Феномен людської сексуальності
Ще двадцяти років не минуло з часу однієї промовистої (в ракурсі теми, що ми розглядаємо) події. В період горбачовської “перебудови” під час одного з так званих телемостів між СРСР і США, коли радянські і американські народи отримали одну з перших нагод хоча б за допомогою телебачення відносно вільно поспілкуватися, познайомитися з особливостями життя, культури один одного, хтось з аудиторії, яку зібрав у своїй студії за океаном відомий телеведучій Філ Донахью, звернувся до аудиторії на радянському телебаченні із запитанням: “А як у вас з сексом?”.

Після затягнувшеюся зніяковілої мовчанки у московській студії одна з учасниць телемосту нарешті відповіла: “Сексу в нас немає...”.

Пізніше Володимир Познер, який був ведучім цієї передачі з радянської сторони, розповідав, що жінка, яка наважилася дати відповідь на запитання з табуйованої у СРСР теми сексу, не обмежилася тільки наведеними словами, а намагалася пояснити американцям, що йдеться про домінування в суспільстві своєрідного пуританізму, нерозвиненість, у зв’язку з ним, сексуальної культури. Та при монтажі телепередачі американській і радянський телеведучі погодилися в тому, що додаткові пояснення можна вилучити. Формулювання, що відтоді стало знаменитим – “Сексу в нас немає” – точно і вичерпно передало ситуацію із нав’язаним суспільству радянською ідеологією ставленням до сексу.

Справа у тому, що казарменно-тоталітарному варіанту соціалізму, якій насаджували в СРСР, потрібна була слухняна, покірна у всьому людина. А оскільки вільна реалізація сексуальності є одним з найважливіших факторів, що формує загальну внутрішню свободу людини, її, сексуальність, з певного часу почали суворо обмежувати, регламентувати.

Саме у зв’язку з тим у країні була відсутня система свідомого, цілеспрямованого виховання сексуальної культури. В друкованих джерелах питання сексуальності висвітлювалися хіба що для попередження до яких “жахливих” наслідків для фізичного, психічного і репродуктивного здоров’я може привести сексуальне життя. І хоча до цих залякувань більшість ставилася з недовірою, та вони невротизували не одне покоління наших співвітчизників. Хоча природнє і перемагало в них залякування і абсолютна більшість шукала радощів сексуального життя. Проте вступало у нього майже, або й зовсім не підготовленими. І через те, нерідко, отримувало від цього життя чимало прикрощів, іноді - більше ніж очикуваних радощів.

Зараз, начебто, ставлення до виховання сексуальної культури відрізняється від того, що ми мали ще відносно нещодавно. Але і зараз знаходяться люди, які доводять, що таке виховання приносить більше шкоди ніж користі. Мовляв, воно тільки “розбещує” молодь, акцентує її увагу не на тому, що є дійсною цінністю життя.

Щодо останнього, то хоча те у житті, що пов’язано з реалізацією сексуальності, в ієрархії життєвих цінностей значної кількості людей не займає головного місця, але одне з чільних місць на протязі тривалого часу їх життя воно таки має. В залежності від періоду життєвого циклу людини і у зв’язку з вмінням одержувати задоволення від реалізації сексуальності. Останнє особливо пов’язано з рівнем сексуальної культури.

Рядок з відомої пісні радянськіх часів: «…Жила бы страна родная – и нету других забот…», - не може бути життєвим гаслом для суспільства за нормальних умов його існування, єдиною вищезгаданою “дійсною цінністю життя”. Справжній комплекс життєвих цінностей формується у процесі розвитку людини і суспільства, який є не чим іншим як процесом розвитку культури. А останній має необхідно відбуватися в усіх сферах життя.

Та тривалий час сексуальна сфера була відносно успішно вилучена з процесу загального розвитку. Хоча, справедливості ради, треба сказати, що йдеться не тільки про радянський період. В останній хіба що намагалися підтримати в нових умовах існування давно звичної, хіба що трохи модернізованої, сексуальної аскези, як цінності, на шлях відмови від якої вже ставала значна частина людства і, здавалося б, мало стати і наше суспільство, якби воно дійсно намагалося оптимізувати розвиток усіх сфер свого життя.

На протязі багатьох сторіч те, що було пов’язане з плоттю перебувало у конфлікті з духовними цінностями релігії, яка ще два тисячіліття тому почала свою переможну ходу світом. Одним з наріжних каменів цієї релігії стало евангельске формулювання апостола Павла з Першого послання до Коринфян: “Добре чоловіку не торкатися жінки”; бо: “Неодружений турбується про Господнє, як догодити Господу; а одружений турбується про світське, як догодити дружині”. (1.Гл. 7: 1, 32, 33) Більше того: у Євангелії від Матвія оскоплення, тобто таке діяння, яке в принципі унеможливлює отримання сексуальних радощів, трактується як... шлях до Царства небесного. (1.Гл. 19: 12)

Проте, є достатньо підстав погодитися з одним з визначних філософів ХХ сторіччя Мішелем Фуко, якій у своїй фундаментальної праці “Історія сексуальності” довів, що релігійні заборони і намагання замовчувань практично усього, що пов’язане із сексуальністю, свідчать якраз про свідоме чи несвідоме визнання величезної життєвої значущості сексуальності у житті як окремої людини, так і усього суспільства. (2. Т. 1)

Усвідомлення дійсного стану речей щодо сексуальності необхідно вимагає уваги до сексуальної культури, її всебічного розвитку задля гармонізації взаємодії сексуальної сфери з усіма іншими.

Щодо “розбещуючого” впливу на молодь сексуального виховання, то варто з’ясувати підстави твердження про це і чи несе заборона такого виховання щось позитивне?

Відносно останнього: чимало людей вважає, що так, несе. Цей позитив вони вбачають у затриманні розвитку сексуальної чуттєвості молоді і початку статевого життя. Проте практика доводить, що на розвиток сексуальної чуттєвості і термін початку сексуального життя у представників чоловічої статі інформаційні обмеження якось помітно не впливають. Щодо дівчат, то у них дійсно нерідко затримується розвиток сексуальної чуттєвості, що згодом часто призводить до відсутності задоволеності сексуальним життям.

Тобто до наслідку, який сучасних умовах, коли повноцінна реалізація сексуальності сприймається як необхідний компонент життя, аж ніяк не може вважатися бажаним. До того ж, нерозвинена сексуальна чуттєвість дівчат не є запорукою більш пізнього початку сексуального життя. Бо значна частина їх починає сексуальне життя не задля сексуального задоволення (у якому вони можуть ще не мати потреби), а шукаючі емоційного контакту з протилежною статтю, чи з цікавості (яка, до речі, буває тим більша, чим менше знань про її об’єкт).

Можна впевнено стверджувати, що непідготовленість (чи, точніше, - неправильна підготовленість) до сексуального життя представників обох статей першим своїм наслідком має саме те, від чого їх хотіли б вберегти не в міру запопадливі батьки і вихователі: захворювання, що передаються статевим шляхом, психологічні проблеми, незаплановані вагітності та їх наслідок – штучні аборти. Тому сучасні дослідники проблем сексуальності впевнені, що широка інформованість щодо сексуальності зовсім не є розбещенням. І виховання розвиненої сексуальної культури, яке ґрунтується, зокрема, на основі засвоєння наукових знань про сексуальність, процес свідомої і організованої сексуальної соціалізації - необхідні. А починати їх треба вже з періоду раннього дитинства (звичайно, засобами і із змістом, адекватними цьому віку). Щодо дійсно можливого прискорення розвитку сексуальної чуттєвості підлітків, то це теж не є протипоказанням для такого виховання. Важливо тільки вчити правильно користуватися цією чуттєвістю.

Проте навіть ті, кому важко погодитися з останнім, не можуть не погодитися з відомим формулюванням, яке можна зустріти в багатьох сучасних виданнях, присвячених сексуальному вихованню: “Краще на рік раніше, ніж на хвилину пізніше”.

Майже сто років тому, а саме – у 1907 році, видатний вчений Зігмунд Фройд (чи Фрейд, як прийнято у нас вимовляти його призвище), що в науці про людину зробив не менш значущі відкриття ніж його сучасник Алберт Ейнштейн зробив у фізиці, у статті “Статеве просвітництво дітей” вказав прибічникам позиції, згідно якої необхідно. приховувати від дітей та молоді будь яку інформацію щодо сексуальності, на повну відсутність у ній логіки. Питання про необхідність такої інформації, на його думку, взагалі не може бути темою дебатів. Важко уявити, зауважив Фройд, що діти і молодь не будуть цікавитися цією темою і не отримають якісь знання про неї.

Адже сексуальність, як було доведено ним у роботі “Три нариси з теорії сексуальності”, притамана людині вже від народження (правда, у специфічній для цього періоду ще не розвиненій, не схожій на дорослу формі) і це не може не підштовхувати її ще змалку до спроб з’ясовувати, що воно таке і як нею користуватися, а згодом, - і до намагання зрозуміти природню і соціальну сутність сексуальності. Але, при тому, у дітей і молодих людей складеться враження, що “...все пов’язане з сексом є чимось постидним і огидним, від чого батьки і вчителі намагаються якомога довше їх оберігати...”, а інформація, яку вони все ж отримають, може підвести їх до висновку, що батькам і вчителям не можна довіряти. (3.С. 26 – 34)

Зауважимо, що крім втрати довіри до старшого покоління і засвоєння ставлення до сексуальності як до чогось брудного, що, безперечно, створює умови для виникнення проблем у реалізації власної сексуальності, заборона на отримання правдивої інформації про сексуальність може призвести до обмеження пізнавальної активності дитини і молодої людини (адже їх запевняють, що є речі, які вони не можуть розуміти “в принципі”).

З чого ж власне складається розвинена сексуальна культура, якій її зміст?

Не претендуючи на повну відповідь на це питання, окреслимо кілька найважливіших її компонентів, без уявлення про сутність яких в наш час навряд чи може йти мова про таку культуру:

По-перше, оскільки традиційне виховання надало більшості суб’єктів культури у нашому суспільстві перекручене уявлення про сексуальність, треба починати з доведення правдивих відомостей про її місце і значення в житті окремої людини і усього суспільства.
По-друге, оскільки сексуальність пов’язана з анатомічними, фізіологічними і психологічними властивостями людини, хоча б елементарне знання цих властивостей, механізмів тілесної і психологічної реалізації сексуальнасті є також необхідним. Особливого значення такі знання мають у зв’язку з тим, що природою обумовлена реалізація головної цілі сексуальності як парна (до речі, - єдина така) функція людини.
По-третє, оскільки відносини між людьми, що живуть у зміненому культурою світі є набагато складнішими ніж у будь якого природного виду, сексуальна культура має включати у себе розуміння підгрунтя цих складних відносин, вміння налагоджувати їх.
В-четверте, оскільки природнє призначення сексуальності є продовження виду, а у учасному світі, до того ж, дуже гостро стоять проблеми як надто інтенсивного розмноження і пов’язаного з ним перенаселення, так і надто низької її інтенсивності і пов’язаної з нею депопуляції, складовою сексуальної культури, на наш погляд, є культура репродуктивної (прокреативної) поведінки і репродуктивного здоров’я.
В-п’яте, оскільки реалізація сексуальності значною мірою пов’язана з тілесними контактами, а у процесі останніх, із зрозумілих причин, є особливо значна небезпека передачі від людини до людини різних інфекцій, деякі з яких загрожують більш-менш серйозними, іноді невиліковними зараз захворюваннями, компонентом сексуальної культури, вочевидь, є культура гігієнічно-профілактична.
У цій монографії зроблена спроба розглянути і узагальнити стан розвитку і наукової розробки перерахованих компонентів сексуальної культури. Проте, оскільки важливим завданням роботи є надання знань практичним працівникам, що мають справу з вихованням сексуальної культури молоді, ми намагаємося не організовувати розгорнутий діскурс з багатьох проблемних питань, а таких в монографії чимало, а надати найбільш обгрунтовані, на наш погляд, відповіді з таких питань. Хоча в деяких випадках саме намагання дати обгрунтовані відповіді примушують вдаватися до дискусу. Адже в досліджуваній сфері є явища, які без філософського аналізу пояснити не вдається. Але ж тим самим шляхом, як довів Курт Гьодель (Гёдель, Gödel) у своїй знаменитій теоремі, доводиться йти навіть у математиці.

Приємно відмітити, що одна з перших, якщо не перша, книга з проблем сексуального виховання, що була видана в повоєнні роки - “Половая жизнь и семья” А.Г.Станкова, лікаря однєї з лікарень Харківської області, була надрукована у 1958 році в Україні. Робота ця написана на дуже пристойному рівні, що не дивно, якщо врахувати наявність у Харкові ще з довоєнного часу наукової сексологічної школи. Та ця “ластівка” весни не зробила, бо дістати названу книгу було практично неможливо, а інші подібні видання з’явилися майже через двадцять років.

А, наприклад, курс сексології, прочитаний для старшокласниць, як свідчать дослідники американського універсітету Джона Хопкінса, призвів до більш пізнього, порівняно з контрольними групами, початку статевого життя і суттєвого зменшення ранніх вагітностей.

Феномен людської сексуальності

Безперечно, що єдиною природною підставою для виникнення усього того, що в сукупності її проявів ми визначаємо як сексуальність, є необхідність продовження існування видів. Йдеться про такі види, які мають статевий поділ. (Sex – латин. – стать) Продовження, безперервність існування цих видів можливо тільки якщо відбувається контакт між представниками протилежних статей, внаслідок якого відбувається процес запліднення.

У ссавців, тварин, до яких належить і вид Homo sapiens (Людина розумна), цей контакт передбачає введення статевого органу самця до статевого органу самиці і додаткових фізичних дій, внаслідок яких у самця відбувається виверження сім’яної рідини (сперми). Всі вказані дії можливі тільки при наявності статевого потягу – лібідо (libido - латин. – бажання).

Існує дуже поширене уявлення про існування так званого “інстинкту розмноження”, “інстинкту продовження виду”. Проте, безпосередніми чинниками будь якої інстинктивної, тобто природно запрограмованої поведінки є швидкоплинні біохімічні процеси в організмі суб’єкта такої поведінки. Таким чином, інстинктивного чинника, поведінкова реалізація якого відбувається на протязі місяців, навіть років (як, наприклад, у слонів), в період, що триває від моменту статевого акту до народження потомства, просто не може існувати.

Натомість існує інтинктивний чинник статевої активності, якій проявляється у лібідо, що задовольняється в процесі короткотривалого статевого акту. Далі все, що стосується запліднення і, якщо останнє відбулося, виношування потомства в організмі самиці проходить якби автоматично. Для організму самця, зрозуміло, подібного наслідку задоволення лібідо немає. Останнє, на думку багатьох дослідників, особливо, соціобіологів, є причиною того, що у більшості тваринних видів самці значно більш сексуально активні ніж самиці. Адже в процесі природного відбору більше можливостей передати свої гени через потомство мали саме найбільш сексуально активні самці. Тобто, вони лідирували у процесі природного відбору і їх потомство тієї ж статі - успадкувало батьківську активність і стало найчисельнішим.

Щодо самиць, то в тваринному світі їх і так нижча ніж самців сексуальна активність, яку можна пояснити виживанням у процесі багатопоколінного природного відбору потомства тільки тих з них, які спарювалися з найкращими, за певними ознаками для кожного виду, самцями, і необхідною через те перебірливостю, якої мабуть не було б при високій сексуальній активності, характерізується ще й циклічностю. Ця активність проявляється в періоди так званого еструсу (oestrus – латин. -тічка), властивого абсолютній більшості видів, коли самиці готові до зачаття. Якщо статеві контакти у період еструсу не призвели до зачаття, самиця може залишатися сексуально активною. Якщо зачаття відбулося – активність як правило припиняється.

Проте, у представниць виду Homo sapiens, еструсу, як відомо, немає. А лібідо може проявлятися, правда з більшою чи меншою інтенсивністю, незалежно від стадій фізіологічного циклу жінки.

Крім чинника інстинктивної статевої поведінки, який за його природним кінцевим призначенням можна визначити як “репродуктивний”, до таких, репродуктивних за призначенням, інстинктівних чинників поведінки ссавців, вочевидь, відноситься і такий, який спричиняє “піклувальну” поведінку щодо потомства. Безперечно, що в процесі еволюції збереглися ті види, для представників яких було характерне піклування, турбота про своє потомство на перших етапах його життя (годування, охорона від зовнішньої небезпеки тощо). Кожна проява такої турботи виникає на підставі згаданих швидкоплинних біохімічних процесів в організмі, які є реакцією на зовнішні фактори.

І тільки людині, завдяки наявності у неї свідомості і певних знань, розумінню, завдяки цим знанням, взаємозв’язку між статевим актом і відтворенням виду, властивий свідомий же підхід до усього, що пов’язано з цим відтворенням.

В певному розумінні у людини таки існує “інстинкт розмноження”, але слово “інстинкт” тут вжито в образному смислі. Бо йдеться, зрозуміло, не про природну інстинктивну поведінку, а удавану, на поверхневий погляд, “інстинктивність” соціальної поведінки. Така поведінка обумовлена усвідомленням людьми кінцевості власного буття, їх розумінням, що продовжити себе фізично і духовно, зберегти суспільство, його культуру, для розвитку яких вони прикладали певні зусилля, можна тільки завдяки народженню і соціалізації свого потомства. Таких, чиїм життєвим кредо є слова фаворитки Людовіка ХV маркізи де Помпадур: “Після нас – хоч потоп...”, - відносно небагато. Тому соціальна і індивідуальні свідомості ориєнтують більшисть людей на необхідність репродуктивної активності.

Варто звернутися до того, а чим обумовлений існуючий у людей і величезної кількості видів поділ на статі? Відомо, що в природі набагато раніше за статевий виник, і існує поряд з ним і зараз, значно простіший варіант розмноження - клонування. Чи ж він гірше?

Відомий російський сексолог, соціолог і психолог Ігор Кон, який у 80-і роки минулого сторіччя зробив особливо значний внесок як в легалізацію сексології у Радянському Союзі, так і в сприйнятті останньої як комплексної наукової дисціпліни, що відображує багатовимірність її предмета – людської сексуальності, пише :- “Статеве розмноження забезпечує значно більш швидке створення нових генетичних комбінацій, що полегшує їх носіям пристосування до умов середовища, яке змінюється, причому самці і самиці виконують у цьому процесі різні функції.” Він підтримав концепцію, висунуту біологом В.Геодакяном (який, в свою чергу, спирався на ідеї І.Шмальгаузена), згідно якої статеве відтворення видів дозволяє сумістити спадковість, тобто консервативний фактор, і змінність, завдяки якій виникають нові властивості виду, що дозволяють йому пристосуватися до середовища, що змінюється, задля виживання у ньому. Носієм спадкової інформації є самиця, тоді як нову інформацію надає самець, який більше зв’язаний з зовнішнім середовищем і швидче пристосовується до його змін. (1.С. 44) Таким чином, статева диференціація є необхідною умовою винекнення і розвитку найскладніших природних видів.

Згідно цілком логічної концепції відомого американського дослідника сексуальності Джона Мані, приорітетом природи у процесі відтворення статево-диферієнційованих видів є створення самиць, оскільки вони відіграють головну, незрівняно більш тривалу і фізично складну роль у процесі цього відтворення, ніж самці. Тобто, всупереч поширеній трактовці біблійного міфу, першою людиною, якби її створення відбувалося одномоментно, мала б бути жінка, а не чоловік. З цієї позиції самці, чоловіча стать, хоча і є необхідними, але як додаток до самиць, жіночої статі.

Останнє дотично підтверджується, зокрема, і тим, що в процесі розвитку людського ембріону, попри те, що стать майбутньої дитини визначається вже у момент запліднення яйцеклітини хромосомами сперматозоїда (від набору хромосом ХХ –сформується дівчінка, від ХY – хлопчик), статеві залози зародка тільки тоді можуть розвиватися як чоловічі (а чоловічі гормони, що виробляються в цих залозах, в першу чергу тестостерон, необхідні для подальшого формування всіх ознак і властивостей чоловічої статі), якщо у наявності є так званий додатковий “чоловічий” фактор - антиген Н-Y. А от для розвитку жіночих статевих залоз впливу додаткових факторів не потрібно - він відбувається автоматично. Бо жіночий ембріон вже і так отримує необхідний для його формування жіночий гормон естроген від матері.

Література

1. Старий Заповіт.

2. Фуко М. Історія сексуальності. В трьох томах. Том 1. Жага пізнання. – Харків, 1997.

3. Сексология/Серия «Хрестоматия по психологии». - СПб., М., Харьков, Минск, 2001.

4. Hopkins, J.R. Sexual behavior in adolescence / Jornal of Social Issues. 1997, v.33 (2).
Случайные рефераты:
Реферати - Життя та творчість Тодося Осьмачки
Реферати - Дитяча Література (контрольна робота)
Реферати - Переклад як форма літературних взаємин
Реферати - Марко Вовчок
Реферати - Життя і творчість Ольги Кобилянської
Реферати - Борис Грінченко. Оповідання для дітей і про стражденну долю дітей-сиріт
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 2
    Гостей: 2
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта