Фінансова система Японії
Зміст

1. Суть корпоративної ринкової економіки Японії. Джерела стрімкого економічного зростання.

2. Фінанси великих приватних корпорацій і державних підпри­ємств.

3. Бюджетний устрій і бюджетна система -Японії.

4. Державний бюджет, склад і структура його доходів та витрат.

5. Бюджетний процес і державний фінансовий контроль у Японії.

Бюджети місцевих органів влади, фінансове вирівнювання.

Тенденції і проблеми розвитку фінансової системи Японії.

1. Суть корпоративної ринкової економіки Японії. Джерела стрімкого економічного зростання

Нинішні позиції Японії у Світовому господарстві - резуль­тат її економічного розвитку в другій половині XX ст. У 1938 р. на її частку припадало всього 3% валового світового продукту.

Хоча розмови про «японське диво» припинилися, феномен японської економіки продовжує викликати підвищений інтерес. Справді, чому країна з величезною зовнішньоекономічною за­лежністю, практично позбавлена природних ресурсів, незважаю­чи на всі безладдя і катаклізми останніх десятиріч, зберігає роль світового лідера за багатьма найважливішими напрямками на­уково-технічного прогресу. Японія при цьому демонструє над­звичайно високий ступінь адаптації до мінливих умов розвитку економіки. Ці зміни відбуваються не просто на базі технологіч­них інновацій, а в безупинній і дуже складній взаємодії техніки, технології, економічних і соціально-політичних факторів.

На високі темпи зростання японської економіки був націлений її господарський механізм, що склався після Другої світової війни, своєрідність рис якого дозволяє говорити про особливу модель.

Протягом тривалого часу ВВП був єдиним критерієм розвит­ку японської економіки. Вважалося, що економічне зростання ав­томатично веде до підвищення добробуту, тому спеціальні захо­ди в цій галузі відкладалися, поки країна не досягне рівня інших країн. У 60-і рр. близько 60% державних інвестицій йшло на роз­виток промислової інфраструктури і лише незначна частина вкладалася в соціальну сферу.

Забезпечення швидких темпів економічного зростання вима­гало високого рівня нагромадження. Воно майже цілком забезпе­чувалося внутрішніми заощадженнями, кожен компонент яких був крупним за міжнародними стандартами. У зв'язку з цим ре­альні дисконтні ставки були нижчі, ніж в інших країнах, що ство­рювало умови для зростання інвестицій (табл. 1).

Таблиця 1 Норма заощаджень, %

Показники по країнах, до 40-х рр. XX ст.

1950-1959 рр.

1960-1984 рр.

1990-1995 рр.

Японія, 11,7 (1869-1938 р.)

30,2

32,5

32,5

Британія, 12,3 (1860-1929р.)

16,2

18,2

20,5

Німеччина, 20,9 (1851-1928 р.)

26,8

23,7

23,7

Італія, 12,9 (1861 -1930р.)

19,8

21,0

20,7

США, 18,7(1 869-1938 р.)

18,4

18,0

15,9

Висока норма нагромадження відбивала велетенський розмах нового будівництва і переустаткування виробничого апарату, що існував. Основні кошти йшли на створення нових виробничих потужностей. Це забезпечувало високий ступінь новизни устат­кування - його середній вік підтримувався на рівні 5,5-6 років (у США - 9 років). Організація серійного виробництва забезпе­чувала високу ефективність капітальних вкладень.

Основні капіталовкладення направлялися в активні елементи основного капіталу, їх норма в 1,5-2 рази перевершувала відпо­відний рівень інших провідних індустріальних країн, становлячи 16-19,4% ВВП.

В умовах державного регулювання і широкої підтримки роз­вивалося сільське господарство, основу якого становлять дрібні ферми. Наймана праця й орендні відносини не одержали тут ши­рокого розповсюдження. Тільки 7% господарств мають понад 2 та землі, а 70% усіх господарств одержують свої доходи поза га­луззю, в основному в промисловості і сфері послуг. Власники дрібних земельних ділянок працюють у себе в господарстві лише у святкові і вихідні дні. Держава є монопольним покупцем бага­тьох видів сільськогосподарської продукції за цінами, вищими від світових. Ця підтримка створює штучний клімат для даної галузі.

2. Фінанси великих приватних корпорацій і державних підприємств

Особливість економічного ладу - вертикальна інтеграція фірм, їх групування, що пронизує всю систему ділових відносин у країні. Розрізняються два рівні чи типи утворення економічних угрупо­вань.

Перший - традиційний для більшості західних країн. Він ба­зується на переплетенні капіталу та особистої унії. Унікальність японської господарської системи визначається наявністю груп (кейрецу), які є об'єднаннями великих компаній із дрібними та се­редніми, що базуються на зв'язках різних видів, головними з яких виступають виробничі, обумовлені головними фірмами.

У зв'язку з тим, що кейрецу не є жорстко залежними органі­заціями, як, наприклад, вертикально інтегровані корпорації в США, а сукупністю жорстких і слабких взаємозв'язків, доцент­рових і відцентрових тенденцій, це дозволяє їм легше пристосову­ватися до вимог зовнішнього середовища.

Ринок, що функціонує на такій основі, усередині групи вигідніше для всіх його учасників, ніж вільний ринок наявних то­варів. Тут нижчий ступінь ризику, нижчі витрати за угодами. На дрібних підприємствах нижчий рівень заробітної плати. Це слу­жить однією з причин того, що в країні зберігається значна різниця в рівнях заробітної плати між великими, середніми і дрібними ком­паніями. У середньому заробітна плата на останніх становить близько 60% оплати зайнятих на великих підприємствах.

Особливість економічної моделі полягає в єдності державного апарату і великого капіталу у вирішенні загальних проблем. Ос­новні цілі і завдання загальнонаціональних планів економічного розвитку конкретно втілюються в змісті внутрішньокорпоративних планів, що мають директивний характер. За рахунок цього утворюється складна, взаємозв'язана система планування. Внутрішньокорпоративні плани у свою чергу також враховують­ся при розробці загальнодержавних програм через механізм кон­сультацій з найбільшими об'єднаннями приватних компаній - «Міцубісі», «Кейданрен», «Дюкай», «Ніккейрен», а також з відповідними асоціаціями і фінансово-промисловими групами.

По суті справи, у Японії проявилася чітка тенденція форму­вання моделі економічного самоврядування без поєднання її з акціонерною власністю. Юридичні особи купують акції для забезпечення стабільності зв'язків з тими чи іншими фірмами. Сис­тема взаємного утримання акцій майже цілком виводить ком­панії з-під впливу коливань на фондовій біржі і зовнішньої скуп­ки акцій. Встановлення довгострокових зв'язків між банками і компаніями забезпечується не тільки через взаємне володіння акціями, а й через кредитування.

Серед державних фінансових організацій існують Центральний банк Японії і Японський банк розвитку, 11 суспільних фінансових організацій, а також система поштових установ. Японський банк розвитку утворений як допоміжний банк для забезпечення роботи приватних організацій шляхом надання довгострокових кредитів під фіксовані процентні ставки та участі в акціонерному капіталі.

Специфічна система кредитування компаній була створена ще на першому етапі післявоєнного розвитку. Суть цієї системи полягала в тому, що під гарантії міністерства фінансів і банку Японії комерційні банки надавали максимальні кредити великим компаніям. Це забезпечувало надзвичайно стабільні умови підприємницької діяльності компаній у фінансовому відношенні.

Така система непрямого фінансування знижує необхідність ви­кидання своїх коштів на ринок капіталу. При прямому фінансу­ванні через кредитний ринок структура виробництва і управ­ління повинна забезпечувати високий рівень прибутку, щоб залу­чати інвесторів. При непрямому фінансуванні банкам важливий не високий прибуток, а стратегія розширення своєї частки на ринку, тому що банки очікують продовження одержання великих позичок, які допускають великі виплати по них. Крім того, взаємне володіння акціями допускає взаєморозрахунок, а звідси високі дивіденди втрачають сенс. В інтересах розвитку підпри­ємства важливіше нарощувати внутрішні резерви і капіталовкла­дення, збільшувати доходи від зростання вартості акцій.

Важливе місце в системі регулювання займають процентні став­ки і валютний контроль з поділом внутрішнього і світового ринків. Комітет з політики Банку Японії (вищий орган прийняття рішень банком) встановлював депозитні і позичкові ставки в межах мі­німуму. Депозитний відсоток по кожному виду, короткостроковий відсоток і прив'язана до нього вся система процентних ставок пря­мувала за рухом офіційної облікової ставки. Поряд з кількісним об­меженням банківського кредитування це дозволяло до початку 70-х рр. ефективно здійснювати пряме кредитно-грошове регулю­вання, а також занижувати витрати залучення коштів банками і певною мірою капітальні витрати компаній. У 70-і рр. почалася лібералізація процентних ставок на фінансових ринках, що вклю­чала не тільки звільнення позичкового відсотка, а й відсотка по депозитах та інших інструментах мобілізації коштів банками і під­приємствами, що довгий час встановлювався на заниженому рівні.

Представницька група приватних фінансових організацій - звичайні банки, серед яких виділяються 11 найбільших, так зва­них міських банків, які мають широку мережу по всій Японії і ак­тивних у міжнародному бізнесі. Діяльність регіональних банків (близько 130) обмежена певною територією.

Інша група приватних фінансових організацій - різні спеціалі­зовані фінансові установи: один спеціальний банк для здійснення валютних операцій, три банки довгострокового фінансування, сім траст-банків, що також спеціалізуються на довгостроковому фінан­суванні. У складі спеціалізованих фінансових організацій для дрібного / середнього бізнесу в Японії існують приблизно 450 кредит­них асоціацій кооперативних організацій і близько 400 кредитних союзів. Є також 47 трудових банків, які працюють з невеликими ко­штами працівників. Серед інших фінансових організацій є 30 ком­паній страхування життя, 24 компанії майнового страхування і 270 компаній по операціях з цінними паперами.

Японську фінансову систему поєднує міжбанківська інфор­маційна система телекомунікацій, яка. є найбільш розвинутою у світі, тому що, пов'язуючи за допомогою комп'ютерної мережі приблизно 5300 фінансових організацій і 42000 філій, дозволяє одержувати переведені з будь-якого місця кошти в той же день.

3. Бюджетний устрій і бюджетна система Японії

Японія - конституційна монархія. Відповідно до діючої з 1947 р. конституції імператор є «символом держави і єдності на­роду», його статус визначається волею всього народу, якому на­лежить суверенна влада.

Вищий орган державної влади і єдиний законодавчий орган - парламент, що складається з двох палат: Палати представників (512 депутатів) і Палати радників (252 депутати). Термін повнова­жень депутатів Палати представників - 4 роки, Палати рад­ників - 6 років (з переобранням половини складу кожні три. роки). Виконавча влада здійснюється кабінетом міністрів на чолі з прем'єр-міністром.

Крім традиційного фінансування країни через поточний бюд­жет, дохідна частина якого формується за рахунок податків, у Японії існує і паралельна, теж державна, система фінансування економічних проектів, але із залученням позабюджетних, у тра­диційному розумінні, коштів. Ця система називається державною інвестиційною програмою і використовується для розвитку пріоритетних, з погляду держави, виробництв та об'єктів. Таким чином, фактично уряд Японії має реальний важіль проведення структурної і промислової політики.

Подібне розмежування в державному фінансуванні має в Японії давню історію. Воно виникло ще в період Мейдзі (1868-1912 р.) і бере свій початок з рішення уряду в 1878 р. вико­ристовувати поштові заощадження громадян з метою промисло­вого розвитку. Сьогодні ця система існує у вигляді так званої Програми державних позик та інвестицій.

Крім джерел надходження коштів, Програма державних по­зик та інвестицій відрізняється від загальнодержавного бюджет­ного фінансування і тим, що її кошти виділяються на умовах зворотності, терміновості і платності. Капіталовкладення і позики, отримані компаніями в рамках цієї програми, підлягають повно­му поверненню з нарахуванням відсотків, які сьогодні встанов­люються в основному на рівні приватних кредитних установ.

Програма розробляється урядом одночасно з підготовкою проекту «звичайного» поточного бюджету, але окремо від нього. .Японський інвестиційний бюджет також проходить щорічне за­твердження в парламенті. Фінансовими джерелами Програми державних позик та інвестицій є:

1) система поштових заощаджень громадян; 2) система по­штового страхування життя; У) пенсійні фонди; 4) спеціальний рахунок промислового інвестування; 5) гарантовані урядом зо­бов'язанім і позики.

Програма державних позик та інвестицій оперує в даний час капіталами, що досягають 10% вартості ВВП. Це приблизно відповідає сумі, що становить 2/3 загальних витрат бюджету.

4. Державний бюджет, склад і структура його доходів та витрат

Доходи і витрати бюджету мають певне групування, яке містить розділи, статті і параграфи. Доходи підрозділяються на 7 розділів, 11 статей і 43 параграфи, витрати - на 13 розділів, 41 статтю і 242 параграфи. Характерною рисою бюджету Японії є те, що неви­користані кошти переходять на наступний бюджетний рік.

Дохідна частина бюджету Японії складається з податкових і неподаткових надходжень. Серед податкових надходжень близь­ко 40% становить прибутковий податок з фізичних осіб, близько 30% - податок на прибуток юридичних осіб (на прибуток ком­паній) і також близько 30% - непрямі податки (стягнуті з прода­жу алкогольних напоїв, сигарет, предметів розкоші). У порівнянні з іншими країнами частка неподаткових надходжень у Японії до­сить висока. Сюди входять доходи від орендної плати, продажу зе­мельних ділянок та іншої нерухомості, пені, штрафи, доходи від лотерей, позики і т.п. Особливість Японії полягає в тому, що по­казник питомої ваги державних витрат у ВВП країни с одним з найменших серед показників розвинутих країн (9,3% у 1991 р.).

Реалізація державного бюджету здійснюється в' трьох основ­них формах: прямі виплати (в основному на утримання адмініст­ративного апарату), витрата коштів по спецрахунках (пенсійне забезпечення, соціальне страхування, громадські роботи, оборо­на) і фінансова допомога місцевим адміністраціям.

Величезну частину витрат державного бюджету становлять соціальні витрати. А серед них - пенсії по старості й інваліднос­ті. Це пов'язано з тим, що чисельність даної категорії постійно зростає і до 2025 р. досягне 5,2 млн. чоловік проти 2 мли. у 1993 р. Крім того, через зростання тривалості життя і збільшення періо­ду трудової активності цієї категорії населення, а також недо­стачі молодої робочої сили люди похилого віку стануть важли­вим компонентом ринку праці.

Пенсійна система Японії досить складна і багатошарова. Коштами державного бюджету забезпечується 1/3 виплат базової пенсії. Інше виплачується за рахунок різних пенсійних фондів.

За рахунок бюджету фінансується в Японії так звана суспільна допомога. Вона охоплює тих, хто сам не може забезпечити міні­мальний рівень життя. Така допомога надається на основі Зако­ну «Про гарантії прожиткового мінімуму» і виплачується з а сімо­ма номінаціями: на повсякденні потреби, освіту, житло, медичне обслуговування, материнство, по безробіттю, на похорони. У се­редині 90-х рр. її одержували 0,7% населення проти 2,4% у 1951 р., коли закон був прийнятий. До 2025 р. планується підняти витра­ти на соціальне забезпечення і, зокрема, підвищити рівень соціальної захищеності всіх нужденних. 75% виплат по суспільній допомозі надаються з центрального бюджету, 25% - з бюджетів місцевих органів влади.

Реалізуючи програму науково-технічного прогресу, уряд Японії збільшує державні асигнування на НДДКР. Особлива ува­га, що приділяється науці й освіті, пояснюється тим, що вони пе­ретворилися в головний структурний фактор економічного зрос­тання: якщо в 1960-1970 рр. приріст ВВП забезпечувався за їх ра­хунок на 57%, то в 1985-1995 рр. цей показник піднявся до 75-80%. Серед витрат на науку 13% становлять асигнування на соціальні науки, а 87% - на природні і технічні. В найближчі ро­ки намічено ліквідувати існуючий перекіс у фінансуванні.

За рахунок державного бюджету фінансуються дорожнє будів­ництво, роботи з розвитку авіаційного і залізничного транспорту, системи зв'язку, витрати з ліквідації наслідків стихійних лих і т.п.

Що стосується військових витрат, то їх рівень у Японії, у порів­нянні з іншими розвинутими капіталістичними країнами, досить низький. Військові витрати в Японії не виходять за межі 1% ВВП.

Щорічно росте така стаття бюджету, як витрати по державно­му боргу. У 1997-1998 рр. їхня частка становила 21,7%. На­прикінці 1997 р. парламент Японії прийняв закон «Про реформу фінансової системи», де запропоновано до 2000 р. домогтися, щоб витрати поточного року не перевищували витрати попереднього.

Встановлено такі показники витрат на 2000 фін. р. у порів­нянні з 1997р.: збільшені витрати на соціальне забезпечення при­близно на 6%, витрати на заохочення науки і техніки - на 5%; збережені в колишніх розмірах витрати на культуру й освіту, оборону, на заходи у сфері енергетики, на підтримку малого і се­реднього підприємництва; зменшені витрати на підприємства суспільного сектору більш ніж на 7%, на урядову допомогу краї­нам, що розвиваються, - на 10%, на дотації органам місцевого самоврядування - на 27%.

5. Бюджетний процес і державний фінансовий контроль у Японії

Фінансовий рік у Японії починається 1 квітня і закінчується 31 березня наступного року. Підготовка проекту бюджету здійснюється Міністерством фінансів і його департаментами. Інші міністерства і відомства готують пропозиції щодо обсягу і структури своїх бюджетів, а також з деяких інших фінансових питань і де пізніше 31 серпня направляють відповідні документи в бюджетний департамент міністерства фінансів.

Бюджетний департамент міністерства фінансів з вересня по грудень розглядає матеріали, що надійшли, порівнює ці запити з передбачуваними доходами і на їх основі розробляє проект бюд­жету. Проект направляється для узгодження в Управління еко­номічного планування, а потім - на розгляд кабінету міністрів.

Після схвалення кабінетом міністрів уряд вносить виправлен­ня, у січні представляє проект бюджету на затвердження в парламент і намагається забезпечити його прийняття до початку нового фінансового року. Після обговорення в бюджетній комісії парламент затверджує бюджет у вигляді закону.

Відповідно до Конституції Японії парламенту належить ви­ключне право розпоряджатися державними фінансами.

Виконання бюджету здійснюється міністерством фінансів та іншими міністерствами і відомствами. Касове обслуговування бю­джету здійснює Японський банк і його відділення. Міністерства і відомства в межах встановлених їм витрат представляють у міністерство фінансів свої платіжні кошториси, які міністерством розглядаються і затверджуються. Далі копії кошторисі в направля­ються в Японський банк і останній здійснює відповідні операції.

Контроль за витратою затверджених асигнувань проводиться поквартальне у формі звітів міністерств і відомств. Контролери міністерства фінансів вивчають отримані звіти, перевіряють дані і складають загальний звіт про виконання бюджету з доходів і ви­трат. Загальний звіт представляється уряду, що, у свою чергу, відправляє його на розгляд ревізійного бюро. Після того як ревізійне бюро дасть висновок, звіт затверджується урядом і пе­редається на розгляд і затвердження в парламент.

6. Бюджети місцевих органів влади, фінансове вирівнювання

У Японії усього нараховується 14 округів і 47 префектур, які об'єднують 3045 міст, селищ, районів із самостійним бюджетом.

Дохідна частина місцевих бюджетів складається з податкових і неподаткових надходжень (рис. 6.1).

У 90-х рр. загальні доходи місцевих органів управління стано­вили 80,41 трлн. єн. З них власні податкові надходження - 33,45 трлн. єн, або 41,6% дохідної частини місцевих бюджетів;

Рис. 2 Структура доході в місцевих органів влади Японії в 90-х рр.

14,33 трлн. єн, або 17,8%, дали відрахування від загальнодержав­них податків; 10,65трлн. єн, або 13,2%, становили дотації держа­ви на здійснення загальнонаціональних заходів; інші 21,98 трлн. єн, або 27,3% доходів місцевих бюджетів, - це неподаткові надход­ження, включаючи позики.

Дана діаграма свідчить про те, що в Японії місцеві податки не домінують у місцевих бюджетах, становлячи менше половини їх дохідної частини. Це відрізняє японську податкову систему від північноамериканської, де місцеві податки перевищують 2/3 бю­джету муніципалітетів. Місцеві органи влади Японії мають пра­во регулювання своїх податків, але не встановлення їх.

За рахунок коштів місцевих органів влади в Японії фінансу­ються розвиток виробничої інфраструктури, заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків стихійних лих. Крім того, через місцеві бю­джети здійснюються витрати на підготовку робочої сили, випла­ту різних допомог, пенсій. Значна частина бюджетних коштів ви­трачається на утримання місцевих органів влади, у тому числі поліції, органів суду і прокуратури.

Вивчаючи витрати місцевих органів влади, необхідно відзна­чити, що їхня питома вага у ВВП значно більше питомої ваги у ВВП витрат центрального уряду (табл. 2).

Таблиця 2 Питома вага державних витрат Японії у ВВП у 1966-1991рр., %

Витрати бюджетів

1966

1971

1976

1981

1986

1991

Витрати центрального уряду

6.2

5.9

8.2

10.5

9,9

9.3

Витрати місцевих органів влади

13.0

14,4

16,9

18,9

17.2

15,4

Місцеві бюджети в Японії зводяться без дефіциту. Крім за­гального балансу року, враховується реальний баланс, що розра­ховується шляхом виключення з загального балансу залишку фінансових ресурсів попереднього року.

З метою перерозподілу фінансових ресурсів для вирівнювання фінансового потенціалу префектур у Японії створена спеціальна установа - Фонд фінансового вирівнювання. Формується він у складі бюджету центрального уряду. З метою визначення територій, які мають право на одержання коштів з Фонду вирівнювання, розра­ховуються бюджети так званих стандартних територій. Стандарт­ною вважається префектура з чисельністю населення 1,7 млн. чо­ловік і площею 6900 км2 і муніципалітет з такими показниками: 100 тис. осіб і 160 км2. Бюджетна діяльність місцевих органів поді­ляється на б категорій: охорона громадського порядку, громадські роботи, освіта, соціальне забезпечення, сприяння ринку зайнятості і розвитку промисловості й економіки. Для кожної категорії визна­чається одиниця виміру втрат і загальні витрати. Сума витрат за всіма категоріями діяльності дає показник базових фінансових по­треб стандартної території. Базові фінансові потреби стандартної території коригуються на коефіцієнти модифікацій для визначення базових фінансових потреб реальних територіальних органів влади. Використовується ціла система коефіцієнтів модифікацій:

1) видові - розраховуються на основі одиниці витрат на утри­мання кожної галузі, наприклад, на одного учня середньої і вищої школи, на одного учня академічного, технічного чи сільськогосподарського навчального закладу і т.п.;

2) економії за масштабами - застосовується, якщо розширення обсягів бюджетної діяльності веде до зниження окремих скла­дених витрат;

3) густота населення - враховує збільшення витрат у залеж­ності від густоти населення;

4) спеціальні - коригують соціально-економічні, інституціональні та інші відмінності окремих територій;

5) зонально-кліматичні - коригують витрати територій з холод­ним кліматом;

6) демографічні - застосовуються для територій з високими тем­пами зростання чисельності населення;

7) буферні - передбачають різке зменшення обсягів фінансуван­ня у випадку падіння показника, що вимірюється, наприклад чисельності населення;

8) коефіцієнти бюджетної прибутковості територій.

Після розрахунку витрат за окремими категоріями з ураху­ванням коефіцієнтів модифікацій визначаються сумарні базові фінансові потреби кожної реальної території. Базові фінансові потреби, розраховані таким способом, є основою для наділення територій базовими доходами. Префектурам за рахунок Фонду вирівнювання гарантується базовий дохід в обсязі 80%, а муніци­палітетам - в обсязі 75% від їх базових фінансових потреб.

Фонд вирівнювання формується за рахунок таких відраху­вань: 32% надходжень особистого прибуткового податку, подат­ку на прибуток корпорацій і акцизу на алкогольні напої; 24% надходжень податку на товари і послуги; 25% надходжень від ак­цизу на тютюнові вироби.

7. Тенденції і проблеми розвитку фінансової системи Японії

Сьогодні японська економіка переживає складний період сво­го існування. Збільшення світової економічної рецесії після 11 ве­ресня 2001 р. призвело до зниження попиту на японські товари на зовнішніх ринках і до нових проблем японських корпорацій та тісно пов'язаних з ними банків.

Обсяг промислового виробництва в Японії упав до найниж­чого рівня за 13 років, знизившись на 0,3%, ВВП скоротився на 1,2%. Кількість безробітних у країні становить 3,6 млн. чоловік, що є абсолютним рекордом. У 2001 р. бюджетний дефіцит досяг 34,5 трлн. дол., що становить 6,9% від розміру ВВП. Обсяг довго­строкової державної заборгованості становить 570 трлн. єн - 114% від розміру ВВП. Подібного роду показники значно пере­вищують допустимі нормативи для країн, які хочуть приєднати­ся до системи єдиної європейської валюти.

У країні дефляція: внаслідок падіння споживчого попиту на 1,7% ціни на товари знижуються, а реальні розміри боргових зо­бов'язань у єнах зростають і компаніям усе складніше за них роз­раховуватися через реалізацію товарів і послуг. Однак причиною сформованої ситуації є те, що протягом 12 років у країні спос­терігався надмірно високий рівень заощаджень. За період з 1990-го по 2001 р. сукупний профіцит міжнародного платіжного балансу Японії досяг 1 трлн. 190 млрд. дол. Японія є найбільшим у світі нетто-кредитором. Крім цього, розмір грошових активів, які належать фізичним особам, становить 12 трлн. дол.

Усі державні позики є не новими і можуть бути погашені ли­ше на території Японії. Свідченням високого ступеня надійності облігацій японських державних позик є їх низький рівень прибут­ковості. Сьогодні на фондовій біржі державні облігації з 10-річним терміном погашення котируються, виходячи з рівня їхньої прибутковості приблизно 1,3% у рік. Це безпрецедентно низька у світовій практиці норма прибутковості.

Недавно міжнародні рейтингові агентства «Moody's» і «S&Р» знизили рейтинг японських облігацій державної позики, однак у результаті цього їхня вартість, навпаки, зросла. Людям, які інвестують власні кошти, властива обережність, і те, що інвесто­ри здобувають традиційно низькоприбуткові облігації японської держпозики, свідчить про високий рівень їхньої надійності. / Японські кредитно-фінансові установи дійсно акумулювали значні обсяги ризикованої заборгованості. Незважаючи на те, що кожен рік ця заборгованість частково погашається, у цілому вона продовжує рости. Причиною тому є нові банкрутства, жорсткість правил аудиторської діяльності. Так, кількість банкрутств серед японських компаній у січні 2002 р. виросла у порівнянні з ана­логічним періодом 2001 р. на 19,3%. На кінець березня 2002 р. розміри заборгованості досягай рекордного рівня - 52 трлн. єн або 450 млрд. дол. Цей показник дорівнює 8% від резервів кредит­но-фінансових установ країни або 10% ВВП. Слід сказати, що з на­званої суми 10,4 трлн. єн припадають на нові банкрутства, а кош­ти, що залишилися, відносяться до категорії «небезпечної заборго-• ваності» і «заборгованості, яка вимагає зовнішнього управління». У цьому зв'язку в перспективі може виникнути необхідність злит­тя ряду дрібних і середніх кредитно-фінансових організацій.

Однак провідні кредитно-фінансові організації мають у своє­му розпорядженні достатню кількість власних активів, їхня част­ка в капіталі великих кредитно-фінансових установ становить 10%, що є цілком прийнятним показником за стандартами.

Разом з тим довіра японців до кредитно-фінансових організа­цій не є абсолютною. Підхід кабінету правлячої ліберально-демо­кратичної партії Дзюнітіро Коідзумі до фінансових проблем став менш чітким. Відповідно до прийнятого рішення з квітня 2002 р. верхня межа урядових гарантій на термінові депозити встановле­на на рівні 10 мли. єн. Як наслідок, сума, що зберігається на подібного роду депозитах, скороталася більш ніжна 13%. Кош­ти були переміщені на депозити з поверненням коштів «за вимогою» з розміром внеску в рамках урядових гарантій. Подібного роду рішення стурбувало кабінет Коідзумі, і останній уживає за­ходів для того, щоб впровадити в практику розрахункові депози­ти з урядовими гарантіями.

Список літератури:

1. Динкевич А.Й. Экономическое развитие современной Японии // Деньги и кредит. - 1998. - №10. - С. 62-74.

2. Карпшвцева Е.П. Налогообложение в зарубежных странах. Текст лекций. - Новосибирск, НИНХ, 1992. - 65 с.

3. Леошпьвва Е. Приватизация государственных предприятий в Японии // МЭ и МО. - 1995. - №2. - С. 101-109.

4. Леонтьева Е. Япония: сложные задачи // МЭ й МО. - 1998. - №8. -С. 121-126.

5. Маркарьянц С. Социальное обеспечение населення: опыт Япо­нии // Проблемы теории и практики управлення. - 1997. - №4. - С. 93-99.

6. Мильнер Б.З., Олейник И.С., Рогиенко С.А. Японский пара­докс: реальности й противоречия капиталистического управ­лення. - М.: Мысль, 1985. - 52 с.
Случайные рефераты:
Реферати - Лесь Курбас: роль у формуванні модерного театру
Реферати - Письменники області (Івано-Франківщини)
Реферати - Життя та творчість Івана Франка
Реферати - Життя і творчість Павла Тичини
Реферати - Образ скупого в українській та світовій літературі
Реферати - Лариса Петрівна Косач-Квітка
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія