Імовірні границі праслов'янської території
Імовірні границі праслов'янської території

Спираючись на спільнослов'янські позначення елементів ландшафту, припустили, що праслов'яни жили в зоні листяних лісів і лісостепу, де були галявини, озера, болота, але не було моря; де були пагорби, яри, вододіли, але не було високих гір.
Однак отут необхідно звернути увагу на те, що природні зони, які відповідають цим лінгвістичним визначенням, розташовані в Європі так, що не можна однозначно визначити слов'янську прабатьківщину. Праслов'яни жили лише на частині того простору, який відбився в їхніх давніх говірках. Сьогодні батьківщиною слов'ян вважається область, що розкинулася на північ від Карпат. Але при визначенні її меж учені дуже сильно розходяться між собою. Наприклад, чеський учений Шафарик проводив границю слов'янської прабатьківщини на заході — від гирла Вісли до Неману, на півночі — від Новгорода до джерел Волги й Дніпра, на сході — до Дону. Потім вона, на його думку, проходила через нижній Дніпро та Дністер уздовж Карпат до Вісли й уздовж вододілу Одеру й Вісли до Балтійського моря. Академік О.О. Шахматов шукав прабатьківщину слов'ян у басейні західної Двіни й нижнього Неману, звідкіля, на його погляд, вони пізніше перемістилися на Віслу, а потім уже розселилися в різних напрямках до областей, у яких сформувалися сучасні слов'янські народи. Перша із цих версій одержала назву вісло-одерського варіанта Польський археолог Стефан Носск, прихильник цього варіанта, порадив звернутися до археологічних матеріалів того часу, коли слов'янський народ відколовся від.центрально] групи індоєвропейських племен. Археологи зацікавилися тишнецькою культурою XV- XII ст. до н.е., добре відомою на те риторіі Польщі між Віслою й Одером. Але інший польський археолої Олек сандр Гардавний, а також деякі українські археологи дійшли висновку, що тиш нецька культура поширена й на території на схід від Вісли. аж до Дніпра, пс реходячи частково й на лівий його берег. На основі об'єктивних археолопч них матеріалів суперечка була вирішена на користь об'єднання обох варіан тів. Алє остаточно питання про точні границі прабатьківщини праслов ян як і раніше не вирішене.
Учені вважають, що найбільш розробленим є питання про західну границю праслов'янської території, яку проводять від моря вздовж Одеру до ріки Варти й далі вздовж цієї ріки до Вісли й уздовж неї до ріки Сан. На півночі праслов`яни були сусідами предків литовців - угрофінів. Межею між ними була ріка При п'ять. На сході слов яни доходили до Дніпра й навіть, як гадають деякі дослід ники. розселялися за ним, захоплюючи принаймні частину басейну ріки Десни.
Потім учені припускають, що, з огляду на характерну кераміку з хвилясто лінійним орнаментом IX-X ст., межі поширення якої збігаються з територією східних і західних, а частково й південних слов'ян, можна говорити не тільки про мовну, але й про культурну спільність. Однак у І тис. до н.е. західні и східні частини слов'янської прабатьківщини виявляються різнокультурними, інакше кажучи, етнічно неоднорідними. Із цього можна дійти висновку, що не вся область так званої прабатьківщини була споконвіку слов'янською. У зв'язку із цим польські й чеські археологи пропонують розглядати як праслов'янську археоло гімну лужицьку культуру, що проіснувала 1300 до 300 р до н.е. З визнанням слов'янської приндлежності до лужицької культури пов'язується не тільки до сить суттєве для слов'янських народів продовження слов'янської історії в най глибшу давнину Європи, але цим обґрунтовуються права західних слов'ян на займані ними області як споконвіку слов'янські. Класичними областями лужицької культури вважаються дві старі слов'янські області, розміщені на північ вш Судет між Ельбою на заході, верхнім Одером на сході й Вартою на півночі, це Лужицька область і Сілезія.
Лужицька культура представлена могильниками й поселеннями. Типовими є великі могильники із сотнями поховань, найчастіше у вигляді пласких, тобто не позначених зверху курганним насипом, неглибоких могил з урною, що містить попіл спаленого небіжчика. Найбільш рання ступінь лужицької культури відно ситься до третього періоду бронзового віку (1300—1100 рр. до н.е.) і обмежується у своєму поширенні Лужицею, Сілезією, Великопольщею. Лужицька культу ра вже в третьому періоді бронзового віку поширилася на південно-східну частину Мекленбурга, майже весь Брандербург, східну частину Саксонії, північно східну Чехію, північно-східну Моравію, північно-західну Словаччину й більшу частину Польщі. У четвертому періоді бронзового віку (1100—900 рр. до н.е.) територія лужицької культури розросталася в усіх напрямках. Особливо істот ним було її просування на північний схід і схід, де вона заходила за Буг і займала кут за Віслою й Саном.
В останньому періоді бронзового віку межі лужицької культури на північно му заході й заході, у північному Бранденбурзі, східному Мекленбурзі й на верхній Ельбі в Чехії трохи зменшуються під натиском предків німецьких племен. Однак на сході в цей період лужицька культура поширюється до західної Волочії. Ос новними областями лужицької культури були північно-сх'.дна Чехія, Моравія. Сілезія га сусідні землі Великопольщі. У другій половині раннього залізного віку частина населення поморської культури перетнула водну перешкоду Но геш та клином урізалася в області інших груп лужицької культури На думку польського археолога Костшевського, місцеве населення завзято опиралося північним завойовникам (про це свідчить густа мережа городищ як у Куявії та Мазовії, так і в південній частині Великопольщі й Сілезії) У 400—150 рр. до н. е.є північні прибульці проникать на південь— на Одер, на південний схід -уверх за Віслою, доходячи до Збруча на території Західної України.
У період пізньої бронзи й раннього заліза на північному заході й заході на лужицьку культуру нашаровуються та частково витісняють її культури сусідніх етнічних груп (германців) Особливо важливим був рух кельтів, що почався в 400 р. до н. у.. у результаті якого відбувається злиття лужицької й кельтської культури в районі Польщі виникає нова культура, так звана культура ямних поховань. Німецькі археологи протягом тривалого часу дотримувалися думки, що ця культура належить германцям і її поява пов'язана з вторгненням вандалів у другій половині II ст. до н. е.
Польські археологи припускають, що вона пов'язана з венедами — найдавнішим із відомих історії слов'янських утворень. Як доказ вони наводили не пльки її перебування на території, на якій, згідно з даними письмових повідомлень, жили венеди, але також її тісні генетичні зв'язки, з одного боку, з історичною слов'янською культурою, з іншого — із давнішою лужицькою культурою, ненімецька приналежність якої зрозуміла навіть німецьким археологам.
Незважаючи на той факт, що основна частина східної половини Центральної Свропи вберігає дотепер виразні сліди перебування балтів, усе-таки практично всі дослідники шукають найдавнішу прабатьківщину слов'ян на північ вш Карпатських гір, десь на просторі між ріками Одер, Вісла й Дніпро.
Одним із важливих аргументів прихильників східної орієнтації є так звана зооботажчна теорія, висновки якої базуються на розгляді назв рослин і представників тваринного світу, які є в слов'янських мовах. Відповідно до своїх лінгвістичних висновків захисники цієї версії розшукують прабатьківщину слов'ян поза межами поширення таких дерев, як бук, черешня, білий клен, модрина, а саме між Віслою, Західним Бугом, Прип'яттю, Карпатами й середньою течією Дніпра. Але багато хто не вважає таку методику правильною.
Прихильники західного місцезнаходження слов'янської прабатьківщини (Костшевський, Козловський, Чекановський, Лер-Сплавинський та інші) шукають її в основному в межиріччі Вісли й Одеру. Вони спираються на те, що лужицька культура цілком або частково належала слов'янам. Як доказ вони наводять ті факти, що в слов'ян і носіїв лужицької культури збігаються місця поселень, форма й прийоми будівництва жител, похоронні обряди (трупоспалення), а головне (за «методом виключення» Бронштейна) тим, що в іншому випадку для слов'ян у Європі 1 тис до н. е. взагалі неможливо знайти місця для поселення з огляду на те, що вони є одним із наймогутніших і найчисленніших народів цього континенту.
Однак ця теорія теж має слабкі місця. її можна обвинуватити у відсутності слов'яно-німецьких мовних зв'язків. Учений Лер-Сплавинський зміг установити на основі формального статистичного обліку, що в слов'ян більше мовних зв'язків із німецькою мовою, ніж у балтійців. Висновок слов'яни жили в безпосередній близькості від германців, на захід від балтійців. Однак і тут є свої нюанси Ці факти були зібрані в різні часи, отже, і цю теорію не можна вважати доведеною. Але вчені більше схиляються до того, що прабатьківщиною слов'ян була карпато-дунайська прабатьківщина, а не дніпровсько-прип'ятська.
Случайные рефераты:
Реферати - Життя та творчість Василя Еллана-Блакитного
Реферати - Життя та творчість Миколи Хвильового
Реферати - Життя і творчість Івана Микитенко
Реферати - Поема Івана Франка "Мойсей"
Реферати - Голодомор в українській поезій і прозі
Реферати - Казка як жанр
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 20
    Гостей: 20
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта