Ернест Хемінгуей
Ернест Міллер Хемінгуей народився 21 липня 1899 р. в містечку Оук-Парк на середньому Заході США. Він був другим із шести дітей лікаря Кларенса Едмунда Хемінгуея та його дружини Грейс Ернестіні Холл. Батько захоплювався природою, полюванням, риб­ною ловлею. Мати — музикою, їх син успадкував від матері любов до мистецтва, артистизм, почуття ритму (воно пізніше стало однією з особливостей його прози), які своєрідно поєднувалися з любов'ю до природи, мисливства та спорту. Він отримував насолоду, слухаю­чи музику, захоплювався живописом, багато читав і не уявляв собі життя без рибалки, полювання, без лісів, гір і моря.

У школі йому все давалося легко. Улюбленець учителів, він диву­вав їх своїми нестандартними творами. Юнак захоплювався літера­турою, дуже багато читав. З англійських авторів йому найбільше подобалися Чосер, Шекспір, Стівенсон, Кіплінг, з американських-Марк Твен. У школі він набув перших навиків роботи журналіста: був репортером і редактором шкільної газети, опублікував понад ЗО статей, заміток, фейлетонів, друкувався в шкільному літературно­му журналі. У перших літературних спробах Хемінгуея відчувався вплив Джека Лондона та ОТенрі. Ернест закінчив школу 1917 р. і, попри бажання батьків, відмовився продовжувати навчання далі. Він збайдужів до науки і книг, його вабило до себе життя, повне пригод і небезпек, яке і стало його "університетами". Хемінгуей хотів навчитися писати про все, що бачив, про що довідався, тому почав працювати в газеті. Ця праця була доброю школою для по­чатківця.

Хемінгуей знайшов собі строгого вчителя, редактора Піта Веллін­гтона, який висував чіткі вимоги до репортерів. Вони були сформу­льовані у "Ста заповідях газетяра". Наведемо деякі з них, щоб зро­зуміти, що вони багато в чому збігаються з принципами роботи Хе­мінгуея, з його розумінням творчості. "Пиши короткими речення­ми... Перший абзац має бути коротким. Мова - сильною. Ствер­джуй, а не заперечуй. Уникай прикметників, особливо гучних, типу "надзвичайний", "чудовий", "грандіозний", "величний . Отже, кон­кретність описів, простота і лаконізм - це перші уроки майстер­ності. Пізніше Хемінгуей називав ці правила найліпшими і так ви­значив їх роль: "Жодна людина, котра відчуває і хоче писати прав­диво, який би не мала талант, не може добре писати, відкинувши їх". У газеті письменник не лише засвоював секрети літературної майстерності, а й виїжджав на місця злочинів і таким чином пізна­вав "дно" життя (цей матеріал письменник використав в опові­данні "Убивці").

Коли Америка вступила в першу світову війну, Хемінгуей рвався на фронт, але через поганий зір (око було ушкоджене під час за­нять боксом) йому відмовили. Тоді юнак попросив зарахувати його до Червоного Хреста, і він як водій медичної машини отримав при­значення в Європу. Там він, прагнучи бути ближче до фронту, опи­нився в Італії, де своєю машиною їздив на передову. Під час одного з таких виїздів він був декілька разів важко поранений в ноги. Зав­дяки мистецтву лікарів Хемінгуей одужав, але після повернення до­дому перебував у пригніченому стані. Більшість дослідників та рідні схильні вважати, що ця депресія була наслідком війни і поранення. Вони назавжди травмували свідомість письменника, він не спав но­чами, згадуючи війну, багато говорив про її жорстокі безглуздя. За участь у війні, за мужність і відвагу він був нагороджений військо­вим хрестом та срібною медаллю (найвищою нагородою Італії для іноземців).

Як кореспондент газети у Канаді та Парижі Хемінгуей висвітлю­вав міжнародні конференції в Генуї (1922), в Рапалло (1923), писав про окупацію Руру, про італійських фашистів. Він одним з перших засудив італійський фашизм, викрив демагогію Муссоліні, висвітлю­вав трагедії греко-турецької війни (1922-1923), очевидцем якої був, і політико-дипломатичний механізм її виникнення.

Згодом Хемінгуей, зважившись врешті стати письменником, по­кинув роботу журналіста. Ще в Америці 1920 р. він познайомився з письменником Шервудом Андерсоном, який дав йому перед виїз­дом у Париж листа з рекомендацією до Гертруди Стайн. Хемінгуей знайомиться з письменницею, входить до її літературного естетсь­кого гуртка, який складався з найвидатніших модерністів того часу, зокрема Джеймса Джойса, Езри Паунда, Томаса Стернза Еліста. Він вчиться у них, але засвоює лише те, що співзвучне йому самому. Зокрема, він бере до уваги вимоги Гертруди Стайн писати стислі­ше, зображати, а не описувати, наголошувати на змістовому по­вторі. Рекомендаційний лист Андерсона відкрив перед Хемінгуеєм можливість користуватися найліпшими приватними бібліотеками. Він багато читає Текспіра, Стендаля, Бальзака, Чехова, Толстого, Достоєвського, яких вважає своїми справжніми літературними вчи­телями. Хемінгуей вчився писати не тільки у письменників, а й у художників. Прекрасні музеї Франції та Іспанії відкривали перед ним цю можливість. Найближчим його літературному хистові був Поль Сезанн. Хемінгуей говорив, що з жипопису він "запозичував принципи зображення світу".

Уже першими своїми публікаціями Хемінгуей заявив про себе як про оригінального митця. Збірка оповідань "В наш час", опублі­кована 1925 р., є своєрідним циклом новел, об'єднаних одним ге­роєм - Ніком Адамсом, що увібрав у себе багато рис самого авто­ра. Цю публікацію можна назвати прологом до зрілої творчості Хемінгуея.

Справжній успіх прийшов до письменника після того, як він опублікував свій перший роман "І сонце сходить" (друга назва -"Фієста"). Епіграфом до цього роману є слова, які пізніше стали всесвітньо відомими: "Ви всі - втрачене покоління", їх уперше по­чула Гертруда Стайн від якогось француза, власника гаража, який сказав своєму молодому помічникові: "Нічого ви не вмієте, ви -втрачене покоління". Стайн передала ці слова Хемінгуеєві. Після публікації "фієсти" вони стали широко відомими і почали вико­ристовуватися для позначення певного соціально-психологічного феномена: словами "втрачене покоління" називали людей, що пройшли через випробування першої світової війни і втратили не тільки фізичне здоров'я, але й віру в розумність світу, в життя, в майбутнє. Настрої, глибинний біль цих людей передавали у своїй творчості письменники, які теж пройшли крізь пекло війни. Се­ред них американці Джон Дос Пассос і Френсіс Фіцджеральд, англієць Річард Олдінгтон, німець Еріх Марія Ремарк. Безперечно, Ернест Хемінгуей у своїх творах багато розповідає про це покоління, травмоване війною, і є представником літератури "втраченого покоління”. Та від інших він відрізняється тим, що зумів побачити своє покоління не тільки в безнадії, а й у пошуках позитивних вартостей життя.

2. Спрямування наступного роману Хемінгуея «Прощавай, зброє!» (1929) — гуманістичне запе-речення війни, антимілітаристський характер. У 30-х роках він видав також художньо-нарисові

книжки: «Смерть пополудні», «Зелені узгір'я Африки». А свій соціально-психологічний твір про рибалку Гаррі Лефгана, котрий намагається боротися з ворожим йому світом багатіїв, «Маєш і не маєш» Хемінгуей пише під впливом подій еко­номічної кризи у США.

У роки громадянської війни в Іспанії Хемінгуей провів багато місяців в оточеному Мадриді і на фрон­ті, написав низку нарисів та статей про героїчних іспанських республіканців, п'єсу «П'ята колона» і роман «По кому подзвін» (1940), в яких розповідав про криваві та трагічні роки громадянської війни. Герой цього твору (як і в більшості творів письмен­ника) — американець, який живе і діє на чужині.

Хемінгуей був людиною неординарною, фізич­но витривалою, мужньою, сильною. У 60-річно-му віці він мав зріст 185 см, 90 кг ваги, міг поціли­ти з пістолета на відстані півсотні метрів у цигар­ку, яка була в роті когось із знайомих; в молоді роки він вистояв раунди проти чемпіона важкої ваги; входив у клітку з левами; був непоганим спринтером, умів, ніби справжній матадор, убити бика, був прекрасним яхтсменом, гірськолижни­ком, плавцем, снайпером, рибалкою (одного разу впіймав рибу вагою 468 фунтів).

У роки другої світової війни Хемінгуей у чині майора мав свою «армію» (100 багнетів), яка була моторизованою і з якою він бував у тилу у німців далеко від армії; одного разу звільнив французьке місто, ввійшов у Париж скоріше за командуючого, за що мало не потрапив до військового суду, бо згід­но із Женевською конвенцією кореспонденти не мали права брати в руки зброю, а Хемінгуей був військовим кореспондентом. Хемінгуей багато пи­сав про війну європейських народів проти фашиз­му. Під час цієї війни разом із друзями він плавав на своїй яхті «Пілар», вистежуючи німецькі підвод­ні човни і викликаючи літаки США. Навіть думав зустрітися з таким човном, пришвартуватися до нього і підірвати себе разом із ним.

У повоєнний час письменник видав оповідан­ня і невеликий роман про другу світову війну «За рікою у затінку дерев». У цей період американ­ська література була в занепаді, її виводить із цього стану саме Хемінгуей — у 1952 році він пише фі­лософську повість «Старий і море», за яку одер­жав Нобелівську премію. Цей твір мав нечуваний успіх, він розпродався за 48 годин у кількості 5 мільйонів 435 тисяч примірників.

Довгий період Хемінгуей жив на Кубі (1939-1960) в містечку Сант-Франціско де Паула, непода­лік від Гавани. Тяжка хвороба, неможливість плідно працювати, невдоволення політичною ситуацією у США на початку 50-х років — так званою «холод­ною війною» — призводять письменника до депре­сії. В 1960 році він повертається у США. Його ліку­ють, але невдало, і в 1961 році у пориві відчаю він пострілом із вінчестера покінчив із життям.

По смерті Хемінгуея виходили твори, які лишили­ся в рукописах: «Свято, яке завжди з тобою» — книга спогадів, незакінчений роман «Острови в океані».

3. Хемінгуея люблять і високо цінують у цілому світі, про нього дуже багато пишуть. Його творчість суттєво вплинула на численних митців Європи та Америки. А тому хочеться навести його слова про працю письменника, до якої сам Хемінгуей ставився надзвичайно серйозно: "Нема на світі справи важчої, ніж писати просту, чесну прозу про людину. Спочатку треба вивчити те, про що пишеш, а потім навчитися писати. На одне і друге йде все життя”.
Случайные рефераты:
Реферати - Леся Українка – життя і творчість
Реферати - Версифікація Оксани Лятуринської
Реферати - Особливості поетичної творчості Василя Стуса
Реферати - Життя і творчий шлях Івана Карпенко-Карого
Реферати - Архип Тесленко
Реферати - Образ землі у романі "Сто років самотності" Г. Гарсіа Маркеса, повісті "Fata morgana" М. Коцюбинського та міфі про Антея
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 7
    Гостей: 7
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта