Фінансова система

---

1. Теоретичні основи побудови фінансової системи

Фінансова система держави є відображенням форм і мето­дів конкретного використання фінансів в економіці і відповід­ною до задіяної моделі економіки та значною мірою визна­чається нею. Так, у державі тоталітарного типу фінансова система є спрощеною і дещо примітивною. Не всі її ланки дос­татньо розвинені.

У державах із ринковою економікою фінансові системи досягають своєї завершеності, однак у розрізі деяких держав можуть суттєво відрізнятися. У державах із перехідною еконо­мікою фінансові системи характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це торкається насамперед фінансового ринку, державного боргу, страхових і резервних фондів тощо.

Фінансові системи деяких держав можуть відрізнятися за своєю структурою, але у всіх у них є загальна ознака - це різ­номанітні фонди фінансових ресурсів, які різняться за метода­ми мобілізації та напрямками використання, однак тісно по­в'язані між собою, мають прямий і зворотний вплив на економічні й соціальні процеси в державі, а також на форму­вання й використання фондів фінансових ресурсів у розрізі окремих ланок.

Можна стверджувати, що кожна ланка фінансової системи є самостійним її елементом, проте ця самостійність відносна всередині єдиного цілісного. Фінансова система - це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки (гос­подарських суб'єктів), окремих фінансових інститутів і населення (домогосподарств) для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних та соціальних потреб.

Фінансові системи мають певні характерні риси:

- кожна ланка фінансових систем має властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів та свої напрямки й методи їхнього використання;

- кожна ланка фінансової системи є відносно самостій­ною, має власну специфічну сферу застосування;

- між ланками фінансової системи існують тісний взаємо­зв'язок і взаємна обумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при досконалості й ефективності систе­ми в цілому;

- фінансова система держави досягає найбільшої ефектив­ності лише тоді, коли відлагоджена та законодавче закріплена діяльність кожної її ланки;

- залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів, насамперед на формування й використання фондів фінансових ресурсів, кожна ланка фінансових систем може поділятися на менші підрозділи.

Поділ фінансової системи на окремі ланки - явище об'єк­тивне, зумовлене потребами економічного розвитку. Структу­ра фінансової системи - динамічна і не може розглядатися в статичному вигляді. У процесі економічного розвитку вона може доповнюватися або деякі її ланки можуть відмирати.

Проте на сьогодні очевидно, що фінансова наука постійно поглиблює своє розуміння фінансової системи, її структури, функцій тощо. Якщо в середині XX століття більшість науков­ців поняття фінансової системи ототожнювали з поняттям державних фінансів, тобто різних видів бюджетів, то нині до складу фінансової системи стали включати фінанси підприєм­ницьких структур, державний кредит, страхові й позабюджет­ні фонди тощо.

Для теорії й практики правильне визначення фінансової системи загалом і окремих її ланок зокрема має важливе зна­чення, оскільки сприяє побудові ефективної фінансової полі­тики, націленої на економічне зростання та поліпшення доб­робуту населення.

У періодичній літературі фінансова система іноді ототож­нюється-з фінансовим апаратом. Фінансовий апарат - це час­тина фінансової системи, її, так би мовити, інфраструктура, яка здійснює управління системою.

У літературних джерелах, насамперед у періодиці, трапля­ються сурогатні визначення на кшталт - фінансово-кредитна система, валютно-фінансова, грошово-фінансова тощо. Усе це результат поверхового розуміння складних явищ і процесів економічного життя. В економіці кожної держави самостійно існують фінансова, кредитна, грошова або валютна системи.

їхні функції різні, як різна також їхня структура і форми впли­ву на економічні й соціальні процеси. Водночас вони діють в одному економічному просторі, мають тісну взаємодію і взаємозалежність.

2. Структура фінансової системи

Фінансова система - це сукупність окремих її ланок, що ма­ють особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, нефінансово­го сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогоспо-дарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, гос­подарських структур, окремих громадян.

Фінансові системи держав можуть вирізнятися за структу­рою та функціями. Це зумовлено видами форм власності, по­літичними орієнтирами правлячих еліт, рівнем економічного розвитку держави тощо. Нині у світі нараховується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав. За наяв­ності певних відмінностей вони мають спільну основу в пере­ліку окремих ланок.

Структура фінансової системи може бути розглянута на прикладі фінансової системи України, її можна представити за такою схемою:

Чільне місце у фінансовій системі посідають фінанси не­фінансового сектора економіки, тобто фінанси підприємниць­ких структур. Вони обслуговують створення валового внутріш­нього продукту - основного джерела фінансових ресурсів. До цієї ланки належать фінанси як виробничої, так і невиробни­чої сфер. Фінанси виробничої сфери можуть поділятися, за­лежно від форми власності, як на державні, акціонерні, колек­тивні, індивідуальні, орендні, спільні тощо, так і, залежно від виду діяльності, на машинобудування, будівництво, транс­порт, сільське господарство тощо.

До цієї ланки належать також фінанси так званої невироб­ничої сфери, яка поділяється на фінанси освіти, охорони здо­ров'я, культури, науки, оборони й інших підрозділів. Харак­терною особливістю створення й використання фондів та фінансових ресурсів у цьому разі є наявність, поряд із власни­ми джерелами, бюджетного фінансування.

У нефінансовому секторі економіки провідне місце нале­жить підприємствам державної форми власності. З розвитком ринкових реформ питома вага підприємств недержавної фер­ми власності зростатиме.

Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна та багатопланова ланка фі­нансової системи. Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування. Провідне місце в державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об'єднуються у зведеному бюджеті держави.

Зведений бюджет - це сукупність усіх бюджетів держави, що входять до бюджетної системи. Принципи побудови бюд­жетної системи регулюються бюджетним законодавством і за­лежать насамперед від її адміністративно-територіального по­ділу. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної •системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад у державі.

Зведений бюджет України включає державний бюджет Ук­раїни, бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюдже­ти. Державному бюджету належить центральне місце в систе­мі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічно діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави. Проте бюджет - дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити однознач­но, як і використовувати його показники без детального ана­лізу структури бюджетної системи держави.

Централізовані та децентралізовані фонди України ці­льового призначення включають Пенсійний фонд, Фонд со­ціального страхування, Фонд сприяння зайнятості, Фонд конверсії, Валютний фонд, позабюджетні фонди місцевих органів самоврядування. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються. По суті, перелічені фонди є новою скла­довою державних фінансів України, яка перебуває на стадії становлення.

Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами та господарськими структурами, іноземними кредиторами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється за­конодавством. Значний борг дає підстави для висновку, що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Велика сума боргу негативно впливає на видаткову частину бюджету, ос­кільки вимагає витрат на обслуговування.

Страхові та резервні фонди відіграють специфічну роль у фінансовій системі. Вони є сукупністю фондів фінансових ресурсів, основне призначення яких - покрити втрати, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпе­чення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави.

Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб і перебувають в розпорядженні страхових організацій і страхових компаній різних форм влас­ності. Страхові фонди й резерви - об'єктивне явище в еконо­міці держави, що пов'язане з наявністю ризиків у господарсь­кій діяльності та суспільному житті.

Наявність страхових і резервних фондів фінансових ресур­сів дає можливість локалізувати втрати економіки та окремих громадян, пов'язані з фактами стихійного лиха і непередбаче­них обставин. Страхові фонди можуть використовуватися та­кож як інвестиційний та кредитний ресурси в економіці до настання страхового випадку. Резервні фонди як на рівні держави, так і на рівні господарських структур сприяють підви­щенню ефективності господарської діяльності.

Фінансовий ринок - ланка фінансової системи, яка створює і використовує фонди фінансових ресурсів у тих випадках, коли інші ланки фінансової системи не можуть діяти ефективно. Фі­нансовий ринок включає ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг.

Ринок грошей або валютний ринок - це створення фондів фі­нансових ресурсів для здійснення зовнішньоторговельних операцій. Тут має місце обмін валюти однієї держави на валюту іншої. При девальвації національної грошової одиниці підприєм­ницькі структури та населення, власники національної грошо­вої маси несуть втрати пропорційно темпам знецінення націо­нальної грошової одиниці, а власники валюти іноземної держави одержують додатковий дохід. Втім, девальвація націо­нальної грошової одиниці має й деякі позитивні ознаки. Вона, зокрема, впливає на зменшення імпорту і, отже, розширює ринок збуту для власних товаровиробників.

Ринок кредитних ресурсів є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Ринок кредит­них ресурсів регулюється за допомогою облікової ставки націо­нального банку.

Ринок цінних паперів - це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності шляхом випуску й реалізації цінних папе­рів, які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання до­ходу. Усі операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку. Існує також позабіржова торгівля цінними паперами. Фонди фінансових ресурсів, мобілізовані на фондо­вих біржах при продажу цінних паперів, суттєво впливають на рівень фінансового забезпечення розвитку економіки, зміц­нення фінансового становища держави.

Фінанси домогосподарств є засобом створення та викорис­тання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом створення вказаних фондів є заро­бітна плата й інші джерела доходів кожного громадянина чи його сім'ї. До доходів домогосподарств належать доходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних госпо­дарств, доходи, одержані від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери тощо.

До видатків домогосподарств належать витрати на прид­бання споживчих товарів, оплату наданих послуг і виконаних

робіт, формування заощаджень, купівлю цінних паперів та ін­ші витрати. Домогосподарства за своєю економічною суттю - це господарські структури виняткового типу, діяльність яких грунтується на створенні й використанні фондів фінансових ресурсів. Ця підсистема найбезпосередніше пов'язана з інши­ми підсистемами фінансової системи.

Так, домогосподарства одержують кошти з бюджету та від господарських структур у рахунок оплати праці та при одержан­ні безоплатних послуг від держави. Зі свого боку домогосподар­ства вносять платежі до бюджету та централізованих фондів, бе­руть участь у формуванні й використанні страхових фондів, є суб'єктами фінансового ринку. Економічна суть і призначення кожної із підсистем найповніше розкривається в їхній взаємо­дії та методах впливу на інші системи економіки держави.

3. Правові та організаційні основи фінансової системи

Фінанси як категорія існують об'єктивно та підпорядкову­ються економічним законам. Від рівня пізнання їхньої суті та призначення залежить їх використання в економічній системі держави. Водночас будь-яке використання фінансів владними структурами держави є суб'єктивним, тобто на ньому познача­ються інтереси певних економічних, соціальних і політичних сил, які можуть не збігатися з інтересами суспільства або біль­шості його членів.

За умов демократичної держави з ринковою економікою основним призначенням фінансів є забезпечення зростання суспільного добробуту. Для досягнення поставленої мети здій­снюється жорстке правове регулювання щодо використання фінансів в економічних і соціальних процесах.

Побудова ефективної фінансової системи потребує великих наукових досліджень, глибокого аналізу причин і наслідків створення та використання фондів фінансових ресурсів, впливу цих процесів на всі аспекти життя держави. У процесі функціо­нування фінансів виникають певні відносини між суб'єктами створення й використання фондів фінансових ресурсів. Ці відносини мають свою складну структуру, де проявляються інтереси кожного із суб'єктів, значною мірою грунтуючись на суперечності. Гармонізація цих інтересів - величезне й склад­не завдання законотворчої діяльності в державі.

Правове регулювання фінансових відносин, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і со­ціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають грунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі ос­новні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на які певного часу поширюється дія правової норми; регламен­тують права й обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо мо­білізації та використання фондів фінансових ресурсів; є під­ґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм.

Суб'єктами фінансових відносин є держава, громадяни та підприємницькі структури. Усі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Вони мо­жуть припинятися також у випадках, встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використання передбаче­них асигнувань тощо.

Правові норми, що регулюють фінансові відносини, є системою фінансового права, яка грунтується на конституції держави. Так, у розділі 2 Конституції України, де йдеться про права, свободи та обов'язки людини й громадянина, статтею 67 визначено, що кожна особа зобов'язана сплачу­вати податки і збори за порядком і розмірами, встановлени­ми законом.

У статті 92 зазначено, що виключно законами України встановлюються державний бюджет України і бюджетна сис­тема; система оподаткування, податки і збори; засади щодо створення та функціонування фінансового, грошового, кре­дитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також іноземних валют на території України; порядок утво­рення й погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їхні види і типи.

Питання, що торкаються фінансової системи, визначають­ся також у статтях 95-99,116,119,143 та в деяких інших. На основі Конституції приймається низка законів, що регулюють певні сфери фінансових відносин. Це насамперед Закони "Про бюджетну систему України", "Про систему оподатку­вання України" та ін.

Від імені держави організаційну роботу з виконання чин­ного законодавства проводять фінансові органи. Систему фі-

нансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансове становище держави, розробку та реалізацію фінансової політики. Для оперативного керів­ництва створюється колегія, яку затверджує Кабінет Мініст­рів України.

На колегії розглядаються проекти нового фінансового законодавства, звіти керівних працівників міністерства та підзвітних йому фінансових органів, проекти бюджету І питання контролю за його виконанням. В апараті міністер­ства створюються управління і відділи. На Міністерство фінансів покладені такі основні функції:

- підготовка проекту державного бюджету України, по­дання його до Кабінету Міністрів, а після схвалення від імені уряду до Верховної Ради;

- організація виконання бюджетів, підготовка звіту про його виконання та подання звіту на затвердження до Верхов­ної Ради;

- розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актів із фінансових питань;

- обгрунтування основних положень фінансової політики держави і подання на розгляд уряду і Верховної Ради України концепції бюджетної та податкової політики;

- розгляд і реалізація управлінських рішень, пов'язаних із використанням фінансових ресурсів;

- здійснення контролю за дотриманням фінансового за­конодавства всіма органами управління;

- керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів;

- контроль, ревізія, перевірка фінансово-господарської ді­яльності всіх державних організацій, установ і підприємств.

Фінансові органи державної адміністрації, а також викон­комів місцевих рад базового рівня виконують свої функції від­повідно до чинного законодавства.

Управління фінансами підприємств здійснюють їхні фі­нансові служби. Відповідно функціонують фінансові підрозді­ли і на рівні міністерств та відомств, їхні повноваження дещо різняться щодо підприємств різних форм власності.

До числа органів, що здійснюють управління окремими ланками фінансової системи, належать також Державна по­даткова адміністрація, Державна комісія з цінних паперів І фондового ринку, Пенсійний фонд, Міжбанківська валютна

біржа, Рахункова палата, їхні права та обов'язки визначають­ся відповідними законами.

4. Вплив фінансової системи на темпи й пропорції розвитку економіки

У фінансовій системі в цілому і в розрізі окремих підсис­тем зосереджені значні обсяги фінансових ресурсів, що ста­новлять 80 і більше відсотків від обсягу валового внутрішньо­го продукту. Ці кошти перебувають у постійному русі, вони обслуговують процес створення, розподілу й використання матеріальних та духовних цінностей у суспільстві, забезпечую­чи необхідні темпи розвитку й пропорції щодо рівня зростан­ня добробуту кожного громадянина.

Окремі складові фінансової системи, тобто підсистеми, мають конкретне функціональне призначення в обслуговуван­ні відтворювальних процесів в економіці. Проте кінцева мета їхнього впливу єдина - створення умов економічного зрос­тання і забезпечення на його основі підвищення суспільного добробуту.

Провідна роль у фінансовій системі держави належить під­системі фінансів підприємницьких структур. Тут створюється основна частка валового внутрішнього продукту держави.

У підприємницьких структурах зосереджені значні фон­ди фінансових ресурсів, проте в розрізі окремих під­приємств кошти розміщені нерівномірно, тому можливості їх розширення й розвитку неоднакові. Нерівномірність фі­нансового забезпечення деяких підприємств за рахунок власних ресурсів пов'язана як з внутрішніми факторами, так і з зовнішніми.

До числа внутрішніх факторів належать собівартість про­дукції, її якість, рівень організації виробництва тощо. До зов­нішніх - система оподаткування, ліцензування, насиченість ринку товарами певної групи, платоспроможність покупців.

Держава, використовуючи фінансові методи, може регу­лювати темпи й пропорції розвитку окремих галузей економі­ки. Для цього використовується насамперед податковий меха­нізм. Надаючи податкові пільги, вона сприяє збільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніх фінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певних галузей економіки, держава може створювати

сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, а також ресурсів банківської системи та населення. Сприятливий інвестиційний клімат можна запро­ваджувати, зокрема, шляхом надання привілеїв в імпорті, створення офшорних зон, технополісів, спеціальних еконо­мічних зон тощо.

Найзначніші можливості щодо використання фінансів підприємств для розвитку економіки закладені в удоскона­ленні організації та управління на самих підприємницьких структурах. Адже управління фінансовими ресурсами безпо­середньо на підприємствах має досить слабку методичну й організаційну забезпеченість. В Україні немає досвіду управ­ління фінансами підприємств на рівні виробничої структури в умовах ринку.

Увесь досвід організації й управління фінансами в умовах соціалістичної централізованої економіки виявився для ринку непридатним. Вочевидь постало невміння прогнозувати фі­нансові показники та ефективно використовувати власні фі­нансові ресурси. Нині підприємницькі структури володіють 25-30 відсотками всіх фінансових ресурсів держави. Ці знач­ні кошти за відсутності досвіду та вміння з боку управлінсько­го персоналу ефективно їх використовувати стають ще одним фактором фінансової дестабілізації в державі. До 40 відсотків одержаного прибутку використовується на заохочування й ін­ші, не пов'язані з розвитком виробництва, цілі.

Досить гострою є проблема з використання обігових коштів, від чого значною мірою залежить розвиток виробни­чої сфери. Протягом 1995-1998 р.р. обсяг обігових коштів в економіці держави збільшився у 3,5 разу. Станом на 1 січня 1999 р. обсяг обігових коштів перевищував річний показник валового внутрішнього продукту. Відволікання такої значної кількості фінансових ресурсів до виробничих запасів, на не­завершене виробництво та готову продукцію, що зберігаєть­ся на складах, значно знижує темпи економічного розвитку.

А прискорення обороту обігових коштів лише на один день дає нині змогу в економіці в цілому вивільнити 4,2 млрд. гривень фінансових ресурсів. Це значні резерви для економічного зростання та подолання нестачі коштів у під­приємств.

Водночас треба вжити дієвіших та ефективніших заходів

щодо посилення платіжної дисципліни й відповідальності су­б'єктів підприємницької діяльності за своєчасне здійснення розрахунків та виконання договірних зобов'язань. Так, загальна сума прострочених платежів підприємств та організацій на і січня 1999 р. становила понад 140 млрд, гривень. Несвоєчас­не ж проведення розрахунків створює труднощі для фінансо­вого забезпечення господарської діяльності.

Значно обмежує вплив фінансів на розвиток економіки бартеризація господарських зв'язків. Бартер як антиеконо-мічне явище є ознакою скорочення фінансових можливос­тей підприємства і водночас неконтрольованим перерозподі­лом фінансових ресурсів між господарськими структурами, а також фактором тінізації економіки. Для ліквідації бартер­них операцій необхідно вжити рішучих заходів як економіч­ного, так і адміністративного впливу. Одним із напрямків боротьби з бартером повинні стати штрафні санкції та зас­тосування векселів.

Державні фінанси, тобто насамперед система бюджетів держави, в ринкових умовах є одним із найдієвіших інстру­ментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й со­ціальної сфери. Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян за допомогою об'єктів оподаткування, ставок подат­ків і пільг при оподаткуванні.

Значніші можливості є у бюджету щодо впливу на темпи та пропорції розвитку економіки при фінансуванні саме з бюджету і насамперед витрат на розвиток економіки. Так, із бюджету здійснюється фінансування операційних та інших витрат на розвиток агропромислового комплексу, надаються дотації вугільній промисловості, спрямовуються капітальні вкладення в низку об'єктів загальнодержавного значення, фі­нансуються науково-технічні програми.

За допомогою бюджету створюються спеціальні економіч­ні зони, які суттєво впливають на прискорення територіаль­ного розвитку економіки. Проте найбільше бюджет впливає на темпи та пропорції розвитку економіки завдяки фінансу­ванню соціальних витрат і науки. При цьому з бюджету фі­нансується підготовка кадрів, охорона здоров'я, збереження довкілля тощо. Звісно, що обсяги витрат із бюджету на науку відіграють вирішальну роль для розвитку економіки та соці­альної сфери.

Державні фінанси, тобто система бюджетів держави, є на сьогодні найрозвиненішими. Упродовж усіх років утворення фінансової системи незалежної України у вдосконаленні підсистеми державних фінансів здійснено найрішучіших кроків.

Це насамперед прийняття Закону про бюджетну систему України. Можна без перебільшення вважати цей закон одним з найпрогресивніших у Європі. Його справедливо називають ще фінансовою конституцією держави. Цей закон закріпив фундаментальні засади організації державних фінансів. Ним визначено ланки зведеного бюджету, чітко окреслено призна­чення та роль кожної з них. У цьому законі наведено перелік прав і обов'язків різних гілок влади щодо бюджету, виписана послідовність бюджетного процесу, визначено низку доходів і витрат кожного з бюджетів. Проте це хоч і значний, однак ли­ше перший крок у процесі реформування системи бюджетів держави. На своє вирішення чекають такі важливі питання, як:

- розширення дохідної частини бюджетів за рахунок збільшення прямих і скорочення непрямих податків;

- здійснення заходів щодо економії державних коштів, скорочення бюджетних видатків, удосконалення форм і методів їх фінансування;

- вжиття заходів щодо скорочення бюджетних дотацій і субсидій, переходу до надання фінансової допомоги безпо­середньо споживачам;

- раціоналізація мережі науково-дослідних і соціально-культурних закладів, що утримуються за рахунок держави, роз­ширення їх фінансування за рахунок позабюджетних джерел;

- визначення оптимального обсягу бюджетних коштів, що спрямовуються на фінансування капітальних вкладень шляхом визначення підприємств, які в умовах ринку не можуть за­безпечити розширене відтворення; А

- відносне скорочення бюджетних видатків на оборону та управління завдяки втіленню принципу розумної достат­ності щодо чисельності та структури Збройних сил, а також раціональної побудови й використання апарату державних владних структур.

Важливою умовою успішного функціонування бюджетної системи має стати поглиблення реформи бюджетних взаємо­відносин між центральними та регіональними рівнями влади

на основі розмежування відповідальності за розв язання еконо­мічних і соціальних проблем країни та окремих адміністратив­но-територіальних утворень шляхом відповідного розподілу державних видатків і доходів.

Для реалізації цього положення буде визначено розмір га­рантованого рівня витрат на соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальних утворень. Забезпечення тако­го рівня мас здійснюватися з урахуванням сукупності відносин щодо розподілу й використання фінансових ресурсів, що ство­рюються на відповідній території, та перерозподільчих міжре­гіональних процесів.

Потребує також удосконалення дохідна частина бюджетів. Загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, їхня кількість і база оподаткування повинні набути стабіль­ності. Загалом, система оподаткування має забезпечити опти-мізацію структури розподілу та перерозподілу валового внут­рішнього продукту через бюджет у межах 45-47% від ВВП.

Дохідна частина бюджету повинна набути стабільності й забезпечити обов'язковість і рівномірність у сплаті податків усіма юридичними та фізичними особами, неприпустимість будь-яких проявів дискримінаційного ставлення до окремих платників. Удосконалення системи мобілізації доходів до бюд­жетів потребує змін у підходах щодо надання пільг деяким платникам. Надмірна перевантаженість чинного податкового законодавства великою кількістю наданих пільг призводить до всіляких викривлень економічних умов господарювання різ­них господарських суб'єктів і невиправданого, з економічної точки зору, перерозподілу доходів.

Нагальною щодо удосконалення чинної системи мобіліза­ції доходів є потреба законодавчого забезпечення захисту прав платників податків, розробка норм і правил ведення обліку та форм звітності для цілей оподаткування з використанням між­народних стандартів. Усе це повинно бути відображено у по­датковому кодексі держави.

У фінансовій системі України виникла та розвивається но­ва підсистема, яка одержала назву "Централізовані і децентра­лізовані фонди цільового призначення". До неї належать: Пенсійний фонд, Фонд зайнятості, Фонд конверсії, Держав­ний інноваційний фонд, позабюджетні фонди місцевих рад та інші. Загалом в Україні нині налічується понад 350 різних по­забюджетних фондів.

Усі централізовані та децентралізовані фонди на сьогодні концентрують у своєму розпорядженні майже чверть усіх фі­нансових ресурсів держави. Кошти означених фондів витрача­ються, як правило, на соціальні потреби, вони допомагають насамперед підтримувати життєвий рівень значної частини на­селення, які закінчили свою трудову діяльність за віком, у зв"язку з втратою працездатності або безробіттям. Ці фонди сприяють локалізації-негативних соціальних виявів у суспіль­стві, допомагають певним громадянам здійснити перекваліфі­кацію тощо.

Приміром, Фонд конверсії та Державний інноваційний фонд впливають на розвиток економіки завдяки фінансуван­ню інноваційних проектів, створенню нових виробництв і тех­нологій, форм організації господарської діяльності. Тому акту­альними є питання наукового обгрунтування обсягу та цільового призначення фондів, а також контролю за цільовим використанням їхніх коштів.

Підсистема "Державний кредит" покликана мобілізувати фінансові ресурси для фінансування витрат із бюджету, які не відшкодовуються його доходами. Назва "Державний кредит" не зовсім відповідає своїй суті. Тут точнішою була б назва "Державний борг".

Державний борг буває зовнішній і внутрішній. Усі кошти як у межах держави, так і за зовнішніми запозиченнями, як правило, спрямовуються на покриття дефіциту бюджету. Мо­білізація коштів через державний кредит дає змогу впливати на інфляційні процеси в державі в бік їхнього зменшення.

На сьогодні ця підсистема не розвинена і, як правило, втілена в двох формах: вкладів населення в Ощадному та ін­ших банках, а також продажу державних боргових зобов'я­зань. Із розвитком фондового ринку перерозподіл фінансо­вих ресурсів, що здійснюється за допомогою згаданої підсистеми, зростатиме і в абсолютних, і у відносних розмі­рах. Це досягатиметься за рахунок збільшення продажу дер­жавних цінних паперів як фізичним, так і юридичним осо­бам. У 1995 році започатковано проведення аукціонів із продажу державних цінних паперів. Ця діяльність держави на фондовому ринку триватиме. Зростатимуть також і вкла­ди населення в банках. Про це свідчить динаміка щодо збільшення обсягів банківських депозитів останніми роками. Так, на і січня 2000 року грошові заощадження населення становили 126 млрд. гривень. Деякі зміни сталися в структу­рі заощаджень - готівка зменшилася з 82,6 до 80,5%, а за­лишки їхніх вкладів в Ощадному та комерційних банках під­вищилися з 17,3 до 19,5%.

Для успішного функціонування згаданої підсистеми треба насамперед законодавче закріпити гарантії держави щодо по­вернення коштів громадян і збереження їх від знецінення. За­коном "Про державний внутрішній борг" передбачені лише перші кроки у напрямку вирішення цього питання.

Важливу роль у фінансовій системі повинна відігравати підсистема "Страхові та резервні фонди". Реформування економіки передбачає виникнення великої кількості госпо­дарських суб'єктів, зацікавлених у забезпеченні захисту своєї підприємницької діяльності, майна та доходів від різ­них негативних наслідків і непередбачених ситуацій. Саме в цей час повинна набути значного розвитку страхова спра­ва і насамперед ті види страхування, які майже не розвива­лися раніше.

Наприкінці 1999 року в Україні налічувалося 700 страхових організацій, яким було видано ліцензії на здійснення страхо­вої діяльності. Як відомо, створення страхових організацій від­бувається у формі господарських товариств переважно закри­того типу. Становище у страхуванні дає підставу для висновку, що тут слід вжити рішучих заходів щодо його розвитку та пе­ретворення в надійний інструмент ринкових відносин.

Нині потрібна науково обгрунтована концепція розвитку страхової справи у напрямках:

- створення правового поля для забезпечення ефективно­го функціонування ринку страхових послуг, регулювання страхової діяльності та дотримання прав і зобов'язань усіх сторін, що беруть участь у страхуванні;

- визначення форм і напрямків страхової діяльності, які найточніше відповідають сучасному стану в економіці та по­требам як страховиків і страхувальників, так і держави;

- обгрунтування засобів та форм державного контролю і ре­гулювання страхового ринку, включення страхування до переліку важливих фінансових інструментів регулювання економіки;

- створення умов стабільності розвитку страхових під­приємств;

- забезпечення пріоритетного розвитку тих видів страху­вання, що сприяють фінансовій стабілізації в державі;

- створення конкурентного середовища між суб'єктами, що здійснюють страхову діяльність;

- забезпечення гарантії компенсації коштів юридичним і фізичним особам у разі настання страхового випадку;

- створення системи обліку та звітності страхової діяль­ності з метою формування банку достовірної інформації та її доступності.

Неабияке значення для ефективного функціонування фі­нансової системи має підсистема "Фінансовий ринок". Фі­нансовий ринок має у своєму складі ринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів і ринок фінансових послуг, що лише формується в Україні. Упродовж 1999 року інтенсивно­го розвитку набув лише один напрям фінансового ринку - ринок цінних паперів.

Прийняття Указу Президента України "Про інвестиційні компанії" дало поштовх до розвитку спільного інвестування в цінні папери, що створює механізм захисту дрібних інвесто­рів. На фондовому ринку нині працює понад 500 торговців цінними паперами, які отримали відповідні дозволи.

Розроблена й подана на розгляд урядові концепція ство­рення та розвитку фондового ринку України, її' погоджено з відповідними відомствами, фондовою біржею та Асоціацією торговців цінними паперами.

Случайные рефераты:

Реферати - Життя та творчість Василя Барки

Реферати - Андрій Головко

Реферати - Підручник з літератури в східній діаспорі

Реферати - Життя і творчий шлях Юрія Клена

Реферати - Любов і боротьба Євгенія Рафаіловича (Повість Івана Франка "Перехресні стежки")

Реферати - Життя та творчість Володимира Сосюри