Євген Гребінка. Байки у дитячому читанні. Творча особливість байок
Є. Гребінка протягом майже двадцяти років брав активну участь в українському й російському літературному процесі. В історії нової української літератури йому належить помітне місце серед попередників Шевченка, в творах якого реалізм утвер­дився як певний художній метод.

Народився він 2 лютого 1812 року в сім'ї дрібного поміщика на хуторі Убіжище, поблизу Пирятина, на Полтавщині. Спочатку вчився дома, потім у Ніжинській гімназії вищих наук (1825—1831), закінчивши яку, близько трьох місяців вважався у резерві 8-го Малоросійського козачого полку. Пробув­ши два роки дома після демобілізації, Гребінка на початку 1834р. переїздить до Петербурга, де працює чиновником Комісії духов­них училищ Міністерства народної освіти, одночасно вчителюючи в різних закладах, а з 1838 р. цілком переходить на викладацьку роботу. Тяжка хвороба (туберкульоз) рано звела його в могилу: на 37-му році життя 15 грудня 1848 р. Гребінки не стало. Його тіло було перевезено на Україну й поховано у селі Мар'янівці, поблизу рідного хутора.

Зовсім інакшою була творча біографія Гребінки. Писати він почав рано, ще в гімназії, де на той час вже склалася певна лі­тературна традиція: існував літературний гурток, діяв самодіяль­ний театр, виходили рукописні журнали та альманахи, в списках поширювалися «крамольні» твори Пушкіна, Рилєєва, Грибоєдова і Радищева. У ці ж роки на старших курсах гімназії навчався та­кож Гоголь — душа всіх літературних починань. Саме в Ніжині були написані перші поезії Гребінки, байки та комедія на одну дію «В чужие сани не садись».

Справжній розквіт таланту Гребінки припадає на петербур­зький період. Він зближується з багатьма діячами російської та української культури, двічі друкує збірку байок «Малороссийские приказки» (1834, 1836), публікує окремим виданням розпочатий ще в Ніжині переклад «Полтави» Пушкіна (1836), вміщує свої твори в періодичних виданнях. Одним з перших Гребінка звернув увагу на молодого Шевченка й узяв безпосередню участь в орга­нізації його викупу з кріпацтва та виданні «Кобзаря» (1840). Упорядкований і надрукований Гребінкою альманах «Ластівка» (1841) засвідчив існування літератури українською мовою. На­прикінці 1846 р. він розпочав видання своїх прозових творів, але передчасна смерть обірвала його на восьмому томі.

Гребінка був своєрідним письменником. Його творчий доро­бок, крім уже згаданих байок, складають українські й російські поезії та досить значна обсягом проза російською мовою. Пишучи обома мовами, Гребінка був, як відзначав ще І. Франко, «талано­витим писателем російсько-українським». Своєю творчістю він не­наче уособив історичну своєрідність української літератури, яка виникала, розвивалася й міцніла в безпосередніх зв'язках і взає­модіях з літературою братнього російського народу. Ця її специ­фічна риса склалася історично і була відбиттям споконвічної спільності долі наших народів. Кращі твори Гребінки, зокрема й писані російською мовою, користувалися значним успіхом і, за свідченням І. Панаєва, «дуже подобалися більшості читаючої публіки».

Особливе значення для творчого розвитку Гребінки мала дружня критика й увага з боку В. Бєлінського, який послідовно підтримував кращі здобутки письменника, захищав його від во­рожих нападів консервативних та реакційних журналістів, широко користувався його прозовими творами в боротьбі за перемо­гу реалізму, за торжество «натуральної школи», започаткованої творчістю великого Гоголя.

В українських поезіях Гребінки, тісно пов'язаних з народно­пісенною традицією, висловлюється протест проти наруги над людськими почуттями, зображується важка доля дівчини-сироти, бринить туга за щастям, що проходить мимо. Серед російських віршів, поряд з ліричними поезіями, значне місце займають переспіви українських народних пісень. У романтичній поемі «Богдан» (1843) Гребінка оспівав єдність двох народів-братів — українського й російського — в боротьбі проти спільного ворога, за мир, за возз'єднання. Емоційний характер і щирість більшості поезій Гребінки забезпечили їм широку популярність. Не тільки окремі українські, а й деякі російські вірші ще за життя письмен­ника стали народними піснями. І не дивно, що його пісня «Молода еще девица я была...» й досі прикрашає репертуар ба­гатьох співаків, а слухачі часто не здогадуються, що її проник­ливі рядки написав Гребінка більш ніж століття тому, Гребінка був автором понад сорока повістей, романів і опо­відань, які умовно можна поділити на кілька тематичних циклів: показ окремих сторін українського життя («РассказьІ пирятин-ца», «Вот кому зузуля ковала!», «Мачеха й панночка», «Братья», «Нежинский полковник Золотаренко», «Чайковский»), побут і звичаї чиновницгва («Лука Прохорович», «Дальний родствен-ник», «Верное лекарство», «Йван Иванович», «Искатель места», «Полтавские вечера»), поміщицька сваволя та пригнічення крі­паків («Кулик», «Бьівальщина», «Злой человек», «Приключения синей ассигнации»), загибель «маленької людини» в бездушному середовищі («Записки студента», «Доктор», «Первьій концерт Ру-бини», «Заборов») та ін.

Творчість Гребінки-прозаїка розвивалася в напрямку від романтизму до реалізму. В своїх кращих творах він виходив з естетичних настанов «натуральної школи», єднався з тими

письменниками, які, слідом за Гоголем, сприяли зміцненню но­вого, реалістичного напряму в літературі, посилювали її викри­вальну дієвість. Саме за це його цінували Бєлінський та Некрасов, саме це. в його спадщині згодом привернуло увагу Чехова і Горького.

Неперехідне значення й досі мають класичні байки Гребінки. У процесі становлення нової української літератури, коли визна­чався шлях її розвитку, йшла боротьба за розширення тематич­них обріїв, за її суспільну значимість та ідейну наснаженість, коли характерним було своєрідне співіснування, взаємо зв'язаність різ­них стилістичних напрямків і течій, байка — витвір поетичної фантазії народу — відіграла значну роль у наближенні літерату­ри до життя, до реалізму й народності.

Євгену Гребінці судилося стати найвизначнішим байкарем першої половини XIX ст. «Як байкопис,— зазначав І. Франко,— займає Гребінка перше місце в нашім письменстві». Звичайно,

ще до появи його байок на Україні вже існувала певна традиція. Байка широко побутувала в XVII—XVIII ст., використовувалася в курсах риторик і поетик, входила до перекладних збірників. Відомі звернення до цього жанру Г. Сковороди, І. Котляревського, П. Білецького-Носенка, П. Гулака-Артемовського і Л. Боровиковського. Особливо зросли принадність і авторитет байки після виступу І. Крилова. В. Бєлінський прямо зазначив, що «справжнім своїм торжеством на святій Русі байка зобов'язана Крилову».

Створюючи свої байки під безпосереднім впливом Крилова, наслідуючи кращі літературні й фольклорні традиції та викори­стовуючи здобутки попередників. Гребінка зумів виявити власну творчу індивідуальність. «Гребінка,— за словами І. Франка,— йшов шляхом, прокладеним в російській літературі Криловим, але йшов досить самостійно, не наслідуючи Крилова, вносячи в свої байки український пейзаж і світогляд українського му­жика».

Байка як жанр уже сама по собі передбачає критичне став­лення до зображуваного, його оцінку з певних позицій. У байках Гребінки в першу чергу виявилися соціальні суперечності того­часної дійсності. Оригінальний національний колорит значно по­силив їх реалістичне звучання, зробив зрозумілими для народно­го читача, що, в свою чергу, визначило також їх демократизм і забезпечило певну соціально-критичну спрямованість. Своїм ко­рінням байки Гребінки сягають насамперед у народну творчість, в якій знайшли животрепетне вираження одвічні думи, прагнен­ня й сподівання простого люду. Майже в усіх його байках хижа­кам і гнобителям протиставляється звичайний трудівник як уособлення людяності, працьовитості, моральної вищості. Своє ставлення до явищ .дійсності байкар переважно визначає з на­родних позицій, спрямовуючи гнів проти жорстокої поміщицької сваволі, несправедливості царського суду, потворних породжень суспільного устрою — хабарництва, крутійства та ін.

У цьому відношенні показова класична байка «Ведмежий суд». Запозичивши у Крилова тему (байка «Крестьянин й Овца»), Гребінка знайшов цілком оригінальне її втілення. Лисиця звину­ватила Вола в тому, що він

...пив, як мошенник, брагу,

їв сіно, і овес, і сіль.

Здавалося, Волові не випадало турбуватися, оскільки він не вчинив нічого протиприродного чи тим більше злочинного. Однак суддя Ведмідь та Вовки-підсудки знайшли звинувачення достатнім, щоб «його по-своєму судить». «Трохи не цілі сутки» мудру­вали вони над справою. «Воно було б зовсім не диво,— сердито ревів Ведмідь,— коли б він їв собі м'ясиво», а Вовки заповзято завивали: «А то він сіно їв!» Безглуздість звинувачення тільки підкреслює цілковиту штучність розпочатої справи для формаль­ного засудження Вола, бо він «ситенький був», а судді, як відо­мо, розумілися саме на «м'ясиві», що, зрештою, визначило й вирок:

Понеже Віл признався попеластий,

Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті,

Так за такі гріхи його четвертувать

І м'ясо розідрать суддям на рівні часті.

В чудовій своєю художньою лаконічністю й дотепністю, сти­лістично тонкій і влучній, пересипаній канцеляризмами байці постає яскрава картина судового свавілля — від повної безза­хисності невинного підсудного, якому й слова не дали промовити, і аж до типового факту, що донощику, Лисиці, теж перепадає частка — «ратиці» нещасного Вола. Ідейний зміст байки настіль­ки прозорий, що вона навіть не увінчується звичайною для жан­ру мораллю, зате сама назва — «Ведмежий суд» — постає афо­ристичним узагальненням судового свавілля.

Оглядаючи Гребінчині байки, І. Франко писав: «Його сати­ра не широка і не їдка, хоч зовсім не безідейна, гумор вільний і далекий від шаржу...» М. Рильський теж відзначав саме цю особ­ливість байок: «Кажуть, що до сатири Гребінка рідко сягає. Так, але буває й гумор, що б'є досить сильно і влучно, і цей гумор має у Гребінки безперечно національний, не позбавлений лука­вості характер». При цьому М. Рильський посилався саме на «Ведмежий суд».

Ще показовішою в цьому плані видається нам байка «Ри­балка» (паралель у Крилова «Крестьяне й Река»), Навесні у Ри­балки сталася біда: примхлива річка «Оржиця заграла, і ятір, граючи, водою занесла». Розлючений Рибалка пішов до «Сули скажену позивать», але побачив, що саме по Сулі, в яку впадав Оржиця, «пливуть хлівці, стіжки, діжки, усякий крам», а між тим добром і «його ниряє ятір». Зрозумівши всю безглуздість свого наміру — річку у річки ж позивати,— «здихнув Рибалочка да і назад поплівсь». Співчуття до потерпілого байкар не без друж­ньої іронії висловлює в теплому зверненні до Рибалки: «А що, земляче, пожививсь?» Але на цей раз Гребінка не уникає і при­кінцевої моралі, в якій недвозначно розкриває соціальну суть алегоричної розповіді:

Ось слухайте, пани, бувайте ви здоровії

Еге, Охріменко дурний:

Пішов прохать у повітовий,

Що обідрав його наш писар волосний.

«Рибалка» відзначається самобутнім мовностилістичним ко­лоритом, національними образами, локальними ознаками і на­віть автобіографічними подробицями. Принагідне байкар порушує ще одну тему: висміюючи захоплення панів чужими краями (вони, мовляв, «народ письменний страх, бував у всяких школах», все знають — й «арабську цифру», й «закон турецький», «все тямлять, джеркотять, як гуси, по-німецьки»), він закликає «домівки не цуратись». Щодо цього цілком виправдана конкретизація місця дії — «у нашій стороні» та згадування річок Оржиця і Сула, визнання Рибалки «земляком».

У інших байках також мова йде переважно про багатих і бідних, сильних і слабких, про повну безправність і беззахисність бідного люду («Зузуля та Снігир», «Ворона і Ягня», «Будяк та Коноплиночка», «Рожа да Хміль»). У байкових узагальненнях Гребінка досить категорично підкреслює полярність інтересів тру­дівника і пана:

То, сказано,— пани, щоб день у день гуляли,

А ми, неграмотні, щоб хліба заробляли.

(«Рожа да Хміль»)

Як тільки пан із паном зазмагався,

Дивись — у мужиків чуприни вже тріщать.

(«Школяр Денис)

Іронічними рядками байки «Вовк і Огонь» немовби підсумо­вується досвід цих взаємин:

Мій батько так казав: «З панами добре жить,

Водиться з ними хай тобі господь поможе,

Із ними можна їсти й пить,

А цілувать їх — крий нас боже»

Прикметне, що саме цю байку Пушкін, за переказами, зби­рався перекласти на російську мову.

Зіставляючи дві моралі — панську й народну, хижацьку й гу­манну,— Гребінка наголошує на моральній вищості простого люду. Трудівники порівнюються з «найкращим зерном», з налитими ко­лосками, а пани — з «половою навісною», з порожніми колоска­ми, що «ростуть на ниві даром» (байки «Пшениця», «Ячмінь»),

Для своїх алегорій байкар добирає промовисті імена. З одного боку виступають Ведмідь, Вовк, Лисиця, Будяк, Орел, Хміль, з другого — Віл, Зозуля, Снігир, Ягня, Коноплиночка, Рожа. Вдало використовуючи характерні природні ознаки та якості різ­них представників тваринного й рослинного світу, враховуючи фольклорні традиції й народне сприйняття навколишньої приро­ди, Гребінка прозоро й стисло висловлює свої думки, робить їх зрозумілими для кожного читача.

Гребінка не випадково назвав свої байки «приказками». Саме з народних приказок було почерпнуто виключно точні, афори­стично стислі сатиричні образи й мовні засоби для зображення найрізноманітніших явищ, саме з приказок у байку вливався мо­гутній струмінь гумору й словесних барв. Окремі приказки лягли в основу сюжету («Школяр Денис», «Верша та Болото» та ін.), а часом визначили композицію байки як розгорнутої метафори («Могилині родини»). Інколи зустрічаємо виразні «портретні» ха­рактеристики (цар у байці «Грішник»), реалістичні побутові де­талі, майже документальний етнографічний колорит, майстерно написані пейзажі. У більшості байок розповідна частина постає своєрідним оповіданням з гострим конфліктом, а самі вони будую­ться у формі діалога з зазначенням дійових осіб («Ячмінь», «Со­ловей») або діалога, який, займаючи більшу чи меншу частину твору, графічно не виділяється («Могилині родини», «Верша та Болото», «Зузуля та Снігир»). Байки з монологічною будовою оживляються активним зверненням оповідача до вдаваного спів­розмовника або навіть цілої групи слухачів («Школяр Денис», «Утята да Степ», «Рожа да Хміль»). Постійна присутність бай­каря відчувається майже завжди: він не відділяє себе від певної участі в оповіданих випадках або причетності до них, що дозво­ляє визначити авторське ставлення до зображуваного, приховане інколи вдаваною наївністю розповіді.

М. Рильський підкреслював: «Реалістична основа байок Гре­бінки цілком очевидна». Це стосується байок із запозиченими сю­жетами і тим більше тих, що постали не з літературних зразків, а грунтуються на реальному факті чи події, мають конкретних прототипів, хоч відомості про них до нас не дійшли. Панько й Онисько, Охрім і Опанас, школяр Денис, Іван і Петро Деркач, суддя Глива і сивий Кіндрат, «панства чортів тиск», Грицько Підсака з дядьком та інші персонажі Гребінчиних байок втрати­ли індивідуальні риси й сприймаються кожним поколінням чита­чів по-різному. Але не втратилася — і ніколи не втратиться! — художня сила кращих, справді народних витворів видатного бай­каря. Окремі вирази байок, навіть їхні назви, взяті з народних

джерел, у свою чергу пішли в народ як приказки, стали крила­тими словами («А Лебедь плись на дно — і випурнув, як сніг», «Мовчи! почують — будеш битий», «Лисичці ж ратиці оддать», «Ведмежий суд», «Менший там не втне, де більший геть-то змо­же» і т. д.).
Случайные рефераты:
Реферати - Життя та творчість Тараса Шевченка
Реферати - Колискові пісні
Реферати - І злитись знову зі своїм народом (Олена Теліга)
Реферати - Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах "Маруся Чурай" (курсова робота)
Реферати - Дитяча творчість Івана Франка
Реферати - Микола Вінграновський
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 22
    Гостей: 22
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта