Хіміко-лісова промисловість світу
ПЛАН

1. Галузева структура, сировинна база та принципи розміщення хімічного комплексу

2. Галузева структура, сировинна база та принципи розміщення лісовго комплексу

1. Галузева структура, сировинна база та принципи розміщення хімічного комплексу

До таких складних міжгалузевих комплексів належить і хіміко-лісовий, що охоплює виробництва хімічної та лісової промисловості.

Хімічна промисловість має дуже складну галузеву структуру, що охоплює близько двохсот взаємопов'язаних виробництв з великою номенклатурою продукції. Ці виробництва об'єднані у чотири великих групи галузей: неорганічна або основна хімія, хімія органічного синтезу, гірничо-хімічна та фармацевтична промисловість.

Неорганічна хімія переважно виробляє напівфабрикати, що використовуються в інших галузях промисловості, мінеральні добрива, соду, кислоти та луги.

До органічної хімії входять виробництво синтетичних смол, каучуку, лаків, фарб, миючих засобів, пластмас, хімічних волокон тощо. Основною сировиною для хімії органічного синтезу є вуглеводи нафти, природного та супутнього газу. Використовуються також вуглеводнисті сполуки, що одержуються з вугілля.

Гірничо-хімічна промисловість створює сировинну базу передусім для неорганічної хімії.

Найважливіше значення для розміщення галузей хімічної промисловості мають сировинний, паливно-енергетичний та споживчий фактори. Сировина для хімічної промисловості має вирішальне значення. Її частка у собівартості готової продукції коливається від 45% до 90%. Наприклад, витрати сировини на 1 т капролактаму сягають 8 т, ацетилену – 4,5 т, аміаку з коксу –5,5 т.

Питома витрата сировини понад одиницю спостерігається у содовій, азотно-туковій галузях, у виробництві синтетичного каучуку, пластмас та інших продуктів. У промисловості органічного синтезу на один і той самий продукт одразу йде кілька видів сировини.

Важливим є також фактор водомісткості, що дуже обмежує можливості вибору при розміщенні підприємств хімічної промисловості. Це тим більш важливо, що чимало видів сировини зустрічається у маловодних місцевостях.

При виробництві багатьох видів синтетичної продукції поглинається теплова енергія – пара. Тому дуже часто підприємства орієнтують лише на паливно-енергетичний фактор.

Споживчий фактор поширюється переважно на галузі основної хімії – на виробництво мінеральних добрив (крім калійних) та сірчаної кислоти. У галузях хімії органічного синтезу споживач має важливе значення лише при розташуванні підприємств кінцевої продукції. У цих випадках важливим є також вибір робочої сили.

Попри розмежування факторів розміщення хімічної промисловості, у багатьох районах світу вони можуть змінюватися й мати власну специфіку. Хімічна промисловість розташована передусім у розвинутих країнах. Лише у США виробляється понад чверть, а в шістьох найрозвинутіших країнах – понад 3/4 хімічної продукції світу.

Закономірність розвитку хімічної промисловості у США пояснюється наявністю на їхній території чималої кількості практично усіх видів хімічної сировини: нафти, газу, солей, фосфоритів тощо. Інші розвинуті країни дуже залежать від імпорту хімічної сировини.

Незважаючи на величезні сировинні ресурси, у більшості країн, що розвиваються, хімічна промисловість слабка. Це здебільшого виробництво мінеральних добрив та синтетичних волокон.

На розміщення підприємств хімічної промисловості впливають такі фактори, як наявність води, палива, енергії, споживача. На форми розташування хімічної промисловості впливає технологічний фактор. Якщо виробництво не схильне до внутрішньогалузевого комбінування і являє собою технологічно самостійні спеціалізовані підприємства, – воно не зосереджується на певній території. Таким є виробництво мінеральних добрив, фарб, лаків, переробка пластмас.

Навпаки, якщо комбінування є необхідною умовою функціонування підприємств, їхнє розміщення має форму взаємопов'язаних виробництв-комплексів. Такими є нафтохімічні комплекси, що виробляють полімерні матеріали та напівфабрикати для їхнього одержання, барвники та неорганічні хімікати.

У США хімічна промисловість зосереджена у штатах Нью-Йорк, Пенсільванія, Нью-Джерсі, у районі Великих озер, на узбережжі Мексиканської затоки та у Каліфорнії. У Німеччині виокремлюються Рейнсько-Вестфальський район, Рур, Рейнсько-Майнський район, Людвігсгафен, Галле, Котбус. У Великобританії хімічна продукція виробляється у Ланкаширі й Північно-Східному Уельсі, у Франції – в Паризькому, Рейнсько-Альпійському та Північному районах, в Італії – у Ломбардії, в Японії – на о. Хонсю (Токіо, Осака, Нагоя). Хімічна промисловість Росії зосереджена здебільшого в Центральному, Волго-Вятському, Поволзькому, Уральському та Північно-Західному районах.

У територіально невеликих державах Європи хімічна промисловість концентрується у старих індустріальних районах.

Основна хімія як галузь обіймає кислотну, содову промисловість та виробництво мінеральних добрив.

Сірчанокислотна промисловість виробляє продукт, що потрібний у багатьох галузях, – сірчану кислоту. Основним джерелом є поклади самородної сірки, сірчаного й залізного колчедану, нафти й природного газу. Сірка міститься також у відходах металургійної промисловості. Родовища природної сірки розташовані переважно у США, Канаді, Мексиці, Італії, Польщі, Росії. Важливою сировиною є пірит, його поклади якого є у багатьох країнах, але головний видобуток здійснюється в Іспанії, Італії, Норвегії, Португалії, Росії, Японії, Іраку, США, Канаді. Проте сірки з піриту видобувається небагато. Головним джерелом сірки є сірчистий природний газ. Найбільшими виробниками сірчаної кислоти є ті країни, що мають розвинену хімічну промисловість.

Промисловість мінеральних добрив виробляє азотні, фосфорні та калійні добрива. На азотні добрива припадає половина усього виробництва, а фосфорні й калійні добрива продукуються приблизно в однаковій кількості. Провідне місце у виробництві добрив посідають країни Західної Європи, Північної Америки та Японія. Значне місце займають також Росія, Україна, Казахстан, Білорусь.

В азотнотуковій промисловості за сировину править природний та коксовий газ, нафта, буре вугілля. Розміщення підприємств тісно пов'язане з розташуванням сировини: підприємства, що використовують коксовий газ, споруджуються поблизу коксохімічної промисловості, нафтову сировину – у центрах нафтопереробки тощо.

До найбільших виробників азотних добрив належать США, країни Західної Європи, Японія, Росія, Україна, Індія, Кувейт, Венесуела, Мексика, Румунія, Польща. У Чилі азотні добрива виробляють із природної селітри.

Калійна промисловість використовує калійні солі і чітко орієнтується на сировинну базу. Родовища калійних солей є у Центральній Європі (Німеччина, Франція), США (штат Нью-Мексико, Велике Солоне озеро), Канаді (Саскачеван), Україні (Передкарпаття), Білорусі, Росії (Урал), Казахстані, Конго, Тунісі. Виробництво розташовується безпосередньо у місцях видобутку калійних солей. До найбільших виробників належать США, Канада, Німеччина, Україна, Білорусь, Росія.

Фосфатнодобривна промисловість використовує як сировину фосфорити й апатити. Переважна частина фосфоритів знаходиться у Північній Африці, Перу, США (Флорида, Скелясті гори), – на ці реґіони припадає 90% світових запасів. Фосфорити є також у Китаї, Австралії, Казахстані, Росії, Мексиці, Йорданії, Того, Сенегалі. Апатити – в Росії, Бразилії, В'єтнамі.

До найбільших виробників фосфорних добрив належать США, Марокко, країни Західної Європи, Україна, Казахстан, Індія, Росія, Бразилія, Польща.

Промисловість хімії органічного синтезу використовує як сировину вуглеводороди. Це багатогалузеве виробництво. Підприємства тяжіють до районів нафтовидобутку, масового споживання нафтопродуктів та магістральних нафто- і газопроводів.

Виробництво синтетичних смол і пластмас зосереджено переважно у США, Німеччині, Японії, а також у Польщі, Чехії, Росії. Хімічне волокно виробляється в економічно розвинутих країнах: США, Японії, Великій Британії, Італії, Франції, а також в Україні, Єгипті, Росії, Бразилії, Польщі, Білорусі.

Виробництво синтетичного каучуку зосереджено у США, деяких країнах Західної Європи, Японії, Канаді.

Навіть найбільші виробники – США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Італія, Франція –не задовольняють свої потреби за рахунок власного виробництва. У Канаді, Голландії, Бельгії виробництво синтетичного каучуку орієнтується на експорт. З країн, що розвиваються, й країн Східної Європи у цій галузі виокремлюються Росія, Польща, Чехія, Румунія, Венесуела, Іран, Єгипет.

Фармацевтична промисловість посідає одне з найважливіших місць у хімічній індустрії світу. Важливими факторами розміщення цієї галузі є наявність наукової бази та сировини. У деяких країнах, як от у Швейцарії, питома вага фармацевтичних виробів у загальному обсязі хімічної продукції дорівнює майже половині. У виробництві медикаментів перед ведуть США, Японія, Німеччина, Швейцарія, Велика Британія, Угорщина, Франція.

2. Лісова, деревообробна

й целюлозно-паперова промисловість

Лісова промисловість включає заготівлю, механічну обробку й хімічну переробку деревини. Механічна обробка включає лісопиляння, виробництво фанери, будівельних деталей, стандартних будинків, меблів, деревоволокнистих та деревостружкових плит, сірників. До складу лісової промисловості входить лісохімія, де переважає хімічна технологія, а також целюлозно-паперова промисловість, де поєднуються механічна та хімічна технології.

Лісосировинні бази світу характеризуються запасами та якістю деревини, транспортною забезпеченістю територій, природними умовами, розташуванням стосовно місць споживання.

До найбільш забезпечених лісовими ресурсами країн належать Росія, Канада, Бразилія, США, Китай, Заїр, Індонезія, Фінляндія, Швеція, Румунія. Чимало країн зовсім не мають лісу: деякі держави Африки, Центральної Азії, Близького Сходу, деякі в Південній Азії та Південній Америці. У багатьох країнах, що розвиваються, до 80% заготовленої деревини йде на дрова, а у розвинутих країнах понад 90% використовується як сировина для різних сфер економіки.

У Північній Америці – США й Канаді – лісорозробки розташовані на заході. Виняток становлять південні райони США з прискореним вирощуванням сосни, тополі, евкаліпта, а також північ Квебеку на сході Канади. На ці дві країни припадає шоста частина залісених площ світу. Приблизно така сама частка припадає на Росію, її ліси розташовані переважно на півночі європейської частини, у Сибіру й на Далекому Сході.

У Європі найбільшу залісену площу мають Швеція та Фінляндія. Надлишкове виробництво – порівняно зі споживанням – мають Австрія та Норвегія. У решті країн Європи лісів менше. Промислові ліси збереглись у горах, на піскових пустирях і заболочених землях. Тут поширене штучне лісорозведення (вирощування сосни, тополі). Якість лісів у Німеччині, Швейцарії, Данії, Нідерландах дуже висока. На півдні Європи лісів мало: це здебільшого низькоросле рідколісся.

У Японії лісу багато, але переважають широколисті породи, – тому Японія імпортує чимало деревини.

У країнах, що розвиваються, у районі Амазонки, Тропічної Африки, Південно-Східної Азії є велетенські запаси лісу. Нині тропічні ліси активно розробляються і їхня продукція вже відіграє помітну роль на світовому ринку.

У тропічних країнах слабко розвинута лісопильна промисловість, і тому експортується кругляк, що цінується набагато нижче за пиломатеріали. У комплексі галузей лісової індустрії найважливіше значення має целюлозно-паперова промисловість.

Світове целюлозно-паперове виробництво неухильно зростає, як зростає й попит. Воно зосереджене передусім у США, Канаді, Японії, Швеції, Фінляндії, Росії. Чимало цієї продукції виготовляє Німеччина, Франція, Чехія, Польща, Норвегія, Австрія. Найбільшими експортерами є Канада та деякі європейські країни – Швеція, Фінляндія, Норвегія, Австрія. Імпортери: США, великі європейські країни, Японія.

У багатьох країнах, що розвиваються, в целюлозно-паперовому виробництві замість лісу використовують недеревні рослини: стебло цукрової тростини після видобування з нього цукру, солому збіжжя й сабаї, сизаль, генекен, бамбук. Недеревні матеріали розглядають як дуже важливу альтернативу деревній сировині. Це пов'язано зі зростанням дефіциту деревини та цін на вироби з целюлози, особливо на папір. Найбільші виробники паперу – США, Канада, Японія, Росія, Німеччина, Фінляндія, Швеція, Франція, Велика Британія. Головні постачальники паперу й картону на світовий ринок – Канада, Швеція, Фінляндія, Норвегія.

Хімічна промисловість становить основу виробничого потенціалу України. Ця галузь не має великої міцної сировинної бази, крім калійних та магнієвих солей, кухонної солі, самородної сірки, цеолітових туфів. Україна цілком залежить від імпорту каучуку, на 50–60% – синтетичних волокон, пластмас, гірничо-хімічної сировини, фарб, на 30–40% – продуктів основної хімії та мінеральних добрив.

Багатогалузева хімічна промисловість України випускає продукцію більш як 120 тис. найменувань. До її складу входить більше 200 підприємств таких галузей: гірничо-хімічної, коксохімії, основної хімії, хімічних і синтетичних волокон і пластмас, лакофарбових і синтетичних фарбників.

Функцією гірничо-хімічної промисловості є видобуток сировини: сірки, фосфатів і калійних солей, кухонної солі, карбонату. Підприємства гірничо-хімічної галузі розміщуються у Прикарпатті, Придніпров'ї та Донбасі.

Розміщення коксохімічної промисловості зорієнтоване на сировину – кам'яне вугілля та споживача – виробництво чорних металів. Протягом багатьох десятиріч Україна експортувала кокс у Росію (1,5–2,0 млн. т щорічно), країни східної Європи (біля 4 млн. т щорічно). В останні роки виробництво коксу скоротилось. Обсяг його експорту становить не більше 0,6 млн. т на рік. Ресурсна база Донбасу для коксохімічного виробництва майже вичерпана і ця галузь залежить від імпорту сировини з Росії (5 млн. т на рік), Казахстану (2 млн. т), Польщі (3–4 млн. т). Коксохімічне виробництво зосереджене на 16 підприємствах в Донбасі та Придніпров'ї.

Важлива роль у хімічній промисловості належить виробництву мінеральних добрив. У структурі виробництва мінеральних добрив переважає випуск азотних добрив, що наближений до центрів коксу та переробки природного газу. Азотні добрива виробляють у Дніпродзержинську, Горлівці, Лисичанську, Сєвєродонецьку, Запоріжжі, Черкасах. Рівному.

Україна займає одне з провідних місць у світі і має великі експортні можливості щодо мінеральних добрив. Це визначається сировинним фактором – наявністю багатих родовищ калійних солей і фосфоритів. Калійні солі є в Прикарпатті (Калуш, Стебник), а фосфорити – у Донбасі та Придністров'ї. Наявність сировини дозволила Україні створити розвинену технологічну базу для виробництва мінеральних добрив на експорт. Більше 90% експорту мінеральних добрив становлять азотні добрива, а їх головними покупцями є Китай, Індія. Бразилія, Туреччина, Молдова, Туркменистан.

Недостатньо використовуються експортні можливості виробництва калійних добрив. Значну кількість цих добрив Україна імпортує. В той же час в Україні є калійна галузь, потужності якої можуть задовольнити багатьох зарубіжних споживачів. Калійні добрива виробляють в Калуші й Стебнику. Виробництво фосфатних добрив налагоджено на основі привізних (кольських) апатитів і північно-африканських фосфоритів у Вінниці, Одесі, Сумах, Костянтинівці.

У хімічній промисловості широко використовуються кислоти. Найбільше застосовується сірчана кислота, сировиною для неї є самородна сірка, котру видобувають у західних реґіонах, сірчані колчедани, сірчані домішки у газах тощо. У зв'язку з низькою транспортабельністю сірчаної кислоти її виробляють здебільшого у місцях споживання. Так, найбільшими споживачами цього хімічного продукту є підприємства фосфатних добрив: основні центри випуску добрив є й центрами виробництва сірчаної кислоти (Суми, Вінниця, Одеса, Костянтинівка). Сірчану кислоту виробляють також коксохімічні заводи Придніпров'я та Донбасу.

Підприємства содового виробництва у своєму розміщенні тяжіють до сировини – вапняків та кухонної солі. Напрочуд сприятливі умови для розташування содового виробництва є у Донбасі (Слов'янську та Лисичанську) та в Криму (Червоноперекопськ). Відмітною особливістю содового виробництва є висока питома вага випуску кальцинованої соди. У багатьох містах в усіх реґіонах держави налагоджене лакофарбне виробництво.

Хімія органічного синтезу в Україні виготовляє також гумоазбестові вироби. Найбільшими центрами цієї галузі є Дніпропетровський шинний завод. Білоцерківський завод гумотехнічних виробів тощо. Технічну сажу для виготовлення гуми роблять у Дашаві, Кременчуці, Лисичанську.

Виробництво хімічних волокон та ниток зосереджено в Києві, Черкасах, Сахалі, Житомирі, Чернігові. виробничий процес на підприємствах цієї галузі в значній мірі залежить від імпортної сировини. Так, для виробництва віскозних ниток необхідна целюлоза, яку в Україні виготовляють в обмеженій кількості, до того ж незадовільної для цього виробництва якості. Підприємства з виробництва смол і пластмас розміщені в районах видобутку кам'яного вугілля, нафти, газу (Донбас, Придніпров'я).

Значне місце у хімічній промисловості належить фармацевтиці. За нормативами Всесвітньої організації охорони здоров'я, країна з населенням більше 50 млн. чол. для забезпечення власних потреб повинна мати на фармацевтичному ринку не менше 3000 найменувань медичних препаратів, самостійно забезпечувати потреби національної медицини необхідними ліками та вакцинами вітчизняного виробництва для лікування найбільш поширених інфекційних хвороб. Цим стандартам Україна поки що не відповідає. Вітчизняна фармацевтична промисловість виробляє більше 2400 найменувань препаратів, з яких біля 80% виготовляється з імпортної сировини. Відсутність власної сировини знижує конкурентоспроможність українських ліків.

Фармацевтична промисловість України має у своєму складі 87 підприємств, за останні 20 років не споруджено жодного нового. В Україні ведеться будівництво потужного заводу «Фармація», який належить концерну «Стирол». Цей завод буде виготовляти біля 950 млн. таблеток і капсул на рік; розміщується він у м. Горлівка.

Фармацевтична промисловість складається з п'яти груп підприємств.

Перша група – це підприємства медичної промисловості. До її складу входять хіміко-фармацевтичні заводи.

Друга група – мікробіологічна промисловість, заводи якої виготовляють ферментні препарати, кормові добавки і антибіотики.

Третя група – підприємства з виготовлення продукції медичного призначення: шприців, систем переливання крові, діалізаторів тощо.

До четвертної групи відносяться підприємства з виготовлення медичного скла.

У п'яту групу входять різноманітні науково-дослідні і проектні інститути, тобто підприємства і установи галузевої науки.

Найбільшими центрами фармацевтичної промисловості в Україні є: Київ, Львів. Одеса, Луганськ, Лубни, Горлівка та ін.

Лісова промисловість України сформувалась під впливом цілої низки факторів. Обмеженість лісових ресурсів помітно впливає на розміри та внутрішньогалузеву структуру деревообробної підгалузі, що посідає провідне місце в межах лісової, деревообробної та целюлозно-паперової індустрії. На неї припадає більша частина виробничників та товарної продукції. Ліс заготовляють у Карпатах, Лісостепу й на Поліссі. Величезних збитків лісовій промисловості завдала аварія на Чорнобильській АЕС, що вивела з народногосподарського обігу більш як половину лісових ресурсів України. Тепер найбільше лісозаготівля розвинута у Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Чернівецькій, Волинській та Рівненській областях.

Серед деревообробних галузей перед веде меблева промисловість, на яку припадає понад половина товарної продукції. Вона є в усіх великих містах: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Львів, Мукачеве, Житомир, Чернігів та ін.

У деревообробній промисловості щорічно утворюється велика кількість відходів. Їх використовують у целюлозно-паперовому і лісохімічному виробництвах, при виготовлені деревостружкових та деревоволокнистих плит. Найбільші центри з виробництва деревостружкових та деревоволокнистих плит - Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Свалява, Дрогобич та ін.

На основі переробки лісу та інших рослинних ресурсів, а також вторинної сировини у нас створена целюлозно-паперова промисловість. Головними центрами целюлозно-паперової промисловості є Жидачів, Рахів, Херсон, Ізмаїл, Обухів, Корюківка, Малин, Понінка, Великий Бичків, Перечин, Свалява, Коростень тощо. Целюлозно-паперова промисловість виробляє більше 150 видів продукції, але задовольняє потреби держави і населення в папері в середньому лише на 50%. В Україні не виробляють зовсім або виробляють в недостатній кількості окремі види паперу, попит на які всюди у світі має тенденцію до підвищення: газетний, офсетний, пергамент та ін. Виробляються також будівельні матеріали, деревостружкові плити, фанера з лісової сировини та відходів.

Ресурси деревини у країні скорочуються; для збереження теперішнього рівня виробництва треба щороку закуповувати деревину та її продукти за рубежем. Залучення до господарського обігу додаткових деревних ресурсів можливе завдяки повнішому використанню усієї біомаси дерева, вторинних та інших матеріалів та вивільненню цільної деревини за рахунок застосування замінників.

Істотним резервом одержання деревини є ідея доцільного розведення лісів. За дефіциту деревини проблематичною стала орієнтація на вилучення з експлуатації захисних лісів. У практиці не виключаються варіанти насадження й посіву лісу на невикористовуваних (еродованих) або низькопродуктивних землях. З їхнього загального обсягу для цього можна використати близько 4 млн. га. Переорієнтація на запровадження захисних смуг і насаджень за промислово-експлуатаційним типом дозволила б щороку одержувати до 2,5 млн. кубометрів деревини.

Важливим резервом є лісосічні відходи, що майже не використовуються (пеньки, кора, гілки). Ці втрати становлять 1/3 біомаси вирубуваного деревостану, тоді як можна з неї виготовляти паливні брикети, добрива, хімічні препарати.

Можна замінити деревину у тарному, целюлозно-паперовому виробництві, у будівництві, паливному балансі вторинними матеріалами (макулатура, терміття, лушпиння, лоза). Перспективним є також використання місцевої недеревної сировини: соломи, збіжжя, комишу.

Список використаної літератури

1. Економічна та соціальна географія світу. / За ред. Б.П. Яценка, - К.: Артек, 1997. –246 с.

2. Економічний словник-довідник / За ред. С.В. Мочерного. – К.: Феміда, 1996. – 366 с.

3. Іщук С.1. Розміщення продуктивних сил: теорія, методи, практика. – К.: Вид-во ЄУФІСМБ, 2001. – 216 с.

4. Кистанов В.В. Территориальная организация производства. – М., 1984.

5. Леш А. Географическое размещение хозяйства: Пер. с нем. – М.: Л., 1989.

6. Розміщення продуктивних сил / За ред. Ковалевського. – К., 2002.

7. Шаблій О.І. Соціальна та економічна географія світу. – К., 1996.
Случайные рефераты:
Реферати - Життя та творчість Василя Стуса
Реферати - Життя і творчість Івана Нечуя-Левицького
Реферати - Михайло Грушевський. Коротка біографія
Реферати - Життя та творчість Лесі Українки
Реферати - Метафора, її різновиди та функції в ліриці Ліни Костенко
Реферати - Короткий літопис життя і творчості І. Карпенка-Карого
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія