Християнство, розкол християнства, католицизм, сучасне католицтво
П Л А Н

1. ХРИСТИЯНСТВО..................................................................................................... стр. 3

2. РОЗКОЛ ХРИСТИЯНСТВА...................................................................................стр. 6

3. КАТОЛИЦИЗМ.........................................................................................................стр. 7

4. Сучасне католицтво...................................................................................стр. 12

5. ЛІТЕРАТУРА.............................................................................................................стр. 13



Християнство

Християнство є найбільш значною світовою релігією нашого часу, в якій розрізняють три головні напрями: православ'я, ка­толицизм та протестантизм, а також численні більш дрібні різно­види. Головним об'єктом шанування християн є Ісус Христос, якого більшість християнських релігій вважає водночас і Богом, і людиною, а дехто — тільки Богом або тільки божественним посланцем. Усі християни вірять або тільки думають, що пра­ведних після смерті чекає винагорода у вигляді вічного блажен­ства в раю, а грішників — покарання, яке вони уявляють собі по-різному.

Християнство виникло у другій половині 1 ст. в одному із східних районів Римської імперії — Палестині. Головною соці­альною причиною виникнення християнства було безсилля при­гноблених у боротьбі з гнобителями. Пригноблені неодноразово підіймалися на боротьбу за своє визволення. Проте усі повстання неминуче зазнавали поразки. Жорстокі розправи з повстан­цями посилювали настрої загальної апатії, відчаю та безнадії, а щоб продовжувати жити в таких умовах треба було мати якусь перспективу в житті. Та частина рабів і пригноб­лених, котра відмовилася від боротьби, знайшла розраду в релігії.

У формуванні конкретних особливостей нової релігії відіграв і свою роль також цілий ряд інших соціальних обставин. Існуван­ня імперської влади сприяло виробленню уявлення про єдиного Бога на небі. Посилення економічного, політичного та ідейного спілкування між народами (як наслідок утворення Римської імперії) породило в свідомості людей уявлення про наднаціо­нального Бога, який обіцяв спасіння усім людям незалежно від їхньої національності. Розклад рабовласницького суспільного ладу вимагав від можновладців ідеологічних засобів впливу на маси і привів їх у зв'язку з цим до підтримки християнської релігії.

Античне християнство мало свої ідейні джерела, головними з яких були іудаїзм, релігійно-філософські вчення Філона та Сенеки, ідеологія кумранської общини, релігії східних народів Римської імперії.

Християнство виникло як відгалуження іудаїзму, у якого воно спадкувало, насамперед, визнання Старого завіту (в іудеїв він називається Танах) — найдавнішої частини Біблії. Із Старого завіту було взято багато сюжетів та образів для створення «бібліо­графії» нового Бога Ісуса Христа. Навіть найважливіша частина терміна «месія» (буквально «по­мазаник», у перекладі — посланець божий, рятівник людей). З іудаїзму християнство перенесло в свій ідейний арсенал вчення про єдиного Бога, пришестя месії, створення світу за шість днів, про кінець світу.

Великий вплив на християнство мали ідеї Філона та Сенеки. Александрійський філософ Філон висунув ідеї про природжену гріховність людини, про необхідність урятування душі за допо­могою аскетизму та страждання. Ним було розроблене вчення про Логос, яке розвиває погляди іудейської релігії на месію. Філон учив, що месія має ім'я Логос (у перекладі з грецької — слово), що месія сам є Богом. Слідом за Філоном християни дали ім'я і своєму месії і також визнали його Богом. Прийняли вони й ідеї Філона про природжену гріховність людей, аскетизм та страждання як шлях урятування душі. У римлянина Сенеки христия­ни запозичили етичні ідеї про рівність людей перед Богом, уря­тування душі як мету життя, презирство до земного життя, про любов до ворогів, покірність долі.

Кумранською общиною називають іудейську релігійну секту, одним з районів діяльності якої було стародавнє місто Кумран. Кумраніти по-своєму розвивали вчення

про месію. Зокрема, вони вважали, що месія за своєю природою є людиною, що його пер­ше пришестя, під час якого він постраждав за людей, вже відбулося і що тепер треба чекати другого пришестя, з яким пов'язаний кінець світу. Ці ідеї були підхоплені християнськими проповідниками.

Багатий матеріал для творців християнської ідеології дали куль­ти східних богів: Осіріса (Єгипет), Митри (Персія), Адоніса (Фінікія), Аттіса (Фрігія), Будди (Індія) та ін. У перші два сто­ліття нашої ери вплив різних східних релігій на широкі верстви населення Римської імперії був дуже великий. Ретельно аналізу­ючи міфи про східних богів, ми знаходимо разючий збіг подій, про які йдеться у них, з подіями, викладеними у міфі про Христа (переслідування немовляти злим царем, чудеса зцілення хво­рих та воскресіння мертвих, смерть і воскресіння Бога та ін.). Оскільки міфи про східних богів виникли значно раніше, ніж християнство, очевидно, що вони були одним з найважливіших джерел біографії Христа.

Античне християнство у своєму розвитку пройшло три головні періоди: первісне християнство (від середини 1 ст. до середини II ст,), раннє християнство (від середини II ст. до початку IV ст.) та пізнє християнство ( від початку IV ст. до кінця V ст.). І

Общини первісного християнства складалися з бідних елементів, тому вони були релігією пригноблених. Церкви не було — вона тільки формувалася. У період раннього християнства в общини дедалі більше почали вливатися заможні люди, які утворювали всередині общин особливий соціальний прошарок і поволі захо­пили керівництво ними. Християнські общини, які почали на­зиватися парафіями, об'єдналися у більш значні одиниці — єпископії на чолі з єпископами та митрополії на чолі з митрополита­ми. Церква, що виникла, стала на захист існуючих порядків.

У період пізнього античного християнства рабовласницький клас у своїй головній масі приєднався до християнської релігії. За імператора Костянтина (323—337 рр.) християнська релігія перетворилася на державну, вона користувалася економічною, політичною та ідеологічною підтримкою держави. Відбувається подальша централізація церкви: єпископії та митрополії об'єдна­лись у патріархії на чолі з патріархом. У першій половині IV ст. на території імперії були три патріархії — римська, александрійська та антіохійська. У кінці IV ст. до них приєдналася кон­стантинопольська, а у V ст. — єрусалимська.

Значною подією в історії християнської церкви був перший Вселенський собор, тобто з'їзд духівництва, який відбувся у 325 р. у Нікеї (Мала Азія). Собор був названий Вселенським тому, що на ньому було представлене вище духовенство усієї імперії. Скли­кання собору означало створення єдиної християнської церкви, бо в особі вселенських соборів духівництво імперії отримало свій вищий керівний центр. Хоча Вселенські собори скликалися по­рівняно рідко (з IV по VIII ст. було скликано всього 7), все ж вони відігравали важливу роль: об'єднували зусилля духовенства, регулювали церковне життя, сприяли виробленню єдиної ідео­логії та обрядовості.

На етапі античного християнства сформувалося «святе пись­мо» християн — Біблія. Етап античного християнства змінився етапом феодального християнства (VI—XV ст.), коли відбувся розкол церкви на православ'я та католицизм. Передумовою розколу був поділ Римської імперії у кінці IV ст. на Західну з центром у Римі та Східну з центром у Константинополі і наступне завоювання у кінці V ст. західної імперії германськими племенами. На тери­торії, котра раніше належала Західній імперії, утворилися чис­ленні феодальні держави. Східна імперія як єдина існувала до кінця XV ст.

Розкол християнства

Головною причиною розколу були особливості соціально-еко­номічного та соціально-політичного становища церкви на за­ході та сході Європи. На заході феодальні відносини розвивали­ся досить швидко, існувала політична роздробленість, римський папа (так став називати себе глава римської патріархії) та його церковне оточення були політичне самостійними і незалежни­ми. На сході ці феодальні відносини розвивалися повільно, існу­вала політична централізація, константинопольський патріарх та його церковне оточення були політичне несамостійними, за­лежними від світських властей. Другою важливою причиною розколу була боротьба римського папи та константинопольсько­го патріарха за владу над усією християнською церквою.

Процес розгалуження офіційного християнства був тривалим. Різниця у соціально-економічному і соціально-політичному становищі церкви на заході та сході Європи привела до появи відмінностей у віровченні та обрядовості. Вже в IX ст. відбувала­ся гостра богословська полеміка між західним та східним духів­ництвом, яка закінчилася розривом відносин між римським па­пою і константинопольським патріархом. Однак невдовзі папа та патріарх пішли на примирення. Повторний і вже остаточний розрив відбувся у 1054 р., коли папа і патріарх взаємно відлучи­ли один одного від церкви і оголосили анафему. Після цього римська церква почала називатися католицькою (від грецької «вселенський, всеохоплюючий»), а константинопольська та александрійська, антиохійська і єрусалимська, які підтримували її, ортодоксальними. Православ'я — одне з відгалужень християнства, що дістало оформлення після розколу церкви в 1054 р. на Східну та Західну. На відміну від католицизму православ'я не має єдиного церков­ного центру, що об'єднував би віруючих у масштабі планети. Історично склалося так, що перші християнські центри, котрі в майбутньому перебрали контроль над діяльністю віруючих на значних територіях, формувалися як самостійні церковні утво­рення. Згодом, з розпадом Римської імперії, такі центри визна­чилися в Александрії, Антіохії, Константинополі та Єрусалимі. Відцентрові сили, що діяли у Візантії, прискорили ослаблення , взаємозалежності між вказаними територіями.



Католицизм

Католицизм є одним із напрямів у християнстві, який виник внаслідок першого великого розколу в християнстві в 1054 р. Католицизм поширений переважно в Західній (Франція, Бельгія, Італія, Португалія) та Східній (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Литва, частково Латвія і західні області України) Європі, у переважній більшості країн Південної Америки; його сповідує майже половина віруючих Північної Америки. В Азії, Африці та­кож є католики, але вплив католицизму тут незначний.

Католицизм має багато спільного з православ'ям і водночас відрізняється від інших напрямів у християнстві системою віро­вчення, культу, своєрідними засобами пристосування до стрімкої зміни соціальної діяльності і нової релігійної свідомості. Като­лицизм доповнив «Символ віри» новими догматами. Католицизму притаманні догмати християнства, але він має й специфічні риси, особливості, котрих не знає православна церква. Що це за особ­ливості?

Основним догматом католицької церкви, що відрізняє її від інших течій у християнстві, є догмат про непогрішимість папи Римського. Він полягає у тому, що папа Римський, який висту­пає з амвона з тих чи інших питань віри і моралі, є непогріши­мим. Прийняття цього догмата папство домагалося протягом сторіч, але добилося тільки в 1870 р., коли його було прийнято католицьким Вселенським Собором у Ватикані.

Ведучи боротьбу за духовну та світську владу, папи йшли на численні союзи з королями, користувалися опікою могутніх фе­одалів, невпинно примножували свої багатства і посилювали політичний вплив.

Наступний догмат католицизму — це догмат про «чистили­ще», прийнятий у 1439 р. на Флорентійському соборі. Вчення про «чистилище» полягає в тому, що душа людини після смерті потрапляє в «чистилище» — місце між пеклом і раєм, має змогу очиститися від гріхів і в подальшому переходити в пекло чи рай. Очищення душ здійснюється шляхом різноманітних випробу­вань. Рідні та близькі покійного за допомогою молитов і внесків на користь церкви можуть полегшити випробування душі, що перебуває в «чистилищі». Доля душі визначалася, таким чином, не тільки поведінкою людини в земному житті, а й матеріальни­ми можливостями близьких покійного. Дуже важливим положенням католицизму є теза про особливу роль духівництва, що людина не може заслужити Божої милості самостійно, без допомоги духівництва, яке має значні переваги перед мирянами і повинно мати надзвичайні права і привілеї. Зокрема, католицьке віровчення забороняє віруючим читати Біблію, оскільки це є виключним правом духівництва. Католи­цизм вважає канонічною лише Біблію, яка написана латин­ською мовою, якою не володіє переважна частина віруючих.

Католицька догматика встановлює необхідність систематич­ної сповіді віруючих перед духівництвом. Кожен католик пови­нен мати свого духівника і регулярно звітувати йому про свої думки і вчинки; без систематичної сповіді спасіння неможливе. Завдяки цій вимозі католицьке духівництво проникає в особис­те життя віруючих, кожний крок яких перебуває під контролем ксьондза або монаха. Систематична сповідь, таким чином, доз­воляє католицькій церкві мати значний вплив на суспільство, особливо на жінок.

Серед релігійних положень католицької церкви є й таке: не­мовби Христос, Богоматір і святі мають таку велику кількість заслуг, що їх вистачить для забезпечення потойбічного блажен­ства всьому існуючому і майбутньому людству. Весь цей запас «добрих» справ Бог надав у розпорядження католицької церкви; вона за своїм розсудом може виділити певну частину цих «доб­рих» справ віруючим для спокутування гріхів і особистого спа­сіння, але за це віруючі повинні платити церкві. Продажем Бо­жественної благодаті «відав» спеціальний трибунал при папі. Там за гроші можна було отримати індульгенцію — папську грамоту, котра давала віруючим відпущення гріхів або визначала час, про­тягом якого можна було грішити.

Багато своєрідного є і в католицькому культі. Широко ви­користовуються засоби емоційного впливу на почуття вірую­чих. Пишність і урочистість притаманні католицькому куль­ту, богослужіння супроводжується органною музикою, сольними та хоровими співами. Богослужіння в ка­толицькому культі ведеться латинською мовою, незрозумі­лою більшості віруючих. Надзвичайно велику роль у католицтві відіграє культ Богоро­диці, або мадонни. Християнство запозичило цей культ у більш древніх релігій, де Богородиця шанувалась як Богиня-мати, Бо­гиня родючості. В християнській релігії Богородиця була пере­творена в міфічну діву Марію, що народила від «святого Духа» дитину Ісуса, сина Божого. В католицтві шанування Богородиці піднесено до догмата, а її культ до певної міри навіть відсунув на другий план культ Бога-отця і самого Христа. Культ Мадон­ни допомагає католицтву впливати на мільйони віруючих жінок. Католицька церква навіює жінкам, що в діві Марії вони мають свою заступницю перед Богом, що Мадонна може допомогти їм у всіх життєвих труднощах.

На третьому Вселенському Соборі (Ефес, 431 р.) відбулося визнання Марії Богородицею, а в 1854 р. було прийнято догмат про її «непорочне зачаття» та тілесне вознесіння на небо.

Значного поширення в католицизмі поряд із вшануванням Богородиці набуває культ святих, поклоніння реліквіям та мо­щам. За час існування католицької церкви було проголошено близько 20 тис. «святих» і майже 200 тис. «блаженних». Папа Пій XI оголосив за 17 років свого понтифікату 34 «святих» і 496 «блаженних», а Пій XII проголошував кожного року в середньому по 5 «святих» і 40 «блаженних».

Католицька ідеологія надзвичайно рухома. Це яскраво проявилося в рішеннях другого Ватиканського собору, який пере­глянув чимало уявлень, що перестали відповідати завданню збе­реження релігії. На Соборі внаслідок чотирирічних суперечок прийнято 16 документів, котрі розкривають суть сучасного ка­толицького модернізму. В Їх числі необхідно виділити чотири «Конституції»: «Про літургію», «Про церкву», «Про одкровен­ня» , «Тринадцяту схему», а також дев'ять декретів: про екуменізм, про пастирський обов'язок єпископів, про східні католицькі церкви, про чернецтво та ін.

Соборна конституція про літургію дозволяє спрощення бага­тьох обрядів і пристосування їх до особливостей місцевих умов. Зокрема, було дозволено частину меси проводити не латинню, а місцевою мовою з використанням національної музики. Кон­ституція рекомендує більше часу відводити проповідям, а бого­служіння проводити декілька разів на день, щоб особи, зайняті на виробництві, могли відвідати їх у зручний час. Собор виніс рекомендації щодо включення до католицького культу елементів місцевих релігій, зближення з іншими христи­янськими церквами, визнання таїнств і обрядів, здійснених над католиками в інших християнських конфесіях. Зокрема, визна­но дійсним хрещення католиків у православних храмах, а право­славних — у католицьких. Навіть католикам Китаю дозволялося поклонятися Конфуцію, вшановувати за китайським звичаєм своїх предків тощо.

На відміну від інших напрямів у християнстві, католицизм має міжнародний центр управління — Ватикан і главу католицької церкви — папу Римського, що обирається довічно. Ще в 756 р. на невеликій території сучасної Італії виникла церковна держа­ва — папська область. Вона проіснувала до 1870 р., коли в процесі об'єднання Італії її було включено до Італійської держави. Після першої світової війни папство вступило в союз з існую­чим в Італії режимом. Пій XI (1922— 1939) у 1929 р. уклав з уря­дом Муссоліні Латеранські угоди, згідно з якими відроджувала­ся папська держава — Ватикан.

Ватикан — самостійна держава на території Італії, розташована на Ватиканському горбі, де знаходиться собор святого Павла, два папських палаци, резиденція папи, і замок «святого ангела» (церковна тюрма). Глава держави Ватикан обирається з кардиналів — вищих пред­ставників духівництва — на колегії (конклаві) кардиналів. Папа відмовляється від свого імені і приймає нове. Збори кардиналів відбуваються в надзвичайних випадках, в основному для виборів нового папи.

Ієрархія католицької церкви спирається на сувору централіза­цію і безумовну підлеглість нижчих церковних органів вищим. Очолюється католицька ієрархія «Священною колегією карди­налів». Кардинал — це вища духовна особа після папи. Кар­диналів призначає папа. Постійною установою Ватикану є дер­жавний секретаріат. Він відає дипломатичними відносинами з країнами, з якими Ватикан має стосунки.

Ордени ченців мають особливі статути. Створені для посилен­ня впливу католицької церкви, вони мають суворо централізо­вану структуру. Ордени очолюють «генерали», «генеральні магістри», котрим підпорядковуються «провінціали» (провінціальні пріори), «магістри», а останнім — абати і конвентуальні пріори. Над цими особами — генеральний капітул, тобто зібрання керів­ників різних рангів, що збирається раз на кілька років. Ордени підпорядковуються безпосередньо папі Римському . Одним з перших католицьких ор­денів є орден бенедиктинців, заснований в Італії в VI ст. Бенедиктом Нурійським. Особливим впливом орден користувався в Х—ХІ ст. Сьогодні бенедиктинці існують у ряді країн Європи і Америки, мають свої школи й університети, періодичні видан­ня. В XI—XIII ст. з'являється багато чернецьких орденів.

Серед чернецьких орденів важливе місце належить так званим жебрацьким орденам: францисканському, заснованому у XVIII ст. святим Франциском; Домініканському. Ордени кармелітів, Августинів повинні відмовитися від особистого майна і жити на подаяння. Заснований Франциском Асизьким орден францисканців отримав ряд привілеїв від папи — право проповіді і звершення таїнств, вільного викладення в ун­іверситетах. Орден доміні­канців, або «братів проповідників», заснований у 1215 р. Домініком був покликаний розгорнути боротьбу проти середньо­вічної єресі, насамперед проти альбігойців — учасників єретич­ного руху XII—XIII ст. у Франції, спрямованого проти панівного становища католицької церкви в економічному й духовному житті середньовічного міста.

У 1534 р. виник орден єзуїтів (товариство Ісуса), заснований Ігнатієм Лойолою (1491—1556) для боротьби з Реформацією, який є однією з войовничих організацій католицької церкви. Орден здійснював непримиренну боротьбу проти єресей, переслідував учених, боровся з вільнодумством, складав індекс заборонених книг, активно сприяв закріпленню необмеженої папської влади.

Єзуїти крім трьох чернецьких обітниць (безшлюбність, послух, бідність) дають зарок абсолютної покори папі Римському. Вони навіть в думках не можуть піддавати сумніву вимоги папи. У статуті ордену записано, - що, щоб не помилитися в житті, необ­хідно біле називати чорним, якщо того вимагає церква. На ос­нові цього положення орден єзуїтів розробив норми моралі. В їх основі лежать принципи:

1) пробабілізм — кожний вчинок людини можна вважати мо­ральним, якщо він може бути виправданий посиланням на Свя­щенне писання;

2) право помилки в думці — дає змогу виправдати такі діяння, що засуджуються (клятвовідступництво, хибна присяга). Тут вже посиланням на Священне писання виправдатися не можна. Якщо єзуїт у думці скаже слово «нон» («ні») перед хибною присягою, то він перед Богом буде чистим;

3) принцип керівного наміру — всякий аморальний вчинок може бути виправданий, якщо він здійснюється задля високої мети, інтересів церкви.

Єзуїтський орден відрізняється від інших орденів тим, що не вимагає від своїх членів жити в монастирях і носити монастир­ський одяг. Вони можуть бути таємними членами ордену.

Установи Ватикану включають у себе 9 конгрегацій (об'єднань);З трибунали й декілька Секретаріатів. Конгрегації — своєрідні міністерства, які очолюються групою кардиналів (3—4 чол.) і главою — префектом.

Серед них найважливішими є: 1) конгрегація священної канце­лярії; 2) конгрегація пропаганди віри — веде місіонерську діяльність головним чином у країнах Азії та Африки. Це найзаможніша кон­грегація, яка отримує дотації від правлячих кіл: бізнес­мени-католики, представники інших релігійних напрямків (наприклад, баптисти) подають значну матеріальну допомогу.



Сучасне католицтво.

За майже тисячоліття свого існування ка­толицтвом накопичено значний досвід пристосування своїх інсти­тутів, ідеології та форм діяльності до соціально-економічних, політичних та культурних умов суспільства, що змінюються. Католицтво успішно «вписалося» в індустріальне і постіндустріальне суспільство. Пристосовування церкви до умов зрілого капіталізму було за­початковано папою Львом XIII в енцикліці «Про нові речі», що була, власне, першою соціальною енциклікою. В ній сформу­льовано ставлення католицької церкви до нових реальностей, що склались в індустріальному суспільстві наприкінці XIX — на початку XX сторіччя з засудженням класової боротьби, проголо­шенням приватної власності та її недоторканості; йшлося також про заступництво церкви щодо осіб найманої праці тощо.

Нові соціальні реалії, що склалися в середині XX ст., відбули­ся в діяльності папи Іоанна XXIII. Папа виступив за заборону ядерної зброї, в підтримку спільних дій на захист миру віруючих і невіруючих. Поза увагою католицької церкви не лишається і сім'я. Сучасне католицтво — впливова сила в світі. Вивчення його діяльності конче необхідне для розуміння нашого сьогодення.

У сучасній церкві панує надто великий консерватизм. Церковні власті Риму, здається, більше схильні до повернення у добрі старі часи, ніж до реаль­ного розуміння ситуації сучасного світу і людства. Ми не досягли ще синтезу між істинною духовністю і реальною відповідаль­ністю перед світом, якому загрожує катастрофа. Не будемо, од­нак, забувати про те, що церква — це цілий світ, що вона об'єд­нує сотні мільйонів віруючих. Для багатьох з них релігійний ідеал продовжує залишатися найвищою духовною культурною цінністю, і в ньому вони втілюють свої земні прагнення. На порозі третього тисячоліття серед католиків постійно зростає прагнення до вироблення найширшої платформи для об'єднан­ня всіх людей доброї волі на основі загальнолюдських цінностей для врятування і збагачення духовної культури людства».



СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Лубський В.І.

"РЕЛІГІЄЗНАВСТВО” Київ "Вілбор” 1997 р.

2. Каутский К.І.

"ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА” М.1990 р.
Случайные рефераты:
Реферати - Михайло Михайлович Коцюбинський
Реферати - Життя та творчість Валер'яна Підмогильного
Реферати - Життєвий і творчий шлях Нестора Чира
Реферати - Аналіз кіноповісті Довженка "Україна в огні"
Реферати - Повість-казка "Земля світлячків" – природній переказ письменником подій від реальності до казки, до політичної фантазії (Віктор Близнець)
Реферати - Павло Загребельний
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія