Функція заощадження коштів
План

Вступ. 3

І Загальні питання регулювання цін. 5

1.1 Пряме регулювання цін державою 7

1.2 Непряме регулювання цін державою 10

1.3 Регулювання цін у промислово розвинутих країнах. 11

ІІ Законодавче регулювання процесів ціноутворення в Україні 14

Висновок. 18

Література. 19

Вступ

Визначення „маркетинг” з'явилося в економічній літературі США на границі ХІХ і ХХ ст і буквально означає „ринкова діяльність”, „робота з ринком”.

Першим підприємцем, орієнтованим на клієнта, вважають К. Маккорміка (1809-1884 р.), який відомий не тільки тим, що одним з перших застосував механізацію для збору врожаю, але й використав прийоми маркетингу, стимулюючи покупців наданням їм післяпродажних послуг, кредитів, визначаючи ефективні канали розподілу своєї продукції. На початку ХХ ст. в окремих компаніях уже з'явилися відділи маркетингу, які створювали рекламу, обслуговували покупців і виконували інші функції маркетингу.

Однак найбільшого розвитку маркетинг набув на початку 50-х років. Уже в 60-ті року більшість американських, а також ряд європейських фірм визнали ефективність маркетингу й він став основою їхньої стратегії з відповідними принципами, формами методами й стилем керування. Маркетинг як навчальна дисципліна ґрунтовно ввійшов у програми університетів і коледжів, шкіл по підготовці керівників.

У зв'язку з тим, що кожна фірма, компанія діє в специфічних умовах і вирішує свої конкретні завдання, система маркетингу зазнає значні зміни залежно від того, де вона впроваджується. Це є однією із причин того, що в літературі дотепер не існує єдиного визначення, що всебічно характеризувало б сутність маркетингу.

Існує велика кількість визначень поняття „маркетинг”, наприклад Американська асоціація маркетингу (The Amerіcan Marketіng Assocіatіon) визначає маркетинг як „здійснення різних видів господарської діяльності, що направляють потік товарів і послуг від виробника до кінцевого або проміжного споживача”.

По визначенню Британського інституту керування (Brіtіsh Іnstіtute of Marketіng and Sales Management), маркетинг - це „один з видів творчої управлінської діяльності, що сприяє розширенню виробництва й торгівлі й збільшенню зайнятості шляхом виявлення запитів споживачів і організації досліджень і розробок для задоволення цих запитів; маркетинг погоджує можливості виробництва з можливостями реалізації товарів і послуг, обґрунтовує характер, напрямки й масштаби всієї роботи, необхідної для одержання прибутку в результаті продажу, максимальної кількості продукції кінцевому споживачеві”. Відповідно до цього визначення маркетинг - це, по суті, вся господарська діяльність, спрямована на виробництво продукції, що користується попитом.

Метою маркетингу є забезпечення оптимальної швидкості просування виробів на всьому шляху від заводу до кінцевого споживача, тобто такої швидкості, при якій сполучалися б найбільш вигідні темпи продажу й обіговість товарів, а також мінімальні витрати на зберігання запасів, з одного боку, зі здатністю повністю й вчасно задовольнити купівельний попит - з іншого. Остання обставина здобуває вирішальне значення для тих товарів, у яких попит та пропозиція піддані впливу циклічних і сезонних коливань. У тих випадках, коли необхідно мати у своєму розпорядженні стратегічні резерви того або іншого товару, збільшення витрат при зберіганні більших запасів може бути меншим, чим при часто поновлюваному або нерегулярному короткочасному виробництві.

Економіка України характеризується якісно новими умовами функціонування, структуризацією виробництва в різних галузях, диференціацією товарних ринків, формуванням інноваційних, наукомістких виробників, розвитком сфери послуг, посиленням комунікативних та комунікаційних зв'язків. Світовий досвід розвитку теорії і практики маркетингу доводить, що він є потужним рушієм розвитку економіки у сфері виробництва і послуг. Це положення стосується й економіки України. Дослідження й узагальнення вітчизняного досвіду впровадження маркетингу у практичну діяльність підприємств і організації, розвиток теорії маркетингу українськими та зарубіжними науковцями, викладення її в навчальних закладах є актуальним питанням сьогодення.

І Загальні питання регулювання цін

Для економіки змішаного типу притаманний такий вид управління, за якого держава створює ефективну систему механізмів ринкового саморегулювання. До системи регулювання економічних відносин входять підсистеми фінансово-валютного, бюджетного, кредитного податкового та цінового регулювання, головною метою функціонування яких є підтримання балансу попиту та пропозиції, споживання та накопичення, товарної грошової маси.

Важливим елементом маркетингового інструментарію є ціна, яка посідає провідне місце в механізмі формування ринкових відносин між суб'єктами вітчизняної економіки і чинить певну дію на процес регулювання пропорцій у суспільному виробництві. Від ефективності функціонування системи цін значною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у державі на сучасному етапі її формування.

Відомі найрізноманітніші види цін на товари і послуги. У найзагальнішому вигляді ціни є результатом домовленості між покупцем і продавцем товару (послуги). Природно, продавець прагне встановлювати високу ціну за свій товар, а покупець—заплатити якомога менше (рис. 1). В результаті в кінцевому підсумку і встановлюється прийнятна для обох сторін ціна. Не дивлячись на те, що на прийняття рішення про купівлю вливає безліч нецінових факторів, ціна залишається одним з найважливіших елементів, що визначають частку компаній на ринку і рентабельність.

Компанії застосовують різноманітні економічні форми управління ціноутворенням. У порівняно невеликих компаніях ціни встановлює вище керівництво, у великих же ціноутворенням, як правило, керує менеджер з асортименту. Але і тут вище керівництво визначає генеральні цілі та політику цін. У галузях, де ціни є ключовим фактором бізнесу (нафтова, залізнична), компанії часто створюють спеціальні відділи для ціноутворення. У будь-якому випадку повинні бути вирішені принаймні три проблеми: як ціна встановлюється спочатку; як вона модифікується через певний час; як слід реагувати на зміну цін.

З проблемами ціноутворення компанії, фірми стикаються постійно: коли розроблюють чи купують нові товари; представляють уже відомі товари на нові ринки чи направляють їх на відомий ринок через нові канали розподілу; виходять з пропозиціями про нові контракти тощо. Процес ціноутворення проходить шість основних етапів. Це вибір мети ціноутворення, визначення еластичності попиту, оцінка рівня витрат, аналіз цін конкурентів, вибір методу ціноутворення, визначення кінцевої мети.

Оскільки підприємство в процесі своєї діяльності несе відповідні витрати, то воно, природно, намагається встановити такий рівень ціни на продукцію, який забезпечить покриття всіх цих витрат і одержання бажаного прибутку. Отже, воно повинно постійно вести облік і контролювати рівень усіх своїх витрат, які залежно від сфери їх виникнення характеризують процес виробництва та реалізації продукції. Проте визначення величини цих витрат у процесі ціноутворення є досить складним процесом, а труднощі, які при цьому виникають, зумовлені низкою чинників (рис. 1.1)

Рисунок 1.1 – Чинники, що ускладнюють процес визначення рівня витрат під час формування ціни на підприємстві

Для захисту внутрішнього ринку споживчих товарів необхідна орієнтована на споживача політика регулювання цін. Стратегічне значення мають заходи держави, спрямовані на лібералізацію ринків, підвищення конкуренції на них, розбудову ринкової інфраструктури та зниження маркетингових витрат. Одним із основних чинників стабілізації цін є державне сприяння розширенню місткості ринків – збільшення пропозиції та зростання сукупного попиту. Більш місткий ринок пожвавлює конкуренцію, змушує товаровиробників знижувати витрати, активніше виготовляти й продавати нові товари. Розглянемо як держава регулює рівень цін.

1.1 Пряме регулювання цін державою

Вплив на виробників з одного боку держави може бути як прямим (шляхом встановлення певних правил ціноутворення), так і непрямим (через такі економічні важелі, як фінансово-кредитний механізм, оплата праці, оподаткування).

Пряме регулювання цін здійснюється головним чином у галузях суспільного користування (транспорт, зв'язок, електроенергетика, водопостачання тощо). Серед прямих методів державного регулювання цін необхідно назвати адміністративне встановлення цін, воно поширене у розвинутих країнах. Пряме втручання держави доцільно тоді, коли ставиться завдання стабілізації діючих цін чи їх незначного зростання.

В умовах ринкової економіки регульовані ціни, як і вільні ціни встановлюються й затверджуються самими підприємствами. Державний вплив на такі ціни здійснюється шляхом методичної та організаційної єдності у встановленні цін на товари і послуги, у розробленні рекомендацій з обґрунтуванням, у тому числі й за галузями народного господарства.

Держава в особі своїх органів управління визначає порядок обчислення рівня витрат – калькуляції собівартості, уточнює склад витрат спеціальними нормативними документами, визначає витрати, що відшкодовуються з прибутку, установлює нормативи рентабельності на продукцію підприємств-монополістів.

Контроль за цінами визначається як система заходів, спрямованих на забезпечення виконання законодавства у сфері ціноутворення та державного регулювання цін виявлення правопорушень з метою їх припинення і винних осіб з метою недопущення протиправних дій. Порушення порядку застосування цін і тарифів – це недотримання суб'єктом підприємницької діяльності встановлених цін або умов, що їх обмежують, неподання у строк на вимогу органу контролю цін документів та іншої інформації, необхідної для проведення перевірки.

Контроль здійснюється органами, на які ці функції покладені законодавством. В Україні такими органами є Державна інспекція з контролю за цінами при Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції України і Державний комітет України з питань технічного регулювання і споживчої політики (Держспоживстандарт).

Рішення про необхідність регулювання цін приймається на основі аналізу діяльності суб'єктів ціноутворення з урахуванням стимулюючої ролі відповідних методів регулювання в підвищені якості виробленої продукції і задоволенні попиту на неї.

Можна виокремити такі форми прямого втручання держави в процес ціноутворення.

1. Загальне заморожування цін (воно застосовується в умовах надзвичайного інфляційного розвитку економіки) чи заморожування цін на окремі групи товарів (окремі товари).

2. Встановлення фіксованих цін і тарифів. Фіксовані ціни з твердо встановленою величиною формуються за рішенням відповідних органів влади і ними ж затверджуються. Воно може відбуватися по горизонталі та і по вертикалі. Завдання уряду зводиться до того, щоб не допускати визначення цін продавцями з проведенням якихось попередніх консультацій з конкурентами, учасниками каналів товароруху тощо.

Горизонтальне фіксування цін базується на угодах між виробниками, оптовою та роздрібною торгівлею що до встановлення цін на даному рівні каналів збуту, а це вступає у суперечність з антитрестівським законом Шермана та законом про федеративну торгівельну комісію. Щоб не зазнати великого штрафу, фірмі рекомендується уникати:

· погодження поступок в умовах кредиту чи в умовах реалізації зі своїми конкурентами;

· змови з конкурентами щодо одночасного друкування прейскурантів про єдине обмеження виробництва певного товару для підтримування високих цін;

· обміну на неформальній основі інформацією з конкурентами, що завдає шкоди споживачам;

· встановлення цін, надбавок, знижок на галузевих зустрічах.

Вертикальне фіксування цін застосовується тоді, коли виробники чи оптові продавці мають можливість контролювати роздрібні ціни на свої товари і послуги. Законодавство захищає роздрібну торгівлю, яку не можна примушувати дотримуватися прейскурантних цін, що розробляються виробниками ч оптовиками. Виробникам та оптовикам дозволяється контролювати роздрібні ціни тільки при використанні одного з таких методів:

· у випадку приналежності фірмі-виробнику чи оптовику роздрібних магазинів;

· коли ціна заздалегідь вказується на товарах, звичних для покупця;

· при здійсненні продажу за умов консигнації, коли товари до продажу належать виробникові чи оптовику, які витрачаються на рекламу, продаж;

· коли відбувається ретельний добір роздрібних магазинів, через які продається товар;

· коли споживачеві пропонуються реальні довідкові роздрібні ціни.

3. Встановлення меж можливого зростання ціни за певний період часу чи граничного рівня ціни, тобто максимального чи мінімального рівня ціни, вище чи нижче якого ціна не може змінюватися. Такий регулюючий захід дуже важливий в умовах дефіциту, тому що зростання вільних цін у кінцевому підсумку веде до скорочення виробництва. Україна, відпустивши у зв'язку з переходом до ринку свої ціни „на волю”, втратила значну частину національно продукту.

Граничний рівень ціни може бути надійною гарантією населенню від „цінового диктату” виробників в умовах відсутності конкуренції на внутрішньому ринку.

Одним із найважливіших завдань держави є забезпечення такого співвідношення монополії та конкуренції, яке не призводить до руйнівних наслідків у економіці. Це завдання розв'язується за допомогою антимонопольного законодавства. Антимонопольними вважаються такі закони, які забороняють дії, спрямовані на обмеження конкуренції: розподіл ринку, вертикальне та горизонтальне фіксування цін, дискримінація у торгівлі тощо.

На соціально важливі товари й послуги граничний рівень ціни може встановлюватися місцевими органами влади.

Багато цивілізованих країн з розвинутою ринкової економікою вже пройшли етап регулювання верхніх меж цін на товари першої необхідності, зокрема на продукти харчування, і тепер відмовилися від цієї міри. Але відмовилися не тому, що вона погана, а тому що потреба в ній відпала, оскільки ринок цілком насичений, існує ефективна конкуренція не тільки між тими, хто виробляє товари, а й тими, хто їх реалізує, цілком виключений монополізм виробників і торговців шляхом дії ефективного антимонопольного законодавства.

4. Встановлення граничного нормативу рентабельності. У цьому разі в ціні під час її розрахунку враховується прибуток у розмірі граничного нормативу рентабельності. Цей метод регулювання цін застосовується для регулювання цін на продукцію підприємств-монополістів, на багато видів послуг, ціни на які регулюють місцеві органи влади.

5. Установлення граничних розмірів постачальницько-збутових і торговельних надбавок, націнок. Органам виконавчої влади на місцях дозволено встановлювати граничні рівні постачальницько-збутових і торгівельних надбавок, націнок на відповідній території, визначати порядок їх встановлення. Рішення про встановлення граничного рівня названих надбавок і націнок може поширюватися на всю продукцію, реалізовану в межах відповідної території.

6. Для біржової торгівлі і поза біржовим оборотом може бути введений граничний рівень котирувальних цін на товари, що надійшли з державного сектору і прогресивне оподаткування прибутку продавців цих товарів за ринковими цінами, що перевищують граничні рівні цін.

7. Декларування цін. За рішенням органів виконавчої влади може вводитися декларування оптових (відпускних) цін на окремі види продукції. При цьому всі суб'єкти підприємницької діяльності, що роблять і реалізують таку продукцію, зобов'язані подавати в органи ціноутворення декларації щодо застосованих цін для реєстрації.

З моменту реєстрації ціни суб'єкти ціноутворення, що виробляються продукцію, на яку введено обов'язкове декларування оптових цін, зобов'язані укладати зі споживачами договори на поставку продукції за ціною, не вище зафіксованої в декларації.

8. Встановлення рекомендаційних цін з найважливіших видів продукції. Така практика має місце в деяких країнах, наприклад у США, Японії. Якщо ціна перевищує рівень, що рекомендується, може застосовуватися прогресивне оподаткування прибутку, отриманого від реалізації товарів за цінами, що перевищують рекомендовані.

1.2 Непряме регулювання цін державою

Разом із методами прямого регулювання держава впливає на процеси ціноутворення низкою непрямих заходів. Ці заходи спрямовані на зміну кон'юнктури, на створення певного режиму у сфері фінансування, валютних та податкових операцій, а в підсумку – на встановлення оптимального співвідношення між попитом та пропозицією на ринку.

Непряме втручання в ціноутворення забезпечується застосуванням сукупності способів і засобів, що сприяють розширенню товарної пропозиції на ринку, керуванню доходами населення, регулюванню податків як на вироблену, так і споживану продукцію.

Непряме регулювання цін здійснюється:

- шляхом застосування пільгового оподаткування;

- пільгового кредитування;

- субсидування та дотацій з бюджету;

- укладанням органом влади з юридичною чи фізичною особою договору про введення фіксованих цін на реалізовану ними продукцію або послуги.

До форм непрямого регулювання цін також можна віднести різні заходи й програми, що розробляються державними органами:

Ш створення умов доля розвитку здорової конкуренції та підприємництва. Так, для підвищення ефективності виробництва підприємств природних монополій урядом України намічено постійно проводити аналіз обґрунтованості витрат монополістів, організовувати торги із закупівлі продукції, використовуваної підприємствами природних монополій;

Ш державне фінансування досліджень з розроблення і створення нових видів продукції;

Ш державне стимулювання залучення в країну іноземних інвестицій, створення спільних підприємств;

Ш ефективне використання митних тарифів, пільгових митних тарифів для стимулювання товарної інтервенції з тих видів продукції, на яку у країні існує дефіцит чи яка призначена для соціально незахищених груп населення.

1.3 Регулювання цін у промислово розвинутих країнах

Вивчення досвіду ціноутворення та регулювання цін закордонних країн дозволяє зрозуміти його закономірності й тенденції, використовувати отримані знання для формування цінового механізму в Україні в період переходу її економіки до ринку.

Більшість країн з економікою змішаного типу як загальну тактику використовують певні правила ціноутворення. Вони оформляються у вигляді законодавчих актів, що регламентують порядок і методологію формування цін. Методологічний аспект ціноутворення в розвинутих країнах полягає у визначенні державними органами загальних принципів, методів і нормативів встановлення цін. Крім прийняття рішень із стратегічних і тактичних питань, державні органи беруть на себе функцію введення конкретних цін на товари і послуги, що мають для національної економіки вирішальне значення. Поряд із прямим встановленням і регулюванням цін державні органи здійснюють і контроль над ними.

Державне регулювання цін у країнах з ринковою економікою є спробою держави за допомогою законодавчих, адміністративних та бюджетно-фінансових заходів впливати на ціну таким чином, щоб сприяти стабільному розвиткові економічної системи в цілому, тобто через ціни нівелювати циклічні коливання процесів відтворення. Залежно від конкретної господарської кон'юнктури регулювання цін має антикризовий і антиінфляційних характер.

На спроби й методи державного регулювання цін впливають такі чинники:

Ш національні;

Ш кліматичні;

Ш сировинні;

Ш політичні;

Ш позиція країни у світовому поділу праці та інше.

Слід зазначити, що контроль за дотриманням законодавства про ціни і ціноутворення носить досить поширений характер у країнах, де розвинуті ринкові відносини існують давно. Так, у Франції існує близько 3 тис. державних контролерів за цінами, які є співробітниками відділу з державного регулювання цін і цінової конкуренції департаменту з конкуренції міністерства планування і фінансів, галузевих міністерстві і 1000 департаментів. Контролери мають право складати акти про порушення правил ціноутворенні і передавати їх у фінансовий трибунал, який приймає рішення про санкції до юридичних осіб, пов'язані з порушенням цінового законодавства.

Контроль з формуванням цін в Іспанії здійснює Велика Рада з цін при міністерстві економіки та фінансів, яка є робочим органом урядової комісії з економічних питань. Перелік контрольованих державою товарів публікується у пресі. Контроль за цінами поширюється не лише на державні підприємства, а й на підприємства інших форм власності, у тому числі приватні.

Регулювання і контроль над цінами в Іспанії держава здійснює на товари першої необхідності, а також на товари і пологи, виробництво яких монополізовано. Списки товарів і послуг, що підпадають під примусове ціноутворення, регулярно публікуються в бюлетенях комерційної інформації. Ще стосується в основному продукції підприємств держсекторів і деяких часток компаній.

Контроль на формуванням цін здійснюється Вищою радою з цін при Міністерстві економіки і фінансів, що є робочим органом Урядової комісії з економічних питань. Державне регулювання цін здійснюється на основі дозвільних, повідомних і місцевих цін.

Дозвільні ціни. Державна чи приватна компанія, що передбачає підвищення цін на конкретний товар чи послугу, направляє клопотання у вищу раду з цін і після одержання дозволу від урядової комісії проводить підвищення цін. Такі ціни встановлюються на :

· соєву олію;

· електроенергію, газ, бензин, дизпаливо, гас, нафту для виробництва добрив та інші види палива;

· фармацевтичні товари;

· страхування в сільському господарстві;

· поштові й телеграфні послуги;

· послуги телефонного зв'язку;

· залізничні, автомобільні, пасажирські та вантажні перевезення;

· морські пасажирські перевезення в межах країни, а також фрахтування суден для даного виду перевезень, повітряні перевезення пасажирів у межах країни.

Повідомні ціни. Підвищення цін на такі товари, як стерилізоване молоко, рослинна олія, фуражне зерно, мінеральні добрива відбувається після повідомлення Вищої ради з цін про майбутнє підвищенні за один місяць до його здійснення.

Місцеві ціни. Підвищення цін на такі товари і послуги, як водопостачання для потреб населення, міські пасажирські перевезення, залізничні перевезення, послуги клінік, санаторіїв, лікарень, належать до компетенції провінційних комісій з цін.

У всіх випадках клопотання, що направляються до Вищої ради з цін чи в провінційні комісії, повинні містити:

- опис товарів і послуг, на які пропонується підвищення цін;

- структуру витрат виробництва;

- опис способів реалізації товарів і послуг;

- діючі ціни й тарифи на ці товари і пологи, а також передбачувані нові ціни й тарифи;

- обґрунтування зростання витрат виробництва, а отже, збільшення цін.

Список товарів і послуг, ціни на які підпадають під державне регулювання, значно скоротився в останні роки. Так, кількість галузей економіки, де існувало активне втручання держави в ціноутворення, скоротилося з 174 до 21. Нині питома вага встановлюваних безпосередньо державою регульованих цін у загальній структурі споживчих цін становить близько 10%.

У Норвегії контроль за дотриманням законодавства, що регулює питання ціноутворення та підприємництва, здійснює система органів, серед яких найважливішими є спеціалізовані органи ціноутворення: Рада цін, Директорат цін, Державна інспекція цін.

Австралія. У цій країні немає спеціальної системи регулювання цін. Контроль за цінами на хліб, молоко, яйця здійснюється в ряді штатів спеціальними уповноваженими організаціями, що входять до складу казначейств цих штатів. Уповноважені організації регулярно переглядають максимальний рівень цін на дані товари. На інші масові сільськогосподарські товари призначаються мінімально гарантовані закупівельні ціни. Оптові ціни не можуть бути підвищені без попереднього повідомлення (за 21 день) Управління зі спостереження за цінами, що входить до складу національного казначейства.

Таким чином, у державах з розвинутими ринковими відносинами контроль за цінами здійснюють державні органи. У цілому сфера контрольованого державою ціноутворення охоплює 10-30% загального обсягу продукції, що виробляється.

ІІ Законодавче регулювання процесів ціноутворення в Україні

Сьогодні в Україні існує певна система впливу на процеси ціноутворення суб'єктів господарювання. Ця система, з одного боку, обмежує підприємства у виборі ціни, а з іншого – створює більш-менш справедливі умови функціонування для всіх учасників економічних відносин, сприяє створенню вільного конкурентного середовища, а також обмежує розвиток негативних тенденцій, таких як: монополістичне ціноутворення; штучне підвищення цін на товари першої необхідності тощо.

Управління процесами ціноутворення підприємств в Україні ґрунтується на системі законів та законодавчих актів, головними з яких є:

Ш Закон України „Про ціни і ціноутворення”;

Ш Закон України „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”;

Ш нормативні документи Верховної Ради України;

Ш нормативні документи Кабінету Міністрів України;

Ш нормативні документи Державної Податкової Адміністрації України;

Ш роз'яснення Вищого Арбітражного Суду України;

Ш нормативні документи органів місцевого самоврядування.

Сфера дії Закону України „Про ціни і ціноутворення” поширюється на всі підприємства та організації незалежно від форм власності, підпорядкованості й методів організації праці та виробництва. Цей Закон спрямований на забезпечення:

- рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів республіки;

- збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

- протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;

- об'єктивних співвідношень у цінах на промислову та сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

- розширення сфери застосування вільних цін;

- підвищення якості продукції;

- соціальних гарантій в першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплату зв'язку зі зростанням цін і тарифів;

- створення необхідних економічних гарантій для виробників;

- орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Закон України „Про ціни і ціноутворення” визначає базову структуру системи цін, яка діє в Україні сьогодні. Залежно від ступеня свободи щодо обмежень державного законодавства вона включає в себе фіксовані, регульовані та вільні ціни (рис. 2.1)

Рис. 2.1 – Чинна система цін на вітчизняних підприємствах

Закон України „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” визначає правові основи обмеження та попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства.

Разом із зазначеними двома Законами в Україні діє низка нормативних документів, що визначають порядок ціноутворення на конкретні товари чи послуги. Серед цих нормативних актів можна вказати, наприклад, такі:

· Закон України „Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” від 17 червня 1999 р.; відповідно до п. 1 ст. 6 цього Закону щорічно до 1 січня наступного року Кабінет Міністрів України згідно з пропозиціями агропромислового комплексу України визначає мінімальну ціну на цукровий буряк, що постачається для виробництва цукру;

· постанова Національної Комісії регулювання електроенергетики України № 337 від 18 березня 1999 р. „Про затвердження граничного рівня оптової ціни на газ природний, що використовується для потреб населення, і тарифів на послуги за транспортування та розподілу газу природного для споживачів України”;

· наказ Міністерства транспорту України № 53 від 14 лютого 2000 р. „Про затвердження тарифів на перевезення пасажирів, багажу та вантажобагажу залізничним транспортом у внутрішньодержавному сполученні”;

· наказ Міністерства фінансів України № 65 від 28 березня 2000р. „Про затвердження цін на дорогоцінні метали, що скуповуються у населення” і т.д.

Слід зазначити, що разом із регулюванням цін внутрішнього ринку на Україні існує механізм регулювання цін на продукцію, що експортується. Цей процес відбувається із застосуванням механізму індикативних цін. Методика формування й використання індикативних цін регламентується наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України № 506 від 8 серпня 1996 р. Згідно з цим документом індикативні ціни застосовуються з метою запобігання експорту товарів походженням з України за цінами, які можуть розглядатися як підстава для порушення в будь-яких видах антидемпінгової процедури або вжиття антидемпінгових заходів чи перегляду чинних антидемпінгових заходів.

Під індикативними цінами розуміються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної ) операції з урахуванням умов поставки умов здійснення розрахунків, визначених згідно з законодавством України, а також якісних показників товару.

Згідно із затвердженим відповідно до чинного законодавства України переліку індикативних цін фахівцями Держзовнішінформу проводиться моніторинг відповідних ринків, експорту товарів українського походження з використанням таких інформаційних джерел:

- біржові котування;

- ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції;

- статистичні дані митних, фінансових, банківських та інших державних органів і установ та недержавних організацій України та інші джерела.

Серед широкого кола питань регулювання ціноутворення на внутрішньому ринку України з огляду на ціни експорту-імпорту та світові ціни загалом цінами є питання валюти, у якій продавець наводить ціни. Тут йдеться про вимогу встановлювати ціни на внутрішньому ринку тільки у національній грошовій одиниці, на противагу встановленню цін у будь-якій іншій валюті. Законодавчо це закріплено постановою Кабінету Міністрів України „Про удосконалення порядку формування цін” № 1998 від 18 грудня 1998р.

У цій постанові вказується на те, що на час її прийняття у галузях народного господарства набула значного поширення практика встановлення цін і тарифів у доларовому еквіваленті.

З метою стабілізації цін на внутрішньому ринку, посилення боротьби з монопольними проявами та захисту інтересів вітчизняного виробника і населення постанова встановлює порядок формування цін, за яким встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Разом з тим під час формування цін обґрунтованим вважається врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

Висновок

Для створення дієвого конкурентного середовища важливим є встановлення ринкових цін на економічно обґрунтованому рівні. Лише на основі таких цін забезпечуватиметься баланс інтересів виробників (продавців) і споживачів (покупців) товарів і послуг. Для виробників вирішальне значення має відшкодування обґрунтованих витрат і отримання нормального прибутку. Споживачі ж мають отримати якісний, доступний за ціною товар (послугу), який відповідає вимогам стандартів.

Державне регулювання цін передбачає використання системи прямих і непрямих методів.

Динаміка цін визначається, насамперед, зміною структури ринку й ринкової поведінки економічних агентів. Отже, ціна на ринку визначається умовами конкуренції, що спонукає суб'єктів господарювання використовувати гнучкі методи ціноутворення, які найбільш повно враховують попит і ринкову коню'ктуру. Недосконалий механізм ціноутворення шкодить конкурентній ситуації на ринку. Ціни конкурентів є визначальним чинником при прийнятті рішень про ціни на ринках з багатьма однотипними конкурентами.

В сучасних умовах більш повне й ефективне державне регулювання цін стає в Україні важливою політико-економічною проблемою. Останніми роками економічна наука визнала важливість і складність проблеми взаємозв'язку конкуренції та ціни. Подальше вирішення цієї проблеми в теорії й на практиці дозволить створити дієві можливості щодо захисту економічної конкуренції на вітчизняному ринку і водночас забезпечити створення належного конкурентного середовища для сталого економічного зростання.

Література

1. Герасимчук В.Г. Маркетинг: теорія і практика: Навч. посібник. – К.: Вища шк , 1994. - 327с.

2. Дугіна С.І. Маркетингова цінова політика: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2005. – 393с.

3. Маркетинг/ Упоряд., вступ. ст. А.І. Кредисова. – К.: Україна, 1994. -399 с. – Рос. мовою.

4. Прауде В.Р., Білий О.Б. Маркетинг: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 1994. -256с.

5. Теорія і практика маркетингу в Україні: Монографія / А.Ф. Павленко, А.В. Вовчак, В.Я. Кардаш, В.П. Пилипчик та ін ; За наук. ред. д-ра екон. наук, проф., акад. АПН України А.Ф. Павленка. – К.: КНЕУ, 2005. – 584с.

6. Інга Мумладзе. Державний контроль у сфері цін і ціноутворення та захист прав суб'єктів господарювання. // Підприємництво, господарство і право. – 2006. - №2 – с. 85-88

7. Лагутін В. Державне регулювання цін в Україні.// Вісник Київського національного торговельно-економічного університету.– 2005. - № 4 –с. 5-13
Случайные рефераты:
Реферати - Короткий літопис життя і творчості А. Кочерги
Реферати - Петро Гулак-Артемовський
Реферати - Ідея безсмертя народу в романі Михайла Стельмаха "Правда і кривда"
Реферати - Марійка Підгірянка. Талант відданий дітям
Реферати - Володимр Сосюра
Реферати - Життя і творчість Григорія Чупринка
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія