Франчайзинговий бізнес: аналіз світового досвіду

---

У Сполучених Штатах Америки франчайзинг вперше почав використовуватися компанією Зінгера з виробництва швейних машинок (Singеr Sеwing mаchinе cоmраny). Після закінчення громадянської війни в Америці у середині XIX століття Зінгер розвернув серійне виробництво, що дозволяло його компанії торгувати за самими конкурентними цінами.

Проте організувати централізоване обслуговування швейних машин і заміну несправних частин в одному місці виявилося економічно невигідним. Була створена франчайзингова система, яка надавала незалежним фірмам виняткові права продавати і обслуговувати швейні машини на певній території.

Ці перші франшизи за своєю суттю були діючими дистриб'юторськими угодами з додатковими обов'язками франчайзі (дилера) обслуговувати машини на вимогу.

Аналогічна система була розроблена 1898 року компанією Дженерал Моторс (Gеnеrаl Mоtоrs), за якою дилери не мали права продавати машини інших виробників і були зобов'язані вкласти в справу власний капітал для забезпечення високого рівня обслуговування і підтримки іміджу фірми – продавця франшиз. Продаж автомашин через систему франшиз ведеться і в наш час.

Прикладу Дженерал Моторс послідував Рексол (Rеxаll), який вдало продавав франшизи на організацію своїх аптек.

Ефективно франчайзинг застосовувався і застосовується в даний час у індустрії темно-зелених безалкогольних напоїв компаніями Кока-кола, Пепсі, Севен-Ап. Завдяки франшизі подібні компанії дістали можливість виробляти концентрований сироп централізовано і розподіляти його місцевим заводам по розливу, що перебувають у власності і керовані франчайзі, які в результаті ставали керівниками місцевих роздрібних продажів. Франчайзі мали і мають право купувати фірмові пляшки і використовувати фірмові товарні знаки.

У 20-х роках в США ідея франчайзингу як форми ведення бізнесу змістилася у бік відносин "оптовик – роздрібний продавець". Оптовий продавець (або франчайзер) давав можливість невеликим роздрібним торгуючим організаціям одержувати додаткову вигоду від численних знижок, використовувати марку торгової фірми і при цьому зберігати свою незалежність. У Великобританії цей тип франчайзингу застосовувався Спар (Sраr) і бакалійними магазинами ВГ (VG grоcеry stоrеs).

З 1930 року в США після кризи в економіці нафтопереробні компанії перейшли на систему управління своїми заправними станціями як франчайзинговими одиницями. Здаючи в оренду бензоколонки франчайзі, нафтопереробні компанії одержували ренту і мали можливість популяризувати імідж компанії, тоді як франчайзі могли встановлювати ціни відповідно до місцевих умов. В результаті значно виріс рівень продажів машинного палива і, відповідно, збільшився прибуток.

В кінці 40-х років брати Макдональд, власники невеликого придорожнього кафе, вирішили поліпшити обслуговування клієнтів і збільшити дохід. З цією метою вони скоротили число найменувань блюд до трьох, стандартизували технологію їх приготування і уніфікували рецептуру. Така реорганізація значно підвищила ефективність і понизила витрати, а одноманітне меню "Макдональдс" (McDоnаld’s) створило нове покоління клієнтів, які знали, що в будь-якому ресторані "Макдональдс" їх чекає швидке обслуговування і звичний набір блюд.

Аж до 1950-х років більшість компаній, що використали франчайзингову систему, розглядали франчайзинг як ефективний метод розподілу продукції і послуг. Це приклади традиційного франчайзингу, або франчайзингу першого покоління.

Бум франчайзингу 50-х років відноситься до другого покоління франшиз, відомих як "бізнес-формат франшизи" (Businеss fоrmаt frаnchisе), характерних як особливий метод ведення комерційної діяльності із самого початку так, щоб франчайзер одержував додаткову вигоду від швидкого зростання при обмеженому ризику, а франчайзі – тому, що входив у перевірену комерційну систему з гарантованою можливістю отримання доходу.

У США бурхливому розвитку франчайзингу сприяв прийнятий в 1946 році Закон про товарні знаки. Додатковий прибуток підприємці одержували вже завдяки тому, що надання права іншим підприємствам на використання своїх товарних знаків під різностороннім контролем і захистом закону дозволяла власникам без великих додаткових витрат розширювати межі свого бізнесу.

Франчайзинг використовується в самих різних видах бізнесу. Зокрема, він інтенсивно розвивається в таких галузях промисловості і сфери послуг, як:

автомобільна промисловість і послуги автосервісу;
допомога в організації і веденні бізнесу (бухгалтерія, діловодство, реклама і т. п.);
будівництво, послуги, пов'язані з ремонтом і обслуговуванням будинків;
послуги, пов'язані з освітою;
відпочинок і розваги;
ресторани швидкого обслуговування, ресторани, закусочні і т. д.;
продуктові намети; медичні і косметичні послуги;
послуги у сфері домашнього господарства;
роздрібна торгівля;
багато інших видів діяльності.
У США франчайзинг регулюється на Федеральному рівні і рівні Штатів: По-перше, франчайзинг регулюється на Федеральному рівні і повинен відповідати так званому "FTC Rulе". Також існують федеральні законодавчі акти, регулюючі окремі види франчайзингу. На рівні Штатів існує законодавство, регулююче загальні питання франчайзингу. Ряд Штатів також має регулювання специфічних видів франчайзингу.

Франчайзер зобов'язаний підготувати, подати у відповідні державні служби і дістати схвалення комплексної детальної пропозиції франчайзингу, яка за своєю суттю аналогічна тому, що подає фірма, охоча вийти на фондовий ринок США. Цей документ повинен оновлюватися щорічно протягом терміну поки франчайзер пропонує франшизу на продаж або частіше, якщо мають місце які-небудь зміни.

Також необхідно адаптувати пропозицію про продаж франчайзингу відповідно до регулювання окремих штатів. Копії стандартної угоди про франчайзинг і будь-яких угод (оренда, постачання устаткування і т. д.), що відносяться до операції, повинні бути також прикладені до пропозиції і передаватися франшизоодержувачу разом з основним пакетом документів. Весь пакет документів повинен відповідати правилам FTC і положенням законів відповідного Штату, а також іншим федеральним законам і законам відповідного Штату.

Закони ряду Штатів про франчайзинг містять достатньо жорсткі положення, що відносяться до франчайзера, про те, що повинно або не повинно міститися в договорі про франчайзинг, які умови припинення франчайзингу, його відновлення або відмови у відновленні, його модифікації і про багато що інше, зокрема про дії франшизоодержувача у разі порушення франчайзером договору.

Багато інших федеральних законів і законів Штатів у тій або іншій мірі впливають на франчайзингові відносини. Прикладом є антитрастове законодавство, що не дозволяє франчайзеру накладати певні обмеження на франшизоодержувача.

Одними з найбільш поширених способів для іноземної сторони, застосовним так само і для української особи, ввійти на американський ринок за допомогою франчайзингу є:

організація американського дочірнього підприємства, наприклад, корпорації, надання їй необхідних прав і ліцензій. Американське дочірнє підприємство стане франчайзером і можливо буде управляти одним або більше франчайзинговим підприємством.
створити з однією або декількома фірмами спільне підприємство, передати йому необхідні права і ліцензії, воно можливо буде володіти і управляти одним або декількома франчайзинговими підприємствами.
передати виняткову ліцензію на франчайзингові операції незалежній американській фірмі. Така угода називатиметься "mаstеr frаnchisе аgrееmеnt".
У США є більше 1 500 франшизних систем у більше 75 видах діяльності.

На одного франчайзера припадає в середньому 230 франшизних точок. Проте більшість франчайзерів має менше 100 точок.

Близько 80% франшизних систем вимагає об'єм інвестицій від 50 до 250 тис. доларів США. Проте це не означає, що системи з низьким рівнем інвестування не одержують розвитку. Близько 20% систем мають інвестиційний показник менше 50 тис. доларів США.

Періодичні платежі, так звані роялті, що становлять основу доходу франчайзерів, в середньому варіюють від 3% до 6% від об'єму продажів.

81,1% франчайзингових підприємств США відносяться до fr13 "франчайзинг бізнес-формату" франчайзингу бізнес-формату. У цих підприємствах задіяні 79,5% службовців від загального числа у сфері франчайзингу.

18,9% франчайзингових підприємств США відносяться до франчайзингу товару. У цих підприємствах задіяні 20,5% службовців від загального числа у сфері франчайзингу.

У 2005 році в США налічувалося 767 483 франчайзингових підприємств, на яких задіяні 9 797 117 працівників, що складає 7,4% робочих місць у приватному секторі.

Об'єм прибутку франшизних підприємств США в 2005 році склав 624,6 мільярдів доларів.

За системою франчайзингу в США працюють:

56,3% від загального числа ресторанів швидкого обслуговування
14,2% підприємств з продажу продуктів харчування
13,1% ресторанів повного сервісу
18,2% підприємств готельного бізнесу
4,9% підприємств, що пропонують авто-послуги
3,3% підприємств, що пропонують бізнес-послуги
1,5% послуги на ринку нерухомості
0,9% – персональні послуги.
Транснаціональні альянси мають певні форми вияву. Вони визначаються функціональним призначенням створюваного альянсу, його масштабами, джерелами транснаціоналізації та ін.

Основними функціональними формами транснаціональних альянсів є: ліцензування, франчайзинг, контракти під ключ, контракти на управління, транснаціональні консорціуми.

Провідна функціональна форма – ліцензування. Ліцензування в глобальній економіці – це трансгранична угода, в межах якої власник ліцензії (ліцензіар) передає користувачу в іншій країні (ліцензіату) права на використання певних нематеріальних активів на певних умовах, у тому числі фіксований платіж за користування ліцензією – роялті. Розмір фіксованого платежу визначається в межах розрахунку ціни ліцензії.

Основними компонентами ліцензування та укладання ліцензійної угоди є:

(а) визначення нематеріальних активів, які є винятково власністю ліцензіара;
(б) погодження основних умов ліцензійної угоди;
(в) визначення ціни ліцензії або вартості ліцензійної угоди.
Об'єкти ліцензування – різні види нематеріальних активів і прав інтелектуальної власності. Розрізняють такі основні види нематеріальних активів:

авторські права на інтелектуальні продукти – літературні, музичні та інші, що регулюються правом інтелектуальної власності, а також концепції творів і сюжети;
патенти, винаходи, конструкції, схеми;
торговельні марки, фірмові назви та фірмова ідентифікація;
франчайзинг, контракти і самі ліцензії;
програми, системи, процедури, проекти.
Ліцензіар надає права на використання його інтелектуальної власності ліцензіату, а також інформацію, яка уможливлює використання таких прав. Ліцензіат використовує надані права і сплачує відповідні платежі ліцензіару.

Ліцензійна угода є, як правило, трансграничною, тому розрахунки за нею регулюються відповідним законодавством країн належності ліцензіара та ліцензіата. Крім того, слід врахувати, що платежі за ліцензійними угодами є об'єктом пільгового оподаткування в більшості розвинутих країн, а також мають пільговий режим згідно з більшістю двосторонніх угод країн про уникнення подвійного оподаткування.

Ліцензії та інші види нематеріальних активів потребують чіткого визначення юридичного та податкового статусу сторін ліцензійної угоди. З точки зору оподаткування розвинуті країни застосовують як глобальний принцип оподаткування, згідно з яким оподатковуються консолідовані прибутки компанії від діяльності в усіх країнах світу, так і принцип податкового резидента, відповідно до якого оподатковуються прибутки за критерієм резиденства.

Резидентом країни є особа або компанія, організація, яка здійснює господарську діяльність у країні чи отримує доходи і є суб'єктом оподаткування. Резиденти країни – всі компанії, зареєстровані в країні, всі громадяни, що проживають у країні, отримують тут доходи від своєї діяльності, а також громадяни та компанії інших країн, які здійснюють діяльність і отримують доходи на території країни протягом певного часу.

Нерезидентами є громадяни всіх інших країн, які тимчасово перебувають в країні та здійснюють свою діяльність протягом визначеного часу; всі громадяни і компанії інших країн, які мають статус державного службовця, військовослужбовця іншої країни, а також громадяни та компанії, які перебувають за межами країни і здійснюють там свою діяльність.

Умовами ліцензійної угоди є визначення таких основних параметрів:

Тип ліцензії: повні; лімітовані; ексклюзивні або неексклюзивні; термінові або нетермінові.
Ліцензії можуть діяти на території певної країни або використовуватися за її межами.
Ліцензії можуть бути загальними або генеральними. Може існувати одна компанія в країні, яка надає субліцензії.
Умови використання ліцензії:

умови отримання;
умови передачі;
умови контролю за дотриманням технології, якості та інше;
загальні умови щодо змін, стосовно взаємин між ліцензіарами та ліцензіатами;
умови застосування.
Обмеження щодо обсягу використання ліцензії. Обмеження щодо експорту продукції, виробленої на основі ліцензії, в треті країни.

Розмір і періодичність ліцензійних платежів та їх характер – фіксовані (на певний час) і змінні (залежать від обсягу продукції та інших параметрів).

Відповідальність за порушення умов ліцензійної угоди.

Оцінка вартості ліцензійного контракту залежить від таких факторів:

(а) ексклюзивності чи неексклюзивності ліцензії;
(б) наявності ринкових обмежень використання ліцензії, включаючи експорт;
(в) обмежень щодо обсягу виробництва;
(г) терміну дії;
(ґ) новизни технології;
(д) рівня конкуренції;
(е) політичного та ділового ризиків у країні, якій надається ліцензія;
(є) рівня технології в країні, якій надається ліцензія.
Ціна ліцензії визначається за верхнім та нижнім обмеженням. Ціна пропозиції завжди вища, її розраховують за оцінкою потенційного прибутку від використання ліцензії та пропозиції ліцензіара. Верхній ліміт ціни визначається очікуваними прибутками ліцензіата й очікуваними витратами ліцензіата на придбання аналогічної ліцензії у конкурентів. Нижній ліміт ціни ліцензії визначається витратами на її передачу та застосування.

Франчайзинг – це угода компаній, згідно з якою відбувається передача прав на використання торговельної марки і способів здійснення торгівлі або надання послуг, які мають суттєве значення для бізнесу, її учасниками є дві сторони: перша – компанія, що має права на франчайзинг і передає їх іншим компаніям (франчайзер); інші компанії як сторони угоди, що набувають прав на франчайзинг (франчайзі).

Франчайзингова угода – угода, за якою франчайзер надає права на використання фірмових марок або в системі послуг чи інше та підтримує франчайзі у використанні цих прав.

Типовим прикладом франчайзингу є транснаціональні готельні системи, зокрема "Холідей Інн", "Хілтон", "Інтер-контінентал", "Форум" та інші; системи швидкого харчування – "МакДоналдс", "Піцца Хат", "Бургер Кінг", "Данкін Донатс" та інші; торговельні системи – "Маркс енд Спенсер", "Білла" та ін.

Франчайзер надає право на використання назви, торговельної марки, фірмового стилю, ділової репутації, доступу до системи бронювання певної готельної системи або постачання товарів; надає послуги з підготовки персоналу та інші й отримує за це фіксовану винагороду.

Майже половина послуг у роздрібній торгівлі, системі харчування та готельному бізнесі розвинутих країн надається за франчайзингом.

Случайные рефераты:

Реферати - Драматургія української діаспори

Реферати - Іван Франко

Реферати - Поезія Володимира Сосюри

Реферати - Аналіз кіноповісті Довженка "Україна в огні"

Реферати - Життя і творчий шлях Івана Франка

Реферати - Літературні течії ХХ ст