Фізичне вдосконалення особистості, розвиток потреб у здоровому способі життя, вироблення відповідального ставлення до свого здоров'я
1. Сучасне розуміння здоров`я людини і його основних складових

Формування здорового способу життя протягом своєї майже 25-річної історії пройшло шлях від первинного накопичення фактів і свідчень до розробки цілісної теорії. Зараз ФЗСЖ виступає як самостійна наукова дисципліна, котрій притаманні усі відповідні компоненти - власні теорія, методологія, методика, ідеологія, принципи тощо. Введення в цю дисципліну потребує певних знань щодо сучасного розуміння феномена здоров'я людини взагалі. Нижче наведені деякі основні поняття, котрі стануть у пригоді для розуміння теорії і практики ФЗСЖ.

Необхідно зауважити, що феномен здоров`я людини протягом всієї історії розвитку людства привертав увагу багатьох дослідників, котрі напрацювали велику кількість різноманітних характеристик цього явища. Науковці використовують багато визначень і показників різного змісту, які висвітлюють різні аспекти феномена здоров`я (профілі здоров`я, його рівні, складові тощо). Обсяг цього видання не дає можливості достатньо повно ознайомити з усіма наявними доробками, тому в посібнику наводяться ті поняття про характеристики здоров`я та їх визначення, що безпосередньо стосуються змісту Оттавської Хартії або відповідають їй за духом і принципами.

Поняття здоров`я. Сучасні дослідження феномена здоров`я людини виявили обмеженість суто медичного підходу, що визначає здоров`я як відсутність хвороби. Поширеність ще й до цього часу подібного визначення пояснюється тим, що тривалий час воно також вживалося й у практичній медицині. Якщо у людини, котра звернулась до лікаря, не виявлялося симптомів захворювання, вона вважалася здоровою. Тобто, у практиці лікування, особливо в первинних ланках системи охорони здоров`я, не надавалося переваги тому, що відсутність симптомів хвороби ще не означає наявності доброго здоров`я.

Але за сучасними уявленнями здоров`я вже не розглядається як суто медична проблема. Більше того, комплекс медичних питань становить лише малу частину феномена здоров`я. Так, узагальнені підсумки досліджень залежності здоров`я людини від різних чинників переконують, що стан системи охорони здоров`я обумовлює в середньому лише близько 10% всього комплексу впливів. Решта 90% припадає на екологію (близько 20%), спадковість (близько 20%) і найбільше - на умови і спосіб життя (майже 50%). Тобто, суто медичний аспект не є головним серед різноманітності впливів на здоров`я людини, а отже, медичне визначення здоров`я як відсутність хвороби не відповідає життєвим реаліям.

Сучасна наука свідчить, що здоров`я людини є складним феноменом глобального значення, котрий може розглядатися як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як об`єкт споживання, внесення капіталу, як індивідуальна і суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, постійно взаємодіюче з оточуючим середовищем, що, у свою чергу, постійно змінюється. Виходячи з цього, зрозуміло, як складно визначити здоров`я у повному обсязі, якщо це взагалі можливо - історія розвитку науки про здоров`я налічує близько восьми десятків різноманітних визначень.
Загальноприйнятим у міжнародному спілкуванні є визначення здоров`я, викладене у преамбулі Статуту ВООЗ (1948 р.): "Здоров`я - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад".

Поняття сфер або складових здоров`я. Світова наука передбачає цілісний погляд на здоров`я як феномен, що інтегрує принаймні чотири його сфери, або складові: фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) і духовну. Всі ці складові є невід`ємними одна від одної, вони тісно взаємопов`язані і саме разом, у сукупності, визначають стан здоров`я людини. Для зручності вивчення, полегшення методології дослідження феномена здоров`я наука диференціює поняття фізичного, психічного, соціального і духовного здоров`я, але у реальному житті майже завжди має місце інтегральний вплив цих складових.

Фізичне здоров`я визначають такі чинники, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, фізіологічні функції організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівні фізичного розвитку органів і систем організму.

Від індивідуального здоров`я людини залежить здоров`я певної групи людей, які становлять її найближче оточення, і здоров`я організацій, що, у свою чергу, або складаються з таких груп, або людина (групи людей) з ними пов`язана. Від здоров`я груп і організацій залежить здоров`я громади, до якої вони входять, а від здоров`я сукупності громад залежить здоров`я країни в цілому. Здоров`я країн, таким чином, визначає здоров`я всього світу. Зрозуміло, що наведений прямий зв`язок (від людини до людства) діє також і в зворотному напрямі (від людства до людини). Наскрізна залежність і взаємообумовленість всіх рівнів здоров`я визначає саме ту позицію, що проголошують країни - сучасні лідери ФЗСЖ:

- кожна людина несе певну частку особистої відповідальності за здоров`я всього людства;
- усе людство певною мірою відповідальне за здоров`я кожної людини.

2. Оздоровчі завдання занять з фізичної культури

Група оздоровчих завдань спрямована на:

• забезпечення оптимального розвитку властивих людині фізичних якостей і на їх основі вдосконалення фізичного розвитку. "Фізичними" прийнято називати вроджені (передані за спадковістю) морфофункціональні властивості, завдяки яким можлива фізична (матеріально виражена) активність,

• зміцнення і збереження здоров'я. Завдання із зміцнення здоров'я вирішуються у процесі фізичного виховання на основі вдосконалення властивих кожній людині фізичних якостей, особливо тих, розвиток яких призводить до піднесення загального рівня функціональних можливостей організму. Але це не означає, що завдання зі зміцнення здоров'я і вдосконалення рухових здібностей у фізичному вихованні повністю співпадають, а їх реалізація не має своїх особливостей. Зокрема, завдання із загартування та виховання навичок дотримуватись здорового способу житія мають самостійне оздоровче значення, і його реалізація передбачає спеціальну систему фізкультурно-гігієнічних заходів;

• удосконалення будови тіла і формування постави. У комплексі поставлених завдань з метою оптимізації індивідуального фізичного розвитку передбачаються і конкретні завдання із вдосконалення будови тіла. Досконалі форми тіла певною мірою виражають досконалість функцій організму. Одним із виразів нормального фізичного розвитку людини є риси тілесної краси, які свідчать про її життєві сили і тому мають ще й естетичну цінність. Проте, прагнення надати тілу надто вражаючих форм виправдано лише якщо це не стає окремою метою, а підпорядковане інтересам всебічного розвитку особи, й основним життєво важливим якостям і здібностям. В окремих випадках завдання з регулювання м'язових об'ємів, ваги тіла, виправлення постави та ін. можуть мати і лікувальпо-профілактичний чи лікувально-корегуючий аспекти;

• забезпечення творчого довголіття як наслідок вирішення попередніх завдань.

В єдності з реалізацією розглянутих специфічних завдань у процесі фізичного виховання вирішуються і загально-педагогічні — виховні завдання.

3. Виховання інтересу до занять з фізичної культури

Ряд позицій, що торкаються цього питання, вже розглянуто нами у характе­ристиці завдань уроку. Так, педагог повинен: точно і доступно пояснити учням значення і зміст занять; у завдання вкладати особистий інтерес учня І давати йому змогу відчути результати його діяльності; доводити одночасно до свідо­мості дітей необхідність тривало і наполегливо працювати для досягнення результатів.

Пам'ятаймо, що діти позитивно ставляться до тієї людини, спілкування і взаємодія з якою викликала в них позитивні переживання і принесла радість. За негативних емоцій учні свідомо чи підсвідоме шукають можливості уник­нути зустрічі з явищами, процесами, людьми, які колись завдали їм неприємних переживань: не приходять на зустрічі, ухиляються від виконання обов'язків, пропускають заняття.

Потенційні можливості формування позитивних переживань приховані в са­мому процесі навчання. Джерелом радісних переживань с сам учитель: він випромінює енергію, бажання працювати. Вказівки вчителя, його зауваження, розпорядження, команди, сигнали можуть звучати енергійно або в'яло, мажорно або Індиферентне, і від цього залежить не тільки настрій, а й результати.

Уміння вчителя всіх бачити, його дотепність і веселість посилюють задо­волення від спілкування з ним. Так, школярі закохуються передусім у вчителя, а потім — у його предмет.

Найпоширенішими засобами стимулювання інтересу та активності учнів у процесі фізичного виховання є різні форми заохочень та покарань.

Заохочення полягають у позитивній оцінці навчальної діяльності та по­ведінки учнів і спрямовані на те, щоби викликати в усіх бажання до подальших досягнень, активності та зацікавленості у вивченні предмету.

Основними видами заохочення є сприяння, допомога, довіра вчителя, похвала, схвалення, усна подяка, подяка в наказі по школі, похвальна грамо­та, почесні доручення, лист-подяка батькам, фотографії на дошках пошани, публікації в газетах тощо.

Заохочення позитивно впливає лише тоді, коли воно є адекватним, публіч­ним і своєчасним, та за умови дотримання таких правил:

• заохочувати учнів лише за досягнення, які є результатом їхньої власної праці;

• за одне досягнення варто заохочувати не більше одного разу;

• хвалити треба діяльність і поведінку, а не розум і здібності;

• заохочення повинно бути диференційованим. Залежно від конкрет­них обставин та індивідуальних особливостей учнів, одні з них (слабкі, педагогічне запущені) можуть бути заохочені навіть за не­значні успіхи, а інші (сильні) — заохочуються менше і за більші успіхи;

• заохочення застосовується в таких "дозах", які стимулюють подаль­шу активність, або підтримують її на належному рівні; надлишок заохочень знижує активність учнів;

• заохочення повинно бути справедливим та аргументованим.

Заохочення — це бальзам для душі. Шукайте в кожній дитині щось добре і пам'ятайте, що люди, котрі в усьому шукають вади, рідко знаходять щось інше.

Заохочення — ефективний і незамінний засіб формування особистості учня. Водночас успішна навчально-виховна діяльність неможлива без пока­рання, але застосовувати його треба дуже обережно.

Покарання — це спосіб впливу на учнів, які порушують правила поведін­ки та негативно ставляться до навчання через безвідповідальність, неорганізованість, недобросовісність тощо. Покарання — засіб спонукання дітей до покращення поведінки і ставлення до навчання. Воно дієве лише тоді, коли викликає почуття розкаяння І прагнення змінити свою поведінку на кра­ще. Покарання застосовують тоді, коли з певних причин не впливає переконання.

Основними видами покарання є обмеження у правах, позбавлення задо­волень, зауваження, осуд, усна догана, догана в наказі по школі, обговорення в колективі, виклик батьків тощо.

Покарання, як і заохочення, повинні бути адекватними, публічними і своєчас­ними. Вони сприяють підвищенню активності учнів за дотримання таких правил:

• покарання не повинно шкодити здоров'ю;

• не можна карати виконанням вправ;

• за порушення може бути лише одне покарання;

• не треба нагадувати учням про минулі помилки;

• караючи, не треба позбавляти порушника заслуженої ним похвали;

• покарання можна відмінити, заохочення — ні;

• покарання повинно бути неминучим і справедливим, а його вели­чина — адекватна вчинку;

• покарання не повинно принижувати чеснот особи;

• не можна карати у стані гніву;

• ефективне тільки те покарання, після якого учень робить кроки до виправлення;

• головне в покаранні не обмеження чи гальмування, а спонукання до активної навчальної діяльності;

• сильно впливає на порушника покарання, підтримане колективом.

Віддаючи належне іншим підходам до покарання як методу виховання, нагадаємо, що Дістервег, говорячи про дисципліну учнів, намагався обійти­ся без покарань, вважаючи, що вони марні та зайві там, де навчання ведеться правильно, відповідає природі дитини і предметові навчання. Там, де учні охоче працюють, майже не буває випадків порушення дисципліни, вони про­являють інтерес до занять, активність і самостійність.

Заохочення і покарання перебувають в діалектичній єдності. При цьому низький ефект дають одноманітні заохочення і покарання.

Виникненню зацікавленості до занять фізичними вправами сприяють та­кож емоційне проведення всіх форм занять у школі, оснащення й естетичне оформлення матеріально-спортивної бази, посильні завдання, що забезпе­чують успішність процесу навчання. Так, результати наукових досліджень свідчать, що комплексне використання звукових технічних засобів навчання (музика зі словесним поясненням, грамзапис, магнітний запис, метроном) скорочує час, необхідний для засвоєння вправ навчальної програми на 45 %, при цьому у 2-2,5 рази збільшується рухова активність учнів.

Хорошим засобом формування емоційної сфери учнів є ігри. Проте самі по собі вони не завжди дають бажаний позитивний ефект. Все залежить від того, які завдання ставить учитель перед учнями, які установки формує і які вимоги ставить перед ними в кожному занятті. Тому поряд із завданнями

рухової активності завжди ставте виховні завдання, вирішуйте їх, використо­вуючи систему методів виховання.

Формування в дітей інтересу до занять залежить від атмосфери, яка панує в колективі вчителів. У цьому плані важливу роль відіграє особистий приклад, передусім учителів фізичної культури, класних керівників, учителів початкових класів. Хорошим прикладом для учнів є активні заняття фізичними вправами вчителів інших предметів та керівників школи.

Велике значення під час формування інтересу школярів до систематичних занять фізичною культурою мають узгоджені дії школи та сім'ї, а значним мотивом для активізації батьків є оздоровчий вплив занять фізичними вправами на дитячий організм.

Список літератури
1. Физическая культура в школе. — 1991. — № 1 — С. 19; № 5. — С. 20.
2. Физическая культура в школе. — 1991. — № 6.
3. Здоровье для всех к 2000 году //Материалы ВООЗ при ООН, 1995.
4. Лісіцин Ю.П. Спосіб життя і здоров`я населення. - М., 1982.
5. Шкільний курс "Валеологія". - К., 1994.
Случайные рефераты:
Реферати - Літературний подвиг Тараса Григоровича Шевченка
Реферати - Основ’яни про творчість Т.Шевченка
Реферати - Життя і творчість Романа Іваничука
Реферати - Малишко — поет-лірик від Бога
Реферати - Життя і творчість Яра Славутича
Реферати - Життя та творчість Івана Нечуя-Левицького
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія