Естетичне почуття як духовне і ідеальне почуття
Естетична свідомість це своєрідна абстракція є насамперед особливим духовним утворенням, яке характеризує естетичне ставлення людини або суспільства до дійсності. Естетична свідомість – форма свідомості, що відтворює рівень естетичного освоєння світу.

Естетична свідомість суспільства, як і окремої особистості, формується тільки на основі естетичної практики в її різноманітних формах. Багатогранність естетичної практики суспільства або особи породжує і відповідну багатогранність естетичної свідомості, структура якої досить складна. Розглянемо найсуттєвіші елементи естетичної свідомості, а саме: естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал та естетичну теорію. Що ж до мистецтва, яке існує і як форма естетичної діяльності, і як форма естетичної свідомості, то про нього йтиметься в окремому розділі. Отже, зупинимося на послідовній характеристиці елементів естетичної свідомості.

Почуття та емоції, які переживає людина в процесі свого існування в світі, численні і різноманітні за характером, структурою та психологічним механізмом їхнього протікання. Одні з них – голод, холод, страх, осторога – близькі до тваринних, інші вважаються специфічно людськими і детермінуються відповідно суспільними і культурними причинами. Естетичне почуття належить якраз до останніх і є одним з найскладніших видів духовного переживання, найблагороднішим із почуттів людини. Слід, проте, зазначити, що воно не є вродженим, притаманним людині з перших днів життя. Як показують наукові досліди, естетичне почуття зароджується у дитини досить пізно або не зароджується зовсім, якщо дитина за якихось обставин росте поза людським оточенням.

Естетичне почуття, як почуття духовне й ідеальне, з'являється за умов відносної свободи людини від практичних потреб. І це зрозуміло. Адже здібності естетичного сприймання збільшуються у зв'язку із розвитком загальних здібностей і можливостей людини, які, в свою чергу, залежать від загального соціально-економічного та духовного рівня розвитку суспільства і людства в цілому. При цьому естетичне почуття, як багатство людської чуттєвості і духовності, виникає і розвивається під впливом різноманітних форм практичної діяльності, в яких людина стверджує себе не тільки як істота, що потребує певних матеріальних умов для існування, а й як істота, що вільна і здатна творити поза такими потребами. Тобто сфера почуттів формується у людини як сфера не лише практичного, а й духовного зв'язку з навколишнім світом.

Зір, як відомо, властивий майже всім видам вищих тварин, але оком, що вміє насолоджуватися красою предметів, володіє лише людина. Орган слуху також властивий багатьом тваринам, однак музичний слух є тільки у людини. Утворення зовнішніх почуттів, які забезпечують пристосування живих істот до навколишнього середовища,– це наслідок довготривалої біологічної еволюції світу, а виникнення і розвиток естетичних духовних почуттів – результат усієї соціальної історії людства.

Відповідно до різноманітних форм діяльності та спілкування народжуються і розвиваються у людини музично чутливе вухо, сприйнятливе до краси око – тобто почуття-здібності до людської насолоди світом. Активне сприймання довколишнього світу через форми людської чуттєвості не є здатністю, що закладена в нас природою (на відміну від самих органів чуття), а є продуктом культурно-історичним. Форми споглядання і уявлення аж ніяк не задаються анатомо-фізіологічними особливостями органів сприймання. Вони виникають і розвиваються залежно від форм діяльності людини та розмаїтості їх. Слід при цьому пам'ятати, що органи чуття функціонують у тісному зв'язку між собою, всією нервовою системою та мозком.

Отже, хоч естетичне почуття і не опосередковується раціональним мисленням, проте воно теж є інтелектуальним процесом, що здійснюється людиною як цілісним суб'єктом. Це дає право назвати людські почуття теоретичними; інтелектуальними на відміну від почуттів тварини, які діють як рефлекторні – у відповідь на зовнішнє подразнення. Розвиток людського почуття тісно пов'язаний з розвитком інтелекту людини як у філогенезі, так і у онтогенезі.

Оскільки людські почуття опосередковували не тільки взаємодію людини з явищами природи, а й трудовий процес, то це, у свою чергу, спонукало вдосконалення інтелектуальних здібностей, розвиток мозку. Відомий філософ Е. Ільєнков так описує цей процес: «Власна форма» (фізіологічна форма) органів - сприймання людини подібна до «форми воску» саме в тому відношенні, що в ній структурно-фізіологічно не «закодована» заздалегідь (апріорі) жодна з форм їхнього діяльного функціонування.

Структурно вони пристосовані еволюцією саме до того, аби сприймати форму будь-якого предмета погоджувати свою діяльність з будь-якою предметною формою. «Форми споглядання», як і «форми мислення»,– пише він далі, – ні в якому разі не наслідуються фізіологічне, тобто разом з анатомією органів мислення і сприйняття. Вони щоразу відтворюються в індивідуумі шляхом вправ цих органів і наслідуються особливим шляхом – через форми тих предметів, які створені людиною для людини, через форми й організацію предметно-людського світу. Культура, створена працею людини, є матеріальним носієм форм мислення і форм споглядання, через що вони передаються від одного покоління до другого».

Культура, її предметні окреслення, духовний зміст, а також людська спільнота – то є носії форм відчуття світу і форм мислення. Окрема людина оволодіває такими формами індивідуально – через різні способи діяльності і спілкування, через гру та навчання. Поза світом культури та людської спільності ці родові властивості людини не розвиваються. Інакше кажучи, спосіб передачі родових властивостей є соціокультурним, а не біологічним, генетичним, як у тварин.

Біологічними та генетичними у людини є лише передумови для соціальної форми життєдіяльності, для відповідних форм споглядання і мислення. Вони формуються у ранньому дитинстві і перетворюються у справжні психічні механізми, а далі діють як «природні» здібності людини. Тому вони і здаються такими ж природними особливостями людської істоти, як і анатомічний склад її тіла. Ці здібності властиві усім людям, різняться лише мірою їхнього розвитку та культурно-етнічними особливостями прояву. Ось чому складається враження, що форми мислення та форми споглядання і чутливості успадковуються так само, як колір очей і форма носа.

Індивід, що тільки-но входить у життя, має готовим не лише соціально-економічний устрій, а й певну культуру суспільства, матеріальні і духовні цінності. Для нього вони стають умовами його дійсного буття. Тільки вже у процесі практичного привласнення індивідом соціального досвіду, що виступає як світ його дійсного буття, починають олюднюватися його первісні біологічні вимоги та почуття, формуються суто людські духовні потреби і здібності. До таких належать естетична потреба, а також естетичне ставлення як здатність задовольняти її.

Естетична потреба виникає лише при наявності естетичного почуття – цієї підвалини духовного ставлення до світу. Іншими словами: естетичне почуття є тим духовним утворенням, яке визначає ступінь соціалізації індивіда, рівень піднесення його потреб до суто людських.

Слід при цьому зауважити, що людина не може задовольнити якусь окрему потребу, не задовольняючись цілком як особистість. Наприклад, у звичайних умовах людина не буде пити з калюжі, навіть якщо її мучить спрага. Треба, щоб вона опинилася в таких обставинах, коли відсутність не умов, а самої питної води поставила її перед вибором: пити з калюжі або вмерти від спраги. А от за звичайних умов (при всій різноманітності їх) естетичне почуття людини, її ціннісна орієнтація обумовлюють форму і характер задоволення поряд з практичними потреб естетичних і є важливою соціальною характеристикою особистості. Відповідна структура культурних та художніх цінностей певної епохи має по відношенню до індивіда нормативний характер. Засвоєні індивідом в процесі соціальної взаємодії і духовного виховання естетичні цінності, що панують у суспільстві, є для нього орієнтиром в його естетичному ставленні до дійсності, слугують еталонами формування особистого духовного світу, внутрішньої структури особи.

Опосередкованість естетичного надбання попереднім, зафіксованим у культурі досвідом людства, є однією з причин спільності естетичного почуття людей. Щоправда, міра такої спільності різна. Характер світосприймання може бути загальним для цілої історичної епохи. Найвиразніше це відчувається в мистецтві. Саме тому романтичне світосприймання легко відрізнити від реалістичного або натуралістичного під час спілкування з відповідними творами мистецтва.

Не виключена можливість також знайти схожість естетичного почуття в національно-етнічній спільності людей. Залежить це передусім від соціально-культурного розмаїття людської спільності: чим складніша соціальна, культурна, етнічна, демографічна структура суспільства, тим різноманітнішими є естетичні почуття людей.

Форми естетичного світосприймання, що панують у суспільстві, виступають по відношенню до окремого індивіда не у вигляді норм, які нав'язують певне ставлення людини до дійсності, – вони скоріше набувають значення моделей, на основі яких людина будує власну систему світосприймання. Від того, який комплекс соціокультурних факторів найбільше вплине на індивідуальний розвиток особи, залежить якість індивідуального естетичного почуття.

Ступінь його розвитку також індивідуальний і значною мірою залежить від зусиль самої особи, її здатності оволодіти багатством естетичної культури. Ступінь розвиненості естетичного почуття є водночас і мірою соціалізації особистості. Низький рівень його свідчить про низьку духовність людини, про нездатність її піднятися до справді суспільної форми будь-якого акту життєдіяльності. Бездуховність, ницість, грубий утилітаризм потреб і бажань особистості свідчать про нерозвиненість естетичного почуття.

Звичайно, не можна не враховувати об'єктивні соціальні умови, які можуть бути несприятливими для естетичного розвитку як окремої особи, так і переважної більшості населення. Тому доступність багатств естетичної культури, тобто рівні права всіх людей на освіту, на володіння інформацією, на використання бібліотек, музеїв та інших закладів культури є важливою умовою соціальної справедливості і рівності.

Ступінь розвиненості естетичного почуття суттєво впливає на характер і якість суспільної діяльності людини. Найвиразніше це відчувається у потягу до краси, довершеності, гармонії. Саме як сутнісна характеристика особи естетичне почуття накладає відбиток на будь-який прояв діяльності та духовного переживання людини. Воно не тільки забезпечує гармонізацію зовнішнього світу через діяльність, а й збагачує, робить багатоманітними внутрішній світ людини, її духовні устремління.

Безсумнівно, що особливий вплив на розвиток естетичного почуття здійснює мистецтво. Саме художньо-мистецькі надбання розвивають здібність чуттєво сприймати світ по-людськи, тобто у формах культурно розвиненого споглядання. В цьому і полягає спеціальна місія художника та його твору в розвитку всієї цивілізації. Мистецтво розвиває вищі, найбільш рафіновані форми людського споглядання та спеціально культивує здібність інтелектуального уявлення, яка в нижчих формах свого розвитку виникає значно раніше і незалежно від мистецтва, але потім стає тим підґрунтям, на якому виникають особлива, художня творчість, інтуїція, фантазія, творче уявлення. Певною мірою мистецтво є досвідом світосприймання, воно забезпечує збереження не тільки культури почуттів, а й сфери їхнього розвитку і збагачення. З допомогою мистецтва ми розвиваємо і збагачуємо особистий, індивідуальний досвід світосприймання, розширюємо вміння осягти внутрішній світ іншої людини, бачити і відчувати світ чужими очима. А отже, ми розвиваємо в собі здатність співчувати іншому, відчувати чужу радість і біду.

Естетичні почуття, таким чином, є підвалинами естетичної свідомості, на яких можуть формуватися складніші елементи її структури, що забезпечують естетичний розвиток і вдосконалення особи та суспільства. Мається на увазі естетичний смак, естетичний ідеал, естетичні погляди і теорії.

Список літератури

1. Редакція літератури з історії, права, економіки Редактори: П.М.Гвоздецький, Н.М.Шевченко Левчук Л. Т. та ін.

2. Естетика: Підручник / Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. – К.: Вища шк., 2000. – 399 с.

3. Кучёрюк Д. Ю. Естетика праці. Ціннісні відносини. Творчість. Людина. К.., 1989.

4. Банфи А. Философия искусства. М., 1989. С. 113.
Случайные рефераты:
Реферати - Леонід Смілянський
Реферати - Олесь Гончар
Реферати - Михайло Грушевський – видатний український історик. Політична та громадська діяльність Михайла Грушевського
Реферати - Підручник з літератури в східній діаспорі
Реферати - Історична повість Богдана Лепкого "Мотря": хронотопічна структура твору
Реферати - Життя та творчість Михайла Драй-Хмари
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 16
    Гостей: 15
    Пользователей: 1

    Партнеры сайта