Харківський університет: історія
Історія Харківського університету

До складу студентів не могли потрапити особи без достатньої попередньої підготовки. Абітурієнти зобов`язані були подати правлінню університету документи про свій матеріальний стан, свідоцтво директора гімназії про поведінку, старанність і успіхи в навчанні з предметів, що будуть вивчатися в університеті.

Випробування здійснював комітет, призначений ректором університету. При позитивній оцінці абітурієнт включався до складу студентів.

Із загальної кількості предметів (наук), які вивчалися в університеті, визначалися обов`язкові для вивчення всіма студентами. Після успішного засвоєння цих предметів вони отримували на урочистих зборах атестат із зазначенням усіх предметів і рівня досягнень. За бажанням студентів, котрі отримали цей атестат, можна було атестуватися для отримання відповідного ступеня з окремих наук.

Серед студентів були не лише ті, чиї батьки були спроможні платити за навчання. Для підтримки студентів із числа малозабезпечених громадян проводився щорічний прийом на навчання за кошти університету. Вимоги до рівня підготовки зберігалися.

Щорічно після річної атестації передбачалося заохочення (нагородження медаллю) кращих студентів. Недостатньо встигаючі студенти залишалися на навчання у тому ж курсі. А в разі незадовільного складання екзаменів після другого року відраховувалися з університету з атестатом про поведінку.

Після трьох років навчання студенти могли, за умови належних успіхів, продовжити навчання у званні кандидатів...

Урочисте відкриття університету відбулося 29 січня 1805 року. Університет вписав багато яскравих сторінок в історію українського відродження XІX - XX ст., дав потужний імпульс перетворенню Харкова на крупний науковий центр, освітянську столицю України, по праву займає вищі шаблі всеукраїнських рейтингів серед класичних університетів, і добре відомий далеко за межами України.

До структури університету входили чотири факультети: "нравственных" і політичних наук (богослов`я, церковна історія, філософія права, політична економія); фізико-математичний (теоретична і практична фізика, математика, астрономія, хімія, ботаніка, сільське господарство та інші); медичний та філологічний.

При університеті планувалося створення підрозділу, який би забезпечував учбовий процес навчальними посібниками, а також таких інститутів: учительського або педагогічного; медичного клінічного; акушерського мистецтва. Передбачалася також друкарня для видання навчальних книг та поширення наукових знань, створення вчених товариств, благодійних фондів для надання допомоги малозабезпеченим студентам.

Харківська бібліотека

Центральна наукова бібліотека Харківського національного університету заснована 30 січня 1805 року за ініціативи видатного просвітителя, громадського діяча та вченого В. Н. Каразіна наступного дня після відкриття самого університету. Основу її фонду склали 3219 книг та естампів академіка Аделунга, які В. Каразін закупив у Петербурзі.

30 січня 1805 року відбулося і перше засідання Ради, на якому обрано першого бібліотекаря. Ним став професор грецької та французької словесності Я. Я. Белен де Баллю. В університетському уставі 1804 року визначено завдання, роль та значення бібліотеки, а також штати й асигнування.

Історія бібліотеки - це частина біографії університету. Університетська бібліотека одна з найстаріших та найбільших книгозбірень України. Загальний фонд її становить 3,3 млн. примірників. Серед них:

1 773 400 примірників наукової літератури,
1 200 000 – навчальної літератури,
50 000 унікальних видань (17 інкунабул),
понад 1 000 рукописів,
300 палеотипів,
прижиттєві видання класиків світової літератури, науки та культури).
У бібліотеці зберігаються п'ять оригіналів видань Івана Федорова – російського та українського першодрукаря, у т. ч. "Новый завет с псалтырью" (Острог, 1580), "Острозька Біблія" (Острог, 1581); у колекції видань - рукописи з ІX по ХХ ст.: Універсал українського гетьмана Мазепи з власноручним підписом (датований 1704 роком, адресується полковникові Гадяцькому); "Літопис Грабянки" (поч. XІX ст.); листи І. Я. Франка до Н. Кобринської (1884-1886); документ із власноручною резолюцією імператора Олександра І (1802) та ін.

Фонд іноземних видань становить понад 770 000 примірників основними європейськими мовами. У бібліотеці є цінні довідкові видання: "Енциклопедичний словник Брокгауза та Ефрона", "Британіка", енциклопедичні словники Мейера, довідники з різних галузей знань.

Харківський музей

Думаю, небагато міст в Україні можуть похвалитися таким музеєм, як Харківський художній. Його старовинна і дуже цінна за складом колекція, що збирається вже майже двісті років, містить десятки тисяч унікальних творів - від західноєвропейських майстрів до сучасного декоративно-прикладного мистецтва - і постійно продовжує поповнюватися новими експонатами. Для мене колекція Художнього музею символізує єдність творчої думки, інтелекту і патріотизму, адже чимало людей за час існування музею приносили йому в дарунок свої колекції, збагачуючи його фонди зразками образотворчого мистецтва світового рівня.

Історія музею почалася в 1805 році, з ініціативи засновника Харківського університету, відомого громадського діяча Василя Назаровича Каразіна. Намагаючись перетворити університет на центр освіти, розвитку мистецтв і ремесел Лівобережної України, він почав формувати мистецьку збірку, що лягла в основу університетського Музею красних мистецтв і старожитностей.

Першою цеглиною в створенні збірки стала колекція з 2477 гравюр та малюнків західноєвропейських майстрів (Дюрер, Гольціус, Джордано, Брейгель-старший, Ван Дейк, Буше та інші), які він за благодійницькі пожертвування придбав у Петербурзі у Фрідріха Аделунга. Цей прусський вчений майже все своє життя присвятив роботі в Росії, багато зробив у галузі культури і фактично став одним із фундаторів вітчизняної музейної справи, тому він, не розмірковуючи, на пільгових умовах продав музею новоствореного в Харкові університету років Аделунгу було присвоєно звання почесного члена Харківського університету.

Справу поповнення музейної колекції продовжили випускники університету Іван Єгорович Бецький і Аркадій Миколайович Алфьоров. Чиновник для особливих доручень при канцелярії Московського губернатора Бецький дуже багато подорожував, а після виходу у відставку оселився у Флоренції, де цілком присвятив себе вивченню італійського живопису ХVІІ - XVІІІ століть. Тоді ж він почав збирати колекцію живописних творів спеціально для рідного університету.

У 1856-1857 роках він надіслав до Харкова більше п'ятисот творів італійських майстрів. Пізніше Бецький придбав і передав до музею та бібліотеки університету старовинні гравюри, альбоми літографій, цінні книги з історії мистецтва, монографії про видатних художників. За численні пожертвування та постійну увагу до просвітницьких завдань університету lвaн Бецький також став почесним членом Харківського імператорського університету. Колекція іншого вихованця університету Аркадія Миколайовича Алфьорова, тонкого знавця і пристрасного збирача творів мистецтва, була передана університету вже після його смерті, відповідно до його заповіту. Колекція вражала своїм багатством: 50 картин голландських майстрів, 420 малюнків та акварелей, три тисячі гравюр митців ХНІ - XІX століть різних Європейських шкіл.

Зібрання Аделунга, Бецького та Алфьорова є основою відділу зарубіжного мистецтва Харківського художнього музею і дійсно вважаються перлинами колекції, що зараз нараховує вже більше трьох тисяч експонатів. До чудового художнього зібрання довгий час мали доступ лише викладачі та вихованці університету.

У 1861 році колекцію було перетворено на Музей красних мистецтв і відкрито для широкого загалу. А з 1886 року в Xаркові починає працювати міський художньо-промисловий музей - перший загальнодоступний музей в Україні та другий у всій Російській імперії.

Родовід В. Н. Каразіна

Окрім пейзажів, котрі змінилися за сотні років, нічого у Кручику не знаходили. Хіба що старезний дуб, для символ "центру світобудови", міг потішити тим, що він міг би бути посадженим у ті далекі часи. Хоча кручани, вказуючи на торби та різні будівлі. споруджені в нинішні часи, запевняли: он там була церква, а там – школа, де навчалися за кошт Василя Назаровича прості діти. До речі, його ім'я й сьогодні допомагає випycкникам місцевої школи вступати до славного університету, названого на честь земляка.

На запитання про проведення археологічних розкопок, під час яких можна було б спробувати віднайти щось із далеких каразінських часів, відповідали: мовляв, це неможливо – там хата чиясь стоїть, через інші місця протягнуті різні комунікації. А як же з родоводом?

Дослідження проводилися різні. Однією з найсолідніших є публікація "Достойні свого роду" у виданні "Університети", що належить Н. М. Березнюку. Хоча він уже на початку зазначає, що ретельніше досліджена чоловіча гілка генеалогічного дерева роду Каразіних, а от про жіночу мало що відомо. Що поробиш, адже тодішні часи були більш патріархальними.

За словами вченого, родовід відкривав архієпископ Софійський Григорій Караджи, який потрапив до Росії в 1713 році. Про його пастирське служіння в Греції та Болгарії нічого не відомо. Отож, вважав Н. М. Березюк, це не дозволяє точно відповісти на питання про етнічну приналежність В. Н. Каразіна. Хоча для нашого покоління, що живе в часи глобального світу, це не так і важливо. Важливіше те, що представники роду Каразіних у переважній більшості совій готові були прийти на допомогу тим, хто відстоював загальнолюдські цінності.

Син Григорія Олександр вступив на військову службу в часи Петра І і, вийшовши у відставку поселився в Україні. Син його Назар, полковник російської армії, за ратні подвиги в російсько-турецькій війні отримав від імператриці Катерини ІІ у спадкове володіння села Кручик та Основинці Краснокутськогоко комісаріатства Слобідсько-Украінськоі губернії. У 1771 році він оселився в Кручику, що став колискою роду Каразіних. Батько засновника університету, як стверджує вчений, похований у Кpyчику. Епітафію, на переконання дослідників родоводу Каразіних, написав сам Григорій Савич Сковорода.

Після смерті Назара Каразіна вихованням, дітей, у тому числі й Василя, займалася мати – представниця достойного козацького роду. За твердженням бібліографів, великий вплив на братів Василя та Івана мав мандрівний філософ, який усією душею поважав Варвару Яківну.

Серед якої прекрасної природи виховувався Василь Назарович, можна ще й сьогодні переконатися в тамтешніх місцях. Враження доповнять також гравюри тих часів, що збереглися в музеях. Попри те, що навчання і виховання в Російській імперії було російським (навіть Сковорода писав свої твори тодішньою російською мовою або латиною), Василь Назарович прекрасно знав історію України та мову її народу, хоча часто називав себе то болгарином, то греком, то сербом.

Ім'я Василя Каразіна як винахідника, просвітителя, гуманіста було добре відоме сучасникам. Так що деякі сучасні публікації (а вперше вони з'явилися до сторіччя з дня заснування університету), що мають на меті применшити його роль у справі заснування закладу, не мають підстав.

Одружений Василь Назарович був з Олександрою Василівною Мухіною, яка теж належала до відомого освіченого роду. Вона залишалася вірною своєму чоловікові і порадницею на все життя.

"Олександра Василівна пройшла з чоловіком весь його важкий шлях, пише Н. М. Березюк, розділивши з ним радість удач та біль приниження..."

Повернувшись зі Шліссельбурзької фортеці, він у листі до графа В. П. Кочубея називає дружину ніжною, рідкісною, яка ніколи, попри все, не прагнула його залишити.

Подружжя рідко розлучалося. У листі за 1842 рік Василь Назарович пише листа до коханої словами, що їх можна було виразити, здається, лише українською мовою: "Чи ти тужиш за мною, як я за тобою?"

Олександра Василівна пережила чоловіка на 18 років. Жила вона з синами в Підмосков`ї. Символічно, що душа її відлетіла до Бога в день їхнього весілля, 24 травня 1861 року...

Рід Каразіних славився багатьма іменами. До речі, відомий у Краснокутську дендропарк засновано одним із представників роду. Останній з відомих нащадків Каразіних по чоловічій лінії був онук засновника університету, письменник, художник Микола Миколайович Каразін...

Улюбленій Україні

Сьогодні, коли заходить мова про Василя Назаровича Каразіна, часто доводиться чути, що він був не вченим, а громадським діячем, винахідником. Це й справді так. Окрім того, засновник університету ніде не заявляв про себе, як про великого вченого. А от щодо досліджень та "рацпропозицій", як тепер кажуть, тут він і справді зробив багато. У власному маєтку організував сільську думу, яка вирішувала проблеми селян, опікувався рекрутами й сиротами, збудував школу.

З допомогою повітряної кулі вивчав грозові розряди. Йому належить ідея метеорологічних спостережень по всій країні. Займався екологічними проблемами: саме він звернув увагу на вирубування правічних лісів над Сіверським Дінцем.

Він одним із перших сказав про Сковороду як про філософа європейського рівня: "3 цього року ми почали лише здогадуватися, що під чубом і в українській свитці ми мали свого Піфагора, Орігена, Лейбніца..."

У 1872 році з нагоди сторіччя від дня народження засновника Харківського університету В. Каразіна Рада Імператорського університету з ініціативи відомого письменника Г. Данилевського звернулася до уряду з проханням дозволити розпочати підписку на спорудження в місті пам`ятника видатному громадському і науковому діячу. Ця пропозиція була схвалена багатьма громадянами. Зокрема, Харківські губернські збори асигнували 5 тис. рублів.

Університет дав початок розвитку мистецтв і наук. Значення університету для нашого краю, України в цілому важко переоцінити. Багато наукових і навчальних закладів, існуючих сьогодні в Харкові, ведуть свій родовід саме звідси.

Історія Харківського національного університету є невід`ємною частиною інтелектуальної, культурної та духовної історії України. З ним пов`язані імена таких всесвітньо відомих учених, науковців та просвітителів, як П. Гулак-Артемовський, О. Ляпунов, М. Костомаров, М. Бекетов, Д. Багалій, А. Краснов, М. Остроградський, В. Стеклов, О. Потебня, О. Погорєлов та багато-багато інших.

Харківський університет – єдиний в Україні, де навчалися і працювали три лауреати Нобелівської премії – біолог І. Мечников, економіст С. Кузнець, фізик Л. Ландау.

Почесними членами та почесними докторами університету в різні часи було обрано визначних діячів науки та культури різних країн: І. В. Гете і О. Гумбольдта, Івана Франка і Левка Толстого, П Семенова-Тян-Шанського та інших. Серед почесних докторів університету – перший президент України М. Грушевський.

З університетом пов`язане видання перших вітчизняних газет і часописів, створення перших наукових товариств.

За роки існування університет закінчили понад 130 тис. осіб. Імена його вихованців увічнені в географічних назвах, назвах космічних об`єктів, рослин і мінералів, законів і формул. Близько 60 випускників університету стали дійсними членами і член-кореспондентами Національної Академії наук України.

Становлення Харкова як крупного промислового, наукового, культурного центру відбулося завдяки діяльності університету. Багато вулиць міста названо на честь професорів, науковців, вихованців університету.

Університет стояв біля витоків усієї вищої освіти Харківщини. Від нього походять Національна юридична академія, Національна фармацевтична академія, Харківський медичний університет, Харківський педагогічний університет, Харківська зооветеринарна академія, Харківська академія культури, Харківський економічний університет та інші вищі навчальні заклади.
Случайные рефераты:
Реферати - Новаторство в поезії Павла Тичини
Реферати - Життєвий і творчий шлях В. Г. Девдюка
Реферати - Життя та творчість Михайла Коцюбинського
Реферати - Михайло Драй-Хмара. Життєвий і творчій шлях
Реферати - Поема Івана Франка "Мойсей"
Реферати - Володимр Самійленко
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 9
    Гостей: 9
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта