Історія Запорозьких Вольностей
Історію Запорозьких Вольностей важко зрозуміти без реконструкції та аналізу адміністративного устрою. В той же час запорозький зимівник, як найчисельніша одиниця запорозьких поселень, постає одним з головних суб'єктів подібного устрою. Тому дуже важливо з'ясувати рівень стосунків між січовою адміністрацією і зимівчанами, тобто між владою і власниками хуторів.

Не викликає сумніву, що ці стосунки були далеко не простими протягом всієї історії існування Вольностей. Про це свідчать і сучасники, починаючи від Еріха Лясоти і до князя Мишецького. Повідомлення першого свідчать про розмежування між власне січовиками - воїнами професіоналами і зимівчанами – господарями, котрі живуть десь на кордонах і лиш номінально підпорядковані Січі.

Другий автор повідомляє навіть про заколот і протистояння "homo economіcus" проти "homo mіlіtarіs" за часів Олешківської Січі, адміністрація якої"... їх підданими у себе мали й образи і насильства їм чинили. Тому й переселились в Кам'янку". Достатньо фактів протистояння і за часів останньої Січі. Подібним фактам невиправдано мало приділялось уваги через недооцінку зимівників в розвитку державницьких інституцій Запорозьких Вольностей. Певну роль відіграло і надмірне захоплення військовим аспектом запорозького козацтва.

Абсолютне верховенство Січі над усіма інституціями Вольностей вважалось незаперечним і цілком сталим. З'ясувати місце зимівника в адміністративному устрої Вольностей досить важко навіть при уявному відтворенні цієї системи.

Відомо, що всі землі Вольностей поділялись на 8 паланок, кожною з котрих керував обраний полковник з старшиною. З універсалів наданих Кошем місцевій адміністрації на управління паланками видно, що паланкову адміністрацію обирала громада, а Кіш лише затверджував вже обраних. Серед виявленого комплексу універсалів в деяких залишено місце для прізвищ новообраної старшини, які туди вносились після затвердження акту обрання січовою адміністрацією. В окремих універсалах маємо пізніше внесені прізвища старшин. Це добре видно з порівняльного аналізу чорнил і почерку.

Паланки, в свою чергу, поділялись на отаманства, до складу яких входило кілька поселень. До Протовчанської паланки входило Василівське отаманство з селами Василівкою і Грузинівкою, отаманства Шульгівське, Половицьке, Проданівське з відповідними селами. Отаманствами теж керувала вибрана місцевою громадою старшина, яка в свою чергу відповідала за порядок, збирала податки і вела зносини не тільки з керівництвом паланки, а й безпосередньо з Кошем.

З Коша теж часто йдуть накази безпосередньо сільським отаманам. Так, 12 січня 1764 р. з Коша надійшов наказ отаману посполитому Нового Кодака, де регламентувалась видача провіанту посильним. Такий безпосередній тісний зв'язок давав змогу уникнути бюрократичних перепон і оперативно вести управління. Добре видно і розподіл на цивільну і військову владу, хоча з огляду на військову ситуацію остання часто брала на себе і виконання суто цивільних обов'язків, як то збирання податків, заготівля провіанту і фуражу, утримання поштових станцій і таке інше.

Отаманства ділилися на так звані десяткові хати. Причому знову ж таки окремо на посполиті і військові, тобто козачі. До цих десятків записувались всі піддані Вольностей, що мешкали поза Січчю. Вони були водночас найдрібнішою військовою, допоміжною і господарською одиницею по виконанню різних нарядів і збору податків. Від цих податків можна було частково позбавитись лише перейшовши в козацький стан, перебування в якому було вигідне і за матеріальними, і за моральними міркуваннями.

В реконструйованій системі зимівнику не знайшлося місця, його становище чітко не окреслювалося. Саме тому дослідники втрачали зимівник з поля зору при розгляді адміністративного устрою. Водночас в універсалах робиться наголос на тому, що в компетенцію паланки входить і керівнитво "... сидящими в Самаре и в других местах и поженившимися казаками употребляеми били...". Тим самим паланковій адміністрації були підпорядковані лише хутори поспольства і одружених козаків, незважаючи на випадки їх прямих зносин з Кошем.

Ці нечисленні випадки безпосередніх зносин говорять начебто про пряме підпорядкування зимівників січовій адміністрації, що, на нашу думку, не зовсім вірно. Зимівники січового товариства лише номінально залишались підпорядкованими Січі, а фактично вони мали певну автономію, і їх залежність від Січі обмежувалась залежністю господаря від влади курінного, до якого він був приписаний.

Аналіз тексту універсалу дає змогу припустити, що в даному випадку ми маємо хоча й поодинокий, але певний відголосок спроб адміністративних реформувань часів останньої Січі, коли зимівники намагались вивести одружених з прямого підпорядкування Січі і передати під юрисдикцію паланок. Реформування не вдалося, принаймні в подальшому ми не зустрічаємо жодних посилань на такі спроби. І це не дивно, адже авторитет паланкових полковників був слабий, про що свідчить лист Бугогардівського полковника Андрія Сухого до Коша про неможливість знайти винних і задовольнити позов курінного Стецька Старого Левушківського куреня з товариством за покрадених коней: "А якщо і знайдуться, то мого суду й покарання не слухають, що підтвердити можуть курінні отамани, Левушківський та Незамаївський про те відають".

Показово, що полковник спирається на традиційно високий авторитет курінних отаманів. Недарма ще М. С. Слабченко вважав, що авторитет курінних в очах козацтва інколи важить більше, ніж авторитет кошового. Згадаємо й численні факти мовчазної згоди курінних в участі їх козаків в гайдамацьких ватагах і навіть факти передачі частини награбованого до рук курінних для збереження і як платні за сприяння. Наведені факти побіжно підтверджують наше переконання в більш ранньому походженні зимівника, ніж інших інституцій. Трохи пізніше в іншій своїй роботі той же М. С. Слабченко писав, що "влада володаря зимівника наближалась до влади куреня, а подекуди й більше, бо в зимівнику жили й посполиті й діти з жінками".

А якщо зважити на те, що при деяких зимівниках були і поштові станції, утримувані коштом господаря, а подекуди і церкви з ієромонахами, то стане цілком зрозуміло, що ця влада дійсно була вища за владу курінних. Більше того, якщо сюди додати сезонних перехожих робітників, які не були підданими Війська, то стане ясно, що влада господаря зимівника в цьому випадку була вищою навіть за владу кошового, який порядкував лише підданими Війська та й то з безпосередньою участю Військової ради і курінної отаманії – вельми впливового дорадчого органу при кошовому. Саме тому ми й маємо деякі підстави говорити навіть про змагання зимівчан з Січовою адміністрацією, яка змушена була вживати рішучих заходів для зміцнення свого авторитету, надсилаючи погрози володарям зимівників: "Ежели ж вы сей наш приказ принебрежете то имеете быть казнимы непременно".

Окремим аспектом стосунків є система оподаткування в Запорозьких Вольностях. Побіжно цього питання торкались відомі дослідники Запорожжя, починаючи з А. Скальковського, який головним прибутком Війська вважав царське жалування, а на останнє місце ставив військову здобич. Він між іншим наголошує, що "... податки платили тільки сімейні козаки і поспільство. Вони (податки – О. О.) були постійні і тимчасові. Постійні складали 1 руб. або 1,50 руб. з сім'ї".

Д. І. Яворницький в переліку головних Військових прибутків ставить на перше місце військову здобич, а податки – на передостаннє місце перед царським жалуванням. Цим підкреслюється, з одного боку, військова основа козацької корпорації, а з іншого – певна незалежність Війська від царської милості. Особливо детально розглядали ці питання дослідники новітнього часу. М. С. Слабченко описав всі види повинностей на всі категорії населення Вольностей.

В. Голобуцький стисло охарактеризував лише податки посполитих, які накладались Кошем на окрему слободу; розподіл належав самій громаді даного поселення. Останнє посилання є не зовсім коректним. З численних ордерів Коша видно, що остаточне визначення суми податку належало місцевій паланковій адміністрації, яка робила це не без участі сільської громади.

Дійсно, податки збирали з сіл диференційовано. В 1760 р. з 107 "козаків самарських при Новоселиці" зібрано було 147 крб., а з 127 козаків новокодацьких зібрали 110 крб. Простий підрахунок показує, що на одного козака в першому випадку припадало 72 коп., а в другому – 115 коп. Але насправді ніякого зрівняння в оподаткуванні не було. Майновий стан кожної сім'ї мав велике значення для визначення розміру податків, і тому щорічно місцева адміністрація складала загальний майновий реєстр не тільки всього свого відомства, а й докладний майновий перелік кожного одруженого козака, як це було зроблено в Протовчанській паланці в 1770 році.

Таким чином, оподаткуванню підлягали майже всі категорії населення від поспільства до козаків, "що в наймах і без найму живуть в обивателів", і навіть церковні установи і окремі духовні особи. Разом з тим зимівчани не сплачували ніяких визначених щорічних грошових податків, принаймні жодного документа про це не виявлено, як не маємо й даних про будь-які інші податки і повинності. Щоправда, є окремі згадки про постачання до Коша худоби.

Але не ясно, чи з приватних, чи з військових зимівників вона постачалась і наскільки обов'язковим і регулярним був цей акт з боку приватних осіб. Маємо лише певні дані про натуральне оподаткування володарів лодійних млинів, яке можна вважати лише як тимчасове.

Крім того, саме зимівчани-підприємці були тим джерелом доходу, що платили мито з торговельних оборудків. Чим активнішими були їх торговельні зв'язки, тим більший податок сплачувався до Січі й паланкової адміністраціі.

Таким чином, за зимівчанами, як за членами січових куренів, можна визнати за основну – традиційну військову повинність, якої багато хто намагався уникнути. Решта податків стягувалась, так би мовити, за загальним принципом, і їх розмір залежав від заможності господарів.

Важливим аспектом для з'ясування цього питання є торговельні оборудки з сусідніми народами, які давали Січі найбільші прибутки.

Обсяг торговельних операцій з Кримом сягав багато більше 60 тис. крб. за рік, а з Туреччиною – 200-250 тис. крб. За часів останньої Січі сумнозвісний Муравський шлях перетворюється у виключно торгівельний. До нього з правого берега Кінських Вод тулились зимівники запорожців, а з іншого берега - татарські "кишені. Про налагодження чисто сусідських стосунків між козаками і татарами свідчать чисельні документи. В них простежується певна зацікавленість і навіть залежність один від одного.

Що ж стосується Польщі, то й тут господарські інтереси домінують над традиційним відчуженням. З Правобережжям торговельні стосунки були далеко не безхмарними, зважаючи на велику кількість пограбованих запорозьких підприємців польськими урядовцями. Але й при цьому зв'язки Правобережної України з Запорожжям також були не тільки активними, а й життєво необхідними для обох сторін. Цікавим видався й той факт, що ті ж польські шляхтичі намагались рятувати своє майно і худобу від гайдамаків на землях Вольностей.

Товарне господарство давало Січі найбільші кошти. А натуральне господарство дрібних зимівників, де частка найманої праці була незначна або й зовсім відсутня, було звільнене від будь-яких податків. За військовою регулою, яка витікає з інституту батьківства і побратимства, ці господарі повинні були надавати притулок перехожим січовикам і посильним від Війська. Це друга й остання повинність господарів зимівників.

Зробивши висновки про певну автономію зимівників в устрої Запорозьких Вольностей, слід відзначити і його відносно вільні стосунки з іноземними сусідами. Недарма серед запорожців була поширена приказка, своєрідна формула успіху: "Хочеш бути багатим – не будуй доброї хати, над границею живи, передержія держи". Намагання певної частини козаків жити на кордонах спостерігається ще з часів Лясоти. Причому, ця частина була більшою за кількість січовиків. А тому слід обережно ставитись до твердження В. Степового, що над татарським кордоном зимівників було мало.

Деякі картографічні дані XVІІІ ст. і археологічні розвідки доводять, що щільність зимівників на прикордонних територіях була ненабагато меншою ніж в північних паланках. Більше того, є певні відомості, що навіть цілі слободи запорожців були розташовані далеко від кордонів на територіях татарських кочовищ. І це відбувається не лише через брак вільних для поселення земель, а й з міркувань ближчого розташування до ринків збуту своєї продукції.

Важливим в цьому відношенні виступає бажання уникнути, по можливості, будь-якої влади над собою, навіть влади Січі. Її авторитет падав разом з падінням агресивності південного сусіда, який з огляду на зростаючу російську експансію більше турбувався про збереження свого, а не про загарбання чужого. Січова функція оборонця вже не мала великого попиту, а через це і авторитету.

З огляду на все більшу економізацію і демілітаризацію Запорозьких Вольностей роль Січі, як військового захисника своїх суб'єктів, зменшується. Більшу роль починають відігравати загальні економічні закони, і зимівник намагається зберегти і закріпити за собою певну автономію. Він для своїх мешканців починає грати ту ж роль, яку зовсім недавно для них грала Січ – роль захисника і упорядника. Тепер негнучкість старих загальновійськових законів стає на перепоні стосунків між зимівниками та Січчю, яку до того ж понукають до невигідної війни за чужі імперські інтереси.

Не випадково деякі зимівники перетворюються на бази гайдамацького руху. Руху, опозиційного офіційній Січі. Як свого часу Січ була опозиційна будь-якому уряду, маючи свої мілітарні інтереси понад інтереси держави-сюзерена, будь то Польща чи Московія. Коли їх мілітарні інтереси збігались, то вони були взаємозацікавлені один в одному. А коли ці інтереси не співпадали, то наступала чергова криза у стосунках. Саме цим можна пояснити і факт більш довгого існування зимівників, про які згадується аж до 1804 року.

Саме їх, а не Січ, завзято боронили ватаги Поляруша, не даючи змоги російським військовим спокійно описувати і розкрадати майно зимівчан. Саме на зимівники був націлений перший підступний удар царату, і їх захоплення зробило Січ абсолютно безпорадною перед військами Текелія. І нарешті, саме зимівники найчастіше згадуються в відомому указі Катерини ІІ, бо вони були одною з головних причин ліквідації Запорозьких Вольностей.

Література

Маркина В. А. Крестьяне Правобережной Украины (кон. ХVІІ - 60-е г. ХVІІІ). – К., 1978.
Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. – Екатеринослав, 1880.
Олійник О. Про локалізацію запорозьких зимівників // УІЖ. – № 10-11. – 1992.
Слабченко М. С. Паланкова організація Запорозьких Вольностей // Праці комісії для виучування історії західноруського і українського права. – К., 1929. – Вип. VІ.
Случайные рефераты:
Реферати - З історії підручників словесності ХІ-XVIII ст. - предтеч навчальних книжок з літератури
Реферати - Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах "Маруся Чурай" (курсова робота)
Реферати - Поет Арон Копштейн
Реферати - Життя та творчість Олега Ольжича
Реферати - Поети "Молодої музи"
Реферати - Літературний портрет Степана Пушика
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 2
    Гостей: 2
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта