Головні архітектурні споруди Києва
Головні архітектурні споруди Києва

Старокиївський район, або Старе місто.
Пам’ятник князю Володимиру. Скульптори: В.І. Демут-Малиновський, П.К. Клодт; архітектор: К.А. Тон. Матеріал пам’ятника – бронза. Висота 4.5 метрів. Пам’ятник відлито в Петербурзі, у 1853 році. Князь Володар тримає хрест і великокнязівську шапку. На постаменті барельєф – «Хрещення Русі».
Софіївський собор. Був заснований князем Ярославом Мудрим, між 1017 і 1037 роками. Собор внесений до списку «Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО». Найцінніша мозаїка собору – «Оранта».
Пам’ятник Богдану Хмельницькому. Встановлений у 1888 році. Архітектор: М. Мікешин. Запропонував ідею створення пам’ятника – М. Юзефович.
Золоті ворота. Реставровані у 1982 році. Були головним в’їздом до міста Києва у Середньовіччі.
Андріївська церква. Була побудована у 1744 – 1767 роках. Архітектор: граф Растреллі. Архітектурний стиль: Рококо.
Софіївська площа. Відновлена 2000–го року.
Михайлівський Златоверхий собор. Споруджений у 1108 – 1113 роках, князем Святополком Ізяславовичем, онуком князя Ярослава Мудрого. Собор має 7 куполів. Ймовірно в оздобленні брав участь давньоруський майстер – Аліпій.
Пам’ятник княгині Ользі, Святим Кирилу та Мефодію, Святому Андрію первозданному. Був побудований у 1911 році, відновлений у 1996 році. Скульптор: І.П. Кавалерідзе, співавтори: Ф.П. Балавенський, Спиткін та Риков.
Київський фунікулер. Діє з 1905-го року, на Михайлівському підйомі.
Національна опера України імені Т.Г. Шевченка. Збудована 1901-го року, відновлена 1989-го року. Архітектор: В. Шретер.
Гуманітарний корпус Національного університету імені Т.Г. Шевченка - Колишня Перша Київська Гімназія.
Костьол Святого Олександра. Побудований за наказом графа Потоцького, з дозволу імператора Олександра I. Будівництво було закінчено за архітектора Ф.І. Меховича.
Майдан Незалежності. У Радянські часи сучасний Майдан Незалежності носив назву – площа Жовтневої революції. До того це місце називалося – Козине болото.
Бессарабський ринок. Бессарабський ринок, або «Бессарабка», як його називають кияни – є найцентральнішим ринком столиці.
Будинок Національної академії наук України. Будівля знаходиться на Володимирській вулиці. До революції це був пансіон графині Левашової.
Театр російської драми імені Л. Українки. Знаходиться біля Хрещатика. Відкритий у кінці XIX сторіччя. Раніше називався – театр Бергоньє.
Синагога на вулиці Ш. Руставелі. Будівля була збудована у кінці XIX сторіччя.
Європейська площа. У Радянські часи площа називалася – площею Ленінського комсомолу.

Палацова частина, або Липки
Національна філармонія України. Знаходиться на Європейській площі. Була збудована у 1882 році. Спершу будівля належала купецькому зібранню Києва. Архітектор будівлі – В.М. Ніколаєв. У 1919 році у будівлі розташовується Пролетарський будинок мистецтв, пізніше – Будинок політичної освіти, потім – клуб «Більшовик». У 1934 році будівля стає Державною філармонією. У 1937 у приміщені Держфілармонії під керуванням Н.Г. Рахліна став працювати Державний симфонічний оркестр. У роки окупації будинок був німецьким офіцерським клубом. У 1962, під час 120-ти річчя від дня народження, і 50-ти від дня смерті М.В. Лисенка Колонному залу Київської державної філармонії було присвоєно його ім’я. Остання реставрація будівлі закінчилась у 1996 році, тоді і був створений Симфонічний оркестр Державної філармонії України.
Національна парламентська бібліотека України. Була заснована у 1866 році – як публічна бібліотека Києва. До 1917 року мала більше 56 000 книг, з яких майже половина була подарована різними особами. За роки Радянської влади до 1941 року книжковий фонд становив близько 440 000 одиниць. Під час німецької окупації приміщення та фонди бібліотеки були спалені. У 1944 році бібліотека відновила свою діяльність. Вже у 1959 році фонд бібліотеки становив півмільйона примірників. Бібліотекою користується близько 25 000 чоловік. 300 бібліотек республіки користується літературою через міжбібліотечний абонемент. З 1958 року проводить міжнародний книгообмін. З 16 листопада 2000 року у приміщенні бібліотеки працює Канадсько – Український парламентський інформаційний центр.
Національний художній музей України. Був зведений архітектором В.В. Городецьким у 1899 році. Тож є одним з найстаріших в Україні. За час існування, у фондах музею було зібрано унікальну колекцію українського живопису, скульптури і графіки від XII сторіччя до сучасності. Великий внесок у розвиток музею внесли такі меценатські родини, як Терещенки та Ханенки. Спершу музей називався: «Київський художньо-промисловий і науковий музей імператора Миколи Олександровича».
Стадіон «Динамо». Носить ім’я видатного тренера В. Лобановського. Був збудований у 1934 році. Має 29 секторів і 16 873 місця. Велика реконструкція стадіону відбулась у 1980 році, під час підготовки до 22-ої олімпіади у Москві. Після реконструкції 1990-тих років стадіон став виключно футбольним, тоді звідти були забрані легкоатлетичні доріжки. І відповідно до міжнародних стандартів були встановлені індивідуальні пластикові крісла.
Петровський пішохідний міст. Був збудований у 1911 році. До революції місце розташування моста називалося – Царським садом.
Монумент на честь возз’єднання України з Росією. Був відкритий у 1982 році під аркою Дружби Народів. Монумент виготовлено з металу, граніту і бронзи. Скульптор: А.П. Скобліков, архітектори І.Н. Іванов, С.Н. Миргородський, К.А. Сидоров. Монумент є двохфігурною композицією робітників росіянина і українця, що тримають стрічку з орденом «Дружби Народів», трохи далі витягнута стела, на якій зображено Б. Хмельницького і російського боярина, в оточені представників російського і українського народів. Ця стела зображує подію 8 січня 1654 року – Переяславську раду.
Арка Дружби Народів. Споруджена над пам’ятником возз’єднання України з Росією, на честь побратимства народів. Є частиною монументальної композиції.
Лютеранська євангелістська кірха. Названа на честь Святої Катерини (Katerin Kirhe). Гроші на будівництво зібрала лютеранська громада Києва. Була відкрита 4 серпня 1857. Збудована за проектом Івана Строма та Павла Шлейфа. У церкві міститься орган. Найвидатнішою реліквією є картина «Явлення Христа апостолу Фомі», роботи видатного художника Бера.
Колона Магдебурзького права. Спершу називався «Пам’ятником хрещення Русі», пізніше «Нижнім пам’ятником князю Володимиру». Був збудований у !802 – 1808 роках архітектором А.И. Меленським, на кошти киян. Є найстарішим пам’ятником Києва.
Будинок з химерами архітектора Городецького. Був побудований у 1901 – 1903 роках. Застосований прогресивний на той час матеріал – залізобетон. Таким чином архітектор вирішив зробити рекламу залізобетону. Будинок має ознаку стилю модерн. Прикрашення будинку у вигляді екзотичних тварин архітектор виконав за ескізами Е. Саля. 19 листопада 2004 року у будинку було урочисто відкрито музей сучасного мистецтва України.
Маріїнський палац. Зведений 1750 – 1755 роках за зразком палацу, який був спроектований архітектором Растреллі, для графа Розумовського. Імператриця Єлизавета сама обирала для нього місце. Спорудженням палацу керував видатний російський зодчий І. Мічурін. Йому допомагали архітектори: М. Васильєв, брати Неєлови, М. Сальніков та інші. Палац побудований у стилі бароко. З протилежного боку палацу знаходиться Міський (Царський) сад. Сад був закладений 1743 року, на основі старовинного Регулярного саду, заснованого ще Петром I. Його стиль – класичний регулярний. До Жовтневої революції палац належав царській родині. Під час Другої Світової війни палац був серйозно пошкоджений. Тож у 1945 – 1949 роках його реставрували, під керівництвом архітектора П. Альошина. З того часу він стає місцем урочистих прийомів. У 1979 – 1982 роках палац реставровано у формі архітектури XIX сторіччя. Сьогодні палац є державною резиденцією президента.
Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка. Був збудований у 1898 році.
Церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі. Храм побудований у 1810 році архітектором А. Меленським, в урочищі Аскольдова могила. Проте перші культові споруди з явилися тут, ще у XI сторіччі. Церква була замовленням воронезького купця Самійла Мещерякова, з метою увічнити пам'ять своєї дружини , що померла у Києві, і була похована на Аскольдовій могилі. Церква була побудована з мармуру, у стилі ампір.

Либідьська частина міста.
Національний університет ім.. Т.Г. Шевченка. Побудований у 1837 – 1842 роках. Спершу називався – Імператорський університет Святого Володимира. Архітектор – В.І. Беретті. На фасаді головного корпусу встановлені: пам’ятний знак викладачам і студентам університету, меморіальну дошку Т.Г. Шевченку та меморіальну дошку штабу винищувального батальйону. У місті є інші корпуси університету, наприклад – Гуманітарний корпус (див. минулу частину). У 1939 році був перейменований у Університет ім. Т.Г. Шевченка.
Пам’ятник Т.Г. Шевченку. Був встановлений у 1939 році, на честь 125-ти річчя зі дня народження Шевченка. Скульптор: М.Г. Манізер. Архітектор: Є.А. Левінсон. Матеріал скульптури – бронза, висота скульптури – 6.45 метрів, матеріал постаменту – червоний граніт, висота постаменту – 7.3 метра. До революції на цьому місці був пам’ятник Миколі Першому.
Парк ім. Т.Г. Шевченка. У Шевченківському парку Києва встановлено пам’ятник Т.Г. Шевченку. До революції парк носив назву – Миколаївського парку.
Бульвар Т.Г. Шевченка. Знаходиться неподалік від парку. Раніше називався: Бибиковський бульвар.
Кафедральний собор Святого Володимира (Володимирський собор). Був збудований у 1862 – 1882 роках. Побудований у російсько-візантійському псевдостилі. Початковий проект розробили архітектори: І.В. Шторм і П.І. Спарро. Пізніше його переробив архітектор О. В. Беретті. У спорудженні собору також брали участь архітектори: Ю. Бернгардт, К.Я. Маєвський, В.М. Ніколаєв. Собор має 7 куполів. У соборі міститься багато цінних розписів, над якими працювали російські художники: В.М. Васнецов, М.В. Нестеров, М.О. Врубель, українські художники: В.Д. Замирайло, С.П. Костенко, П.К. Пимоненко, польські художники: П.О. Сведомський, В.О. Котарбінський, під загальним керівництвом професора А.В. Прахова. В. Васнецову належать основні розписи собору – «Хрещення Русі», «Хрещення Володимира», портрети канонізованих святих. М. Нестеров виконав іконостаси в бокових навах, композиції «Різдво», «Воскресіння» та «Богоявлення». П. Свідомському належать розписи: «Суд Пілата», «В’їзд до Єрусалиму», «Таємна вечеря», В. Котарбінський – автор розпису «Вознесіння». Решту орнаменту розписали українські майстри.
Пам’ятник М.О. Щорсу. Встановлений 1954-го року. До революції на цьому місці стояв пам’ятник графу Олексію Бобринському. На монументі Щорс зображений на коні. Пам’ятник знаходиться на бульварі Шевченка.
Національний спортивний комплекс «Олімпійський» (НСК «Олімпійський») Був збудований на території Всеросійської виставки, що знаходилась у Олексіївському парку. Спершу стадіон називався – «Червоний стадіон» («Красний стадіон»). Він був збудований до II Всеукраїнської олімпіади, що відбулась у Києві 1923 року. Однак у 1936 року розробляється проект по перебудові стадіону. Роботи починаються 1937 року. По плану відкриття нового стадіону мало відбутися 22 червня 1941 року, але розпочалась Велика Вітчизняна війна, і відкриття стадіону було перенесено. Лише 1948 року стадіон було відкрито, під назвою «Сталінський Республіканський стадіон», згодом перейменований у «Республіканський стадіон ім. Н.С. Хрущова». Та 1965 року було прийнято рішення про реконструкцію стадіону, котрий з 1963-го року називався «Київським Центральним стадіоном». І у 1966 – 68 роках стадіон було розширено, тепер він може вмістити 100 000 чоловік, і через свій новий вигляд отримує у пресі назву: «Летючий трамплін». У 1978 - 80 роках, у рамках підготовки до 22-ї Олімпіади у Москві стадіон повністю реконструюють і оновлюють. Остання реконструкція стадіону була у 1997 – 1999 роках. А з 1996 року стадіон носить назву «НСК Олімпійський»
Костьол Святого Миколая на Великій Васильківській. Був збудований у 1899 – 1909 роках. Проект будівлі належить С.В. Валовському. Керувати проектом було доручено, ще молодому київському архітекторові – В.В. Городецькому. Будівля подібних споруд у нашому місті була неможлива, через ґрунти Києва. Проте Городецький заклав фундамент на бетонних палях – винаході київського інженера А.Е. Страуса. До речі костьол Святого Миколая, був будівлею у Європі, що була побудована таким чином. У конструкціях споруди часто використовувався залізобетон. Скульптурні роботи виконувалися у майстерні інженера А. Саля. У 1979 році відбулась реставрація і перебудова колишнього костьолу для будинку органної і камерної музики. У костьолі є чудовий орган, котрий виготовили чехословацькі майстри.
Залізничний вокзал «Київ-Пасажирський». Був побудований у 1929 – 1932 роках. У 2001 році вокзал було відновлено.

Печерська частина, або Печерськ
Києво-Печерська лавра. Державний музейний комплекс, використовується як монастир і резиденція київського митрополиту Української Православної Церкви. Києво-Печерська лавра була збудована у 1051 році легендарними монахами Феодосієм і Антонієм у печерах поблизу княжої резиденції Берестово. Згодом, це місце стає центром розповсюдження християнства. У XII сторіччі отримує статус лаври – головного монастиря. Тут працюють найвидатніші літописці: Нестор (автор «Повість временних літ), Сильвестр, Нікон. У XIII сторіччі тут створюється «Києво-Печерський патерик» - важливе джерело вивчення історії Києва. У XVIII сторіччі лаврі належить велика кількість міст, містечок, сіл, хуторів, заводів та багато іншого. За наказом Петра I навколо лаври будуються фортечні стіни. На території лаври поховано багато видатних осіб, зокрема, біля трапезної – генеральний суддя українського війська – В. Кочубей і полтавський полковник – І. Іскра. У церкві – Спас на Берестові похований засновник Москви – Юрій Долгорукий. Після Жовтневої революції багато священників лаври було вбито, велику кількість унікальних споруд лаври було знищено. За часів окупації лавру вдалося відродити, проте у 1961 році ченців знову вигнали з монастиря. Лише 25 червня 1988 року лавра знову почала працювати як монастир. Дуже багато музеїв знаходиться на території Києво-Печерської лаври. Нещодавно Києво-Печерську лаври внесли до списку «Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО».
Велика дзвіниця Києво-Печерської лаври. Була зведена у 1731 – 1745 роках. Автором проекту – інженер і архітектор Йоганн Готфрід Шендель. Дзвіниця була збудована на кошти гетьмана І. Мазепи. Будівля являє собою восьмигранну чотирьохярусну будівлю висотою 96, 5 метрів. У зведені дзвіниці брали участь майстри Києво-Печерської лаври: С. Ковнір, Й. Рубашевський, І. Горох та інші. Діаметр основи дзвіниці складає 28 метрів. Товщина стін в нижній частині – 8 метрів. Кожен ярус будівлі має своє оздоблення і призначення. Починаючи з другого ярусу стелю підтримують колони. Другий ярус підтримують колони дорійського стилю, третій ярус – колони іонічного стилю, четвертий ярус – колони корінфського стилю. Спершу у дзвіниці було 13 дзвонів, зараз збереглося лише три дзвони. На дзвіницю можна піднятися, подолавши 374 сходинки.
Успенський собор Києво-Печерської лаври. Був збудований у 1075 – 1077 роках. Є головним монастирським храмом. Перший мурований храм на території лаври. Було відновлено у 2000 році. У будівництві брали участь давньоруські і грецькі будівничі і художники. Собор розписаний фресками і мозаїками. У оздоблені собору брав участь відомий іконописець Аліпій. Наприкінці XI століття поблизу північної стіни храму було зведено невеличку кам’яну церкву Іоанна Предтечі. Собор неодноразово перебудовували. Найбільших змін зовнішній вигляд храму зазнав у XVIII сторіччі після пожежі у лаврі 1718 року. Після реконструкції він набув форм українського бароко. Собор був місцем поховання видатних діячів. Успенський собор було зруйновано 3 листопада 1941 року, під час Великої Вітчизняної війни. Указом Президента України від 9 листопада 1995 року Успенський собор було відновлено у 1999 – 2000 роках.
Троїцька надбрамна церква лаври. Знаходиться над головною брамою монастиря – Святими вратами, в уступі фортечних мурів. Єдина церква на території заповідника, що до нашого часу без суттєвих змін. У давні часи через Святі врата дозволялося проходити лише князю та найвищому духовенству. Решта людей проходила через спеціальні хвіртки. Троїцька надбрамна церква була збудована у 1106 – 1108 роках на кошти чернігівського князя Святослава Давидовича, який прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі під ім’ям Миколи Святоші. У плані церква має форму прямокутника, трохи видовженого зі сходу на захід. Храм відрізняється своїм скромним розміром. У давньоруські часи церква була дуже скромно прикрашена. Основним будівельним матеріалом церкви була тонка прямокутна цегла-плінфа та дике каміння. У 30-40-х рр. XVIII сторіччя західний фасад церкви був оздоблений у стилі українського бароко, якому притаманна пишність і динамічність. Саме тоді баня церкви досягла грушоподібної форми. Розписи на фасадах храму виконані майстрами лаврської іконописної школи: Іоанном, Феоктистом, Аліпієм Галиком та іншими, західний фасад церкви прикрасив пишний рослинний орнамент, вирізаний по свіжому вапняному тиньку Василем Степановичем. Останні розписи екстер’єру були виконані у 1900 – 1902 роках під керівництвом В.Д. Соніна. У 1901 – 1902 роках І.С. Їжакевич при вході у Святі врата на уступах фортечних мурів написав композицію «Собор преподобних Ближніх печер» та «Собор преподобних Дальніх печер».
Економічний корпус. До північної (Економічної) брами Лаври веде Економічна вулиця, на якій розташована пам’ятка архітектури XVII – XIX сторіччя – Економічний корпус. Назву корпус отримав через те, що у ньому жив Економ Лаври, саме у Економічному корпусі вирішувалися усі справи по управлінню лаврським господарством. Звідси походить назва вулиці та північної брами з церквою Всіх Святих. Тут знаходиться канцелярія Духовного собору Лаври, монастирський архів та келії лаврської братії і начальника друкарні. Корпус простягається на 100 метрів. Спочатку будівля була одноповерховою з барочними архітектурними формами. Північна сторона корпусу споруджена у кінці XVII – початку XVIII сторіччя, а інша – після пожежі 1718 року, що підтверджує різностильовий декор фасаду. У 1848 році за проектом відомого київського єпархіального архітектора – І. Спарро надбудовано другий поверх Економічного корпусу. У грудні 1872 року Економічний корпус постраждав, від пожежі. У 1875 році було проведено роботи по реконструкції корпусу. Під час війни 1941 – 1945 років корпус було зруйновано, лишилися тільки стіни. Відновлено Економічний корпус у 1960-тих роках.
Церква Спаса на Берестові. У кінці XI – початку XII сторіччя в селі Берестове, де знаходилась резиденція Київських князів, з ініціативи Володимира Мономаха була побудована кам’яна церква Спаса. Ця церква стає відомою як усипальниця роду Мономаховичів. Тут похована дочка Мономаха Єфимія, Юрій Долгорукий – засновник Москви, його син Гліб. Церква зазнала багато руйнацій: землетрус XIII сторіччя, татаро-монгольська навала, анти православний декрет 1481 року, котрий забороняв відбудову православних храмів, нашестя татарського хана Манглі-Гірея 1482-го року. На початку XVII сторіччя стає греко-католицькою, приходською церквою. У 40-х роках XVII сторіччя церкву відновлює київський митрополит Петро Могила. Після відновлення церква проіснувала без змін близько 50 років. До складу нового храму увійшли древні стіни, які вціліли на той час. Вхід до церкви Спаса на Берестові влаштований через трьохярусну кам’яну дзвіницю, яка була прибудована у 1814 році за проектом А. Меленського. У 1947 році храм було реставровано. Сучасна церква Спаса на Берестові має вигляд хрестоподібної п’ятибанної споруди. Більша частина давніх фундаментів, яка не була використана, законсервована і музеєфікована. У 1982 році закінчена реставрація інтер’єру церкви, позолочені бані, відремонтована покрівля. У 2001 році Інститут архітектурної консервації Гетті надав грант з підтримки проекту підготовки реставрації церкви Спаса на Берестові.
Церква Різдва Богородиці. Була побудована на кошти білоцерківського полковника М. Мокієвського. На цьому місці існували дерев’яні храми, які також були присвячені Пресвятій Богородиці. До три купольного основного об’єму храму з північного і південного боків добудовані каплички, що увінчані своїми куполами. Таким чином утворюється семи купольна барокова храмова споруда. Архітектор храму невідомий. У 1817 році київським художником І. Квятковським був зроблений перший стінопис храму, котрий зараз майже повністю загинув. У 1990-тих роках був зроблений новий стінопис церкви. Іконостас, зроблений у 1780 році не зберігся. Новий був зроблений українськими майстрами у 1990-ті роки. Церква стоїть на плато, трохи вище основної площі ансамблю Дальніх печер, що утримується підпірною стінкою, оздобленою аркадою-галереєю. На цьому плато, окрім храму знаходиться дзвіниця та кладовище, а з заходу примикає будинок Київської Митрополії Української Православної Церкви.
Ковнірський корпус. Знаходиться зі Східної сторони від Успенського собору, у будівлі колишньої пекарні з проскурнею. Оскільки його перебудовував кріпак монастиря – Степан Ковнір, за ним закріпилася назва – «Ковнірський корпус». Тепер це одна споруда, проте будувалася у різні часи. Південна частина була споруджена у XVII сторіччі та реконструйована с. Ковніром у 40-х роках XVIII сторіччя, а друга частина – північна побудована у 1744 – 1745 роках. За проектом С. Ковнір над старою частиною споруди звели другий поверх, а з південної сторони прибудували двохповерховий будинок книжкової крамниці. Перебудований корпус прикрашено п’ятьма фігурними фронтонами. Два фронтони близькі до фронтонів Успенського собору, які теж робив С. Ковнір. Головний фасад будови виконаний у тій самій манері, що і келії соборних ченців. Пілястри, які поділяють стіни, чергуються з вікнами, а вгорі їх капітелі з’єднуються з профільованим карнизом. Вікна прикрашені зображеннями черепашок у півколах. У часи окупації жовнірський корпус був частково зруйнований. Його було відновлено у 1963 році. Зараз тут знаходиться Музей історичних коштовностей України.
Введенська община. Церква Введення в храм Пресвятої Богородиці знаходиться на вулиці Московській. Раніше це була головна будівля жіночого Введенського монастиря заснованого у 1877 році. Фасад оформлено тричвертними колонами іонічного стилю. Будівля цікава з містобудівної точки зору як та, що завершує кут вулиці, а так само як пам’ятник класичної архітектури Києва.
Воскресенська церква. Початкова будівля церкви існувала вже у XV cторіччі. В першому десятилітті XVI сторіччя Євстархій Дашкевич побудував тут нову дерев’яну церкву. Згодом тут будують цегляну церкву у бароковому стилі, або коштами заможного міщанина М. Грека у 1670 році, або коштами киянина М. Родзинського у 1798 році. Церква мала 5 бань і фасади, типові для часів гетьмана І. Мазепи. У 1809 році над брамою до церковного двору збудовано ампірну (неокласичну) дзвіницю за проектом А. Меленського. Хоча початкові п’ять бань церкви були замінені 1886 року однією банею, решта важливих елементів церкви збереглися. У середині 1930-тих років церкву було зруйновано.
Церква Феодосія Печерського. Була збудована у 1698 – 1702 роках. Знаходиться на вулиці Січневого повстання 32.
Видубицький монастир. Є одним з найголовніших чоловічих православних монастирів Києва. Заснований у другій половині XI сторіччя, сином князя Ярослава Мудрого – Всеволодом. Головною архітектурною пам’яткою монастиря – є Михайлівський собор, споруджений у 1070 – 1088 роках. У 1766 – 1769 роках відновлений архітектором М. Юрасовим.
Національний транспортний університет. У 1944 році – розпорядженням Ради Народних комісарів СРСР від 7 листопада 1944 року засновано Київський автомобільно-дорожній інститут (КАДІ) – майбутній Національний транспортний університет (НТУ). Спершу було створено два факультети: дорожній та механічний. У інституті готували фахівців з чотирьох спеціальностей. У серпні 1994-го року – після державної акредитації КАДІ отримує статус технічного університету, найвищий IV рівень акредитації і назву Український транспортний університет. 2000-го року УТУ отримує статус національного і теперішню назву – Національний транспортний університет.
Московська брама. Була зведена у 1742 році. Раніше називалася: Брама Печерської фортеці.
Міст Метро. Один з мостів через Дніпро у Києві. Відкрито 5 листопада 1965-го року. Являє собою двоярусну споруду для руху поїздів метро (верхній ярус, посередині) та автотранспорту (нижній, з боків). Збудований на місці Ланцюгового моста, котрий був зруйнований у часи Великої Вітчизняної війни. Міст метро – перша у світі за розмірами прогонів споруда на сухих стиках. Консолі складено з окремих залізобетонних блоків, з’єднаних металевими болтами. Проліт між підпорами – 60 метрів, довжина мосту – 700 метрів. Міст метро разом з Русанівським мостом сполучають правобережну частину Києва з Русанівкою, Лівобережним масивом, Воскресенкою, Лісовим масивом, зоною відпочинку – Гідропарком. На правому березі Дніпра міст завершує станція «Дніпро» Київського метрополітену.

Подільська частина, або Поділ
Поштовий будинок на Поштовій площі. Був збудований у кінці XIX сторіччя. Будівля має один поверх. Відреставрований у 1982 році.
Києво-Могилянська академія. Відкрилася у 1632 році. Нині є найпрестижнішим Вузом країни. У дореволюційні часи називалася Духовною академією, поблизу неї знаходився Братський монастир. Була заснована митрополитом П. Могилою. Києво-Могилянська академія довгий час була головним навчальним закладом Російської імперії. Будівля має три поверхи. Біля головного входу встановлено шість колон корінфського стилю. Головний корпус, що раніше називався Ковнірським знаходиться на Контрактовій площі.
Грецький монастир святої Катерини. Побудова храму почалась 4 вересня 1738 року – за указом Святішого Синоду. Місце для храму пожертвував грек Астаматій Миколаєв. Храм будувався для грецького населення Києва. У 1744 році Архієпископ Синайський Никифор і ігумен Євген просили про передання цьому приходському храму статусу подвір’я Синайського чоловічого монастиря святої Катерини. Дата заснування подвір’я – 8 березня 1748 року. 1915 року споруджена дзвіниця. На початку XX сторіччя храм був діючим. Проте 1929 року храм було знесено, під приводом аварійного стану. Залишки приміщень займали різні відомства. У 1995 році було відновлено дзвіницю.
Фонтан «Самсон». Був побудований біля міської ратуші. Був встановлений у XVII сторіччі. Вода надходила з джерел гори Киселівки. Фонтан і водогін були об лаштовані І. Григоровичем-Барським, у бароковому стилі. У 1930-ті роки фонтан було знесено, а у 1981 – відновлено, за старими формами. Над фонтаном стоїть павільйон з арками на стовпах, прикрашених подвійними колонами іонічного стилю, та банею з зображенням апостола Андрія з хрестом. Колись із ківшика, якого тримав янгол, лилась вода. На початку XIX сторіччя, янгола замінив Самсон, який роздирає пащу лева. Цю фігуру було встановлено у 1809 році.
Фролівський жіночий монастир. Києво-Фролівський Вознесенський жіночий монастир. Перші відомості з XV сторіччя. У 1710 році його об’єднують з Вознесенським монастирем, який перевели з Печерська у зв’язку з будівництвом Старої Печерської фортеці. У 1730 -1732 роках було збудовано головну церкву монастиря – Вознесенську церкву. Після пожежі 1811 року відновленням монастиря керував А. Меленський. На території монастиря збереглося декілька його споруд: Воскресенська церква (1824 рік, класицизм) – кругла ротонда, фасад якої прикрашено колонадою іонічного стилю, дзвіниця – прямокутна трьохярусна споруда, будинок ігуменії.
Андріївський узвіз. Вулиця, що з’єднує Поділ з центральною частиною міста. У XVIII – XIX століттях – вулиця київської аристократії. У 1920 році перейменовано на вулицю Г. В. Лівера. У 1990-ті роки Андріївський узвіз відновили, відповідно до історичного вигляду. Нині вулиця є центром продажу сувенірів для іноземців та гостей столиці. Тут можна придбати будь-яку річ народного побуту. Також, більшість художників продає свої твори саме тут. На Андріївському узвозі безліч музеїв. До того ж, у кінці узвозу є цікава будівля, котру кияни називають – Замок Ричарда (архітектор невідомий), існує версія, що назву будівлі вигадав київський письменник – В. Некрасов.
Контрактовий будинок. Будівля 1815-1817 років побудови. Біля головного входу стелю підтримують чотири колони, дорійського стилю.
Набережно-Микільська церква. Першим прототипом церкви був дерев’яний храм, що з’явився тут у давні часи. У 1772 році розгортаються будівельні роботи по зведенню кам’яного храму. У 1782 році роботи завершуються. Автором храму був архітектор І. Григорович-Барський. Упродовж 1942 - 1960 років у приміщені дзвіниці діяла громада парафії Святого Духа. Це була єдина парафія міста, де богослужіння велося українською мовою. У 1960 році церкву закрили. У 1992 році Набережно-Микільська церква набуває статусу діючого храму.
Церква Миколи Притиска. Була збудована у 1631 році, зусиллями купця, якого люди називали «Залізний гріш». Існує легенда, що церква стала називатися церквою Миколи Притиска, після того, як ікона св. Миколая притиснула злодія і він не зміг вийти з храму і винести награбоване. Існує друга версія, за якою церкву св. Миколая було названо Притиською, тому що вона стояла на «притиці», як тоді називали пристань судноплавної річки, що протікала біля церкви. У XIX столітті побудували дзвіниці, на першому поверсі якої була розміщена церква з престолом на честь свята Стрітення Господнього. У 1950-ті роки церкву закрили. А у 1990 році церква Миколи Притиска відновила свою діяльність.
Случайные рефераты:
Реферати - Підручник з літератури в східній діаспорі
Реферати - Міфологізм у художньому світі Л. Петрушевської ("Пісні східних слов’ян")
Реферати - І. Карпенко-Карий
Реферати - Історична повість Богдана Лепкого "Мотря": хронотопічна структура твору
Реферати - Біографія Григорія Сковороди
Реферати - Короткий літопис життя і творчості І. Карпенка-Карого
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 24
    Гостей: 24
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта