Епікуреїзм як етичне вчення античного Риму

---

Епікурейцями називають тих, хто, не замислюючись, віддає перевагу матеріальним радощам життя, хоча це неточно характеризує їх філософію, оскільки сам Епікур першість відводив задоволенням духовним - як найменше залежним від зовнішніх умов а, отже, приводять людину до стану спокою і незворушності. Плотський світ – головне для епікурейців. Епікуреєць не має пана, він свободовільний. "Поки ми існуємо, немає смерті; коли смерть є, нас більш немає".

Життя – ось головна насолода (вмираючи, Епікур приймав ванну і просив принести йому вина). Людей же, що прагнуть тільки до матеріальних задоволень, правильніше називати гедоністами.

Головні моменти епікуреїзму:

Все складається з атомів, які можуть мимоволі відхилятися від прямолінійних траєкторій.
Людина складається з атомів, що забезпечує їй багатство відчуттів і задоволення.
Боги байдужі до людських справ.
Світ відчуттів не ілюзорний, він – головний зміст людського життя, все інше, зокрема ідеально-мислительне, "замикається" на плотському житті.
Епікурейці вважали, що для щасливого життя людині необхідне:

Відсутність тілесного страждання;
Незворушність душі;
Дружба.
Найбільшим представником грецького епікуреїзму еллінізму є в першу чергу сам Епікур. Римський епікуреїзм представляли Лукрецій Кар і Кацій; цей напрям вплинув також на римський еклектизм.

Учення Епікура

Епікур прагнув дати практичне керівництво для життя (етику); цьому служила фізика, а останній — логіка. Вчення Епікура про природу, по суті справи, демократичне учення: нескінченне число і різноманітність світів, що спонтанно розвиваються, є результатом зіткнення і роз'єднання атомів, крім яких не існує нічого, окрім порожнього простору. У просторі між цими світами, безсмертні і щасливі, живуть боги, не піклуючись про світ і людей. Таким же чином виникають і зникають живі істоти, а також душа, яка складається з якнайтонших, якнайлегших, найбільш круглих і рухомих атомів.

Пізнання природи є не самоціль, воно звільняє людину від страху марновірств і взагалі релігії, а також від боязні смерті. Це звільнення необхідне для щастя і блаженства людини, суть яких складає задоволення, але це не просте плотське задоволення, а духовне, хоча взагалі всякого роду задоволення самі по собі не є поганими.

Проте духовне задоволення стійкіше, бо воно не залежить від зовнішніх перешкод. Завдяки розуму, дару богів, за який вони не вимагають ніякої подяки, прагнення повинні приводитися в згоду (симетрію), що припускає задоволення, причому одночасно досягається не порушуваний неприємними переживаннями спокій, незворушність (атараксія), в якому і полягає дійсне благочестя. Епікур закликав людину порівнювати задоволення, які вона отримує, з можливими наслідками.

"Смерть не має до нас ніякого відношення, - стверджував цей мислитель, - коли ми живі, смерті ще немає, коли вона приходить, то нас вже немає".

До громадськості (особливо державі і культу) мудрець повинен відноситися дружньо, але стримано. Девіз Епікура: "Живи відокремлено!"

Лукрецій Кар

Тіт Лукре́ций Кар (лат. Titus Lucretius Carus, ок. 99-55 до н. е.) - римський поет і філософ. Вважається одним з яскравих прихильників атомістичного матеріалізму, послідовником учення Епікура. Покінчив життя самогубством, кинувшись на меч.

На зорі зародження римської філософської термінології Лукрецій в своїй основній праці - філософській поемі "Про природу речей" (лат. De rerum natura) - вдягнув своє учення в струнку поетичну форму. Слідуючи теорії епікуреїзму, Лукрецій Кар постулював свободу волі людини, відсутність впливу богів на життя людей (не відкидаючи, проте, саме існування богів).

Він вважав, що метою життя людини повинна бути атараксія, аргументовано відкидав боязнь смерті, саму смерть і потойбічне життя: на його думку, матерія вічна і нескінченна, а після смерті людини її тіло знаходить інші форми існування. Розвивав вчення про атомізм, широко пропагував ідеї фізики Епікура, попутно торкаючись питань космології і етики.

Ідеал Лукреція - мудрець, що пізнав закони життя і природи, звільнився від марновірства, що віддалився від хвилювань і насолоджувався своїм душевним спокоєм. Епікурейська етика в основі своїй аполітична. Вона виправдовує індивідуалізм, відчуження людини від суспільного життя. Перед життям повному метушливих турбот, віддаленому від природи і обтяженому боротьбою він віддає перевагу життю первісного суспільства. Проте Лукрецію чужий песимізм.

Преклоніння перед природою, віра в її невичерпні сили з'єднується у нього з апологією людського розуму, проникаючого в самі глибокі таємниці всесвіту і що є джерелом дійсної мудрості. У цьому сила оптимізму Лукреция.

Для філософів-матеріалістів пізнішого часу саме Тіт Лукреций Кар є головним пропагандистом і доксографом учення Епікура. Його філософія дала щонайпотужніший поштовх розвитку матеріалізму в античності і в XVII-XVIII століттях.

Случайные рефераты:

Реферати - Жанр української байки

Реферати - Олег Ольжич

Реферати - Поет-лірик Олександр. Олесь

Реферати - Біографія Степана Пушика

Реферати - Василь Еллан-Блакитний

Реферати - Образ скупого в українській та світовій літературі