Дослідження добродійності в Київській Русі: історико-методологічний аспект
Для глибшого осмислення більшості проблем, що виникли перед нашим суспільством, потрібне звернення до величезного історичного досвіду попередніх поколінь. Особливої актуальності в зв'язку з цим набувають об'єктивні і всеосяжні наукові знання найбільш значимих і одночасно украй складних періодів в історії країни. До таких періодів відноситься досліджувана епоха. Сучасна наука має можливість, об'єктивно переосмисливши минуле, вийти на якісно новий рівень, тим більше що багато питань було вивчено недостатньо, в їх числі і проблема добродійності.

Вивчення історичних основ становлення благодійності на сучасному етапі відіграє важливу роль, тому що сьогодні відбувається відродження не тільки державної благодійності, а й приватних організацій, а також благодійної діяльності окремих юридичних осіб. Все це допомагає надати більш ефективну допомогу нужденним.

Прагнучі відновити загублений моральний, релігійний зв`язок минулих, теперішніх та майбутніх поколінь, ми повинні глибинно вивчити найдавніші види благодійності на Русі.

Історія дослідження князівської добродійності в Київської Русі

Початок благодійності пов’язують з 911 роком, коли був підписний договір князя Олега з греками, котрий складався з взаємо-обов’язків про викуп росіян та греків, де б вони не були, та відправлення їх на Батьківщину. По суті цей договір вістував у собі частини соціальної роботи та був першим свідоцтвом турботи держави про громадян.

У X - XII ст. в Україні відбувається зміна моделі допомоги та підтримки нужденних. Це пов`язано зі зміною соціально-економічної та соціокультурної ситуації (до початку IX ст. у східних слов`ян завершився розклад первіснообщинного ладу.) На зміну родоплемінним прийшли територіальні, політичні та військові, виникли племінні союзи, на базі котрих створюється держава - Київська Русь.

Розвиток феодальних відносин, інтереси єдності країни вимагали реформування уявлень стародавньої Русі, прийняття спільної релігії. У 988 році християнство визнається офіційною релігією.

Християнізація слов`янського світу справила вирішальний вплив на всі сфери суспільства, на суспільні відносини, і це, в свою чергу, позначилось на формах допомоги та підтримки людини. З цього часу починається формуватися християнська концепція допомоги, в основі якої є філософія любові до ближнього. "Полюби ближнього твого, як самого себе" - ця формула стає моральним імперативом, що визначає сутність вчинку індивіда. З іншого боку, вона виражає сутність єднання суб`єктів, стаючи тим самим показником незалежності до певної спільності.

Соціальна допомога того часу стає необхідною умовою особистого морального здоров`я осіб, які її здійснювали. Йшлося про те, щоб піднести рівень власної духовності, а не суспільного добробуту. Слідуючи з цього, допомога нужденним була справою кожного, а не держави. Милостиве ставлення до старців було одним з головних засобів морального виховання на Русі.

Основними об`єктами допомоги стають хворі, жебраки, вдови, сироти. З`являються законодавчі акти, що регулювали відносини щодо підтримки та допомоги різних категорій населення. До найдавніших джерел права належать церковні статути князів Володимира Великого та його сина Ярослава Мудрого, що містять норми шлюбно-сімейних відносин. Виникають й нові суб`єкти допомоги: князь, церква, парафія, монастирі. Визначилися основні напрямки допомоги та підтримки: княжна, церковно – монастирська, парафіяльна благодійність, милостиня.

З прийняттям християнства на Русі стала активно розвиватися особиста благодійність руських князів, яка вже мала релігійний характер. Київський князь Володимир І (Великий) статутом 966 р. офіційно зобов’язав духівництво займатися суспільним благодійництвом, визначивши десятину (1/10) від княжих доходів на утримання монастирів, лікарень, церков і богоділень. Майже відразу після хрещення князь зайнявся богоугодними справами: будував церкви, які стали не лише фундаментом віри, а й основою наукового знання, книжкової справи. Також заснував школи та училища, що були першим кроком у народній освіті Русі. Спочатку таке діяння зустріло проти населення, особливо знаті. За свідченням, жінки, в яких забирали дітей на навчання, оплакували їх, як мерців, вважаючи писемність за чаклунство.

За свою благодійність Володимир заслужив велику любов свого народу. Він влаштовував банкети на княжому дворі не тільки для бояр і дружинників, а й для убогих. Після свого врятування у битві з печенігами під містом Василевим, його щедрість була особливо велика. Бідні отримали від князя велику на той час суму грошей - 300 гривень. Повернувшись до Києва, він влаштував банкет для бояр та простого люду. З того часу кожен бідняк міг вгамувати свій голод на княжому дворі і кожен з жебраків міг отримати від князя трохи грошей.

Його благодійність поширювалася навіть на тих, хто не був спроможний прийти за допомогою сам. Князь наказав своїм людям розвозити по вулицях хліб, м`ясо, рибу, овочі і роздавати на подвір'ях жебракам та убогим. Така благодійність набувала інколи навіть загрозливого для держави характеру: князь став поширювати свою доброчинність на злодіїв та вбивць, змінюючи їм стару на штраф.

В особі Володимира поєднувалися благодійність особиста та державна, бо він був першою особою та главою держави, та й гроші на це витрачав ті, що поступали до скарбниці з податків від населення. Отже, тут ми бачимо державну та приватну доброчинність тісно переплетеними, які ще не розділені. Ця традиція тривала на Русі і після Володимира Великого, продовжувалась його нащадками.

Гідним продовжувачем усіх справ свого батька Володимира був великий князь київський Ярослав, прозваний Мудрим. Він заснував сирітське училище, де навчалося близько 300 юнаків. Це був перший справжній навчальний заклад на Русі. Але найбільшої слави Ярослав отримав своїм складанням першого письмового руського зводу законів - "Руської Правди". У цьому документі загально прийняті закони стали правовим кодексом. Складався він з 37 розділів соціального спрямування, що було незвичним для тогочасних європейських держав.

"Руська Правда" була першим слов`янським кодексом законів, що включав у себе подобу соціальної програми. Наступні зведення законів значною мірою будувалися за зразком "Руської Правди", міцно стверджуючи основи соціальної політики.

Онук Ярослава Мудрого Володимир ІІ Мономах, великий князь київський з 1113 по 1125 роки, дослухався до скарг нижчих верств. У своєму правовому кодексі систематизував їхні права та обов`язки. Сестра Володимира Мономаха Анна заснувала в Києві училище для дівчат, яких не тільки утримувала за свій рахунок, а й навчала грамоти і різних ремесел.

Відомі також своїми благодіяннями й інші історичні особи того ж періоду: князь Ізяслав та Всеволод Ярославович. За їх правління був широко відомий єпископ Єфрем, який 1091 р. побудував для бідних і сиріт лікарні, призначив їм лікаря, встановив, щоб повсюдно хворих лікували і доглядали безкоштовно.

Крім цих князів історія згадує про інших христолюбних князів. Особливо відзначають літописи синів Володимира - Ярослава Володимировича і його брата Мстислава. Так, при Ярославі було відкрито перше в Новгороді училище на триста юнаків-сиріт. Він видав Статут церковний і земський, за яким благодійність, тобто турбота про злидарів і вбогих, залишалась у віданні священиків у парафіях та єпископів у єпархіях.

Таким чином, у середньовічному суспільстві починають формуватися нові суспільні зв`язки - для нужденних передбачена не тільки економічна підтримка, а й захист з боку держави. Але така допомога аж ніяк не була систематичною. Княжна добродійність - це дуже суперечливий факт тому що, наприклад, у літописах не зафіксована проявів благодійності під час голоду та епідемії, які траплялися майже кожні 7 років. Відсутність княжого втручання можна охарактеризувати висловлюванням: "Бог наказывает вас за ваши грехи". Так у 1034 року в Ярославлі спалахнув голод, але князь Ярослав не вжив жодних дій щодо його ліквідації. Мабуть, такі проблеми масового характеру були поза княжою опікою.

В часи правління Володимира Мономаха та до середини ХVІ ст. яких не-будь законів, котрі торкались б організації благодійної діяльності не приймалося. Це пояснюється двома основними причинами:

По-перше, з середини ХІІ ст. Русь перестала представлятися як єдина ціла держава, вступивши в період феодальної роздрібненості. Відбулося падіння Києва як руського центра, велико княжий престол було перенесено у Володимир. Русь стала поступово переходити під владу Візантії та Грецької християнської культури.
По-друге, встановлення золотоординського іга реформувало державне правління.
Княжа благодійність у Київській Русі мала такі важливі риси:

Вона базується на особистої участі та бажанні благодійника, а державної системи благодійності не існує.
Участь у благодійності - це не обов’язок, а право князя. Така риса "любові до ближнього" достойна наслідування, але не є обов’язком для виконання.
Як висновок, можна сказати, що княжа благодійність в Стародавній Русі не переступила меж приватної опіки. Звідси її найважливіші риси:

Княжа благодійність засновувалася на особистому бажанні злидарелюбця, а державної системи благодійності не існувало.
Участь в опіці була не обов’язком, а правом князя. Доброзичливе ставлення до жебраків стало рисою вартою наслідування, але не обов’язком для виконання.
Допомога князів та інших знатних людей не була систематичною і всеохоплюючою.
Держава в особі княжої влади мирилась з фактом існування злидарства, дивлячись на нього, як на необхідний, посланий Богом хрест, а сама виступала в ролі приватного благодійника
Основні поняття: добродійність, різновиди добродійності в Київській Русі

У повсякденному житті під благодійністю ми розуміємо - прояву уваги до людей, не здатні забезпечити себе необхідним для існування, надання допомоги для організації своєї життєдіяльності, матеріальна та духовна підтримка. На мою думку благодійність - це чинення безкорисної допомоги тим, хто її потребує. Буває як в колективних формах (фонди, організації), так й в індивідуальних. Треба відмітити, що головною рисою благодійності є вільний вибір форми, часу та місця, а також змісту допомоги.

Початки благодійності проявляються ще у язичні часи, коли окремі особи або групи мусили годувати та одягати нужденних. Ця допомога мала примітивні форми, не була організованою та регулярною. Вона виникла в умовах формування людського суспільства, становлення головних соціальних інститутів. Співчуття та опіка о ближнім, завжди були на Русі. Благодійна діяльність у наші часи має давні традиції.

Благодійність була для древніх слов’ян, як безкорисна поміч, котра відігравала велику роль у їхньому житті. Зміни у її розвитку відбулися з прийняттям християнства, яке закликало до любові та милосердя.

Зрозуміло, що вона поділяється на окремі види. Вчені підкреслюють, що до найпростішого відноситься "годування жебраків". До "жебраколюбам" по глибокій внутрішньої християнської потреби відносились представники княжих родів, духівництва та інші люди Землі й різних соціальних верств. В даному випадку можливо побачити реальний вплив християнського віровчення, зв`язаного з бажанням нагодувати голодного, напоїти жаждущого, підтримати приниженого, провідати ув`язненого, незалежно від його матеріальних можливостей. В даному випадку така справжня моральність була необхідністю, а не виконання боргу через страх покарання, або задля привселюдної похвали.

Благодійність на цьому етапі розвитку соціальної системи не була пов`язана з державними структурами та з системою окремих соціальних та культурних інститутів, а була, по суті, необхідною умовою князя, священика, благодія любої соціальної верстви. Тим паче, дуже часто такий прояв благодійності потрібен був більше жебраколюбнику, ніж жебраку. Тут виявляється про рівень власного духовного, морального удосконалення тої чи іншої людини, котра дарує.

Жебрак, хворий, юродливий допомагали створенню своєрідного духовного мосту серед жертвувателем та небесним воїнством. Жебрак виступав в якості захисника, богомольця для душевного, безкорисливого добродійника. У першому томі "Антології по соціальній роботі" особливо виділяється наступна думка: "У Рай входять святою милостинею – жебрак багатим харчується, а багатий жебрака молитвою рятується". Таким чином, не дивлячись на всі найчудовіші досягнення в справі любові до "принижених і ображених", добродійність була на тому етапі розвитку суспільної свідомості і державного управління сферою вчинків окремих осіб, органічно пов'язаних з ідеями християнської моральності.

Наступний різновид добродійності в Київській Русі - це зародження системи охорони здоров’я на Русі. Тут є й будування перших лікарень, де лікувалися нужденні не залежно від їхнього соціального статусу, прагнення до організації лікарської допомоги нужденним, навіть якщо вони не могли сплатити витрати на їх лікування.

Виходячи з цього, то благодійність того періоду можна сформулювати таким чином: "сліпа роздача милостині". Вона роздавалася усім, хто попросить або якось схожий на жебрака. Розслідування образу життя жебраків не тільки не відбувалося, а й заборонялося указами священників того історичного періоду.

Відомий вчений богослов, котрого труди стали духовною основою християнської моралі для багатьох поколінь, мужній захисник православ’я Св. Іоанн Златоуст писав: "Ти не повинен довідуватися бідних, що вони за люди, тому що ти приймаєш їх в ім'я Христа". Також до такої безвіддячной допомоги можна віднести будівництво помешкання, викуп полонених, навчання ремеслу, при збігу природних спрямувань та вибраної сфери професійної діяльності.

Підходи та методи дослідження добродійності в Київської Русі

Одним з перших підходів вивчення добродійності є філософське обґрунтування милосердя, добродійності, що має декілька взаємодіючих аспектів (релігійний, соціально-етичний і ін.). Це обумовлено тим, що добродійність має давню історичну традицію у філософських і релігійних ідеалах людства.

Для вирішення поставлених завдань і перевірки вихідних положень використовується такі методи дослідження:

Перший метод це - аналіз історичної, педагогічної, спеціальної, філософської і богословської літератури з досліджуваної теми (в цій роботі дослідження добродійності в Київської Русі).

Він відбувається з опорою на обширний круг джерел і літературу, які, в свою чергу, є достовірним джерелом тих часів. Сюди включають: архівні матеріали: звіти про пожертвування, проекти постанов, рукописні статті, введені в науковий обіг архівні матеріали і документальні джерела з проблеми дослідження тощо; опубліковані звіти і огляди, що містять дані по історії церкви, статистичні роботи, збірки, присвячені розвитку добродійності в Київської Русі.

Слідуючи з цього можна зробити висновок, що такий аналіз матеріалів має два значення: теоретичне значення, яке полягає в тому, що отримані об'єктивні дані розширюють наявні уявлення про християнську добродійність і милосердя, та практичне значення, яке в свою чергу обумовлене здобуттям нових для історико-педагогічної науки знань про роль християнської добродійності.

Та другий – це порівняння матеріалу даної епохи з іншою. На цьому етапі відбувається підтвердження та зіставленням фактів і подій в умовах історичного розвитку благодійності, у минулому і теперішньому часі.

Завдяки цим етапам ми можемо дізнатися про зародження князівської благодійності, її подальший розвиток, суть, значення та місце в історії.

Джерела

Горілий А. Г. Історія соціальної роботи. Навчальний посібник. – Тернопіль: Видавництво Астон, 2004. – 174с.
Годунский Ю. Откуда есть пошла благотворительность на Руси. Наука и жизнь. №10, 2006. – 56с.
Гумилев Л. Н. Древняя Русь и Великая Степь. М. 1993. - 102с.
Ключевский В. О. Русская история: Полный курс лекций: В 3-х кн. -М.:Мысль. -Кн. 1. -1993. -572с.
Кузьмин К. В., Сутырин Б. А. История социальной работы за рубежом и в России (с древности до начала XX века). -М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2002. – 480с.
Розанов В. В. Черта характера древней Руси//В. В. Розанов. Собрание сочинений в 2-х т. Т. 1. М. 1990. - 259с.
Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества. М. 1982. - 589с.
А. З. Свердловым из его книги "Курс лекций по социальной работе и благотворительности", Санкт-Петербург, 2001.
Соловьев С. М. История древнейших времен \\ Сочинение в 18 кн., 1 кн. т. 1-2, М., 1988 год. – 701с.
Соціальна робота в Україні/За ред. В. Полтавця - К.; 2000. - 236с.
Стог А. Об общественном призрении. //антология социальной работы. В 5т., Т. 3. М., 1995. - 16с.
Тетерський С. В. Введение в соц. работу. – М., 2000. - 275с.
Человенко Т. Г., Кононова Е. С. Благотворительность в истории Русской Православной Церкви. Учебное пособие. Орел, изд. Социально-Образовательного Центра, 1997.
Холостова Е. И. Генезис социальной работы в России. - М., 1995. - 220с.
Энциклопедия Википедия. М, 2007.
Случайные рефераты:
Реферати - Михайло Грушевський. Коротка біографія
Реферати - Життя і творчий шлях Г. В. Квітки-Основ’яненки
Реферати - Життя і творчість Івана Нечуя-Левицького
Реферати - Настроєний життям, як скрипка (Лепкий Богдан)
Реферати - Борис Дмитрович Грінченко
Реферати - Життя і творчість Бориса Олійника
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 17
    Гостей: 17
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта