Форми організації відпочинку в селі. Відмінність сільського і міського туризму
Відмінність між "сільським" та "міським" туризмом

Сучасна наукова література подає широкий класифікаційний спектр різних видів туризму: активний і пасивний, історичний, культурно-етнічний, пізнавальний, екологічний, розважальний, релаксаційний, бізнесовий, конгресний, релігійний, екстремальний тощо.

Поняття "сільський туризм" не може чітко відокремлюватися від низки інших видів рекреаційного туризму через такі специфічні характеристики цього виду відпочинку, як інтенсивність використання ресурсів, тип поселення та тип організації сервісу, набір складових рекреаційного продукту, інші фактори. Погодьмося, багато видів відпочинку можуть розвиватися як у міській, так і у сільській території (скажімо, кінний туризм, пляжна рекреація, гастрономічний туризм тощо).

З іншого боку, туристи в один і той же день можуть бути залучені як до "сільських", так і до "міських" видів діяльності. При комбінуванні різних туристично-відпочинкових занять межа "сільський/міський" туризм розмивається, і для самих споживачів рекреаційних послуг стає несуттєвою.

"Сільські" види відпочинку можна охарактеризувати такими термінами: розслаблення, пасивність, ностальгія, традиційність, низька технологічність. До них відносять пішохідні і велопрогулянки, пікніки, збиральництво, рибальство, огляд визначних пам'яток, відвідування історичних і культурних місць та фестивалів, кінний спорт, участь у традиційних ремеслах і обрядах, задоволення гастрономічних потреб.

Натомість види "міського" відпочинку можна охарактеризувати як активні, конкурентоспроможні, престижні, високотехнологічні, сучасні, індивідуальні та швидкісні [64]. До них належать: вивчення міста, шопінг, дансінг, відвідування спортивних змагань чи розважальних шоу, участь в азартних іграх, відвідування музеїв, зоопарків тощо.

Крім того, певні види відпочинку відносять як до "сільського", так і до "міського" туризму і розрізняють лише за урботериторіальною ознакою, тобто конкретним місцем надання послуг (наприклад, плавання, велопрогулянки, відвідування культурних фестивалів, відпочинок на пляжі).

Перелік основних відмінностей між "міським" та "сільським" туризмом подано у табл. 1.2.

Основною організаційною відмінністю сільського туризму є те, що туристичні послуги відвідувачам надають особи різних професій (сільськогосподарські робітники, працівники сфери побутового обслуговування, вчителі тощо), які постійно проживають у сільський місцевості. Обслуговуючий персонал інших видів рекреаційного туризму (інструктори, агенти з туризму, покоївки, офіціанти, екскурсоводи тощо) є представниками туристичного сектора господарства і володіють спеціально набутим фахом та кваліфікаційним рівнем.

Сільський зелений туризм тяжіє до форм пасивного (а не активного) відпочинку, за ступенем своєї організованості він є самодіяльним (а не плановим), за метою — скоріше соціальним, а не суто комерційним.

Таблиця 1.2. Відмінності між "міським" і "сільським" туризмом [73]:

Міський туризм

Сільський туризм

1. Мало відкритого простору

1. Багато відкритого простору

2. Поселення понад 10 000 осіб

2. Поселення до 10 000 осіб

3. Рідше впливають сезонні природні фактори

3. Частіше впливають сезонні природні фактори

4. Забудоване середовище

4. "Природне" середовище

5. Різні види діяльності у закритих приміщеннях

5. Багато видів діяльності на чистому повітрі

6. Добре розвинута інфраструктура

6. Слабо розвинута інфраструктура

8. Великі розміри туристично-рекреаціиних споруд

8. Малі розміри туристично-рекреаціиних споруд

9. Турорганізатори —національні фірми

9. Турорганізатори —місцеві підприємницькі структури

10. Робітники можуть жити далеко від місця роботи

10. Робітники часто живуть біля місця роботи

11. Туристичні інтереси підтримуються самостійно

11. Туризм підтримує інші інтереси громад

Основним показником відпочинкового туризму є зміцнення психічного і фізичного здоров'я людини. Міський туризм не забезпечує цілковитої релаксації особистості, оскільки людина продовжує перебувати в урбанізованому середовищі звичних повсякденних стресів і пришвидшеного, т. зв. міського, ритму життя. Натомість сільський зелений туризм надає можливість повного психічного і фізичного відновлення та зняття напруги, що виникає в індустріальному середовищі. Активний відпочинок, спілкування з природою і простими гостинними людьми значно підвищують життє і працездатність міського мешканця.

Тісна взаємодія міських туристів із традиційною сільською культурою веде до глибшого розуміння та поваги до народної української культури, сприяє само-ідентичності особистості, призводить до формування її національно-патріотичної свідомості.

Форми організації відпочинку в селі

В. Косенко виділяє такі види сільського зеленого туризму:

—короткотерміновий, у період вихідних днів. Найчастіше він має сезонний характер: рибальство, збирання грибів, полювання, лижі, сані, а також маршрутний — заповідними місцями регіону (різні види пересування);

—відпочинковий (на період відпусток). Його термін може змінюватися в межах 20—40 днів;

—сезонний відпочинок. Він може бути сімейним, колективним чи окремих осіб (художники, краєзнавці, археологи);

Рис. 1.3. Організаційно-правовий статус суб'єктів сільського зеленого туризму

—відпочинок іноземців, зокрема діаспори — на предмет поглиблення знання мови, вивчення історичної і культурної спадщини краю.

Перелік видів, форм і способів рекреації у сільській місцевості можна поглиблювати й деталізувати. Однак уся сукупність форм дозвілля на селі за чинними в Україні господарсько-правовими нормами "вписується" у таку організаційно-правову схему (рис. 1.3):

До переваг сільського туризму можна віднести:

а) гарантію охорони традиційної забудови;

б) забезпечення туристам поселення там, де готельна промисловість не існує;

в) надання роботи для місцевих ремісників;

г) підтримування місцевих традицій;

ґ) стимулювання безпосереднього збуту сільськогосподарської продукції;

д) сприяння усвідомленню сільськими громадами значення місцевого середовища;

є) підвищення стандарту та естетики сільських осель; є) налагодження порозуміння між людьми села і міста;

ж) поліпшення якості життя мешканців села.

До недоліків сільського туризму можна зарахувати:

а) сільським туризмом займаються більше заможні селяни, ніж бідні, яким додаткові доходи потрібніші, тобто сільський туризм поглиблює соціальне розшарування сільських громад;

б) туристичний сезон збігається з сезоном польових робіт, що створює значні труднощі для туристичного руху і господарів агроосель;

в) традиційна культура села часто не витримує зіткнення з масовою субкультурою великого міста і поступово відмирає.

Подальша офіційна категорізація організаційних форм сільського зеленого туризму повинна регламентуватися окремим законом України "Про сільський туризм".

Сільський зелений туризм як вид підсобної діяльності

Сільський туризм можна розглядати як додатковий щодо основної сільськогосподарської діяльності, тобто вид підприємницької діяльності, який дає селянам певні додаткові доходи, а також є способом підвищення зайнятості членів сільських родин.

Власником агрооселі можуть бути: фермер, селянин, який працює індивідуально на присадибній ділянці, селянин, який працює у сільськогосподарському підприємстві, а також інші мешканці села, зайняті у сфері обслуговування та соціальній сфері, тобто працівники сільради, пошти, вчителі, продавці тощо.

У сусідній Польщі цей вид діяльності традиційно називається "господарська гостинність". Держава підтримує охочих розпочати діяльність у сфері сільського туризму та тих, хто вже надає такі послуги відпочиваючим на базі своїх господарств. Ця підтримка полягає в тому, що на них не поширюється закон, який регулює підприємницьку діяльність. Тобто вони мають право вести повноцінне господарювання, але при цьому не бути обтяженими зобов'язаннями, які покладаються законодавством на решту підприємців. Такий вид підсобної діяльності має чітке законодавче визначення:

—до послуг сільського туризму треба відносити надання відпочиваючим в оренду кімнат, окремих будинків, місць під намети; продаж домашніх страв. Також можуть надаватися інші послуги, зумовлені перебуванням туриста у певному господарстві та пов'язані з традиційною господарською діяльністю;

—селянина, котрий має право надавати послуги з сільського туризму, вважати господарем-власником сільського господарства, що займається сільськогосподарською діяльністю самостійно, за власний рахунок;

— надання агротуристичних послуг у сільському господарстві означає використання з цією метою земель, будівель та інших засобів цього господарства без зміни їх характеру та порушення їхньої основної функції —здійснення сільськогосподарського виробництва [60; 66].

Таким чином, конкретне визначення у законодавстві Польщі понять "агротуристичні послуги", "селянин (господар)", "сільське (селянське) господарство" чітко відмежовує діяльність у сфері сільського туризму від інших видів туристичних послуг, які надаються у сільській місцевості, які віднесені законодавством до сфери підприємницької діяльності.

Український селянин (фермер чи працівник колективного господарства) в межах сільського туризму як виду підсобної діяльності може займатися:

—активним туризмом (збудувати на своїй території спортивний майданчик, кінний манеж, гірський витяг, ставок для спортивного рибальства, розробити і пропонувати своїм гостям як гід-екскурсовод пішохідні, санні, вело- та кінні (бричкою чи верхи) маршрути і прогулянки);

—екотуризмом (організовувати своїм гостям відпочинок в екологічно чистій місцевості, надати їм можливість споживати екологічно чисту продукцію, сприяти у заготівлі лікарських трав, лісових ягід і грибів);

—мисливським туризмом;

—культурно-етнічною діяльністю (кустарне вироблення й продаж відвідувачам сувенірної продукції ужиткових народних промислів, залучення туристів до організації й участі у національних обрядах, традиційних ремеслах українського селянина та господарсько-польових роботах (сінокіс, бджільництво, випас худоби тощо).

Але основою сільського зеленого туризму є власне сам селянин та його побут. Передусім, селянин запрошує до своєї оселі:

— людину з міста — подивитися на сільськогосподарське виробництво (як робиться сир, масло, ковбаса тощо, як вирощуються свині, корови, коні);

—людину творчої, розумової праці — подивитися на майстерність ремісника (як робиться дерев'яний чи глиняний посуд, плететься ліжник тощо);

—іноземців — побачити особливості національних традицій та самобутньої етнокультури.

Варто ще раз наголосити: діяльність у сфері сільського туризму не належить до підприємницької діяльності. Тому грошові винагороди за такі послуги не підлягають оподаткуванню. Законодавство також передбачає при певних умовах звільнення отриманих доходів і від податку на доходи фізичних осіб.

Звільнення від оподаткування доходів, отриманих від здачі кімнат туристам, передбачається при таких умовах:

—житловий будинок, в якому здаються кімнати, належить до сільського господарства;

—житлові кімнати здаються відпочиваючим, а не сезонним робітникам або іншим особам на тривалий термін;

—кімнати, які здаються, знаходяться у житловому будинку (чи прибудові) господаря, а не в іншій спеціально пристосованій будівлі;

—житловий будинок розташований на сільській території [52].

Національним законодавством передбачається встановлення пільг щодо оподаткування агротуризму. Проблема полягає у різниці в оподаткуванні гостинних сільських осель, що користуються цими пільгами, та приватних міні-готелів, які оподатковуються на загальних підставах.

Нині необхідно внести доповнення в податкове законодавство стосовно пільгового оподаткування доходів, отриманих громадянами згідно з договорами оренди житла в сільській місцевості. Відповідно до чинного законодавства, цивільно-правові угоди між фізичними особами оподатковуються за ставкою 20 % . Зрозуміло, що такий стан справ зумовлює надзвичайно низьку рентабельність і масову "тінезацію" послуг сільського зеленого туризму. Легальний розвиток зеленого туризму в селах України стане реальністю при узаконенні ставки податку на рівні 2—4 % від ціни договору оренди приміщень агрооселі.

В Україні потрібно законодавчо звільнити агрооселі від сплати готельного збору та обов'язкової державної стандартизації. Для агроосель можливе запровадження категоризації уповноваженими представниками Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму або представниками органів місцевого самоврядування. Державна туристична адміністрація України, яка здійснює сертифікацію готельних послуг, задекларувала намір делегувати повноваження з сертифікації нічліжних послуг сільського зеленого туризму як форми підсобної діяльності уповноваженим регіональним осередкам Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні (в Україні категорії та умови здійснення стандартизації агротуристичних послуг та категоризації агроосель офіційно ще не затверджені).

На перспективу власники агроосель самі будуть зацікавлені в проведенні сертифікації для підвищення рівня своєї діяльності та наближення її до міжнародних стандартів.

Система стандартизації агроосель також необхідна організаціям, які займаються рекламою агроосель і просуванням агротуристичного продукту на ринок (тур-оператори, асоціації власників агроосель тощо). Адже вона акцентує увагу потенційного покупця на головних споживчих якостях агротуристичного продукту та передбачає відповідність якості встановленій ціні продукту.

Стандартизація агрооселі забезпечує:

—прозорість пропозиції для клієнта;

—контроль якості агротуристичного продукту;

—урізноманітнення пропозиції та різницю в ціні [25].

Для України найдоцільніше перейняти досвід Польщі у сфері сертифікації агроосель, де вона проводиться інспекторами польської Федерації сільського туризму "Гостинні господарства" кожні два роки. Згідно з польським законодавством, оселі для гостей не підлягають обов'язковій стандартизації, але ці приміщення можуть використовуватися для надання послуг нічлігу лише при їх відповідності певним вимогам, затвердженим розпорядженням Голови Ради Міністрів.

Мале туристично-готельне підприємництво як основний вид діяльності сільських мешканців у курортно-рекреаційних районах держави

Перспективним високо конкурентним різновидом сільського зеленого туризму, поширеним у курортно-рекреаційних районах України, є побудова сільськими підприємцями житлових будівель готельного типу, призначених для надання населенню рекреаційних послуг у сільській місцевості.

На відміну від здачі сільськими господарями окремих кімнат у своїх оселях, цей вид сільського зеленого туризму є прогресивною формою малої підприємницької діяльності, що дає селянам основні доходи та сприяє підвищенню рівня зайнятості, а отже, добробуту членів сільських громад.

Такий вид сільської діяльності має чітке законодавче визначення:

—до послуг сільського туристичного бізнесу варто відносити надання господарями відпочивальникам в оренду кімнат та окремих будинків, а також організацію харчування й дозвілля агротуристів. Тобто господарі агрокотеджів можуть надавати повний спектр супутніх і додаткових послуг, зумовлених організацією перебування туриста у цьому агропансіонаті (від забезпечення трансферу з залізничного вокзалу чи аеропорту, організації екскурсій та розважальних шоу-програм до здачі в оренду приватних транспортних засобів та індивідуального екскурсійно-туристичного супроводу);

—надання агротуристичних послуг у сільському господарстві — це, зокрема, використання з цією метою земель, будівель та інших засобів певного господарства з правом змінити характер їхнього первісного функціонального призначення — здійснення сільськогосподарського виробництва.

Український селянин-власник агропансіону як організатор туристичної діяльності у сільській місцевості може займатися:

—активним туризмом (збудувати на своїй території спортивний майданчик, кінний манеж, гірський витяг, ставок для спортивного рибальства, розробити і пропонувати своїм гостям як гід-екскурсовод пішохідні, санні, вело- та кінні (бричкою чи верхи) маршрути і прогулянки);

—екотуризмом (організовувати гостям відпочинок в екологічно чистій місцевості, вживання екологічно чистої продукції, сприяти у заготівлі лікарських трав, лісових ягід і грибів);

—мисливським туризмом;

— культурно-етнічною діяльністю (кустарне вироблення й продаж відвідувачам сувенірної продукції ужиткових народних промислів, залучення туристів до організації й участі у національних обрядах, традиційних ремеслах українського селянина та господарсько-польових роботах (сінокіс, бджільництво, випас худоби тощо).

На цей вид підприємницької діяльності також мають поширюватися державні пільги (для соціально-економічних й демографічно-кризових сільських територій, малих занедбаних сіл і хуторів).

Селяни, які бажають розпочати діяльність у сфері малого туристично-готельного підприємництва, та ті, які вже надають цього виду послуги відпочиваючим на базі своїх пансіонатів, мають усі підстави розраховувати на підтримку держави. Вона, насамперед, має зводитись до встановлення пільгових ставок оподаткування сільських підприємців.



Список використаної літератури:

1. Барроу К., Барроу П., Браун Р. Бізнес-план: Практ. посіб. / Пер. з англ. — К.: Знання, 2002. — 285 с.

2. Бейдик О. О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування. — К.: Київ, ун-т, 2001. — 395 с.

3. Белявский И.К. Маркетинговое исследование: информация, анализ, прогноз: Учеб. пособ. — М.: Фи-нансьі и статистика, 2001. — 320 с.

4. Берсуцкий Я. Г., Безверхая О. В. Государственное регулирование малого бизнеса (опьіт и проблеми). — Донецк, 1997.

5. Биржаков М.Б. Введение в туризм. — СПб.: Герда, 2003. — 320 с.

6. Варналій З.С. Мале підприємництво: основи теорії і практики. — К.: Знання; КОО, 2001. — 277 с.

7. Вачевський М. В., Скотний В. Г. Маркетинг в сферах послуг. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 232 с.

8. Гетьман В. І. Екотуризм чи екологічний туризм: теорія і реальність // Рідна природа. — 2002. — № 3. — С. 24—29.

9. Гібсон Пітер. Найкраща книжка про збут і маркетинг / Пер. з англ. — Л.: Сейбр-Світло, 1996. — 208 с.

10. Горбилева З.М. Зкономика туризма: Учеб. по-соб. — Мн: БГ9У, 2004. — 478 с.

11. Горішевський П. В., Васильєв В. П., Зінько Ю. В. Сільський зелений туризм: організація гостинності на селі: Підручник. — Івано-Франківськ: Місто-Н, 2003. — 158 с.

12. Гринів Л., Мацола В. Розвиток рекреаційного підприємництва в Українських Карпатах // Проблеми регіональної політики: 36. наук. пр. / Ін-т регіональних досліджень. — Л., 1995. — С. 109—118.

13. Долішній М. І., Козоріз М.А., Мікловда В. П. та ін. Підприємництво в Україні: проблеми становлення і перспективи розвитку. — Ужгород: Карпати, 1997. — 363 с.

14. Дурович А. Реклама в туризме. Учеб. пособ. — Мн.: БГЗУ, 2001. — 192 с.

15. Євдокименко В. К. Регіональна політика розвитку туризму (Методологія формування, механізм реалізації). — Чернівці: Прут, 1996. — 288 с.

16. Євдокименко В.К., Садова У. Я., Шевчук Л.Т. Соціальна інфраструктура Карпатського реґіону: пошук перспектив розвитку. — Чернівці: Прут, 1995. — 80 с.
Случайные рефераты:
Реферати - Життя та творчість Григорія Косинки
Реферати - Іван Франко життєвий та творчий шлях
Реферати - Іван Кочерга
Реферати - Дмитро Павличко
Реферати - Боротьба добра і зла на сторінках роману У. Самчука "Марія"
Реферати - Життя та творчість Євгена Маланюка
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія