування або ж підвищенням науково-технічного рівня виробництва в тій чи іншій галузі.

Суб'єктні пріоритети, обрані банком, означають першочергове надання кредитів певній категорії позичальників. До їх складу можуть включатися акціонери чи пайовики банку, позичальники, що забезпечують безумовне виконання своїх договірних зобов'язань, а також клієнти, що зберігають свої кошти на депозитних рахунках в банку.

Розглянуті умови кредитування не можуть охопити практично всі аспекти організації кредитних відносин, а характеризують лише їх загальні базові основи. На сучасному етапі розвитку кредитної справи кожен комерційний банк самостійно визначає оптимальні для себе умови здійснення позичкових операцій відповідно із специфічними особливостями власної діяльності та діяльності своїх клієнтів.

При цьому головними критеріями при встановленні належних умов кредитування є забезпечення найбільш ефективного і раціонального використання позик, їх окупності і гарантії повернення, творча активність у впровадженні нових партнерських відносин між банком і господарством, орієнтованих на тісну ув'язку виданих кредитів з кінцевими результатами діяльності позичальника. Тільки на цих засадах створюється найбільш сприятливий режим економічної зацікавленості і матеріальної відповідальності суб'єктів кредитних відносин за ефективне, раціональне використання наданих у позику коштів.

Однією із найважливіших умов практичної реалізації вказаного режиму є вибір оптимальних методів банківського кредитування, під якими слід розуміти певні способи організації руху наданих у позику коштів. У нашій країні, в силу особливостей її економічного розвитку на різних його етапах використовувались різні методи організації кредитних відносин банку з позичальниками.

Основні відмінності вказаних методів були пов'язані насамперед з умовами діяльності банків та їх клієнтів, що визначалися існуючими економічними відносинами в суспільстві. Тип зазначених відносин - неринковий (адміністративно-командний) або ринковий (чи такий, що прямує до нього) - у свою чергу був визначальним фактором для використання банками того чи іншого методу кредитування.

Дані обставини зумовили послідовний розвиток методів банківського кредитування, який здійснювався від нижчого до вищого рівня: кредитування по залишку, кредитування по обороту і оборотно-залишковий метод кредитування.

Основною визначальною рисою зазначених методів банківського кредитування - по залишку, по обороту і оборотно-залишкового - є орієнтація їх на певні строго визначені об'єкти кредитних вкладень, що визначаються особливостями надходження і витрачання цінностей, здійснення і відшкодування затрат, поточних платежів або ж зміною залишку забезпечення, тобто безпосередньо процесом виробництва і обігу продукту.

В сучасних умовах комерційні банки практично повністю відмовилися і від методик кредитування по залишку, по обороту та оборотно-залишкової організації кредитування, що застосовувались раніше. Визначальною особливістю сьогоднішньої системи позичкових операцій банків є перехід від пооб'єктного кредитуваня, пов'язаного з наявністю запасів товарно-матеріальних цінностей і виробничих затрат, до кредитування суб'єкта, тобто конкретної юридичної або фізичної особи, яка потребує банківських позик на ті чи інші цілі своєї діяльності.

Основною рисою, що характеризує суб'єктний метод кредитування, є індивідуальний підхід банку до кожного позичальника. Якщо раніше головним моментом при видачі позик вважалась наявність певного об'єкту кредитування, а можливості повернення кредиту спеціально не аналізувались, оскільки виконання плану вважалось для цього цілком надійною гарантією, то в сучасних умовах банки головну увагу приділяють попередньому контролю за діяльністю кожного потенційного позичальника з точки зору можливості і доцільності надання йому кредиту та прогнозуванню ризику його непогашення.

З цією метою банк ретельно вивчає репутацію позичальника, своєчасність погашення ним раніше отриманих позик і виконання інших зобов'язань. Вивчається і фінансовий стан господарства, стан оборотних коштів, інвестиційні плани і можливості, організація роботи щодо підвищення фондовіддачі та рентабельності.

Після перевірки вказаних моментів банк приймає рішення про можливість і доцільність видачі позики клієнту. При позитивному вирішенні даного питання між банком і позичальником укладається кредитний договір, в якому зазначаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, форма забезпечення зобов'язань, процентні ставки і порядок їх оплати, права і відповідальність сторін щодо видачі і погашення кредиту.

Суб'єктний метод кредитування носить принципово новий характер, який докорінно відрізняється від кредитування по залишку, по обороту та оборотно-залишкового методу. І хоча деякі спільні риси незначною мірою зберігаються, за основними якісними параметрами суб'єктне кредитування є практично неспівставним з методами організації кредитних відносин неринкового типу, які засновувались на кредитуванні об'єктів.

Зрозуміло, що діючий на сьогодні метод кредитування суб'єкта не є раз і назавжди застиглою формою організації кредитних відносин, досконалою. у всіх своїх проявах. Постійна динаміка економічного середовища, необхідність пристосування суб'єктів ринку до змін кон'юнктури та основних умов господарської діяльності вимагають неперервного пошуку найбільш оптимальних способів організації відносин між банками та їх клієнтами.

Виходячи із вищевикладених закономірностей і тенденцій у кредитній сфері, доцільно було б виділити такі основні шляхи вдосконалення методики кредитування:

1. Комерційні банки, визначаючи пріоритети при кредитуванні того чи іншого суб'єкта, повинні орієнтуватися в першу чергу на якісні економічні критерії його розвитку. Це означає, що банківські позики повинні видаватись насамперед тим господарствам, у продукції, роботах чи послугах яких є найбільшою мірою зацікавлене суспільство.

На практиці дані критерії реалізуються у формуванні ринкового попиту на певний вид продукції, яка виробляється потенційним позичальником. Конкретним кількісним вираженням даного попиту можуть служити такі фактори, як динаміка цін на ті чи інші товари або послуги, кількість заявок на виробництво певних видів продукції та укладених у відповідності з цим договорів і контрактів, а також коливання курсу цінних паперів компанії, що відповідає змінам потреб на ринку у товарах, які вона виробляє, та відображає рівень її прибутковості.

Ретельне вивчення і оцінка банком зазначених факторів дозволило б задовольнити інтереси не тільки конкретного позичальника у додаткових коштах, але і банку, оскільки це допомагає спрямувати кредитні вкладення на виробництво високоякісної продукції, характеристики якої відповідають потребам ринку. А це є гарантією повернення позичених коштів, забезпечує надійну платоспроможність клієнта і достатню прибутковість банку.

2. Позитивне вирішення питання про організацію кредитних відносин з певним клієнтом служить для банку основою для перевірки кредитно- і платоспроможності позичальника та укладення з ним кредитного договору. В умовах, коли основою сучасного методу кредитування є індивідуальний підхід банку до кожного конкретного суб'єкта кредитних відносин на перший план економічної роботи банку висувається оцінка кредитоспроможності позичальника як необхідна передумова для всіх подальших дій банку відносно даного клієнта.

Оцінюючи можливість і готовність позичальника своєчасно погасити кредит з виплатою процентів, банк повинен чітко визначити ступінь ризику, який він може взяти на себе, кредитуючи даного клієнта. Реальна оцінка такого ризику можлива лише тоді, коли банк визначає рівень кредитоспроможності і платоспроможності позичальника не лише на даний час чи якісь періоди в минулому, але і на перспективу. Для цього банк повинен вимагати від позичальника надання будь-якої інформації, що стосується його комерційної діяльності.

3. В сучасних умовах всі основні питання, пов'язані з організацією кредитування, вирішуються безпосередньо між банком і позичальником шляхом укладення між ними кредитного договору. У зв'язку з цим банкам слід з особливою ретельністю підходити до визначення всіх умов організації кредитних відносин, які фіксуються у договорі. Це стосується насамперед таких фундаментальних умов кредитної справи, як ціль, сума і строк кредиту, порядок його надання і погашення, форми забезпечення і плата за користування кредитом.

При встановленні оптимальних умов кредитування банкам слід було б особливу увагу звертати на такі основні моменти:

Ціль кредиту є важливим індикатором ступеня ризику даної позичкової операції банку. Тому банк при видачі позик повинен уникати кредитування тих заходів клієнта, які носять спекулятивний чи інший сумнівний характер і мають високий ризик. Надаючи позику, слід переконатися, що вона спрямовується на цілі, передбачені статутом компанії. Загалом цілі кредиту повинні визначати високі результати діяльності позичальника, що безпосередньо впливає на прибутковість власне банку.
Визначаючи суму кредиту, банк повинен ретельно перевірити обґрунтованість заявки клієнта стосовно цього параметру. Основою для такої перевірки повинно стати глибоке знання економістами банку господарського і фінансового стану підприємства, можливостей його ліквідності та перспектив розвитку. Це дозволить правильно визначати розміри виробничих запасів і затрат, залучення матеріальних цінностей в оборот господарства, розміри власних оборотних коштів і потреби в залучених.
При оцінці строку, на який видається позика, банк повинен враховувати, що чим він довший, тим вищий ризик, з яким пов'язані перспективи погашення кредиту. Тому комерційні банки при оцінці обґрунтованості клопотання клієнта про отримання позики на той чи інший строк повинні всебічно проаналізувати потенційні можливості позичальника у реалізації програми, що кредитується, термін і перспективи її окупності.
Порядок видачі і погашення позик повинен найбільшою мірою відповідати особливостям діяльності клієнта. При цьому слід чітко обумовити, яким чином (повною сумою чи частинами) видаватиметься кредит, чи буде він спрямований на оплату розрахункових документів чи на поточний рахунок позичальника, за рахунок яких джерел буде погашатись позика - за рахунок отримання доходів чи від реалізації активів. Банк повинен при цьому перевірити, чи відповідають умови, запропоновані позичальником, його реальним можливостям.
Визначаючи форму забезпечення кредиту, доцільно проаналізувати загальну можливість клієнта повернути позику в повному обсязі і у встановлений строк. Адже забезпечення кредиту банку - це надійна гарантія отримання прибутку і збереження його активів. У зв'язку з цим банки повинні; серйозно підходити до визначення форм забезпечення позик, використовуючи | різноманітні можливості щодо застави рухомого і нерухомого майна, цінних паперів, інших активів, використання гарантій і поручительств, страхування ризику непогашення позик.
Визначення плати за банківський кредит пов'язане із встановленням процентних ставок, а в деяких випадках і комісійної винагороди за позиками. Оцінка плати за користування кредитом в сучасних умовах повинна охоплювати комплекс факторів, який включає не лише строки і розміри кредиту, витрати за пасивними операціями і ступінь ризику, але і характер відносин між банком і позичальником, попит на позики, конкуренцію на ринку кредитних послуг, рівень інфляції та інші показники. В окремих випадках банк міг би практикувати і таку форму плати за кредит, як участь у прибутках позичальника, що отримуються від кредитованого заходу.
4. Особлива роль належить і систематичному аналізу виробничо-фінансової діяльності позичальників, який виступав би не тільки однією з форм контролю за цільовим і ефективним використанням господарствами банківських кредитів, але й сприяв би подальшому вдосконаленню методів кредитування, оскільки в процесі аналізу можуть бути виявлені не тільки | упущення в діяльності підприємств, але і слабкі сторони тих чи інших форм і кредитування.

Володіючи в ході кредитування і розрахунків достатньо широким колом показників про стан виробництва і фінансів кожного позичальника, банк має реальні можливості своєчасно виявляти і вказувати клієнту на можливі недоліки в його роботі, особливо якщо це стосується використання банківських позик, вносити пропозиції щодо поліпшення виробничо-фінансового стану господарства, рекомендувати конкретні шляхи покращення кінцевих економічних результатів його діяльності.

На основі такого аналізу можуть визначатися окремі сторони подальшої організації кредитних відносин банку з тим чи іншим позичальником та умови їх диференціації. Дієвість та результативність аналітичної роботи банку в кінцевому підсумку повинні визначатися цільовим і ефективним використанням виданих кредитів та своєчасним їх поверненням.

5. Важливою формою організації кредитних відносин банку з позичальниками, що мають хороший фінансовий стан і високу репутацію, є відкриття їм кредитних ліній. Кредитна лінія являє собою угоду між банком і позичальником про надання останньому кредитів протягом певного часу в межах встановленого ліміту. Відкриття кредитної лінії, як правило, свідчить про високий рівень довіри банку до позичальника і є досить вигідним методом кредитування для кожного з них. Позичальник має можливість більш точно оцінювати перспективи своєї діяльності в рамках отриманого кредиту, скоротити грошові витрати та час, які необхідні були б для оформлення кожної кредитної угоди зокрема.

Банк, крім скорочення витрат на видачу окремих кредитів, має можливість детальніше контролювати діяльність позичальника в процесі кредитування. Видача позик шляхом відкриття кредитної лінії значно відрізняється від кредитування сукупного об'єкту в межах планового розміру кредиту, що донедавна мало місце в нашій країні. Кредитування сукупного об'єкту застосовувалось практично до всіх без винятку клієнтів банку мало здебільшого автоматичний характер, спрямований на забезпечення планових потреб підприємств у позичених коштах. Водночас кредитна лінія відкривається банком лише найбільш надійним позичальникам після ретельної перевірки їх фінансового стану, тобто і в цьому випадку витримується індивідуальний підхід банку до кредитування кожного окремого суб'єкта.

6. Одним із методів кредитування, широко використовуваних комерційними банками розвинутих країн світу, перспективних і в нашій країні, є овердрафт, суть якого полягає у тому, що банк може оплачувати розрахункові документи клієнта на суми, що перевищують кредитовий залишок на його рахунку, в результаті чого утворюється дебетове сальдо, тобто видається кредит. Як правило, в угоді між банком і клієнтом встановлюється максимальна сума овердрафту - ліміт, який визначається банком на основі ретельного аналізу майбутніх грошових надходжень і платежів, бізнес-планів і планів реалізації продукції фірми-позичальника.

При овердрафті на погашення заборгованості спрямовуються всі суми, що зараховуються на поточний рахунок клієнта, тому обсяг кредиту постійно змінюється в міру надходження і витрачання коштів. У результаті кредитове сальдо по рахунку клієнта може періодично змінюватись на дебетове і навпаки. В принципі банки можуть допускати тривалу наявність дебетового сальдо на рахунках для надійних клієнтів. Однак при цьому вони посилюють контроль за діяльністю позичальників і загальним станом їхньої платоспроможності,

Основною перевагою овердрафту, окрім економії витрат, пов'язаних з оформленням видач звичайних позик, є те, що клієнт по суті платить за фактичне користування кредитом, оскільки банки, як правило, практикують щоденне нарахування процентів на суму непогашеного залишку. В результаті досягається значна економія коштів внаслідок короткочасного і перехідного характеру кредиту. Овердрафт є найбільш зручним методом кредитування, що дозволяє клієнту вирішувати проблеми фінансування короткострокової заборгованості в періоди, коли його витрати тимчасово перевищують надходження коштів на рахунок.

У нашій країні в окремі періоди використовувались методи кредитування, подібні до овердрафту. Так, до проведення кредитної реформи 1930-32 рр. досить поширеними у банківській практиці були єдині рахунки -контокоренти, на яких відображались всі операції банку з клієнтом (з одного боку - всі платежі клієнта і позики банку, а з іншого - всі надходження на рахунок). Пізніше, у 1966-84 рр. частина колгоспів кредитувалась за єдиним активно-пасивним рахунком, який по суті був тим же контокорентом.

Однак, вітчизняна практика застосування контокоренту не виправдала себе в обох випадках. Основний недолік даного методу кредитування полягав у автоматизмі при видачі позик, що досить часто призводило до покриття за рахунок ресурсів банку упущень і фінансових проривів в роботі господарств. У зв'язку з цим контокорент було замінено окремими розрахунковими і позичковими рахунками для кожної організації.

Як свідчить зарубіжна банківська практика, овердрафт (контокорент) повинен застосовуватись в основному лише у відносинах з найбільш надійними, першокласними позичальниками з високим рівнем платоспроможності, яка не викликає у банку сумнівів. В нестабільній економічній ситуації цього правила повинні дотримуватись і вітчизняні комерційні банки, запроваджуючи більш прогресивні метопи кредитування, що відповідають сучасним вимогам клієнтів.

Таким чином, організація банківської роботи щодо надання клієнтам кредитних послуг повинна бути спрямована в першу чергу на забезпечення надійного зацікавленого партнерства у взаємовідносинах банку з клієнтами, результатом якого повинно стати найбільш ефективне використання наданих в позику коштів, що позитивно відображається на загальному стані економічного розвитку країни в цілому.
Случайные рефераты:
Реферати - Життя та творчість Івана Вишенського
Реферати - Життя та творчість Тодося Осьмачки
Реферати - Збережемо наш скарб – рідну мову
Реферати - Г. Сковорода про розумове, моральне та трудове виховання дітей
Реферати - Життя і творчість Віктора Близнеця
Реферати - Біографія Маланюка
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 62
    Гостей: 62
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта