Інструменти реалізації грошово-кредитної політики
Суть і цілі грошово-кредитної політики

У XX ст. формується система державного регулювання економіки і, зокрема, така важлива складова її частина, як грошово-кредитна політика.

Грошово-кредитну (або монетарну) політику звичайно визначають як комплекс взаємопов'язаних заходів з регулювання грошово-кредитного ринку, які проводить держава через центральний банк. Центральний банк виступає в ролі провідника, автора грошово-кредитної політики, тобто її головного суб'єкта. Проте слід зазначити, що при розробці грошово-кредитної політики, визначенні її основних параметрів центральний банк орієнтується на макроекономічні показники, які визначаються органами законодавчої і виконавчої влади.

Проведення грошово-кредитної політики передбачає визначення її стратегії і тактики. Стратегія політики полягає:

у виборі цілей;
встановленні певної ієрархії цілей;
визначенні параметрів цілей.
Тактика грошово-кредитної політики полягає у виборі засобів, інструментів, які є найкращими (преференційними) для досягнення поставлених цілей. Цілі грошово-кредитної політики можна згрупувати таким чином:

кінцеві;
проміжні;
оперативні.
Через те, що грошово-кредитна політика є одним із напрямків загальнодержавної економічної політики, її кінцеві цілі виступають як частина глобальної стратегії, що визначається законодавчими й виконавчими органами влади. Стратегічні цілі загальнодержавної економічної політики — це:

економічне зростання;
висока зайнятість населення;
стабільність цін у державі;
рівновага платіжного балансу.
Центральний банк як орган державного регулювання, основне завдання якого полягає у забезпеченні сталості національної грошової одиниці, спрямовує свою грошову-кредитну політику, в першу чергу, на забезпечення стабільності цін і зниження рівня інфляції. Слід зазначити, що ефективність грошово-кредитної політики значною мірою залежить від узгодженості кінцевих (стратегічних) цілей грошово-кредитної і загальнодержавної економічної політики.

Потреба у визначенні проміжних цілей викликана тим, що інструменти грошово-кредитної політики (політика відкритого ринку, політика рефінансування, політика обов'язкових резервних вимог) в основному не мають прямого безпосереднього впливу на кінцеві цілі. За проміжні цілі центральні банки звичайно вибирають досягнення певних змін обсягу грошової маси МЗ (або окремих її агрегатів), або певних змін у рівні процентної ставки. Ці орієнтири напряму пов'язані із досягненням кінцевої мети.

Спрямованість і параметри проміжних цілей залежать від конкретної макроекономічної ситуації в країні, зокрема від характеру розвитку економічного циклу.

В останні роки зросло значення такого проміжного цільового орієнтиру грошово-кредитної політики, як обмінний курс національної грошової одиниці. Це викликано розширенням міжнародних зв'язків, зростанням взаємозалежності економік різних країн. Крім того, в країнах з перехідною економікою іноземна валюта часто виконує у внутрішньому обороті функцію засобу нагромадження, а інколи — й засобу платежу. За цих умов держава в особі Центрального банку, здійснюючи вплив на обмінний курс грошової одиниці, отримує змогу впливати не тільки на зовнішньоекономічну сферу діяльності, але й на внутрішньо економічні показники.

Грошово-кредитна політика не може орієнтуватися виключно на обмінний курс, вона використовує його як один із цільових орієнтирів.

Для досягнення зазначених проміжних цілей центральні банки, як правило, встановлюють ще й оперативні цілі, які вони можуть контролювати. Головним чином центральні банки орієнтуються на монетарну (грошову) базу, тобто гроші, які вони самі безпосередньо створюють (готівка в обігу поза банківською системою і резерви комерційних банків).

Грошово-кредитна політика тісно пов'язана з бюджетною, податковою, валютною, зовнішньоекономічною. Так, якщо уряд стимулює економіку суттєвим збільшенням державних витрат, результат буде значною мірою позначатися на характері грошово-кредитної політики.

Емісія державних боргових зобов'язань чинить тиск на грошовий ринок, зв'язує частину грошової маси і спричиняє підвищення процентної ставки, що може призвести до скорочення приватних інвестицій (ефект витіснення) і підриву стимулів для розширення економічної активності. Якщо ж центральний банк одночасно проводитиме політику підтримки процентної ставки, він вимушений буде розширити пропозицію грошей, провокуючи інфляцію.

Інший приклад. Якщо центральний банк ставить за мету підтримку фіксованого обмінного курсу, то самостійна внутрішня грошова політика стає практично неможливою, тому що девізна політика (купівля або продаж іноземної валюти на ринку) з метою підтримки обмінного курсу автоматично веде до зміни грошової маси в економіці.

Таким чином, ефективна стабільна грошово-кредитна політика (під якою розуміється звичайно низький стійкий темп інфляції) передбачає необхідність узгодженості й координації грошово-кредитної політики з іншими напрямками загальнодержавної економічної політики і, зокрема, з напрямками кон'юнктурної політики.

Місце й роль грошово-кредитної політики у системі державного регулювання економіки по-різному визначають представники різних економічних теорій, зокрема представники найбільш фундаментальних з них — монетаристської і кейнсіанської.

Національний банк України як центральний банк держави щорічно розробляє проект основних напрямків грошово-кредитної політики, які затверджуються Верховною Радою України.

Ці напрямки передбачають:

аналіз і прогноз розвитку макроекономічної ситуації в Україні;
основні завдання грошово-кредитної політики;
цільові орієнтири грошово-кредитної політики;
інструменти регулювання грошово-кредитного ринку.
Грошово-кредитна політика Національного банку України на перспективу націлена на забезпечення внутрішньої і зовнішньої сталості гривні, досягнення фінансової стабілізації і створення на цій основі сприятливих умов для здійснення позитивних структурних зрушень в економіці, а також для вирішення важливих соціальних проблем.

Інструменти реалізації грошово-кредитної політики

У своєму розпорядженні центральні банки країн з ринковою економікою мають досить широкий набір інструментів грошово-кредитного регулювання. Використання різних інструментів варіюється залежно від спрямованості економічного розвитку країни, ступеня відкритості економіки, традицій, конкретних умов.

З урахуванням характеру впливу на грошово-кредитний ринок вирізняють дві групи інструментів (засобів): адміністративного впливу та економічного впливу. Інструменти першої групи мають, як правило, форму директив, лімітів, нормативів, що виходять з центрального банку і спрямовані на обмеження свободи діяльності суб'єктів грошово-кредитного ринку і, в першу чергу, банків. Під інструментами другої групи розуміються різні засоби впливу центрального банку на грошово-кредитний ринок шляхом формування на ньому певних умов, що визначають поведінку суб'єктів ринку у напрямку, запрограмованому центральним банком.

До класичних інструментів економічного впливу центрального банку на грошово-кредитний ринок звичайно відносять політику обов'язкових резервних вимог, політику рефінансування (процентну), політику відкритого ринку.

Інструменти грошово-кредитної політики можна також класифікувати, використовуючи такий критерій, як спрямованість впливу, і виділити інструменти загальної спрямованості, тобто ті, що впливають в цілому на весь грошово-кредитний ринок, і селективні інструменти, вплив яких обмежується окремими сегментами грошово-кредитного ринку, окремими суб'єктами ринку або окремими операціями банків тощо. Слід додати, що селективні інструменти, як правило, використовуються для адміністративного впливу на ринок. До таких інструментів відносять:

селективну політику адресного рефінансування комерційних банків;
встановлення для комерційних банків кредитних і депозитних стель;
регламентацію процентної політики комерційних банків у вигляді встановлення обмежень по кредитних і депозитних ставках, по маржі;
обмеження по обсягу і по умовах надання комерційними банками окремих позичок;
залучення коштів комерційних банків на депозити в центральний банк тощо.
Вибір інструментів грошово-кредитної політики і спрямованість їх використання залежать від ринкової кон'юнктури. Так, для пожвавлення ділової активності, інвестицій центральний банк проводить політику "дешевих грошей" (політику грошово-кредитної експансії). При цьому він знижує офіційну процентну ставку, скорочує норму обов'язкових резервних вимог, виступає на відкритому ринку в ролі покупця цінних паперів і, таким чином, пропонує більш пільгові умови для кредитування реального сектора економіки. І навпаки, в період наростання інфляційних процесів центральний банк проводить політику "дорогих грошей" (політику грошово-кредитної рестрикції).

Політика рефінансування

Політика рефінансування реалізується центральними банками двома шляхами:

зміною обсягів і умов рефінансування комерційних банків;
зміною офіційної процентної ставки рефінансування (процентна політика).
Національний банк України поступово збільшує обсяг рефінансування комерційних банків, запроваджує нові методи рефінансування, зокрема проведення операцій РЕПО, створює для комерційних банків однакові умови для користування централізованими кредитами.

При визначенні процентної політики центральний банк враховує ряд факторів:

рівень інфляції;
процентні ставки на міжбанківському ринку;
процентні ставки комерційних банків за кредитами і депозитами на небанківському ринку;
доходність державних цінних паперів;
динаміку обмінного курсу національної грошової одиниці;
стан ліквідності комерційних банків тощо.
До середини 1994 р. офіційна процентна ставка НБУ залишалась від'ємною, тобто вона була нижче рівня інфляції. З другої половини 1994 р. НБУ взяв курс на встановлення позитивної процентної ставки. У 1995 -1997 рр. Національному банку вдалося забезпечити стримування темпів зростання інфляції і відповідного зниження офіційної процентної ставки.

Дія цього інструменту полягає у зміні центральним банком норми, в межах якої комерційні банки зобов'язані частину залучених коштів зберігати на рахунках у центральному банку. Резервування частини коштів банків спрямовано головним чином на обмеження їх можливості збільшувати грошову масу в процесі депозитно-кредитної емісії.

Норма резервних вимог є важливою компонентою грошового мультиплікатора. Залежність обсягу грошової маси від рівня норми резервних вимог простежується у формулі, що визначає пропозицію грошей:

MS=MS*mm,

де MS — грошова пропозиція (маса); MB — грошова база; mm — грошовий мультиплікатор.

У свою чергу, формула грошового мультиплікатора має такий вигляд:

mm= (cr+1) / (cr+rr),

де cr — коефіцієнт депонування грошей, тобто величина співвідношення готівки й депозитів; rr — норма резервування, тобто співвідношення банківських резервів і депозитів. У свою чергу, банківські резерви визначаються двома чинниками: по-перше, нормою обов'язкових резервів, по-друге, величиною надлишкових резервів комерційних банків.

Механізм використання резервних вимог характеризується цілою низкою параметрів, а саме:

порядком визначення норми обов'язкових резервних вимог (на законодавчому рівні чи центральним банком);
базою, що використовується для обчислення обов'язкових резервів (пасиви чи активи, які саме);
визначенням банківських активів, які дозволяється використовувати для задоволення резервних вимог;
величиною норми резервування та критеріями її диференціації;
розрахунковим періодом додержання резервних вимог.
Національний банк України активно використовує політику обов'язкових резервних вимог. Зараз норма резервування дорівнює 11,5%. Обов'язковому резервуванню підлягають усі кошти юридичних та фізичних осіб, залучені комерційними банками. Банки створюють обов'язкові резерви тільки у національній валюті і зберігають їх на коррахунку в Національному банку. Частково банкам дозволяється формувати обов'язкові резерви за рахунок касової готівки й облігацій внутрішньої державної позики.

Політика відкритого ринку

Політика відкритого ринку полягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів центральним банком. Ці операції зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що, у свою чергу, позначається на обсязі та вартості кредитів. У результаті центральний банк отримує можливість впливати на розмір грошової маси і рівень процентної ставки у потрібному напрямку, тобто досягаючи заздалегідь поставленої мети.

Об'єктом операцій на відкритому ринку виступають, як правило, цінні папери, що мають високу ліквідність, користуються повсюдним попитом при незначних коливаннях ринкової вартості. Традиційно центральні банки проводять політику відкритого ринку в основному з державними цінними паперами на вторинному ринку.

Механізм операцій на відкритому ринку нескладний, що робить його привабливим для використання. В той же час для проведення цих операцій центральні банки використовують різноманітні угоди стосовно цінних паперів, які відрізняються за цілим рядом параметрів, а саме:

формою угоди (звичайна купівля чи продаж або ж на умовах зворотної купівлі — РЕПО);
об'єктом угоди;
терміновістю угоди;
учасниками угоди.
Історично першою формою операцій на відкритому ринку були звичайні операції центрального банку з купівлі та продажу цінних паперів. Зростання попиту на цінні папери, зокрема з боку центрального банку, призводить до зростання їх ринкової вартості і одночасно з цим до падіння фактичної доходності, що, природно, спонукує власників цінних паперів до їх продажу і навпаки. Таким чином, центральні банки проводять операції на відкритому ринку, спираючись на дію ринкових механізмів коливання цін і доходності фінансових інструментів.

Операції РЕПО (REPO— repurchase agreement) — це фінансова операція, що складається з двох частин. У першій частиш одна сторона продає цінні папери іншій стороні. В той самий час перша сторона бере на себе зобов'язання викупити зазначені цінні папери у визначений термін або на вимогу іншої сторони. Це зобов'язання на зворотну купівлю відповідає зобов'язанню на зворотний продаж, яке бере на себе друга сторона. Зворотна купівля цінних паперів здійснюється за ціною, яка відрізняється від ціни первісного продажу. Різниця між цінами і є тим процентним доходом, який має отримати сторона, що виступає покупцем цінних паперів (продавцем грошових коштів) у першій частиш РЕПО.

Операції РЕПО дозволяють центральному банку справляти короткостроковий вплив на кон'юнктуру ринку з подальшим нівелюванням цього впливу через певний проміжок часу. У світовій практиці угоди РЕПО укладаються, як правило, на позабіржовому ринку, на короткий проміжок часу і на великі суми, тобто це операції оптового грошового ринку. Окремі параметри операцій РЕПО є стандартизованими.

Національний банк України здійснює на відкритому ринку як звичайні операції з цінними паперами, так і операції РЕПО. Згідно з положенням, затвердженим НБУ, операції РЕПО поділяються на три види залежно від терміну дії і порядку визначення процентної ставки:

нічне РЕПО;
відкрите РЕПО;
строкове РЕПО.
Політика відкритого ринку широко застосовується в регулятивній діяльності центральних банків. Це найбільш дійовий і гнучкий інструмент грошово-кредитної політики.

Валютне регулювання і контроль

Валютне регулювання і контроль — це важливі інструменти валютної і грошово-кредитної політики. Головною метою валютного регулювання, яке здійснює центральний банк, є проведення зваженої і обґрунтованої курсової політики.

Основні методи валютного регулювання, якими користуються центральні банки:

девізна політика;
процентна політика;
управління валютними резервами;
валютні обмеження.
Девізна політика полягає у зміні обсягів купівлі та продажу іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Використання девізної політики має певні межі. Через обмеженість розмірів офіційних валютних резервів продаж іноземної валюти має чергуватися з її купівлею, інакше резерви можуть бути вичерпаними.

Процентна політика. Змінюючи розмір офіційної процентної ставки, центральний банк чинить певний вплив на притік чи відтік капіталів і, тим самим, — на валютний курс. Підвищення ставки сприяє підтримці курсу, оскільки стимулює попит на дану валюту, а її зниження призводить до послаблення валюти.

Управління валютними резервами включає в себе формування їх оптимальної структури і раціональне розміщення активів країни за кордоном (у депозити в закордонних банках, у цінні папери, шляхом проведення форексних операцій). Офіційні валютні резерви складаються із золота, іноземних валют, спеціальних прав запозичення (СПЗ), а також квоти країни в Міжнародному валютному фонді.

Валютні обмеження становлять сукупність заходів і правил, сформульованих в законодавчому порядку або центральним банком і спрямованих на досягнення рівноваги в платіжному балансі, підтримання стабільного курсу національної грошової одиниці та досягненні інших цілей. Вживаються різні форми валютних обмежень, наприклад:

обов'язковий продаж валютних надходжень резидентів від здійснення експортних операцій;
заборона на ввіз та вивіз валютних цінностей без спеціальних дозволів;
встановлення для комерційних банків обов'язкових нормативів відкритої валютної позиції тощо.
Валютна політика, що проводиться в Україні, базується на поєднанні часткової лібералізації валютних операцій із збереженням певних валютних обмежень.

В Україні офіційний обмінний курс гривні до іноземних валют встановлює НБУ. З 1997 р. в Україні затверджено режим регульованого "плаваючого" курсу, зокрема визначається "валютний коридор". Як базова валюта, щодо якої здійснюється прив'язка курсу гривні, використовується долар США — головна резервна валюта та міжнародний платіжний засіб.

Згідно з діючим законодавством Національний банк України є органом валютного контролю. Метою валютного контролю є забезпечення дотримання резидентами та нерезидентами валютного законодавства.
Случайные рефераты:
Реферати - Короткий літопис життя і творчості І. Карпенка-Карого
Реферати - Біографія Євгена Маланюка
Реферати - Листопадовий рейд
Реферати - Іван Драч
Реферати - Літературний портрет Степана Пушика
Реферати - Краса і велич рідного слова у поетичній творчості Максима Рильського
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 40
    Гостей: 40
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта