Характеристика комерційних банків та кредитної системи
Кредит як об'єкт дослідження складається з елементів, пов'язаних між собою специфічними відносинами. Такими елементами є передусім суб'єкти кредитних відносин — кредитор і позичальник. Кредитор — сторона кредитних відносин, яка надала позику позичальнику в розмірі та на умовах, передбачених кредитною угодою. Позичальник — сторона кредитних відносин, яка зобов'язана відповідно до умов угоди повернути отриману позику та сплатити відсотки по ній.

Окрім кредитора та позичальника елементами структури кредитних відносин є об'єкти передачі — те, що передається кредитором позичальнику, а потім проходить зворотний шлях. Об'єктом передачі у кредитних відносинах виступає позичена вартість як особлива частка вартості.

Суб'єкти кредитних відносин постійно встановлюють між собою стійкі зв'язки, які утворюють кредитну систему. Вона складається з різних кредитних інститутів, серед яких основне місце посідають Центральний банк, комерційні банки, спеціалізовані кредитно-фінансові інститути — лізингові та факторингові компанії, брокерські та дилерські фірми, страхові компанії, пенсійні фонди, фінансові фонди, спеціальні кредитні установи.

Однак при всій своїй багатоманітності всі кредитні установи діють за стандартною схемою, що дає змогу узагальнити їх основні риси в межах кредитної системи, у якій здійснюються такі стадії руху кредитних коштів.

Розміщення кредиту — важливий момент для практики кредитування. У кожному конкретному випадку видачі кредиту кредитор має бути впевнений у тому, що прийняте рішення є найбільш раціональним вкладенням кредитних коштів. Тому кредитор, перш ніж прийняти рішення, ретельно вивчає фінансовий стан позичальника та його кредитний проект.

Отримання кредиту позичальником. На цій стадії споживна вартість кредиту як товару переходить у тимчасове користування до безпосереднього споживача — позичальника. Іншими словами, позичальник може використовувати позичені кошти для досягнення різноманітних цілей у господарській діяльності, зокрема для погашення раніше створених боргів. На цьому етапі проявляється важлива фундаментальна якість кредиту — за його рахунок позичальник може задовольняти лише свої тимчасові потреби, оскільки кредитор позичає вартість лише на визначений термін.

Використання кредиту — стадія, на якій відбувається перехід вартості до тимчасового розпорядника і користувача кредитних коштів, що дає змогу йому реалізувати споживну вартість об'єкта передачі.

Вивільнення ресурсів характеризує завершення кругообігу вартості в господарстві позичальника. Аналогічно тому, як акумуляція тимчасово вільних коштів запобігала розміщенню коштів кредиторів, так і вивільнення вартості в господарстві позичальника дає змогу йому повернути тимчасово позичену вартість.

Повернення позики — це перехід тимчасово позиченої вартості від позичальника до кредитора. Отримання кредитором вартості, наданої в тимчасове користування, — остання стадія руху кредиту.

Отже, сутність кредитної системи розкривається в її функціональному призначенні. Кредитна система — це сукупність банків і спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, які здійснюють мобілізацію коштів і надають їх у позику на основі виконання принципів кредитування.

Розглянемо особливості комерційних банків. Сучасний комерційний банк — це комерційне підприємство, яке має виключне право на підставі ліцензії Центрального банку акумулювати на ринку кошти фізичних та юридичних осіб і розміщувати їх від свого імені, на власних умовах і на власний ризик з метою отримання прибутку та забезпечення ліквідності. Важливою ознакою комерційного банку є те, що він працює за умов державного контролю з боку органів банківського нагляду.

На грошовому ринку комерційні банки виконують роль фінансових посередників, які акумулюють та розподіляють кошти серед суб'єктів господарської діяльності. Вони здійснюють такі функції: приймають та зберігають депозитні вклади; видають кошти з поточних рахунків та виконують перерахування; розміщують акумульовані грошові кошти шляхом видачі позик, покупки цінних паперів тощо.

В Україні, де створено сучасну ринкову банківську систему, комерційні банки за формою власності поділяються на державні, приватні та кооперативні.

У державному банку весь статутний капітал належить державі. Рішення про його заснування ухвалює Кабінет Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік повинні бути передбачені витрати на формування статутного капіталу державного банку. Окрім того, Кабінет Міністрів України повинен отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку.

Реєстрацію державних банків здійснює Національний банк України відповідно до своїх нормативно-правових актів.

Держава здійснює свої повноваження власника через органи управління державного банку. Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку. Органами контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначається наглядовою радою.

До складу наглядової ради державного банку входять члени наглядової ради банку, які призначаються Верховною Радою України та Президентом України. Термін повноважень членів наглядової ради—п'ять років.

Президент України призначає сім членів наглядової ради державного банку через прийняття відповідного указу. Верховна Рада України також призначає сім членів наглядової ради прийняттям відповідної Постанови. Голова наглядової ради обирається наглядовою радою зі складу її членів.

Рішення наглядової ради приймаються простою більшістю голосів від загальної кількості присутніх на засіданні її членів.

Приватні банки залежно від організаційної форми діяльності поділяються на акціонерні товариства відкритого і закритого типу (акціонерні банки), товариства з обмеженою відповідальністю (пайові банки) та кооперативні банки.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності й поділяються на місцеві та центральні.

Мінімальна чисельність учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути щонайменше 50 осіб. У разі зменшення чисельності учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх чисельність до мінімальної необхідної діяльність такого банку припиняється зміною організаційно-правової форми або ліквідацією.

Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Мінімальний розмір статутного капіталу комерційного банку встановлює Національний банк України.

Кожний учасник комерційного банку незалежно від розміру своєї участі в капіталі банку (паю) має право одного голосу.

До функцій центрального кооперативного банку, окрім інших, входить централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Акціонерні банки формують свій капітал об'єднанням індивідуальних капіталів засновників через випуск і розміщення акцій банку. Власником капіталу є акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Саме тому акціонерні банки вважаються більш стійкими й надійними.

Банки, створені у формі товариства з обмеженою відповідальністю (пайові банки), формують свій капітал з внесків коштів (паїв) у статутний фонд. За кожним з учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Принцип обмеженої відповідальності, який втілено при створенні пайових банків, відповідальність кожного учасника обмежує розміром його внеску в капітал банку.

Залежно від масштабу діяльності комерційні банки поділяються на місцеві, регіональні та міжрегіональні. Керуючись такої класифікацією, Національний банк установлює норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (НІ), якого всі банки зобов'язані дотримуватися.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (НІ) діючих банків має становити:

1. Для місцевих кооперативних банків:

на 17 січня 2003 року - не менше 1000000 євро, на 1 січня 2004 року не менше 1150000 євро;
на 1 січня 2005 року не менше 1300000 євро;
на 1 січня 2006 року не менше 1400000 євро;
на 1 січня 2007 року не менше 1500000 євро.
2. Для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних:

до 17 січня 2003 року - не менше 3000000 євро, на 1 січня 2004 року не менше 3500000 євро;
на 1 січня 2005 року не менше 4000000 євро;
на 1 січня 2006 року не менше 4500000 євро;
на 1 січня 2007 року не менше 5000000 євро.
3. Для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку:

до 17 січня 2003 року - не менше 5000000 євро, на 1 січня 2004 року не менше 5500000 євро;
на 1 січня 2005 року не менше 6000000 євро;
на 1 січня 2006 року не менше 7000000 євро;
на 1 січня 2007 року не менше 8000000 євро.
Мінімальний розмір регулятивного капіталу (НІ) новостворених банків має становити:

1. Для місцевих кооперативних банків:

до одного року діяльності — 1000000 євро;
до двох років діяльності — 1100000 євро;
до трьох років діяльності — 1200000 євро;
до чотирьох років діяльності — 1350000 євро;
починаючи з п'ятого року діяльності — 1500000 євро.
2. Для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних:

до одного року діяльності — 3000000 євро;
до двох років діяльності — 3500000 євро;
до трьох років діяльності — 4000000 євро;
до чотирьох років діяльності — 4500000 євро;
починаючи з п'ятого року діяльності — 5000000 євро.
3. Для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку:

до одного року діяльності — 5000000 євро;
до двох років діяльності — 5500000 євро;
до трьох років діяльності 6000000 євро;
до чотирьох років діяльності — 7000000 євро;
починаючи з п'ятого року діяльності — 8000000 євро.
Більшість комерційних банків, що функціонують на банківському ринку України, є регіональними. Причому значна частина їх сконцентрована в Києві та Київській області, а також у містах, які традиційно вважаються індустріально розвиненими (Дніпропетровськ, Харків, Донецьк).

Комерційні банки за обсягом та характером здійснюваних ними операцій, поділяються на універсальні та спеціалізовані. Універсальні банки виконують усі банківські операції для своїх клієнтів. Спеціалізовані банки або обслуговують визначену сферу, галузь господарства, групу клієнтів, або виконують незначну кількість операцій.

Спеціалізовані банки:

обслуговують певну категорію клієнтів — банки з клієнтською спеціалізацією;
обслуговують переважно юридичних і фізичних осіб у межах певної галузі — банки з галузевою спеціалізацією;
надають невеликий аспект послуг для більшості своїх клієнтів — банки із функціональною спеціалізацією.
Найяскравіше виражена функціональна спеціалізація, оскільки вона принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, побудову балансу банку, а також специфіку роботи з клієнтурою.

За функціональною спеціалізацією розрізняють банки інвестиційні, інноваційні, ощадні, клірингові, іпотечні, облікові, депозитні.

Інвестиційні та інноваційні банки акумулюють тимчасово вільні кошти на тривалий строк (у тому числі облігаційні позики) і надають довгострокові кредити.

Ощадні банки спеціалізуються на кредитуванні населення залученням невеликих за розмірами строкових депозитів.

Клірингові банки спеціалізуються на розрахунках і заліку взаємозаборгованості.

Іпотечні банки здійснюють кредитні операції на тривалий строк, здебільшого під заставу нерухомості. Значна частка їх пасивів формується за рахунок власного капіталу й капіталу, мобілізованого випуском іпотечних облігацій.

Облікові та депозитні банки історично спеціалізуються на здійсненні короткострокових депозитних і кредитних операцій. Тому в них серед активних операцій переважають кредитні та облікові операції з комерційними векселями, а серед пасивних — операції із залучення тимчасово вільних коштів у депозити до запитання.

В Україні яскравим представником банку з вираженою функціональною спеціалізацією є Укрощадбанк, у пасиві якого близько 90% — це кошти фізичних осіб, а основна спеціалізація активних операцій — споживче кредитування.

Ступінь спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від сфери їхньої діяльності, а також від особливостей господарської діяльності галузевої клієнтури, які можуть бути пов'язані із сезонними чи іншими коливаннями виробничого процесу. Все це впливає на специфіку формування активів і пасивів банків. В Україні близько 20 банків із галузевою спеціалізацією, серед яких "Легбанк", "Енергобанк", "Автозазбанк", "Донвуглекомбанк", "Укрнафтогазбанк" та ін.

Ще більший ступінь деталізації, диференційованості видів банків зумовлений їхньою спеціалізацією на обслуговуванні конкретного типу клієнтури. Для зарубіжної банківської справи характерно, що біржові банки обслуговують виключно операції біржових структур, страхові — страхових інститутів, а кооперативні банки здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування кооперації. Саме тому банки з клієнтською спеціалізацією називають "кишеньковими", тобто створеними для фінансового обслуговування певної групи фірм.

Література

Банковское дело: Справочное пособие / Под ред. Ю. А. Бабичевой. — М.: Экономика, 1994. — 397 с.
Банковское дело: Учебник / Под ред. В. И. Колесникова, Л. П. Кроливецкой. — М.: Финансы и статистика, 1995. — 480 с.
Збірник виробничих ситуацій з навчальної дисципліни "Банківські операції" / Керівник авт. колективу А. М. Мороз. — К.: КНЕУ, 1998. —448 с.
Калина А. В., Кочетков А. А. Работа современного коммерческого банка; Учеб. -метод, пособие. — К.; МАУП, 1997. — 224 с.
Коммерческие банки / Э. Рид, Р. Коттер, Э. Гилл, Р. Смит. — М.: СП "Космополис", 1991. —480 с.
Кочетков В. Н. Анализ кредитоспособности клиентов. Кредитные риски; Учеб. -метод, пособие. — К.; УФИМБ, 1995. — 16 с.
Коцовсъка Р., Ричаківська В., Табачук Г., Вовнюк М. Операції комерційних банків; Курс лекцій. — Львів; Центр Європи, 1997. — 276 с.
Остапишин Т. П. Основи банківської справи; Курс лекцій. — К: МАУП, 1999. — 112 с.
Основы банковского дела / Под ред. А. Н. Мороза. — К.; Либра, 1994. — 330 с.
Платіжні системи; Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти / В. А. Ющенко, А. С. Савченко, С. Л. Цокол та ін. — К.; Либідь, 1998. —416 с.
Случайные рефераты:
Реферати - Образ Пузиря за п 'єсою "Хазяїн" Івана Карпенка-Карого
Реферати - Казка як жанр
Реферати - Іван Кочерга
Реферати - Питання і тести з української літератури
Реферати - Дитяча творчість Івана Франка
Реферати - Життя і творчий шлях Андрія Малишка
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 23
    Гостей: 23
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта