Гетьманщина після Переяславської ради. Руїна
Тим самим династію Хмельницьких було відсторонено від влади. Порушення принципу спадкового гетьманства породило серед старшини спокусу боротьби за владу. Багато вчених вважають цей факт однією з основних причин руйнації тодішньої української державності.

У внутрішній політиці І. Виговський спочатку виступив за пріоритетну роль шляхти, ігноруючи давні принципи соціальної організації України, засновані на традиціях козацтва. Серйозні зміни вніс він і у зовнішню політику. Невдоволений втручанням російських чиновників у справи України, він починає мирні переговори з Польщею. На початку 1658 р. Виговський дає польському королеві Яну Казимирові згоду на визнання сюзеренітету.

Обурена козацька старшина під керівництвом кошового Я. Барабаша та полтавського полковника М. Пушкаря збирає військо і фактично розпочинає громадянську війну. Гетьман розгромив повстання і жорстоко покарав його учасників.

У вересні 1658 р. переговори з Польщею були продовжені, і 16 вересня підписується Гадяцький трактат, згідно з яким Україна як "Руське князівство" входила до Речі Посполитої на правах формально рівного суб'єкта федерації.

Українська держава визнавалась в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Органи влади формувалися за польським зразком. На чолі держави стояв виборний гетьман. Україна могла мати власний суд, військо, скарбницю, але при цьому позбавлялася можливості міжнародних стосунків. Урівнювалися права католицької та православної церков, а в одному з варіантів угоди мова навіть йшла про ліквідацію унії.

Пропольська орієнтація Виговського не знайшла підтримки серед українського народу. А запорожці відкрито готувалися до виступу. В цей час війну проти гетьмана починає Росія. За допомогою кримських татар Виговський у липні 1659 р. розгромив російські війська під Конотопом. Але скористатися перемогою гетьман не зміг, оскільки проти нього піднімається ще одне повстання - під проводом І. Богуна та І. Сірка. Підтримані російськими військами, повсталі завдають поразки Виговському, і той змушений тікати до Польщі.

У вересні 1659 р. на Білоцерківській раді гетьманом знову проголошується Ю. Хмельницький. Він підписує з царським урядом нові Переяславські статті 1659 р., які, на відміну від Березневих статей 1654 р., фактично визнавали статус украй обмеженої автономії України у складі Росії. Заборонялись обрання гетьмана без дозволу царя, зовнішні стосунки. Московські воєводи сіли в Києві, Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві, Умані. Київська православна митрополія підпорядковувалася Московському патріархатові.

Переяславські статті та взаємини з Москвою викликали крайнє невдоволення правобережної старшини, що врешті-решт і зумовило розкол України за територіальною ознакою.

Але вже у 1660 р. після невдалого походу російських військ на Львів Ю. Хмельницький розриває спілку з Москвою і підписує з Польщею Слободищенський трактат, який майже повторював Гадяцький договір, тобто Україна поверталася під владу Речі Посполитої на автономних засадах, позбавляючись політичної незалежності. Це викликало неоднозначну реакцію українського народу, і Україна фактично розділилася на дві частини - Правобережну під протекторатом Польщі та Лівобережну під протекторатом Росії.

У 1663 р. Ю. Хмельницький зрікається гетьманства, його місце посідає переяславський полковник П. Тетеря. Того ж року на "Чорній раді" у Ніжині лівобережним гетьманом обирають кошового Запорізької Січі І. Брюховецького. У 1665 р. він підписує з Росією Московські статті, котрі ще більше обмежували права українського народу. Це призвело до повстання, під час якого І. Брюховецького було вбито (1668 р.).

У цей час на Правобережній Україні вибухає антифеодальне повстання, яке зумовило крах гетьманства П. Тетері, який провадив пропольську політику. На гетьмана обирають черкаського полковника П. Дорошенка (1665-1676 рр.). Головною його метою було звільнення та об'єднання України. Для цього він проголошує спілку з Кримом і Туреччиною.

У 1667 р. Росія і Польща укладають за спиною України Андрусівське перемир'я, яке, порушуючи Березневі статті 1654 р., поділило Україну. У складі Росії залишилася Лівобережна Україна з Києвом, їй поверталися Смоленськ і Сіверська земля. Правобережна Україна переходила до Польщі. Запоріжжя перебувало під владою обох держав.

Аби зміцнити свої позиції всередині країни й забезпечити народну підтримку, Дорошенко систематично збирає військову раду. Незалежність від козацької старшини мала забезпечуватися найманим військом, так званими сердюцькими полками. Починається заселення країв Правобережжя, які перед тим були пусткою.

Спираючись на підтримку татар, Дорошенко намагається витиснути поляків із Правобережжя. Восени 1667 р. перед лицем об'єднаних козацько-турецьких військ польський король визнає суверенітет гетьманату на Правобережній Україні..

Закріпившись на Правобережжі, Дорошенко готує похід на Лівобережжя, де у 1668 р. проголошує себе гетьманом всієї України. Але в цей час поновлюється військова активність Польщі. Відтак, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом чернігівського полковника Д. Многогрішного, Дорошенко повертається на Правобережжя.

У березні 1669 р. на Глухівській раді Многогрішний обирається гетьманом і водночас затверджуються Глухівські статті, згідно з якими в Україні зменшувалася чисельність російських воєвод, а українські делегати могли брати участь у дипломатичних справах Москви. Многогрішний і частина козацької старшини переходять на бік Росії.

А на Правобережжі, окрім зіткнень з польськими військами, у Дорошенка з'явилися додаткові проблеми - нові претенденти на гетьманську булаву: Я. Суховій, який спирався на запорожців, і М. Ханенко - ставленик Речі Посполитої.

У цій ситуації П. Дорошенко змушений був посилити про-турецьку орієнтацію, офіційно прийнявши у 1669 р. протекторат Стамбула.

1672 року Туреччина починає війну проти Польщі й за допомогою козаків здобуває перемогу. Підписана того ж року Бучацька мирна угода означала входження Правобережної України до складу Туреччини. П. Дорошенко проголошувався правителем України в межах Брацлавщини та Київщини. В цей час міняється влада на Лівобережній Україні. Замість засланого до Сибіру Д. Многогрішного у 1672 р. гетьманом обраний І. Самойлович.

Поява турків в Україні позбавила П. Дорошенка народної підтримки. В 1674 р. до І. Самойловича перейшло 10 правобережних полків.

За таких обставин у вересні 1676 р. П. Дорошенко скидає гетьманські повноваження і піддається Росії. На раді у Переяславі І. Самойлович проголошується гетьманом обох боків Дніпра.

Туреччина, намагаючись зберегти свій контроль над Україною, знову обирає на гетьмана Ю. Хмельницького (1677-1681 рр.). Але його гетьманство закінчилось трагічно: він був скараний на смерть самими ж турками.

У січні 1681 р. Росія, Туреччина і Крим підписують Бахчисарайську мирну угоду, за якою Лівобережна Україна з Києвом входила до складу Росії, Поділля і частина Київщини залишалися за Туреччиною, а територія між Дніпром і Південним Бугом мала бути нейтральною.

Але у 1686 р. Польща і Росія підписують так званий "Вічний мир", згідно з яким до складу Московської держави входили Лівобережжя, Київ і Запоріжжя, а до Речі Посполитої - Правобережжя, Галичина, Північна Київщина і Волинь. Туреччина отримувала Поділля, а Південна Київщина і Брацлавщина залишалися нейтральними.

Отже, до кінця XVII ст. Україна втратила свою територіальну неподільність. Непослідовна політика української шляхти і козацької старшини, невпинна боротьба за гетьманську булаву руйнували державність України.

Національно-визвольна війна українського народу закінчилася фактичною поразкою. Основними її причинами були:

боротьба між окремими старшинськими групами за владу, пріоритет особистих або групових інтересів над державними;
зародковий стан національної державної ідеї;
слабкість центральної влади;
слабкість соціально-економічної політики українських урядів, що врешті-решт зумовило громадянську війну.
Не можна не враховувати й зовнішній фактор - постійні агресії, скеровані на ліквідацію будь-яких виявів самостійності Української держави.

Але разом із тим національно-визвольна війна другої половини XVII ст. зумовила створення національної Української держави, зміцнивши традиції боротьби проти іноземного, соціального, національного і релігійного гніту, розвинувши в українському народові почуття національної самосвідомості.
Случайные рефераты:
Реферати - Лариса Петрівна Косач-Квітка
Реферати - Л. Мартович – талант могутній, невмирущий
Реферати - Петро Гулак-Артемовський
Реферати - Життя та творчість Василя Еллана-Блакитного
Реферати - Життя і творчість Івана Чендея
Реферати - Володимир Малик
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 14
    Гостей: 14
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта