Історична повість Богдана Лепкого "Мотря"
Простір і час взаємозалежні й взаємозумовлені. "Ми не знаємо жодного явища в природі, яке не посідало би частини простору і частини часу", — пише В.Вернадський. Інший дослідник С.Бабушкін, роз­глядаючи проблему: "Що пов'язує простір і час у мис­тецтві?", наводить слова Ж.Гюйо: "Спробуйте уявити собі час як такий? Ви досягнете цього лише тим, що уя­вите собі простір. Ви будете змушені розташувати пос­лідовні явища в одну пряму лінію, вмістити одне явище в одній точці лінії, інше — в другій. Одне слово, для то­го, щоб уявити собі час, ви викличете ряд просторових образів". Тому О.Ухтомський запроваджує в науковий обіг термін "хронотоп" на означення часопростору. Для світосприйняття художнього твору ним уперше ско­ристався М.Бахтін. На його думку, хронотоп — це "сут­тєвий взаємозв'язок часових і просторових відносин, художньо освоєних у літературі..." Злиття часопросторових прикмет "забезпечує естетично довершене цінніс­не пізнання людини й евіту".

В основі ж написання будь-якого художнього твору на історичну тему лежать два фактори: фактор худож­нього вимислу і фактор правдивості зображуваного. Тому, відтворюючи становище Гетьманщини на початку XVIII ст., Б.Лепкий базує художній часопростір повісті "Мотря" на реальній історичній ситуації. І хоча хроно­логічні рамки змальованого обіймають 1706-1707 ро­ки, автор не обмежується лише цим періодом.

Саме тому він прагне віддати належне усім 20-ти ро­кам гетьманування Івана Мазепи. Адже увійшов цей пе­ріод у історію як "періклів вік розвою України" (Ю.Іван-ченко) або як "золота доба" (Д.Дорошенко). Мазепа поклав край Руїні, яка остаточно знесилила Українську козацьку військову державу, стабілізував життя народу, дбав про освіту і культуру, розбудовував церкви, укріп­лював міста. То був час загального добробуту україн­ців. Відгомін його знаходимо в повісті у величезному хронотопі побутовості.

Художній час тут, сказати б, буденний, з інтригами, конфліктами, дріб'язковими проблемами, він протяж­ний, нудотний, подекуди наближається до циклічного, прикмети якого, за М.Бахтіним, "прості, грубо-матері­альні, міцно зрослися з побутовими локальностями". І хоча у "Мотрі" немає повторення з дня на день одних і тих же дій, складається враження, що життя героїв ми­нає у незмінному ритмі. Інакше чим пояснити те, що Б.Лепкий аж у трьох розділах ("Ранком", "На фортеці", "Марія-Магдалина") описує життя-буття всього лиш од­нієї половини дня гетьмана і більше до цього не повер­тається? Виступають наперед і суто матеріальні потре­би. Наприклад, для генерального судді Василя Кочубея найголовніше смачно поїсти, випити й добре виспатися. Від його неспокійної молодості залишилася тільки ко­лекція зброї.

Простір у цьому хронотопі має закритий характер. Основною його одиницею є двір (двір гетьмана у Києві і Бахмачі, генерального судді — у Ковалівці й Батурині). Використовуючи топос двору, Б.Лепкий продовжує традиції змалювання обмеженого простору (згадаймо про існування у літературі таких локальностей, як "за­мок", "салон") і констатує на тому, що у період Мазепиного правління значно поліпшилося становище ко­зацької верхівки. Хоч автор відтворює побут лише у ма­єтку гетьмана та генерального судді, розкуті, вільні дії старшин свідчать: з одиничного можна робити висновок про становище загалу. Особливе акцентування на дета­лях побуту. Так, у гетьманському палаці маємо і пухнас­ті перські килими, і шафи з мосяжними ґратками, і книжки, оправлені в білий пергамент, і золотий та сріб­ний посуд, і мистецьки оздоблені скатертини й фіран­ки. Але нагромадження речей для відтворення багатс­тва старшин недостатньо. Тому Б.Лепкий поєднує їх з природними реаліями. Величний дім Кочубея у Ковалів­ці оточують "сади, городи, пасіки й вітряки". "Як дале­ко оком кинеш — усе його — і земля, і люди, і навіть те небо, що зрошує поля дощами, і сонце, що, здаєть­ся, тільки йому й світить" (С.72). Простір сприймається як прекрасний художній світ, навіть навіює думку про ідилію. Але повідомлення про те, що "Любові Хведорів-ні всього було замало" (С.72), абсолютно руйнує її. Мотря теж підкидає ложку дьогтю: "Наскучили оці ба­гатства, похлібства, пустомельства, усі ви наскучили ме­ні... Усі!" (С.75), — заявляє вона Чуйкевичу. Справді, ідилія — це іконний образ ідеалу, що асоціюється зі щастям. Там, де немає щастя, зникає і вона. Буття стає тоскним і непривабливим. У подальшому переліку речей і предметів розкоші уже вчуваються іронія і біль. За зовнішнім блиском і процвітанням приховується внут­рішній занепад. І пишна садиба генерального судді сприймається не краще, як садиби у творах Оноре Бальзака, "самий вигляд яких наганяє нудьгу, мов най-похмуріші монастирі, найсіріші стіни, найсумніші руї­ни".

Оте внутрішнє деградування виходило на прямий зв'язок з двома проблемами: 1) з участю України у Ве­ликій Північній війні (1700 - 1720), яка зовні нібито й не зачіпала інтересів Гетьманщини — боротьба велася за вихід Балтійського моря між Московщиною і Швеці­єю, та все ж вносила в елементи добробуту розлад. Ад­же Україна, будучи автономною державою у складі Московщини, мусила підтримувати її політику і всіляко допомагати їй; 2) з проблемою недержавності Гетьман­щини. Розібратись у ній Б.Лепкому допоміг В.Липинський, дружба з яким припала саме на краківський пері­од життя письменника.

Коли ж заглянути у праці талановитого історика і звеличника героїчного минулого В.Липинського, то се­ред статичних причин української недержавності знай­демо: 1) невигідне географічне положення у Європі (би­тий шлях); 2) родючі землі, що постійно притягали до себе завойовників та вели до надзвичайно швидкої де­генерації громадянських інстинктів у людей; 3) "неуста­леність раси" — "повний брак патріотизму і зненависть до своїх власних земляків"; 4) "перевага в нашому ха­рактері емоціональності над волею і інтелігентністю". Таке трактування вічної залежності українців від своїх сусідів відповідає в історичному циклі повістей Б.Лепкого універсальній просторовій одиниці — степу,

Саме поняття степу несе у собі відчуття волі, непев­ності і неприборканості. Воно є ознакою політичного безсилля народу. "На безмежних степах, ... де не розу­міли, що свобода лежить в обмеженні і в обов'язках, де кожний козак, осівши, хотів наслідувати шляхтича, бо це ж був його ідеал в часі мира, — тяжко було взагалі наладнати державне життя", — констатує В.Безушко. От і лепківський Мазепа, розглядаючи можливість до­сягнення самостійності Гетьманщини, доходить виснов­ку: "В тім-то й біда, що Господь посадив нас не між го­рами та між морями, а на велетенському суходолі, на безбережних степах...

...Степом назверх і всередині, бо наша душа теж степ. Степ — ворог держави" (С.186 — 187).

Простір степу і непевний, тривожний час сприяють становленню величезного кризового хронотопу порога. "Час у цьому хронотопі, по суті, є миттю, яка наче не має тривалості і випадає з нормального протікання бі­ографічного часу"13. У Б.Лепкого поріг існує в тісному переплетенні з побутовим хронотопом. Пізнаються вони найчастіше через часопростір дороги. Чітке виявлення хронотопу дороги маємо в оглядинах гетьманом Києва, подорожі Чуйкевича у Ковалівку та генерального судді у Батурин.

Цілісний простір Києва творить контраст до побуту у Мазепиному дворі. Він уже не настільки згущений, як в описі бенкету у гетьмана, не локалізований двором чи кімнатою. Хвалитися тут нічим: зустрічалися каліки і вбогі, вулиці подекуди вимощені деревом, а іноді трап­лялися ями і вибоїни. "Лампи світилися уночі тільки пе­ред гостинницями та заїжджими домами, хто що хотів, те й викидав на вулицю, а в днину не було кому спря-тати цього мотлоху. Київ був подібний до великого за­їжджого дому, в котрім годі завести лад, бо все хтось новий приїде і насмітить... Тільки розкішні церкви при­ваблювали до себе очі" (С.40).

У топосах Києва бачимо ще дві протилежності, пов'язані з будовою фортеці на Печорську та з монас­тирським життям. Перша сприймається як маленька зо­на пекла, як прелюдія до трагедії Батурина, друга — як скромне, тихе, прижиттєве існування. Дані просторові сфери існують у творі автономно, вони є взаємно від­межованими, як і відмежоване життя різних верств на­селення. Саме тому головний герой зустрічає просторо­ві опозиції, що утворюють зону відчуження, відчуття якої Б.Лепкий спеціально підкреслює: "Не можна сказа­ти, щоб гетьман був вдоволений ладом, який на вули­цях бачив" (С.40), "закусивши губи і приказавши своє­му серцю мовчати, зближався він до цього нового пек­ла" (до Печерська. — Б.В.), "як їм тут тихо, як далеко від турбот і суєти житейської!" (С.48) — думав Іван Ма­зепа, входячи у монастирську браму.

Розширюючи рамки топосів, автор досяг цілісності у висвітленні буття міста. За Б.Лепким, простір Києва — то єдність контрастів: добробуту і тяжкого життя, спо­кою і тривоги. Він не заходить у суперечність із загаль­ним становищем Гетьманщини на початку XVIII ст. І все ж хронотоп порога виявляється тут не так виразно, як на периферії. Адже у дорозі загону Івана Чуйкевича у Ковалівку та генерального судді у Батурин бачимо кон­кретні сутички з московським військом. Такий хід подій, з одного боку, виразно свідчить про посилення часової непевності, з другого — відповідає історичним даним про знущання Московщини над українцями, які перебу­вали під її протекцією.

Часопросторову непевність у дорозі Кочубея підси­лює опір середовища (за визначенням Д.Лихачова), який спричинюється погодою, що перетворює шлях у болото й озерця. "Як попав туди повіз, то застрягав по осі, і треба було його витягати" (С.176). Погана погода виявляє своєрідну перепону рухові возам генерального судді. Вона оплакує його долю. У сонячній Ковалівці залишився Кочубеїв нетривкий спокій. Батурин стане місцем тривог і інтриг, тому дорога не пускає Василя Леонтійовича туди.

Просторові об'єкти, як видно з вікна карети; викли­кають у героїв рефлексії над долею України, а іноді просто жахають, як, приміром, образ повішеного, на бі­лому черепі якого "сидів чорний ворон, чистив свій клюв до людської кості і, махаючи крилами, обривав і пускав з вітром останки чуприни" (С.177). Топоси глу­хих закутків Гетьманщини змушують читача сумніватися у Ті благополуччі і визнати, що нагадує вона "той корч, котрий підросте трохи, то його пообтинають, і він ніяк не може розвинутися у повний зріст" (С.176).

Здавалося б, часопростір болю і турбота за майбут­нє України повинні на задній план відтиснути будь-які проблеми приватного життя. Але Б.Лепкий вирішує інакше: крізь загальний смуток пробивається і впевнено промощує собі дорогу кохання Мотрі і Мазепи. Це яск­раво видно при аналізі ієрархічної структури хроното-пів, які складають композиційну основу "Мотрі".

Відправним пунктом дії є хронотоп бенкету на честь царя у Києві. Бенкет можна сприймати як апофеоз зус­трічі. Зустріч Петра І з козацькою верхівкою зумовлює виникнення хронотопу порога старшин, який підсилю­ється зустріччю з дідом-символом козацької слави. На цьому чітка пов'язаність хронотопів обривається. Але через певний час виникає уже інша взаємодія часопросторів, яка бере початок знову ж таки з бенкету, щоправда, уже на хуторі Кочубея у Ковалівці, де гене­ральний суддя вшановує українського рейментаря. Зус­тріч-бенкет у Ковалівці веде до метафоричного хроно­топу кольористих огнів, які, під свою чергу, "розгалу­жуються" на кольористі огні Кочубея й Іскри та кольо­ристі огні Мотрі й Мазепи. Перші знаходять своє про­довження у повісті "Не вбивай", другі детермінують по-рогову стадію у сім'ї Кочубеїв, яка знімається хроното­пом дороги Мотрі у монастир. У дорозі відбувається зустріч — викрадення дочки генерального судді. Викрадення поєднується зі знайомством з мельничкою та мельником і змінюється дорогою на Бахмач. З одно­го боку, дорога впливає на становлення ідилічного хро­нотопу, з другого - на хронотоп порога для Любові Хведорівни та Василя Леонтійовича. Розв'язка відбувається завдяки зустрічам і дорозі.

Поруч і в тісній взаємодії з Мазепиною сюжетною лінією розвивається і лінія Івана Чуйкевича. Вона не так важлива, як гетьманова, і виражається у такій часопросторовій послідовності: дорога — зустріч — поріг.

Як бачимо, автор почав повість з рішучої політичної ноти, акцентуючи на часопросторі Гетьманщини початку Великої Північної війни, а згодом повернув у зовсім ін­ший бік. Саме таким ходом дії він спробував нагадати читачеві, що є насамперед ліриком, отож його уяві тісно у межах історичної доби першої половини XVIII ст., вона здатна творити трохи інші комбінації часу і просто­ру. Цій меті підпорядкував він застосування символіки, яка насамперед стосується постаті Мотрі Кочубеївни.

У інтерв'ю В.Безушку Б.Лепкий якось висловив дум­ку про те, що в образах Івана Мазепи і Мотрі маємо проекцію на одну й ту ж особу — українського гетьма­на". Тому, змальовуючи у зовнішньому сюжеті Мотрю як гетьманову кохану, він прагне в її образі втілити ідею незалежності: "Вона його свято, його надія, що прийде великий день Воскресення, коли на цілій Україні загра­ють воскресні дзвони і брат брата обійме і ненавидячі себе зустрінуться словами: брате, сестро! ми вольні, вольні!" (С.284). Мазепа ж — носій цієї ідеї. Уособлен­ням кращих патріотичних сил України виступає Іван Чуйкевич.

Гадаю, що саме у повісті "Мотря" розгадка й завер­шення всього історичного циклу, прихований трагічний кінець Івана Мазепи. Гляньмо на розвиток подій, присвячених досягненню державності Гетьманщини, у наступних томах: "Не вбивай", "Батурині", "Полтаві", "З-під Полтави до Бендер", — і ми помітимо гармонію навіть у часопросторах. У "Не вбивай" іде якнайактив­ніша підготовка до розриву з Московщиною, її можна асоціювати з періодом усних і листовних розмов геть­мана з Мотрею. Хронотопи в обох випадках підпоряд­ковуються мотиву нудотного чекання. У "Батурині" ба­чимо першу спробу непослуху цареві, першу боротьбу і трагічне завершення її — знищення до тла гетьмансь­кої столиці. У "Мотрі" це відповідає жахливій зустрічі в негоду серед темної ночі Кочубеїв з донькою і запроторення її до монастиря. "Полтава" відтворює згурту­вання українських і шведських сил, планування ними нової боротьби, незначні бої та пекельні погодні умови, нарешті генеральну битву і трагічну поразку Кардових та Мазепиних військ. Це період відносного спокою. Уподібнення його з першою повістю епопеї віднаходи­мо у втечі Мотрі у Бахмач, що є виявом непокори бать­ківській волі і продовженням змагань за власне щастя, у підступних діях Кочубеїхи, яка прагне викрасти донь­ку і зганьбити гетьмана, та у сумному Мазепиному рі­шенні відпустити Мотрю до батьків. Акцентування уваги на хворобі дочки генерального судді наче нагадує: ідея незалежності уже частково підірвана. Знищений Батурин є свідченням цього. І хоч урешті настає одужання, воно є, по суті, тільки залікуванням того удару, який завдав козакам жахливий вигляд знівеченої столиці і подвоєнням прагнення боротьби за суверенність Украї­ни. Нарешті завершальний том "З-під Полтави до Бен­дер" нагадує останні сторінки "Мотрі". Герої змирили­ся з долею, їм довелося розпрощатися зі своїми бажан­нями і лише сподіватися, що у майбутньому вони все-таки здійсняться.

Асоціювання Мотрі з ідеєю незалежності вимагає і своєрідного висвітлення її особистого часопростору. На початку першої частини повістевого циклу він подаєть­ся тільки як хронотоп порога. Бо ж в умовах загально­го добра і відносного спокою про суверенність держа­ви забувають. Простір думок старшин, уособленням яких є Кочубей, не виходить за межі речового багатст­ва, а символи минулої козацької вольниці — пістолі, панцирі, шоломи — заховано у його "святині". Не див­но, що Мотрі тісно у багатих світлицях.

Для дівчини сонце є втіленням чистоти й істини, яка дається нелегко, але "що марне та кволе, що сонця бо­їться, перед вітром гнеться, хай пропадає" (С.94). Зір її часто прикутий до вікна. Живе Мотря на горищі, де вік­на дуже широкі. "З них видно геть далеко понад верхи дерев, аж на Полтавський шлях" (С.72). Вікно є симво­лом спілкування із зовнішнім світом. Життя на горищі контрастує з життям у нижніх покоях, як високі душев­ні пориви з ницими бажаннями власної вигоди (цікаво, що Кочубеїха ніколи не піднімається на горище). Дале­кий Полтавський шлях асоціюється з майбутнім. Спо­ріднені з Мотрею топоси сигналізують, що її справж­ність десь попереду, у мрії, а сьогодення, як і минуле, є лише примарністю існування: "Дихати не маю чим, чую кров, чую дим, тріщить в основах дім, валиться, а їм сниться весілля!" (С.113).

Поріг показує відчуження Мотриної душі від того ча­су й простору, в якому вона живе. Відображає він кри­зу в житті дівчини, яка минає завдяки зустрічі з гетьма­ном, що відбувається у прекрасну, сонячну, наче вели­кодню, днину. Ця зустріч допомагає Метрі зрозуміти власні прагнення й ідеали і навіть докорінно переінак­шує її життя. Зустріч, зрештою, стає перщопоштовхом до становлення ідилічного хронотопу, який охоплює майже весь другий том "Мотрі".

Ідилічний хронотоп виражається в особливій взаємо­дії часу і простору. Дія відбувається в одному місці — у гетьманському дворі у Бахмачі. Усе в цьому топосі є близьким і дорогим для героїв. Немає інтриг, зловмис­ників, насмішників. Тутешні люди розуміють закоханих і співчувають їм. У палатах Мазепи панують щастя й лю­бов. Тут немає побутових проблем, бо ж ідилія не знає дріб'язку. Вона дає розуміння того, що матеріальні ба­гатства — це ще не рай. Персонажі живуть у надзвичай­ному емоційному піднесенні, у ближніх вони бачать тільки прекрасне. Виявляється часова дихотомія "ко­лись-тепер": "Перше люди пересувалися перед нею (Мотрею. — Б.В.), як образи, стрибали, як кукли у вер­тепі, вона бачила їх поверху, не вдумуючися у їхню вда­чу, не питаючися, як вони чують і що собі думають.

Тепер цікавилася всіма, навіть старим медиком" (С.307).

Відродження Мотриної душі вимагає гармонії з при­родою: "минай скорше, зимо, розвивайтесь луги, розц-вітайтесь квітки, вертайте птахи з далеких країв, співай­те пісню радості й кохання..." (С.306).

Простором для закоханих стає сонце, небо, зорі, мі­сяць. Превалює вертикальність над горизонтальними вимірами, бо герої витають у високостях, у мріях. Впа­дають в око світлова акцентація, паралель між людьми і небесними світилами: "Мотре, сонце моє!" (С.290, 306, 320).

Невипадково свято душі наших героїв збігається з найбільшим зимовим святом — Різдвом Христовим. Ад­же з народженням Христа у людства зміцнюється надія на спасіння, а в закоханих — віра у визволення Украї­ни. І навіть зима не заходить у конфлікт з молодечими намірами героїв, свідченням чого погідні, гарні дні. Але тепло узимку нетривке, воно скороминуще, як і ідилія у взаєминах гетьмана і дочки генерального судді. На ду­ші залишається холод і біль, а "над Бахмачем гуділи вітри і мело снігом" (С.382). Руйнація ідилії зумовлена опором середовища — виникненням перешкод з боку Кочубеєвої сім'ї та хронотопом сновидінь, який вносить у надто повільну тривалість дії елементи тривоги.

Сон — це "випадання з безупинного потоку часу, розмикання-його невблаганної неперервності" . У ньо­му з калейдоскопічною швидкістю можуть бути представ­лені фантастично сконцентровані чи розгорнуті варіації часу і простору, що провіщають кращі чи гірші ситуації й обставини. Сни ж у повісті Б.Лепкого "Мотря" спричине­ні однією проблемою — змаганнями гетьмана за суве­ренність України. Вона пов'язана з коханням героїв.

Сновидіння Івана Чуикевича (озеро в ліску), на пер­ший погляд, не відбігає далеко від часу дії. Воно ніби­то є відображенням прагнень канцеляриста захистити від усіляких несподіванок кохану гетьмана Мотрю. Нас­правді ж перекидає місток у майбутнє, у час Полтавсь­кої битви, коли козакові доведеться боротися за честь і волю Гетьманщини.

Про скорий крах Мотриних надій і гетьманських мрій щодо визволення рідної землі "повідомляє" сон дочки генерального судді у Бахмачі: "Ходила з гетьма­ном по облаках, шукаючи своєї зорі", її зоря "в без­вість покотилася... Темно..." Гетьманова "полум'ям спа­лахнула, півнеба загравою озарила і — згасла. Темно, аж чорно. Хитаються хмари під ногами, небо, як роз­бурхане море, ні йти по ньому, ні на землю вернути...

Добре, що білі коні женуть. Чорні сани безголосо сунуться за ними... Мотрю якась зимна рука потягнула в сани, — женуть... Місяць, сонце, зорі — все таке ве­лике, жахливе, чуже — позасвітне.

— Тпру! — і сани спинилися перед монастирською оградою..." (С.374).

Топос зорі має подвійне значення. Він відображає до­лю людини і водночас ототожнюється з її мріями і дома­ганнями. Яскравість зорі вимірюється тим значенням, яко­го досягає людина в суспільстві, і величчю її прагнень. Те­мінь, чорнота, хмари, розбурхане море сигналізують про трагедію, безвихідь, крах надій. Білі коні з чорними сань­ми символізують біль і жаль, а монастирська брама є сво­єрідним знаком прощання зі світом. Справді, Мазепине намагання здобути Україні волю захопить багатьох, та все ж зазнає невдачі. Й ідея суверенності тривалий час не пробиватиметься назовні, хіба що жеврітиме десь у гли­бинах душ, мовби за стінами монастиря.

Можна сказати, що художній хронотоп "Мотрі" відби­ває загальні естетичні та філософські уявлення автора про зображувану ним добу (початок ХУІІІст. на Україні) та проекцію її у масштаби майбутнього. Спрямований він на відтворення об'єктивних сторін життя, на аналіз пере­живань героїв. Цікаво, що Б.Лепкий не намагається дати широкого опису просторових одиниць, а просто називає їх, як це роблять у поетичному творі, залишаючи за чи­тачем право на найрізноманітніші асоціації.
Случайные рефераты:
Реферати - Володимир Шухевич
Реферати - Життя та творчість Василя Еллана-Блакитного
Реферати - Життя і творчість Марійки Підгірянки
Реферати - Ключові слова в художньому творі
Реферати - Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах "Маруся Чурай" (курсова робота)
Реферати - Життя та творчість Степана Васильченка
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 21
    Гостей: 21
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта