Гроші: види, форми та еволюція
Гроші - це історична категорія. Вони існують так же давно, як і сама людська цивілізація. На протязі століття постійно змінювались форма і зміст грошей і сьогоднішній їх стан не є завершальною фазою.

В обороті гроші функціонують реально, як наявна цінність і тому повинні виступати в певній формі, яка забезпечувала б їм довіру з боку суб'єктів ринку та створювала достатні зручності останнім. У міру розвитку ринкових відносин ускладнювалися вимоги до грошової форми з боку суб'єктів ринку. У відповідь на це гроші змінювали свою форму, постійно вдосконалюючи її. У своїй еволюції гроші виступали у формі товарних (металевих), символічних (паперових), кредитних і нового виду кредитних-електронних.

Товарні гроші. За своїм місцем у товарному обміні гроші - це особливий товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

Товарна природа грошей визначається передусім їх походженням. Вони виникли як продукт товарного обміну, коли ринок стихійно висунув з товарного світу один - найбільш придатний за своїми природними та фізичними властивостями виконувати роль загального еквівалента. Як засіб обміну гроші вперше з'явились в історії людства у вигляді товарів. У ролі грошей виступали найчастіше предмети першої необхідності (худоба, зерно, сіль, риба) і форма грошей тоді збігалася з формою (споживною вартістю) цих товарів. Як правило, загальним еквівалентом тоді був найбільш ходовий і разом з тим найцінніший для регіонального ринку товар, який в будь-який час можна було обміняти на іншу споживну вартість.

Пізніше на роль грошей стали претендувати предмети розкоші та дорогоцінні вироби. Це можна пояснити тим, що за своїми фізичними властивостями вони були більш портативними, довше зберігалися, мали більш сталу вартість тобто були більш ліквідними. Проте як перші, так і другі гроші були ще надзвичайно примітивними, функціонували переважно поштучно, не підлягаючи поділу, виступали в своєму природному вигляді.

Товарні гроші мали подвійне існування - як звичайний товар і як гроші. Подвійність виявлялась в їх споживній і в міновій вартості. Особливість таких грошей полягала в тому, що вони одночасно використовувались як продукти для безпосереднього споживання, так і в якості засобу обміну. Товарні гроші мали однакову вартість при торгівлі ними як звичайним товаром в якості грошей. Наприклад, якщо какао використовувалось в якості грошей і як напиток, то в обох випадках воно мало однакову вартість. Аналогічно і золото мало однакову вартість в якості грошей, як ювелірний виріб.

У міру подальшого розширення і поглиблення товарно-грошових відносин ринок поставив перед грошовим товаром нові вимоги: гроші повинні бути однорідними, портативними, економічно подільними, здатними тривалий час зберігати свою вартість. За своєю природою попередні гроші вже не відповідали таким вимогам. На їх місце ринок стихійно висунув різні метали, серед яких було також срібло і золото. Спершу металеві гроші виступали у формі злитків срібла або золота, а пізніше у формі монети. Металеві гроші мали надзвичайну перевагу перед попередньою їх формою.

До XIX ст. товарні гроші були майже повністю витіснені металевими зі срібла і золота. Ці гроші мали внутрішню вартість, тобто були цінними самі по собі. Тому не було потреби, щоб уряд гарантував їх вартість. Кількість грошей регулювалася ринком через попит і пропозицію на золото чи срібло. Недоліки металевих грошей полягали в тому, що вимагалися ресурси, які без цього були обмеженими, щоб видобувати коштовні метали.

Отже, наступила епоха металевих грошей. Вона характерна тим, що тривалий час в обіг використовувалися повноцінні золоті або срібні монети, номінальна вартість яких відповідала їхній ваговій вартості, приватні особи могли вільно придбати золоті монети взамін металевих зливків; вартість грошей безпосередньо залежала від вартості золота.

Коли роль грошей остаточно закріпилася за одним товаром - золотом, останнє виділилося із світу звичайних товарів як їх антипод, як самостійне економічне явище в особливій формі, відбулася абсолютизація споживної вартості золота як грошового товару, а його споживна вартість як звичайного товару набула другорядного значення. Цей процес набув такого поширення, що навіть видатні мислителі вважали золото грошима від природи, але еволюція грошей (в результаті якої міняється форма і зміст грошей) підтверджує, що вони щось інше, ширше, що не може бути виражене навіть благородними металами.

Монета - найдревніша форма сучасних грошей. Вона з'явилася в третьому столітті до н. е. після закріплення ролі грошей за металами. Для використання грошового металу при здійсненні платежів йому надавали форму зливків. Форма зливків хоч і мала істотні переваги перед попередніми формами грошей, все таки не була позбавлена істотних недоліків.

У кожній платіжній операції необхідно було зважувати зливки, визначати пробу і, що найгірше, ділити її на частини. Щоб уникнути цих незручностей, зливки робили різної ваги, а щоб не зважувати і не робити проби металу, найбільш відомі купці ставили на зливках своє тавро, яке засвідчувало вагу і пробу металу.

Однак авторитет купця як приватної особи був обмеженим, і його тавро могло задовольнити вузьке коло суб'єктів ринку. З розвитком торгівлі виникла потреба таврування зливків більш відомою й авторитетною особою, і ця функція перейшла до держави. Держави стали виготовляти за встановленою формою зливки металу, вагу і пробу яких засвідчували своїм штемпелем. Такі зливки одержували назву монети.

Монета виявилася найдосконалішою формою дійсних грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною субстанціонарною вартістю. Найбільшого розвитку вона досягла в період золотого монометалізму, формою існування якого був золотомонетний стандарт.

На початку створення монет суб'єкти ринку не завжди довіряли державному тавру і нерідко вимагали зважування монети. Особливо часто такі вимоги ставилися, коли монета використовувалася для розрахунків з іноземними контрагентами. Лише зростання економічної могутності і стабільності держави, посилення довіри до державної влади з боку суб'єктів ринку, вдосконалення техніки карбування, що ускладнювала підробку монет, підвищили довіру до монети, яка стала прийматися за рахунком, без зважування. Змінювалася сама форма монети: відомі монети квадратні, неправильної форми, овальні, проте найбільшого поширення набули круглі.

В умовах золотомонетного стандарту монети виготовлялись із золота з невеликим домішком (для міцності) інших металів (лігатури). Ваг таких монет визначала їх вартість. Монета вважалась повноцінною, якщо лігатура не перевищувала 10 відсотків. Така монета виявилася найдосконалішою формою товарних грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною вартістю. Вона обслуговувала суб'єктів ринку протягом майже трьох тисячоліть. За цей час вона теж розвивалась і змінювалась.

На території України за різних часів в обігу знаходились такі монети:

гривня,
карбованець,
шаг.
Гривня - це найстаріша шестикутна одиниця ваги (приблизно фунт), що правила й за монету. Вона поділялася в різні часи на 20 ногат, на 25 чи пізніше 50 кун, на 50 резан і приблизно на 100 векш чи вевериць. Однак реальна вартість цих менших від гривні номіналів незрозуміла.

Гривня була золотою і срібною. Срібна важила вдвічі більше. Золота гривня в Києві ділилася на 72 золотники, а в Новгороді - на 96, і за неї платили 56 дукатів. Один золотник мав 4,2 г. У XII столітті застосовували гривню кун (еквівалент цінного хутра або чужої монети), вартість якої становила 25 кун або 50 резан. Золота гривня дорівнювала 50 гривням кун, а срібна - 7,5. Потім монетна гривня стала важити половину, а з XIII - XIV століття зменшилася до 184 г. срібла. Наприкінці XIII століття з'явився зливок у половину грошової гривні - карбованець, який і витіснив гривню остаточно з обігу в XV столітті.

Карбованець з'явився у грошовому обігу княжої Русі в XIII столітті у вигляді зливка срібла. Від 1534 року карбованець став одиницею грошової системи Росії і мав 68 г. срібла. Карбованець поділявся на 100 копійок або 200 шагів чи 400 півшагів. З 1704 року регулярно карбували карбованці, і цим започаткували десяткову монетну систему. З кінця XVIII століття вага срібла одного карбованця сягала 18 г, а в 1897 році срібло замінено золотом (1/15 імперіала), однак золотих карбованців не карбували. Після першої світової війни карбували срібні карбованці, а від 1924 року лише частково срібні і щораз із зменшеною його лігатурою (домішкою). З 1950 року курс карбованця обчислювали відносно до золота (0,222168 г.), а з 1 січня 1961 року збільшено вартість до 0,987412 грама.

Назву "карбованець "у сучасній Україні тлумачать від карбування, тобто від утворення рельєфних зображень на поверхні медалей та монет.

Шаг - це вартість російської півкопійки або польського "трояка". Походження назви "шаг" і досі остаточно не з'ясовано.

Білонна монета. Новий етап у розвитку монети як форми дійсних грошей пов'язаний з виникненням білонної чи розмінної монети. Головна відмінність її полягає в тому, що вона карбується не з дорогоцінного металу, тому є неповноцінною, причому такою розмінна монета стала не одразу, а на певному етапі розвитку грошового обігу.

Можливість функціонування в обігу білонної монети пояснюється тим, що номінальна вартість золотих монет може за певних причин відхилятись від реальної вартості. Як відомо, від тривалого обігу монети стираються, і вартість золота, що реально залишається в монеті, зменшується. Проте в обігу монети продовжують циркулювати в своїй номінальній вартості. Отже в обігу з'явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагому вартість. У такій вартості монети продовжують успішно виконувати основні функції. І це може продовжуватись до тих пір, поки ціни на товари залишаться незмінними і зберігається довіра до держави як емітента монет.

Можливість відхилення та відокремлення вартості золота як товару і як грошей здавна помічена суб'єктами ринку і широко використовувалася в інтересах тих, хто карбував монети. На цій можливості базувалося звичайне карбування фальшивих монет приватними особами, відоме ще із стародавніх часів. Проте й держави нерідко випускали в обіг неповноцінні (фальшиві) монети з метою поліпшення фінансового становища своєї скарбниці, чи в інтересах певних класів і окремих соціальних груп населення. Якраз заради цього всі держави з перших кроків свого існування домагалися повної монополізації карбування монети.

Розмінна монета карбувалась спочатку з дорогоцінного металу, а згодом із сплавів звичайних металів (мідь, бронза, нікель). Вартість металу, витраченого на більйон, є меншою від номіналу. Держава своїм рішенням надає таким монетам силу законного платіжного засобу. Зрозуміло, що білонні монети функціонують в обігу як своєрідні знаки вартості повноцінної монети. Емісія таких монет стала прибутковою справою для держави. Прибуток державної скарбниці приносить чеканка тільки неповноцінних (білонних) монет. Монетний доход (сеньйораж) створюється внаслідок перевищення номінальної вартості монети над реальними затратами на їх виготовлення.

Карбування поряд з повноцінною монетою неповноцінної було першою реакцією грошей на нову вимогу обігу - вимогу економічності, що ставала дедалі відчутнішою у міру розвитку товарно-грошових відносин. Розмінна монета найактивніше використовується в обігу і тому найшвидше стирається.

Більше того, висока вартість дорогоцінного металу робить необхідним карбування розмінної монети надто малих розмірів. Тому вона була незручною у користуванні і легко губилася, що призводило до додаткових витрат дорогоцінного металу. Виготовлення її із звичайного дешевого металу було об'єктивною необхідністю, а успішне функціонування поряд з повноцінною монетою сприяло пошукам людством альтернативи грошам з власною субстанціональною вартістю.

Переваги білонної монети допомогли їй залишитися в обігу і після того, коли монета як форма дійсних грошей "зійшла зі сцени". І сьогодні вона широко використовується в усіх країнах, навіть у тих, які досягли великих успіхів у розвитку безготівкових розрахунків і високого рівня технізації грошового обігу.

Нині в усіх країнах світу карбують лише неповноцінну розмінну монету. З дорогоцінних металів держави періодично карбують тільки ювілейні та меморіальні монети, які у загальний обіг не поступають.

Монети вважаються символічними грошима, якщо їх вартість в якості грошей більша за вартість нікелю або міді, із яких вони виготовлені. Правда, інколи бувають випадки, коли вартість такого металу різко зростає відносно їх вартості в якості грошей. У таких випадках ці монети зникають з обігу.

Паперові (символічні) гроші. Епоха товарних (металевих) грошей вимостила шлях для паперових грошей. За змістом паперові гроші - це знаки дійсних золотих або срібних грошей, випущених державою в обіг, наділені примусовим курсом і замінюють товарні гроші в їхній функції засобу обігу і платежу. Паперові гроші не мають власної вартості. Історично вони з'явились в обігу як замінники золотих і срібних монет. Вважають, що вперше паперові гроші були випущені в Китаю ще в XIII ст.

Перші відомості про паперові гроші ми знаходимо в оповіданні італійця Марко Поло, котрий мандрував на Сході протягом 24 років з (1271-1295 рр.). Приблизний виклад його повідомлення такий: "Великі аркуші паперу розрізають на кусочки різноманітної величини. Найменші із них коштують один динарій. Наступні - відповідно 3,5, 10 венеціанським срібним грошам. Виготовлення цих паперових монет проводиться з великими церемоніями, ніби вона виготовляється з чистого золота або срібла. На кожному кусочку паперу декілька чиновників ставлять свої підписи та печатку, а потім ще особливий чиновник прикладає печатку великого хана. І таких грошей випущено в обіг стільки, що не вистачило б всієї скарбниці для їх погашення.

Такі гроші розповсюджуються на всі провінції, що підвласні богдихану і використовуються як засіб обігу. Під страхом смерті ніхто не має права відмовитись від їх прийому. Торгівці беруть їх охоче, оскільки вони використовуються в якості платежу. Нерідко богдихан проголошує, що особи, котрі мають золото, срібло, перлини та інші дорогоцінності повинні терміново представити все це в банк (). За всі ці цінності богдихан платить тільки паперовими грошима.

Подібна торгівля приносить богдихану чудотворні "бариші" якщо у кого-небудь порвався або спортився "папірець", то він прямо відправляється до банку і його там обміняють на новий, тільки беруть з нього за це три відсотки. А якщо хтось побажає мати золоту чи срібну монету, то він іде в банк і отримує їх за паперові гроші, причому остання приймається за їх вартістю.

У Європі паперові гроші з'явилися значно пізніше, у Франції емісія їх розпочалася з 1716 р. В Англії в кінці XVIII ст. Росія випустила паперові асигнації в 1769 р. за цариці Катерини II для фінансування війни з Туреччиною. Емісія паперових грошей у Північній Америці почала здійснюватися в кінці XVII ст.

Поява символічних знаків повноцінних грошей, що запроваджувалися в обіг силою держави і спирались на її авторитет, не було чимось випадковим. Це цілком природний, прогресивний процес розвитку грошей, пов'язаний з розширенням масштабів товарного обміну та ринкових відносин. Паперові гроші не вносили істотних змін у принципи функціонування грошового обігу. Більше того, вони спрощували грошовий обіг, надаючи йому більшої гнучкості та економічності.

Об'єктивна можливість і необхідність заміни дійсних грошей номінальними знаками вартості випливає із функції грошей засобу обігу, в якій гроші виступають посередником в обміні товарів. Історично доказано, що цю функцію можуть виконувати реальні гроші навіть без матеріальної субстанції.

Ринкові відносини, що охопили всі сфери суспільства поставили перед грошовим товаром нові, ще складніші вимоги, зокрема:

грошовий товар повинен легко відтворюватись у визначених обсягах відповідно до зростаючих масштабів суспільного виробництва й товарного обігу;
грошовий товар має вироблятися з мінімальними затратами з тим, щоб мінімізувати суспільні витрати обігу;
об'єктивна неможливість забезпечити потреби обігу повноцінними грошима;
зростання економічного потенціалу держави як суб'єкта товарно-грошових відносин.
Таким вимогам не зміг задовольняти жодний товар, навіть благородні метали. Золото виявилось останнім натурально-речовим носієм грошей.

Нові якісні зміни в системі грошових відносин почали формуватись з появою в обігу нерозмінних на золото чи срібло паперових грошей. Більшість країн Заходу припинили такий обмін в роки "великої депресії" 1929-1933 рр. і в перші після кризові роки. Однак такий обмін ще зберігався в сфері міжнародних валютних відносин.

З припиненням розміну банкнот на золото паперові гроші залишаються в обігу тільки в своїй специфічній міновій вартості, яка за змістом стала ірраціональною і визначається тим середовищем, у якому гроші функціонують. Тобто мінову вартість грошові знаки одержують безпосередньо в обігу і завдяки функціонуванню зберігають її на відповідному рівні, який визначається станом економіки, фінансів і кон'юнктури ринку. Тут доречно нагадати вислів К. Маркса: золото обертається тому, що має цінність, паперові гроші мають цінність тому, що обертаються. Ця наукова думка про гроші згодом одержала широке визнання і на її основі сформувалась окрема наука про гроші яка отримала назву "функціональна теорія грошей".

Саме на цій основі відбувся завершальний перехід до епохи паперових грошей. Гроші втратили свою внутрішню вартість, що безпосередньо втілювалася у монетарному товарі як носія грошових відносин. Паперові гроші перестали бути знаком вартості монетарного товару. Отже, паперові гроші як результат - це завершена форма знака вартості, яка відірвалася не тільки від товарної вартості грошей, а й від реальних потреб грошового обігу.

Паперові гроші - це не воля чи бажання держави, а об'єктивний продукт історичного розвитку товарно-грошових відносин у суспільстві. Роль держави обмежується тим, що використовуючи об'єктивно обумовлені можливості заміни дійсних грошей неповноцінними знаками вартості, вона друкує ці знаки і визначає умови та розміри випуску їх в обіг до тих пір, поки емісія грошей не буде перевищувати реальні потреби грошового обігу. Держава намагається підтримувати довіру (купівельну спроможність) до грошей методами монетарної політики, але не завжди їй це вдається.

Важливою ознакою паперових грошей є несталість їх та поступове знецінення. Це зумовлено такими причинами: вони не мають власної вартості; недовіра до держави - емітента; (мається на увазі політичний та соціально-економічний стан в країні) дефіцит державного бюджету та незбалансованість платіжного балансу країни. Все це примушує державу випускати надмірну (що не відповідає реальним потребам грошового обігу) кількість грошей для покриття державних витрат. Це призводить до зменшення мінової вартості всієї маси грошей і грошової одиниці зокрема.

Кредитні гроші. Зараз епоха паперових грошей є епохою грошей, що розвиваються на кредитній основі. Це водночас і епоха банківських грошей, які функціонують значною мірою на безготівковій основі і, які поступово трансформуються в електронні гроші.

Кредитні гроші - це неповноцінні знаки вартості, які виникли на основі кредитних відносин. Вони, як і інші форми грошей, виникли стихійно внаслідок подальшого розвитку товарно-грошових відносин, коли кредит став їх іманентною складовою частиною.

За природою кредитні гроші також є знаками вартості і по формі - паперовими, але їх обіг підпорядкований дії специфічних законів. Перший із цих законів, який був відкритий ще Дж. Стюартом, передбачає: умови емісії грошей зберігають у собі умови їх зворотного притоку. Це обумовлено кредитним характером емісії грошей. Їх випуск здійснюється шляхом видачі кредиту економічним суб'єктам на умовах їх повернення у визначений строк.

Гроші повертаються в банк, коли одержувач банківського кредиту або платник за векселем, що знаходиться в портфелі банку, погашає заборгованість. Таким чином, грошова маса (кількість грошей в обігу) представляє собою результат взаємодії двох грошових потоків; один потік - це випуск грошей через банки де проходить розподіл платіжних засобів між економічними суб'єктами, що мають потребу в грошах; другий потік - це повернення грошей в банки внаслідок погашення боргових зобов'язань.

Збереження кредитної природи грошей передбачає таку організацію взаємовідносин кредитної і фінансової систем котра не допускала би кредитну емісію для мобілізації доходів у державний бюджет або для покриття бюджетного дефіциту. Оскільки це означає прямий підрив кредитного характеру грошей, так як зростання грошової маси в даному випадку відбувається незалежно від реального збільшення обсягу товарної маси в обігу.

Другий закон обігу кредитних грошей - "забезпеченість" емісії грошей. Умови цього закону передбачають таку систему кредитування, котра гарантувала би видачу позик у міру зростання потреб товарообороту в грошах і погашення кредиту - при її зниженню. Строк користування кредитом (а значить, строк перебування грошей в обігу) визначається його забезпеченням. Практично ця вимога реалізується з допомогою принципу забезпеченості кредиту. З точки зору заставного права банку, забезпечення - це матеріальна гарантія повернення кредиту.

Кредитні гроші історично пройшли таку еволюцію:

вексель,
банкнота,
чек,
депозитні,
та електронні гроші.
Вексель. Перші векселі виникли ще в середині XII століття в Італії, а вексельне законодавство в європейських країнах було сформовано в XVII столітті. В міру розвитку товарно-грошових відносин та удосконалення банківської справи вексель із звичайної боргової розписки перетворився в універсальний платіжний, розрахунковий і кредитний документ.

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя. Інакше кажучи, вексель - письмове боргове зобов'язання що дає його власнику незаперечне право вимагати від особи, яка вдала вексель (або його поручителя), здійснити платіж у визначений термін.

Вексель має ряд специфічних ознак, які відрізняють його від інших боргових зобов'язань: строго встановлена форма, абстрактність і безспірність, конкретність строку платежу.

Строго встановлена форма робить вексель універсальним, легко зрозумілим і доступним для використання широким колом суб'єктів грошових відносин.

Абстрактність векселя означає, що в ньому не пояснюються конкретні причини виникнення боргу, а вказується лише сума платежу.

Безспірність векселя означає, що суб'єкт, який його виписав чи акцептував, не має ніякого права відмовитися від сплати боргу. Безспірність передбачається законами країни і плата за векселем забезпечується примусово через судові органи.

Конкретність строку платежу вносить конкретність у взаємовідносини між позичальником і боржником, робить вексель зручним для використання в економічних розрахунках на перспективу.

Завдяки цим ознакам вексель набуває важливої властивості оборотності, що проявляється у використанні його як засобу обігу і платежу, а також як об'єкта застави чи дисконту в банках.

Векселі бувають двох видів - простий і переказний (тратта). Простий вексель виписується боржником на ім'я кредитора із зобов'язанням виплатити йому в зазначений строк вказану суму. Зустрічається він рідко і тільки у внутрішній торгівлі.

Особа, яка пред'явила простий вексель, виступає одночасно векселедавцем і боржником. Тому такий вексель виписує та підписує боржник. Векселедавець переказного векселя (трасант) і платник, який приймає цей вексель (трасат) окремі дві юридичні особи. Переказний вексель (тратту) виписує і підписує кредитор (трасант). Він є наказом боржнику (трасату) про сплату у визначений термін певної суми грошей третій особі.

Щоб наказ кредитора-трасанта мав платіжну силу, боржник-трасат повинен підтвердити свою згоду здійснити платіж у визначений термін. Така згода у письмовій формі на титульній стороні векселя називається акцептом. Акцептант переказного векселя, як і векселедавець простого, є головними вексельними боржниками і відповідають за оплату векселя у визначений термін. Вони ще називаються "боржниками першого порядку".

Векселедержатель може запропонувати вексель своїм кредиторам для оплати їм боргів чи купівлі товарів. Ймовірність прийняття векселя тим вища, чим більше довіри до економічного становища боржника по векселю. Передача векселя іншій особі оформляється передаточним надписом, що називається індосаментом. З кожним індосаментом підвищується гарантія оплати векселя і його здатність до оборотності, оскільки вимога оплати буде пред'являтися до кожного наступного індосата, якщо попередній виявився неспроможним оплатити вексель.

Створюється солідарна відповідальність усіх осіб, які поставили свої підписи на ньому. Кількість передаточних надписів на векселі виражає кількість його оборотів, тобто ту "роботу", яку він виконав в обігу як гроші, та характеризує рівень його ліквідності.

Кредитор по векселю може використати його також для одержання позички в банку, якщо йому потрібні гроші для платежів, по яких він не може розрахуватися векселем, а також для одержання від боржника грошей по векселю у зазначений у ньому строк.

Векселі також поділяються на комерційні та фінансові. Комерційні векселі виникають на основі реальної торгової операції по продажу товарів у кредит. Такий вексель є знаком реальної вартості, що надійшла в обіг і забезпечує йому певну мінову вартість, з якою він сам здійснює обіг. Фінансові векселі виникають без реальних торгових операцій. Їх призначення - залучити в оборот додаткові грошові кошти шляхом одержання позички. Якщо фінансові векселі виписуються на підставі взаємної домовленості двох осіб про обмін фінансовими векселями, вони називаються приятельськими. Казначейські векселі, які виписує держава (казначейство) для покриття своїх витрат за рахунок продажу їх центральному банку.

Випуск фінансових векселів не пов'язаний з реальними товарними операціями, тому надмірне зростання його веде до виникнення в обігу зайвих грошей в інших формах, зокрема банкнот чи депозитних грошей, що підриває сталість їх вартості.

Вексель, що виник в умовах обігу повноцінних грошей, не міг скільки-небудь відчутно замінити їх в обігу. Цьому заважала сама специфіка векселя як приватного боргового знака. Його виникнення, номінал, емітент тощо мали стохастичний і обмежений характер і не відповідали потребам обігу в загальновизнаних засобах обігу і платежу. З розвитком ринку дедалі гостріше відчувалася потреба в універсальному кредитному засобі обігу, у відповідь на яку винила банкнота. Банки на основі кредитних операцій стали випускати замість векселів свої зобов'язання - банкноти, які поступово перетворилися в універсальний платіжний і купівельний засіб і стали основною формою кредитних грошей.

Банкнота - в самому широкому розумінні є простим векселем емісійного банку. Особливо чітко спорідненість банкноти з векселем виявилася на першому етапі розвитку, коли вона мала форму так званої "класичної" банкноти.

Історично "класична" банкнота виникла з розписки середньовічних банкірів про взяття на збереження від купців золота та про зобов'язання повернути його за першою вимогою. У міру зростання багатств банків їхні розписки (банкноти) стали користуватися такою довірою, що почали прийматись у платежі нарівні із золотою монетою.

Поступово такі розписки набули строго встановленої форми й абстрактності і стали подовгу затримуватися в обігу, не повертаючись у банки для виплати по них золота. Ця обставина дозволила банкірам видавати свої банкноти купцям на суму, що перевищувала вартість золота, прийнятого на збереження, тобто перейти від повного до часткового покриття банкнот. Не покриті золотом банкноти стали видаватися підприємцям взамін комерційних векселів. З цього часу (кінець XVII ст.) починається власне історія "класичної" банкноти.

Характерними ознаками "класичної" банкноти є:

випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;
обов'язковий обмін на золото за першою вимогою власників;
подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що знаходяться в портфелі банку).
Завдяки цим ознакам банкнота істотно відрізняється від комерційного векселя. Якщо останній має приватну гарантію, що забезпечується капіталом одного чи групи підприємств, то банкнота - суспільну гарантію, яка базується на капіталах усіх підприємців, що зберігаються в банках. Банкнота на відміну від векселя є безстроковим зобов'язанням, не пов'язаним з конкретною торговою операцією. Вони можуть випускатися в будь-яких купюрах і знаходитися в обігу будь-який строк, що дає можливість розрахуватися ними по всіх можливих платежах. Це зняло ті обмеження, які стримувало розвиток обігу векселів. Вказані переваги надали банкноті особливої якості - загальної оборотності, якої не має вексель.

Подвійне забезпечення "класичної" банкноти гарантувало їй надійність, сталу вартість, нормальний обіг та високу еластичність в обігу. Через забезпечення комерційними векселями досягалося саморегулювання обігу банкнот. При видачі позик під заставу чи дисконт векселів банк збільшував кількість банкнот в обігу, а при оплаті векселів банкноти поверталися до банку, що забезпечувалося строковістю і безспірністю комерційного векселя.

Випуск векселів у тісному зв'язку з торговими операціями забезпечував погодженість випуску банкнот з реальними потребами обігу - в міру зростання цих потреб випуск банкнот збільшувався і навпаки. Проте випуск банкнот під комерційні векселі не завжди забезпечував автоматичне пристосування до потреб обігу. Це зумовлювалося цілим рядом обставин: дисконтом фінансових векселів, у тому числі казначейських, зниженням цін на товари та прискоренням обігу банкнот, внаслідок чого зменшувалася потреба в грошах до настання строків погашення векселів та ін. У всіх цих випадках виникла загроза появи зайвих банкнот в обігу та їх знецінення. Запобігти цьому міг вільний розмін банкнот на золото: зайві для обігу пред'являлися в банк для обміну на золото.

Період "класичної" банкноти закінчився з повним припиненням розміну її на золото, що настало після світової економічної кризи 1929-1933 рр. У нових умовах банкнота втратила золоте забезпечення і свою кінцеву гарантію сталості вартості - розмін на золото. Це значно змінило суть сучасної банкноти.

Проте справа полягає не тільки в припиненні розміну банкнот на золото. На етапі державно-монополістичного капіталізму зазнав деформації і механізм автоматичного регулювання емісії банкнот на основі вексельного забезпечення. Передусім поряд з комерційними векселями стали значно ширше використовуватися казначейські векселі та облігації державних позик для забезпечення випуску банкнот. Оскільки зобов'язання держави не є реальними цінностями, кредитування їх емісійним банком значно ускладнило зв'язок емісії з реальними потребами обігу.

Різке зниження частки комерційних векселів і збільшення казначейських векселів та облігацій держави в забезпеченні емісії банкнот по суті означає переорієнтацію її з потреб товарообороту на потреби державного казначейства. Лише через задоволення останніх банкноти потрапляють у сферу товарообороту, при цьому лише частково вони задовольняють його потреби, а частково виявляються зайвими, проте залишаються в обігу.

Разом з тим така банкнота повністю не втрачає своїх специфічних ознак кредитних грошей, зберігає в обігу певні переваги порівняно із суто паперовими грошима і є найпоширенішою формою готівкових грошей у країнах з розвинутою ринковою економікою. Головні її ознаки і перевага полягають у тому, що навіть на покриття витрат держави вона випускається не безпосередньо і безповоротно, а через кредитування під боргові зобов'язання казначейства.

Ця, здавалося б, незначна деталь емісійного механізму має принципове значення. Вона передбачає, що держава як економічно самостійний суб'єкт грошового обігу може брати участь в емісійному механізмі нарівні з комерційними підприємствами, якщо прагнутиме до забезпечення збалансованості свого фінансового господарства і виявиться здатною вчасно погашати свої борги емісійному банку. В зв'язку з цим важливого значення набуває проблема регулювання державного боргу, підтримання його обсягів на економічно обґрунтованому рівні, встановлення широкого демократичного контролю за його формуванням, включаючи лімітування його розмірів, а також за взаємовідносинами між казначейством і центральним емісійним банком.

Дуже важливо, щоб ці два органи, що перебувають по різні боки емісійного джерела, не стали "двома кишенями на одному й тому ж державному піджаку", якими розпоряджається "одна рука". У такому випадку гроші завжди будуть безперешкодно "перекочовувати" з емісійної "кишені" в казначейську й остаточно зникне відмінність між банкнотами і казначейськими білетами. Щоб не допустити цього, більшість країн законодавчо встановили чітке розмежування між центральним емісійним банком та державним казначейством, вивівши банк з підпорядкування уряду і передавши його в підпорядкування вищого законодавчого органу державної влади.

Зважена політика щодо державного боргу та виплата доходу по облігаціях державних позик забезпечує ринковий попит на вказані цінні папери. Це дає можливість паперів впливати на масу банкнот в обігу, продаючи їх на фондовому ринку - зменшувати, а купуючи - збільшувати їх кількість в обігу.

Не втратив свого значення і механізм саморегулювання банкнотного обігу через забезпечення їх емісії комерційними векселями. Проте дія його значно змінилася. Банківські позички під комерційні векселі стали видаватися переважно в депозитній, а не в банкнотній формі. Тому емісійні банки через цей механізм регулюють масу депозитних грошей в обігу, опосередковано впливаючи і на обіг банкнот.

Сучасні банкноти зберігають кредитну основу і попадають під закономірності обігу паперових грошей. Можна виділити два основних канали емісії сучасних банкнот:

банківське кредитування господарських суб'єктів, котрі забезпечують зв'язок грошового обігу з динамікою суспільного відтворення;
банківське кредитування держави, коли банкноти емітуються взамін державних боргових зобов'язань.
Отже, сучасні банкноти мають лише товарне забезпечення, ефективність якого низька, оскільки кредитний механізм не забезпечує своєчасного повернення банкнотів в каси банку. Це пояснюється тим, що часто позичальники порушують умови і принципи банківського кредитування, а головне, що ресурси банків здебільшого втягуються для покриття державних витрат непродуктивного характеру.

Тому послаблюється зв'язок емісії сучасних банкнот з реальними потребами грошового обігу, що призводить до знецінення банкнот, що наочно проявилось за останні роки в Україні. Таким чином сучасні банкноти перетворились у неповноцінні паперові гроші, а їхній надлишок у каналах обігу посилює інфляцію і валютний хаос.

Пластикові банкноти

За свідченням англійського журналу "Економіст", у світі зараз циркулює приблизно 50 млрд. фальшивих банкнот. Щоб захистити національну валюту від фальшивок. Резервний банк Австралії випускає пластикові гроші. Вони непрозорі, мають невеличке віконце і складні оптичні пристрої, які значною мірою перешкоджають їхню підробку. Австралійці вперше запровадили пластикові банкноти у 1988 р. Поступово всі банкноти країни стануть пластиковими. Ще одна перевага пластикових грошових знаків - їх довговічність (у 8 разів вища у порівнянні з паперовими, близько 90 відсотків яких замінюється щороку) і можливість наступної утилізації для випуску виробів з пластмаси.

Цим нововведенням зацікавилися у багатьох країнах. Сьогодні Резервний банк Австралії одержує додатковий прибуток, постачаючи банкноти великих номіналів до Кувейту, Сінгапуру та інших країн.

Чек - документ, який містить безумовний наказ власника поточного рахунку (чекодавця) банку про виплату вказаної в ньому суми грошей певній особі або пред'явнику (чекодержателеві).

Чек виник, як і банкнота із депозиту, коли власник депозиту дає письмовий наказ про виплату бенефіціару певної суми грошей. Власник рахунку, що підписав чек іменується трасантом, а банк - трасат. Чек виписується на пред'явника або згідно наказу на поіменованого бенефіціара.

Чек може бути:

іменним - виписаний певній особі без права передачі;
ордерним - виписаний на певну особу з обов'язковим застереженням про наказ оплатити;
пред'явницьким - в якому не зазначене найменування одержувача, а зазначена сума виплачується пред'явнику чека.
У внутрішньому господарському обороті чеки використовують юридичні та фізичні особи для безготівкових розрахунків (розрахункові чеки), а також при одержанні готівки з рахунків, відкритих у банках (грошовий чек). Акцептований - чек, який має акцепт банку, що гарантує зарахування коштів на рахунок одержувача. Основне призначення чека полягає в тому, що він слугує засобом одержання готівки в банку, виступає засобом обігу і платежу. І як форма безготівкових розрахунків.

Незважаючи на спільність походження, чек має багато істотних відмінностей від банкноти як за формою, так і за роллю в обігу. Він виписується не банком, а його клієнтом і, отже, не повністю гарантує те, що чекодавець, дійсно, має вклад у банку і що банк обов'язково виконає його наказ про видачу грошей. Тому чек не став загальним засобом платежу, і участь його в грошовому обігу виявилась обмеженою.

Чек може бути використаний кількома способами:

сам чекодавець може одержати по ньому в банку гроші готівкою;
чекодавець може передати чек другій особі в оплату товарів чи послуг або погашення своїх боргів, і ця друга особа (чекодержатель) подає чек у банк для одержання грошей готівкою чи зарахування його суми на її рахунок;
чекодержатель передає чек третій особі в оплату товарів чи послуг або погашення своїх боргів їй, а ця особа пред'являє чек у банк для одержання грошей готівкою чи зарахування грошей на її рахунок, або ж передає чек четвертій особі з тих же причин, із яких вона сама його одержала.
Такі передачі чека істотно відрізняються між собою за їх роллю і місцем у грошовому обігу. В першій і другій операціях чек є лише технічним засобом, за допомогою якого приводяться в рух готівкові чи безготівкові гроші як засіб обігу або платежу. Сам чек цих функцій грошей не виконує і не збільшує їх маси в обігу. Тільки в третій операції чек безпосередньо включається в обіг, виконує функції засобу обігу чи платежу і збільшує масу грошей в обігу.

Отже, далеко не всі чекові операції означають участь чеків у грошовому обігу. Зокрема, у колишньому СРСР законодавство забороняло держателю чека передавати його третій особі та зобов'язувало здавати в банк для зарахування суми чека на його рахунок, тобто він взагалі не брав участь у грошовому обігу і використовувався як технічний засіб безготівкових розрахунків.

Коли чек безпосередньо здійснює обіг, виконуючи функції грошей, він не має ніяких переваг перед банкнотою і навіть багато в чому поступається їй. Тому чек не набув широкого застосування, але як технічний засіб обслуговування обігу депозитних грошей (безготівкових розрахунків) має певні переваги перед іншими технічними засобами і в зв'язку з цим широко використовується в банківській практиці. В країнах з ринковою економікою розрахунки чеками - найпоширеніша форма безготівкових розрахунків.

Зведення ролі чека переважно до технічної функції обслуговування поточних рахунків визначило обмеженість перспектив його використання. Чекові операції пов'язані з такими незручностями, як їх виписка, акцептування в банку, доставка в банк для сплати тощо. Тому з кінця 50-х років у країнах з високо розвинутим грошовим господарством розпочалися пошуки досконаліших інструментів обслуговування депозитних грошей на банківських рахунках. Альтернативою чекової книжки стала кредитна картка.

Всі розглянуті вище платіжні засоби широко і успішно застосовуються в країнах з розвинутою ринковою економікою. В країнах з перехідною економікою, до яких належить Україна, деякі з них використовуються рідко або взагалі не використовуються. Це стосується перш за все "товарних грошей" - векселів і чеків, оскільки для їх застосування ще не створенні достатні передумови. По-перше, ще не сформувався значний прошарок економічно міцних, стійких комерційних структур, зобов'язання яких могли б користуватися високою довірою до ринку. По-друге, в країні не створені достатні правові та інституційні передумови для того, щоб примусити комерційні структури виконувати свої зобов'язання. По-третє, не сформувалася система страхування втрат від невиконання боржниками своїх зобов'язань.

Вказані обставини не тільки підривають основу функціонування "торгових грошей", а й послаблюють передумови використання депозитних грошей комерційних банків в Україні. Постійна загроза банкрутства банків, відсутність дієвої системи страхування депозитів примушують суб'єктів грошового обороту все частіше вдаватися до використання в якості грошей зобов'язань найбільш надійного банку - НБУ. Тому не дивлячись на всілякі адміністративні заходи з боку Уряду та НБУ доля готівкового обороту протягом 1993-1997 рр. постійно зростала, що негативно впливало на забезпечення потреб обороту в платіжних засобах, посилюючи платіжну кризу.

Кредитна картка - як засіб платежу, що заміняє гроші готівкою і чеки, а також дає власнику можливість отримати в банку короткострокову позику. Вони застосовуються у роздрібному товарному обороті та сфері послуг. Багато споживачів користуються дебетовими картками - вони служать для здійснення електронних переказів грошей з одного рахунку на інший рахунок. Наприклад, більшість працівників отримують зарплату з допомогою електронного переказу грошей з рахунку роботодавця на рахунок працюючого.

У світовій практиці зараз використовуються "багатофункціональні" картки. Вони забезпечили доступ до автоматичних касових апаратів. Через них можна не тільки вкласти або зняти гроші готівкою з особистого рахунку, але також простежити за рухом та залишком коштів на рахунку, дозволяють власнику здійснити платіж, замовити чекову книжку, віддати розпорядження про проведення операцій на біржі, тощо. Для цього на звороті кожної картки знаходиться магнітна стрічка, яка виконує і активну (вона повідомляє автоматі банківські реквізити клієнта), і пасивну функції, наприклад, вона не дозволяє отримати в один день гроші готівкою у різних автоматах зверх ліміту. Сьогодні картки з магнітною стрічкою замінюються на більш надійні картки з мікросхемою.

Депозитні гроші. Депозитні гроші - це також неповноцінні знаки вартості, але на відміну від готівкових не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках - "абстрактні гроші". На основі чеків виникла система безготівкових розрахунків, які проводяться без участі грошей готівкою, тобто шляхом переказу або списання банком певної суми з рахунку платника на рахунок одержувача, або заліком взаємних вимог суб'єктів господарської діяльності.

Така форма грошей стала можливою лише за високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб'єкт грошового обігу може вільно вкласти гроші в банк (депозит), взяти звідти гроші готівкою, або переказати в будь-який пункт ринку і йому гарантується повне їх збереження.

Потреба в такій формі грошей об'єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обігу за умов, коли його обсяги і суми окремих платежів досягли величезних розмірів. Здійснення таких платежів з допомогою готівки призвело б до істотного збільшення готівкової маси в обігу, до зростання витрат на її друкування, створило б значні незручності для учасників платіжних операцій, погіршило керованість грошового обороту тощо. Всіх цих недоліків позбавлені депозитні гроші.

Разом з вказаними перевагами депозитних грошей з'явилися й певні недоліки цієї форми грошей. Зокрема, вона несе в собі певні незручності при здійсненні платежів. Для виконання кожного платежу потрібно оформляти цілий пакет документів і пред'являти кожний раз їх в банк, щоб відобразити відповідні операції в бухгалтерських книгах банку. Особливо гостро ці недоліки проявляються в сфері роздрібного обороту, куди доступ традиційних депозитних грошей виявився закритим. Тому життя спричинило появу нової форми грошей - електронної.

Електронні гроші - абстрактна (умовна) назва грошових коштів, які використовуються їх власниками на основі електронної системи банківських послуг. За змістом - це кредитні гроші, які обертаються завдяки запровадженню в сфері безготівкових розрахунків найновіших комп'ютерів і сучасних систем зв'язку.

За формою електронні гроші необхідно розглядати як різновид депозитних грошей Основними компонентами системи функціонування електронних грошей є електронні перекази, кредитні картки, дебетові картки, банківські автомати-касири тощо. Всі вони забезпечують обіг депозитних грошей, що знаходяться на банківських рахунках; власно забезпечують обіг, але не заміняють їх наперекір таким виразам як "платівкові гроші" або "електронні гроші". Дійсно з допомогою електронних грошей здійснюється платіж, але такі гроші завжди функціонують у вигляді певних записів на рахунках у банках, тобто вважаються депозитними грошима.

Електронні гроші широко застосовуються у всіх розвинутих країнах. Банки України теж багато уваги приділяють впровадженню нових банківських технологій, у тому числі введенню в обіг "електронних грошей", магнітних карток для безготівкових розрахунків клієнтів за придбані ними товари та надані послуги. Банківське обслуговування платіжного обороту на електронній основі значно розширило сферу функціонування депозитних грошей, прискорило їх обіг, створило зручності для платників.

Таким чином, розглядаючи еволюцію розвитку грошей ми можемо прийти до висновку, що в перспективі гроші будуть існувати без матеріальної субстанції ("невидимі"), але термін "економіка без грошей" у принципі є невірним.
Случайные рефераты:
Реферати - Л. Мартович – талант могутній, невмирущий
Реферати - Казка як жанр
Реферати - Життя і творчість Михайла Коцюбинського
Реферати - Життя та творчість Василя Еллана-Блакитного
Реферати - Життя і творчий шлях Андрія Головка
Реферати - Євген Гребінка
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 4
    Гостей: 4
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта