Економічний розвиток України у другій половині 19 ст
В сучасній українській історичній науці значно підвищився інтерес до проблем пореформеного розвитку країни у другій половині XIX - на початку XX ст. Це викликано не тільки необхідністю перегляду поглядів радянської історіографії, але й потребою засвоєння значного історичного досвіду, відродження певних традицій, які повинні відіграти позитивну роль у розвитку ринкових відносин сьогоденної України.

Пореформений стан Росії у другій пол. XIX ст., а в її складі й більшої частини України знаменувався проявом загальноімперських і суто національних факторів соціально-економічного розвитку окремих регіонів держави. З точки зору зародження і становлення, а також модернізації економіки виділялися південно-східні райони, тобто та частина України, де найбільш значущим елементом виступала промисловість. Пік розвитку і результативність здійснення реформ 60-х і наступних років припадає на кінець XIX - початок XX ст. Саме в цей час відбувається розвиток торговельного підприємництва, утвердження в економіці, особливо у промисловості, великих монополістичних об’єднань.

В українській історичній науці цій проблемі приділяється недостатньо уваги, хоча останнім часом науковці все активніше звертаються до неї. Окремі питання становлення ринкових відносин в Україні розглядають у своїх дослідженнях І. О. Гуржій та О. А. Пиріг.

Проблеми торговельно-промислового обміну між Україною та Білорусією, Молдовою простежуються у публікаціях К. Завальнюк та Р. І. Стовбун. Праці Б. А. Кругляк розглядають національні та соціальні аспекти діяльності торговельної буржуазії, розвиток ярмаркової торгівлі, М. К. Шацилло - питання трансформації купецтва, В. В. Крутіков - чисельність та прибутки української буржуазії напередодні революції 1905-1907 рр.

Широкий спектр загальних питань, пов’язаних із суспільними явищами на зламі тисячоліть, розглянуто у збірці статей науковців відділу історії України XIX - початку XX ст. Інституту історії України НАН України. Таким чином, побіжний історичний огляд показує широту проблеми і багатоплановість її аспектів, які досі не досліджено.

19 лютого 1861 р. з’явився царський маніфест про звільнення селян від кріпосницької залежності, що поклало початок буржуазним реформам. Протягом 1860-1870-х рр. було проведено земську, судову, міську, фінансову та ін. реформи. Найбільший вплив мало скасування кріпосного права. Воно враховувало інтереси поміщиків і було руйнівним для селянства. Тільки на Правобережжі селянські наділи збільшилися за рахунок земель польських поміщиків, в інших регіонах України селяни були позбавлені 1 млн. десятин. Крім того, селяни мали протягом 49 років викуповувати землю за високими цінами. І все ж реформа відкрила шлях ринковим відносинам у сільському господарстві, формуванню робітничого класу, промисловій революції.

Земська (на Правобережжі вона проводилася тільки в 1911 р.) та міська реформи поклали початок становленню місцевого самоврядування, що позитивно вплинуло на розвиток громадської активності заможних верств населення й сприяло становленню нового класу - буржуазії. Загалом проведені реформи, незважаючи на їх половинчатість, сприяли розвитку капіталізму в усіх сферах виробництва.

Протягом другої половини ХІХ - на початку ХХ ст. сформувалися три потужних промислових центри:

Донецький вугільно-металургійний,
Криворізький залізорудний,
Нікопольський марганцевий.
Особливе місце займав Донбас. Протягом 60-80-х рр. XIX ст. в Донбасі видобуток вугілля зріс з 6 до 85,3 млн. пуд., йшло активне будівництво металургійних заводів, що свідчило про появу вугільно-металургійного регіону. Промисловому розвитку сприяло будівництво залізниць. Велике значення для подальшого економічного розвитку України мало започаткування у 1880-х рр. промислової розробки Криворізького басейну й введення в експлуатацію Катеринославської залізниці, яка з’єднала Донбас із Кривим Рогом та Придніпров’ям.

Наприкінці ХІХ ст. продовжувала розвиватися залізнична мережа Донбасу, обсяги й номенклатура продукції металургійних заводів. Юзівський та Сулинський металургійний заводи внесли вагомий внесок у промисловий розвиток України. На Всеросійській промисловій та художній виставці 1896 р. Сулинський завод одержав золоту медаль за впровадження доменної плавки й мартенівського виробництва на антрациті.

Дещо інакше виглядав завод Юза, який розпочав свою діяльність з використання застарілих технологій, проте під тиском часу та конкурентів змушений був брати приклад з Сулинського заводу й запровадити нові технології виплавки чавуну та сталі. Це дозволило йому у 1900 р. на Всесвітній виставці у Парижі отримати "Гран-прі" за високу якість продукції. Зростала й продуктивність заводу. У 1899 р. на Юзівському заводі було виплавлено 17,7 млн. пуд. чавуну. За чверть століття виплавка чавуну на ньому зросла у 42 рази. У кінці ХІХ ст. в Україні вже діяли 17 металургійних і 65 машинобудівних заводів.

Серед металургійних підприємств виділялися такі, як Дружківський, Донецько-Юріївський, Петровський, Ольховський, Краматорський, Кадіївський, Гартмана. Найбільшою продуктивністю відзначався Петровський - на 1900 р. на ньому було виплавлено 9,3 млн. пуд. чавуну та 8,1 млн. пуд. сталі, у той час як, наприклад, Дружківський завод давав 5,9 млн. пуд. чавуну та 6,1 млн. пуд. сталі, а інші - значно менше. Одночасно зростав і вуглевидобуток. З 1861 по 1900 р. він збільшився у 115 разів. Отже, в Донбасі склалася потужна металургія, яка посіла перше місце в імперії за обсягом виробництва.

Наддніпрянська Україна посіла друге місце в промисловому виробництві імперії. Тут було сконцентровано майже 30% промислових підприємств країни, які виготовляли 20,7% промислової продукції. Україна давала половину загальноросійського видобутку залізної руди, стільки ж - чавуну та сталі, три чверті вугілля і майже стільки ж залізничних рейок. Промисловість таких міст, як Київ, Харків, Катеринослав, Одеса, Херсон, Миколаїв, Єлісаветград, Кременчук, Луганськ, Юзівка та Маріуполь, у 1900 р. виробляла 70% усієї української промислової продукції.

Основними факторами, що забезпечили швидке зростання промисловості в Південно-Східній та Наддніпрянській Україні, стали: урядові замовлення, пільги підприємцям, протекціоністська політика, значні іноземні інвестиції та ін. На початку XX ст. на вугільну промисловість Донбасу, наприклад, припадало 74% іноземних капіталів, які діяли у вугільній промисловості імперії.

Промислове піднесення було перерване економічною кризою 1900-1903 рр. Почалося скорочення виробництва. Припинили плавку чавуну більше половини печей металургійних заводів Донбасу. В 1901 р. на металургійному заводі Новоросійського товариства з 6 доменних печей працювало лише 2. У роки кризи найбільше постраждали середні та невеликі підприємства, разом зі скороченням виробництва на великих підприємствах став падати й курс їх акцій. Якщо в 1899 р. курс акцій Донецько-Юр’ївського заводу становив 680 крб., то в 1901 р. - тільки 50 крб. В умовах кризи прискорилися процеси концентрації виробництва й капіталу, створення монополій, злиття банківського і промислового капіталу.

У 1901 р. було створено перший синдикат "Продвагон", до якого увійшли 13 великих вагонобудівних заводів. У тому ж році XXVI з’їзд гірничопромисловців півдня Росії вперше поставив питання про необхідність організації синдикату в металургії, а в 1902 р. уряд затвердив статут такого синдикату, що отримав скорочену назву "Продамет" (товариство для продажу виробів російських металургійних заводів). Його основу склали заводи півдня країни, а також Царства Польського, деякі підприємства Центральної Росії та Уралу. У 1902 р. було створено й синдикат з продажу спеціальних чавунів - феромарганцю, феросиліцію, дзеркального, до якого увійшли Донецько-Юріївський, Дніпровський, Новоросійський (Юза), Ольховський, Російсько-Балтійський, Олександрівський заводи. Згодом він здійснював вже 90% збуту спеціальних чавунів Російської імперії. В тому ж році було створено синдикат з продажу залізних труб - "Трубопродаж", що об’єднав 10 заводів, у т. ч. 5 заводів Півдня. Його збут дорівнював майже 100% труб. У 1903 р. було створено всеросійський синдикат "Цвях", який об’єднав 32 заводи, у т. ч. Дружківський, Олександрівський, Дніпровський заводи. У 1904 р. було створено синдикат "Продвугілля", до якого увійшло 18 окремих акціонерних товариств, що видобували близько 75% вугілля в Донбасі, та ін.

Новоутворені об’єднання мали свої особливості. Вони виникали як загальноімперські, але їх основу складали українські підприємства, даючи до 65% всієї виробленої продукції. Крім того, іноземцям на стадії становлення монополій належало до 90% акціонерних капіталів. Проте в 1910-1914 рр. намітилася тенденція до перерозподілу контролю над об’єднаннями на користь українсько-російських підприємців у чорній металургії та вугледобувній галузі.

Промисловому розвитку сприяло будівництво залізниць. У політиці уряду стосовно будівництва мережі залізниць можна виділити два відмінних один від одного етапи. На першому - початок XX ст. - відбувалося активне залучення приватного капіталу на будівництво залізниць у європейській частині Російської імперії. У червні 1905 р. було видано закон про це. Він надавав великі пільги інвесторам, бо казна обмежувала свою учать у прибутках частиною чистого прибутку не більше 8% на акціонерний капітал. Це призвело до того, що приватні підприємці були зацікавлені у швидкому будівництві залізниць, щоб скоріше отримати прибуток. На з’їзді представників промисловості і торгівлі перед самим початком світової війни наголошувалося, що у 1910-1913 рр. приріст залізничної мережі відбувався значно повільніше, ніж у попередні сорок років. Проте й при цьому масштаби залізничної мережі в Україні значно перевищували аналогічні в інших районах імперії, займаючи п’яту частину загальноімперських.

Другий етап державної політики розпочався у передвоєнні роки. Він визначався інтенсивним викупом державою приватних залізниць і створенням державного сектора. Напередодні війни залізниці на 78% стали державними.

Діяльність монополій сприяла суттєвим змінам в економічній та соціальній сфері. Період кризи змінився депресією, яка згодом змінилася новим промисловим піднесенням. Так, Наддніпрянська Україна починаючи з 1910 р. переживала промислове піднесення, яке охопило усі галузі фабрично-заводської промисловості. Особливо швидкими темпами зростала чорна металургія. У 1913 р. Південь України дав 420 млн. пуд. видобутку залізної руди (з 582 млн. пуд., видобутих у Російській імперії), або 72,3%. У Донбасі було видобуто 1,5 млрд. пуд. вугілля або 78,% (у 1900 р. було видобуто 671,6 млн. пуд., або 69,5 wacko , він був єдиним регіоном виробництва коксу в Російській імперії.

У Наддніпрянській Україні діяв 21 металургійний завод, де вироблялося 69% загальноімперської продукції чавуну, 57% сталі та 58% прокату. Працювало 459 машинобудівних та металообробних заводів, які давали 20,2% всієї продукції імперії, а також випускалося понад 50% сільськогосподарських машин і 40% паровозів.

Інтенсивний розвиток промисловості та розширення залізничних мереж позитивно позначилися на формуванні стабільного внутрішнього ринку, сприяли суттєвим змінам у промислових містах, що обумовило процес урбанізації, який проявився у структурних змінах внутрішньої життєдіяльності. З десяти найбільших міст імперії у 1914 р. чотири - Одеса, Київ, Харків, Катеринослав - знаходилися в Україні. Зросла чисельність робітників й населення промислових міст. Розвиток концентрованого промислового виробництва потребував утворення чіткої інфраструктури, що створювало позитивні можливості для піднесення малих та середніх обслуговуючих підприємств. Так, в Одесі наприкінці ХІХ ст. почали діяти 25 цехів з 79 ремісничими спеціальностями, в яких нараховувалося 3926 майстрів, 4069 підмайстрів і 2556 учнів.

Розгорнулося й міське будівництво, особливо конторських приміщень, державних і громадських споруд, зростала кількість навчальних закладів. Великі міста відзначалися досить розвиненою системою комунального господарства: тротуари, гасове освітлення, наявність трамваїв, водопроводу та ін. Діяльність монополістичних об’єднань призвела й до корінного перерозподілу в структурі населення між його міською та сільською частинами за відносними показниками на користь першої. Особливістю цих змін стосовно України був значний приріст мешканців міст за рахунок мігрантів з інших регіонів Російської імперії. Це призвело до збільшення мешканців України з 1863 р. до початку XX ст. більш ніж у 1,7 рази з 13,4 до 23,4 млн. осіб.

Розвиток промисловості призвів до зростання робітничого класу. Так, у вугільній промисловості Донбасу чисельність робітників з 1892 р. по 1900 р. зросла з 25,9 тис. до 82,9 тис. осіб, у Криворіжжі чисельність робітників, зайнятих тільки видобутком руди, склала 15-18 тис. осіб, чисельність робітників металургійних заводів зросла до 43 тис. осіб. У південні губернії для роботи у сільському господарстві щорічно прибувало близько 900 тис. осіб.

Загалом у промисловості України працювало 330 тис., у сільському господарстві, рибальстві - 425 тис., на транспорті - 60 тис. осіб та ін. Переважну більшість робітників та обслуги (83,6 wacko в Україні складали місцеві мешканці, інші - прибулі з Орловської, Курської, Смоленської та ін. губерній Центральної Росії. Згідно з переписом 1897 р. у всіх галузях промислового виробництва було зайнято 554,3 тис. осіб, з них росіян - 185 тис. (33,4 wacko , українців - 204,2 тис. (36,9 wacko , інших - 164 тис. (29,6 wacko . В Донбасі прибулі в 1881 р. складали 7/8 робітників.

На межі століть мігранти складали особливо велику частку в металургійній та вугледобувній промисловості. Так, у металургії їх кількість досягла 41,6%, у вуглевидобутку - 33,5%. У контексті міст це виглядало так: у Юзівці, наприклад, 40,7% її мешканців були вихідцями з центральних губерній Росії та Прибалтики.

Монополізація промисловості суттєво впливала і на розвиток сільського господарства. Значний відплив сільського населення до міст був одним з чинників, які обумовили проведення аграрної реформи. Крім того, діяльність монополій супроводжувалася появою медичного, страхового та пенсійного обслуговування, що позитивно впливало на становище частини населення. Зокрема 2 червня 1903 р. було затверджено закон "Правила про винагороди потерпілим внаслідок нещасних випадків робітникам і службовцям, а також членам їх родин, на підприємствах фабрично-заводської, гірничої та гірничозаводської промисловості", з яким його правова дія поширювалася на всі категорії приватних підприємств. Проте позитивні наслідки соціальних зрушень відзначалися лише у великих промислових містах.

Таким чином, реформи другої половини ХІХ ст. створили умови для розвитку промисловості й формування монополістичних об’єднань, які по суті визначали характер змін у соціально-економічному житті України, в т. ч. її урбанізацію, перерозподіл населення, створення промислових регіонів, найважливішим з яких був Донбас. Напередодні Першої світової війни Донбас зайняв виключне становище в Російській імперії. Якщо в 1890 р. видобуток вугілля складав 3,1 млн. т (50% від вуглевидобутку в імперії), то у 1900 р. - 11 млн. т, а в 1913 р. - 215,3 млн. т (понад 70 wacko і посідав п’яте місце в світі. Проте позитивні наслідки швидкого піднесення промисловості України могли бути більшими, якби цьому не перешкоджала колоніальна політика імперії, яка нещадно експлуатувала природні та людські ресурси.

Висновок. Отже, реформи другої половини XIX ст. позитивно вплинули на розвиток промисловості України, утворення промислових міст і районів. Найважливішими з них стали Донбас, Кривий Ріг та Нікополь. Промисловому розвитку сприяло будівництво залізниць. На початку XX ст. в умовах світової економічної кризи починається формування монополістичних об’єднань, які мали значний вплив не тільки на економічний розвиток країни, але й на появу перших законів щодо соціального та пенсійного забезпечення робітників.

Характерною рисою монополій в Україні були значні іноземні інвестиції та велика частка іноземного капіталу в акціонерному капіталі компаній. Зростання монополій призвело до змін у чисельності та складі населення, в т. ч. етнічному.

Література

1. История предпринимательства в России. Кн. 2. Вторая половина XIX - начало XX в. - М., 1999.

2. Российское предпринимательство. XVI - нач. XIX века // Отечественная история. - 1998. - № 6. - С. 3-53.

3. Гуржій І. О. Україна в системі всеросійського ринку 60-90 років XIX ст. - К., 1968.

4. Пиріг О. А. Ринок і торгівля України (історичний аспект). - К., 1996.

5. Завальнюк К. В. Торгівля промисловими товарами між Україною та Білорусією у другій половині XIX ст. // УІЖ. - 1998. - № 4. - С. 43-55.

6. Стовбун Р. І. Торговельні зв’язки України і Молдови у пореформений період (1861-1900 рр.) // УІЖ. - 1978. - № 11. - С. 107-113.

7. Кругляк Б. А. Торговельна буржуазія в Україні (60-ті роки XIX ст. - 1914 р.) // УІЖ. - 1994. - №6. - С. 72 - 81.
Случайные рефераты:
Реферати - Жанр української байки
Реферати - Життєвий і творчий шлях В. Булаєнка
Реферати - Вічна загадка любові (за оповіданням Григора Тютюнника "Зав'язь")
Реферати - Життя та творчість Василя Еллана-Блакитного
Реферати - Микола Зеров
Реферати - Життя і творчий шлях Миколи Івановича Костомарова
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 20
    Гостей: 20
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта