Формування української народності
Формування української народності

Проблема формування української народності в минулому знаходила різне тлумачення в працях різних істориків у залежності від їхньої політичної заангажованості. Показовим щодо цього є порівняння позицій видатного російського історика М.П.Погодіна та батька сучасної української науки М.С.Грушевського. «Перший з них стверджував, що після розпаду Київської Русі населення Наддніпрянщини перейшло на територію Центральної Росії і згодом утворило Московську державу. Інакше кажучи, він навіть не помічав існування окремого українського народу. Другий вважав, що російський народ не має будь-якого відношення до Київської Русі» [3,8].

В радянській історіографії післявоєнних років запанувала концепція своєрідного компромісу між двома вищезгаданими крайнощами - мовляв, єдина в минулому давньоруська народність нібито дала початок трьом спорідненим народам - російському, українському і білоруському. Даний компроміс мав на меті обгрунтувати історичними «фактами» політичну концепцію злиття націй. Якщо колись існував єдиний народ, який через зовнішні несприятливі обставини (а саме монголо-татарську навалу) роздрібнився, то після возз'єднання вони поступово позбудуться національних відмінностей і повернуться до першооснови.

Ототожнення Київської Русі з "колискою" трьох братніх народів аж ніяк не сприяло науковим дослідженням походження українського народу. С.В.Кульчицький висловлює впевненість, що "...п'ять східнослов'янських племінних союзів, які утворили Київську Русь, не могли за короткий час існування цього досить крихкого ранньофеодального державного утвору злитися в одну народність. Очевидно, відмінності між трьома сучасними народами беруть свій початок у відмінностях між союзами племен, які існували ще з перших віків нашої ери" [3,8].

Великий український історик М.С.Грушевський вважав порогом історичних часів для українського народу IV ст. "Расселення українських племен на їх теперішній території співпадає з початком їхнього історичного життя. Століття, що безпосередньо слідують за розселенням, підготовляють державну організацію, історія якої становить головний зміст першого періоду історичного життя українського народу. Зусиллями київської династії і дружини були з'єднані докупи , в один політичний організм, хоч на недовгий час, всі українські племена, всі частини української території, і ця політична єдність надавала нові спільні риси культурі і суспільним відносинам всього українського населення"[1,16].

Схожої думки щодо часу формування українського народу дотримується авторитетний історик-публіцист І.Лисяк-Рудницький, який зауважує, що "всі ці трипільці, скити і т.д. з нашою нацією мають тільки дуже мало спільного, не більше, ніж, напр. якісь лігурійці, етруски й самніти з сучасною італійською нацією, себто евентуально тільки як складники в етнічній синтезі...Дослідники, здається, сьогодні однозгідні в тому, щоб антів, що про них говорять візанттійські літописці, вважати за прямих предків сучасних українців. Себто формація українського народу була, мабуть, в основному завершена в половині першого тисячоліття н.е." [4,17].

Як відомо, однією з головних ознак кожної народності є її мова. Вже за княжої доби на південно-західних землях Київської держави формується народна українська мова. "Про це свідчить словниковий запас фольклору, поеми "Слово о полку Ігоревім" і тодішніх Київського й Галицько-Волинського літописів. Українська мова засвідчила свою життєздатність як творіння цілої народності" [6,78].

Велике значення у формуванні українського народу мало поширення християнства, яке стало за князя Володимира державною релігією (988 р.). Поступово проникаючи впродовж століть в побут і свідомість народу, християнство стало справді народною релігією українців, посприявши поширенню освіти і культури.

Щодо матеріальної й духовної культури української народності, то, попри всю її еволюцію впродовж століть, в ній зберігалися певні сталі елементи (фольклор, звичаї, способи будівництва та облаштування житла, виготовлення посуду тощо).

Негативну роль у розвитку українського народу відіграла втрата ним державності в 40-ві роки XIV ст., особливо входження переважної більшості українських земель під владу Польщі у відповідності до Люблінської унії 1569 р. Тодішня еліта українського суспільства поступово полонізується, віддаляючись від народу в етнокультурному відношенні.

За умов перебування України у складі Речі Посполитої та в пізніші часи у складі Російської та Австрійської (від 1867 р. Австро-Угорської) імперій носіями її національної культури залишаються поспільство (особливо, селянство) та православне в польські часи та греко-католицьке духовенство в австрійські часи. Формальне ж визнання української нації за радянських часів на практиці поєднувалася з фактами русифікації.

2. Походження назви «Україна»

За словами авторитетного українського дослідника Сергія Шелухина "Походження слова "країна", "вкраїна", "україна" губиться в темряві античних віків...Всі три назви "Країна - Вкраїна й Україна" ми читаємо в Іпатіїївському літопису й маємо у вжитку Українського наяроду в його живій і писемній мові. В Іпат. літоп. під 1187 роком читаємо - Україна; під 1189 р. - Україна, а в Єрмолаївському сп. - Країна; під 1213 р. - Україна; під 1268 р. - Україняни; під 1280 р. - Вкраїна, а в Єрмолаївс. та Хлебниковскому списках - Україна; нарешті, під 1282 р. - Вкраїниця" [8;93,107].

Отже, перша згадка в літопису назви "Україна" пов'язана зі смертю переяславського князя Володимира Глібовича, який виявив себе завзятим оборонцем не тільки Переяславщини, а й Київщини, Чернігівщини та українських земель взагалі від нападів половців. Літописне повідомлення про реакцію народу на його смерть має наступний вигляд:

"І плакашеся по нем всі Переяславці, бі бо любя дружину, і злата не збірашеть, імінія не щадяшеть, но даяшеть дружині, бі бо князь добр і кріпок на раті і мужьством кріпком показася, всякими добродітельми наполнен, о нем же Україна много постона" [Цит. за: 8,136]. Таким чином, перша згадка назви "Україна" в Київському літописі відноситься до Південної Русі, тобто до Киівщини, Переяславщини й Чернігівщини. В цьому самому літописі під 1189 р. названо "Украйну Галичську".

"В не менш важливому джерелі - Галицько-Волинському літописі (під 1213 р.) зазначається, що тоді галицько-волинський князь Данило Романович зі своїм військом звільнив і приєднав до своєї держави "Берестій, Угровеськ, Верещин, Столпе, Комів і всю Україну". Україною тут літописець назвав північно-західні землі Галичини й Волині" [6,79].

Під 1279 р. Галицько-Волинський літопис повідомляє, що галицький князь Лев Данилович, здійснивши похід на Західний Буг, відвоював у Польщі українські землі: "Посем же Лев восхоже себе части в земле людской города на Вкраїні". Інший випадок застосування назви Україна" належить до 1285 р.: польські війська вдерлися на Волинь і захопили тоді "село на Україні на ім"я Воінь". Отже, назва "Україна" застосовується і щодо Волинської землі.

Вважаючи всі три назви (Країна, Вкраїна та Україна) синонімами, що мають одне слов'янське і українське походження, С.Шелухін виділяє їх спільний корінь "кра". З огляду на те, що київський літописець вніс у початок своєї хроніки відомості з грецької хроніки Георгія Амартола в перекладі на стару слов'яно-українську мову, С.Шелухин вважає старослов'янське «кра» перекладом грецького слова tmhma, що означає "відрізок", "шматок", "відрізаний шматок землі".

Даний корінь можна зустріти в українських словах "краяти", "кравець", в російському "кроить", словенському krajat, чеському krajeti. Отже, С.Шелухин тлумачить поняття "Україна" як "окрема, відкраяна, тобто відрізана земля", наголошуючи, що ця назва має бойове походження, тобто свідчить про те, що нашим предкам доводилося відвоювувати рідну землю у ворога-загарбника.

Іншої версії щодо походження назви "Україна" дотримуються І.А.Мішина, Л.М.Жарова та А.А.Міхеєв. Вони тлумачать слово "Україна", що згадується близько 1185 в Іпатіївському літописі, як позначення "степового порубіжжя", колишні південні території Київської Русі. [5,27].

Існують і інакші точки зору на проблему походження назви "Україна". "Одна з гіпотез твердить, що первісне сонячне значення слова Україна в нашій мовній старовині прочитується як земля предка журавля. Це пов'язано з сонячним світоглядом наших пращурів-хліборобів, буття яких підпорядковувалось Сонцю - джерелу земному. Від прадавньої назви Сонця - Ар, Ра - походить самоназва наших предків: арії, оріЇ - орачів, які орали - ОСОНЮВАЛИ землю, і назва сонячного птаха-тотема круна-журавля , якого також обожнювали, як свого предка-покровителя, бо цей птах єднав їхню землю, їхнє буття з життєдайною силою Сонця" [2,88-89].

3. Поширення назви «Україна»

В різні історичні часи назва "Україна" обіймала дещо різні за змістом поняття. О.Субтельний підкреслює, що "слово "Україна" вперше з'являється в літописах у 1187 р. і спочатку вживається як географічне позначення Київського порубіжжя" [6,44].

Тільки "у кінці XIII ст. Галицько-Волинське князівство, що стримувало агресивний натиск войовничих сусідів з усіх боків, надає цій назві іншого смислового значення - "країна" або "рідна земля". У XIV-XV ст., із приєднанням Галицько-Волинського князівства, а опісля і всіх земель Південно-Західної Русі до Польщі, географічне поняття "Україна", запозичене польською мовою, змінює своє смислове значення. Його вживають із негативним забарвленням, розуміючи під "Україною" - окраїну Речі Посполитої, такого собі закутку римсько-католицького світу"[5,27].

Аналіз письмових та фольклорних джерел дозволяє дійти висновку, що впродовж XV-XVIII ст. одночасно існували два змістовні значення назви "Україна": польсько-шляхетське та українсько-народне. "У першому випадку "Україною" називалася вся територія Південно-Західної Русі, яка розглядалася як географічне позначення кордону між західною цивілізацією і східним "варварським" Російським православ'ям. У другому цей термін уособлював у собі порубіжні степові простори, які захищали собою корінну рідну землю, яка часто міняла свої обриси через посилення натиску Кримського ханства та Османської Туреччини" [5,28].

Назва "Україна" набула значного поширення в багатьох середньовічних письмових джерела, зокрема, в Пересопницькому Євангелії (XVI ст.). Про це свідчать наступні уривки з цього документа:

«И переехали до украины Гадаринськои, которая эсть з другой стороны напротив Галилеи.» (Лука,VIII, 26);

"Тогды тым, которыи бы были в земли жидовскои, нехай утекають на горы, а котрыи в серединi его (Iерусалиму) - нехай выидуть, а которыи на украинах - нехай до него не входять.» (Лука,XXI,21-22) тощо.[8,118].

Спираючись на ці факти С.Шелухін наполягає: "Вжиток в Пересоп. Єван. 1556 р. народнього слова "україна"...ясно показує, що слово країна, вкраїна, україна в народньому розумінні і вжитку це і не окраїна, і не пограниччя, а страна, область, край з своїми границями, межами, окраїнами, це окрема територія" [8,121].

Наводячи цитати з народних творів ("Пісня про Орла і Сокола", пісні "Ой у лузі та й при березі", "Стоїть явір над водою" та ін.), С.Шелухин наголошує: "В свідомості народу, який склав і співає такі пісні, виразно втілилося і ясно позначилося поняття про Україну, як про свою землю, свою державу, свою окремішність національну, що має і своє національне імя - "Україна" [8,124].

Нарешті, ще один сумлінний дослідник проблеми поширення назви "Україна" І.Лисяк-Рудницький, аналізуючи її семантичну еволюцію, пише: "...на початку XIX ст. офіційне вживання терміна Україна стосувалося лише Слобожанщини. Це пояснює, чому тогочасні письменники могли протиставляти Україну (Слобідсько-Українську губернію) Малоросії (Чернігівській та Полтавській губерніям, що відповідали колишній Гетьманщині). Польські джерела XIX ст. регулярно говорять про "Волинь, Поділля й Україну", під цією останньою розуміючи Київщину. Раніше, у ХVII столітті, "Україна" означала землю, що перебувала під козацькою юрисдикцією. Тому ця назва не поширювалася на Галичину, Волинь і Закарпаття. На тих територіях термін "Україна" утвердився переважно лише протягом нинішнього століття, внаслідок сучасного національно-визвольного руху та недавніх політичних змін" [4,44]. (Автор має на увазі окупацію цих земель Радянським Союзом у 1939-1944 роках).

Таким чином, складна і болісна історія націо- та державотворення українського народу відбилася й на долі власної назви його країни. Маючи в минулі століття різне змістовне наповнення, на наш час поняття "Україна" остаточно набуло значення назви нашої країни, ставши символом незалежності ї предметом пошани всіх національно свідомих українців.

Список використаної літератури.

Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. - К.: Лыбидь, 1991. - 400 с.
Коляда І.А. Історія України. - К.: Магістр-S, 1995. - 96 c.
Кульчицький С.В. Розповідь канадського історика про минуле й сучасне України// Субтельний О. Україна : історія. - К.: Либідь, 1993. - 720 с.
Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. В 2 т. Том 1.- К.: Основи, 1994. - 554 с.
Мішина І.А. та ін. Всесвітня історія: Епоха становлення сучасної цивілізації (кінець XV- початок ХХ ст.ст.). - К.: Генеза, 1994. - 352 с.
Сергієнко Г.Я., Смолій В.А. Історія України (з найдавніших часів до кінця ХVIII ст.) - К.: Освіта, 1993. - 256 с.
Субтельний О. Україна: історія. - К.: Либідь. 1993. - 720 с.
Шелухин С. Україна. - Дрогобич: Бескид, 1992. - 248 с.
Случайные рефераты:
Реферати - Микола Куліш
Реферати - Огляд творчості Юрія Яновського
Реферати - Дмитро Васильович Павличко – поет нової доби
Реферати - Народна мудрість в легендах, оповідках, фольклорі
Реферати - Іван Франко
Реферати - Життя та творчість Пантелеймона Куліша
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 17
    Гостей: 16
    Пользователей: 1

    Партнеры сайта