Фізичне виховання школярів при сколіозах та плоскостопості
ПЛАН

1. Загальне поняття про сколіотичну хворобу.

2. Методика фізичного виховання при сколіозах.

3. Поняття плоскостопості та її корекція.

І.

Слово "сколіоз” має грецьке походження (scolios) і означає кривий, зігнутий. Під поняттям сколіозу розуміють деформацію хребта, що характеризується його боковим викривленням. Однак, бокове викривлення - деформація у фронтальній площині - відмічається лише на початкових стадіях захворювання. В міру його прогресування відбувається деформація хребта і в сагітальній площині з утворенням кіфосколіозу чи лордосколіозу. Перебіг сколіотичної хвороби характеризується також і такою можливою ознакою, як торсія - скручування хребта навколо вертикальної осі. Така складна деформація хребта обов'язково призводить до порушень форми ребер і грудної клітки в цілому з утворенням реберного горба. Це супроводжується порушенням нормального розташування органів грудної клітки та їх функціонування.

Через сколіоз, в першу чергу, страждає дихальна, а потім серцево-судинна системи, що призводить до тривалої кисневої недостатності. Хронічна гіпоксія негативно впливає на розвиток всього дитячого організму. Сколіоз викликає серйозні порушення травної та сечовидільної систем. Він також може супроводжуватися спінальними порушеннями і навіть парезами та паралічем внаслідок стиснення нервових корінців. Отже, сколіотична хвороба - це не локальне викривлення хребта, а загальне важке захворювання, що залучає в патологічний процес всі важливі системи організму.

Десять % дітей на Україні хворіють сколіотичною хворобою. Частіше від сколіозу потерпають дівчата (у співвідношенні з хлопцями 1 : 6), що пояснюється менш досконалим фізичним розвитком. Найчастіше хвороба проявляється в 7-12 років, хоча не рідкісним є прояв її симптомів уже в 4-6 роки, а деколи і в 2-3 роки. Згідно статистичних даних біля 200 тернопільських школярів на кожну 1000 мають деформації хребта.

Зміст засобів корекції сколіозу визначається серед інших факторів і видом сколіозу.

За морфологічними ознаками сколіози поділяються на структурні та функціональні.

Структурний сколіоз характеризується змінами структури хребців (клиноподібна форма хребця; торсія хребта). Структурні сколіози, в свою чергу, поділяються на не фіксовані та фіксовані. Якщо спостерігається викривлення хребта у положенні лежачи та збільшення його в положенні стоячи - це не фіксований сколіоз. Якщо кривизна хребта у положеннях лежачи та стоячи не змінюється - це фіксований сколіоз. Функціональний сколіоз - це різноманітні функціональні стани хребта (сколіотична постава, рефлекторно-больовий сколіоз при радикуліті). Він виявляється лише у положенні стоячи і зникає у положенні лежачи, при висах та в інших положеннях, які сприяють розвантаженню хребта.

В залежності від важкості деформації сколіози поділяються на компенсовані та некомпенсовані. Компенсований сколіоз діагностуються у випадку, коли відвіс, пущений від сьомого шийного хребця падає у міжсідничну складку і вісь тулуба вирівнюється При некомпенсованому сколіозі відвіс падає збоку від сідничної складки.

За локалізацією вершини викривлення хребта розглядають:

- правосторонній та лівосторонній сколіози;

- грудний, поперековий (локальні або парціальні) та грудо-поперековий (тотальний або загальний) сколіози.

За формою викривлення розрізняють С-подібні (прості) та S-подібні (складні) сколіози.

В залежності від причин виникнення розглядають:

- дискогенний сколіоз, який розвивається внаслідок диспластичного синдрому (90% випадків). Порушення обміну речовин у сполучній тканині призводить до порушення зв'язку міжхребетного диску з тілами хребців внаслідок чого змінюється структура хребців. Одночасно змінюється центральне розташування пульпозного тіла, що викликає нахил хребців і обумовлює порушення м'язової ізотонії тулуба. Згідно результатам сучасних досліджень, головною причиною дискозних порушень ( збільшення об'єму пульпозного ядра, розрихлення фіброзного кільця, і дистрофічних змін тканин) є гіпокінезія;

- гравітаційний сколіоз, який розвивається через порушення вертикальної осі хребта, або зміщення загального центру ваги (рубці з однієї сторони тулуба, зміна нормального положення тазу через патології кульшового суглоба);

- міотичний сколіоз, який виникає в наслідок порушення імпульсації м'язів ( з передніх рогів спинного мозку), що викликає асиметрію їх напруження і змінює рівновагу хребта. Такі сколіози можуть бути спадковими, вродженими, або набутими ( при міопатії, паралічі, полімеаліті).

Клінічні прояви сколіотичної хвороби залежать від цілого ряду причин: етіології хвороби; характеру її перебігу, локалізації кута викривлення хребта. Першою ознакою сколіозу на початку виникнення хвороби є дугоподібне викривлення хребта у фронтальній площині. В міру прогресування захворювання виникають інші ознаки, що засвідчують наявність асиметрії тулуба:

а) неоднаковий рівень надпліч (на стороні викривлення надпліччя вище), неоднакова довжина надпліч (зі сторони викривлення коротше)

б) асиметричне розташування лопаток (на стороні викривлення вище і на більшій відстані від хребта,

в) асиметрія трикутників талії (на стороні викривлення трикутник менш виражений). Згодом, на стороні викривлення з'являється чітко окреслений м'язовий валик, який добре проглядається під шкірою відповідно до проекції поперечних відростків хребців.

Його поява свідчить про наявність торсії хребців та сколіотичну хворобу. При огляді дитини зі сторони спини видно деформацію грудної клітки по типу реберного горба на стороні локалізації викривлення хребта, внаслідок зміщення поперечних відростків хребців і прикріплених до них ребер, а з протилежного боку спостерігається западина. При огляді дитини спереду - картина буде протилежною (там, де є горб зі сторони спини попереду -западина, а де западина зі сторони спини попереду - горб).

В різних літературних джерелах розглядається 3, 4, 5 ступенів розвитку сколіозу.

Прикладом трьохступеневого розвитку сколіозу є такий: І ступінь - функціональна форма (при напружені м'язів в положенні руки за голову сколіоз зникає); П - проміжна (при активному напружені м'язів спини сколіоз не зникає, а випрямлення хребта досягається при його витягнення, в положенні вису); Ш - фіксована форма, яка характеризується стійкою деформацією.

Залежно від важкості захворювань (за Мухіним В.М.) виділяють 4 ступені сколіозів. Критеріями їх розподілу є: форма дуги сколіозу; кут відхилень від вертикальної вісі; ступінь скручування хребта.

При сколіозі І ступеня хребет нагадує літеру С, кут відхилення становить близько 100. Вольове напруження м'язів і розвантаження хребта в горизонтальному положенні зменшують ці прояви.

Сколіоз П ступеня характеризується появою додаткової дуги викривлення в результаті чого хребет набуває S-подібної форми, кут відхилення сягає 300. Виявляється скручування хребта, реберне випирання і м'язовий валик. Це супроводжується порушенням розташування внутрішніх органів і їх функцій. Горизонтальне положення та незначне витягнення не змінює викривлення.

Сколіоз Ш ступеня характеризується наявністю не менше 2-х дуг. Кут відхилення основної дуги дорівнює 30-600. Виявляється значне скручування хребців, деформація грудної клітки і утворення реберного горба, зміна кута нахилу таза. Це викликає подальше порушення внутрішніх органів та їх функцій, подразнення корінців спинного мозку і появу симптому радикуліту.

Сколіоз ІV ступеня спотворює тулуб внаслідок важкої деформації грудної клітки і хребта. Спостерігається кіфосколіоз, що є результатом прогресуючого відхилення хребта, як у бічному, так і у передньозадньому напрямку, подальшого його скручування та утворення заднього і переднього горба. Кут відхилення хребта від вертикальної вісі більше 600.. Виявляються значні порушення функцій органів грудної клітки і нервової системи.

2). При виборі заходів корекції сколіозу необхідно визначить його вид та ступінь розвитку.

Важливо знати, що сколіози з локалізацією в грудному та попереково-грудному відділах характеризується схильністю до прогресування та менш сприятливим перебігом хвороби, що пов'язано зі складністю утворення компенсаторного противовикривлення.

Лікувальна фізична культура займає чільне місце в терапії сколіозу. Сколіоз є прогресуючою хворобою, тому його лікування фізичними вправами особливо ефективно на початку захворювання. Основними засобами занять в СМГ при сколіозах є гімнастичні вправи.

На заняттях в СМГ використовують симетричні, асиметричні і деторсійні спеціальні коригуючі вправи.

Симетричні вправи, зберігаючи середнє положення хребта, сприяють вирівнюванню м'язової тяги з обох боків. Цей ефект виникає внаслідок того, що при виконанні симетричних рухів розтягнуті і розслаблені м'язи на опуклій стороні сколіотичної дуги скорочуються більше, ніж скорочені і, порівняно сильніші м'язи ввігнутої сторони. Це сприяє усуненню, або зменшенню асиметрії м'язової тяги і створенню рівномірного м'язового корсета. Симетричні вправи нескладні, їх виконання не викликає у дітей утруднень і, що особливо важливо, до противовикривлень. Тому їм віддають перевагу при лікуванні сколіозу усіх ступенів.

Асиметричні вправи локально діють на певні ділянки хребта і при неправильному виконанні можуть призвести до розвитку противовикривлень. Тому їх слід суворо дозувати. Протипоказані вони при прогресуванні сколіозу.

Деторсійні вправи застосовують при сколіозі, де існує виражена торсія хребців. Ці вправи передбачають обертання хребців у бік, протилежний торсії. При торсії в грудному відділі вправи виконуються за рахунок роботи м'язів плечового поясу, а у поперековому відділі - тазового поясу. Деторсійні вправи виконуються з вихідних положень лежачи на похилій площині, в упорі стоячи на колінах, стоячи у висі на гімнастичній стійці.

Спеціальні корегуючі вправи виконуються з вихідних положень, що сприяють максимальному розвантаженні хребта.

В процесі застосування корегуючих вправ широко використовують такі прилади: гімнастична стінка і лавка; похила площина; м'який та жорсткий валик; гімнастична палка; гантелі; манжети для обтяження ніг (0,5-1,5 кг); медицинболи; гумові стрічки.

Складовим елементом комплексного лікування сколіотичної хвороби є плавання. Найбільш ефективним способом плавання вважається брас на грудях. Симетричні плавальні рухи рук і ніг виконуються послідовно в одній площині з виключенням коливання хребта навколо поздовжньої вісі. Рекомендується плавати у повільному темпі, з подовженою фазою ковзання після поштовху ногами.

Корегуюча гімнастика на заняттях в СМГ застосовується для вирішення наступних задач:

- сформувати міцний м'язовий корсет і тим самим стабілізувати хребет, тобто зупинити прогресування хвороби. Запобігання подальшому прогресуванню сколіотичної хвороби досягається через покращення функціонального стану слабкіших м'язів при їх напруженні та виконанні роботи в ізометричному режимі. Стабілізація процесу викривлення хребта розглядається, як сприятливий результат застосування корегуючої гімнастики.

- виправити деформацію хребта. Такий результат досягається через зміну положення плечового поясу, тазу та витягування хребта. Для досягненні змін у положенні плечового поясу, використовують асиметричні вправи, які справляють більш локалізовану дію на зв'язково-м'язовий апарат при сколіозах. Вони виконуються з підніманням руки вгору з вгнутої сторони викривлення при грудному сколіозі, що призводить до зміни положення плечового поясу. Відведення ноги в сторону зі сторони випуклості поперекового відділу хребта призводить до зміщення тазу.

Вправи на витягування впливають на весь хребет в цілому. Їх необхідно застосовувати з великою обережністю, щоби не порушити досягнуту стабільність хребта. Для цього використовують лише ті вправи, що мають легку дію на хребет: змішані виси на гімнастичній стінці, лежачи на похилій площині.

Корекція торсійних змін досягається шляхом заведення однієї ноги за іншу при поперековому сколіозі або відведенням руки при грудному сколіозі.

- покращити функціональні можливості грудної клітки а також сприяти зміцненню всіх органів і систем організму. Великого значення при фронтальній деформації хребта набувають вправи на покращення функції дихання та збільшення екскурсії грудної клітки. Такими є симетричні дихальні вправи статичного і динамічного характеру. Поруч з ними ефективно використовуються асиметричні дихальні вправи. Це, наприклад, вправи із вихідного положення лежачи на боці на валику під випуклою частиною грудної клітки з відведеною рукою в гору. Особливо корисними в цьому відношенні є заняття плаванням.

- сформувати правильну поставу. З цією метою використовуються вправи на розвиток гнучкості, силової витривалості та на формування стереотипу правильної постави.

В залежності від ступеню розвитку сколіотичногої хвороби ті чи інші завдання із зазначеного переліку набувають першочергового значення. Наприклад, при корекції сколіозу першого ступеня необхідно диференційовано зміцнювати ступінь напруження певних м'язових груп і виробляти правильну поставу. А при сколіозах третього ступеня необхідно стабілізувати викривлення хребта та працювати над покращенням загального фізичного розвитку. Особливістю фізичного виховання при вроджених сколіозах є створення та підтримка компенсацій анатомічних порушень із використанням фізичних загально-зміцнюючих, дихальних вправ та на розвиток м'язів живота і спини.

Всім дітям, хворим на сколіоз протипоказані вправи: що викликають сильний струс хребта (стрибки); що значно збільшують гнучкість хребта ( елементи художньої гімнастики та акробатики); що сильно розтягують зв'язково-м'язовий апарат (вправи на перекладині, кільцях при заняттях гімнастикою); що обтяжують хребет (атлетична гімнастика). Корегуючи вправи, що виконуються лежачи на животі ускладнюють роботу серця і тому протипоказані для дітей з відхиленнями у функціонуванні серцево - судинної системи.

Ш.

Під плоскостопістю розуміють деформацію стопи, яка полягає у сплощенні її склепіння.

Правильна будова стопи характеризується наявністю склепіння. Воно є необхідним для здійснення двох функцій: опорної - утримання ваги тіла при навантаженні на ноги та амортизаційної - амортизація поштовхів, що виникають у ходьбі чи бігу. Склепіння стопи захищає від тиску м'язи, судини і нерви підошовної стопи. В результаті сплющення кісток різко знижується опорна функція ніг, змінюється положення тазу і хребта, що призводить до дефектів постави. Може, навіть, розвинутись деформація хребта.

Нормальна будова стопи передбачає наявність поперечного та повздовжнього склепіння. Поперечне склепіння утворене другим рядом кісток передплесни і основою плесневих кісток. Йому особливого значення надають у спортсменів.

Повздовжнє склепіння ділиться на внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє – утворене п'ятковою кісткою, таранною, човноподібною, двома клиноподібними і трьома плесневими – виконує ресорну функцію. Висота внутрішнього склепіння вимірюється до горбика човноподібної кістки і при нормальній формі стопи дорівнює не менше, як 4 см. Зовнішнє склепіння утворене п'ятковою кісткою, кубоподібною і двома плесневими. Його висота – 2 см. виконує опорну функцію.

При масових обстеженнях надають перевагу лише висоті внутрішнього повздовжнього склепіння. Від його розвитку, як встановив Чижин, залежить форма стопи. Вона буває: нормальна, сплющена, плоска.

Функціональна здатність стопи визначається станом зв'язкового апарату та м'язів і сухожилок, які приймають участь у зміцненні кісткових елементів стопи. Склепіння утворюється зв'язками стопи, м'язами стопи і гомілки. Особливо важлива роль зв'язок, розташованих повздовж вісі стопи. Натяжіння зв'язкового апарату, в свою чергу, залежить від активного напруження м'язів. Натяжіння зв'язкового апарату, в свою чергу, залежить від активного напруження м'язів. Тому, стан м'язів підошовної сторони стопи (згиначі пальців) а також м'язів гомілки, зокрема тих, які прикріплюються до човноподібної кістки (передній та задній великогомілкові) та до кісток плесни (довгий і короткий малогомілкові м'язи) та забезпечують згинання стопи набувають особливого значення.

Погіршення функцій стопи супроводжується скаргами на швидку втомлюваність м'язів ніг, понижену витривалість до статичного навантаження, больових відчуттів в дільниці стопи та передньої поверхні гомілки.

Стопі на ранніх стадіях онтогенезу властива плоскостопість. До 4-5 років плоска стопа не є патологією.

В етіології плоскостопості прийнято розглядати вроджену та набуту форми. Вроджена плоска стопа зустрічається порівняно рідко і є вадою внутрішньоутробного розвитку скелету стопи. Набута плоскостопість залежно від причини, що її викликали, поділяється на рахітичну, травматичну, паралітичну і статичну.

Самий поширений вид плоскостопості – це набута статична плоска стопа. Основними її причинами є: слабкість м'язового тонусу; надмірна втома через тривале перебування дитини у ногах; не відповідність фізичного навантаження фізичному розвитку; носіння тісного взуття, особливо вузького, або на високих підборах, чи з товстою підошвою. Плоска стопа найчастіше спостерігається у дітей-акселератів зі слабкою та в'ялою мускулатурою, а також у тих, хто має зайву вагу.

Найпоширенішою причиною виникнення плоскостопості багато вчених (2, 5, 6, 9) вважають перевтому м'язів. Якщо часто і тривало повторювати велике навантаження без відповідного відпочинку, то зв'язковий апарат втрачає свою еластичність і розтягується. М'язи, які знаходяться весь час у напруженому стані, перевтомлюються і постійно послаблюються. Тоді підтримання склепіння підтримується лише зв'язковим апаратом, який не має здатності скорочуватись і тому також поступово розтягується і послаблюється. Кістки стопи, що утворюють склепіння при цьому зміщуються одна відносно одної і стопа втрачає ресорні функції.

Нерідко утворення плоскої стопи в дитячому віці пов'язано зі збільшенням маси тіла дитини, що змушує її, перебуваючи довгий час на ногах, повертати гомілки зовні і займати «зручне» положення, аби не стомлювати м'язи. Таке неправильне положення стоп закріплюється, при цьому відбувається розтягування м'язів, що приводять передній відділ стопи і повертають гомілку всередину, що у підсумку призводить до порушення взаєморозташування усіх м'язів і зв'язок стопи та до її деформації у вигляді плоскостопості.

Стан склепіння стопи визначають візуально, а при підозрі на плоскостопість ступінь її сплющення досліджується за допомогою плантограм – відбитків стопи. Найчастіше у практиці використовується метод Чижена.

(Його суть: досліджуваному пропонують спочатку стати на поролон, змочений у 10% розчином півторахлориду заліза, а потім на папір зволожений 10% розчином таніну в спирті. В місцях контакту стопи з папером залишається темний відбиток підошов – плантограма.

На плантограмі нормальної стопи ділянка п'ятки з'єднується з передньою частиною стопи вузьким перешийком. На відбитку сплющеної стопи цей перешийок значно ширший, а плоска стопа його не має і ділянка п'ятки не звужуючись переходить у передній відділ стопи. Для визначення ступеню сплющення стопи на плантограмі проводять кілька ліній: дотично – до найбільш виступаючих точок внутрішньої частини стопи (ВГ); лінію АБ, що проходить через основу другого пальця до середини п'яти (поздовжня вісь стопи); лінію ДЖ, що перпендикулярна АВ і проходить через її середину до перетину з дотичною (ВГ). На останній лінії відмічають точку Д (зовнішній край відбитка), точку Є (внутрішній край відбитка) і точку Ж, що виникає у місці перетину з дотичною лінією. За цими лініями визначають індекс стопи, тобто відношення ширини опірної її частини (ДЄ) до незавантаженої частини (ЄЖ). Цей індекс у нормальній стопі наближується до 1, сплющеної – коливається від 1 до 2, а плоскі мають індекс понад 2.)

Для усунення функціональної недостатності стоп особливо важливого значення набувають фізичні вправи. Вони повинні бути спрямовані на підвищення силової витривалості м'язів нижніх кінцівок, що приймають активну участь у підтриманні склепіння стопи. Це вправи на:

а) приведення стопи;

б) згинання пальців;

в) вправи для великогомілкових м'язів.

На перших заняттях виконуються вправи з вихідним положенням а) сидячи та лежачи, з метою усунення впливу ваги на склепіння стопи. Потім, поступово збільшуючи навантаження, використовуються вправи з опором, предметами для згиначів пальців та великогомілкових м'язів. Для закріплення корекції використовують різноманітні види ходьби (на носках, п'ятках, зовнішній стороні стопи, з паралельною постановкою стоп тощо). Спеціальні вправи необхідно поєднувати з загальнорозвиваючими для всіх м'язових груп з метою вирівнювання тонусу м'язів нижніх кінцівок. Широко також використовуються вправи на виховання правильної постави.

Більшість реабілітологів (Maun i F. Thompson) поділяють думку, що при заняттях фізичними вправами особливу увагу слід звертати на рухи, що дають динамічне навантаження на стопу і сприяють розвитку та зміцненню суглобово-зв'язкового і м'язового апарату стопи, гомілки, і стегна.R. При виконанні динамічних вправ з великою амплітудою поздовжнє склепіння стопи менше сплющується, ніж при статичних. Серед найбільш доступних динамічних вправ А.В.Гоговадзе (7), Л.Л. Блудіна (1) виділяють ходьбу та її різновиди.

Однак, при проведенні занять необхідно пам'ятати, що систематична перевтома м'язів нижніх кінцівок, особливу у дитячому віці, може стати безпосередньою причиною виникнення функціональної недостатності стоп, а потім і статичної плоскостопості. Тому, заняття необхідно проводити регулярно з обов'язковим контролем і дотриманням принципу постійного підвищення навантаження.

Майже всі автори (1,6,8,11), які досліджують проблему лікування і профілактики плоскостопості, багато уваги приділяють спеціальним прикладним вправам, таким як захоплювання стопами м'яча, дрібних предметів, збирання в складки ковдри, піднімання з підлоги олівців і паличок, що сприяють більш інтенсивному напруженню м'язів спини, гомілки, і стегна.

Для зміцнення м'язів, що беруть активну участь у підтримці нормальної висоти склепінь рекомендується також ходьба босоніж по пухкому ґрунті, піску, гальці, викошеному лузі, колоді. Механізм дії подібних вправ полягає у рефлекторному напруженні м'язів, що супінують стопу при ходьбі по нерівному ґрунті та формують тиск на склепіння стопи предметів циліндричної форми.

Напруженню м'язів, що беруть активну участь у підтримці глибини і форми склепінь стопи, сприяють такі прикладні вправи, як лазіння по канату і жердині.

Дослідженнями деяких авторів установлено, що рухливі ігри займають особливе місце в кінезитерапії плоскостопості.

На думку деяких авторів для усунення плоскої стопи у дітей, що пов'язано з функціональною недостатністю і для зміцнення розвитку зв'язкового апарату нижніх кінцівок необхідно займатись деякими видами спорту. Це спортивні ігри, плавання, ходьба, біг, фігурне катання, ходьба на лижах.

Деякі автори (1,2,10) вважають заняття плаванням одним з основних засобів у профілактиці і лікуванні плоскостопості і рекомендують плавання в ластах стилем «кроль» для посилення впливу на м'язи стопи. Тренувальний вплив (2) на м'язи стопи може бути досягнуто при зануренні у теплу воду з використанням різних вантажів і поплавців, при ходьбі у воді з різною швидкістю і при форсованій розробці рухів у суглобах нижніх кінцівок, тому що гідростатичні властивості води дозволяють проводити навчання в умовах максимального зниження гравітаційного навантаження на опорно-руховий апарат.

У процесі фізичного виховання при плоскостопості необхідно виключати вправи, що сприяють перевантаженню стоп: носіння вантажу, тривале стояння; вправи, які передбачають широку постановку стоп та розведення пальців ніг, ходьбу на внутрішній частині стопи, що супроводжується збільшенням навантаження на зв'язковий апарат внутрішнього краю стопи.

Лікувальна фізична культура застосовується при всіх видах плоскостопості.

Їх завдання:

– Зміцнення всього організму, підвищення силової витривалості м'язів нижніх кінцівок;

– Усунення вальгусної постановки п'ятки і збільшення висоти склепінь стопи;

– Виховання і закріплення стереотипу правильної постави тіла та нижніх кінцівок при стоянні і ходьбі.

Заняття по корекції плоскостопості проводять у 3-и періоди (ввідний, основний і заключний).
Случайные рефераты:
Реферати - Легенди рідного краю
Реферати - Вклад І. І. Срезневського у скарбницю науки про народне слово
Реферати - Михайло Драй-Хмара. Життєвий і творчій шлях
Реферати - Поет Арон Копштейн
Реферати - Підручники з літератури 20-40-х рр. XX ст. і в часи німецької окупації
Реферати - Олена Теліга
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія