Іван Світличний «НОВІ ПОЕЗІЇ» (неперіодичне видання так званої Нью-Йоркської групи)
Певне, кожному емігрантові, духовно зв'язаному з вітчизною, доводи­ться нелегко. Але поетові, що вже за своїм фахом не може не жити думами і сподіваннями свого народу, очевидно, вдесятеро важче. Традиційний тип поета-громадянина на еміграції, мабуть, взагалі неможливий. Але навіть поет, що уникає публіцистично-громадянських мотивів, але не приглушив своїх суспільних почуттів, потрапляє в трагічну ситуацію: відірваному від духовного клімату своєї вітчизни, йому важко в чужомовному морі не тіль­ки зберігати, але й множити культурні надбання свого народу. І не дивно, що в переважній більшості українська емігрантська поезія не виходить за межі посереднього віршування, обслуговуючи скороминущі потреби полі­тичних моментів.

Серед цього малопоетичного шумовиння різко вирізняються видання так званої нью-йоркської групи «Нова поезія».

Ці видання вирізняються з-посеред інших уже тим, що вони вільні від дешевого політиканства і народжуваних ним непоетичних, публіцистичних моментів. Те, що в одних умовах, скажімо, в творчості В. Симоненка, буває благом, в умовах відірваності від рідного ґрунту зводить поезію нанівець.

Поети нью-йоркської групи утримуються від суспільних чи естетичних декларацій, але з їхньої творчості видно, що згубність публіцистики для поезії вони розуміють добре, і тому прагнуть розв'язувати суто поетичні завдання: поєднати традиції української поезії з мистецькими надбаннями інших народів.

Таке завдання, залишаючись у сфері суто літературній, для української поезії вельми актуальне. Через цілий ряд історичних причин українська література розвивалась герметично, чимало здобутків духовної культури людства, без яких інші народи не уявляли свого розвитку, українською літе­ратурою не були засвоєні. Така провінційна ізольованість породжувала іноді хуторянські уявлення про цілковиту відрубність української культури, плекала почуття самовдоволення й нехіті до ширшої освіти і культури. І українська еміграція, що живе серед культурних надбань інших народів, самою долею покликана розширити вузькі рамки поетичної провінційності, переносячи на рідний грунт здобутки світової поезії.

Така робота робилася і робиться і на Україні. Тичина, Антонич і Бажан, Драч і Вінграновський багато зробили для того, щоб вивести українсь­ку поезію на міжнародні простори — і емігрантським поетам з ними важко змагатися. Але поети на Україні роблять це не стільки засвоюючи чужомов­ні поетичні надбання, скільки розвиваючи власні поетичні традиції до все вищого й вищого рівня. Українські ж поети на еміграції, навпаки, сильні передусім тоді, коли вони переносять на український грунт поетичні здобут­ки інших народів.

Частково це робиться шляхом перекладання визначних поетів інших народів — Хіменеса, Альберті, Лорки, Сен-Жон Перса та ін. Але найбіль­шого еміграційні поети досягають тоді, коли власну, оригінальну поезію творять, так би мовити, з урахуванням поетичного досвіду інших народів, прагнучи збагатити національні традиції традиціями чужомовними.

Певна річ, для нас, вихованих на національних традиціях, їхня поезія звучить іноді незвичайно, важко для сприймання. Що ж, на загальну при­ступність вона й не розрахована. Але ті, хто не побояться труднощів, вчи­таються, звикнуть, ті мати муть від «Нової поезії» справжню насолоду.

Найменше зусиль для розуміння потребує поезія Вадима Лесича: його поетика найменш ускладнена, до традицій української поезії В. Лесич стоїть найближче. Трохи важчими для сприймання, але й змістовнішими, є поезії Віри Вовк, Василя Барки та Юрія Тарнавського.

А власне, коли мова заходить про «Нові поезії», говорити категорично про переваги одних поетів над іншими дуже важко. Бо загальний рівень поезії всіх авторів досить високий; поети, представлені тут, різні, і кожен читач, не накидаючи своїх смаків іншим, може за власними вподобаннями надавати перевагу тому чи тому поетові, — і ніхто не може звинуватити його в нерозумінні поезії.

Тут не місце аналізувати художні особливості «Нової поезії» докладно; для цього потрібен час, а головне — ширше знайомство і з літературною продукцією нью-йоркської групи, і з продукцією літературного загалу, на тлі якого виросла нью-йоркська група. Але й без такого аналізу очевидно, що нью-йоркська група залишить помітний слід в історії української поезії.

1960-ті роки

Світличний І. О. Серце для куль і рим : Поезії. Поетичні переклади. Літературно-критичні статті. — К., 1990. — С. 515-517
Случайные рефераты:
Реферати - Життя та творчість Леоніда Глібова
Реферати - Життя і творчість Анатолія Шияна
Реферати - Життєвий і творчий шлях Ігоря Римарука
Реферати - Життя та творчість Олени Теліги
Реферати - Андрій Малишко
Реферати - Життя і творчість Павла Филиповича
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта