Хореографічний текст та підтекст, його образність
Образно-тематичний розвиток, який включає в себе драматургію того чи іншого танцю саме і є підтекст образу, партії та танцю в цілому. Чим більше ми відходимо від зовнішньої зображальності і прагнемо до внутрішнього асоціативного проникнення у відтворюване явище природи, людського буття, взаємовідносини, тим більше узагальнюється ідея твору, а внутрішня образність надає танцю довголіття.

Розглянемо танець "Червона калина". Червона калина - це символ кохання, дівочої краси, гордості, вірності.

В основу постановки цього ліричного танцю автором покладено давній український народний звичай, - якщо дівчина прийняла від парубка у дарунок кетяг калини, то навіки віддає коханому своє серце та любов.

На сцену виходить дівчина з кетягом калини і декламує на тлі музики:

Є звичай у нас на Вкраїні такий символ найвищий кохання.
Ой, знають, ой, знають у нас парубки Червоне калини палання.
Хто візьме лиш гілочку в руки свої й дівчині її подарує,
Займуться калиною щоки її, А сердце кохання відчує.

По закінченні поетичного тексту на кін виходять дівчата. За ними трохи на відстані парубки. Вони дарують дівчатам калину. По-різному приймають дівчата калину. Одна радісно, бо палко кохає юнака. Інша із подивом, бо ще не розуміє, кого вона кохає. Якась зовсім не взяла у юнака кетяг, і він стоїть зажурений, з опущеною рукою, в якій сиротливо червоніє калина. Його втішають "Не буде Галя - буде другая".

Цим скористалась інша дівчина, давно вже закохана у юнака. Вона сміливо підходить і сама бере у нього з рук калину.

Дівчата легенько підкинули вгору шовкові хустки - заклик до танцю. На льоту вхопивши і поцілувавши край хустки, парубки обгортають ними дівчат.

Ніжно обхопивши дівчину краєм чумарочки, пішли у танець хлопці, просуваючись пара за парою. Тільки у центрі кола самотньо стоїть юнак, із заздрістю поглядаючи на щасливих.

Змінюється малюнок танцю. Хлопці, взявшись за кінці хусток, утворюють коло. Під хустини входять дівчата і дарують юнакові свої кетяги, щоб хоч цим втішити бідолашного. Потім парубки входять у коло до юнака і віддають йому кінці хусток, які він разом з калиною піднімає вгору.

Дівчата утворили коло біля юнака і рухаються у протилежний бік від парубків. На кону "справжній" куш калини. Закінчивши рух, парубки накидають дівчатам на плечі хустки і разом з ними "припаданням" просуваються по кону за годинниковою стрілкою, поступово відкриваючи парубка з великим букетом калини у руках.

У глибині кону парубки і дівчата утворюють дві невеликі діагоналі, ліворуч - парубки, праворуч - дівчата. Парубки та дівчата "в'юнком" заходять лінія у лінію.

І раптом на кін вибігає чи не найвродливіша дівчина - вона чомусь вчасно не змогла прийти на ігрище. Зраділий юнак підбігає до неї і дарує букет калини. Вдячна, вона ніжно пригортається до нього. Та раптом парубок і дівчина, які першими почали "в'юнок", закінчують його по діагоналі і, зустрівшись одне з одним на авансцені, роз'єднують закохану пару. За ними друга, третя пара танцюристів.

З глибини кону у "ворітця", утворені із хусток, йдуть пари. Починаючи з останньої, кожна пара піднімає хустину догори, як тільки-но вона проходить під "ворітцями". Дівчина віддає дівчатам їхні кетяги калини, дякуючи за увагу. На авансцені пари піднімають хустини, а під них входять пари, які стояли останніми у колоні. Парубки дарують коханим дівчатам стрічки.

Потім виходить друга пара. Парубок дарує дівчині красиве намисто, далі - хто сережки, а хто пришпилює брошку. Дівчата із вдячністю приймають дорогі серцю подарунки. Тепер черга за останнім юнаком. Та він чомусь збентежений. Не може знайти свого подарунка: "Де ж він подівся?" І раптом він виймає невеличку підківку, обшиту парчею, і дарує на щастя своїй судженій.

Оце так подарунок! Завмирає музика, парубки з дівчатами стали півколом. Парубки дарують дівчатам невеличкі прозорі фати, які ті одягають на голови. Парубки знімають з дівочих плечей хустки і затуляються ними разом із дівчатами від глядача. Повільно опускаються праві руки дівчат. Хустки падають на кін, але парубки, підхопивши хустки на льоту, не дають їм торкнутись землі і, ставши на коліна, одягають своїм коханим обручки. Ніжно дякують дівчата своїм коханим і, притискаючи до грудей калину, разом із нареченими йдуть до нового життя. "На віночку із калини не зів'януть квіти. Побажаємо Оксані Вік Петра любити...".

Цей танець уперше виконувався ансамблем танцю "Дніпро" на III Декаді української літератури і мистецтва в Москві (1960) і був відзначений на Всесоюзному конкурсі на краще лібрето танцю. Згодом цей номер було поставлено у Поліському ансамблі "Льонок" (м. Житомир), заслуженому вокально-хореографічному ансамблі "Галичина" (м. Львів), у народному ансамблі танцю "Юність" (м.Бердичів на Житомирщині), в ансамблі "Дарничанка" (м.Київ), у Київському державному інституті культури, багатьох самодіяльних колективах США, Канади. Опис танцю неодноразово перевидавався.* Народний ансамбль танцю Тернопільського комбайнового заводу, який носить поетичну назву "Червона калина", починає свою програму саме цим танцем.

Успіх "Червоної калини" у глядачів у співвіднесенні зовнішньої зображальності (костюми, атрибуція - хустки та калина) з внутрішньою образністю. Танець побудовано на основі традиційних українських хороводів, бо, вже починаючи з них, через побутові, сюжетні танці проходить червоною лінією становлення внутрішньої образності.

Зовнішня зображальність і внутрішня образність поєднуються у хореографічній картині "Хміль" П.Вірського, "Голуб-голубочок" К.Васнленка, "Заплетемо рогозу" Н.Уварової, Тронка" Т.Ерліх, "Біле тонке павутиння" Ю. Кузьменка, "Пролісок" В.Шмаренкова, "Кладочка" Е.Шихмана, "Галичанка" І.Я.Чуперчука та ін.

І якщо у деяких хороводах ми ще інколи відчуваємо елемент і ілюстративності, то вже у побутових і сюжетних танцях (часом на одну й ту ж тему, а подекуди й музику, істотно змінену щодо ритмічного складу) поступово зникає зовнішня зображальність і її місце займає узагальнено-поетичний образ того чи іншого відтворюваного явища ("Мак", "Льон", "Ковалі" - хороводи та сюжетні танці з однією і тією ж назвою).

Характерна риса народної хореографії - чим більше у танці виявлені риси внутрішнього образу, тим більш він довговічний. Візьмемо українські ліричні танці: "Подоляночка", "Коханочка", "Голубка"; російські: "Берізка", "Утушка"; грузинські' "Лекурі", "Картулі" та "Інабі"; азербайджанський весільний "Мірзаї"; вірменський "Нунуфар" та "Джайрані"; осетинський "Сімід", "Хонга кафт"; молдавські: "Хора", "Флоричіка", "Мерунціка"; білоруський "Перепілочка"; литовський весільний "Садуте" та ще багато - багато інших взірців, у яких подається узагальнений образ закоханих.

А військові? Українські: "Запорізький козак", "Гонга", "Аркан", "Смерть козака", "Опришки", "На кириГ, "Герць"; молдавські: "Гайдучаска", "Фирлікундас"; грузинські: "Хорумі", "Земкрело", "Ханджлурі";, вірменські: "Гора", "Керци": азербаджанські: "Джангі" та ін.

І в першому, і в другому варіантах можемо проаналізувати танець стосовно лексики, композиції, музики, але глядача цікавить узагальнений художній внутрішній образ танцю, створений народом. Це не означає заборону на використання окремих ілюстративних прийомів лексики та композиції, проте все це має сприяти ствердженню правди життя та неповторної краси хореографічного мистецтва в цілому.

У яких же аспектах співіснують хореографічний текст та підтекст? Перше гармонійне сполучення тексту та підтексту підпорядкування зовнішнього логічно-композиційного вирішення (зовнішня форма) внутрішньому образно тематичному розвитку (внутрішня форма), тобто єдність композиції та архітектоніки твору. Зауважимо, що саме внутрішня форма дає той імпульс, завдяки якому рухи одержують образно-дійове спрямування. Подаємо роботи українських балетмейстерів, у яких яскраво поєднується текст і підтекст, внутрішній та зовнішній боки твору: "Плескач", "Рукодільниці", "Сестри" П.Вірського, "Горянка", "Голубка" Я.Чуперчука, "Аркан", "Весілля" В.Петрика, "Ятранські весняні ігри" А.Кривохижі, "Козацькому роду нема переводу" К.Василенка та ін.

Друге - невідповідність тексту і підтексту. Це відбувається і тоді, як постановник нелогічно використовує ті чи інші рухи, пози, жести, намагаючись штучно прилучити їх для розкриття образно-тематичної ситуації, а іноді навіть до постановки в цілому. Таких прикладів, особливо у самодіяльному мистецтві, достатньо.

Третє - невідповідність підтексту тексту. Інколи балетмейстери намагаються вкласти новий зміст у сталі танцювальні форми, або "модернізують", "омолоджують" твори, які стали певним еталоном, взірцем.

І нарешті, свідомо створена і художньо виправдана невідповідність тексту прихованому підтексту. За таким принципом побудовані " Ой під вишнею" П.Вірського, "Сваха" К.Василенка, "Три кума і три куми" Б. Білоцерківського, "Повортня" А.Кривохижі та ін.

В українській народній і народносценічній хореографії зустрічається принцип лейтмотивності руху, а також окремого малюнка. Класичним зразком у використанні лексики є "Повзунець" П.Вірського, "Бульба" І.Мойсєєва, "Берізка" Н.Надєждіної, повторення композиційного малюнку полтавський народний танець "Кружала" в обробці Н.Уварової, “Тимоня" Т.Устинової: у цих танцях маємо аналогію між елементами лексики, характером музики, в побудові окремих танцювальних композиційних блоків, комбінацій, які складаються з однозначних малюнків, перетворення їх у фігури танцю тощо.

У "Повзунці" балетмейстер використовує різноманітні варіанти руху повзунця. Безперечно, у контексті під час виконання сольних колінець вони транспонуються за характером, манерою виконання в суміжні рухи: - "качалочка", "тинок" на насядці, "гарбуз", кабріоль з опорою на руку, "колесо" через лікоть, тощо, але у пам'яті глядача залишається основний рух-повзунець, яким починається і яким (в певній транскрипції) закінчується танець. Балетмейстер вдало розрахував нелогічний і оптичний впливи хореографічного твору на глядача.

Виконавці увесь час танцюють на глибокому присіданні, або підтанцьовують, сидячи на підлозі кону, і від цього вони здаються меншими у розмірі, коли ж вони у напівфіналі підводяться - перед нами чудо-богатирі, які жартували в час дозвілля (згадаймо каву сценку з "мухою", веселі триндички, глузування над паном "Ой дуб-дуба, дуба, дуба, у Степана нема зуба" тощо) Цікава деталь - "Повзунець" став істинно народним танцем, з репертуару багатьох самодіяльних та професіональних колективів. Дехто по-своєму переробляє триндички. Так, в ансамблі танцю Полтавського стоматологічного інституту хлопці трактують триндичку так: "Ой дуб-дуба, дуба, дуба, у Степена нема зуба". Степан посміхається, і в нього "дійсно" немає двох передніх зубів. "Козаки", медики-протезисти, тут же вготовляють "зуби" і наприкінці танцю Степан усміхається, приємно вражаючи глядача - зуби в нього всі цілі.

Н.Надєждіна використала у "Берізці" єдиний рух - маленькі ковзні кроки поперемінне правою та лівою ногою. Рух виконується на напівзігнутих у. колінах ногах на кожну вісімку, завдяки основному ходу ми маємо повну ілюзію, нібито дівчата зять на місці, а під їхніми ногами начебто "пливе" кін. Н.Надєждіна зберегла й основний лейтмотив малюнку кола, від якого утворюються маленькі кільця, велике коло, "тин", “завитка", "змійка", "зірка". Усі вони органічно виникають одне одного і перед фіналом танець знову набирає експозиційного початку - маленькі "зірочки", загальне коло, два кола. закінчується номер фронтальним уклоном.

Ллється чарівна мелодія, що закликає всіх до гурту. Хлопці і дівчата виходять на кін парами і заводять кружала: одне, друге, трете... Змінюється тонке мереживо танцю. І глядач милується своєрідними перебудовами. Дівчата пов'язують своїм коханим на руку вишиванку; хлопці, задоволені, хизуються дарунками. Однак і дівчата мають такі вишиванки, як і в коханих, бо кожна вигаптувала по два рушники. Темп музики прискорюється. Виконавці танцюють, утворюючи велике коло, яке потім перетворюється на струмочок. Так само непомітно, як і вийшли, танцюристи залишають кін, поступово розмережуючи кружала.

Балетмейстер Н.Уварова використала основний композиційний мотив коло-кружало і побудувала на цьому поетичний номер. Кружала плетуться упродовж усього танцю, непомітно виникають одна за одною фігури: заводять кружала, півкола, пов'язування рушниками тощо.

До гурту всіх зберемо,
Кружала заведемо,
Кружала заведемо,
Суджену виберемо.

Співають хлопці, вибираючи собі суджену.

Єдиний композиційний прийом проходить червоною ниткою у "Партизанах" І. Мойсеева. Народились вони 1951 року і виконуються в кожному концерті ансамблю. Це хореографічна класика, на ній вчиться і вчитиметься ще не одне покоління балетмейстерів-народників. Експозиція, у якій глядач знайомиться з героями-партизанами, будується на єдиному композиційному принципі - перехідному кроці кіннотників, який . у подальшому матиме розвиток у навчальних скачках маси образу бою. А поки що в кудлатих папахах, чорних бурках з автоматами напереваги їдуть стомлені партизани по двоє, потім по троє, четвірками, вісімками.

Ось один із них задрімав на ходу, два побратими про щось тихенько "розмовляють", однин награє на гармошці, хтось п'є з фляги воду. Вісімки перетворюються на зигзаги, лінії - поступово темп прискорюється. Розвідники побачили ворога. Бурки залишились у глибині кону, і на кону запеклий бій. Сцену бою балетмейстер відтворив неповторно, виділив солістів, які в своїх монологах, діалогах демонструють волю до перемоги, сміливість, мужність. Запам'ятовуються партія партизана, якого наздогнала ворожа куля, медсестра, яка виносить його з поля бою, козак-дончах із шаблею, дівчина-партизанка, яка по колу виконує найскладніші чоловічі рухи-оберти на колінах, два дідусі-партизани та інші.

Бій закінчено, і знову партизани на марші, їдуть назустріч ворогові, повторюючи пластичний мотив, з якого починався танок. Героїчна хореографічна поема цікава і тим, що балетмейстер надзвичайно тонко поєднує лексику російського, українського, грузинського та інших національних народних танців, елементи військової джигітовки, фехтування. Провідна ідейно-тематична спрямованість твору - засобами пластичної мови танцю розкрити героїку та єдність народів у важкі роки випробування під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.
Случайные рефераты:
Реферати - Іван Нечуй-Левицький
Реферати - Борис Ілліч Олійник
Реферати - Життя та творчість Володимира Винниченка
Реферати - Іван Драч
Реферати - Огляд творчості Юрія Яновського
Реферати - Євген Маланюк
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 8
    Гостей: 8
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта