Юридичний процес
Поняття і зміст юридичного процесу
Види і принципи юридичного процесу
Стадії юридичного процесу
Юридична техніка

Поняття і зміст юридичного процесу

Головне призначення права полягає в організації відносин людей, їх поведінки, врахуванні особистих потреб членів суспільства та спрямуванні їх дій в русі суспільних інтересів. Виконуючи це соціальне призначення право виступає важливим засобом регулювання взаємних відносин індивідів, соціальних угруповань, всього суспільства в цілому. Регулювання правом суспільних відносин здійснюється шляхом надання прав, покладення обов'язків, введення заборон, видання рекомендацій. Для того, щоб члени суспільства знали і могли використовувати надані їм права, могли виконувати покладені на них обов'язки та утримуватись від вчинення заборонених дій, право об'єктивується у суспільстві у певних правилах поведінки — нормах права. Ці норми встановлюються суспільством або за його уповноваженням державою, мають загальнообов'язковий характер і охороняються шляхом притягнення порушників до відповідальності та застосування до них заходів примусу. Правові норми, які надають права, покладають обов'язки, вводять заборони та встановлюють відповідальність за порушення, в науці теорії держави і права умовно іменуються матеріальними.

Слід зауважити, що відносини між людьми в суспільстві надзвичайно різноманітні й багатобічні, вони відзначаються складністю та ступеневістю. Наприклад, використання підприємцем свого права на здійснення окремого виду господарської діяльності передбачає його попередній обов'язок подати визначені документи та отримати ліцензію від певного державного органу, при цьому на цей орган покладеться обов'язок видати ліцензію та забороняється вимагати інші, не передбачені законом документи. У вказаних відносинах можуть бути задіяні інші суб'єкти, на яких покладаються обов'язки з посвідчення дійсності документів, проведення попередніх перевірок тощо.

Зазначені різноманітність, багатобічність і складність відносин вимагають встановлення у суспільстві правових механізмів, процедур використання прав, виконання обов'язків, утримання від вчинення заборонених дій, накладення і понесення відповідальності. З цією метою суспільство або — за його уповноваженням — держава впроваджують певні норми права, які у юридичній науці отримали назву процесуальних. Процесуальні норми, як і матеріальні, також можуть встановлювати певні права, обов'язки, заборони. Разом із тим соціальне цільове призначення цих норм інше — забезпечувати оптимальне та ефективне використання суб'єктами суспільства своїх прав, виконання ними обов'язків, утримання від вчинення заборонених дій, понесення відповідальності, які закріплюються матеріальними нормами права.

Об'єктом регулювання процесуальних норм є відносини між членами суспільства щодо порядку, процедури використання ними прав, виконання обов'язків, утримання від вчинення заборонених дій, понесення відповідальності.

Суб'єктами регулювання процесуальних норм можуть бути різноманітні члени суспільства, наприклад: фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства); соціальні угруповання (нації, народності, меншини); державні, місцеві органи, установи (міністерства, адміністрації, ради, суди); суспільні об'єднання (партії, спілки, союзи); господарські організації (підприємства, товариства) тощо.

Залежно від важливості, складності, багатобічності суспільних відносин кількість процесуальних норм, що регулююють порядок здійснення діяльності з використання певного права, виконання обов'язку, утримання від забороненої дії, понесення відповідальності, може бути різною. Сукупність таких процесуальних норм складає певний порядок діяльності членів суспільства.

Метою (соціальним призначенням) вказаного процесуального порядку є найбільш оптимальне й ефективне досягнення суб'єктами суспільства бажаного суспільного чи особистого результату, а саме, використання права, виконання обов'язку, утримання від вчинення забороненої дії, понесення відповідальності тощо.

Підсумовуючи викладене вище можна дати наступне визначення поняттю юридичного процесу. Юридичний процес є встановлений нормами права порядок здійснення соціальними суб'єктами діяльності зі створення, тлумачення та реалізації правових норм, спрямований на досягнення цими суб'єктами суспільного чи особистого результату.

Сутність юридичного процесу проявляється у наступних змістовних ознаках, притаманних цьому унормованому порядку правової діяльності:

— одночасність виникнення і дії процесуальних норм разом з нормами матеріального права, здійснення яких спрямоване забезпечувати такі процесуальні норми. Затримка у прийнятті або відсутність процесуальних норм може значно утруднити або взагалі перешкодити здійсненню матеріальних норм;

— відповідність законодавчого рівня процесуальних норм законодавчому рівню відповідних норм матеріального права. Оскільки порядок, наприклад, використання права невіддільний від самого права, то норми, які запроваджують у суспільстві саме право та порядок його використання, повинні мати однакову юридичну силу. Недотримання цієї ознаки значно принижує авторитет юридичного процесу, що позначається на його ефективності;

— узгодженість процесуальних і матеріальних норм. Норми процесуального права повинні бути за своїм змістом узгоджені з матеріальними нормами, здійснення яких ці процесуальні норми забезпечують;

— розміщення процесуальних і матеріальних норм в одному правовому акті. В ідеалі процесуальні норми повинні розміщуватись у тому ж правовому акті одразу після матеріальних норм, порядок здійснення яких ці процесуальні норми встановлюють. Коли таке розміщення неможливе, наприклад, через детальність процесуального регулювання, вимоги простоти й економії законодавчого тексту, потрібно у правовому акті, який надає право, передбачає обов'язок чи встановлює заборону, робити відсилку на конкретні процесуальні норми чи акти, які визначають порядок реалізації цього права, обов'язку або заборони;

— відповідність змісту процесуальних норм їх соціальному призначенню. Процесуальні норми мають регулювати порядок діяльності суб'єктів з використання прав, виконання обов'язків, дотримання заборон, понесення відповідальності та не повинні торкатись змісту матеріальних норм, а тим більше суперечити їм;

— багатоваріантність і диспозитивність процесуального регулювання. Процесуальні норми мають встановлювати порядок, який передбачає якомога більше шляхів здійснення норм матеріального права та можливсть суб'єктів самостійно обирати ці шляхи;

— демократизм процесуального регулювання. Процесуальні норми мають свій власний зміст, тому їм, як і матеріальним нормам, властива така змістовна ознака, як демократизм;

— доступність юридичного процесу. Процесуальні норми повинні бути інформаційно доступними, соціальні суб'єкти мають бути обізнані про існування певних процесуальних порядків, їх зміст та механізми дії. Мова викладення правового акта, що містить процесуальні норми, повинна бути ясною, чіткою, простою. Доступність юридичного процесу залежить також від простоти і надійності процесуальних форм, механізмів звернення до уповноважених органів та порушення юридичного процесу;

— законність процесуального порядку. Процесуальні норми повинні мати правовий характер, відповідати процесуальним нормам більшої юридичної сили та змістовно не суперечити нормам матеріального права, здійснення яких вони забезпечують;

— системність юридичного процесу. Процесуальному порядку властиві такі системні ознаки, як раціональна достатність регулювання, надійність і гарантованість здійснення процесу, ефективність і оптимальність процесуального регулювання, послідовність (черговість, стадійність) і строковість процесуальних дій.

Отже, процесуальні норми, формуючи юридичний процес, повинні визначати: цільове призначення процесу; тип основаних відносин; коло осіб, які беруть участь у процесі; дії, що здійснюються учасниками процесу; послідовність здійснення цих дій; строки і місце здійснення дій у юридичному процесі; правові засоби, що забезпечують функціонування процесу.

Розкриваючи зміст юридичного процесу, доцільно також зазначити місце процесуальних норм у правовій системі суспільства. Процедури, механізми використання членами суспільства прав, виконання ними обов'язків, дотримання заборон, понесення відповідальності встановлені процесуальними нормами з різним ступенем врегульованості. Деякі види правової діяльності регулюються процесуальними нормами лише в загальних рисах. Наприклад, ч. 1 ст. 217 Цивільного кодексу України містить матеріальну норму, яка надає право особам припинити зустрічні однорідні зобов'язання зарахуванням, при цьому ч. 2 цієї ж статті містить процесуальну норму, яка встановлює, що для використання цього права необхідно і достатньо подання відповідної заяви однієї із сторін відносин. У даному випадку порядок використання права на проведення зарахування встановлений однією процесуальною нормою, яка міститься у тій самій статті, що надає відповідне право. Натомість, порядок використання суб'єктом суспільства права на судовий захист власних порушених чи оспорених цивільних прав та інтересів встановлений великою кількістю процесуальних норм, які складають Цивільний процесуальний кодекс України та цілу галузь українського законодавства.

Врегульованість правової діяльності процесуальними нормами залежить від важливості певних відносин для життєдіяльності й стабільності суспільства; їх складності та багатоваріантності, імперативного чи диспозитивного характеру регулювання матеріальних норм, інших об'єктивних і суб'єктивних факторів. Залежно від характеру суспільних відносин та їх врегульованості процесуальними нормами, останні можуть міститись у статті, нормативному акті разом з матеріальними нормами, процедуру здійснення яких вони встановлюють; у окремому нормативному акті; у кількох нормативних актах, що складають інститут, галузь законодавства.

Види і принципи юридичного процесу

Виходячи з визначення юридичного процесу, як встановленого нормами права порядку здійснення діяльності зі створення, тлумачення та реалізації правових норм, доцільно класифікувати юридичний процес за видами правової діяльності на правотворчий, правотлумачний та правореалізаційний.

Правотворчий процес — встановлений правовими нормами порядок діяльності соціальних суб'єктів з пізнання й оцінки правових потреб суспільства, формування і прийняття правових актів, їх оприлюднення та набрання ними юридичної сили. Залежно від видів правотворчості можна виділити процес народної правотворчості, законотворчий процес, процеси підзаконної, місцевої, договірної правотворчості. Суб'єктами правотворчого процесу є народ, уповноважені ними державні органи, місцеві громади, органи місцевого самоврядування, громадські об'єднання, наукові установи, недержавні організації тощо.

Наприклад, процес народної правотворчості врегульований розділом 3 Конституції України і Законом України «Про всеукраїнський і місцевий референдуми». Законотворчий процес встановлений розділом 4 Конституції України і Регламентом Верховної Ради України, введеним у дію постановою Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. №130/94-ВР.

Правотлуманний процес — встановлений правовими нормами порядок діяльності соціальних суб'єктів, спрямований на з'ясування дійсного змісту правових норм та його роз'яснення іншим членам суспільства з метою правильної та однакової реалізації цими членами норм права. Суб'єктами правотлумачного процесу виступають державні органи законодавчої, судової, виконавчої влади, громадські об'єднання, наукові установи, інші юридичні та фізичні особи.

Найбільш процесуально врегульованим в Україні є процес офіційного тлумачення правових норм Конституції та законів України, яке здійснюється Конституційним Судом України. Порядок даної діяльності встановлений розділом 12 Конституції України, Законом України «Про Конституційний Суд України» та Регламентом Конституційного Суду України, затвердженим рішенням Конституційного Суду України від 5 березня 1997 р.

Правореалізаційний процес — встановлений правовими нормами порядок діяльності соціальних суб'єктів з використання, виконання, дотримання і застосування норм права, спрямований на використання цими суб'єктами наданих їм прав, виконання покладених на них обов'язків, утримання від вчинення заборонених дій та понесененя відповідальності. Суб'єктами правореалізаційного процесу можуть бути будь-які члени суспільства, у тому числі, громадяни, особи без громадянства, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, громадські об'єднання, підприємства, установи, заклади, інші юридичні особи.

Наприклад, процес використання особою свого права на отримання ліцензії на право користування каналом мовлення встановлений Законом України «Про телебачення і радіомовлення» і рішеннями Національної Ради України з телебачення і радіомовлення «Про затвердження Положення про умови конкурсу на отримання ліцензії» та «Про затвердження Положення про порядок ліцензування каналів мовлення».

Окремо доцільно зупинитись на такому виді правореалізаційного процесу, як процес застосування норм права. Саме у порядку правозастосування здійснюється основна функція держави — охорона і забезпечення права, а також застосування державного примусу. Притягнення державою суб'єкта суспільства до певного виду відповідальності має наслідком обмеження його у відповідних (у тому числі природних) правах і свободах, тому державний примус повинен застосовуватись лише уповноваженим органом, діючим суворо у межах закону, на підставі закону та відповідно до встановленого процесуального порядку. З наведених причин саме юридичні процеси застосування правових норм є найбільш врегульованими та деталізованими у демократичному суспільстві. В Україні процесуальні норми, які встановлюють порядки застосування матеріальних норм, складають цілі галузі законодавства, наприклад кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне тощо.

Юридичний процес як елемент правової системи, як порядок правової діяльності, як частина правового життя суспільства здійснюється за певними принципами. Принципи юридичного процесу являють собою основні ідеї, вихідні засади його формування, розвитку і функціонування. Принципи властиві юридичному процесу можна поділити на загальноправові, що належать до юридичного процесу, як частини права; загальнопроцесуальні, які властиві саме юридичному процесу у всіх його видах; видові, за якими здійснюються окремі види юридичного процесу.

Серед загальноправових принципів, що властиві юридичному процесу у науці теорії держави і права визначають:

— принцип загальнообов'язковості процесуальних норм для всіх соціальних суб'єктів та пріоритету цих норм перед всіма іншими соціальними нормами;

— принцип законності і юридичної гарантованості процесуальних прав особи, встановлених законом, пов'язаність нормами закону діяльності всіх посадових осіб і державних органів;

— принцип верховенства закону, закріплюючий вищу юридичну силу норм конституції та законів над іншими нормативно-правовими актами, несуперечливість правових норм;

— принцип процесуальної справедливості відбиває загальносоціальну сутність юридичного процесу, прагнення до пошуку компромісу між учасниками відносин, відповідність дій їх соціальним наслідкам, наявність певних процесуальних механізмів;

— принцип процесуальної рівності закріплює рівний правовий процесуальний статус всіх членів суспільства, відсутність будь-яких форм обмеження процесуальних прав особи за ознаками соціальної, расової, національної, мовної, релігіозної належності тощо;

— принцип юридичної відповідальності суб'єктів юридичного процесу за порушення процесуальних норм.

Крім загальноправових принципів юридичний процес здійснюється із дотриманням загальнопроцесуальних принципів серед яких можна відзначити:

— принцип гласності юридичного процесу, що встановлює відкритість і прозорість юридичного процесу для членів суспільства;

— принцип змагальності юридичного процесу, який полягає у доведенні і обгрунтуванні кожною особою власної точки зору;

— принцип дотримання компетенції при прийнятті нормативних і ненормативних правових актів;

— принцип юридичної сили і обов'язкового характеру прийнятих правових процесуальних актів;

— принцип дії конституційного і судового контролю в процесуальній сфері;

— принцип поєднання публічної і приватної ініціативи при порушенні юридичного процесу;

— принцип оптимального поєднання одноособовості та колегіальності в юридичному процесі;

— принцип оптимального поєднання усності і писемності юридичного процесу;

— принцип особливого процесуального захисту соціально незахищених прошарків населення.

Разом із загальноправовими і загальнопроцесуальними принципами існують також принципи, притаманні окремим видам юридичного процесу. Наприклад, правотворчий процес здійснюється також за принципами: погоджувального начала у правотворчих процедурах; голосування; кворуму і більшості; поєднання відкритості і таємності голосування; пропорційності голосування кількості голосуючих; вищого і судового контролю за правотворчістю тощо. Правореалізаційному процесу притаманні принципи: строковості цього процесу; заборони бути суддею у власній справі; можливості судового і позасудового оскарження процесуальних актів; здійснення правосуддя тільки судом; незалежності судей та інших посадових осіб; неможливості існування декількох інстанцій з дублюючими повноваженнями; безперервності; об'єктивної істини; безпосередньості; відносності й допустимості доказів; забезпечення права на захист і юридичну допомогу; імунітет свідків, виконання правових процесуальних актів тощо.

Стадії юридичного процесу

Як зазначалось вище, відносини між людьми у суспільстві характеризуються різноманітністю, багатобічністю, складністю та ступеневістю. Відповідно процесуальні норми, встановлюючи правові процедури використання прав, виконання обов'язків, утримання від вчинення заборонених дій, накладення і понесення відповідальності, передбачають певні послідовності дій членів суспільства, які беруть участь у цих процедурах.

Послідовність у розвитку змісту юридичного процесу є найбільш характерною його ознакою і важливою особливістю. Послідовність є змістовною якістю процесу й означає наявність вимог суворої регламентації черговості дій, визначення того, що повинно бути зроблено спочатку, а що потім. Правильно обрана і здійснювана послідовність дій обумовлює та забезпечує досконалість, оптимальність і ефективність юридичного процесу. Навпаки, недостатність правової регламентації послідовності дій, а тим більше її відсутність, суттєво знижує якість юридичного процесу і, як наслідок, унеможливлює чи значно ускладнює використання членами суспільства своїх прав, виконання обов'язків, утримання від вчинення заборонених дій, накладення і понесення відповідальності.

Послідовність здійснення членами суспільства дій, встановлених процесуальними нормами, знаходить свій вираз у стадіях юридичного процесу. Стадія юридичного процесу — це сукупність взаємопов'язаних дій членів суспільства, встановлених процесуальними нормами, які складають певну частину юридичного процесу. Стадійність юридичного процесу полягає у суворій послідовності здійснення кожної стадії та переходу до наступної стадії процесу лише після виконання всіх процесуальних дій, передбачених попередньою стадією юридичного процесу.

Кожний вид юридичного процесу складається з власної кількості та змісту стадій цього процесу.

У правовій науці виокремлюють наступні стадії процесу правотворчості: а) дослідження, аналіз суспільних явищ і процесів, виявлення об'єктивної потреби у правовій регламентації; б) визначення суб'єкта уповноваженого прийняти правове рішення і виду правового акта; в) прийняття рішення про підготовлення проекту правового акта; г) розроблення концепції, ідеї, аналізу майбутнього акта; д) підготовлення проекту правового акта; є) попередній розгляд проекту акта; є) суспільне обговорення проекту акта; ж) офіційний розгляд проекту акта відповідним органом; з) прийняття правового акта, його оформлення, підписання, опублікування і набрання ним юридичної сили.

Процес тлумачення норм права можна поділити на наступні стадії: правороз'яснювальна ініціатива; узагальнення юридичної практики та перевірка необхідності у наданні тлумачення норми; з'ясування змісту правової норми, отримання результату з'ясування, перевірка його на адекватність волі законодавця; розроблення і обговорення проекту правотлумачного акта; прийняття або затвердження акта тлумачення; опублікування вказаного акта.

У правореалізаційному процесі найбільшою стадійністю характеризується процес застосування права. Серед стадій правозастосування виділяють: встановлення і дослідження фактичних обставин справи; вибір і аналіз правової норми з точки зору її справжності, законності, дії у часі, просторі, за колом осіб; тлумачення змісту норми права, прийняття рішення та видання правозастосовчого акта; доведення змісту прийнятого рішення до відома інших членів суспільства.

Юридична техніка

Як зазначалось вище, метою юридичного процесу є досягнення соціальними суб'єктами бажаного суспільного чи особистого результату. Досить часто у всіх видах юридичного процесу цей результат отримує зовнішній вираз у правовому акті нормативного чи казуального характеру. Вказані акти готуються, складаються, оформлюються та систематизуються за певними правилами, із застосуванням певних прийомів і засобів. Використання названих правил, прийомів і засобів необхідно для досягнення ясності, простоти, стислості, певної стандартності й одноманітності правових актів.

Сукупність правил, прийомів, способів розроблення, складання, оформлення правових актів, їх систематизація й облік у науці теорії держави і права отримали назву юридичної техніки. Залежно від видів правової діяльності виділяють правотворчу (законодавчу), правотлумачну, правозастосовчу техніку, техніку систематизації правових актів.

Серед правил юридичної техніки можна виокремити три групи правил, яких потрібно дотримуватись при розробленні, складанні й оформленні правових актів:

— першу групу складають правила викладення правових норм при розробленні нормативного чи казуального акта. До правил цієї групи можна віднести наступні: конкретність і вичерпна повнота правового регулювання; логіка у викладенні тексту правового акта і зв'язок приписів між собою; відсутність суперечностей, прогалин, колізій у правовому акті; ясність і простота застосування та розуміння термінів, неприпустимість використання неясних, багатозначних, нечітких, емоційно забарвлених термінів; відмова від словесних штампів, застарілих виразів і рідкісних слів; стислість і компактність викладення правових норм, скорочення зайвих дублювань;

— другу групу складають правила викладення змісту і структури при складенні правового акта. До ціє групи відносяться наступні правила: правовий акт повинен мати певний предмет регулювання і бути розрахований на регулювання однорідних суспільних відносин; він не повинен змінювати чи скасовувати норми, що регулюють відносини іншого роду ніж ті, що врегульовуються даним актом; у акті повинні бути вирішені всі питання регулювання певних суспільних відносин; правовий акт, як правило, не повинен містити винятків і відсилань; регулювання актом відносин має бути однотиповим і одноманітним; норми, положення більш загального характеру повинні розміщуватись на початку правового акта. Однорідні норми мають виділятись, викладатись компактно в одній частині акта, у крупних актах норми повинні відокремлюватись у глави, розділи, частини з власною назвою. Розділи, глави мають складатись з статей, які, в свою чергу, поділяються на частини, пункти, абзаци. Нумерація статей повинна бути безперервною, постійною і стабільною;

— третю групу складають правила зовнішнього оформлення правового акта. Останній повинен мати необхідні реквізити, які відображають його предмет регулювання, сферу дії, юридичну силу. Кожний акт повинен мати видову і власну назву, посилання на орган, який його видав, дату і місце прийняття акта, номер та підпис уповноваженої посадової особи.

Дотримання у юридичній техніці вказаних правил досягається за допомогою використання різних способів та прийомів викладення правових приписів. За формою речення правові норми можуть викладатись нормативно чи розповідно. У більшості випадків приписи, особливо нормативні, викладаються у нормативному реченні з використанням нормативних термінів: «має право», «зобов'язаний», «заборонено» тощо. Але нерідко має місце розповідний спосіб викладення правил поведінки. За ступенем узагальнення викладення виділяються абстрактний і казуістичний способи. При абстрактному способі багато дій узагальнюються до одного загального поняття. При казуістичному — всі обставини перераховуються і викладаються детально. За ступенем повноти викладення норми існують прямий, відсилковий та бланкетний способи. При прямому способі всі елементи норми формулюються в одній статті. У випадку використання відсилкового способу частина норми викладається у іншій статті, на яку робиться чітка відсилка. За бланкетним викладенням вказана відсилка робиться до певного роду, виду правил, без зазначення конкретних назв актів, статей.

До засобів юридичної техніки також можна віднести юридичні конструкції, символи, дефініції, презумпції, фікції тощо.

Використана література:

1. О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко "Теорія держави і права” Академічний курс. Підручник. Київ. Юрінком Інтер. 2006
Случайные рефераты:
Реферати - Метафора, її різновиди та функції в ліриці Ліни Костенко
Реферати - Микола Зеров
Реферати - Життя та творчість Євгена Плужника
Реферати - Життя та творчість Михайла Старицького
Реферати - Леонід Смілянський
Реферати - Життя та творчість Василя Стуса
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія