Еволюція зір та найважливіші закономірності у світі зір
Узагальнюючи здобуті дані про зорі, встановили ряд закономірностей між ними. Зіставляючи відомі маси і світності зір, переконуємося, що із збільшенням маси швидко зростає світність зір: L » m3, 9. За цією так званою залежністю "маса - світність" можна визначити масу поодинокої зорі, знаючи її світність (білі карлики цій залежності не підлягають).

Для найпоширеніших типів зір справджується формула:

L » R5, 2, де R - радіус зорі. В усіх випадках береться повна світність. Ці формули показують, що включені до них фізичні характеристики зір взаємопов'язані.

Надзвичайно великий інтерес становить зіставлення світності зір з їхніми температурою і кольором. Цю залежність подано на: діаграмі "колір - світність" (К - С) (діаграма Герцшпрунга - Рессела, див. задній форзац). На цій діаграмі по осі ординат відкладають логарифми світностей чи абсолютні зоряні величини М, а по осі абсцис - спектральні класи, або відповідні їм логарифми температур, або величину, яка характеризує колір. Точки, що відповідають зорям з відомими характеристиками, розміщуються на діаграмі не хаотично, а вздовж деяких ліній - послідовностей.

Більшість їх розміщується вздовж похилої лінії, що йде зліва зверху вправо вниз. У цьому напрямі зменшуються одночасно світності, радіуси й температури зір. Це головна послідовність. На ній. стрілкою позначено положення Сонця як зорі - жовтого карлика. Паралельно головній послідовності розміщується послідовність субкарликів, які на одну зоряну величину слабші, ніж зорі головної послідовності з такою самою температурою. Угорі паралельно осі абсцис розміщена послідовність надгігантів. У них колір і температура різні, а світність майже однакова.

Від середини головної послідовності вправо вгору відходить послідовність червоних гігантів. Нарешті, внизу містяться білі карлики з різними температурами. Біло-голубу послідовність становлять зорі, що спалахують як нові, та інші типи гарячих зір.

Належність зорі до тієї чи іншої послідовності можна розпізнати за деякими деталями в її спектрі.

Як бачимо, в природі не існує довільних комбінацій маси, світності, температури й радіуса. За теорією місце зорі на діаграмі К - С визначається насамперед її масою і віком, отже діаграма відображає еволюцію зір.

Чим масивніша зоря, тим вища температура в її надрах і тим швидше "вигоряє" водень, перетворюючись у гелій. Голубі зорі, що належать до головної послідовності, "спалюють" водень за 106-107 років, а такі, як Сонце, лише за 10'° років. Внутрішньої енергії Сонця вистачить ще на мільярди років.

З вигорянням водню в центрі зорі її еволюція прискорюється. Зоря перетворюється у червоний гігант. У щільному й гарячому ядрі в червоних гігантах відбувається реакція синтезу вуглецю з гелію. Із зменшенням запасів гелію ця реакція припиняється. Зоря стискується, переходить у стан білого, надзвичайно густого карлика. Маючи невелику поверхню (і тому витрачаючи мало енергії), білий карлик може світити дуже тривалий час. Так відбувається еволюція Сонця й зір, маса яких не перевищує його масу.

У зоряному Всесвіті відбуваються не тільки повільні зміни, а й швидкі, навіть катастрофічні. Наприклад, за час порядку року звичайна на вигляд зоря спалахує як наднова і приблизно за той самий час її яскравість спадає.

Внаслідок цього вона, мабуть, перетворюється в крихітну зорю, розміром близько 10-20 км, яка складається з нейтронів і обертається з періодом порядку секунди й швидше (нейтронну зорю), її густина зростає до густини атомних ядер (1016 кг/см3) і вона стає могутнім випромінювачем радіо- й рентгенівських променів, що, як і її світло, пульсують з періодом обертання зорі. Прикладом такого пульсара, як їх називають, є слабка зірочка в центрі Крабрподібної радіотуманності, що розширюється. Залишків спалахів наднових зір у вигляді пульсарів і радіотуманностей, на зразок Крабо-подібної, відомо вже багато.

Нейтронні зорі - це кінцева стадія еволюції зір з ненабагато більшою, ніж у Сонця, масою.

Вважають, що зорі з масою, яка значно перевищує сонячну, завершують свою еволюцію, перетворюючись в об'єкт великої густини розміром приблизно як нейтронна зоря, гравітаційне поле якого перешкоджає випромінюванню світла. Такий об'єкт називають чорною дірою.

Білі карлики, нейтронні зорі й чорні діри, існування яких передбачено теорією, але ще не підтверджено спостереженнями, є кінцевими стадіями еволюції зір різної маси. Із речовини, викинутої зорями, у майбутньому можуть утворюватися зорі нового покоління. В цілому процес формування й розвитку зір стає зрозумілим, якщо розглядати їх як складову частину всієї зоряної системи - Галактики.
Случайные рефераты:
Реферати - Біографія Остапа Вишні
Реферати - Володимир Шухевич – етнограф, публіцист, громадський діяч
Реферати - Життя і творчість Бориса Антоненко-Давидовича
Реферати - Євген Гуцало
Реферати - Іван Драч
Реферати - Життя і творчий шлях Івана Франка
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 2
    Гостей: 2
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта