« Доле, де ти?..» (Т. Шевченко «Мені однаково...», «Минають дні, минають ночі», «Думи мої, думи мої»)
Однаково – щось у цьому слові відштовхує й змушує насторожитися.

Однаково – звучить меланхолійно і виснажено.

Однаково – відчай, біль. Крик душі, що вирвався назовні і важким каменем зірвався в безодню, ледь подолавши межу Між думкою та сказаним, самотній і непочутий. Крик, що зовсім і не крик, а скоріше приречений стогін помираючого.

Приреченість, байдужість, безпорадність, навіть зрада, та все одно, потаємна надія та непримиренність, прагнення кожної клітини тіла... Такі асоціації викликає в мене мінорне «однаково».

З усіх гріхів байдужість є найтяжчим, бо саме ця вада людського характеру спричиняє серйозні проблеми, наслідками яких є втрата цінності людини в суспільстві. Людина, що не дає порад, ні до чого не прагне й не самовдосконалюється – просто існує, як бур'ян. Байдужість теж, здавалося б, можна вирвати з коренем, але вона виросте знов. Країна з населенням, якому байдуже до своєї долі, до майбутнього їх країни, приречена стати поневоленою. Міста потонуть у крові і сльозах, а їх мешканці навіть не поворухнуть пальцем, їм усе одно. Адже байдужість передбачає суцільне зречення. У лексиконі таких людей не існують повнозначні слова «Батьківщина», «сім'я», «кохання», бо ці поняття вже передбачають певну зацікавленість у житті рідної країни, коханої людини. Тоді постає питання: «Чи є повноцінна людина, власноруч позбавлена найдорожчого в житті?»

Шевченко довів, що він – не просто повноцінна людина. Так, йому бракувало свободи. Вболіваючи за свою країну, він був жорстоко покараний. Не фізично. Мукою було спостерігати за подіями здалеку, не беручи участі, бути ніким. Дуже рано Тарас Григорович зрозумів, що життя – швидкоплинне. Теорія минущості переслідувала його завжди. Він усвідомлював, що роки летять, життя не покращується, і іноді здавалось, що він не в змозі нічого зробити, всі намагання даремні.

У 1847 році поет потрапляє до каземату через свою любов до України і, звичайно, його думки були зосереджені навколо рідного краю. І тут, на перший погляд, дивно, звучить байдуже слово «однаково».

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені.

Між рядків читається безнадія, ніщо не має вартості, окрім правди та головної мети. Але байдужість до того, буде автор жити в Україні чи ні – дещо нещира. Звісно, йому не все одно. Для Шевченка це як шлюб, клятва ділити радість та горе, бути відданим, доки смерть не розлучить, лише з тою різницею, що зв'язок сильніший, клятва – непорушна, а розлучення (зречення, дезертирство, або м'якіше слово «еміграція», зрада) не є вирішенням проблеми. А негідне існування на Батьківщині так само, як і нерозділене кохання, заохочує вести боротьбу до кінця... Ще раніше поет пише:

Чи я живу, чи доживаю,

Чи так по світу волочусь,

Бо вже не плачу й не сміюсь...

Але Шевченко не може, просто не вміє бути безпорадним стороннім спостерігачем життя; звертаючись до Долі, на повний голос, він вимагає:

...дай жити, серцем жити

І людей любити,

А коли ні... то проклинать

І світ запалити!

Поезії – не результат тривалої та кропіткої праці й не показник вміння говорити так, щоб слова злітали з вуст у віршовані рядки. Це стан душі поета, і його голос відлунювався у кожному серці у такій далекій Батьківщині.

Той, хто кожен день працює до нестерпного болю в кістках, хто, повертаючись додому, вже не в змозі підняти руку, але мусить, щоб нагодувати голодну сім'ю, – і пара дитячих очей бачить сльози на батьківських щоках, – той теж має право на щастя. Саме такі думки відбиваються у віршових рядках... Власні проблеми та переживання відходять на задній план. Головне бажання – сказати нарешті «наша земля», не додаючи гіркого «не своя», ніколи більше не бачити того сумного, сповненого болем і жалем, погляду, що колись бачив Тарас в очах своєї матері. Прикро... Прикро, що нічого не змінити, що в рідній країні не маєш жодних прав, а на твоїй землі володарюють чудовиська, які не уявляють, що таке людяність і співчуття.

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її окраденую збудять...

Ох, не однаково мені.

Попередні рядки лише наголошують і поглиблюють головну думку твору, глибоку і не для кожного очевидну. Це ніби довгий, інтригуючий барабанній дріб перед важливим моментом, довгоочікуваним висновком, ясним і коротким, визначеним. У цих словах Шевченко ніби передбачає важке майбутнє України та підкреслює, що з цим не можна миритися. Він каже про приспану людську свідомість, про проблему, котра всю українську історію супроводжує наш народ, яка заважає створити повноцінну Україну сьогодні і, можливо, матиме місце в майбутньому, ледь придушена. Іноді здається, комплекс невільника, що відбився в нашій підсвідомості, на жаль, є плямою, яку не вивести. Письменник не має дивитися на світ крізь грати. На жаль, це реальність.

Шевченко, відзначений талантом, міг стати відомим художником, мати безтурботне життя, проте свідомо обирає іншу долю: відображати людське життя у слові – стає Кобзарем, речником цілого народу... І нехай підчас він скаржиться, шо думки, які не дають спокою ні вдень ні вночі, приносять із собою лихо, вони все ж таки – для автора – «квіти» і найдорожче у житті – «діти». У своїх творах він майстерно поєднує особисте й громадянське, власну сповідь і думку народу. І нас заохочує жити і виконувати місію людини, покращити може й не весь світ, а хоча б маленьку його частину: свій дім, вулицю і себе...
Случайные рефераты:
Реферати - Леонід Смілянський
Реферати - Життя і творчий шлях Василя Чумака
Реферати - Народнопісенні особливості інтонації поезій Івана Франка
Реферати - Анатолій Давидов
Реферати - Життя і творчий шлях Василя Еллан-Блакитного
Реферати - Андрій Малишко
Реферати
  • Всі реферати
  • Архітектура
  • Астрономія, авіація
  • Аудит
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографія, автобіографія
  • Біологія
  • Бухгалтерський облік
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геологія
  • Гроші і кредит
  • Державне регулювання
  • Діловодство
  • Екологія
  • Економіка підприємства
  • Економічна теорія
  • Журналістика
  • Іноземні мови
  • Інформатика, програмування
  • Історія всесвітня
  • Історія України
  • Історія економічних вчень
  • Краєзнавство
  • Кулінарія
  • Культура
  • Література
  • Макроекономіка
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина та здоров'я
  • Менеджмент
  • Міжнародні відносини
  • Мікроекономіка
  • Мовознавство
  • Педагогіка
  • Підприємництво
  • Політологія
  • Право
  • Релігієзнавство
  • Промисловість
  • Сільське господарство
  • Сочинения на русском
  • Соціологія
  • Литература на русском
  • Страхування
  • Твори
  • Фізика
  • Фізична культура
  • Філософія
  • Фінанси
  • Хімія
  • Цінні папери
  • Логіка
  • Туризм
  • Психологія
  • Статистика


    Онлайн всего: 18
    Гостей: 18
    Пользователей: 0

    Партнеры сайта