Фрейдизм в Україні
Майже століття вчення Фрейда та його послідовників продовжує свій тріумфальний поступ. Старий і новий фрейдизм не лише виявився опорою багатьох психіатричних концепцій, але й активно інтерпретує психологію, історію культури, соціологію, філософію та інші галузі людського знання. Разом із цим психоаналіз залишається об'єктом критики представниками окремих наукових традицій.

Своєрідну історію мав фрейдизм як в усьому Радянському Союзі, так і в Україні, де він набув значного поширення у 20-х роках. На початку 30-х його було відкинуто зовсім. Проте, враховуючи гостру ідеологічну полеміку про шляхи розвитку гуманізму та про його принципи, критичний розгляд учення Фрейда не втрачав актуальності. Особливо це стосувалося спроб нео­фрейдизму дати тлумачення різним соціальним явищам.

Психоаналіз постав спочатку як одна з теорій істерії та водночас як один із методів лікування хворих. Спостерігаючи патологічні явища, Фрейд та його послідовники побудували своєрідну концепцію нормального психічного життя і застосували свій метод до вивчення всіх найважливіших його проявів (художньої творчості, міфотворчості, буденної поведінки людини, дотепних висловів, сновидінь, помилкових дій та ін.). Значний вплив мав психоаналіз на українську педагогіку, адже на завершальному етапі психоаналітичні дослідження спрямовуються до переживань дитини. Сам Фрейд кваліфікував своє вчення як "продовження виховання шляхом усу­нення залишків дитинства". Він указував, що "несвідоме в душевному житті є інфантильне".

Істеричні симптоми породжуються психічною травмою. Вона виникає тоді, коли хворий затримав який-небудь ефект, не дав йому нормально роз­рядитись у тих рухових явищах, якими супроводжується емоція. Ефект за­чаївся, його начебто забуто. Але, несвідомий, він виявляє себе якими-небудь обхідними шляхами, а саме — обмовками, помилковими діями, сно­видіннями і т.д., а також викликає хворобливі явища. Для вилікування істерії треба збудити забуті уявлення, примусити емоцію, пов'язану з ними, нормально відреагувати. Таке оживлення пригнічених уявлень є характер­ною рисою психоаналізу.

Основою психоаналітичної теорії в її класичному вигляді є вчення про несвідоме душевне життя та про статевий характер рушійних сил людської поведінки. Якщо для багатьох психологів несвідоме відрізняється від свідомого лише нечіткістю, тьмяністю тощо, то, згідно з теорією Фрейда, між свідомим і несвідомим існує значний антагонізм. Інше важливе положення Фрейда полягає в тому, що потяги статевого характеру відіграють особливу роль як причини психічних захворювань, а також бе­руть участь у творчості вищих культурних, художніх, соціальних та інших цінностей людського духу. Вступаючи в суспільні відносини, людина зму­шена відмовлятися від задоволення своїх особистих потягів на користь суспільства. Зокрема, статеві потяги сублімуються (розривають безпосе­редній зв'язок з сексуальною метою) і виявляються в різних сферах суспільного життя людини. Ідеї про роль несвідомого та статевих потягів сам Фрейд вважав "сміливими твердженнями психоаналізу".

Саме те, що особистість як суспільна істота силою своєї волі затримує дії та вчинки всупереч своїм найсильнішим бажанням, ніби свідчить про соціальну природу людської психіки. Це і виявилось привабливим для тих учених, які намагалися вдосконалити ряд положень Фрейда в плані ма­теріалістичної, марксистської філософії. Принципи фрейдистського вчення вважались універсальним ключем, який може розкривати складні й різноманітні проблеми людської культури. "Психоаналіз Фрейда, — писав Е.Берглер у журналі "Червоний шлях", — є необхідним засобом для кожно­го психічного лікаря. Заперечення, які ще й досі офіційна медицина протис­тавляє науці Фрейда, полягають на хаосі незнання, небажання розуміти та дріб'язковому бажанні зменшити значення цієї науки. Зі студій психології неврозу здобуто багато для розуміння культурного розвитку, бо неврози, з одного боку, виявляють вражаючі й глибокі аналогії до творчості в мис­тецтві, релігії та філософії, а з другого боку, вони бувають їхнім перекру­ченням. Ледве чи існує якась галузь історії культури та соціології, яку дійсно можна було б зрозуміти без психоаналізу".

Фрейдизму в Україні було дано надзвичайно високу оцінку. Засновника цього вчення зарахували до найбезстрашніших умів нашого віку, рево­люціонерів, які сміливо порушили "вікові традиції буржуазної моралі та науки". Певний час у нашій країні фрейдизм користувався значною увагою не тільки в наукових колах, а й у широкого читача. Були спроби переклада­ти Фрейда українською мовою.

В Україні виходить низка праць, з яких учення Фрейда поширюється на всі галузі науки про людський дух. Психологія вікових особливостей людей, питання художньої творчості, аналіз окремих психічних процесів тощо — все це реально переглядалось у плані основних понять психоаналізу. Одна й та ж виявлена закономірність, причому надто загального характеру, мала пояснювати різні аспекти людської психіки. Саме тому вона мало розкрива­ла психічне в його конкретному індивідуалізованому вираженні. Українські фрейдисти широко використовували у своїх працях такі терміни, як "надолуження", "витіснення", "компенсація" та ін.

Відчувалося прагнення дати нову, оригінальну теорію психоаналізу, яка б здійснила, зокрема, синтез фрейдизму та марксизму за допомогою вчення про умовні рефлекси. Подекуди з'являлися системи "рефлексологічного фрейдизму в дусі діалектичного матеріалізму", тобто спроби об'єктивними засобами розшифрувати темну "психологію глибин" людського життя.

Викладаючи думку Фрейда про те, що потяг до смерті є загальним прин­ципом органічного життя, Л.С.Виготський спеціально застерігав проти песимістичного та занепадницького її розуміння. Зокрема, підкреслювалося те, що концепція "потягу до смерті" спрямована безпосередньо проти віталізму. Це робилося на тій підставі, що центр уваги при дослідженні біологічної еволюції переноситься з "життєвої сили" на оточуючий організм світ. Фрейд оцінювався як учений, який дошукується остаточних базових стимулів, рушійних сил поведінки живої істоти.

Концепція Фрейда дорівнювалася до рангу відкриттів Галілея, в яких, мовляв, зроблено крок за межі досвідного знання, але не в зверхдослідне і надчуттєве, а в те, що поки не досить вивчене й освітлене. Виготський з за­хопленням писав, що "вже саме відкриття нової Америки — країни по той бік принципу задоволення — складає колумбову заслугу Фрейда", що в цих поглядах є "глибоко матеріалістична" лінія: сили, які виводять організм зі стану біологічної консервативності, породжуються зовнішніми умовами матеріального середовища.

Психологію Фрейда за її тенденціями вважали наскрізь соціальною. Психологам-матеріалістам, які працюють в інших, сприятливіших умовах, ніж Фрейд, залишалося тільки розкрити і до кінця аргументувати ма­теріалістичні основи його вчення.

Те, що фрейдизм знайшов співчуття серед радянських учених, пояс­нюється переважно захопленням фактичною стороною цього вчення, од­нобічним підкресленням тих моментів, що формально відповідали деяким положенням марксистської теорії. Існували твердження, ніби психоаналіз методологічно продовжує у психологічному напрямку історичний матеріалізм, ніби у своїх методологічних передумовах та принципових вис­новках несвідомо відтворює положення діалектичного матеріалізму. З іншого боку, деякі радянські фрейдисти вважали, що психоаналіз сприяє визволенню людини від матеріалістичного обскурантизму минулих деся­тиліть, тоді як марксизм спроможний з'ясувати лише ту об'єктивну форму релігійних вірувань, в якій вони фіксуються на певному щаблі суспільного розвитку. Загальнолюдське, що властиве людям в усі часи і зумовлює всі релігійні системи, розкриває саме психоаналіз.

Слід зазначити спроби українських фрейдистів аналізувати художню творчість Т.Г.Шевченка, І.Я.Франка та інших письменників і митців. Ста­ранно доводили, ніби лібідо у Шевченка фіксовано в найбільшій частині на матері, ніби матір у почуттях поета ототожнюється з Україною, набуває бо­жественних рис та зливається з матір'ю Божою. Твердили, ніби вся творчість Шевченка відкрила для нього шлях до сублімації певних потягів, до відтоку лібідозної енергії.

Наприкінці 20-х років в Україні виявився сильний рух проти психо­аналізу. Чим більше намагалися радянські прихильники фрейдизму синте­зувати його з марксизмом, тим більш гостру критику мусили вони витриму­вати. Зрозуміло, що захоплення фрейдизмом не мало і не могло мати в ра­дянських умовах того розвитку, який він мав на Заході. Разом із тим мас­штаби критики були досить значними. Врешті-решт було зазначено, що ме­тод Фрейда становить повну протилежність об'єктивному методові справж­ньої науки. Нагадували при цьому, що й сам Фрейд указував на свою спорідненість з ідеалізмом Канта і Шопенгауера. Під обстрілом опинилися й деякі західні ідеологи, які вбачали у теорії Фрейда "нове євангеліє", і де­які соціал-демократи, для яких Фрейд "замінив" Маркса.

Характерно, що, крім введення політичного присмаку, автори ряду ста­тей явно змішували критику психологічну і філософську, внаслідок чого виходило, ніби у Фрейда психічна діяльність визначається первинною, а зовнішній світ — чимось вторинним, похідним. Насправді ж Фрейд наполя­гає на первинному характері "принципу задоволення" зовсім не в онто­логічному значенні, і зовнішнє реальне середовище не утворюється, за Фрейдом, психічним апаратом "витіснення".

Деякі українські вчені робили спроби розмежувати у фрейдизмі дві сто­рони: клінічні спостереження і загальну (з надмірними екстраполяціями) теорію, яка обґрунтовувала не тільки нову індивідуальну і загальну психо­логію, а навіть нову соціологію. Всупереч тодішній ситуації все ж припуска­лося, що деякі фрейдистські ідеї (про несвідоме і підсвідоме, про значення статевого фактора у формуванні психіки та ін.) увійдуть до скарбниці науки. Помилкою Фрейда та його послідовників вважалася тільки абсолютизація сексуального моменту, що ніби шкодило справжньому науковому аналізові питань соціології, релігії, мистецтва, науки.

Заперечення психоаналізу стосувалося не лише його методології та "необґрунтованих екстраполяцій", а й фактичного боку психологічної теорії, методики лікування тощо. Деякі психологи зазначали, що фрейдизм не розкриває психологічних особливостей конкретної "соціально-класової" люди­ни в умовах конкретної історичної доби. А саме конкретний аналіз відкидає думку про те, ніби над поведінкою людини тяжіє Едипів комплекс. Що ж стосується представників радянської філософської думки, то вони твердили, що у фрейдистській ідеї про деструктивну тенденцію в живих істот, про їхню потребу переходити в неживе відбились настрої буржуазного занепад­ництва.

Полеміка довкола фрейдизму точилася гостро, що врешті-решт зайвий раз підтвердило безсумнівний вплив цього вчення на світову науку, в тому числі вітчизняну.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Случайные рефераты:
Реферати - Освіта, наука Т.Г.Шевченка і культурне самоутворення нації
Реферати - Підручники з української літератури в країнах Східної Європи
Реферати - Дмитро Іванович Донцов – невтомний сурмач волі (курсова робота)
Реферати - Володимир Винниченко
Реферати - Андрій Малишко
Реферати - Жанрова своєрідність творів О.Вишні
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія