Грошово-кредитна та банківська система України
Грошово-кредитна система в будь-якій державі несе досить велике і вагоме значення. Без дієздатної і нормально функціонуючи грошово-кредитної системи годі сподіватися на нормальний розвиток не тільки фінансової галузі країни, але й економіки в цілому. Адже грошово-кредитна система: це стабільність на національному грошовому ринку, це можливість залучати іноземні інвестиції, займатися довгостроковим кредитуванням, без якого сьогодні неможливий розвиток будь-якої галузі.

В період становлення державної незалежності Україна першою почала в умовах економічної та фінансової кризи будувати власну грошову систему, набувати досвіду емісійної справи, опановувати складний механізм грошово-кредитної політики. Становище ускладнювала нескоординованість економічної політики незалежних республік у сфері виробництва, товарообміну, грошових відносин.

За цих умов особливої гостроти набуло питання про рішуче прискорення другого етапу грошової реформи - запровадження в обіг гривні.

Кредит походить від латинського "creditum", що означає "позика", "борг". Цей термін також перекладається як "вірю", "довіряю". А тому категорія кредиту переважно розглядається економічною наукою як довіра однієї особи до іншої, на підставі якої у позику надається певна вартість у грошовій або товарній формі на тимчасове користування за відповідну плату. Таке визначення містить найбільш загальні характеристики, що розкривають зміст кредиту. Для України, яка переживає важкі часи, питання кредитування є досить важливим і найближчим часом буде залишатися вкрай актуальним.

Економічна сутність банку як посередника на фінансовому ринку. Термін "банк" походить від французького слова "banque" та італійського "banca", що відповідно означає "скриня", "лавка". "Скриня" вказує на те місце, де зберігають цінності, а "лавка" - це місце, прилавок, стіл, де обмінюють гроші і укладають грошові угоди з купівлі-продажу. Сучасний комерційний банк - це складна організаційна структура, яка забезпечує надійне зберігання заощаджень та опосередковує платіжними інструментами виконання різних комерційних та фінансових угод. В економічній літературі концептуально сформувалося декілька підходів щодо практикування економічної сутності банку.

У рамках першого підходу комерційний банк розглядається як підприємство, що купує, виробляє і продає на ринку специфічні товари, які називають фінансовими послугами. За проведену підприємницьку діяльність комерційний банк отримує фінансовий зиск у вигляді прибутку. В процесі діяльності банк керується класичними законами вартості попиту та пропозиції. Особливістю підприємницької діяльності є те, що банки функціонують у сфері обміну, а не у сфері виробництва.

Саме ця особливість визначає трактування банку як фінансового посередника, який регулює інтереси кредиторів і позичальників, виконуючи діяльність по заощадженню, кредитуванню та забезпеченню системи розрахунків. Саме комерційні банки мобілізують вільні грошові кошти шляхом відкриття депозитів та здійснюють діяльність по наданню комерційних, споживчих і заставних позичок, а також купівлю цінних паперів Уряду, та муніципальних облігацій. У результаті такої діяльності банк поєднує інтереси кредиторів та позичальників в просторі та часі, приймаючи на себе ризики неповернення коштів та невиконання зобов’язань.

В процесі виконання функцій безпеки і опосередкування фінансових угод банки збирають, зберігають, накопичують, модернізують, обробляють, контролюють та аналізують інформацію щодо своїх клієнтів. Таким чином, банки розглядаються як "інформаційні центри", "інформаційні процесори", де переробляється великий масив інформації. Якість інформаційних потоків визначає правильність рішень щодо кредитування, інвестування чи депозитної діяльності банку. В екстремальних випадках невдалі рішення можуть привести банк до фінансового краху.

Таким чином, комерційний банк можна визначити як підприємницьку структуру, що здійснює комерційну діяльність по заощадженню та розміщенню вільних грошових коштів в умовах якісного інформаційного простору з метою отримання прибутку для подальшого розширення та удосконалення власної діяльності.

Побудова та правові основи функціонування банківської системи України. Банківська система - це сукупність різних видів банківських установ та банківських інструментів, за допомогою яких здійснюється мобілізація грошових коштів та їх розміщення через надання різних операцій та послуг.

Банки і банківська система - це економічні структури, які становлять один із типів фінансових посередників у системі ринкової інфраструктури.

Банківська система України сформувалася у 1991 році і складається із двох рівнів. Перший рівень банківської системи становить Центральний банк - Національний банк України (НБУ). На другому рівні - комерційні форми різних форм власності, спеціалізації та сфер діяльності.

НБУ як центральний банк країни відповідає за підтримання стабільності національної грошової одиниці і забезпечує ефективне функціонування банківської системи в цілому. На відміну від центрального банку комерційні баки обслуговують учасників економічного процесу, фізичних осіб та державні структури. Функціональна діяльність комерційного банку - це його статутна діяльність, яка здійснюється як на ринку активних так і на ринку пасивних операцій.

Комерційні банки - це фінансові установи, які забезпечують рух грошових коштів між суб’єктами ринкових відносин на комерційних основах.

Пасивні операції комерційного банку - це операції, що забезпечують формування банківських ресурсів (власних і залучених).

Активні операції комерційного банку - це діяльність банку по розміщенню ресурсів шляхом надання послуг і операцій з метою отримання прибутку.

Схема побудови банківської системи України наведена на рис. 1.



Рис. 1. Будова банківської системи.

Банки - це особливі інституції ринку, які в своїй діяльності керуються вимогами закону. Отже, банківська діяльність - набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання яких дозволене законом під особливим наглядом держави.

Банки як юридичні особи, економічно самостійні і повністю не залежать від виконавчих і законодавчих органів влади в рішеннях, які пов’язані з їх оперативною внутрішньою діяльністю.

Щодо правового впливу на банківську діяльність, то його можна поділити на зовнішній і внутрішній. До інструментів зовнішнього впливу на діяльність банків слід віднести закони Уряду України та нормативно-інструктивні документи НБУ.

Головним джерелом регламентації роботи банків є Закон України "Про банки і банківську діяльність" (грудень 2000 р.), в якому чітко розмежовується функції НБУ та комерційних банків.

НБУ як центральний банк працює відповідно до Закону України "Про Національний банк України" (червень 1999 р.), де регламентується його законодавче право щодо впливу на роботу банків та її регулювання.

До інструментів внутрішнього впливу слід віднести наступні: статут банку; правила внутрішнього розпорядку; накази; розпорядження; інструкції і т. п.

Узагальнюючи світовий і вітчизняний досвід розвитку банківської справи можна прийти до висновку, що банківська діяльність складається із 3-х основних функцій:

Мобілізація грошових ресурсів у формі вкладів від юридичних і фізичних осіб.
Надання клієнтам позичок і створення нових платіжних засобів.
Здійснення розрахунків між клієнтами - суб’єктами економічних відносин.
Виконання усього комплексу посередницьких операцій можна вважати економічною ознакою банку - як центрального, так і комерційного.

Становлення грошової системи України

В період становлення державної незалежності Україна першою почала в умовах економічної та фінансової кризи будувати власну грошову систему, набувати досвіду емісійної справи, опановувати складний механізм грошово-кредитної політики. Становище ускладнювала нескоординованість економічної політики незалежних республік у сфері виробництва, товарообміну, грошових відносин.

На початку 1992 р. у республіці панувала криза платіжних засобів. За цих умов з 10 січня 1992 р. в Україні запроваджено в обіг купони багаторазового користування як доповнення до рублевої готівкової маси з метою хоча б відносного збалансування грошової маси в обігу та відповідного обслуговування товарного ринку. Необхідність цього акта була викликана тим, що:

з вересня 1991 року Україна практично не отримувала від ЦБРФ нових рублевих надходжень;
напередодні 1992 року Україна вимушена була слідом за Росією піти на лібералізацію цін - їх майже десятикратне підвищення.
Мета впровадження купоно-карбованця в структуру грошового обігу полягала:

використати систему паралельного обігу рубля та купоно-карбованця, за якої частка виплати всіх видів доходів населення у новій грошовій одиниці мала розширятися поступово відповідно до наповнення товарного ринку;
передбачалося, що поетапне запровадження в обіг купоно-карбованця забезпечить йому не лише достатню купівельну спроможність, а й певні конкурентні переваги порівняно з російським рублем;
використати в обігу купоно-карбованець як перехідну тимчасову грошову одиницю;
впровадити в обіг національну повноцінну банкноту - гривню.
Проте очікуваного результату ці заходи не дали і намітилось різке знецінення купоно-карбованця. Причини:

Глибокий спад виробництва. У січні 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 19,8%, в тому числі товарів широкого вжитку - на 28,1%, продуктів харчування - на 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61%.
Різка нестача рублевої маси. Під впливом цього чинника весь готівковий обіг було переведено на купонне обслуговування. Нова грошова одиниця була позбавлена механізму, що мав підтримувати її відносну стабільність.
У рублевій зоні за ініціативою Росії було запроваджено нову систему взаєморозрахунків - здійснення взаємних платежів через кореспондентські рахунки, які проходили лише через розрахунковий центр у ЦБРФ. В результаті рубель втратив функцію єдиної грошової одиниці.

В результаті повної купонізації сфери готівкового обігу відбувся її механічний відрив від обігу безготівкового, який продовжував обслуговуватися російським рублем. Утворилася спотворена ситуація, за якої валютний курс купона у процесі його використання в готівковому та безготівковому обороті роздвоївся. А це сприяло здійсненню масових фінансових спекуляцій, пов'язаних з переведенням грошей з однієї форми обігу в іншу, переведення грошових капіталів з України в Росію.

І лише 12 листопада 1992 р. згідно з Указом Президента України "Про реформу грошової системи України" купоно-карбованець було впроваджено у сферу безготівкового обороту. Купоно-карбованець отримав статус тимчасової національної валюти і став єдиним на території України офіційним засобом платежу.

Карбованець як тимчасову грошову одиницю, з точки зору сьогоднішнього досвіду, було введено не в кращий спосіб. Він прийняв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб та помилок будувалась національна грошова система. Так завершився перший етап грошової реформи.

Проте позитивний потенціал купоно-карбованця себе практично вичерпав і його знецінення тривало. Крім того, тимчасова грошова одиниця не може виконувати одну з найважливіших функцій ринкового господарства - функцію нагромадження. А без реалізації цієї функції не можна подолати економічну кризу, зупинити інфляцію, вирішити складні питання приватизації, проблеми платіжного балансу. Від зволікання із запровадженням в обіг власної грошової одиниці знижувався і міжнародний престиж України.

За цих умов особливої гостроти набуло питання про рішуче прискорення другого етапу грошової реформи - запровадження в обіг гривні. 25 серпня 1996 року Президент України підписав Указ "Про грошову реформу в Україні", за яким:

З 2 по 16 вересня 1996 року в обіг введена національна валюта України гривня та її сота частина - копійка.

В обіг були випущені банкноти номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень та розмінна монета номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок. Емісія українських карбованців була припинена.

Українські карбованці підлягали обміну на гривні за курсом 100000 карбованців за 1 гривню, суми до 100 млн. укр. крб. обмінювалися на гривні готівкою, а понад 100 млн. крб. - зараховувались на вклади в банках з правом їх вільного використання в гривнях.

Отже, на п'ятому році незалежності Україна отримала найважливіший атрибут державності, стабільну грошову одиницю - гривню. Назва національної валюти вибрана не випадково. За часів Київської Русі наші пращури створили першу власну грошову систему, в якій грошовою одиницею була гривня, відлита зі срібла або золота. Отож наша сучасниця знатного роду - одна з найстаріших на планеті грошових одиниць.

Механізм реалізації грошово-кредитної системи. Центральний банк як головний орган державного регулювання економіки в рамках своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей монетарної політики, що, як правило, єдині у переважній більшості країн:

забезпечення високого рівня зайнятості робочої сили;
стабілізація цін і, відповідно, вартості грошей;
постійний економічний ріст;
врівноважений платіжний баланс та підтримання стабільності валютного курсу.
Оскільки центральний банк не обслуговує безпосередньо господарюючих суб'єктів, можливості його впливу на економічні процеси та грошовий обіг значною мірою зумовлюються взаємодією з комерційними банками, депозитно-позичкові операції яких є головним джерелом емісії та визначають обсяг і структуру грошової маси. Тому механізм реалізації грошово-кредитної політики центрального банку передбачає насамперед вплив на кредитну діяльність комерційних банків. Усі методи такого впливу поділяються на загальні та селективні (вибіркові).

Загальні методи забезпечують вплив центрального банку на кредитний ринок в цілому, а селективні дозволяють регулювати окремі види кредитної діяльності комерційних банків.

До загальних методів реалізації грошово-кредитної політики належать:

політика облікової ставки;
операції на відкритому ринку;
зміна норм обов'язкових резервів.
Політика облікової ставки являє собою проценту за позиками, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їх здатність розширювати кредитні операції.

Комерційні банки при необхідності можуть отримувати кредити центрального банку в процесі рефінансування - шляхом переобліку векселів або під заставу цінних паперів. Центральний банк змінює облікову ставку залежно від типу грошово-кредитної політики, яку необхідно реалізувати в даний період.

При проведенні політики "дорогих грошей" центральний банк має на меті подорожчання процесу рефінансування кредитних установ, а тому піднімає облікову ставку. Це ускладнює для комерційних банків можливість отримати позику в центральному банку і одночасно підвищує ціну кредитів, що надаються комерційними банками. В результаті скорочуються кредитні вкладення в економіку і, відповідно, гальмується зростання виробництва.

При політиці "дешевих грошей" метою центрального банку є полегшення доступу комерційних банків до рефінансування шляхом переобліку векселів, у зв¢язку з чим облікова ставка знижується. Це у свою чергу стимулює розширення кредитних операцій банків, що сприяє прискоренню темпів економічного росту.

Рівень облікової ставки впливає не лише на грошовий ринок, а й на ринок капіталів, оскільки підвищення ставок центрального банку зумовлює зниження попиту на цінні папери і відповідно їх ринкової вартості, а пониження ставок спричиняє зворотні процеси. Крім того, підвищення ставки сприяє притоку в країну іноземних капіталів, що призводить до зростання обмінного курсу національної валюти.

Зміна офіційної облікової ставки є також свого роду орієнтиром для комерційних банків, що означає перехід центрального банку до нової грошово-кредитної політики і стимулбє банки вносити корективи у процентні ставки за власними кредитами. У той же час даний метод грошово-кредитної політики є недостатньо ефективним, оскільки охоплює лише ті комерційні банки, які мають потребу в кредитах центрального банку. Тому зміна облікової ставки частіше застосовується центральним банком у поєднанні з іншими методами грошово-кредитного регулювання.

Операції на відкритому ринку полягають у купівлі або продажу центральним банкам цінних паперів з метою впливу на ресурси комерційних банків. Основними видами цінних паперів, з якими проводяться операції на відкритому ринку, є: казначейські векселі, безпроцентні казначейські зобов'язання, облігації державних позик уряду і місцевих органів влади, облігації окремих приватних компаній, допущені до біржової торгівлі, а також деякі інші першокласні короткострокові цінні папери. Найбільш часто центральні банки використовують державні боргові зобов'язання.

Проводячи рестрикційну кредитну політику, центральний банк продає на ринку цінні папери, списуючи відповідні суми з резервних або кореспондентських рахунків комерційних банків, що купують ці папери. При цьому скорочується обсяг ресурсів, які банки можуть використовувати для кредитування економіки, що відображається на величині грошової маси.

Експансіоністська грошово-кредитна політика, навпаки, передбачає купівлю центральним банком цінних паперів у комерційних банків, що збільшує обсяг їхніх ресурсів та стимулює розширення кредитних операцій Даний метод грошово-кредитного регулювання вперше почав застосовуватись у 20-х рр. в США, а в 30-х рр. і в Англії, що було зумовлено високим рівнем розвитку ринку цінних паперів у цих країнах.

На сьогодні у промислово розвинутих країнах операції на відкритому ринку вважаються найбільш гнучким інструментом стимулювання скорочення або розширення кредитних вкладень в економіку, оскільки обсяги операцій можуть змінюватись практично щоденно відповідно до напряму політики центрального банку.

Ефективні операції на відкритому ринку неможливі при відсутності у комерційних банків економічної зацікавленості у придбанні державних цінних паперів. Для створення цієї зацікавленості рівень доходу за ними не повинен бути нижчим за дохідність основних банківських операцій, пов'язаних насамперед з кредитуванням господарюючих суб'єктів.

У зв'язку з цим центральний банк повинен запропонувати вигідні для комерційних банків проценти за цінними паперами, які він продає, а за безпроцентними цінними паперами - досить високу маржу між курсом їх продажу та номінальною вартістю. Аналогічно формуються вигідні умови і для продажу комерційними банками цінних паперів центральному банку. Виступаючи покупцем, центральний банк може оголосити курс, за досягнення якого він скуповує будь-який обсяг цінних паперів, що пропонуються на ринку, або скуповувати певну кількість цінних паперів даного типу незалежно від курсу пропозиції.

Купівля-продаж центральним банком цінних паперів у значній мірі впливає на динаміку процентних ставок на грошовому ринку. Так, продаж цінних паперів зумовлює дефіцит ресурсів у банків, що призводить до підвищення ринкових ставок проценту. Якщо ж центральний банк купує цінні папери, на ринок надходять додаткові кошти, що викликає зниження їх цін, тобто процентних ставок.

Висновок. Головною ланкою кредитної системи є банки. Сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв'язку становлять банківську систему - складову частину кредитної системи.

В Україні склалася дворівнева банківська система. Першим її рівнем є Національний Банк України (НБУ), другим - банки та банківські установи.

Національний Банк України - державний банк країни, який разом із своїми філіями є першим рівнем банківської системи і виконує функції резервної системи. Національний Банк України утворений згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" від 30 березня 1991 року.

Як на Центральний банк, на нього згідно з законом, було покладено такі основні функції:

емісія грошей та організація їх обігу;
кредитор останньої надії для комерційних банків;
організація розрахунків між банками;
обслуговування державного боргу країни;
проведення операцій на ринку державних цінних паперів та валютному ринку;
видача комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій та операцій з іноземною валютою;
контроль за діяльністю комерційних банків.
Національний банк підзвітний Верховній Раді України. Йому належить виключне право випуску готівкових грошей в обіг та їх вилучення з обігу, тобто виконання функцій резервної системи. В зв'язку з цим НБУ:

визначає порядок ведення касових операцій у народному господарстві;
організовує виготовлення банкнот і металевих грошей;
встановлює правила перевезення, зберігання та інкасації готівкових грошей;
забезпечує створення резервних фондів банкнот та металевих грошей;
визначає прикмети та порядок плати грошових знаків, також порядок обліку пошкоджених банкнот і монет та їх знищення.
На Центральний банк покладається регулювання грошового обігу в країні, в зв'язку з чим він з певною періодичністю готує для уряду аналіз стану та свої пропозиції з цього питання.

Для регулювання діяльності комерційних банків Національний Банк України визначає для них такі економічні нормативи:

мінімальний розмір статутного фонду;
граничне співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою його активів;
показники ліквідності балансу. Визначаються у вигляді нормативного співвідношення між активами і зобов'язаннями банку з урахуванням терміну їх погашення, а також можливості реалізації активів.
розмір обов'язкових резервів, що розміщуються в Національному банку;
максимальний розмір ризику на одного позичальника. Визначається в процентному відношенні до загальної суми власних коштів банку. В розрахунок ризику включається вся сума вкладень і кредитів даному позичальнику, а також видані за його дорученням гарантії, доручення та інші зобов'язання.
Максимальні розміри валютного, процентного та курсового ризиків. Являють собою максимальну суму незбалансованості різних видів активів і пасивів за їх валютною і процентною структурою.

Центральний банк здійснює контроль за дотриманням комерційними банками банківського законодавства. У разі систематичного недотримання комерційними банками цього законодавства Центральний банк може:

ставити перед засновниками комерційного банку питання про здійснення заходів з фінансового оздоровлення банку (збільшенню власних коштів, зміні структури активів тощо), про організацію чи ліквідацію банку;
застосовувати санкцію у вигляді стягнення грошового штрафу в розмірі додаткового доходу, одержаного внаслідок неправомірних дій банку;
підвищувати норми обов'язкових резервів;
призначати тимчасову адміністрацію для управління банком на термін, необхідний для його фінансового оздоровлення;
відкликати ліцензію на здійснення банківських операцій.
Центральний банк створює і організовує діяльність Державної скарбниці, забезпечує зберігання резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів і золотих запасів; представляю інтереси України у зносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міжнародне співробітництво передбачене на рівні центральних банків.

Структур Національного банку України становить центральний апарат та його функціональні органи (Центральна розрахункова палата, через яку проходять всі міжбанківські платежі, Центр міждержавних розрахунків, Центральне сховище тощо); Кримське республіканське, обласні управління і розрахункові центри при них, регіональні відділення і розрахунково-касові центри в містах і районах; низка організацій при Національному банку.

Органи, що разом із Центральним банком виконують регулюючі функції у сфері фінансів. Найголовнішим серед них є Міністерство фінансів, яке займається питаннями планування та виконання державного бюджету і бюджетним фінансуванням; Державне казначейство яке займається збором державних доходів і їх витратою згідно з державним бюджетом.

На початок 1995 року в Україні було зареєстровано 228 банків (1891 банківська установа). Мало це чи багато? Порівняно з США, де діють тисячі фінансових посередників, звичайно, мало; порівняно з Японією, де діють лише 26 банків, - навіть багато. Відповідь залежить від фінансового стану банків та розвитку всієї системи в цілому. Японські банки мають великі обсяги капіталів та сотні філій по всій країні.

Слід зазначити, що багато банків на початок 1995 року мали невеликі капітали. Так, з усіх діючих близько 60 банків мали капітал, що дорівнював вартості середньої київської трикімнатної квартири. В той же час існували банки з вагомим капіталом та розгалуженою мережею філій. Наприклад "Україна" (535 філій), Промінвестбанк України (400 філій), Укрсоцбанк (116 філій).

В Україні кредитна система перебуває в стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки.

Література

І. М. Бойчик, П. С. Харів, М. І. Хопчан. Економіка підприємств - Львів, 1998.
Теорії мікро-макроекономіки під редакцією Ю. В. Ніколенко, М. М. Діденко, К., 1999.
Макроекономічні теорії. - Харків, 2000.
Гроші і кредит. Підручник. - К., 2001.
Грошово-кредитна система України // Економіка України. - 2001. - №4.
Макроекономіка. Підручник. - К., 2000.
Случайные рефераты:
Реферати - Життя і творчий шлях Павла Грабовського
Реферати - Ольга Кобилянська
Реферати - Життя і творчий шлях Юрія Клена
Реферати - Життя і творчий шлях Василя Еллан-Блакитного
Реферати - Життя та творчість Тодося Осьмачки
Реферати - Літературний подвиг Тараса Григоровича Шевченка
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 20
    Гостей: 20
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта