Губерніальний Статут в Гетьманщині: історія запровадження
В той час, однак, їй бракувало моделі губернської адміністрації, щоб замінити нею інституції автономних земель, і імператриця віддала перевагу обережному, поступовому підходові до інтеграції привілейованих порубіжних земель в імперію.

Впровадження нового губерніального Статуту знову підняло питання про статус автономних територій. Оскільки Катерина вірила в те, що нова адміністрація - це основне знаряддя для розповсюдження просвітництва в провінціях, вона віддавала перевагу її запровадженню у всіх частинах імперії. Крім того, заворушення на порубіжних землях лише зміцнили її бажання отримати повний адміністративний контроль по всій імперії. Справді, Статут для губерній ще був на підготовчій стадії, а імперська рада вже наполягала на негайному його втіленні в життя у всіх частинах імперії.

Але Катерина виявилася більш обережною, ніж Рада. У першому проекті Статуту зазначалося, що він не розповсюджується на регіони, права яких свого часу були підтверджені попередніми царями. Не бажаючи, однак, бути обмеженою своїм власним законом, Катерина випустила цей абзац з остаточного тексту. Замість цього, представляючи Статут для губерній сенатові, Катерина подала окремий супровідний лист, згідно з яким Гетьманщина і Лівонія не підпадали під положення Статуту.

Найвірогідніше, що Катерина хотіла передусім випробувати нову адміністрацію у власне Росії, бо лише через 4 роки вона наважилася поширити положення Статуту на Гетьманщину - 24 травня 1779 р. Катерина наказала генерал-губернатору Рум’янцеву розпочати підготовку для запровадження в Гетьманщині нової адміністративної системи.

Рум’янцев взявся за виконання доручення, збагачений своїм попереднім досвідом. Щойно перед тим він керував організацією нової Курської губернії. Але, в кращому випадку, Рум’янцев міг діяти лише як верховний наглядач. Подібно до інших генералгубернаторів того часу, він був надзвичайно обтяжений численними обов’язками. Крім того, що Рум’янцев був генерал-губернатором Малоросії, він командував також усією імперською канцелярією, відповідав за охорону кордону з Польщею, встигав брати активну участь у постійних сутичках між Росією та Кримом і ще виконував цілий ряд державних функцій поза Гетьманщиною. Природно, що генерал-губернаторові завжди було обмаль часу, щоб цікавитися повсякденними справами управління Гетьманщиною. Йому на підмогу - за його ж рекомендацією - призначили Андрія Степановича Милорадовича як другого губернатора Малоросії.

Призначення Милорадовича було ще одним прикладом імперського використання української нової шляхти для знищення українських інституцій. Як член високо шанованого в Гетьманщині роду Андрій Милорадович мав численні зв’язки серед української шляхти, які базувалися на покревності, соціальному статусі і особистій приязні. Його батько служив сотником в Гадяцькому полку, а брат був чернігівським полковником. Андрій Милорадович, проте, вступив на російську військову службу, швидко дістався до чину генерал-майора та відзначився у двох кампаніях під час російсько-турецької війни. Повернувшись у Гетьманщину вшанованим багатьма нагородами, героєм війни, Милорадович продовжував службу, поки його не призначили губернатором у військовій канцелярії генерал-губернатора Рум’янцева.

Першим дорученням Милорадовича як губернатора було проведення обстеження та перепису населення Гетьманщини. Цього вимагав Статут для губерній: згідно з кількістю жителів, утворювалися нові провінції (наместничества) та округи (уезды). З цією метою губернатор Милорадович скликав спеціальну комісію в складі армійських офіцерів, знаті й чиновників. Працюючи в кількох секціях, комісія систематично обстежувала всю Гетьманщину і завершила свою роботу 1781 р. . Впродовж цього року губернатор Милорадович разом з п’ятьма чиновниками перевірили і систематизували зібрані дані, на підставі яких потім були визначені нові адміністративні кордони. 24 листопада 1781 р. губернатор Милорадович подав нарешті завершений опис "трьох проектованих малоросійських намісництв" до Малоросійської колегії.

Хоча адміністративний поділ повністю ігнорував історико-економічні традиції, він міг вважатися зразком математичної раціональності. Гетьманщина була поділена на три намісництва - Київське, Новгород-Сіверське та Чернігівське - за назвою столиці кожного намісництва. Кожне з трьох намісництв поділялося на 11 повітів, названих відповідно до 10 повітових центрів, а кожна столиця намісництва була також центром того ж повіту. Наразі кордони між повітами не були чітко визначеними; цю роботу впродовж 1782 р. повсюди мали завершити повітова шляхта разом з державними обстежувачами.

Утворення нових територіальних кордонів було лише одним аспектом підготовки до провінційної реформи. Перед організацією нових інституцій генерал-губернатор Рум’янцев змушений був вирішувати низку проблем, пов’язаних з автономними традиціями Гетьманщини. У своєму обширному меморандумі Катерині він відзначив ці питання і запропонував можливі шляхи їх вирішення.

По-перше, він зосередив свою увагу на новій українській шляхті та її службі в новій адміністрації. Статут для губерній надавав право участі у виборах до багатьох урядових установ виключно шляхті. Згідно з українською традицією, однак, таке право мали також клір, козаки та міщани. Рум’янцев запитував, чи можливо все ж таки застосовувати в Гетьманщині імперські норми. Він нагадав Катерині, що склад українського дворянства поки що не визначений, і знову просив зрівняти українські і російські уряди й ранги, що мало б прискорити визначення цього складу. Через особливості урядової системи Гетьманщини - твердив Рум’янцев - практично всі шляхтичі посідали військові ранги, через те дуже важко було знайти вільних від військової служби шляхтичів, щоб заповнити цивільні посади. Більше того, роз’єднання української адміністрації потребує також повної реорганізації української військової служби.

Далі Рум’янцев порушив питання провінційних реформ на традиційні привілеї козаків, міщан та іноземців. Крім того, що знову зачіпалася одвічна проблема козацького землеволодіння і порушувалося питання козацького права на продаж майна, Рум’янцев звернув увагу Катерини на той факт, що Статут для губерній не вказував, під юрисдикцію яких адміністративно-судових органів підпадали козаки. Він зауважив, що в Гетьманщині козаків і шляхту судив один і той же суд. Відповідно, Рум’янцев хотів, щоб Катерина чітко визначила юридичний статус іноземних колоністів і російських старовірів.

Далі у меморандумі зазначалося, що нові положення про намісництва порушували українські міські права. За положеннями магдебурзького права, міста розпоряджалися землями за межами своїх територій, прибутки від яких були джерелом поповнення міської скарбниці. Нові імперські правила забороняли міське землеволодіння. Отже, Рум’янцев просив Катерину вирішити питання про застосування імперських законів в Гетьманщині і використання прибутків з міських володінь. Обговорювалися також справи поштової системи Гетьманщини та дислокації української артилерії, особливо стосовно державних земель, за рахунок яких її утримували. Рум’янцев рекомендував, щоб громадські будівлі в Глухові охороняли спеціальні військові підрозділи в складі вільних або не придатних до служби осіб і щоб будівлі, де розташовувалися центральні інституції Гетьманщини, були передані під школи.

В указі від 26 жовтня 1781 р. Катерина відповіла Рум’янцеву за усіма пунктами. Питання військових реформ, визначення складу дворян та інтеграція української поштової системи відкладалися для подальшого розгляду. Проблеми козацьких земель та зрівняння українських урядів і рангів з відповідними російськими взагалі були проігноровані. Крім того, Катерина не дозволила існування спеціального глухівського військового з’єднання і заборонила передавати громадські споруди в Глухові під школи. Натомість тих звільнених та не придатних до служби людей слід було опікувати, оскільки громадські будівлі у Глухові в майбутньому призначалися для послуг Новгород-Сіверського намісництва.

В цілому Катерина ні на мить не відступала від Статуту для губерній. Всупереч українській традиції, козаки передавалися під юрисдикцію вищої та нижньої розправ, тобто інституцій, призначених насамперед для державних селян. Не забороняючи військовим займати цивільні посади, Катерина наполягала на тому, щоб усі урядові вибори проводилися за імперськими нормами. Вона також скасувала право міст володіти майном поза своїми кордонами; усі подібні посесії відходили до держави під керівництво дирекції державного майна. Фактично всі землі, що колись належали українським урядам та інституціям (включно з тими, що були під урядом української артилерії), кваліфікувалися тепер як імперські державні землі. За винятком ніжинських греків, іноземні колоністи втрачали свої спеціальні права.

Врешті-решт, для контролю за збиранням прикордонного тарифу з Польщею Катерина призначила спеціального чиновника, який підпорядковувався скарбничій палаті Київського намісництва.

Обмін меморандумами й указ недвозначно свідчать про те, що між Катериною та Рум’янцевим існували розходження щодо того, яку політику необхідно проводити в Гетьманщині. Катерина не просто зігнорувала або відкинула деякі специфічні рекомендації Рум’янцева - вона розійшлася з ним з головного питання про українську автономію. Катерина схилялася до якнайшвидшого проведення провінційної реформи та суворого дотримання Статуту для губерній, що виключало будь-яке врахування регіональних особливостей. Рум’янцев натомість віддавав перевагу більш поміркованому підходові, за яким певні норми Статуту пристосовувалися до місцевих умов. Це було першою ознакою непорозуміння між Рум’янцевим і Катериною щодо політики в Гетьманщині.

Перемогла точка зору Катерини, і три нові намісництва - Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське - були офіційно проголошені 16 вересня 1781 р., а в січні 1782 р. реформа фактично була введена в дію. Інавгураційна церемонія - практично однакова у всіх трьох провінціях - тривала понад 7 днів і включала численні церковні богослужіння, військові паради, бенкети, бали, маскаради та феєрверки. У проміжках між церемоніями та святкуваннями відбулися вибори на різні урядові посади й відкриття найновіших установ.

Із запровадженням нової намісницької та повітової адміністрації старі українські центральні інституції були скасовані. Першою з них була українська скарбниця. Оскільки вона функціонувала як регіональна імперська, то втратила всі підстави для окремого існування. Фактично генерал-губернатор Рум’янцев використовував її для імперських потреб, ніяк не зв’язаних з Гетьманщиною. Відтак скарбниця, скарбова канцелярія та генеральна рахункова комісія були ліквідовані, а всі фінансові справи передані скарбничим палатам трьох намісництв.

Подібна доля спіткала й українську поштову службу. Заснована у 1765 р. самим генерал-губернатором Рум’янцевим, вона не була давньою українською інституцією, проте охоплювала цілу Гетьманщину, нагадуючи про єдність країни, а всі її чиновники посідали українські ранги та уряди. Оскільки Гетьманщина була поділена на З імперські намісництва, поштову службу слід було інтегрувати в імперську поштову систему. Це сталося 1782 р., коли всі поштові відділення були передані новоствореній Малоросійській філії імперського Департаменту пошти. Цей Департамент відповідав за всі поштові оплати та здійснював усі поштові збори в намісництвах колишньої Гетьманщини.

Не так просто, однак, виявилося скасувати Малоросійську колегію, котра була в Гетьманщині найвищим апеляційним трибуналом, рішення якого міг відмінити лише імперський сенат в Санкт-Петербурзі. Крім того, Генеральний військовий суд був тоді піддепартаментом колегії. Коли провінційна реформа була проведена, обидва судові органи мали безліч невирішених справ. На прохання генерал-губернатора Рум’янцева сенат дозволив колегії протягом одного року остаточно завершити всю судову роботу, хоча адміністративні функції колега вже були скасовані.

Оскільки ряд членів колегії разом з численними чиновниками перейшли на службу до нової адміністрації, сенат навіть розробив спеціальні положення про переформування колегії. Незважаючи на ці заходи, колегії не вдалося завершити всі свої справи у визначений строк. 1784 р. генерал-губернатор Рум’янцев доповідав, що колегія встигла розглянути 449 справ, а генеральний суд - 886. Невирішеними залишилися 520 справ у колегії та 1285 - у генеральному суді. Згодом сенат був змушений знову продовжити термін існування колегії. Лише в серпні 1786 р. коли, врешті-решт, всі справи були полагоджені, а судові записи подані до архівів нових судів, Малоросійська колегія припинила своє існування.

На місцевому рівні козацькі адміністратори втратили всю цивільну владу, проте у військових питаннях козацьку структуру і ранги було збережено. Урядові інституції, що займалися невійськовими справами, були скасовані; їх документально передали новій намісницькій і повітовій адміністрації, а користуватися послугами українських цивільних канцелярій чи установ було суворо заборонено. Відтак гродський, земський і підкоморські суди були скасовані, а всі невирішені справи передані, відповідно, повітовим судам (уездные суды), нижнім розправам і повітовим слідчим. Поліцейські обов’язки передали від сотенних канцелярій городничим й нижнім земським судам. Повітові скарбники (уездные казначеи) і скарбнича палата (казенная палата) зосереджувалися на збиранні податків, що попередньо виконували комісаріати, тоді як директор господарства (директор домоводства) взяв на себе контроль над усіма посполитськими та коронними землями, якими свого часу управляли наглядачі коронних земель (смотрители коронных имений).

Нова адміністрація поєднувала в собі персональне правління генерал-губернатора з раціональною бюрократичною системою. Як місцевий представник абсолютного монарха або намісник генерал-губернатор Рум’янцев міг безпосередньо зв’язуватися з Катериною, оминаючи сенат та інші центральні інституції. Так само він міг відмінити будь-яке рішення місцевої адміністрації й видати примусові накази всім урядовим інституціям у провінціях, що перебували під його владою, з єдиним винятком - його втручання в судові рішення було спеціально заборонене. Якраз перед тим Катерина призначила Рум’янцева довічним генерал-губернатором Малоросії, а якщо враховувати, що він був головнокомандуючим всіма військами в цьому регіоні, то територія колишньої Гетьманщини фактично стала його сатрапією.

Губернатор намісництва був безпосередньо підпорядкований генерал-губернатору. Як головний адміністратор губернатор був основною ланкою зв’язку між генерал-губернатором і провінційними інституціями. На посаду губернатора в намісництвах призначили: у Чернігівському - Андрія С. Милорадовича; у Новгород-Сіверському - колишнього українського генерального суддю Іллю В. Журмана; у Київському - генералмайора Семена Ширкова.

З утворенням нової адміністрації посади в ній заповнили козацькі урядовці, дрібні чиновники й особи місцевого походження. Українська шляхта отримала не тільки виборні, але й призначувані посади. Крім того, при кожній новій інституції утворився бюрократичний апарат: писарі, рахівники, дрібні урядовці, що надавало колишнім сотенним і полковим чиновникам, молодим випускникам Київської академії і навіть грамотним виборним козакам можливості розпочати і продовжити свою службову кар’єру. Завдяки існуванню чиновницького апарату, провінційні столиці, зокрема Київ і Новгород-Сіверський, стали соціальними та інтелектуальними центрами української еліти.

Впродовж всього-на-всього чотирьох років (1782-1786) українське самоврядування, що своїм корінням сягало історичної традиції польсько-литовського періоду і мало більше як сторічний досвід у Гетьманщині, рішуче заступила імперська провінційна адміністрація. Не вчинивши жодного, принаймні, очевидного опору, колишні чиновники Гетьманщини змінили важкі козацькі шаблі та строкаті козацькі строї на рапіри, напудрені перуки й імперські мундири (кожна губернія мала свій окремий мундир) .

Подібна метаморфоза не викликає подиву. Для української шляхти вибору не було: або служба, або ж відставка. Крім того, концепція відданості цареві й службі глибоко укорінилася в козацьких традиціях. Покірно сприйнявши провінційну реформу, українська шляхта, однак, втратила своє автономне становище, що ґрунтувалося на історичних правах і привілеях, і прийняла роль звичайних службовців імперської бюрократії. Це знаменувало остаточну загибель української автономії.

Література

Аболихин Б. С. Украинское ополчение 1812 г. // Исторические записки. - № 72. - М., 1962.
Багалей Д. Магдебургское право в городах Левобережной Малороссии // Журнал Министерства народного просвещения. - 1892. - № 3. - С. 1-56.
Василенко М. Н. Г. Н. Теплов і його "Записка о непорядках в Малороссии" // Записки Українського наукового товариства в Києві. -1912. - Т. 9. - С. 13-23.
Грушевський М. Історія України-Руси. 2-е вид. В 10 т. - Нью-Йорк, 1954-1958. - Т. 6-10.
Дорошенко Д. Нарис історії України. В 2 т. - Варшава, 1933.
Клименко П. Місто і територія на Україні за часів Гетьманщини (1654-1767 рр.) // ЗІФВ ВУАН. - 1926. - Т. 7-8. - С. 308-357.
Литвиненко МА. Джерела історії України XVIII ст. - Харків, 1970.
Случайные рефераты:
Реферати - Олесь Гончар "Прапороносці"
Реферати - Леонід Глібов
Реферати - Марко Вовчок
Реферати - Життя і творчість Анатолія Шияна
Реферати - Панас Мирний
Реферати - Матвій Шестопал
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 6
    Гостей: 6
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта