Хараткеристика образів повісті «Перехресні стежки» Івана Франка
Поряд з позитивними образами виведено цілу низку негативних персонажів, які повстали проти дій Рафаловича: зажерливий шляхтич, пан маршалок Брикольський, староста, суддя Страхотський, Шнадельский і ціла зграя інших людців, що жили за рахунок селянства.

Щоб убити зародки громадського руху, староста заарештовує Рафаловича на очах у селян, які зібралися на багатолюдне віче. Повернувшись із в'язниці через два місяці, Рафалович знову прийшов до старости за дозволом скликати селянське віче. У роздумах Рафаловича автор висловлює свої тривожні думки і турботи про народ.

Повість «Перехресні стежки» позначена прагненням Франка-психолога зазирнути за межу типового, проникнути в таємниці незвичайних психологічних явищ. Автор «Перехресних стежок» з глибоким психологізмом розкрив образи Рафаловича, Реґіни, Стальсько-го, Барана та інших персонажів.

Стальський був цікавий Франкові можливістю розкрити психологію садизму — крайньої жорстокості, яка приносить цьому нелюдові задоволення.

Баран з його нав'язливою ідеєю врятування людей від антихриста — це художньо-наукова студія потьмареної психіки, власне — психопатології.

Із хворобливим затьмаренням підсвідомості зустрічаємося в сценах твору, де з'являється Реґіна Стальська.

Письменник також цікавиться сферою ірраціонального: з цього приводу варто згадати віщий сон Рафаловича напередодні загибелі Реґіни. Йому примарилася «втоплена нещаслива жінка» — і сон збувся, Реґіна трагічно загинула.

Найзагадковіша постать у повісті Франка «Перехресні стежки» — «незвичайний лихвар» Вагман. З моменту першої своєї появи цей «високий жид у довгім жупані, з чорною бородою і довгими пейсами» привертає увагу читачів.

Сам Вагман у розмові з Рафаловичем називає себе «добродієм добродіїв». Це означає, що він тримає в залежності не простих людей, а багатіїв.

Несподіваним для адвоката була пропозиція допомогти.

Вагман нікого не боїться: «Законами мені нічого не вдіють, — пояснює Вагман свою невразливість. — Вони знають один закон, а я знаю 10 способів, щоб обійти той закон».

Метою «незвичайного лихваря» було бажання «повикурювати тих панків із сіл». Сказавши ці слова Євгенові, Вагман віддає йому векселі й боргові записи своїх супротивників.

Сумна історія, повідана Євгенові отцем Зваричем, проливає світло на поведінку Вагмана: староста домігся, щоб лихваревого сина забрали до війська, де його й замучили. Особисте нещастя перетворило Вагмана з «хлопської п'явки» в «добродія добродіїв».

Образом Вагмана Іван Франко намагався знайти способи розв'язання існуючих суперечностей.

Вагман і Рафалович розуміють один одного. Розуміючи, що влада будь-що зірве збори селян-українців, лихвар призначає на той же час (і зовсім поруч) паралельне єврейське віче, щоб у потрібну мить надати Рафаловичу трибуну, а селянам — «майданчик».

Цікавими у повісті є стосунки двох євреїв — бурмістра і Вагмана. Вони дискутують з приводу проблеми самовизначення галицького єврейства і його стосунків з українцями. Якщо бурмістр тяжів до «німецьких жидів», то Вагман належав до жидів-старовірів. Йшлося про єврейські погроми в Росії (як цілком слушно зауважує бурмістр, інспіровані російським урядом). Вагман припускає можливість таких. Боячись єврейських погромів в Галичині (такі погроми були в Росії), бурмістр прагне зректися своєї національності, щоб знайти іншу батьківщину.

Як бачимо, гостру проблему співжиття корінних і некорінних націй Вагман розглядає з позицій здорового глузду. Його ідеалом є власна єврейська держава. Він вважає, що «можна бути жидом і любити той край, де народився, і бути пожиточним, або бодай нешкідливим для того народу, що, хоч нерідний нам, все-таки тісно зв'язаний з усіма споминами нашого життя».

Справа, отже, не лише в особистих мотивах поведінки Вагмана, а й у його глибинних переконаннях, які роблять цього лихваря спільником Рафаловича.

Спільної мови вони не знаходять хіба що в деяких питаннях тактики. Вагман пррпонує адвокатові самому купити маєток, а той відмовляється, пояснюючи це тим, що він хоче допомагати бідним. На думку лихваря, маючи маєток, можна допомагати краще.

Цікавим для читача є образ селянина Демка Горішнього, який заблукав у лісі. Цим образом Франко розкриває долю свого народу, що не знає, куди йому йти.

У цьому вболіванні за народну долю — весь пафос повісті «Перехресні стежки».
Случайные рефераты:
Реферати - Біографія Остапа Вишні
Реферати - Життя і творчість Бориса Олійника
Реферати - Життя і творчість Михайла Семенко
Реферати - Життя і творчість Дмитра Павличка
Реферати - Новаторство драматургії Чехова
Реферати - Дмитро Загул
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 3
    Гостей: 3
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта